Витяг із статті: Савина В. “36 стратегем. Китайская азбука конфликтного управления [Электронный ресурс] // Русский журнал.—2001.—29 октября). 18 страница

Слід зазначити, що ці документи і сьогодні залишаються актуальними і визначають стратегічну спрямованість нашого зовнішньополітичного курсу, однак неперевершеним правовим актом стала Конституція України, визначивши, що зовнішньополітична діяльність України спрямовується на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва

з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, а також невтручання у внутрішні справи, непорушності кордонів і територіальної цілісності держав, взаєм­ної відмови від застосування сили і вирішення суперечок, що виникають, мирним шляхом, шляхом взаємовигідного співробітництва, рівності народів і т.д.

З огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, на­уково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна може і повинна стати впливовою світовою державою, здатною виконувати значну роль у забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі.

Неодмінною умовою успішної реалізації Україною своїх можливостей, як зазначено у постанові Верховної Ради України “Про Основні напрями зовнішньої політики України” від 2 липня 1993 р., є її активне і повномасштабне входження до світового співтовариства. Долаючи кризові явища в суспільстві і торуючи свій шлях у світ, Україна спирається на свої фундаментальні загальнонаціональні інтереси, відповідно до яких визначаються засади, напрями, пріоритети та функції її зовнішньої політики.

Базовою вимогою у здійсненні зовнішньої політики України є якнайповніше і якнайефективніше забезпечення національних інтересів країни, які становлять три основні групи:

– стратегічні та геополітичні інтереси, пов’язані із забезпеченням національної безпеки України та захистом її політичної незалежності;

– економічні інтереси, пов’язані з інтегруванням економіки України у світове господарство;

– регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов’язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку України.

З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика постійно спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:

– утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

– забезпечення стабільності міжнародного становища України;

– збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів;

– включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечення потреб громадян і підвищення добробуту народу;

– захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно

з міжнародним правом;

– поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Зовнішньополітична діяльність України має за мету створити

і забезпечити такі міжнародні умови, які сприяли б її виходу з економіч­ної кризи, становленню і зміцненню ринкових відносин в економіці, побудові демократичної держави, вступу до Євросоюзу, запобіганню війн у світі і мирному співіснуванні всіх країн, захисту своїх національних інтересів. Важливим напрямом зовнішньої політики є також налагодження тісного співробітництва (політичного, економічного, культурного та ін.) з усіма країнами СНД.

Відповідно до Конституції України Верховна Рада України визначає засади зовнішньої політики держави (п. 5 ст. 85), Президент України представляє державу в міжнародних відносинах і здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю України (п. 3 ст. 106), Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу Міністерства закордонних справ, яке, у свою чергу, організує виконання актів законодавства України у сфері зовнішньополітичної діяльності і здійснює контроль за їх реалізацією.

Втілюючи в життя положення Конституції України, державні органи здійснюють зовнішню політику на засадах: відкритості зовнішньої політики; прагнення до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами; розбудови двосторонніх та багатосторонніх відносин з іншими державами та міжнародними організаціями на основі добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи; засудження війни як засобу державної політики та розв’язання міждержавних протиріч та ін.

Повноваження Верховної Ради України у сфері зовнішньополітичної діяльності полягають у: затвердженні коштів у державному бюджеті для фінансування органів, що здійснюють зовнішньополітичну діяльність; заслуховуванні щорічних послань Президента України про внутрішнє та зовнішнє становище держави; праві оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру; схваленні рішення Президента України про використання Збройних сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України та у миротворчих місіях за межами України; наданні у встановлений законом термін згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних угод і договорів та ін.

Президент України як глава держави представляє Україну в міжнародних відносинах, веде переговори з керівниками іноземних держав

і підписує міжнародні договори України; підписує ратифікаційні грамоти; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників, що при ньому акредитовані; призначає на посаду Міністра закордонних справ України; призначає і відкликає дипломатичних представників України в іноземних державах і міжнародних організаціях; надає ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника України; вирішує питання надання політичного притулкута громадянства; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

Уряд України відповідно до Конституції України (ст. 116) здійснює заходи щодо реалізації зовнішньої політики України; забезпечує представництво України в іноземних державах і міжнародних організаціях; вживає заходи щодо виконання міжнародних угод; укладає між­урядові угоди; координує діяльність державних органів виконавчої влади, компетенція яких дозволяє встановлювати відносини з органами і організа­ціями іноземних держав та міжнародними державами.

