Бюджетний календар 14 страница

Немає єдиного або правильного способу представлення бюджетної пропозиції відповідній раді та громадськості. Проте є низка загальних доку­ментів, які часто використовуються з цією метою:

• Бюджет територіальної громади.

• Економічний і аналітичний додаток до бюджету.

• Місцеві програми за управліннями та рахунками.

• Проект рішення про бюджет на відповідний рік.

• Обґрунтування бюджетів управлінь.

• Детальний виклад бюджету капіталовкладень.

• Інформація з питань бюджету для громадян.

• Пропозиції та проекти рішень (про зміни ставок податків, надання пільг).

• Інші документи.

Економічний і аналітичний додаток до бюджету. У деяких країнах ви­користовується додатковий документ, який включає аналітичні та загальні пояснення з більшою мірою деталізації, ніж сам бюджет. Цей документ може включати таблиці та інформацію стосовно таких питань, як борги та запози­чення, кредитні операції та гарантії, оцінки поточних послуг, звіти викорис­тання власних надходжень бюджетних установ і організацій, а також іншу детальну фінансову інформацію у вигляді таблиць.

Державні програми за управліннями та рахунками. Цей документ включає детальні таблиці бюджетних оцінок і результатів, розписаних за уп­равліннями, асигнуваннями, програмами або функціями, видом видатків і джерелом надходжень. Як правило, такі таблиці складаються за минулий рік, па поточний рік, на бюджетний рік і принаймні на три роки, що настануть після бюджетного року.

Обґрунтування бюджетів управлінь. У деяких країнах, наприклад, у Сполучених Штатах Америки, кожне велике управління складає детальні пояснення видів діяльності, які воно здійснює, запропонованих обсягів фінансування і очікуваних результатів його діяльності у бюджетному році. Включається також інша інформація. Ці обґрунтування стають основою для обговорень бюджету та прийняття рішень.

Бюджет капіталовкладень. У деякий країнах для цього складається окремий бюджет, але взагалі цей підхід не вважається найкращим. Незалеж­но від того, складається чи не складається окремий бюджет, в окремому до­кументі часто обговорюються важливі пропозиції щодо капіталовкладень, фінансування, запозичення, багаторічні зобов'язання та подібні теми. При­чиною цього є міркування, які виникають у процесі аналізу та прийняття рішень і які відрізняються від міркувань щодо складання кошторисів.

Необхідно видавати підсумковий документ, щоб громадськість ро­зуміла бюджетну пропозицію, а також для того, щоб отримати підтримку своєї пропозиції з боку представницького органу влади. Виконком може по­давати пакет проектів рішень, які необхідно прийняти для запровадження деяких пропозицій.

Процес прийняття бюджетних рішень зазвичай передбачає кілька етапів, у яких беруть участь різні фахівці. Єдиного правильного процесу немає.

Важливо, щоб на кожному етапі використовувалась доречна, повна і реалістична інформація і щоб вона була представлена повно та прозоро для прийняття рішень, потрібних на відповідному рівні, якщо ці рішення стосу­ються важливих питань.

Затвердження місцевих бюджетів

Відповідно до частин восьмої та дев'ятої статті 75 Бюджетного кодексу Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради при затвер­дженні місцевих бюджетів повинні врахувати обсяги міжбюджетних транс­фертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів, що були затверджені Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні.

Бюджет Автономної Республіки Крим, обласні та районні бюджети, міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Рес­публіки Крим та міст обласного значення) бюджети на наступний бюджет­ний період затверджуються рішенням Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим, відповідної обласної, районної чи міської ради не пізніше, ніж у двотижневий термін після офіційного опублікування закону про Держав­ний бюджет України.

