Програми реабілітації освіти молоді і дорослих з обмеже­ною працездатністю

Індивідуальна програма реабілітації - це комплекс мір (медичних, психологічних, педагогічних, соціальних), спрямованих на відновлення, компенсацію порушених або втрачених функцій організму і відновлен­ня (або формування) здатності до виконання певних видів діяльності, у тому числі професійно-трудової. У рамках індивідуальної програми реабілітації проводиться професійна орієнтація людини з врахуванням її інших, особливих можливостей працездатності.

Індивідуальна програма реабілітації для кожної людини з обмеже­ною працездатністю має рекомендаційний характер, не будучи обов'я­зковою. Іншими словами, людина може відмовитися як від усієї про-
про­грами, так і від окремих її складових.

Одна частина індивідуальної реабілітаційної програми є безкошто­вною, інша частина може бути оплачена самою людиною, установою або організацією, де вона працює, або добродійником.

Індивідуальна програма реабілітації складається фахівцями Дер­жавної служби медико-соціальної експертизи після всебічного обсте­ження людини з обмеженою працездатністю. У складанні програми беруть участь медики, психологи, педагоги, соціальні працівники, представники служби зайнятості.

Попередня установа медико-соціальної експертизи, провівши об­стеження, визначає групу інвалідності, відповідно До якої будується індивідуальна реабілітаційна програма.

Перша група інвалідності надається особам, що мають стійко і значно виражений розлад функцій організму, що є наслідком захворю­вання, травм або дефектів розвитку. Внаслідок цього можуть бути в значній мірі порушені: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації в навколишньому просторі, здатність до спілкування і конт­роль за своїми діями.

До другої групи інвалідності можуть бути віднесені ті особи, у яких є стійкий, виражений розлад функцій організму унаслідок хвороби, травм, дефектів розвитку. Порушення здоров'я веде до обмеження можливостей навчання і трудової діяльності, самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, контролю за своїми діями. Доро­слим друга група інвалідності надається зв'язку з утрудненнями в на­вчанні, коли вони пов'язані з деякими іншими обмеженнями життєдія­льності (наприклад, пересуванням).

Третя група інвалідності надається в тому випадку, якщо в ре­зультаті захворювань, травм або дефектів розвитку є стійкий, але не­значно виражений розлад функцій організму, що веде до деякого об­меження здатності до навчання, трудової діяльності, самообслугову­вання, пересування, орієнтації в навколишньому просторі і спілкуван­ня.

Таким чином, інваліди другої і третьої групи можуть навчатися і працювати.

Для дітей і підлітків з відхиленнями в розвитку, що мають у перспе­ктиві обмеження працездатності, профорієнтаційна і профконсульта- ційна робота починається ще в період навчання в школі.

В залежності від характеру і ступеня важкості порушення зміст і методи профорієнтаційної роботи різні для різних категорій молоді з обмеженими можливостями. У той же час є загальні закономірності в організації і проведенні такої роботи.

Здатність людини з обмеженою працездатністю до тієї або іншої діяльності залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів, виявити і ви-
вчити які повинні фахівці.

Технології такої роботи створювалися за кордоном протягом декі- лькох десятиліть, певний внесок у наукове і практичне рішення про- блеми професійної орієнтації осіб з обмеженою працездатністю внес- ли і вітчизняні фахівці.

Підліткові або дорослому з обмеженими можливостями нерідко тикко вибрати самостійно сферу діяльності, яка їх цікавить, тому на допомогу приходять педагоги і психологи.

І Іпсамперед, важливим є встановлення характеру і ступеня важко- сті порушень різних систем організму, інтелектуальних і психофізіоло- гічних особливостей і можливостей того або іншого дорослого або під- літка для того, щоб визначити доступні для них види праці, виявити їх особистості інтереси і схильності у виборі тієї або іншої діяльності, профе­сії.

Важливо одержати відомості про стан розумової і фізичної праце- здатності в зв'язку з можливістю займатися тим або іншим видом пра­ці; про стан емоційно-вольової, сенсомоторної, інтелектуальної сфер; про розвиток мовлення і комунікативних навичок, значущих для про­фесійної діяльності; про характер змін психологічного і соціально-психологічного статусу людини, пов'язаних із захворюванням, травмою або порушеннями розвитку.

Психологи встановили, що люди, які мають уроджене або рано на- буте порушення розвитку (інваліди дитинства), нерідко травмовані і психологічно. Усвідомлення наявності дефекту розвитку і пов'язаних з ним обмежень веде до неадекватної самооцінки, вразливості психіки, маргіналізації, обмеження спілкування з навколишніми. Велику роль у посиленні і закріпленні негативних стереотипів соціальної взаємодії відграє негативний досвід спілкування дитини, підлітка з однолітками або дорослими, що демонструють переваги здорових людей, підкрес- люючи неповноцінність людини (неприйняття або жалість), виключа­-ють її з життя суспільства. Виникає ефект соціальної ізоляції людини з обмеженими можливостями.

Інвалідність у зрілому віці також значно психологічно травмує, тому що людина нерідко змушена змінювати середовище і спосіб життя, коло спілкування. Посилюється її залежність від навколишніх, нерідко необхідна зміна трудової діяльності, пов'язана з матеріальними і мо- ральними збитками.

З практики профорієнтаційної роботи відомо, що свій остаточний професійний вибір людина здійснює тільки в зрілому віці. Робити но­вин професійний вибір у цей час дуже важко. Для людини з обмеже­-

ною працездатністю виправити неправильний професійний вибір осо-

бливо важко. Тому вже в шкільному віці важливою є висококваліфіко- инна профорієнтаційна робота, що виключає поверхневий підхід до
вибору професії.

Для служб профорієнтації і діагностики професійної придатності створені комп'ютерні технології (наприклад, розроблена автоматизо­вана система експертної оцінки психологічних особливостей особисто­сті), що дозволяють швидко й ефективно вести професійну орієнтацію й організацію працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю в умовах індивідуалізації реабілітаційних програм.

Комп'ютерна система містить перелік професій і їхнє кодування за факторами трудових обмежень. Показники психологічної оцінки мож­ливостей тієї або іншої людини з обмеженою працездатністю співвід­носяться з психологічними вимогами до тієї або іншої професії, що входить у перелік. Відповідно конкретне робоче місце стосовно відпо­відної професії оцінюється з погляду вимог, що передбачаються до функцій організму. Співвіднесення психофізіологічних можливостей людини з параметрами конкретної професії і робочого місця дозволяє досить точно підібрати для осіб з обмеженою працездатністю групу професій, що найбільш відповідають їх можливостям.

Система доповнюється відомостями про вакансії робочих місць у даному регіоні.

Така технологія ґрунтується на принципі партнерства і дозволяє вирішувати проблему працевлаштування на основі діалогу з усіма за­цікавленими сторонами.

В залежності від характеру і ступеня важкості порушення людина з обмеженою працездатністю може одержувати різні види професійної освіти - від початкової до вищої професійної.

При наявності інтелектуальної норми можливо говорити про рівні можливості навчання для осіб з обмеженою працездатністю у вищій і середній професійній освітній установах. Сучасна закордонна практика показує, що для осіб з обмеженими можливостями, що не мають по­рушень інтелекту, можна створювати спеціальні освітні умови і спеціа­льне середовище життєдіяльності, що знімають бар'єри й обмеження для цих людей в одержанні вищої і середньої фахової освіти (спеціа­льне переустаткування міського середовища - транспорт, архітектура, забезпечення життєдіяльності і пересування в міських умовах, технічні й інші засоби підтримки і супроводу в процесі освіти, спеціальні корек- ційні і реабілітаційні програми, наявність асистентів, перекладачів і ін.).

Особи з обмеженою працездатністю отримують у цьому випадку дійсно рівні з іншими можливості освіти і подальшої трудової діяльнос­ті. Відсутнє ставлення до людини з обмеженою працездатністю як до неповноцінної і немічної істоти. Людина з обмеженою працездатністю дістає рівні права і має рівні обов'язки і як студент, і згодом як співробі­тник установи, підприємства.

У нашій країні люди з обмеженою працездатністю не завжди мають
рівні з іншими можливості для одержання професійної освіти. Так, се­-ред сотень тисяч студентів, що навчаються сьогодні у вузах України, студенти-інваліди складають усього біля тисячі осіб. Багато хто з них не має можливості вступити до вузу внаслідок неякісного шкільного навчання або відсутності у вузах необхідного для них середовища жиїтєдіяльності й умов освіти.

Одночасно формується традиція спеціальної вузівської освіти для студентів з обмеженими можливостями життєдіяльності у вигляді спе­ціалізованих вищих навчальних закладів. Крім цього існує досвід вклю­чення груп студентів з обмеженими можливостями в загальний освітній потік вузу у вигляді окремої групи або факультету. Більш доступною дня осіб з обмеженими можливостями працездатності є система сере­дньої професійної освіти. Тут існує невеликий вибір професій для осіб з порушеннями слуху, опорно-рухового апарату, зору. Це технічні та культурознавчі спеціальності.

У процесі одержання професійної освіти молодь з обмеженими можливостями потребує спеціального психолого-педагогічного супро­воду. Необхідною є корекційна робота, надання спеціалізованої допо­моги в освоєнні тих предметів, що є важкими в зв'язку зі специфікою обмеження можливостей тієї або іншої групи студентів. Так, студенти, що не чують, відчувають утруднення в розумінні професійного словни­ка, в оволодінні словесними моделями викладання навчального мате­ріалу. Для надання спеціальної допомоги створюються допоміжні сис­теми підтримки, у тому числі засновані на використанні сучасних ком­п'ютерних технологій.

У порівнянні з європейськими країнами в Україні різко звужений перелік професій, якими реально можуть оволодівати особи з обмеже­ною працездатністю, а ті, які традиційно пропонуються в багатьох спе­ціальних школах, не тільки не є привабливими для учнів, але і не ма­ють попиту на сучасному ринку праці.

Сьогодні в Україні працює тільки 7 % від загального числа інвалі­дів, хоча за даними закордонного досвіду близько 2/3 від загального числа осіб з обмеженими можливостями мають бажання і можуть пра­цювати.

Тому шкільна система професійної орієнтації, початкової профе­сійної підготовки перебудовується, знаходячи нові моделі організації такої роботи з метою забезпечення випускників вміннями і навичками, що відповідають спеціальностям, які мають попит на ринку праці: перу­кар, масажист, робочий друкарні, зубний технік, програміст, робочий подвір'я, флорист, сантехник, взуттьовик і ін. Цьому сприяють нові моделі спеціальних шкіл, що поєднують у собі не тільки освітні, але й профорієнтаційні структури, мають підрозділи для одержання учнями початкової професійної освіти, а іноді і їхнього працевлаштування.
У розвинутих країнах людині з будь-якою формою і ступенем об­меження працездатності надане реальне право на повноцінне профе­сійну освіту й освоєння професій і видів праці, що мінімально обмежу- ють інтереси інвалідів. Якщо людина не може через певні обмеження своїх можливостей брати участь у продуктивній праці, їй надається можливість зайнятості на рівні її здібностей і інтересів.