Розділ IV. Режим спільної сумісної власності на майно може бути встановле­но як законом, так і договором

Режим спільної сумісної власності на майно може бути встановле­но як законом, так і договором. Відповідно до законодавства право спільної сумісної власності встановлюється щодо майна, набутого подружжям за час шлюбу (ч. 3 ст. 368 ЦК), набутого в результаті спільної праці членів сім'ї (ч. 4 ст. 368 ЦК), отримане внаслідок при­ватизації житла - квартири чи будинку (ст. 8 Закону «Про привати­зацію державного житлового фонду»), та інше. Слід відмітити, що ч. 1 ст. 74 СК вводить новелу, відповідно до якої, якщо жінка та чо­ловік проживають однією сім'єю, але не перебувають між собою у шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Право спільної сумісної власності може встановлюватися також договором. Виходячи з того, що ЦК не передбачає обмежень щодо суб'єктного складу співвласників, договори про створення права спільної сумісної власності можуть укладатися суб'єктами, вказани­ми у ч. 2 ст. 368 ЦК.

За договором спільна сумісна власність насамперед встановлюєть­ся фізичними особами. Якщо за законом те чи інше майно може нале­жати фізичним особам-співвласникам на праві спільної часткової власності або взагалі належати кожному з них на праві приватної власності, вони за взаємною згодою мають право змінити правовий режим такого майна і встановити для себе режим спільної сумісної власності. Наприклад, майно, що було набуте до реєстрації шлюбу, вважається приватною власністю того з подружжя, який його при­дбав (ч. 1 ст. 57 СК). Однак за шлюбним договором воно може бути визнано таким, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності (ч. 5 ст. 97 СК). Майно може набути режим спільної суміс­ної власності також за домовленістю членів сім'ї, учасників селян­ського (фермерського) господарства та інших фізичних осіб.

Режим спільної сумісної власності щодо юридичних осіб, держави і територіальних громад не може мати такого поширення. Фактично, він може створюватися за домовленістю сторін при укладенні дого­вору про спільну діяльність (статті 1130, 1131 ЦК). Внесене учасни­ками цього договору майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одер­жані від такої діяльності плоди і доходи за договором простого това­риства (тобто без створення юридичної особи), можуть належати учасникам на праві спільної сумісної власності.

Стаття 369 ЦК закріплює правила щодо здійснення права спільної сумісної власності. Співвласники володіють і користуються належ­ним їм майном спільно. Інший порядок може бути встановлений за домовленістю між ними. Співвласники самі визначають, яким чином будуть використовувати майно. Зокрема, вони можуть встановити черговість використання речі кожним із них, мають право спільно ко-