Міські (міст районного значення) бюджети, районні у містах (якщо такі створено), селищні та сільські бюджети на наступний бюджетний період затверджуються відповідно рішеннями міської, районної в місті, селищної або сільської ради не пізніше, ніж у двотижневий термін після затвердження районного чи міського (міст Києва і Севастополя, міста республіканського Автономної Республіки Крим чи міста обласного значення) бюджету.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийнято відповідне рішення про місцевий бюджет, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад мають право здійснювати витрати з відповідного бюджету лише на цілі, які визна­чені у рішенні про місцевий бюджет на попередній бюджетний період. При цьому щомісячні видатки не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, виз­начених рішенням відповідної ради про бюджет на попередній бюджетний період, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 15 та части­ною четвертою статті 23 цього Кодексу. До прийняття рішення про місцевий бюджет на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забо­роняється.

4.5. Внесення змін до бюджетних призначень

1. Зміни до кошторису

Зміни до кошторису і плану асигнувань вносяться у разі:

— потреби у перерозподілі асигнувань розпорядника коштів;

— прийняття нормативного акта щодо передачі повноважень та бюд­жетних асигнувань від одного розпорядника іншому;

— прийняття рішення щодо розподілу нерозподілених бюджетних асигнувань між розпорядниками;

— необхідності збільшення видатків спеціального фонду бюджету внаслідок перевищення рівня надходжень до цього фонду порівняно з урахованими у бюджеті на відповідний рік;

— прийняття рішення щодо скорочення (обмеження) видатків загаль­ного фонду бюджету в цілому на рік;

— внесення змін до рішення про місцевий бюджет.

У разі внесення змін до кошторисів та планів асигнувань обов'язково складаються відповідні довідки, які затверджуються і виконуються у тому самому порядку, що й кошториси та плани асигнувань. При внесенні устано­вою змін до спеціального фонду кошторису довідка візується керівником ус­танови, яка затвердила кошторис. Форма довідки затверджується Міністер­ством фінансів України. При цьому кошториси та плани асигнувань не перезатверджуються.

Відповідно до Бюджетного кодексу перевиконання доходної частини місцевого бюджету за наслідками трьох кварталів менше ніж на 15 % не є підставою для внесення змін до рішення про місцевий бюджет, проте це ство­рює умови для накопичення грошових ресурсів бюджету, що можуть вико­ристовуватись для покриття тимчасових касових розривів у процесі вико­нання місцевого бюджету та невиконання у запланованих обсягах доходів останнього кварталу року. Ця норма справедливо критикується органами місцевої влади, оскільки спонукає фінансові органи встановлювати нере­альні обсяги надходжень до бюджету за кварталами року (занижувати обся­ги надходжень на перші три квартали та завищувати на четвертий квартал). Таке «планування» не дає змоги враховувати ці кошти в бюджетних призна­ченнях розпорядникам коштів на поточний бюджетний період.

Місцеві бюджети затверджуються відповідними радами і готуються до виконання через складання розпису (стаття 78-3), але може статися дві події, які здатні вплинути на виконання бюджету. По-перше, місцева влада може не погодитися з остаточним варіантом бюджету. Тоді в дію вступає тимчасо­вий розпис, коли розпорядники обмежені сумою в V12 затверджених ви­датків за попередній період. По-друге, картина доходів і видатків може суттєво змінюватися протягом року – збільшуються виплати соціальної до­помоги, оплата рахунків за теплопостачання, зростання заборгованості по виплаті заробітної плати, що в результаті зменшує податкові надходження, рівень трансфертів тощо. Або ж несподівано може статися профіцит - пере­вищення доходів бюджету над його видатками.

Щоб забезпечити рівномірне виконання бюджету, важливо, щоб місцеві фінансисти могли передбачити недонадходження доходів або по­тенційне зростання видатків. Місцеві фінансові органи відповідають за здійснення попереднього прогнозу або уточнення первинних прогнозів до­ходів і видатків (стаття 78-4). Методологію прогнозування доходів і видатків було описано в 2-у модулі "Навчального курсу з Бюджетного кодексу".

Згідно з Бюджетним кодексом можливість робити висновки про пе­ревиконання або недовиконання бюджету виникає після закінчення трьох кварталів. Місцева рада затверджує оцінку, здійснену місцевим фінансо­вим управлінням, визначаючи різницю між затвердженим кошторисом і фактичними сумами видатків як недовиконання або перевиконання. Згідно з Бюджетним кодексом (стаття 78-7), недовиконання або перевико­нання відбувається, якщо спостерігається 15-відсоткове відхилення від за­планованого бюджету після трьох кварталів. Така ситуація потребує прий­няття рішення щодо внесення змін до бюджету у відповідності з новими су­мами (стаття 78-8).

