Практичне заняття № 1 4 страница

Фактори мікро- і макросередовища відносно будь-якого підприємства відіграють неоднакову роль і можуть, залежно від обставин, впливати на його діяльність позитивно, негативно або залишитись нейтральними.

Аналіз зовнішнього середовища й кількісна оцінка його впливу на підприємство здійснюється за такою схемою:

1) на основі якісних оцінок зовнішнього середовища виявляються пріоритетні для підприємства компоненти середовища та фактори, що діють у ньому;

2) проводиться виваження кожного із активно діючих факторів середовища, тобто вимірюється його значення для підприємства. Це здійснюється в діапазоні прийнятих максимальних і мінімальних значень факторів;

3) обчислюється кількісна характеристика впливу кожного фактора на підприємство у діапазоні прийнятої шкали балів;

4) на основі одержаної інформації здійснюється комплексна оцінка сильних і слабких сторін підприємства, виявляються його потенційні можливості, внутрішні недоліки й зовнішні проблеми.

Макросередовище створює загальні умови перебування організації в зовнішньому середовищі і формує її довгострокову прибутковість.

До специфічних характеристик макросередовища відносять наступні:

- макросередовище звичайно складніше, ніж мікросередовище, що обумовлюється його невизначеністю, тобто відсутністю інформації про стан і можливі зміни середовища. Останнє не дозволяє спрогнозувати наслідки впливу цього середовища на організацію;

- макросередовище впливає на діяльність організації опосередковано (побічно), тобто не так помітно, як мікро-середовище. Проте цей вплив необхідно враховувати;

- процеси, що протікають у макросередовищі, досить складні, найчастіше взаємозалежні і суперечливі.

Виходячи з характеру прояву, в макросередовищі розрізняють «примхи», тенденції і макротенденції.

Серед методів, які застосовуються для аналізу макросередовища, виділяють РЕSТ-аналіз.

РЕSТ – це абревіатура чотирьох англійських слів: Р – Роlісу – політика, Е – Есоnоmу – економіка, S – Sосіеtу – суспільство (соціум), Т - Тесhnоlоgу - технологія. За допомогою цього методу проводиться аналіз чотирьох указаних груп факторів.

Політичне середовище. Це один з найважливіших факторів, що необхідно вивчати у першу чергу для того, щоб мати чітке уявлення про наміри федеральних (муніципальних, місцевих) органів влади щодо розвитку суспільства, регулювання механізму обігу грошей у державі, створення умов ресурсного забезпечення для кожної організації, зміни в законодавстві, правовому регулюванні й оподатковуванні, а також про те, за допомогою яких засобів владні структури будуть проводити в життя свою політику.

Економічне середовище. Зміни стану економіки – один із найважливіших факторів, що визначають нормальне функціонування будь-якої організації. Серед основних показників, що аналізуються при вивченні економіки, можна назвати такі: величина валового національного продукту, темпи інфляції, рівень зайнятості, платіжний баланс, темп економічного зростання, рівень безробіття, процентні ставки, продуктивність праці, рівні оподаткування, норми нагромадження тощо.

Соціальне середовище. Організація зацікавлена також в інформації, що стосується таких факторів, як: демографічні, соціальна захищеність населення, охорона праці і здоров'я трудящих, традиції, домінуючі життєві цінності й установки людей та ін. Одним із важливих аспектів є демографічний, оскільки ринки складаються з людей, і потенціал їх зростання залежить від динаміки демографічних показників.

Технологічне середовище. Технологічний фактор макросередовища займає одне з важливих місць серед факторів розвитку суспільної кон'юнктури. Технологія є одночасно внутрішньою змінною і зовнішнім фактором великого значення. Швидкість зміни технології постійно збільшується. При цьому аналіз дозволяє вчасно побачити можливості науково-технічного прогресу (НТП) для виробництва нової продукції й удосконалювання тієї, що випускається, а також технології виготовлення продукції і застосування засобів маркетингу при збуті продукції.

У конкретному розумінні за допомогою аналізу макросередовища організація формує свій особливий перелік ключових факторів середовища і визначається щодо методичних підходів, за допомогою яких вона буде проводити відповідний специфічний багатофакторний системний аналіз.

