Практичне заняття № 1 10 страница

Якщо виходити із зазначеної раніше просторової декомпозиції логістики, то внутрішньовиробничу логістичну систему слід віднести до мікрологістики.

У той же час внутрішньовиробничі логістичні системи можна розглядати на макро- і мікрорівні.

Роль внутрішньовиробничих логістичних систем (ВЛС) на макрорівні визначається такими факторами:

- ВЛС підприємств є джерелами матеріальних потоків і первинної інформації. Фахівці вважають, що гнучкі виробничі модулі промислових підприємств є стартовими елементами логістичного ланцюга;

- ВЛС підприємств задають певний ритм всьому логістичному ланцюгу. Решта його елементів, у тому числі система постачання і збуту, транспортна система повинні функціонувати відповідно до ритму ВЛС;

- завдяки системному підходу під час дослідження господарської діяльності логістика виступає координатором, стимулятором і організатором зв'язку між усіма суб'єктами підприємства і його клієнтурою. Тому основна мета ВЛС полягає в координації планування й управління виробництвом, реалізації оперативних і стратегічних планів;

- можливість адаптації макрологістичних систем до змін навколишнього середовища істотною мірою визначається здатністю вхідних внутрішньовиробничих логістичних систем швидко змінювати якісний і кількісний склад вихідного матеріального потоку, тобто асортимент і кількість продукції, що випускається;. ВЛС у мініатюрі є системою, у рамках якої функціонують підсистеми постачання і збуту, промислового транспорту, виробничі ділянки підприємства. Моделювання процесів ВЛС дозволяє отримати цінну інформацію для дослідження закономірностей роботи всієї логістичної системи – про гнучкість, стійкість, надійність і т.п.

На мікрорівні внутрішньовиробнича логістика виступає центром управління, планування, координації та контролю всіх основних потоків, наявних на промисловому підприємстві: матеріальних, інформаційних та інших. Тут внутрішньовиробничі логісти-чні системи є рядом підсистем, що перебувають у відносинах і зв'язках одна з одною, утворюють певну цілісність, єдність. Ці підсистеми: закупівля, склади, запаси, обслуговування виробництва, транспорт, інформація, збут і кадри - забезпечують входження матеріального потоку в систему, проходження всередині неї та вихід із системи. Відповідно до концепції логістики побудова внутрішньовиробничих логістичних систем повинна забезпечувати можливість постійного узгодження і взаємного коректування планів і дій постачальницьких, виробничих ланок і ланок збуту всередині підприємства.

Тести

1. У традиційному розумінні виробнича логістика розглядає процеси, які відбуваються в сфері:

а) матеріального виробництва;

б) нематеріального виробництва;

в) фізичного розподілу;

г) правильні відповіді «а» і «б».

2. Характерною рисою логістичної концепції організації виробництва є:

а) розгляд виробничої інтеграції як другорядного завдання;

б) оптимізація окремих функцій;

в) орієнтація виробництва на максимізацію партій продукції, яка виготовляється, на складування;

г) відмова від надлишкових матеріальних і товарних запасів.

3. Характерною рисою традиційної концепції організації виробництва є:

а) оптимізація потокових процесів;

б) відмова від виготовлення продукції, на яку немає замовлення покупців;

в) пасивність в оптимізації внутрішньовиробничих переміщень;

г)високий ступінь виробничої інтеграції.

4. Традиційна концепція організації виробництва найбільш прийнятна для умов:

а) «ринку продавця»;

б) «ринку покупця»;

в) перевищення пропозиції над попитом;

г) все перераховане вірно.

5. Матеріальні запаси – це:

а) продукція виробничо-технічного призначення, яка знаходиться на різних стадіях виробництва і обігу, вироби народного споживання та інші товари, що очікують на вступ у процес виробничого або особистого споживання;

б) сукупність коштів підприємства, авансована для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу;

в) предмети праці, що цілком споживаються у кожному виробничому циклі, змінюють або ж втрачають свою натуральну форму і повністю переносять свою вартість на вартість виробленої продукції;

г) все перераховане вірно.

Література

[3; 20; 22, 23, 25; 26; 37]

Тема 17. Організація операційної діяльності

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про поняття та основні елементи виробничого процесу і його класифікацію, типи виробництва та характеристику робочих місць за техніко-технологічними ознаками у різних організаційних типах виробництва.

План вивчення теми

1. Поняття й основні елементи виробничого процесу.

2. Характеристика типів виробництва та її порівняння за ступенем ефективності.