Галузеве державне управління у сфері закордонних справ здійснюють суб’єкти, що входять до системи органів дипломатичної служби, зокрема: Міністерство закордонних справ України, представництва Міністерства закордонних справ України на території України та закордонні дипломатичні установи України.

Закон України “Про дипломатичну службу” вiд 20 вересня 2001 р. дипломатичну службу України визначає як професійну діяльність громадян України, спрямовану на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

Основними завданнями дипломатичної служби є: забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права; проведення зовнішньополітичного курсу України, спрямованого на розвиток політичних, економічних, гуманітарних, наукових, інших зв’язків з іншими державами, міжнародними організаціями; захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном; сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера; забезпечення дипломатичними засобами та методами захисту суверенітету, безпеки, територіальної цілісності та непорушності кордонів України, її полі­тичних, торгово-економічних та інших інтересів; координація діяльності інших органів виконавчої влади щодо забезпечення проведення єдиного зовнішньополітичного курсу України; вивчення політичного та економічного становища у світі, зовнішньої та внутрішньої політики іноземних держав, діяльності міжнародних організацій; забезпечення органів державної влади України інформацією, необхідною для здійснення ефективної зовнішньої та внутрішньої політики; здійснення інших завдань відповідно до законодавства України.

Основними функціями дипломатичної служби є: забезпечення підтримання дипломатичних відносин з іншими державами, представництво України у міжнародних організаціях та спеціальних місіях; здійснення зовнішньополітичної діяльності держави; організація проведення переговорів і підготовка укладення міжнародних договорів України; здійснення функцій дипломатичного протоколу у сфері забезпечення зовнішніх відносин з іншими державами, міжнародними організаціями; забезпечення функціонування єдиної державної системи реєстрації, обліку та зберігання міжнародних договорів України; здійснення функцій депозитарію міжнародних договорів, укладених Україною; організація на території України та за кордоном консульської роботи, забезпечення візової політики України, здійснення в межах своїх повноважень паспортного забезпечення та ін.

Центральним галузевим органом виконавчої влади,діяльність якого безпосередньо пов’язана з реалізацією державної політики у сфері зовнішніх відносин України та координації заходів у цій сфері, є Міністерство закордонних справ України (МЗС України), що у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, а також положенням “Про Міністерство закордонних справ України”, затвердженим Указом Президента України від 3 квітня 1999 року.

Основними завданнями МЗС України є: участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного

і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства; сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера; забезпечення реалізації державної політики з питань інтеграції України до Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки; створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України; забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України; захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном; сприяння розвиткові зв’язків із зарубіжними українськими громадами та надання цим громадам підтримки і захисту відповідно до норм міжнародного права та чинного законодавства України.

МЗС України відповідно до покладених на нього завдань: бере участь у здійсненні зовнішньополітичної діяльності держави; розробляє пропозиції щодо засад зовнішніх відносин і у встановленому порядку подає їх Президентові України; забезпечує підтримання дипломатичних відносин з іноземними державами, представництво України у міжнародних організаціях, органах та спеціальних місіях; здійснює функції дипломатичного протоколу у сфері забезпечення зовнішніх відносин з іноземними державами та міжнародними організаціями; координує заходи, здійснювані органами виконавчої влади у сфері зовнішніх відносин; здійснює керівництво дипломатичними представництвами України за кордоном, консульськими установами України за кордоном, представництвами України при міжнародних організ­а­ціях; організовує на території України та за кордоном консульську роботу, забезпечує візову політику України, здійснює в межах своїх повноважень паспортне забезпечення та ін.

Дипломатичне представництво України за кордоном є постій­но діючою установою України за кордоном, що покликана підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян

і юридичних осіб.

Керівництво дипломатичним представництвом здійснює Міністерство закордонних справ України, діяльність дипломатичного представництва базується на положеннях Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р., двосторонніх та інших багато­сторонніх міжнародних договорах України, законодавстві України та держави перебування, а також Положенні, що затверджене Розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 року.

Функції дипломатичного представництва України включають: представництво України в державі перебування та підтримання з цією державою офіційних відносин; захист інтересів України, прав та інтересів її громадян та юридичних осіб у державі перебування; ведення переговорів з урядом держави перебування; з’ясування всіма законними засобами становища і подій у державі перебування та інформування про них відповідних органів України; поширення в державі перебування інформації про становище в Україні і події міжнародного життя; заохочення дружніх відносин між Україною і державою перебування та розвиток їх співробітництва в галузі економіки, культури і науки.

