Практичне заняття № 1 2 страница

Тема 17. Організація операційної діяльності

Операційна діяльність підприємства. Організація операційної діяльності. Організація як функція управління. Організація виробничого процесу, організація праці.

Поняття й основні елементи виробничого процесу. Поділ виробничих процесів за призначенням, перебігом у часі та ступенем механізації, (автоматизації). Принципи організації виробничого процесу. Виробничий цикл і його тривалість.

Окремі типи виробництва (одиничне, серійне й масове), сутнісна характеристика кожного з них. Характеристика робочих місць за техніко-технологічними ознаками в різних організаційних типах виробництва. Призначення й характеристика дослідно-експериментального виробництва. Порівняльна характеристика організаційних типів виробництва за ступенем їх ефективності.

Методи організації виробництва. Організація непотокового виробництва: його ознаки й сфери застосування. Модифікації непотокового виробництва, їх особливості та ефективність застосування. Загальна характеристика потокового виробництва (ознаки, умови застосування, класифікація потокових ліній). Особливості організації та основні параметри функціонування потокових ліній. Сутність і соціально-економічне значення застосування різних форм організації виробництва. Концентрація й розукрупнення виробництва. Малі підприємства в системі господарювання країн з розвинутою ринковою економікою. Спеціалізація, кооперування й конверсія виробничих підприємств, їх об’єктивна необхідність, сутність, показники рівня розвитку та ефективність розвитку. Об'єктивна необхідність, сутність і тенденції розвитку диверсифікації виробництва.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ V

ефективність діяльності підприємства та його конкурентоспроможність

Тема 18. Витрати на виробництво і реалізацію продукції

Поточні витрати як комплексний економічний показник. Включення поточних витрат виробництва до собівартості продукції (послуг). П(С)БУ 8 «Витрати». Класифікація витрат на виробництво за окремими ознаками (ступенем однорідності, зв'язком з обсягом виробництва, способом обчислення на одиницю продукції).

Зміст і методика формування статей кошторису виробництва. Розрахунки кошторису виробництва за окремими економічними елементами. Порядок розробки кошторису виробництва залежно від стадії й форми прогнозування, наявності інформації, розміру підприємства. Загальний рівень поточних витрат на виробництво валової, товарної й реалізованої продукції.

Калькулювання та його місце в економічних розрахунках. Об'єкти калькулювання й калькуляційні одиниці. Типовий перелік калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей. Методика обчислення окремих статей калькуляції. Прогнозування собівартості нових виробів.

Обґрунтування й вибір стратегії зниження поточних витрат на підприємствах України. Стратегічні напрямки регулювання поточних витрат на підприємствах різних галузей народного господарства. Групи чинників (способів) зниження поточних витрат у розрахунку на одиницю продукції: підвищення технічного рівня виробництва; вдосконалення організації виробництва, праці й управління; збільшення обсягу виробництва та підвищення якості продукції. Визначення впливу окремих техніко-економічних чинників на зменшення поточних витрат.

Тема 19. Товарна та цінова політика підприємства

Товар та його характеристика. Товарна політика підприємства. Товари промислового призначення і товари народного споживання.

Торгові марки і товарні знаки. Політика «брендування» продукції. Вплив торгової марки на просування продукції на ринку.

Дизайн та упаковка товару. Маркування продукції.

Сертифікація продукції підприємства. Добровільна та обов’язкова сертифікація.

Поняття, роль і функції ціни в ринковій економіці. Види цін та сфери їх застосування. Методи встановлення ціни: собівартість плюс прибуток; забезпечення фіксованої величини прибутку; за рівнем поточних цін (конкуренції); за рівнем попиту тощо. Система знижок і доплат до ціни. Державне регулювання ціноутворення. Шляхи вдосконалення ціноутворення на продукцію (послуги) в Україні.

Тема 20. Системи забезпечення конкурентоспроможності продукції

Конкуренція – образ життя і рушійна сила розвитку суспільства. Конкурентоспроможність продукції підприємства. Показники конкурентоспроможності продукції. Відносні показники рівня конкурентоспроможності продукції. Ключові фактори успіху організації.

Якість продукції (послуг) як основа конкурентоспроможності продукції підприємства. Показники й методи оцінки якості продукції (послуг).

