Розвиток відносин з дітьми і дорослими

На початку навчання аутична дитина часто може поводитися як

зовсім маленька: дорослих може цуратися, соромитися або, навпаки, бути занадто довірливою, відкритою. Дітей може теж або боятися, або використовувати найпримітивніші форми контакту: бігати навколо, обі­ймати, штовхати, заглядати в очі і сміятися.

Відносини з учителем досить швидко налагоджуються. Дитина від­чуває симпатію до зацікавленого в ній, доброзичливого дорослого, вдячна за розуміння і підтримку, поступово, хоча і з труднощами, за­своює правила взаємодії з учителем у класі. Разом з тим без спеціаль­ної роботи сформовані відносини можуть надалі не розвиватися.

З однолітками ж найпростіші відносини встановлюються значно важче. Навіть за умов взаємної симпатії дітей їхнє спілкування не на­лагодиться саме по собі, у кращому випадку залишиться на рівні біга­нини і метушні, що закінчується загальним безладом і дискомфортом.

Теоретично дитина, яка іде до школи, готова приязню ставитися до інших школярів, хоче бути разом з ними, але в реальності в неї можуть виникнути інші почуття. Діти швидко стомлюють дитину-аутиста, дра­тують, крім того, вона не хоче ділити з ними увагу і схвалення вчителя. Тому інтенсивність контактів з іншими учнями спочатку повинна бути суворо дозованою, а спілкування чітко організованим у межах стерео­типу уроку і перерви. Спершу важливо просто не дозволити виникнути стійким конфліктним стосункам, спробувати сформувати ідеальні об­рази один одного. Дорослим варто розповідати дитині про її одноклас­ників, вона повинна знати, що це - її друзі, що кожен з них має свій характер, свої переваги, по-своєму їй цікавий і важливий.

Таким чином складається певна легенда про дружній клас і «наших дітей», кожен з яких успішний у своїй галузі і тому ні в якому разі не може затьмарити переваг особливої дитини. Пізніше ці ідеальні образи повинні поступово індивідуалізуватися і конкретизуватися. Важливо розповідати дітям один про одного, пояснювати реакції, вчинки, особ­ливості, згладжувати і запобігати неминучим образам і конфліктам.

При сформованому стереотипі навчальної взаємодії можна пере­ходити до спроб організації спілкування дітей під час свят. їх треба проводити регулярно і теж дуже організовано, дозволяючи дітям під­тримувати відчуття задоволення від спілкування. Надалі необхідно створювати можливість для розвитку форм більш вільного спілкуван­ня: обміну враженнями, спогадами, планами, захопленнями. Досвід свідчить, що дітей можна підготувати для повноцінного спілкування в дружній компанії.

Зрозуміло також, що психологічна підтримка в організації спілку­вання потрібна не тільки дитині з аутизмом, але і її звичайним одно­класникам. Дуже багато залежить від їхнього ставлення до незвичай-

ної дитини. І якщо в молодших класах воно визначається, насамперед, позицією вчителя (його налаштованістю на допомогу, повагою, праг­ненням підкреслити перед іншими дітьми переваги незвичайної дити­ни), то в середніх і старших класах ситуація може змінитися. Діти мо­жуть втрачати друзів, тому що спілкування з такою дитиною часом знижує статус у компанії підлітків. Треба сказати, що вони важко пере­живають таке «зрадництво». Треба враховувати, що без спеціальної підтримки нормальні діти в молодшому підлітковому віці можуть бути дуже жорстокими до своїх аутичних однокласників, наприклад, спеціа­льно провокувати їхні афективні реакції і використовувати їх для мані­пуляції вчителями (зривати уроки і т.п.).

У старшому віці підлітки звичайно стають менш агресивними, про­те навчаються ігнорувати аутичну дитину: може виникнути повна ізо­ляція такого учня, навіть при його успішній реалізації в межах навчаль­ного стереотипу. У розмові з дитиною, яка потрапила в таку ситуацію, звичайно виявляються переживання самотності, нереалізована потре­ба в дружніх стосунках з однолітками. Наскільки нам відомо, спеціаль­на корекційна робота з підлітками, що ігнорують свого особливого од­нокласника, у даний час не проводиться, хоча необхідність її очевидна.

Таким чином, основними напрямками зусиль педагога у підтримці дитини з аутизмом, що навчається в звичайній школі, є: допомога в організації навчання; психолого-педагогічна підтримка вчителів; індиві­дуальна робота з дитиною, спрямована на її соціальний, емоційний і особистісний розвиток; робота з родиною і координація її взаємодії з фахівцями; робота з однокласниками дитини.