Більш вірогідний сценарій такий: місцеві органи ухвалюють бюджет, і на певному етапі доходів виявляється недостатньо для здійснення заплано­ваних видатків. Виникає потреба змін запланованого та затвердженого бюд­жету. У західних країнах застосовуються чотири види засобів внесення змін до бюджету:

• секвестрування або анулювання;

• постатейний контроль;

• трансферти та перепрограмування;

• резервні фонди.

1. Секвестрування: У статті 54 йдеться про секвестрування Державно­го бюджету й передбачається, що такі ж повноваження надаються місцевим органам. Якщо квартальні звіти зафіксують нестачу надходжень на рівні по­над 15% бюджетного розпису на відповідний період, Мінфін уповноважений підготувати зміни до державного бюджет}' стосовно секвестрації. Ймовірно, що якщо Мінфін секвеструє Державний бюджет через недонадходження до­ходів, це відіб'ється на місцевих бюджетах, яким доведеться секвеструвати кошти, щоб не допустити дефіциту бюджету. Відповідно до системи транс­фертів на основі формули місцевим органам будуть виділені скорочені обся­ги фінансування. Незалежно від відсоткової частки, дозволеної законом або встановленої місцевим органом, рішення щодо секвестрування має грунтува­тися на доцільній методології, яка забезпечувала б падання основних послуг у процесі збалансування бюджету.

Закон про Державний бюджет містить перелік захищених статей бюд­жету (стаття 21). У галузі охорони здоров'я, наприклад, за словами поса­довців з Львівської області, заробітна плата, комунальні послуги та теплопо­стачання захищені і фінансуються в першу чергу. Вони становили близько 65% обсягу фінансування обласної галузі охорони здоров'я в 2001 бюджетно­му році. Секвестрування зачепить предмети постачання та продукти харчу­вання, поточні витрати й обслуговування, а також капітальні та державні інвестиції. В результаті маємо "торг" за послуги та клієнтів з їх потребами, хоча метод справді є прозорим.

2. Постатейний контроль: Більшість місцевих органів влади застосо­вують постатей ний контроль виконання бюджету, наприклад, зарплати, об­слуговування, постачання, інвестиції тощо. Органи влади мають тенденцію до.збільшення засобів такого контролю і застосування їх аж до рівня підрозділу або функції. Це зменшує управлінську гнучкість і перетворює увесь бюджет на систему жорстких категорій, які важко змінювати. Незважа­ючи па це, використання програм, підпрограм і видів діяльності як одиниць контролю може послабити загальний контроль, оскільки видатки виявлять­ся прихованими за великими категоріями.

3. Трансферти. У Бюджетному кодексі немає спеціального розділу, присвяченого змінам до бюджету. Стаття 23 стосується змін у бюджетних призначеннях, які потребують внесення змін, а не перерозподілу коштів, виділених для розпорядників без зміни загальних сум бюджету.

Існує два основні види трансфертів: політичні і неполітичні. Політичні переміщення, які потребують перерозподілу фінансування, як правило, роз­глядаються та затверджуються місцевою радою, наприклад, переміщення коштів з галузі охорони здоров'я до галузі освіти або від початкової до серед­ньої освіти. Такі зміни також називаються "перепрограмуванням", щоб відрізнити їх від мікропереміщень у фінансуванні. Неполітичні трансферти передбачають переміщення коштів для досягнення існуючих політичних пріоритетів іншим шляхом. Якщо обсяги наявних коштів недостатні для до­сягнення запланованих бюджетних пріоритетів, керівники намагаються пе­ремістити кошти, наприклад, від постачання до обслуговування або від зар­плат до видатків, не пов'язаних з заробітною платою. Такі рішення повинні відповідати положенням нормативних актів (наприклад, стосовно захище­них статей згідно зі статтею 55) і не впливати на загальний баланс бюджету (наприклад, переміщення 5% угору чи вниз дозволяється без затвердження з боку органів нагляду, якщо загальний обсяг бюджету не збільшується). Ступінь бюджетних повноважень має залежати від здатності розпорядника регулярно звітувати про операції та залишки на рахунках і забезпечувати внутрішній контроль коштів. Система обліку має забезпечувати ведення постійного журналу відхилень від затверджених показників бюджету. Отже, розпорядник також повинен уміти здійснювати аналіз відхилень фактично­го виконання від запланованого бюджету залежно від сум трансфертів.