Главою дипломатичного представництва України є посол або посланник чи повірений у справах. Він здійснює загальне керівництво, координацію та контроль за діяльністю всіх установ України, спеціалістів, делегацій, посадових та інших осіб, які перебувають у цій державі.

Посол або посланник призначається указом Президента України за поданням Міністра закордонних справ України в разі отримання згоди (агреману) на це призначення іноземної держави, до якої він призначається, тоді як повірений у справах України, а також інші члени дипломатичного персоналу призначаються наказом Міністра закордонних справ України.

Функцію захисту за кордоном прав та інтересів України, юридичних осіб і громадян України покладено на консульські установи України, які, окрім цього, сприяють розвиткові дружніх відносин України з іншими державами, розширенню економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв’язків і туризму.

Керівництво консульськими установами здійснюється Міністерством закордонних справ України, тоді як загальне керівництво діяльністю консульської установи в державі перебування здійснюється відповідним дипломатичним представництвом України.

Правовою основою діяльності Консульської служби України є Консульський статут України, затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. На сьогодні за межами нашої держави функціонує 68 консульських установ України, зокрема, 55 консульських підрозділів дипломатичних представництв України, 7 генеральних консульств, а також діє 19 консульських установ, що очолюються почесними консулами України.

На відміну від посольств та місій, консульства не мають універсального представництва держави за кордоном і виконують свої завдання, не торкаючись суто політичних аспектів міждержавних відносин. Водночас, у ст. 17 Віденської конвенції про консульські відносини від 24 квітня 1963 р. зазначено: “ У державі, де акредитуюча держава не має дипломатичного представництва і де вона не представлена дипломатичним представництвом третьої держави, консульська посадова особа може, за згодою держави перебування, бути уповноваженою на вчинення дипломатичних актів. Учинення таких актів консульською посадовою особою не змінює її консульського статусу та не дає їй права претендувати на дипломатичні привілеї та імунітети”.

Спільним між посольством та консульством є те, що перше й друге є державним органом системи зовнішніх відносин, і отже, діяльність консульства, як і посольства, має представницький характер. Проте посольство завжди розташоване в столиці країни перебування, а консульств акредитуючої держави може бути декілька в країні перебування і розташовуються вони, крім столиці, в інших містах. До компетенції посольства входить все (зокрема, консульські питання), що торкається прав та інтересів акредитуючої держави на всій території країни перебування. Консульство ж має певну спеціалізацію і діє не на всій території країни перебування, а лише в межах відведеного йому консульського округу. Наслідком цього є ще одна відмінність між посольством та консульством: перше підтримує контакти з центральними органами влади країни перебування (урядом, Міністерством закордонних справ тощо), тоді як консульство повинно підтримувати прямі контакти лише з органами влади свого консульського округу. Встановлення ж дипломатичних відносин означає встановлення і консульських відносин.

Глави консульських установ України усіх рангів призначаються Міністерством закордонних справ України, разом із цим враховується і точка зору країни перебування. Якщо країна перебування згодна, то кожен призначений повинен отримати документ — консульський патент про допущення його до виконання ним службових обов’язків

у зазначеному консульському окрузі, яке оформлюється шляхом екзекватури1.

Дайджест

XX століття стало найбільш кривавим в історії людства: геноцид забрав (без урахування кількості знищених американських індіанців і чорношкірого населення США) майже 170 млн людських життів, а воєнні конфлікти — не менш як 145–155 млн осіб,

з яких майже третина — представники слов’янських народів. Лише за період з 1921 по 1947 рік населення України від неприродної смерті втратило до 15 млн осіб, у тому числі 8 млн у Другій світовій війні, зокрема не менш 3,5 млн — етнічних українців. Черговий масштабний конфлікт може стати катастрофічним для української нації й української культури.

6 і 9 серпня 1945 р. уперше в історії людства по японських містах Хіросіма і Нагасакі було завдано удару ядерною зброєю. На нашій планеті почалася епоха воєн V покоління.

21 жовтня 1967 р. в арабо-ізраїльському воєнному конфлікті ВМС Єгипту вперше в історії застосували високоточну зброю. Світове співтовариство увійшло в епоху високоточних війн — війн VI покоління.