Мікросередовищ складається з факторів, що безпосередньо впливають на фірму. До основних факторів звичайно відносять: галузь; конкурентів; постачальників; споживачів; партнерів організації; закони і державні органи.

1. Поняття «галузь» являє собою сукупність усіх підприємницьких одиниць, що існують для задоволення певної групи потреб. Галузь не має нічого спільного з формальними і юридичними корпоративними структурами. Метою галузевого аналізу є визначення привабливості галузі й окремих товарних ринків усередині галузі.

2. Конкурентний аналіз спрямований на визначення можливостей, загроз і відшукування стратегічних невизначеностей, що можуть створюватися конкурентами, що суперничають на певному ринку. Аналіз починається з визначення головних і потенційних конкурентів. Потім переходять до більш глибокого і ретельного вивчення різних аспектів їхньої діяльності: місії, цілей, стратегій, сильних і слабких сторін.

3. Стан конкуренції в галузі залежить від п'яти основних конкурентних сил (модель п'яти конкурентних сил, розроблена професором Гарвардської школи бізнесу М. Портером):

1. Суперництво між продавцями усередині галузі.

2. Фірми, що пропонують товари-замінники (субститути).

3. Можливість появи нових конкурентів усередині галузі.

4. Здатність постачальників сировини, матеріалів і комплектуючих, які використовуються фірмою, диктувати свої умови.

5. Здатність споживачів продукції фірми диктувати свої умови.

Застосування для аналізу конкуренції в галузі моделі п'яти конкурентних сил М. Портера дозволяє визначити структуру цих сил, оцінити кожну силу і приступити до формування конкурентної стратегії.

4. Кінцеві споживачі й організації. Основне завдання фірми – задоволення потреб споживачів, що у ринкових умовах є найбільш сильною зацікавленою групою. Якщо їхні очікування не виправдовуються, вони можуть переключитися на використання інших торгових марок, що в підсумку позначиться на прибутках фірми-виробника. Проводячи аналіз мікросередовища, фірма повинна глибоко і всебічно вивчити потреби своїх реальних і потенційних покупців, визначити основні тенденції їхнього розвитку і знайти можливості задовольнити споживчі потреби краще, ніж конкуренти.

Споживачів поділяють на дві групи: кінцеві споживачі й організації (підприемства)-споживачі. Слід зазначити, що поведінка кінцевих споживачів і організацій (підприємств)-споживачів може істотно розрізнятися внаслідок різних об'єктів ринкового попиту, різних цілей, різної мотивації, різних способів прийняття рішень тощо.

5. Постачальники – це господарські одиниці й окремі особи, що забезпечують фірму і її конкурентів матеріальними ресурсами, необхідними для виробництва конкретних товарів і послуг.

Вибір постачальників – одне з найскладніших і відповідальних завдань, особливо гостро ця проблема постає перед новими фірмами чи фірмами, що здійснюють стратегію диверсифікованого зростання.

Результати аналізу галузі і конкуренції в ній в остаточному підсумку дозволяють оцінити ситуацію в галузі в цілому і виробити судження про привабливість чи непривабливість галузі на даний момент і в перспективі. Для визначення привабливості галузі можуть бути використані такі показники: прибутковість галузі; значення продукції для суспільства; потенціал зростання галузі; стабільність попиту; серйозність проблем, що стоять перед галуззю в цілому; ступінь ризику і невизначеності, пов’язаних з майбутнім розвитком галузі; характер конкуренції і кількість підприємств у галузі; технічний рівень виробництва; технології, що використовуються, їхня конкурентоспроможність порівняно зі світовим досвідом; сприятливий чи несприятливий вплив на дану галузь основних рушійних сил; можливість приходу в галузь (відходу з галузі) великих фірм; посилення чи послаблення сил конкуренції; необхідний рівень якості для забезпечення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому і світовому ринках; організаційно-управлінські особливості процвітаючих підприємств галузі (тривалість виробничого циклу, спеціалізація, кооперація, концентрація, централізація та ін.); канали розподілу і специфіка системи збуту; вимоги до рівня кваліфікації і досвіду персоналу та можливості їх досягнення; екологічні обмеження.

При оцінці привабливості галузі різними авторами пропонується враховувати різну кількість показників галузі, при цьому найчастіше варіюється і питома вага кожного показника.

