Розповсюдження і демонстрування фільмів

Значна частина розповсюджуваної візуальної масової інформації подається у вигляді кінофільмів та відеофільмів. Закон України "Про кінематографію" (ст. 1) визначає фільм як аудіовізуальний твір кіне­матографії, що складається з епізодів, поєднаних між собою твор­чим задумом і зображувальними засобами, та який є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників.

Загалом, кінематографія, розглядається законодавством як га­лузь культури, що по'єднує комплекс видів професійної діяльнос­ті, пов'язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та де­монструванням фільмів, навчально-науковою роботою у цій галузі. Але серед напрямів діяльності в галузі кінематографії можна виді лити два, безпо середньо пов'язаних з розповсюдженням аудіовізуальної інформації. До них належать розповсюдження та демонстру­вання фільмів.

Розповсюдження (прокат) фільму - це виготовлення фільмокопій (тиражування), продаж і передача їх у прокат юридичним та фізичним особам. Суб'єктами діяльності щодо розповсюдження фільмів є: ви­робники, дистриб'ютори (прокатники) фільмів, кінокопіювальні під­приємства, фонди фільмів, архіви кіно-, фото-, фонодокументів тощо.

Демонстрування (публічний показ, публічне сповіщення і публічна демонстрація) фільму - це професійна кінематографічна діяльність, що полягає в показі фільму глядачам у призначених для цього примі­щеннях (кінотеатрах, інших кіновидовищних закладах), на відеоустановках, а також каналами мовлення телебачення. Суб'єктами діяль­ності щодо демонстрування фільмів є: кінотеатри, кіноустановки, ві-деоустановки, канали мовлення телебачення (ефірного, кабельного, ефірно-кабельного, супутникового тощо).

Державне регулювання діяльності з розповсюдження та демон­стрування фільмів забезпечується шляхом:

- установлення загальнобов'язкових технічних стандартів, норм та правил розповсюдження і демонстрування фільмів;

- ведення Державного реєстру виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів;

- надання права на демонстрування та розповсюдження фільмів у дозвільному порядку.

Органом державного регулювання в галузі кінематографіє є Мі­ністерство культури і туризму України (МКТ), у структурі яко­го діють Державна служба кінематографії та Експертна комісії МКТ з питань розповсюдження і демонстрування фільмів.

У рамках своєї регуляторної діяльності в галузі кінематографії, Мінкультури встановлює вже згадані технічні стандарти, норми та правила розповсюдження і демонстрування фільмів, дотриман­ня яких є обов'язковим для суб'єктів кінематографії незалежно від форм власності. Крім того, згідно зі ст. 14 Закону України "Про кі­нематографію", іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи суб-титровані державною мовою, вони також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин.

Основні функції регулювання діяльності у сфері кінематографії виконує Державна служба кінематографі (Держкіно), яка є урядовим органом державного управління, що діє у складі МКТ і підпорядко­вується йому.

Основними завданнями Держкіно є:

- сприяння відродженню національної кінематографії, посилен­ня її впливу на формування духовних цінностей Українсько­го народу, створення належних правових і економічних умов для розвитку національного кіномистецтва та конкурентоспро­можної на міжнародному ринку кіноіндустрії;

- участь у межах своєї компетенції у реалізації державної полі­тики в галузі кінематографії;

- координація роботи місцевих органів виконавчої влади з пи­тань реалізації державної політики у галузі кінематографії.

Зокрема, в рамках виконання своїх повноважень Держкіно:

- веде Державний реєстр виробників, розповсюджувачів і де­монстраторів фільмів;

- видає державні посвідчення на право розповсюдження і де­монстрування фільмів.

Порядок ведення Державного реєстру виробників, розповсюджу­вачів і демонстраторів фільмів визначається відповідним Положен­ням, затверджене Кабінетом Міністрів України³²¹.

Одним із головних завдань ведення цього Реєстру є ідентифіка­ція суб'єктів кінематографії, що здійснюють виробництво, розповсю­дження і демонстрування фільмів на професійній основі з дотриман­ням технічних стандартів, норм та правил у цій сфері.

Реєстр складається з трьох розділів: виробники фільмів, розпосю-джувачі фільмів, демонстратори фільмів, у яких відображаються дані:

- про виробництво фільмів на власній або найманій (орендова­ній) виробничій базі з повним технологічним циклом для виго­товлення оригіналів фільмових матеріалів на кіноплівці, маг­нітних чи інших електронних носіях - для виробників фільмів;

- про отримання права на виготовлення фільмокопій на кіноплів­ці, магнітних чи інших електронних носіях, продаж та переда­чу їх у прокат для демонстрування і для приватного (у домашніх умовах) перегляду; про умови виготовлення фільмокопій: на власній або найманій (орендованій) виробничій базі - для розповсюджувачів фільмів;

- про демонстрування фільмів у призначених для цього примі­щеннях - для демонстраторів фільмів.