Зміни до штатних розписів вносяться в порядку, встановленому для їх затвердження.

Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення в будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам.

Установи мають право використовувати протягом поточного року за­лишки коштів спеціального фонду на початок року для здійснення видатків, передбачених у кошторисах на поточний рік.

У разі, коли сума фактичних надходжень спеціального фонду бюджету за власними надходженнями перевищить затверджений у кошторисі річний обсяг цих надходжень, розпорядник на підставі довідки, затвердженої в уста­новленому порядку, вносить зміни до спеціального фонду кошторису. Про кожний випадок внесення змін повідомляється головному розпоряднику, який проводить аналіз цих змін та готує зведення показників поданих довідок. Зміни до спеціального фонду кошторису за іншими надходженнями (крім власних) вносяться в порядку, за яким після внесення відповідних змін до бю­джетного розпису складаються довідки про внесення змін до кошторису.

Головний розпорядник коштів подає зведені показники довідок з на­лежним обґрунтуванням щодо внесення змін у річний розпис призначень бюджету за спеціальним фондом. У такому ж порядку вносяться зміни до спеціального фонду кошторису за доходами та видатками у разі, коли уста­нова одержує кошти для виконання окремих доручень. При цьому у спеціальному фонді кошторису уточнений обсяг видатків повинен дорівню­вати сумі уточненого обсягу доходів та залишків коштів на початок року.

Після розгляду річних звітів про виконання кошторисів за минулий рік уточнюються показники перехідних контингентів станом на 1 січня по­точного року виходячи з фактичного виконання плану щодо цих контин­гентів за минулий рік. За результатами перевірок у разі виявлення сум зай­вих і завищених асигнувань вносяться зміни до кошторисів і планів асигну­вань шляхом зменшення їх обсягів.

Право скорочення асигнувань надається Мінфіну Автономної Рес­публіки Крим, місцевим фінансовим органам.

У разі коли виконання робіт за рахунок коштів спеціального фонду бю­джету здійснювалося за державним замовленням, вносяться відповідні зміни до обсягів державного замовлення.

Зміни до планів використання бюджетних коштів одержувачами вно­сяться в порядку, встановленому для їх затвердження, за формою, що відповідає плану використання.

2. Внесення змін до бюджетних призначень

Бюджетний кодекс до стадії бюджетного процесу «Виконання бюдже­ту» відносить і внесення, у разі необхідності, змін до закону про Державний бюджет України та рішення про місцеві бюджети.

Необхідність внесення змін до рішення місцевої ради про бюджет мо­же бути пов'язана як із зміною умов та показників міжбюджетних відносин, затверджених законом про Державний бюджет України та рішенням ради вищого рівня про бюджет, так і з факторами, що виникають у процесі вико­нання відповідного місцевого бюджету.

Статтею 78 (пункти 7 та 8) Бюджетного кодексу визначені випадки, у разі настання яких мають прийматись рішення про внесення змін до рішен­ня про місцевий бюджет:

• за поданням офіційного висновку місцевого фінансового органу про перевиконання (за підсумками трьох кварталів - більше ніж на 15%) чи недовиконання (за підсумками квартального звіту - понад 15%) доходної частини загального фонду відповідного бюджету;

• у разі настання інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У разі внесення змін до закону про Державний бюджет України стосов­но зміни обсягу, видів міжбюджетних трансфертів, розміру нормативу щоден­них відрахувань від доходів загального фонду державного бюджету (дотація вирівнювання) та нормативу щоденних відрахувань за рахунок надходжень

доходів, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів відповідних бюджетів (кошти, що передаються до державного та місцевих бю­джетів), є підстава внесення змін до рішення про місцевий бюджет.

Крім того, за нормою статті 34 (останній абзац) Закону про Державний бюджет України на 2002 рік, що надає Кабінету Міністрів України за погод­женням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету право здійснювати протягом 2002 р. перерозподіл субвенцій з Державного бюдже­ту України між місцевими бюджетами, виходячи з фактично нарахованих обсягів відповідних пільг, субсидій та допомоги населенню, виникає не­обхідність внесення змін до рішення обласної ради щодо розподілу зазначе­них коштів між місцевими бюджетами та рішень місцевих рад про зміну об­сягу доходів та видатків бюджету, які здійснюються за рахунок субвенції з Державного бюджету.

Існує потреба внесення змін до рішення про місцевий бюджет і зміни або уточнення редакції статей закону про Державний бюджет України, які регулюють процес формування місцевих бюджетів, зокрема:

• статті 37 (закон про бюджет на 2002 рік) про порядок визначення та перерахування додаткових дотацій;

• щодо джерел формування спеціального фонду;

• щодо норм статті 44 закону про Державний бюджет України на 2002 рік, які призупиняють дію статей 92 та 93 Бюджетного кодексу України;

• щодо інших статей, які регулюють міжбюджетні стосунки.

Причиною внесення змін до рішення про місцевий бюджет може бути виконання вимог статті 122 Кодексу, за якою органи місцевого самовряду­вання несуть відповідальність за порушення бюджетного планування. Рішення суду з приводу наявності фактів порушення вимог Бюджетного ко­дексу та закону про Державний бюджет у рішенні про відповідний місцевий бюджет вимагає внесення до нього змін.

Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет прий­мається за поданням офіційного висновку місцевого фінансового органу про перевиконання чи недовиконання дохідної частини загального фонду місце­вого бюджету (норми пункту 7 статті 78 Кодексу).

Виходячи з тези пункту 33 статті 2 Бюджетного кодексу про те, що про­ект бюджету є невід'ємною частиною проекту рішення відповідної ради про місцевий бюджет, внесення змін до рішення місцевої ради передбачає вне­сення змін до плану формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються органами місцевого само­врядування протягом бюджетного періоду, тобто до дохідної та видаткової частин бюджету. Рішенням про внесення змін до місцевого бюджету здійснюється уточнення його показників за формою «типового рішення».

4.6. Створення умов для підвищення відповідальності

Бюджетний процес став більш відкритим. Задовго до подання проекту бюджету Міністерством фінансів було оприлюднено планові показники місцевих бюджетів. Це дало можливість провести відповідні розрахунки, перевірити статистичні показники та фактичні дані за попередні три періоди для розрахунків індексів відносної податкоспроможності.

Звичайно, важко знайти певний єдиний кількісний показник, за яким можна було б безпосередньо оцінити ступінь відповідальності органів влади. Для того щоб дати правильну оцінку рівню їх відповідальності, доводиться розглядати численні непрямі показники й проводити ґрунтовні дослідження на конкретних прикладах того, як трансформується поведінка місцевих ор­ганів влади під впливом обставин, що змінилися. Оскільки відповідальність неможлива без спроможності місцевих органів влади планувати й здійсню­вати свої видатки при жорстких бюджетних обмеженнях, про підвищення відповідальності можна опосередковано судити, зокрема, по тому, наскільки зменшилася видаткова заборгованість, якість та обсяг надання послуг.

Для підвищення відповідальності однією з важливих передумов е чітке розмежування видаткових повноважень між усіма рівнями органів влади. Але самої цієї умови недостатньо. Ще. важливішою умовою підвищення відповідальності є фінансування в обсягах, що забезпечують адекватне вико­нання наданих видаткових повноважень.

