Розділ IV. ємні права. Вони можуть володіти майном з урахуванням часток, які належать їм у праві власності на майно або незалежно від цього

ємні права. Вони можуть володіти майном з урахуванням часток, які належать їм у праві власності на майно або незалежно від цього. Втім, кожен із співвласників може вимагати надання йому у користування тієї частини спільного майна у натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. При неможливості цього він має право отримати від інших співвласників, які володіють і користують­ся спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ч. 3 ст. 358 ЦК). Наприклад, одному із співвласників за заповітом належить неве­лика частка у праві власності на жилий будинок. Безпосередньо у май­ні виділити для користування відповідну частку будинку неможливо. Таким чином, один із співвласників не має змоги користуватися на­лежним йому на праві власності майном. Тому він вправі вимагати від інших співвласників, які у свою чергу володіють і користуються май­ном, відповідної матеріальної компенсації.

Згода співвласників щодо порядку володіння та користування майном може бути закріплена ними у нотаріально посвідченому до­говорі. Такий договір має важливе значення і є обов'язковим не тіль­ки для співвласників, а й для особи, яка згодом придбає частку в праві спільної власності на це майно (за договором купівлі-продажу, міни, дарування тощо).

Співвласники зобов'язані коригувати свої дії стосовно утримання майна, що є їхньою спільною власністю. Кожен із співвласників зо­бов'язаний відповідно до своєї частки у праві спільної власності бра­ти участь у витратах на управління, утримання та збереження спіль­ного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язковій платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язання­ми, пов'язаними зі спільним майном (ст. 360 ЦК). У такому ж поряд­ку вирішуються питання щодо плодів, продукції та доходів від вико­ристання спільного'майна. Вони розподіляються між співвласниками відповідно до їх часток у праві спільної власності (ст. 359 ЦК). Однак це правило не є імперативним. Тому співвласники вправі за домовле­ністю встановити інший порядок розподілу плодів, продукції та до­ходів від спільного майна. Наприклад, один із співвласників може бу­ти згодний із тим, що він буде отримувати меншу частку плодів від використання спільного майна (саду, городу) або взагалі не претенду­вати на отримання плодів. Це може бути пов'язано, зокрема, з тим, що другий співвласник більше уваги приділяє утриманню спільного майна, доглядає його тощо.

Кожен із співвласників має право розпорядження своєю часткою у праві спільної власності. Як вже зазначалося, основною рисою, при­таманною спільній частковій власності, є визначення часток спів­власників у праві на майно. Це дає змогу кожному із співвласників са­мостійно розпоряджатися своєю часткою за власним бажанням -продати, подарувати, обміняти, передати у спадок тощо. Але при цьо­му відчуження частки у праві спільної часткової власності шляхом її продажу має здійснюватися за спеціальними правилами.