Внесення суб'єкта кінематографії до Реестра здійснюється на під­ставі відповідної заяви, яка розглядається в місячний термін з дня отримання її реєструючим органом. За результатами розгляду зая­ви орган управління кінематографією ухвалює рішення про внесення до Реєстру суб'єкта кінематографії чи про відмову у внесенні до Реє­стру. При внесенні суб'єкта кінематографії до Реєстру йому видають свідоцтво встановленого зразка.

Рішення про внесення до Реєстру суб'єкта кінематографії та ви­дачу йому свідоцтва ухвалюють:

- Держкіно - стосовно виробників фільмів; розповсюджувачів фільмів, які отримали право на розповсюдження фільмів на всій території України;

- місцеві органи управління кінематографією - стосовно розпо­всюджувачів фільмів, які отримали право на розповсюдження фільмів у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць; демонстраторів фільмів, які проводять свою діяль­ність у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Одним із ключових засобів регулювання розповсюдження і демон­стрування на території України всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів є видача Державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (Прокатного посвідчення). Прокатне по­свідчення є документом, що засвідчує відповідне право та визначає умови розповсюдження і демонстрування фільмів. Фільми, на які ви­дані державні посвідчення на право розповсюдження і демонструван­ня, вносяться до Державного реєстру фільмів.

Безпосередньо порядок видачі прокатних посвідчень визначаєть­ся Положенням про державне посвідчення на право розповсюджен­ня і демонстрування фільмів, затверджене Постановою Кабінету Мі­ністрів України.

Прокатне посвідчення дає право розповсюджувати і демонстру­вати на території України всі види фільмів, вироблених в Украї­ні та за її межами, будь-яким кінотеатрам, кіноустановкам, віде-оустановкам, прокатним пунктам відеокасет, торговельним під­приємствам, підприємствам з тиражування, а також телеорганізаціям, у тому числі кабельному телебаченню, незалежно від фор­ми власності.

Згідно з цим Положенням (п. 2), Прокатне посвідчення може за­свідчувати два види прав: право розповсюдження фільму та право де­монстрування фільму.

Право розповсюдження фільму є виключним (ексклюзивним) або невиключним (неексклюзивним) правом на тиражування, продаж, пе­редавання в прокат, оренду фільму. Це право складається з:

- кінотеатрального права (тиражування фільмокопій на кіно­плівці, передання їх у прокат, оренду);

- права домашнього відео (тиражування фільмокопій на відео-носіях, їх продаж, передавання в прокат);

- права публічного комерційного відео (тиражування фільмоко­пій на відеоносіях, їх продаж, передавання в прокат, оренду для публічного показу через відеопроекцію);

- телевізійного права (тиражування фільмокопій на відеоносі­ях, їх продаж, передавання в прокат для публічного показу ка­налами мовлення телебачення);

Право демонстрування фільму - це виключне (ексклюзивне) або невиключне (неексклюзивне) право на демонстрування (публічний показ) фільму. Це право складається з:

- кінотеатрального права (демонстрування фільмокопій на кі­ноплівці у призначених для цього приміщеннях: кінотеатрах, кіноустановках);

- права публічного комерційного відео (демонстрування філь­мокопій на відеоносії у призначених для цього та обладнаних спеціальною відеопроекційною апаратурою приміщеннях або у приміщеннях, безпосередньо не пов'язаних з демонструван­ням фільмів, обладнаних відеопроекційною апаратурою або те­левізійними приймачами);

- телевізійного права (демонстрування фільмокопій на відеоно­сії або кіноплівці каналами мовлення ефірного, супутникового, кабельного телебачення платного чи безоплатного).

Прокатне посвідчення видається юридичній або фізичній особі, яка відповідно до законодавства є суб'єктом підприємницької діяль­ності. Рішення про видачу посвідчення приймає Держкіно на підста­ві відповідної заяви.

Прокатне посвідчення видається:

- власникам кінотеатрального права - на кожний фільм і кожну фільмокопію на кіноплівці;

- власникам телевізійного права, права домашнього відео та публічного комерційного відео - на кожний фільм або кіль­ка фільмів.

Для одержання прокатного посвідчення власник відповідних прав на фільм подає до Держкіно:

- заяву про видачу прокатного посвідчення, в якій зазначають­ся назва фільму мовою оригіналу та українською мовою, кра­їна і студія-виробник, рік випуску;

- нотаріально засвідчені копії (ксерокопії) угод (контрактів, до­говорів), інших документів, які підтверджують право даної осо­би на розповсюдження і демонстрування фільму, починаючи від першого власника майнових авторських прав;

в) коротку анотацію фільму, довідку про основний творчий склад знімальної групи та про метраж і тривалість фільму, засвідчені під­писом власника відповідних прав на фільм;

г) фільмокопію на кіноплівці або інших носіях, яка відповідає тех­нічним вимогам для перегляду, дубльована (озвучена, субтитрована) українською мовою.

Розгляд заяви, ухвалення рішення щодо державної реєстрації фільму або відмови у ній та видача прокатного посвідчення здій­снюються протягом 15 днів. У разі позитивного рішення Держкі­но реєструє фільм у Державному реєстрі фільмів, присвоює кож­ному фільму державний реєстраційний номер та видає прокатне посвідчення. Під час реєстрації також встановлюється індекс роз­повсюдження і демонстрації та визначається глядацька аудито­рія фільма.

У разі виникнення розбіжностей щодо визначення індексу філь­му за згодою власника відповідних прав на фільм цей індекс визначає Експертна комісія з питань розповсюдження і демонстрування філь­мів при Держкіно, до складу якої входять незалежні експерти — кіно­знавці, кінокритики, мистецтвознавці, психологи, а також представники заінтересованих міністерств та інших центральних органів ви­конавчої влади.

Підставами для відмови у державній реєстрації фільму та видачі прокатного посвідчення є:

- висновок експертної комісії щодо невідповідності фільму ви­могам Закону України "Про захист суспільної моралі";

- якщо фільм не дубльований (озвучений, субтитрований) укра­їнською мовою на фільмокопії мови оригіналу.

Відмова у державній реєстрації та видачі прокатного посвідчен­ня означає заборону демонстрації та розповсюдження фільму на те­риторії України.

Положенням про державне посвідчення на право розповсюджен­ня і демонстрування фільмів встановлені такі індекси що визначають глядацьку аудиторію та відповідно до неї умови розповсюдження і демонстрування фільмів, які зазначаються у прокатному посвідченні

Для фільмів, що не мають обмеження глядацької аудиторії вста­новлюються індекси: "ДА " — дитяча аудиторія та "ЗА "— загальна аудиторія.

Для фільмів, що мають обмеження глядацької аудиторії:

"14" - фільм, перегляд якого дозволяється дітям до 14 років тіль­ки у супроводі батьків. Самостійний перегляд дітям до 14 років за­бороняється;

"16" - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 16 років;

"18" - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 18 років;

"Х21" - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 21 року.

Відповідно до встановлених індексів, фільми, що мають обмежен­ня глядацької аудиторії, розповсюджуються і демонструються з до­триманням певних вимог та обмежень. Так, продаж, передання в про­кат населенню примірників фільмів на відеоносіях здійснюються з до­триманням таких вимог:

- наявність на відеоносіях інформації про індекс фільму, який визначає глядацьку аудиторію;

- обов'язкове попередженням споживача про встановлені об­меження.

При демонструванні фільмів кінотеатрами і кіновідеоустановками встановлено вимоги щодо попередження глядача про встановлені обмеження та дотримання встановленого часу демонстрування фільму.

Згідно з часовими обмеженнями фільми з індексом обмеження глядацької аудиторії можуть демонструватися:

"14" - на будь-яких сеансах, крім спеціальних дитячих;

"16" - на будь-яких сеансах, крім спеціальних дитячих;

"18" та "Х21" - на вечірніх сеансах з 18 години.

При демонструванні фільмів телеорганізаціями необхідно дотри­мувати таких вимог: попередження про встановлені обмеження у програмах телепередач; попередження перед початком демонстру­вання фільму; застосування візуальних позначок класифікації відео-продукції; додержання встановленого часу демонстрування фільму.

Згідно з часовими обмеженнями фільми з індексом обмеження глядацької аудиторії можуть демонструватися на телебаченні:

"14" - з 18 до 6 години;

"16" - з 21 до 6 години;

"18"-з 23 до 6 години;

"Х21"-з 24 до 6 години.

Ще однією вимогою до ідентифікації при демонструванні кіно­фільмів є встановлена ст. 13 Закону України "Про кінематографію" обов'язковість наявності вихідних даних (титрів) фільму, які повинні розміщуватися на матеріальних носіях на початку або в кінці філь­му та підлягають обов'язковому відтворенню на всіх фільмокопіях.

У вихідних даних (титрах) у довільній послідовності зазначають­ся назва фільму, учасники його створення, знак охорони авторсько­го права, рік його створення. За погодженням із власником, який має виключне право на фільм, у вихідні дані (титри) фільму можуть бути внесені додаткові відомості про учасників його створення.

Питання для самоконтролю:

1. У чому особливості предмета регулювання права масової інформації як інституту інформаційного права?

2. Які основні тенденції розвитку права масової інформації в нашій країні?

3. Визначите правовий зміст свободи масової інформації.

4. Що представляє собою засіб масової інформації як об'єкт права?

5. У чому особливості правового статусу журналіста?

6. Чим відрізняється відповідальність за зловживання свободою масової інформації від адміністративної відповідальності юридичних осіб за порушення законодавства про вибори?

7. Назвіть основні способи захисту прав у сфері масової інформації.

Лекція № 7