Якщо обсяг видатків, переданих на місцевий рівень, більший від їх доходних повноважень, права на стягнення податків, що акумулюються на відповідній території, достатні для фінансування видатків. Це створює не­обхідність перерозподілити загальнодержавні кошти на місцевий рівень.

Нова система трансфертів з державного бюджету, що обраховується на основі розрахункових нормативів, є значним кроком уперед на шляху до адекватного забезпечення місцевого самоврядування коштами у справед­ливіший і менш викривлений спосіб.

Обсяг кошика доходів відповідного бюджету визначається із застосу­ванням індексу відносної податкоспроможності відповідного бюджету на ос­нові даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди.

Прозорість формування та використання бюджетних коштів зумовлені передусім як якістю підготовки, розгляду, прийняття бюджетів, внесення до них змін, так і формою оприлюднення цих дій.

Забезпеченню підвищення рівня прозорості формування та викорис­тання бюджетних коштів сприятиме:

• розширення гласності процедури розробки, обговорення, прийняття і публікації бюджетів, звітів про їх виконання;

• встановлення чітких і прозорих правил розподілу бюджетних коштів та визначення міжбюджетних трансфертів;

• координація дій різних контролюючих органів.

Бюджетна прозорість великою мірою залежить від ступеня деталізації усіх складових бюджету. Це дозволить посилити обґрунтованість закладе­них у бюджеті показників та розширить можливість повноцінного контролю за витрачанням бюджетних коштів.

Перехід на казначейське обслуговування місцевих бюджетів є ще од­ним кроком до підвищення прозорості та ефективності використання бюд­жетних коштів. Необхідно запровадити чіткі й зрозумілі норми та процеду­ри діяльності Казначейства, які враховували б розумні інтереси та можливості головних розпорядників бюджетних коштів. При цьому казначейська система не повинна стати новим механізмом "ручного управління" коштами. Іншими словами, має бути чітка відповідальність усіх учасників за виконан­ня своїх функцій.

Враховуючи, що бюджетна статистика складається па основі касового виконання бюджету, бюджетна заборгованість знижує легітимність бюджет­ного процесу, оскільки немає контролю прихованого дефіциту.

Природно, що розширення самостійності органів місцевого само­врядування об'єктивно потребує створення відповідної системи контро­лю за їх діяльністю. Як свідчить світовий досвід, такий контроль доцільно будувати у формі фінансового (відповідність фінансової діяль­ності нормам та вимогам діючого законодавства) та адміністративного (контроль за виконанням органами місцевого самоврядування своїх функцій з точки зору ефективності використання коштів та ресурсів) ау­диту. Особливого значення набуває розширення контролю з боку тери­торіальних громад.

Важливим кроком, що дає Бюджетний кодекс у плані підвищення відповідальності, це встановлення відповідальності на стадії планування та використання бюджетних коштів. У разі порушення вимог Бюджетного ко­дексу та закону про Державний бюджет України, щодо формування відповідного бюджету в частині державних делегованих повноважень, відповідним органам державної виконавчої влади надається право припиня­ти дію рішення про відповідний бюджет. Важливим елементом є також зупи­нення операцій з бюджетними коштами.

Згідно з положеннями Бюджетного кодексу, бюджетні запити повинні містити всю необхідну інформацію для аналізу показників з метою прийнят­тя рішення, щодо включення їх до проекту місцевого бюджету.

Основною вимогою формування проекту місцевих бюджетів на засадах пріоритетності та ефективності використання бюджетних коштів має стати збалансованість як передумова недопущення заборгованостей, а також створення стимулів для жорстких бюджетних обмежень.

Для досягнення цієї мети необхідно посилити відповідальність кожно­го з учасників бюджетного процесу (головного розпорядника, який подає пропозицію щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для забезпечення його функціональної діяльності; фінансового органу, який приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції місцевого бюджету, тим са­мим, пропонуючи пріоритети; відповідної ради, яка затверджує місцевий бюджет, тим самим, встановлюючи пріоритети та визначаючи захищені статті).

