Структура системи законодавства у її горизонтальному та вертикальному вимірах

Система законодавства розглядається, як у широкому, так і у вузькому розумінні. У широкому розумінні - це система нормативно-правових актів, а у вузькому – це система законодавчих актів (актів вищої юридичної сили). Традиційно систему законодавства розглядають саме у широкому значенні цієї категорії.
Структуру системи законодавства визначають як зумовлену системою права, інтересами держави та потребами практики правового регулювання внутрішню організацію нормативно-правових актів, що виявляє себе у їх єдності і злагодженості та в розподілі на відповідні структурні підсистеми та елементи.
У зв’язку з цим доцільно виділяти як горизонтальну структуру системи законодавства, так і її вертикальну структуру (Таблиця 16.1, Таблиця 16.2).
Горизонтальна (галузева) структура системи законодавства виокремлює в межах системи законодавства галузі та інститути законодавства за предметом правового регулювання.
Галузь законодавства визначається як певна система нормативно-правових актів, об’єднаних за певними сферами правового регулювання суспільних відносин, цілісності якій надає, як правило, кодифікований законодавчий акт (наприклад, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України та ін.).
Горизонтальна система законодавства відображає предмет правового регулювання.
Галузева система законодавства містить норми однієї галузі права, предметом регулювання якої є певна сфера суспільних відносин, що потребує однорідні прийоми впливу. В результаті з’являються галузі законодавства, що збігаються з галузями системи права (кримінальне, адміністративне законодавство тощо).
Комплексна система законодавства містить норми кількох галузей права, що регулюють різні види суспільних відносин, які складають порівняно самостійну сферу суспільного життя, що потребує юридично різнорідних способів впливу, що складаються в цілісний комплексний метод; в результаті з’являються галузі законодавства, які складаються з різних галузей права (транспортне законодавство, законодавство про приватизацію тощо).
Побудова системи права та системи законодавства не тотожні між собою. Горизонтальна структура системи законодавства – це розподіл нормативно-правових актів за предметом правового регулювання. В окремих випадках галузь законодавства повністю співпадає з галуззю права. Зокрема, галузь кримінального права повністю збігається з кримінальним законодавством. У ст.3 Кримінального кодексу України зазначається, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України.
В деяких випадках на основі однієї галузі права можуть існувати декілька галузей законодавства. Зокрема, в межах фінансового права існує бюджетне законодавство (Бюджетний кодекс України), валютне законодавство, податкове законодавство тощо; в межах господарського права існують антимонопольне законодавство, біржове законодавство тощо.
Внутрішню будову галузі законодавства складають інститути законодавства – система нормативно-правових приписів, які регулюють певну сферу однорідних суспільних відносин. Відповідно виділяють галузеві інститути законодавства, (інститут дарування, основи якого закріплені у Цивільному Кодексі України тощо), та міжгалузеві інститути законодавства (інститут банківських операцій, правові основи якого закладаються банківським законодавством, господарським законодавством, цивільним законодавством тощо).
Вертикальна (субординаційна або ієрархічна) структура системи законодавства виокремлює певні рівні нормативно-правових актів за їх місцем в ієрархічній організації норм права, відображаючи, як юридичну силу нормативно-правових актів, так і особливості форми державно-територіального устрою.
Ієрархічна система законодавства виокремлює певні рівні нормативно-правових актів за їх місцем в ієрархічній організації норм права (ієрархія суб’єктів юридичної нормотворчості), тобто відображає поділ нормативно-правових актів за їх юридичною силою (законодавчі, підзаконні акти); територіальна система законодавства відображає поділ нормативно-правових актів за територіальним значенням (законодавство України, законодавство автономної республіки Крим тощо).
Традиційним у теорії права є визначення юридичної сили як властивості, що виражає підпорядкованість нормативно-правових актів.
Юридична сила нормативно-правових актів передбачає, передусім, їх ієрархічне підпорядкування. У системі ієрархічної (вертикальної) підпорядкованості нормативно-правових актів кожен з них знаходиться на певному рівні. Приміром, у федеративних державах така вертикальна підпорядкованість нормативно-правових актів зумовлюється існуванням загально-федеративного рівня та рівня суб’єктів федерації, тобто визначається місцем органів державної влади, які приймають нормативно-правові акти.
Юридична сила нормативно-правових актів передбачає також і формальну обов’язковість їх виконання - чинність у часі, у просторі та за колом осіб.
Оскільки норми права тісно пов’язані з певною державноупорядженою системою, яка весь час знаходиться у динаміці, проходячи стадії становлення, розвитку та занепаду, чинність нормативно-правових актів (як і інших юридичних джерел, що містять норми права), передусім, пов’язана із часовим виміром. Це означає, що саме з певного часового моменту нормативно-правові акти набирають, зупиняють та втрачають юридичну обов’язковість свого виконання (чинність).