Зовнішнє середовище фірми постійно змінюється. Тому стратегічне управління цікавить взаємодія фірми із середовищем, що змінюється, і у першу чергу питання, як повинна вести себе організація в довгостроковій перспективі, щоб підтримувати баланс обміну із зовнішнім середовищем.

До основних методів оцінки впливу факторів зовнішнього середовища на фірму крім м етоду SWOT належать.

Метод «5х5» використовується для визначення найбільш значущих факторів зовнішнього середовища. Він містить у собі, що опосередковано відбито в назві методу, п'ять питань про п'ять факторів зовнішнього середовища.

1. Якщо Ви маєте інформацію про фактори зовнішнього середовища, назвіть хоча б 5 із них.

2. Які 5 факторів зовнішнього середовища становлять для Вас найбільшу важливість?

3. Які 5 факторів із планів Ваших конкурентів Вам відомі?

4. Якщо Ви уже визначили напрямок стратегії, які 5 факторів могли б стати найбільш важливими для досягнення Ваших цілей?

5. Назвіть 5 зовнішніх просторів, що включають можливість змін, що могли б стати сприятливими для Вас.

Відповіді на зазначені питання формуються на основі ретельного аналізу зібраної інформації про зовнішнє середовище і розроблених прогнозів його зміни.

Метод «Перелік з чотирьох питань» включає основні критерії оцінки впливу кожного значущого фактора зовнішнього середовища на майбутнє організації.

Тести

1. Постійне місце, де укладаються угоди щодо продажу як наявних, так і «майбутніх» товарів, має назву:

а) фондова біржа;

б) товарна біржа;

в) торговельно-посередницька компанія;

г) виставка – ярмарок.

2. Якщо певного товару на ринку є недостатньо, то його доцільно реалізовувати через:

а) ярмарок;

б) оформлення кредиту;

в) аукціон;

г) фондову біржу.

3. «Універсальним» видом підприємницької діяльності є:

а) виробнича;

б) споживча;

в) маркетингова;

г) фінансова.

4. Генеральний план дії, який розрахований на досягнення підприємством поставленої мети, називається:

а) бізнес – планом;

б) стратегією підприємства;

в) довгостроковим інвестиційним планом;

г) планом виробництва і реалізації продукції.

5. Спеціалізація у виробництві як підхід до розроблення стратеги обов'язково передбачає наявність на підприємстві:

а) якісного маркетингу, належного потенціалу для науково-дослідних і дослідно – конструкторських робіт;

б) інформації щодо потреб споживачів певного ринкового сегменту;

в) прогресивної організації виробництва;

г) доброї інженерно-технологічної бази.

6. Частину споживачів, які прийняли рішення про придбання того чи іншого товару, відображає поняття:

а) потенційний ринок;

б) реальний ринок;

в) освоєний ринок;

г) обслуговуваний ринок.

7. Визначення цільового ринку конкретної продукції охоплює термін:

а) сегментування ринку;

б) дослідження попиту;

в) соціальна оцінка ринку;

г) вивчення дефіциту товару на ринку.

8.PEST-означає, що даним інструментом стратегічного аналізу досліджуютьс:

а) політичний, економічний, соціокультурний і технологічний аспекти зовнішнього середовища організації;

б) мотивація роботи співробітників, заохочування колективної праці, охорона навколишнього середовища;

в) виконання договірних зобов’язань, виконання фінансової дисципліни, моніторинг зовнішнього середовища організації.

9.Політичний фактор зовнішнього середовища:

а) питання про владу - центральна влада регулює механізм обігу грошей у державі, а також ряд інших ключових умов одержання основних ресурсів для діяльності будь-якої організації;

б) питання формування та розподілу основних економічних ресурсів, які для більшості конкретних організацій є найважливішою загальною умовою їхньої ділової активності;

в) питання швидких технологічних змін перед будь-якою організацією, тому що виникає постійна загроза втрати ринку продукту через його витіснення більш технологічним продуктом.

10.. Економічний аспект зовнішнього середовища передбачає:

а) питання про владу - центральна влада регулює механізм обігу грошей у державі, а також ряд інших ключових умов одержання основних ресурсів для діяльності будь-якої організації;

б) питання формування та розподілу основних економічних ресурсів, які для більшості конкретних організацій є найважливішою загальною умовою їхньої ділової активності;

в) питання швидких технологічних змін перед будь-якою організацією, тому що виникає постійна загроза втрати ринку продукту через його витіснення більш технологічним продуктом.

11.Технологічний фактор зовнішнього середовища передбачає:

а) питання про владу - центральна влада регулює механізм обігу грошей у державі, а також ряд інших ключових умов одержання основних ресурсів для діяльності будь-якої організації;

б) питання формування та розподілу основних економічних ресурсів, які для більшості конкретних організацій є найважливішою загальною умовою їхньої ділової активності;

в) питання швидких технологічних змін перед будь-якою організацією, тому що виникає постійна загроза втрати ринку продукту через його витіснення більш технологічним продуктом.

5.Зовнішнє середовище - це:

а) сукупність суб'єктів господарювання, політичних, соціальних, економічних, природних чинників, національних і міждержавних інституційних структур, інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників, які визначають поведінку підприємства в суспільстві;

б) матеріально-технічні й економічні умови господарювання, суспільні відносини та інститути, інші чинники, які впливають на підприємство та його мікро-середовище опосередковано. Серед основних компонентів або груп чинників макросередовища вирізняють такі: природно-екологічне, соціально-демографічне, політико-правове, науково-технічне, економічне, міжнародне довкілля.

6.Макросередовище - це:

а) сукупність суб'єктів господарювання, політичних, соціальних, економічних, природних чинників, національних і міждержавних інституційних структур, інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників, які визначають поведінку підприємства в суспільстві;

б) матеріально-технічні й економічні умови господарювання, суспільні відносини та інститути, інші чинники, які впливають на підприємство та його мікро-середовище опосередковано. cеред основних компонентів або груп чинників макросередовища вирізняють такі: природно-екологічне, соціально-демографічне, політико-правове, науково-технічне, економічне, міжнародне довкілля.

Література

[2; 20; 22; 24; 25; 36]

Тема 5. Структура та управління підприємством

Мета: закріпити, систематизувати і поглибити теоретичні знання студентів про:

- необхідність і поняття управління суб’єктами господарювання.;

- методи управління;

- сутність і параметри організаційної структури управління підприємством;

- необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами та організаціями.

План вивчення теми

1. Особливості управління як системи. Об’єктивна необхідність і поняття управління суб’єктами господарювання.

2. Класифікація методів управління. Змістова характеристика економічних, організаційно-розпорядчих і соціально-психологічних методів управління.

3. Сутність і параметри організаційної структури управління підприємством. Основні типи організаційних структур управління.

4. Необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами та організаціями.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Управління підприємством є особливим видом діяльності, спрямованої на ефективне функціонування суб'єктів господарювання. При цьому застосовуються різноманітні засоби і методи впливу на усі процеси, що відбуваються на підприємстві.

Основоположником управління вважається американський інженер і дослідник Ф. Тейлор (1856-1915). Запропонована ним раціоналізація праці і відносин на виробництві дозволила докорінно змінити організацію й управління, а значить, – і ефективність виробництва. Сьогодні у світовій практиці використовують три інструменти управління: ієрархію, культуру і ринок.

Ієрархія передбачає чіткий поділ функцій у керованій системі, підпорядкування управлінських ланок за принципом ієрархічного ланцюга, безумовне виконання «вказівок зверху», пряму відповідальність перед вищою ланкою. Ієрархія є характерною для адміністративно-командної економіки.

Для досягнення будь-якої мети мають бути сформульовані цілі окремих рівнів управління на підприємстві, окремих структурних підрозділів. Такі цілі мають бути взаємоузгодженими між собою і відповідати таким вимогам:

1) мають охоплювати усі сфери діяльності підприємства;

2) мають періодично переглядатись з метою узгодження внутрішніх можливостей підприємства з мінливими зовнішніми умовами;

3) мають забезпечувати концентрацію ресурсів і зусиль;

4) має бути зв'язок між коротко- і довгостроковими цілями;

5) мають бути функціональними, щоб забезпечити трансформацію цілей вищого рівня у конкретні завдання для нижчих рівнів.

Функції управління:

1. вивчення потреб споживачів та закономірностей їхнього формування;

2. зіставлення потреб з можливостями їх задоволення та ресурсами;

3. планування діяльності трудових колективів;

4. організація спільної праці всіх суб'єктів виробничого процесу;

5. мотивація до спільних погоджених дій;

6.контроль за результатами діяльності.

Принципи управління – це певні засади і правила, якими керуються менеджери в процесі управлінської діяльності. Практично принципи управління реалізуються у сукупності нормативів, правових і моральних норм, соціально – психологічних настанов та ін.

Серед сучасних принципів управління можна виділити: чіткий поділ праці, додержання дисципліни і порядку, повноваження і відповідальність, використання мотивації високопродуктивної праці, забезпечення рівної справедливості для всіх, впевненість у постійності і стабільності роботи, дотримання взаємовідносин з працівниками відповідно до ієрархічного ланцюга, заохочення ініціативи, цільової сумісності і зосередження, ефективності управління.

Для досягнення поставлених перед працівниками використовують наступні методи управління, які можна поєднати у такі групи: економічні, адміністративно-правові, соціально-психологічні.

Організаційна структура управління – це взаємовідносини підзвітності учасників управлінського процесу, включаючи лінії владних повноважень, відповідальності за прийняті рішення, число рівнів ієрархи, а також розроблення системи ефективної координації діяльності підрозділів і окремих працівників.

У загальному вигляді, організаційні структури управління підприємством поділяються на дві великі групи залежно від особливостей, які покладено в основу їх побудови:

1) вертикальна структура;

2) департаменталізація.

Особливостями вертикальноготипу організаційної структури є:

- спеціалізація на виконанні робочих завдань (поділ праці);

- командний ланцюг;

- владні повноваження (лінійні і дорадчі).

Найбільш розповсюдженими вертикальними організаційними структурами управління підприємством є лінійна і лінійно – штабна, для яких характерними є перелічені вище особливості.

Департаменталізація (поділ на відділи) є базою для групування окремих посад у відділи, а відділів – в організацію в цілому. Відповідно до різного використання командного ланцюга в процесі формування відділів виділяють шість основних підходів до розроблення організаційної структури управління підприємством: функціональний, дивізіональний, матричний, командний, мережевий, множинний.

Відповідно до цих підходів розрізняють такі організаційні структури управління підприємством, сформованих за принципом департаменталізації: функціональна структура, дивізіональна структура, матрична структура, командна структура, мережева структура.

Розглядаючи це питання, необхідно звернути увагу на основні недоліки та переваги кожної їз структур управління підприємством.

Розкриваючи зміст останнього питання теми, необхідно зазначити, що окрім внутрішніх органів управління підприємствами, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб'єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.

Тести

1. Управління підприємством – це:

а) особлива форма економічних відносин, що має свою логіку розвитку, зміну і розвиток концепцій;

б) неперервна взаємодія та координація дій персоналу з виконання функцій управління для досягнення мети господарської діяльності;

в) постійний і системний вплив на діяльність його структурних підрозділів для забезпечення узгодженої роботи і досягнення кінцевого позитивного результату.

2. Методи управління – це:

а) способи впливу на окремих працівників та виробничі колективи в цілому, що необхідні для досягнення цілей підприємства;

б) координація дій виробничого персоналу з виконання його функцій для досягнення мети господарської діяльності підприємства;

в) прийняття нових законодавчих актів, що регулюють діяльність підприємства.

3. Проектна структура управління – це:

а) структура управління комплексним видом діяльності, яка потребує забезпечення безупинного координуючого та інтегруючого впливу при жорстких обмеженнях щодо витрат, термінів і якості робіт;

б) тимчасова структура, яка створюється для вирішення конкретного комплексного завдання (розробки проекту і його реалізації);

в) структура, заснована на відокремленні великих автономних виробничо-господарських підрозділів (відділень, дивізіонів) і відповідних їм рівнів управління з наданням цим підрозділам оперативно-виробничої самостійності і з перенесенням на цей рівень відповідальності за кінцевий фінансовий результат.

4. Процес управління на підприємстві – це:

а) постійна систематична форма економічних відносин структурних підрозділів підприємства, що має свою логіку розвитку;

б) неперервна взаємодія та координація дій персоналу з виконання функцій управління для досягнення мети господарської діяльності;

в) вплив вищого органу управління підприємства на діяльність його структурних підрозділів для забезпечення узгодженої роботи і досягнення кінцевого позитивного результату.

5. Корпоративне управління – це:

а) відносини, які впливають на корпоративні права і обов'язки та засвідчують пайову участь у статутному капіталі;

б) система виборних та призначених органів, які здійснюють управління діяльністю товариства, що відображає баланс інтересів власників і спрямована на забезпечення максимально можливого прибутку від усіх видів діяльності товариства в межах норм чинного законодавства;

в) механізм захисту інтересів акціонерів, контролю та регулювання фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання.

6. У світовій практиці використовуються такі інструменти управління:

а) ієрархія, культура, ринок;

б) політичні мотиви;

в) культура та економічне бачення;

г) демократичний централізм.

7. Якщо успіх фірми залежить від внутрішніх факторів, то концепцію управління нею називають:

а) ординалістичною;

б) раціоналістичною;

в) соціальною;

г) виробничою.

8. Виберіть з переліченого приклад найбільш вдалої, на ваш погляд, стратегічної мети підприємства:

а) зниження витрат на виробництво продукції за рахунок придбання сировини за зниженими цінами;

б) захоплення частини ринку за рахунок банкрутства основних конкурентів;

в) створення потенційних можливостей для майбутнього розвитку підприємства;

г) зміна співвідношення між попитом і пропозицією продукції в даному регіоні.

9. Не належить до функції управління підприємством:

а) вивчення потреб споживачів;

б) забезпечення стабільності політичної й економічної ситуації в державі;

в) планування діяльності підприємства та його окремих підрозділів;

г) контроль за результатами діяльності.

10. З наведених виберіть риси, характерні для сучасного управління:

а) перехід до управлінського раціоналізму;

б) розгляд підприємства як цілісної системи, що не залежить від зовнішніх впливів;

в) застосування ситуаційного підходу до управління;

г) перехід від стратегічного до середньо- і короткострокового планування як однієї з основних функцій управління.

11. Методи управління поділяються на:

а) економічні, адміністративно-правові;

б) соціально-психологічні, правові;

в) економічні, адміністративно-правові, соціально-психологічні;

г) стимулюючі, заборонні, нормативні.

12. До основних рис адміністративно – правових методів не належать:

а) обов'язкове виконання вказівок вищих органів;

б) вплив на керований об'єкт шляхом прямих завдань, розпоряджень, наказів;

в) наділення керівника владними повноваженнями;

г) багатоваріантність виконання вказівок.

13. Залежно від особливостей побудови організаційні структури управління підприємством поділяються на:

а) вертикальна і горизонтальна;

б) внутрішня і зовнішня;

в) вертикальна і департаменталізація;

г) функціональна і лінійна.

14. Якщо спеціальні підрозділи при лінійних керівниках виконують дорадчі, а не розпорядчі функції, то така структура управління називається:

а) штабною;

б) функціональною;

в) лінійно – штабною;

г) матричною.

Література

[2; 20; 22, 24; 25; 34]

Тема 6. Ринкова система господарювання

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про ринок і продукцію: елементи, концепції, моделі та ознаки сучасного ринку праці в Україні.

План вивчення теми

1. Загальна характеристика ринкової системи господарювання.

2. Поняття, сутність, функції й типи сучасного ринку.

3. Основні елементи ринкової економіки.

4. Інфраструктура ринку і система інститутів.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Ринкова економіка та місце в ній підприємства передбачає вивчення у першу чергу ринку. Ринок – це не просто сфера обміну, а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відображення у ціні. Тобто, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за допомогою цін. Ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції.

Далі необхідно визначити суб'єктів і об'єктів ринку.

Суб'єкти ринку – це фізичні та юридичні особи, що вступають до економічних відносин товарообміну та послуг в одних випадках як споживачі, в інших — як виробники. Суб'єктами є індивідуальні товаровиробники, фірми, сім'ї, організації, держава та ін.

Об'єкти ринку – це специфічні групи товарів та послуг, що мають стійкий попит, постійно надходять на ринок. Об'єктами ринку є товари, послуги, технології, інформація тощо.

Більш повно сутність ринку розкривається через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, контролююча, розподільча, стимулююча, інтегруюча (рис.2. 4).

Рис.,2. 4. Функції ринку