Сутність, завдання, методи та принципи організації виробництва

Організація виробництва – єдність структури та змісту системи, її форми як юридичної особи, з одного боку, і процесу функціонування системи відповідно до її місії по переробці входу системи в її вихід з метою випуску конкурентноздатного товару – з іншої.

Об'єктами організації виробництва є підприємства, фірми, компанії, об'єднання й інші організації машинобудування, приладобудування, електротехніки, металургійної, паливної, харчової, меблевої й інших галузей промисловості, а також транспорту, будівництва, сільського господарства та інших галузей національної економіки,що випускають різні види продукції і надають послуги.

Предметом організації виробництва є вивчення: основ теорії організації, системного підходу до керування, методів економічного обґрунтування рішень у сфері організації виробництва, основ стратегічного маркетингу як інструмента досягнення конкурентноздатності виробництва, основ планування й інноваційної діяльності, проектування структур, організації праці, основного й обслуговуючого виробництва, організації контролю якості та сертифікації продукції, тактичного маркетингу і логістики.

Основні методи, застосовувані в організації виробництва: системний підхід, інші наукові підходи (функціональний, відтворювальний, маркетинговий, динамічний і ін.), аналіз і синтез, класифікація і кодування, сегментація ринку, стратегічне і тактичне планування, дедукція й індукція, узагальнення тощо.

Виробництво являє собою природну умову людського життя і матеріальну основу інших видів діяльності.

Організація виробництва передбачає рішення таких специфічних задач:

– поглиблення спеціалізації;

– удосконалювання форм організації виробництва;

– швидка (гнучка) переорієнтація виробництва на інші види продукції;

– забезпечення безперервності, пропорційності і ритмічності виробничого процесу;

– удосконалення організації праці та виробництва в часі та просторі;

– створення логістичної системи управління ресурсами;

– виключення внутризмінних простоїв обладнання (простої виникають через недосконалість оперативно-виробничого та матеріально-технічного забезпечення в результаті відсутності належного обґрунтування, розрахунків, оптимальних обсягів виробництва, партії деталей, складських запасів сировини і матеріалів, незавершеного виробництва, запасів готової продукції);

– скорочення тривалості виробничого циклу;

– безперебійне постачання сировини, матеріалів при зменшенні запасів сировини та матеріалів;

– удосконалення асортименту продукції;

– визначення оптимальної спеціалізації підрозділів і робочих місць;

– визначення оптимальної потужності, необхідності реконструкції і технічного переозброєння виробництва.

Уперше загальні закони організації були сформульовані основоположником організаційної науки А.А. Богдановим. Закони організації можна розподілити на закони, що переважно виявляються в статиці (у структурах організації як форми) і в динаміці (у процесах як функції керування).

Закони організації, що виявляються переважно в статиці (структурах):

1) закон композиції відбиває необхідність узгодження цілей організації: вони повинні бути спрямовані на підтримку головної мети більш загального характеру;

2) закон пропорційності закон висвітлює необхідність співвідношення між частинами цілого, а також їх домірність, відповідність або залежність;

3) закон найменших. С труктурна стійкість системи визначається її найменшою частковою стійкістю. Наприклад, міцність ланцюга визначається, за інших рівних умов, найменш міцною ланкою;

4) закон онтогенезу визначає, що кожна організація проходить у своєму розвитку наступні фази життєвого циклу: становлення, розквіт, угасання. Онтогенез характеризує сукупність перетворень від зародження до кінця життя.

Закони організації, що виявляються переважно в динаміці (процесах):

1) закон синергії –сума властивостей організованого цілого не дорівнює арифметичній сумі властивостей кожного з його елементів окремо;

2) закон інформованості – упорядкованості стверджує, що в організаційному цілому не може бути більше порядку, ніж у упорядкованій інформації;

3) закон єдності аналізу і синтезу. Процеси аналізу (тобто поділу, диференціації і т.п.) доповнюються синтезом (тобто протилежними процесами з'єднання, інтеграції і т.п.). Спочатку здійснюється аналіз, потім – синтез;

4) закон самозбереження – будь-яка реальна фізична (організована) система прагне зберегти себе як цілісне утворення і, отже, ощадливіше витрачати власний ресурс.

До головних принципів організації виробничих систем слід віднести:

– цілеспрямованість, що полягає у відповідності функцій менеджменту запланованим цілям виробництва;

– економічність – раціональність, простота й ефективність організації і структури управління;

– адекватність – відповідність економічних методів управління суті відбиваних ними процесів, а також відповідність прийнятих рішень, змін функцій персоналу кожного рівня ієрархії;

– комплексність – облік взаємодії між ієрархічними ланками по вертикалі та горизонталі, спрямованої на забезпечення функціонування виробництва, а також облік можливих наслідків успіху чи невдачі;

– сконцентрованість – передбачається в двох аспектах: по-перше, спрямування зусиль усіх працівників на вирішення основних завдань і, по друге, концентрація однорідних функцій в одному підрозділі, що усуває дублювання;

– науковість – ґрунтується на досягненнях науки в галузі управління виробництвом, враховує зміни законів суспільного розвитку, а також полягає у виборі оптимального критерію при прийнятті та реалізації рішень;

– можливість створення мотиваційних, організаційних і матеріальних умов для реалізації господарських рішень;

– доступність і планомірність контролю над ходом виробництва;

– адаптивність – гнучкість і динамічність, пристосованість системи управління до змін зовнішнього і внутрішнього середовища.