Стандартизація продукції, її складові елементи і принципи здійснення. Наявні в Україні стандарти й технічні умови, сфери їх застосування. Сертифікація продукції, її економічне значення. Обов'язкова й добровільна сертифікація виробів. Міжнародні системи сертифікації. Національні системи якості. Формування систем якості на підприємствах. Економічна й соціальна ефективність стандартизації та сертифікації продукції.

Державний нагляд за дотриманням вимог стандартів, здійснюваний територіальними органами Держстандарту України ‑ центрами стандартизації, метрології та сертифікації. Об'єкти державного нагляду. Матеріальна відповідальність товаровиробників за порушення вимог стандартів. Внутрішньовиробничий технічний контроль якості. Об'єкти та основні види технічного контролю якості на підприємствах.

Багатонаправлений вплив підвищення якості виробів на результативність та імідж підприємства. Технічні, організаційні та соціальні заходи для підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг) вітчизняних товаровиробників.

Тема 21. Фінансово-економічні результати діяльності підприємства

Суть, важливість і методичні підходи до оцінки загального фінансово-економічного стану підприємства. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства: мета, задачі та джерела інформації.

Прибутковість і доходність: їх сутність та різниця між ними. Види прибутку підприємства, механізм формування, джерела формування. Типова схема використання прибутку підприємства. Рівень прибутковості підприємств різних галузей економіки в Україні.

Рентабельність як відносний показник ефективності діяльності підприємства. Загальна характеристика рентабельності застосовуваних ресурсів, методика її обчислення. Рентабельність певного обсягу продукції та окремих виробів. Динаміка і способи підвищення рентабельності на підприємствах різних галузей економіки України.

Тема 22. Оцінювання ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності

Показники економічної ефективності виробничих інвестицій. Дисконтування. Чиста приведена вартість. Ставка дисконту. Методи оцінки інвестиційних проектів (статистичні та динамічні).

Економічний ефект. Величина економічного ефекту. Результати технічних нововведень.

Госпрозрахункові показники роботи підприємств.

Механізм порівняння і вибору найкращого з можливих варіантів технічних нововведень.

Тема 23. Інтегральна ефективність діяльності підприємств та його конкурентоспроможність

Ефективність – як економічна категорія. Ефективність виробництва (продуктивність системи): сутнісна характеристика, загальна метологія визначення. Види ефективності виробництва (діяльності) та їх використання (економічна ефективність, соціальна ефективність, локальна (комерційна) ефективність, народногосподарська ефективність, абсолютна і порівняльна ефективність).

Система показників ефективності виробництва (діяльності) первинних суб'єктів господарювання

Вимірювання ефективності діяльності. Оцінка соціальної ефективності. Класифікація та загальна характеристика. Напрямки дії та використання окремих чинників.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ VI

Стратегічний розвиток підприємства

Тема 24. Сучасні моделі розвитку підприємств

Динаміка функціонування підприємства. Взаємодія із зовнішнім середовищем підприємства.

Стратегічний розвиток підприємств. Форми стратегічного розвитку. Ресурсне забезпечення стратегічного розвитку.

Формування стратегічних бізнес-одиниць та управління ними.

Диверсифікація та інтеграція у діяльності підприємств. Формування вертикально та горизонтально інтегрованих бізнес-структур.

Холдингові компанії та управління ними.

Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу: мотивація і процедура створення, механізм функціонування. Тенденції та проблеми розвитку спільних підприємств в Україні.

Тема 25. Трансформація і реструктуризація підприємств

Система виживання підприємства (організації) в ринкових умовах господарювання. Головні організаційні заходи й необхідні кошти для виживання підприємства, його виходу з кризової економічної ситуації.

Реструктуризація, злиття, ліквідація як форми трансформації підприємств.

Реструктуризація підприємства (організації) як захід системи виживання й виходу з економічної кризи, припинення спаду виробництва та його стабілізації. Сутнісна характеристика й можливі форми реструктуризації підприємства (організації). Конверсія, розукрупнення й диверсифікація виробництва як дійові форми реструктуризації суб'єктів господарювання. Розробка й здійснення програми (бізнес-плану) реструктуризації підприємства (організації). Вітчизняний і зарубіжний досвід реструктуризації різних суб'єктів господарювання. Суть механізму санації (фінансово-економічного оздоровлення) та її цілей. Програма санаційних заходів фінансово-економічного характеру. Особливості державної підтримки проведення санації потенційно конкурентоспроможних підприємств (організацій). Практика й ефективність санації суб'єктів господарювання в Україні.