Тим більше, при переході на казначейське обслуговування місцевих бюд­жетів, роль та завдання фінансових органів має набути якісно вищого рівня в плані забезпечення ефективності використання бюджетних коштів, вне­сення пропозицій для прийняття організаційних рішень, аргументації про­позицій на підставі проведеного аналізу.

Виходячи з вищезазначеного, необхідно в типовій формі бюджетних запитів передбачити колонку «пропозиція до проекту місцевого бюджету», яка заповнюється фінансовими органами. В подальшому з відповідним обґрунтуванням форми подаються до бюджетної комісії відповідної ради.

Пункт 7 ст.76 передбачає подання пояснень головних розпорядників бюд­жетних коштів (необхідні статті, не включені в проект бюджету, представля­ються в окремому списку потреб з розрахунком фінансування).

Це забезпечили> прозорість і відповідальність прийняття рішень та, в подальшому, при погоджені кошторисів, головних розпорядників коштів, буде запорукою виконання прийнятих рішень, забезпечення пріоритетності.

Таким чином, депутати місцевих рад матимуть можливість вирішувати приймати пропозиції чи ні, і що необхідно зробити. Якщо рада вирішує, що в майбутньому загрожують несприятливі події, то в даному випадку вона знає про це заздалегідь і може їм запобігти перед тим, як вони стануть реальністю і відбудеться криза.

Надання значної незалежності органам місцевого самоврядування ста­вить питання контролю та підзвітності осіб, що реалізовують владу. Повинна бути організована потужна аудиторська інституція з достатніми повноважен­нями на здійснення перевірок усіх громадських суб'єктів. Аудиторська інсти­туція, навіть така, яка організована найкращим чином і яка ефективно працює, не може сама по собі гарантувати правильності функціонування органів місце­вого самоврядування. Для цього необхідно встановити тісну, цілісну та широку правову основу для функціонування самоврядування. Найбільш важливими складовими частинами цієї основи є нормативні акти, що стосуються:

• забезпечення;

• управління правами власності;

• позичання коштів.

Усі ці нормативні акти повинні ставити за мету обмеження рівня ризи­ку того, що втрати, спричинені неналежними, нераціональними (чи може корупційними) рішеннями, перешкодять нормальному функціонуванню місцевих чи регіональних громад.

Усі рішення органів місцевого самоврядування повинні підлягати су­довому контролю для посилення певності в тому, що суспільний інтерес, приватні інтереси громадян та об'єднань добре захищені. Суди стають одни­ми з найважливіших інституцій в процесі формування відносин між різними суб'єктами громадської влади, а також між ними, з одного боку, та громадя­нами і юридичними особами - з іншого.

Незважаючи на важливість усіх цих механізмів, вони недостатні для створення задовільної системи звітності. Необхідно створити безпосередню систему підзвітності функціонерів органів місцевого самоврядування перед громадськістю (територіальними громадами).

У багатьох розділах Бюджетного кодексу представлено конкретні вимоги та відповідальність, які стосуються всіх учасників бюджетного процесу щодо ви­конання їх обов'язків у відповідності до положень Бюджетного кодексу. Серед підстав, що потребують припинення бюджетних асигнувань слід назвати такі:

• несвоєчасне та неповне подання звітності про виконання бюджету;

• невиконання умов щодо бухгалтерського звіту;

• подання недостовірних звітів;

• порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог щодо прий­няття ними бюджетних зобов'язань;

• нецільове використання бюджетних коштів.

Відповідно до Бюджетного кодексу, залежно від правопорушення пе­редбачено цивільні, дисциплінарні, адміністративні та кримінальні стягнен­ня. Проте в Бюджетному кодексі не подається опис конкретних стягнень.

Основні бюджетні законодавчі акти в інших країнах також визначають відповідальність посадовців, які відповідають за бюджет та використання бюджетних коштів (розпорядники бюджетних коштів) у бюджетному про­цесі. Такі законодавчі акти описують заходи, які можуть застосовуватися в разі порушення вимог бюджетного законодавства.

4.7. Бюджет розвитку місцевого самоврядування

Надходження до бюджету розвитку місцевого самоврядування вклю­чають: