Вручення документів імпортеру

Рис. 5.1. Механізм документарного аккредитива.

Більше того, банк-емітент повинен ретельно перевірити заявку на документарний акредитив, щоб визначити, чи не буде потрібно від бенефіціара за умовами документарного акредитива представлення документа, виконання якого цілком залежить від третьої сторони, не контрольованої бенефіціаром (окрім транспортного документа, страіхового документа чи акта приймання тощо).

Обов'язок формувати умови акредитива (відповідно до положень, узгоджених у контракті) лежить на наказодавцеві, який повинен дати банку-емітенту повні і точні інструкції щодо вигляду, суми акредитива, термінів представлення документів, способу та місця виконання акредитива тощо. При цьому, точне формулювання в контракті умов самого акредитива, а також порядку його відкриття полегшує процедуру його відкриття. За договором між наказодавцем (платником) і банком - емітентом про виставляння акредитиву, наказодавець (платник) зобов'язується: надати банку - емітенту грошове покриття акредитива та відшкодувати зроблені ним витрати; виплатити банкові - емітенту винагороду за проведену ним операцію.Порушення банком-емітентом інструкцій наказодавця акредитива, так само як і Уніфікованих правил, тягне за собою відповідальність банку-емітента перед наказодавцем акредитива, характер та обсяг якої визначаються як Уніфікованими правилами, так і законодавством та практикою відповідної країни. Зокрема, Уніфіковані правила звільняють наказодавця акредитива від обов'язку відшкодувати проведені банком - емітентом платежі.

Визначаючи право, яке регулює взаємовідносини наказодавця і банку-емітента, слід мати на увазі, що в такому договорі завжди діє презумпція на користь права країни банку, тобто тієї країни, де діє банк і де відкривається акредитив. Проте в разі, коли у відносинах бере участь бенефіціар, найбільш тісно зв'язаною системою права буде право країни банку, що авізує.

Банк-емітент і бенефіціар акредитива. Платіжне зобов'язання банку-емітента перед бенефіціаром акредитива є основним в акредитивних правовідносинах. Ґрунтуючись на ньому, експортер відвантажує товар, а банк експортера приймає, негоціює чи оплачує супровідні документи. Таке зобов'язання і є акредитивом у вузькому, юридичному розумінні. Решта обов'язкових відносин є або попередніми або додатковими по відношенню до основного зобов'язання.

Дії банку-емітента, в результаті яких виникає його акредитивне зобов'язання перед бенефіціаром, на практиці називаються відкриттям акредитива. Вони можуть мати різний характер залежно від обраного банком-емітентом механізму здійснення акредитивної операції. Їх безпосередня мета в тому, щоби бенефіціар був поінформований про відкриття й умови акредитива. У тому разі, коли акредитив відкривається безпосередньо в банку-емітенті, він здійснює вказані дії самостійно, а якщо ні, то притягується відповідний авізуючий і (або) виконуючий банк. В останньому випадку банк- емітент має організувати повідомлення бенефіціару про відкриття й умови акредитива у банку-виконавцеві шляхом укладення відповідних договорів з указаними банками.

Банк-емітент і банк, що авізує. Залежно від домовленості з імпортером банк-емітент, прийнявши до виконання доручення імпортера про відкриття акредитива, може виконати його інструкції сам або за допомогою іншого банку (чи банків). У зв'язку з цим доцільно буде розглянути взаємини банку- емітента з цим третім банком. Ситуація, коли банк-емітент і банк-виконавець вступають у правовідносини з приводу відкриття та обслуговування акредитива за відсутності між ними кореспондентських відносин у міжнародній банківській практиці, є неприпустимою. У даній ситуації в механізмі розрахунків акредитивами з'являється банк, щоавізує. Серед функцій авізуючого банку — перевірка «винятково на документарній основі» і підтвердження достовірності (автентичності) акредитива, який він авізує. При цьому він не бере на себе жодних зобов'язань перед бенефіціаром із платежів і лише повинен у разі непідтвердження автентичності акредитива повідомитипро це бенефіціару. Авізуючий банк виконує свій обов'язок із залучення банкувиконавця до відкриття та обслуговування акредитива за допомогою укладення з ним відповідного контракту, який за змістом єаналогічним угоді між банком-емітентом і банком-виконавцем. При цьому авізуючому банку належить у договорі позиція банкуемітента, від імені якого і діє.Трапляється і так, що бенефіціар наполягає на тому, щоб крімбанку-емітента, зобов'язання платежу прийняв і банк його власної країни. Авізуючий банк, що бере на себе зобов'язання провести платіж проти відповідних документів, називається «підтверджуючим банком».

Ухвалення ним цього зобов'язання вважається підтвердженням акредитива. Підтвердження акредитива — це самостійне тверде зобов'язання банку, що підтверджує, яке виступає як доповнення до зобов'язання емітента. Банк підтверджує акредитивна підставі повноваження (дозволу) банку-емітента. Іноді на прохання експортера банк, що авізує, може додатисвоє підтвердження щодо акредитива, не маючи на це повноваження (дозволу) банку-емітента. Найбільшу безпеку для експортера забезпечує документарний акредитив, відкритий іноземним банком і підтверджений вітчизняним банком, тобто в міжнародній практиці акредитиви, відкриті банком імпортtра, зазвичай підтверджує банк експортера. У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями українських організацій— це маловживано. У більшості випадків підтвердження українськими банками акредитивів, відкритих іноземними банками на користь організацій і фірм України, не дає бенефіціарам додаткових гарантій платежу.

Українські банки, як правило, здійснюють платежі по акредитивах своїм клієнтам-експортерам тільки після отримання відшкодування від іноземних банків-емітентів. До цього моменту експортери можуть за необхідності користуватися кредитами своїх банків. У зв'язку з цим доцільно домагатися підтвердження експортних акредитивів третіми банками — крупними іноземними банками-кореспондентами.

Прийняте на себе зобов'язання з виконання акредитива банком, що підтверджує, знижує ризик неотримання платежу і дає бенефіціару додаткову гарантію щодо належного виконання на-казодавцем акредитива своїх зобов'язань.

Банк-емітент і банк-виконавець. Ознаками банку як банку- емітента є такі: по-перше, він діє за дорученням свого клієнта; по-друге, є безпосередню відповідальним за платіж як перед клієнтом, так і перед бенефіціаром. На відміну від нього банк-виконавець у принципі не має жодних зобов'язань і відповідальності перед бенефіціаром акредитива, окрім відповідальності за точну пtредачу умов акредитива. Проте він виконує важливу роль, оскільки на практиці саме цей банк безпосередньо реалізує акредитив, приймаючи у експортера документи, перевіряючи і часто оплачуючи їх. Обов'язок банку-виконавця щодо прийому та перевірки документів ґрунтується не на самому акредитиві, а на кореспондент­ських (агентських) відносинах із банком-емітентом, що дав відповідне доручення або ж за наявності відповідного доручення в тексті акредитива, супровідного листа до нього. Банк-виконавець не може і не повинен перевіряти фактичного виконання договору, за яким проводяться заліки, оцінювати правове значення представлених бенефіціаром документів, проте банк-виконавець перевіряє їх із формального погляду і відмовляє у схваленні до­кументів, якщо вони за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, з негайним інформуванням про це одержувача коштів і банку-емітента із зазначенням причин відмови (ст. 14 Правил з акредитивів). А якщо банк-виконавець виконав умови акредитива, але банк-емітент вважає, що отримані ним разом із звітом виконуючого банку документи не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, то останній має право відмовитися від ухвалення таких документів і зажадати від банку-виконавця коштів, сплачених їх одержувачеві з порушенням умов акредитива, а за непокритим акредитивом відмовитися від відшкодування виплачених сум. Отже, акредитивна операція складається з відносин між нака-зодавцем акредитива та банком-емітентом; банком-емітентом і бенефіціаром акредитива; банком-емітентом і банком, що авізує, а також банком-емітентом і банком-виконавцем. Участь кількох банків в акредитивній операції зумовлює необхідність розмежу­вання їх зобов'язань перед бенефіціаром. Банк-емітент зобов'язаний організувати розрахунки, а не проводити їх. Авізуючий банк повинен перевірити виключно на документарній основі і підтвердити достовірність акредитиву, який він авізує. При цьому він не бере на себе жодних зо­бов'язань перед бенефіціаром щодо платежів і лише повинен у разі непідтвердження автентичності акредитива повідомити про це бенефіціара. Банк, що підтверджує, разом з банком-емітентом має зобов'язання по відношенню до бенефіціара за умовами акредитиву, отже, банк-емітент і банк, що підтверджує, є солідарними боржниками за одним і тим самим зобов'язанням. До виконання акредитиву можуть залучатися й інші банки, наприклад, банки третіх країн з метою валютування, рамбурсування чи негоціації тратти, банк-емітент може вдатися до послуг своїх відділень у країні експортера, якщо такі є, і т. ін. При цьому все це має відбуватися тільки з метою полегшення виконання акредитива.