Злиття та його форми. Нормативне забезпечення процесу злиття.

Ліквідація підприємства шляхом банкрутства. Причини й симптоми банкрутства підприємств (фірми). Класифікація чинників, що сприяють банкрутству фірми. Процедура оголошення банкрутства підприємства в Україні.

Тема 26. Оптимізація бізнес-процесів підприємства

Оптимізація бізнес-діяльності, як першочергова задача управлінського процесу. Резерви покрашення діяльності та їх класифікація.

Основні засоби, що застосовуються для оптимізації бізнес-діяльності: управління за центрами відповідальності, бюджетування, контролінг, автоматизація бізнес-процесів.

Формування інформаційної системи підприємства. Управління інформаційними потоками. Методи дослідження інформації та прийняття рішень.

Застосування математичних моделей для оптимізації бізнес-процесів.

Використання інформаційних засобів у діяльності підприємств.

Тема 27. Економічна безпека підприємства

Типологічна характеристика економічної безпеки суб’єкта господарювання. Класифікація видів економічної безпеки за типами суб'єктів, сферами діяльності та конкретними об’єктами. Способи здійснення оцінки економічної безпеки підприємства та інших суб'єктів господарювання. Можливі загрози економічній безпеці суб'єкта господарювання. Збитки від зниження рівня економічної безпеки окремо взятого підприємства і певної їх сукупності.

Основні ознаки достатнього рівня економічної безпеки підприємства за умов ринкової системи господарювання. Поняття економічної кризи підприємства. Легка, важка і катастрофічна економічна криза, її основні причини й наслідки. Реакція керівництва фірми на економічну кризу, окремі фази цієї реакції. Доцільність розробки програми виходу підприємства з економічної кризи. Антикризове управління діяльністю підприємства.

Обґрунтування стратегії створення належної економічної безпеки підприємства. Необхідні заходи й ресурси для реалізації стратегії досягнення належної економічної безпеки суб’єкта господарювання.

модуль 2 Індивідуальне завдання

2. методичні рекомендації до самостійної роботи

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І

Теоретично - нормативні основи економіки підприємств

Тема 1. Теорії та моделі підприємств

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про економічні системи (традиційні, командні, ринкові), моделі та концепції підприємства (неокласична, інституційна, еволюційна, підприємницька).

План вивчення теми

1. Виробнича система як суб’єкт ринкових відносин.

2. Підприємство, як відкрита система.

3. Моделі підприємства. організаційних форм виробничого підприємництва

4. Економічні системи (традиційні, командні, ринкові).

5. Концепції підприємства (неокласична, інституційна, еволюційна, підприємницька).

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Активність підприємства в структурованому конкурентному ринковому середовищі можна відтворити графічно, взявши за основу моделі кругообігу підприємств у відкритому ринковому середовищі, розглянуті найвідомішими зарубіжними теоретиками ринкових відносин, зокрема такими як К.Р.Макконнелл і С.Л.Брю, Е.Дж.Долан і Д.Ліндсей, та вітчизняними фахівцями.

Ринкова економіка – це система господарювання, яка базується на прямих зв'язках незалежних виробників та споживачів і цінах, що визначаються співвідношенням попиту та пропозиції. Вона проникає в усі сфери національного господарського ринку й охоплює всю сукупність окремих взаємопов'язаних елементів, окремих ринків.

Ринкові відносини становлять базу, основу для розуміння, здійснення заходів, спрямованих на економічний розвиток, задоволення потреб споживачів. Вплив ринку на економічні відносини виробників і споживачів реалізується через відповідний механізм, інструментарій: попит і пропозицію, ціну, конкуренцію, прибуток. Якщо споживання є головною метою економічної діяльності, то її базою однозначно є виробництво. Розподіляти, обмінювати, споживати можна лише те, що вироблено.

Промислове виробництво має свої особливості, свою специфіку порівняно з вимогами та поведінкою кінцевих споживачів. Це стосується передусім придбання та продажу товарів, здійснення комплексу маркетингу.

- Оскільки підприємства є і суб'єктами, і об'єктами ринкових відносин, надзвичайно важливим є створення належних організаційно-економічних передумов їх діяльності.

Визначення місця підприємства як панівної ланки економічної діяльності в ринковій системі та особливостей формування платоспроможного попиту як основи споживчих процесів дозволяє розглянути економічні підходи до упровадження і розвитку організаційно-економічного механізму його діяльності з метою підвищення загальної ефективності його господарювання за ієрархічною схемою, де складові і- ого рівня характеризують ефективність відповідного механізму в регіоні, складові j- ого рівня -в галузі, к -огорівня - на конкретних підприємствах.

Ринкову концепцію виробництва допоможе пояснити модель виробничої системи як суб'єкта ринкових відносин (рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Модель виробничої системи як суб'єкта ринкових відносин.

Блок 1. Суто виробнича система: система ресурсы – продукція. Вона містить субблок "ресурси": виробничі ресурси і фінансові. Виробничі ресурси – основні та оборотні засоби і робоча сила. Фінансові ресурси – власні кошти фірми і кредитні ресурси. Другий субблок "продукція" пов'язаний з субблоком "ресурси" за допомогою "виробництва".

Блок 2. Суб'єкти підприємництва: сукупність фірм – виробників кінцевої і проміжної продукції як носіїв організаційно-правових форм (блок бізнесу).

Блок 3. Сукупний споживач, що представлений споживачем і власниками продукції промислового призначення, юридичними особами, а також споживачами товарів широкого вжитку, які одночасно є володарями деяких ресурсів (наприклад, робочої сили).

Блок 4. Ринок ресурсів (так само як і ринок продукції) – це ринок товарів промислового призначення, сукупність осіб та організацій, які закуповують ресурси (продукцію), що використовуються при виробництві іншої продукції або послуг, які продаються, здаються в оренду або постачаються іншим споживачам. Ринок ресурсів – сукупність ринків, на яких споживач продає, а суб'єкт підприємництва купує всілякі ресурси, необхідні для створення нової продукції чи надання послуг. Блок бізнесу на цих ринках створює попит, а блок споживача забезпечує пропозицію ресурсів.

Важливе місце на ринку ресурсів займає ринок робочої сили і ставка зарплати як ціна робочої сили. Фірма зацікавлена одержати кваліфікованих робітників, за допомогою яких відбувається процес виробництва.

На ринку продукції (блок 5 за наведеною моделлю) продаються вироби широкого спектра призначення та послуги. За розмірами номенклатури і грошового обігу, наприклад, ринок приладів має перевагу над ринками іншої продукції, оскільки немає жодної галузі промисловості або сфери людської діяльності, котра б не споживала прилади. Ринок продукції – ринок, на якому промислові фірми продають, а блок (3) споживача купує всілякі види продукції і послуг. На цьому ринку блок споживача формує попит, а блок бізнесу – пропозицію.

Блок 6. Ринок кредитів, ринок фінансів – сукупність кредитних організацій і фінансових інститутів, які надають кредитні та фінансові послуги під певні проценти. Ринок кредитів – грошовий ринок, на якому банки будуть надавати кредити тільки тим промисловим фірмам, по відношенню до яких складається враження своєчасного платника боргу і процента.

Ринок інвестицій та ринок грошових капіталів пов'язані між собою. Кожен власник тимчасово вільних грошових капіталів вирішує для себе альтернативу - варіант інвестування у виробничі потужності або фінансових капіталовкладень в акції чи облігації в тому випадку, коли інвестор не хоче брати на себе підприємницький ризик.

Блок 7. Ринок інвестицій – сукупність інноваційних фондів та інвестиційних, страхових компаній, що можуть і надавати інвестиційні послуги, і страхувати інноваційні ризики.

Блок 8. Ринок інновацій, на якому сукупність організацій, наукових і конструкторських закладів надає інноваційні послуги, продає ліцензії на користування новими технологіями, новою технікою, новими ідеями і технічними рішеннями "ноу-хау".

Функції ринкової інфраструктури крім названих ринків також виконують товарні і фондові біржі, біржі праці, страхові компанії, венчурні фірми, комп'ютерні центри по обробці інформації і системи зв'язку (телекси, факси) для передачі ринкової інформації безпосереднім споживачам.

Виробнича система як суб'єкт ринкових відносин, таким чином, це єдність і взаємодія підсистем "Ресурси", "Продукція", блоку споживачів, суб'єктів підприємництва і ринкової інфраструктури, яка обслуговує ринкові відносини фірми; єдність і взаємодія інформаційних (вартісних) та матеріальних зв'язків по всьому колу ринкової діаграми і всередині неї в процесі підприємницької діяльності промислової фірми.

Організаційно підприємство є виробничою одиницею економіки країни з певними внутрішньою структурою, зовнішнім оточенням, закономірностями функціонування та розвитку. Організаційна система підприємства охоплює виробничу та організаційну структуру управління підприємством та його підрозділами, а також зв'язки між виробництвом та управлінням, між підприємством та зовнішніми організаціями.

З соціального погляду підприємство – це соціальна підсистема суспільства, завдяки якій здійснюється взаємодія суспільних, колективних і особистих інтересів.

Економічно підприємство є виокремленою ланкою промисловості, яке визначається певною господарською, фінансовою, економічною самостійністю. Економічна система підприємства охоплює економічні відносини підприємства з державою, державним бюджетом, організаціями ринкової інфраструктури, постачальниками компонентів виробництва та споживачами продукції (робіт, послуг), населенням, а також внутрішні відносини, які виникають між підрозділами підприємства, між останніми та апаратом управління. Таким чином, підприємство є відкритою системою з відносно стабільною внутрішньою структурою та зі складною системою взаємозв'язків із зовнішнім оточенням.

З інформаційної точки зору підприємство – складна динамічна система, яка характеризується великим обсягом, інтенсивністю та різноспрямованістю інформаційних зв'язків між підсистемами й елементами, а також зовнішнім оточенням. Інформаційна підсистема підприємства охоплює планову, звітну, нормативно-технічну документацію, а також різноманітну інформацію, яка характеризує стан і рух компонентів підприємства.

В екологічному аспекті підприємство – це виробничо-екологічна система, яка взаємодіє із зовнішнім оточенням шляхом матеріально-енергетичного обміну.

Щодо адміністративно-правового статусу, то з цього погляду підприємство є юридичною особою з установленими державою в законодавчому порядку правами та обов'язками.

Організаційною одиницею виробничого підприємництва є фірма або компанія. Це узагальнена назва будь-якої виробничої одиниці незалежно від її розмірів, організаційно-правової форми і форми власності.

Виробниче підприємництво може здійснюватися в різних юридично чинних організаційно-правових формах, які встановлюються законодавством країни. В цьому виявляються нормативні аспекти підприємництва на етапі організації (реорганізації) фірми. Найбільш поширеними організаційними формами виробничого підприємництва є: одноособове володіння, партнерство, корпорація.

Крім того, законодавством України передбачені колективні, орендні та Державні підприємства, які теж можна віднести до розряду корпорацій. Особливе місце посідають кооперативи та фірми будь-якої організаційно-правової форми з іноземною кваліфікаційною або некваліфікаційною інвестицією, діяльність яких регламентується спеціальними законодавчими актами.

З точки зору виробничого підприємництва вибір організаційної форми виробничої фірми зумовлюється такими міркуваннями:

1) запланованим масштабом виробничо-господарської діяльності;

2) розрахунковою вартістю потрібного стартового капіталу;

3) наявністю власних коштів та майна;

4) необхідністю використання найманої праці;

5) наявністю кваліфікованого персоналу, в т.ч. менеджерів;

6) оперативністю розв'язування адміністративно-управлінських питань;

7) рівнем обмеження самостійності з боку засновників;

8) спроможністю залучення позичкових коштів;

9) юридичними, нормативними та податковими обмеженнями.

Модель сучасних організаційних форм виробничого підприємництва дає уявлення про класифікацію фірм за формою власності, чинними правовими формами та за розмірами (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Модель організаційних форм виробничого підприємництва.

Головною ознакою фірми є належність її до відповідної форми власності, а саме: приватної, колективної, державної, змішаної, власності іноземного суб'єкта підприємництва або фізичної особи. Фірма будь-якої форми власності має відповідну організаційно-правову основу свого функціонування, визначену законодавством України: зокрема, фірми у вигляді приватного, державного, орендного або колективного підприємства; виробничого кооперативу; фірм, організованих у формі господарських товариств (акціонерне, товариство з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, повне та командитне товариство).

Економіка містить у собі сукупність галузей і сфер господарювання кожної країни, світу, тобто соціально-економічна система - це сукупність форм спільної діяльності людей з митецького ведення господарства.