Співвідношення системи права та системи законодавства, як правило, проводять саме враховуючи той факт, що нормативно-правові акти, поки що залишаються головною формою права в Україні. Водночас система права (як система норм права) співвідноситься з системою законодавства (як системою нормативно-правових актів, вихідним елементом яких є стаття або пункт) як зміст і форма. При цьому найбільш повно відмінність між ними можливо прослідкувати, порівнюючи особливості їх структурних характеристик.
Зокрема, в основі горизонтальної структури законодавства знаходяться горизонтальні зв’язки між елементами системи законодавства, які є похідними від характеру взаємозв’язків між складовими частинами предмета правового регулювання. Іншими словами, в межах предмета правового регулювання виділяються такі суспільні відносини, врегулювання та охорона яких в тих чи інших історичних умовах набуває особливої значимості в процесі забезпечення потреб чи інтересів певного суспільства.
За такого структурного розкладу галузі законодавства не співпадають з галузями права, оскільки їх кількість перевищує кількість галузей права. Так, враховуючи особливу значущість такої форми безпосередньої демократії (народного державотворення) як вибори в умовах формування в Україні правової, соціальної, демократичної держави, об’єктивне виборче право визначається як один із головних конституційно-правових інститутів, який складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з формуванням представницьких та інших виборних органів влади (державної влади та місцевого самоврядування).
У зв’язку з цим інститут виборчого права, в цілому, являє собою досить великий нормативно-правовий масив, що включає, зокрема, крім норм Конституції України, також і відповідні законодавчі акти, як-то - Закони України: „Про вибори народних депутатів України” від 25.03.2004 р., „Про вибори Президента України” від 18.03.2004 р., „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 06.04.2004 р.. А, отже, значущість даного конституційно-правового інституту зумовлює його особливе місце в структурі конституційного права, що, своєю чергою, зумовлює виділення системи виборчого законодавства в межах законодавства конституційного.

Співвідношення системи права та системи законодавства, як правило, проводять саме враховуючи той факт, що нормативно-правові акти, поки що залишаються головною формою права в Україні. Водночас система права (як система норм права) співвідноситься з системою законодавства (як системою нормативно-правових актів) як зміст і форма. При цьому найбільш повно відмінність між ними можливо прослідкувати, порівнюючи особливості їх структурних характеристик.
Зокрема, в основі горизонтальної структури законодавства знаходяться горизонтальні зв’язки між елементами системи законодавства, які є похідними від характеру взаємозв’язків між складовими частинами предмета правового регулювання. Іншими словами, в межах предмета правового регулювання виділяються такі суспільні відносини, врегулювання та охорона яких в тих чи інших історичних умовах набуває особливої значущості в процесі забезпечення потреб чи інтересів певного суспільства.
За такого структурного розкладу галузі законодавства не співпадають з галузями права, оскільки їх кількість перевищує кількість галузей права. Так, враховуючи особливу значущість такої форми безпосередньої демократії (народного державотворення) як вибори в умовах формування в Україні правової, соціальної, демократичної держави, об’єктивне виборче право визначається як один із головних конституційно-правових інститутів, який складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з формуванням представницьких та інших виборних органів влади (державної влади та місцевого самоврядування).
У зв’язку з цим інститут виборчого права, в цілому, являє собою досить великий нормативно-правовий масив, що включає, зокрема, крім норм Конституції України, також і відповідні законодавчі акти, як-то - Закони України: „Про вибори народних депутатів України” від 25.03.2004 р., „Про вибори Президента України” від 18.03.2004 р., „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 06.04.2004 р.. А, отже, значущість даного конституційно-правового інституту зумовлює його особливе місце в структурі конституційного права, що, своєю чергою, зумовлює виділення системи виборчого законодавства в межах законодавства конституційного.
Таким чином, внутрішня побудова системи права та системи законодавства не тотожні між собою. Зокрема, горизонтальна (галузева) структура системи законодавства - це розподіл нормативно-правових актів за предметом правового регулювання. Співставивши вказану структуру з структурою системи права, слід зазначити, що галузі законодавства, як правило, не співпадають з галузями права. При цьому, крім горизонтальної, виділяється також і вертикальна її структура як субординаційна або ієрархічна, за якої розподіл нормативно-правових актів здійснюється за певними групами залежно від юридичної сили (законодавчі акти, підзаконні акти).
Систематизація норм права – це діяльність щодо упорядкування та вдосконалення чинних нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості з метою зведення їх у цілісний комплекс шляхом кодифікації, інкорпорації та консолідації (форми систематизації) (Таблиця 16.3.).