3. Характеристика робочих місць за техніко-технологічними ознаками виробництва.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Виробництво продукції – один із головних напрямів діяльності підприємства, а ефективна виробнича діяльність підприємства грунтується на оптимально організованому виробничому процесі. Відповідно особливості діяльності підприємств, специфіка технічних і організаційних рішень істотно залежать від типу виробництва.

Розпочинати вивчення даної теми доцільно з блоку питань, які дозволяють формувати у студента бачення щодо сутнісної характеристики, структури та принципів організації виробничих процесів. По-перше, розгляд проблем цього блоку доцільно почати з вивчення понять “виробництво”, “виробничий процес”, “елементи виробничого процесу” тощо, звертаючи увагу на відмінності між загальним тлумаченням виробництва та виробничого процесу. Необхідно з’ясувати характерні особливості, покладені в основу поділу виробничого процесу на елементи, дати характеристику кожному такому елементу окремо.

Другий блок проблемних питань теми стосується організаційних типів виробництва, тому вивчення цього блоку питань слід розпочинати з розгляду питань, які розкривають необхідність виокремлення та дефініції типів виробництва. З цього питання студенту слід розрізняти такі типи виробництва: одиничний; серійний; масовий.

При вивченні цього питання студенту слід визначити особливості кожного типу виробництва і зробити їх порівняльний аналіз, звернувши увагу на такі характеристики:

- широта номенклатури виробів;

- постійність виготовлення виробів;

- рівень спеціалізації робочих місць;

- рівень спеціалізації устаткування;

- принцип розташування робочих місць;

- рівень кваліфікації робітників.

Конкретний тип виробництва істотно впливає на його організаційно-технічну побудову і ефективність. Розглядаючи це питання слід засвоїти, що від типу виробництва залежить виробнича структура підприємства і його підрозділів, вибір технологічних процесів, устаткування і оснащення, методів організації виробництва та управління. Далі, використувуючи поділ за типами виробництва, можна дати характеристику прояву відповідних технічних та економічних особливостей виробничих процесів, що мають місце на конкретному підприємстві.

Вивчення треттього питання необхідно розпочати з характеристики виробничих підрозділів. Їх важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Студентам необхідно засвоїти методику обчислення коефіцієнта закріплення операцій, звернувши увагу на те, що кожен тип виробництва характеризується визначеною кількістю технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць.

Практично немає підприємств з однорідним типом виробництва. Тому тип виробництва дільниці, цеху, підприємства визначається переважаючим на них типом виробництва на робочих місцях.

Можна зробити висновок, що важливою передумовою підвищення ефективності виробництва є збільшення його серійності, перехід при можливості від одиничного до серійного, а від серійного до масового виробництва.

Досягти це можливо при розширенні збуту і збільшенні серій виробів, уніфікації їх деталей і агрегатів, впровадженні групових методів обробки.

Тести

1. Структурною одиницею виробничого процесу є:

а) технологічний процес;

б) операція.

2. Складовим елементом виробничого процесу є:

а) технологічний процес;

б) операція.

3. Обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній дільниці підприємства, це принцип:

а) спеціалізації;

б) паралельності;

в) прямоточності;

г) ритмічності;

д) гнучкості;

е) автоматичності;

є) гомеостатичності;

ж) пропорційності;

з) безперервності.

4. Принцип, при якому предмети праці в процесі обробки повинні мати найкоротші маршрути по всіх стадіях і операціях виробничого процесу без зустрічних і зворотних переміщень - це принцип:

а) спеціалізації;

б) паралельності;

в) прямоточності;

г) ритмічності;

д) гнучкості;

е) автоматичності;

є) гомеостатичності;

ж) пропорційності;

з) безперервності.

5. Передбачає економічно обґрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу принцип:

а) спеціалізації;

б) паралельності;

в) прямоточності;

г) ритмічності;

д) гнучкості;

е) автоматичності;

є) гомеостатичності;

ж) пропорційності;

з) безперервності.

6. Який принцип полягає в тому, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції повинні здійснюватися за певним ритмом:

а) спеціалізації;

б) паралельності;

в) прямоточності;

г) ритмічності;

д) гнучкості;

е) автоматичності;

є) гомеостатичності;

ж) пропорційності.

7. Який принцип вимагає, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальні або зовсім ліквідовані:

а) спеціалізації;

б) паралельності;

в) прямоточності;

г) ритмічності;

д) гнучкості;

е) автоматичності;

є) гомеостатичності;

ж) пропорційності;

з) безперервності.

8. Який принцип вимагає, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень:

а) спеціалізації;

б) паралельності;

в) прямоточності;

г) ритмічності;

д) гнучкості;

е) автоматичності;

є) гомеостатичності;

ж) пропорційності;

з) безперервності.

9. Тип виробництва, який полягає в тому, що наступна операція починається тільки після закінчення обробки всіх предметів праці на попередній операції:

а) послідовний;

б) паралельний;

в) паралельно-послідовний.

10. Тип виробництва, який характеризується тим, що предмети праці після закінчення попередньої операції відразу передаються на наступну операцію і обробляються:

а) послідовний;

б) паралельний;

в) паралельно

11. Тип виробництва, що характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів:

а) одиничне;

б) серійне;

в) масове;

г) дослідне.

12. Обсяг партій предметів є оптимальним, коли:

а) витрати мінімальні;

б) витрати максимальні.

13. Лінія, на якій обробляються або складаються вироби одного типопараметра протягом певного часу - це:

а) однопредметна;

б) багатопредметна.

14. Потокова лінія, на якій послідовно або одночасно виробляються декілька типорозмірів виробів - це:

а) однопредметна;

б) багатопредметна.

15. За номенклатурою вироби поділяються на:

а) односерійні та багатосерійні;

б) регламентовані та вільного ритму;

в) переривані та безперервні

.

16. За способом підтримання ритму потокові лінії поділяються на:

а) односерійні та багатосерійні;

б) регламентовані та вільного ритму;

в) переривані та безперервні.

17. Сукупність взаємопов’язаних дій людей, засобів праці та предмети, потрібні для виготовлення продукції - це:

а) технологічний процес;

б) виробничий процес.

18. За призначенням виробничі процеси поділяються на:

а) дискретні й безперервні;

б) ручні і механізовані;

в) вірної відповіді немає.

19. Допоміжні процеси - це:

а) процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства;

б) процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального протікання основних процесів;

в) процеси, що забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних процесів.

Література

[20;22,24; 25; 28; 36]

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ V Ефективність діяльності підприємства та його конкурентоспроможність

Тема 18. Витрати на виробництво і реалізацію продукції

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення, узагальнення та систематизація знань про класифікацію витрат на виробництво за окремими ознаками та тенденції зміни структури поточних витрат; зміст і методику обчислення кошторису виробництва; калькулювання та його місце в економічних розрахунках; стратегічні напрямки регулювання поточних витрат на підприємствах України; державне регулювання ціноутворення.

План вивчення теми

1. Поточні витрати на продукування виробів, їх класифікація та структура.

2. Кошторис виробництва та механізм калькулювання.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчення цієї теми доцільно розпочати з розгляду поточних витрат як комплексного економічного показника та виявлення його ролі для підвищення ефективності діяльності підприємства, особливо в сучасних умовах господарювання. Для цього потрібно розглянути класифікацію витрат на виробництво за ознаками.

Склад витрат на виробництво продукції регулюється законодавчими нормами (Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств") та типовими галузевими положеннями

Слід розуміти те, що на основі витрат за економічними елементами складається кошторис виробництва. Далі слід показати роль та значення кошторису виробництва, методику його обчислення. При цьому треба засвоїти порядок розробки кошторису виробництва в залежності від стадії і форми прогнозування, наявності інформації, розміру підприємства. Необхідно з’ясувати способи обчислення собівартості товарної продукції:

- синтетичний;

- пофакторний.

Вивчаючи тему, особливу увагу слід приділити таким питанням, як економічна роль калькулювання, його види і методи, особливості калькулювання в одно-, багато продуктовому та сумісному (комплексному) виробництвах, специфіка обчислення собівартості продукції на етапах її розроблення та освоєння виробництва.

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання. При вивченні цього питання, в першу чергу, слід зрозуміти, що, незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції, калькулювання передбачає вирішення таких методичних питань:

- встановлення об’єкта калькулювання;

- вибір калькуляційних одиниць;

- визначення калькуляційних статей витрат;

- визначення методики обчислення калькуляційних одиниць.

Необхідно звернути увагу на те, що при калькулюванні прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з діючими нормами та цінами.

У системі управління витратами важливе місце посідає обчислення собівартості окремих виробів — калькулювання. Обчислюється собівартість виробів як планова, так і фактична. Калькулювання потрібне для обґрунтування ціни і цінової політики підприємства, визначення рентабельності виробів, оцінювання економічної ефективності технічних та організаційних рішень, аналізу роботи підприємства і його підрозділів тощо.

Калькулювання передбачає вирішення таких методичних питань:

­ установлення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць;

­ з'ясування виду калькуляції;

­ вибір методу калькулювання;

­ обґрунтування калькуляційних статей витрат і методики їх обчислення.

Вид калькуляції випливає із особливостей її формування. За видом калькуляції поділяють на проектно-кошторисні (на нові вироби, разові замовлення), планові, нормативні (для оперативного управління) та фактичні.

Під час вивчення теми особливу увагу слід звернути на вітчизняні та зарубіжні методи калькулювання за повними витратами, які характеризуються певними спільними рисами, не'зважаючи на те, що вони застосовувались у різних економічним умовах.

На непрямі витрати спочатку складається кошторис на певний період, після чого витрати розподіляються між різними виробами за встановленою методикою. Студенту слід засвоїти цю методику та вміти застосувати її на практичних заняттях.

На етапах розробки нової продукції частіше її собівартість обчислюється тільки як ймовірна прогнозована величина. При цьому використовуються такі методи прогнозованої оцінки (параметричні методи):

- метод питомих витрат;

- баловий метод;

- агрегатний метод;

- кореляційний метод.

Перехід України до ринкової економіки вимагає вивчення зарубіжного досвіду обліку витрат і калькулювання з метою вдосконалення вітчизняних методів, які добре зарекомендували себе на практиці і зараз адаптуються до нових умов господарювання Те, що замість повної собівартості продукції П(С)БО 16 «Витрати» передбачено калькулювати виробничу собівартість продукції (тобто без урахування адміністративних і збутових витрат), і справляє відчутного впливу на сутність вітчизняних методів. Під калькулюванням собівартості продукції за повними витратами в даному разі треба розуміти те, що в собівартість включаються всі витрати виробництва без розподілу їх на змінні та постійні.

Під час вивчення теми особливу увагу слід звернути на вітчизняні та зарубіжні методи калькулювання за повними витратами, які характеризуються певними спільними рисами, не' зважаючи на те, що вони застосовувались у різних економічним умовах. Вибір методу залежить від особливостей виробництва, призначення калькуляцій, традицій підприємств тощо.

За повнотою охоплення витрат розрізняють методи калькулювання: за повними витратами та за неповними витратами.

Треба мати на увазі, що обґрунтування ціни на продукцію завжди базується на повній собівартості.

Вибір калькуляційних статей витрат і методів їх обчислення: на одиницю продукції залежить від конкретних умов виробництва і передусім від широти номенклатури продукції і специфіки технологічних процесів.

В однопродуктовому виробництві калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. При цьому враховуються два можливих варіанти однопродуктового виробництва:

­ увесь продукт однорідний, однієї споживчої якості та складності виготовлення (цегла, вугілля тощо);

­ продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк і т. п.).

У першому випадку калькулювання здійснюється за методом прямого розподілу (поділом) витрат.

У другому випадку, тобто коли продукт має різні властивості чи рівні якості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтам»; еквівалентності.

Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування. Поширенішим є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному розрахунковому періоді виготовляються різні вироби. У такому разі собівартість окремих виробів обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють прямі та непрямі витрати.

Прямі планові витрати безпосередньо обчислюються на одиницю продукції за простим алгоритмом на основі норм витрат ресурсів і цін (тарифів). Фактичні калькуляції складаються згідно з чинним на підприємстві методом обліку. Залежно від конкретних умов виробництва щодо об'єктів формування витрат застосовуються метод обліку та калькулювання за замовленнями та попроцесний метод. Для обчислення і поділу витрат широко вживаються методи «стандарт-кост» і «директ-кост».

Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві – розподіл непрямих витрат. Це стосується передусім загальновиробничих витрат, що охоплюють витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування і на організацію та управління виробництвом, оскільки згідно з вимогами чинних положень (стандартів) бухгалтерського обліку собівартість продукції з 2000 р. в Україні визначається за виробничою собівартістю.

У практиці поширеним є метод розподілу загальновиробничих витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників.

За високих вимог до точності калькулювання, особливо у машиномістких галузях, розподіл загальновиробничих витрат можна здійснювати окремо за їх частинами, тобто витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування розподіляти за однією базою (наприклад, за собівартістю машино-години роботи конкретного устаткування), решту витрат — за іншою базою (трудо- або машиномісткістю виробів). Але це істотно ускладнює калькулювання і підвищує його трудомісткість.

Окрема проблема калькулювання – визначення собівартості виробів у сукупному (комплексному) виробництві. Специфікою такого виробництва є те, що з однієї і тієї ж сировини в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів (хімічна промисловість, нафтопереробка, виробництво кольорових металів із поліметалевих руд тощо). За цих умов точне визначення собівартості окремих виробів є неможливим, оскільки немає відповідної бази для об'єктивного розподілу сукупних витрат.

