Право ВЛА сності та інші речові права

ристуватися річчю, надати її у користування одному зі співвласників, іншим особам, взагалі не використовувати річ тощо.

Що ж стосується розпорядження майном, то тут існує декілька правил, які дозволяють враховувати особливості відносин спільної сумісної власності. Розпорядження майном здійснюється за згодою всіх співвласників. Причому, у разі вчинення одним із них правочину щодо розпорядження майном, якщо такий правочин не підлягає нота­ріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників (ч. 2 ст. 369 ЦК). У цій нор­мі знаходить свій прояв така ознака відносин спільної сумісної влас­ності як високий рівень взаємної довіри її учасників. Разом з тим, сімейне законодавство містить спеціальні правила щодо розпоряд­ження спільним майном подружжя, які суттєво відрізняються від тих, що закріплені у ЦК. Кожен із подружжя вчиняє багато правочинів стосовно спільного майна. При цьому воля другого з подружжя на здійснення правочинів має бути підтверджена відповідним чином (ст. 65 СК). Стосовно дрібних побутових правочинів наявність такої волі передбачається наперед. Якщо один з подружжя вчиняє право­чин щодо спільного цінного майна подружжя, згода другого з под­ружжя має бути висловлена письмово. На вчинення правочинів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації (купівля-продаж земельної ділянки, жилого будинку, квартири, іншо­го нерухомого майна), згода другого з подружжя має бути подана письмово і нотаріально засвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинен­ня правочинів щодо розпорядження спільним майном (ч. 3 ст. 369 ЦК). Так, члени сім'ї можуть доручити одному з них продати частину сільськогосподарської продукції, яка була набута в результаті їхньої спільної праці у селянському підсобному господарстві. Якщо сторо­ни уклали договір про спільну діяльність, то у відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою йому іншими учасни­ками, або договором простого товариства.

Якщо один із співвласників діяв без повноважень, то за позовом іншого співвласника правочин щодо розпорядження спільним май­ном може бути визнаний судом недійсним (ч. 4 ст. 369 ЦК). Це прави­ло є загальним і може деталізуватися стосовно окремих видів відно­син спільної сумісної власності. Так, відповідно до ч. 2 ст. 65 СК кожен з подружжя має право на звернення до суду з позовом про виз­нання договору недійсним як такого, що укладений другим із под­ружжя без його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Свою специфіку має і договір про спільну діяльність. Учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його право на ведення спільних справ було обмежене, або вчинив в інтересах усіх учасників правочин від свого імені, може вимагати від­шкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення