Доходний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності

Дохідний підхід заснований на розрахунку економічних ви­год, що очікується від використання ОІВ. Висхідним пунктом дохідного підходу є перенесення цінних якостей конкретного ОІВ, виявлених сьогодні, на майбутній період. Цей підхід полягає в:

* установленні причинного зв'язку між функціональними вла­стивостями ОІВ, що використовується у конкретному інновацій­ному проекті, і майбутніми додатковими прибутками від його ви­користання;

* прогнозуванні обсягу ринку інноваційної продукції, в якій використовується ОІВ, що оцінюється;

* прогнозуванні ставок капіталізації;

* визначенні рівня ризику, пов'язаного з імовірністю отри­мання майбутніх додаткових прибутків від використання ОІВ;

* визначенні економічного строку використання ОІВ.

Оцінка ОІВ за дохідним підходом може здійснюватися за до­помогою таких основних методів: дисконтування чистих грошо­вих потоків (економічного ефекту), дисконтуванням роялті, пря­мою капіталізацією прибутку.

В основу методу дисконтування чистих грошових потоків (економічного ефекту) покладено теорію зміни вартості грошей у часі, відповідно до якої чим далі час одержання прибутку, тим швидше падатиме його вартість:

Цмдп=∑ЧГП_tК_t^u/(1+d)^t

де ЧГП, — приріст чистого грошового потоку від використання ОІВ (економічний ефект) у t-му році; d — ставка дисконтування; — коефіцієнт, що враховує зміну цін у t-му році порівня­но з цінами на дату оцінки; t— поточний рік здійснення витрат на створення ОІВ;

t_H — початковий рік здійснення витрат на створення ОІВ; t_K — кінцевий рік здійснення витрат на створення ОІВ.

Метод роялті використовується під час розрахунку ціни ліце­нзії:

Цмр=∑B_tR_t/(1-d)^t

де — виручка від реалізації продукції, що виготовлена за ліце­нзією у t-му році; — ставка роялті у t-му році, частка одиниці; t — поточний рік виготовлення продукції за ліцензією; t_H — початковий рік виготовлення продукції за ліцензією; t_K — кінцевий рік виготовлення продукції за ліцензією.

Розмір роялті залежить від таких факторів: обсягу правової охорони; обсягу прав на використання ОІВ, що передаються покупцю ліцензії; обсягу виробництва продукції за ліцензією та можливості його контролю; терміну дії ліцензії; науково-технічної значущості та комерційних можливостей використання нововведення; обсягу капіталовкладень, що необхідні для організації виро­бництва продукції за ліцензією; обсягу технічної допомоги у засвоєнні виробництва продук­ції за ліцензією; наявності конкуренції на певному сегменті ринку ОІВ. Розмір роялті може бути визначений емпіричним(на основі стандартних середньостатистичних ставок) або розрахунковим шляхом. Стандартні ставки роялті становлять 20-25% додаткового прибутку ліцензіара, або 0,5-14% обсягу продажів, собівартості чи ціни продукції.

Сутність ме­тоду капіталізації полягає у тому, що вартість ОІВ і щорічна ве­личина чистого прибутку від його використання пов'язані між собою через коефіцієнти капіталізації. Розрізняють метод прямої капіталізації й метод капіталізації за нормою віддачі.

Ціна ОІВ за методом прямої капіталізації дорівнює частці від ділення чистого прибутку на ставку капіталізації. У разі здій­снення практичних розрахунків ціни ОіВ беруть дані, що відпо­відають середньому значенню щорічного чистого прибутку й амортизації за 2—3 роки, а у ході розрахунку ставки капіталізації середню процентну ставку на депозитні вклади у комерційних банках коригують на величину поправок на ризик, на низьку лік­відність, на прогнозоване підвищення або зниження вартості ак­тиву. При цьому рівняння прямої капіталізації має такий вигляд:

Цмпк=[(∑ЧОД_і)/n]/K_k

де — приріст чистого операційного доходу від використан­ня ОІВ в і-му році; К_к — коефіцієнт капіталізації, частка одиниці; n — кількість років для розрахунку середньої величини при­росту ЧОД; і — поточний номер року.