У соціально-економічній системі її основою служить ведення господарства. У залежності від масштабів цього господарства і форм спільної діяльності до таких систем відносяться: індивідуальна діяльність, домашнє господарство (сімейне господарство), колективне господарство (рибальське, сільське, гірничодобувне і т.д.), територіальне господарство (поселення, райони, міста, області, регіони), галузі господарювання (від матеріальних до соціальних та інтелектуальних), країни і їхні співдружності, світове господарство всієї планети Земля.

Світове господарство являє собою максисистему найвищого рівня серед соціально-економічних систем, найбільшу, максимальну (від латинського слова maximum). Господарство окремого континенту (наприклад, Америки чи Європи) як сукупність розташованих там країн може умовно іменуватися мегасистемою (від грецького слова megas - великий). Господарство окремих країн може розглядатися як макросистема (від грецького слова macros -великий, довгий). Господарство окремих підприємств чи об'єднань (корпорацій), сімейні господарства являють собою мікросистему (від грецького micros - малий). Індивідуальні господарства, що базуються на індивідуальній діяльності однієї людини, відносяться до розряду мінісистем (від латинського minimum - найменший) (рис. 3.). Складові частини систем утворять єдність і визначену цілісність системи. Аналіз змісту понять обох складових частин системи показує, що ця цілісність базується на спільності понять «спільна діяльність людей» і «ведення домашнього господарства».

Для рівня діяльності членів однієї родини, що має своє домашнє господарство, у цих поняттях не потрібно вводити які-небудь допущення. Для наступних рівнів поняття домашнього господарства стає синонімом господарства підприємства, галузі, території, країни, континенту, планети Земля (планета - наш спільний дім).

Відповідно до відмінностей системи кожного з розглянутих рівнів відрізняється і спільна діяльність з ведення господарства різного рівня, видозмінюється форма і зміст цієї діяльності при збереженні самої сутності систем - спільної діяльності людей з ведення господарства.

Усі перераховані раніше системи різного рівня знаходяться в тісній взаємодії одна з одною.

Найважливішою умовою мистецького ведення господарства в системі будь-якого рівня є проходження принципів синергізма (від грецького synergos - разом діючі). Передбачається спільна (співдружня) дія складових частин системи кожного рівня в напрямку одержання найкращих результатів усіх взаємозалежних систем.

Основою структури соціально-економічних систем служать її вихідні елементи у вигляді первинних ресурсів планети, сонячної системи і людини - користувача цих природних ресурсів.

Другою складовою цієї структури є діяльність людини з використання природних ресурсів.

Навіть у стародавності людині приходилося будувати житла, водопроводи, обробляти сади і городи, виготовляти одяг, інструмент. Усе це ставало результатом її діяльності з використання ресурсів природи, а разом з тим здобувало нову форму похідних ресурсів, якими людина користувалася одноразово або тривалий час.

У підсумку, у своїй діяльності людина постійно використовує як первинні ресурси планети, так і похідні ресурси для одержання необхідних їй предметів споживання. При цьому предмети споживання людина може одержувати безпосередньо з первинних природних ресурсів у вигляді готових продуктів харчування, будівельних матеріалів, палива. Природні ж ресурси є основою (як предмети праці) для виробництва з них допоміжних інструментів і знарядь праці, за допомогою яких людина виготовляє більш складні предмети споживання (одяг, взуття, трансформовані продукти харчування і т.д.), конструкційні матеріали і їхня вихідна сировина, устаткування й усе, що являє собою засоби праці.

Сукупність предметів праці і засобів праці являють собою засоби виробництва. Саме завдяки їм людина може робити необхідні йому предмети споживання.

Сукупність же продуктивного потенціалу людини, реалізованого через працю людини, і засобів виробництва являють собою продуктивні сили. При цьому людина виступає головною продуктивною силою, що втягує первинні природні ресурси як предмети праці в процес перетворення їх у первинні предмети споживання, у похідні предмети праці і знаряддя праці як найважливішу частину засобів праці, у похідні предмети споживання.

Мета і завдання розвитку соціально - економічних систем.

Об’єктивною метою розвитку соціально - економічних систем є задоволення постійно мінливих матеріальних і духовних потреб людини на основі її діяльності з перетворення і раціонального використання природного і накопиченого людством потенціалу для одержання споживаних нею продуктів, товарів і послуг.

Для досягнення головної мети розвитку соціально - економічних систем зважуються завдання:

- виявлення всієї гами мінливих потреб людини у часі протягом життя декількох поколінь;