Тут найпростішим видається досить поширений метод розподілу сукупних спільних витрат пропорційно обсягу продукції в цінах продажу.

Дуже важливе прогнозне визначення собівартості виробів на етапах розроблення їх та освоєння виробництва.

До параметричних методів обчислення собівартості продукції належать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний.

Вивчений матеріал дозволяє зрозуміти, яким чином можна зробити зниження поточних витрат.

Тести

/. Основним об'єктом калькулювання на виробничому підприємстві є:

а) внутрішні транспортні послуги;

б) ремонтні роботи;

в) продукція, що виготовляється для продажу на ринку;

г) інструмент власного виробництва;

д) контролінгові операції.

2. У разі визначення собівартості продукції за виробничими витратами операційний прибуток обчислюється як різниця між: доходом від продажу і:

а) собівартістю виготовленої продукції;

б) собівартістю виготовленої продукції та адміністративними витратами;

в) собівартістю виготовленої продукції та витратами на збут;

г) собівартістю реалізованої продукції та витратами на збут;

д) собівартістю реалізованої продукції, адміністративними витратами і витратами на збут.

3. В однопродуктовому виробництві з коротким виробничим циклом собівартість одиниці продукції визначається:

а) діленням усіх витрат за певний період на обсяг виробництва продукції за цей же період;

б) безпосереднім обчисленням прямих витрат і розподілом за певною базою непрямих витрат;

в) розподілом усіх витрат пропорційно кількості машино-годин;

г) розподілом усіх витрат пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників;

д) розподілом усіх витрат пропорційно цінам продажу продуктів.

4. Розподіл загальновиробничих витрат пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників за умов різного рівня механізації робіт призводить до:

а) заниження собівартості трудомістких виробів;

б) завищення собівартості трудомістких виробів;

в) точного розподілу зазначених витрат;

г) завищення собівартості машиномістких виробів;

д) заниження собівартості машиномістких виробів.

5.У сумісному (комплексному) виробництві внаслідок виконання одного технологічного процесу одержують два кінцевих продукти: один – рідина, другий – газ. Спільні витрати на виготовлення цих продуктів можна розподілити між: ними пропорційно:

а) обсягу продукції в натуральному вимірі;

б) обсягу продукції в цінах продажу;

в) обсягу продукції в нормо-годинах;

г) зарплаті основних робітників;

д) матеріальним витратам.

6. Найобтрунтованішим методом обчислення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування на одиницю продукції у багатопродуктовому виробництві є їх розподіл пропорційно:

а) основній зарплаті виробничих робітників;

б) прямим витратам;

в) кошторисним ставкам витрат на одну машино-годину;

г) трудомісткості продукції;

д) прямим матеріальним витратам.

7. У разі визначення собівартості одиниці продукції в однопродуктовому виробництві загальновиробничі витрати обчислюються:

а) пропорційно основній зарплаті виробничих робітників;

б) за кошторисними ставками на одну машино-годину;

в) пропорційно прямим матеріальним витратам;

г) шляхом ділення їх кошторису на кількість виробів;

д) пропорційно трудомісткості продукції.

8. У період освоєння виробництва нових складних виробів їх собівартість:

а) знижується рівномірно (лінійно) в міру зростання кількості виробів від початку їх освоєння;

б) знижується на ту саму відносну величину за подвоєння кількості виробів від початку їх освоєння;

в) рівномірно підвищується;

г) залишається незмінною;

д) не має певної закономірності динаміки.

9. Попроцесний метод визначення фактичної собівартості продукції застосовується у виробництві:

а) індивідуальному;

б) одностадійному;

в) багатостадійному;

г) потоковому;

д) непотоковому.

10. Метод визначення фактичної собівартості продукції за замовленням застосовується у виробництві:

а) масовому;

б) серійному;

в) індивідуальному;

г) потоковому;

д) сукупному (комплексному).

11. Агрегатний метод – передбачає, що:

а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів;

б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість;

в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу;

г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів;

д) правильними є всі попередні відповіді.

12. Баловий метод – передбачає, що:

а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів;

б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість;

в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу;

г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів;

д) правильними є всі попередні відповіді.

13. Кореляційний метод – передбачає, що:

а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів;

б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість;

в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу;

г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів;

д) правильними є всі попередні відповіді.

14. Метод питомих витрат – передбачає, що:

а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин –агрегатів;

б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість;

в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу;

г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів;