Загальний строк позовної давності встановлено в три роки

Слід зазначити, що цивільне законодавство багатьох іноземних держав передбачає більш тривалі загальні строки позовної давності. Так, у Німеччині та Франції цей строк складає ЗО років, Швейцарії -10, в різних штатах США від 4 до 10 років¹. Згідно з Конвенцією ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, рати­фікованою постановою ВР України від 14 липня 93 р. № 3382-ХП, строк позовної давності за договорами міжнародної купівлі-продажу товарів встановлюється у чотири роки.

Спеціальна позовна давність, що встановлюється законодав­ством для окремих видів вимог та враховує специфіку цих відно­син,² може бути як скорочена, так і більш тривала порівняно з за­гальною позовною давністю. Скорочена позовна давність в один рік застосовується до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, опублікованої у засобах масової інформації; про переведення на співвласника прав та обов'яз­ків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної власності (ст. 362 ЦК); у зв'язку з недоліками продано­го товару (ст. 681 ЦК); про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК); у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК); про ос­карження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК).

Більш тривалі строки позовної давності застосовуються у двох випадках: про визнання недійсним правочину, вчиненого під впли­вом насильства або обману, - п'ять років; про застосування наслідків нікчемного правочину - десять років.

Незважаючи на те, що строки позовної давності встановлені зако­ном, вони можуть бути збільшені за домовленістю сторін, укладеною в письмовій формі. Однак вказане положення не надає сторонам пра­ва змінювати порядок обчислення позовної давності.

Строки позовної давності поширюються на всі цивільно-правові відносини за винятком тих, що зазначені у ст. 268 ЦК. Згідно з остан­ньою строки позовної давності не поширюються, зокрема, на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім ви­падків, встановлених законом; вимоги вкладника до банку (фінансо- вої) устан ови про видачу вкладу; про відшкодування шкоди, завданої