Мовленнєві проблеми

В експресивному мовленні проблеми виявляються таким чином: навіть маючи великий запас слів, дитина може відчувати труднощі в організації розгорнутого висловлювання, використовувати у мовленні в основному згорнуті стереотипні кліше. Дитина не може перебороти цих труднощів самостійно, і це може стати серйозною проблемою у серед­ній і старшій школі, де розгорнуті відповіді обов'язкові. У той же час відомо, що при спрямованій корекційній роботі мовленнєві можливості дитини можна значно поліпшити. Спочатку їй можуть допомогти готові кліше, які вона звичайно охоче приймає: про що й у якому порядку треба розповісти, щоб описати час року, тварину, людину, свою кімна­ту, двір, дорогу до школи і т.п.

Відомо, однак, що навіть при гарному фразовому мовленні і мож­ливостях розгорнутого монологу, діти можуть відчувати труднощі в організації діалогу: прагнуть говорити самі і не слухають інших. Без спеціальної роботи це теж може стати стійкою проблемою, що заважає навчанню дитини і її взаємодії з людьми.

Навички ведення діалогу вчитель може дати дитині, наприклад, придумуючи разом з нею казку, детективну історію (звичайно, їхній зміст повинен дуже її займати). У цьому випадку дитина змушена ро­бити «свій хід», обов'язково з огляду на те, що сказав партнер.

Труднощі мовного розвитку виявляються у контексті більш загаль­них проблем комунікації. Часто найрозумніші діти з аутизмом не зна­ють, як побудувати відповідь на уроці, тому що не розуміють, як і наві­що ділитися інформацією з іншими. Вони не усвідомлюють, що інші люди не розуміють їх автоматично, що потрібно пояснювати їм свої думки і наміри, ділитися почуттями, обґрунтовувати свою правоту. Подолання цих труднощів теж є завданням корекційної роботи. Необ­хідна індивідуальна допомога в побудові відповіді на уроці. З дитиною необхідно обговорювати, «як розповісти, щоб усім стало зрозуміло, навіть тим, хто нічого про це не знає».

Для дітей з аутизмом, які багато й активно г оворять і вже вступа­-

ють у діалогічне спілкування, надовго можуть залишитися типовими порушення темпу, ритму, інтонації. Для них характерна й уповільнене, «змазане» мовлення, і занадто швидке, «заливчасте». Усе це створює

додаткові труднощі розуміння дитини і дорослими, і іншими дітьми.

Реально допомогти тут може тільки спрямованість дитини на комуні­кацію і безпосередню практику спілкування, що дозволяє їй поступово звільнитися від напруження, подолати незручність, засвоїти адекватну виразність мовлення інших людей. Тут корисні можуть бути додаткові заняття співами, читанням віршів, читанням у ролях уривків з п'єс і т.п.

Існують апробовані методики, що сприяють різнобічному мовному розвитку дітей. Робота педагога з такою дитиною повинна бути послідо­вною, цілеспрямованою, з постійним ускладненням завдань допомоги.

Часто постає питання, наскільки повно дитина з аутизмом розуміє мову. Ми зіштовхуємося, наприклад, з тим, що аутичній дитині важко розібратися в розгорнутій, багатоступеневій інструкції, складно зрозу­міти багатослівне пояснення завдання. Подробиці, уточнення часто не допомагають, а, навпаки, вибивають її з колії. Це виникає у тих ситуа­ціях, коли мовлення іншої людини звернене до дитини і вона повинна довільно організуватися: вислухати і діяти за інструкцією.

У той же час, коли мовлення не звернене прямо до неї, вона може сприймати складні повідомлення, і її подальша поведінка свідчить про те, що вона враховує отриману інформацію.

Очевидно, що здатність дитини розуміти звернене до неї мовлення є різною у ситуації мимовільної і довільної уваги. Вчителеві потрібно ясно і коротко пояснювати новий матеріал, давати прості інструкції щодо дій, якщо вони стосуються самої дитини, і розгорнуті та неспрощені, якщо їх адресати - її однокласники.

І це ще одна причина необхідності навчання такої дитини в зви­чайній школі. Тільки тоді вона не потрапляє у збіднене мовленнєве середовище, одержує можливість бути присутньою при розмові з ін­шими, чути розгорнуту інструкцію вчителя, звернену до однокласників.