Характеристика і фази документарного акредитива

Документарний акредитив — форма оплати товарів, яка найчастіше використовується у міжнародній торгівлі. Англійські юристи визначили його як «джерело життєвої сили міжнародної торгівлі». Починаючи з 1933 року, основою регламентації акредитивних операцій разом з національним законодавством служать Уніфіковані правила і звичаї для документарних аккредитивів. Стаття 5 Міжнародних комерційних термінів визначила єдину для акредитивів мову — державну мову США. Банки більшості країн світу дотримуються цих вимог. Цей документ є розробленим і затвердженим Банківською комісією Міжнародної торговельної палати (МТП) зведенням узагальненої і сформульованої у вигляді правил міжнародної практики розрахунків у формі документарних акредитивів.

Незважаючи на те що згодом з'явилася ще низка документів, які також регламентують порядок ведення розрахунків у формі акредитивів, — Уніфіковані правила для міжбанківського рамбурсування по документарних акредитивах (1995), Міжнародна практика Стен- дбай (1998), Доповнення до уніфікованих правил для електронного представлення документів (2001), Міжнародна стандартна банківська практика (2002), основним документом у даній сфері залишаються Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (далі — Уніфіковані правила, або УПЗ). На сьогоднішній день банки із понад 120 країн світу надали згоду дотримуватися цих правил. Своїм корінням УПЗ йдуть до періоду І світової війни, коли лондонські клірингові банки почали поступово втрачати свої позиції світових фінансових арбітрів. До того часу жодного зведення загальноприйнятих правил не було, клірингові банки встановлювали принципи ведення операцій окремо з кожним своїм кореспондентом.

За межами Британської імперії — в Європі та США — правила з'явилися як наслідок децентралізації міжнародних операцій після Першої світової війни. Найбільш відомими стали правила, прийняті в 1919 році попередником Міжнародної асоціації фінансових послуг, що знаходиться в США. Ці правила згодом неодноразово переглядалися і саме вони послужили основою першої редакції УПЗ, прийнятої МТП у 1933 році у відповідь на настійне прохання американських банків. Уперше УПЗ були переглянуті в 1951 році, однак у той час істотних змін вони не зазнали. З ініціативи британських банків 1962 року був зроблений ґрунтовніший перегляд правил. Роботу з об'єднання британської практики та практики інших західних країн очолив представник Великої Британії у Банківській комісії МТП БернарВебл(Bernard Weble). У процесі цієї роботи він очолив Банківську комісію і зробив згодом значний внесок у справу редагування правил у 1974 і 1983 роках. Ці редакції в основному стосувалися змін у галузях транспорту і зв'язку; перерозподілу прав і обов'язків учасників акредитивної операції.

З метою залучення соціалістичних країн до використання УПЗ, починаючи з редакції 1974 року, МТП, заручилася схваленням те­ксту УПЗ Комісією ООН з права міжнародної торгівлі. Останній найсуттєвіший перегляд УПЗ був здійснений у 1993 році.

У жовтні 2006 р. Банківська комісія МТП прийняла нову редакцію правил (UCP 600), яка набула чинності з 1 липня 2007 року. Доти, поки акредитиви застосовуються в міжнародних розрахунках, правила проведення операцій з ними залишатимуться предметом періодичного перегляду, про що свідчить почата нещодавно розробка чергової редакції УПЗ. УПЗ відрізняють такі основні риси:

• правила встановлюються самими учасниками розрахунків, а не законодавчими чи регулюючими органами;

• послідовні редакції правил відображають зміни у практиці проведення операцій;

• окремі положення правил можуть бути виключені чи скориговані умовами конкретного акредитиву;

• правила користуються загальним визнанням як оснорний інструмент регулювання відносин, що виникають у процесі здійснення операцій з документарними акредитивами.

Ціла низка законодавчих актів (Конвенція ООН «Про незалежні гарантії і резервні акредитиви», Стаття 5 Уніфікованого комерційного кодексу США і т. ін.), а також численні судові рішення у своїй змістовій частині спираються на положення чинної редакції УПЗ.

В Україні розрахунки за акредитивом регулюються гл. 74 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. за № 436-IV; Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженими постановою Правління НБУ від 03.12.2003 р. за № 514 та ін.