14 грудня 1974 р. людство вперше в історії одержало шанс призупинити зростання кількості воєнних конфліктів. Цього дня XXIX сесія ГА ООН у резолюції 3314 дала визначення агресії. Кількість агресій різко пішла на спад, і лише в 1990 р. Ірак здійснив проти Кувейту останнє (офіційно визнане РБ ООН) порушення цієї норми міжнародного права. Застосовувати збройну силу, не дотримуючись норм міжнародного права, стало неможливим.

17 січня 1991 р. у ході війни в Перський затоці вперше в історії воєн було застосовано зброю на нових фізичних принципах (снаряди зі збідненого урану проти іракських танків радянського виробництва). Людство ввійшло в період війн VII покоління.

11 вересня 2001 р. терористи-камікадзе завдали стратегічного удару невоєнними засобами. Конституційні армії втратили монополію на силу, і світове співтовариство увійшлов епоху асиметричних воєн, передбачених воєнними вченими ще на початку 1930-х pp. Їх асиметричність визначається необхідністю армій VI і VII поколінь воювати проти партизано-терористичних формувань, що мають на озброєнні навіть стріли з отруєними наконечниками.

(Витяг із монографії: Артюшин Л.М., Костенко Г.Ф. Теоретичні аспекти стратегії воєнної безпеки суспільства і держави: — Харків, 2003. — С. 20–21)

Питання для самоконтролю

1. Назвіть напрями забезпечення національної безпеки та згадайте принаймні ще один, що не був зазначений в модулі.

2. Визначте місце та роль Ради національної безпеки і оборони Украї­ни у забезпеченні безпеки особи, держави та суспільства в цілому.

3. Назвіть органи управління обороною і визначте особливості їх функціонування.

4. Охарактеризуйте Службу правопорядку у Збройних силах України, її адміністративно-правовий статус.

5. Охарактеризуйте організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ.

6. Назвіть завдання, функції, права та обов’язки міліції.

7. Назвіть органи управління закордонними справами, порядок їх створення.

8. Які особливості керівництва органами юстиції України виходячи з їх правового статусу?

9. Назвіть особливості організації діяльності нотаріату і адвокатури.

10. Охарактеризуйте письмово адміністративно-правовий статус посадових осіб та органів Міністерства закордонних справ України.

Додатки

Питання. Чим з позиції права керувався суддя, винісши рішення про заборону пересування автомобільною дорогою сумських студентів в поході протесту до м. Києва щодо об’єднання трьох сумських вузів?

Відповідь. Відповідно до ст. 14 Закону України “Про дорожній рух” вiд 30 червня 1993 р., учасниками дорожнього руху є водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. При цьому учасники дорожнього руху, до яких і належали сумські студенти, мають право на: безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху; вивчення норм і правил дорожнього руху; отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших організацій, а також органів ДАІ МВС України, військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних силах України інформації про умови дорожнього руху. Більше того, учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів ДАІ МВС України, військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних силах України у разі порушення з його боку чинного законодавства.

Як бачимо, суддя керувався більше „політичною доцільністю”

у вирішенні цієї справи, аніж чинним законодавством, чим засвідчив свою політичну заангажованість, але дати правову оцінку діям судді може лише суд вищої інстанції.

Питання. Чим можна пояснити протиріччя виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, виходячи зі змісту розпорядження Кабінету Міністрів України “Про передачу у власність фірмі “Світ шляхів” земельної ділянки площею 154 га на території Козинської сільської ради на Київщині”?

Відповідь. З позиції чинного законодавства України це розпорядження КМ України засвідчує слабкість та малорозвиненість інституту місцевого самоврядування в Україні, оскільки, згідно зі ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р., виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. Більше того, ст. 21 вищезазначеного Закону констатує, що обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєн­ного чи надзвичайного стану, тоді як за всі тринадцять років боротьби за незалежність України питання введення такого стану в країні не порушувалося.

Підсумковий тест навчального модуля

1. Хто є Головою Ради національної безпеки і оборони України?

а) Міністр оборони України;

б) Голова Служби безпеки України;

в) Президент України;

г) Прем’єр-міністр України.

2. На кого покладається охорона державного кордону України

в повітряному та підводному просторі в межах територіального моря?

а) наразі не охороняється;

б) на органи місцевого самоврядування;

в) на Державну прикордонну службу України;

г) на Збройні сили України.

3. Хто здійснює безпосереднє керівництво Збройними силами України у мирний та воєнний час?

а) Президент України;

б) Головнокомандувач Збройних сил України;

в) Верховний Головнокомандувач Збройних сил України;

г) Міністр оборони України.

4. Хто наразі за посадою є Головнокомандувачем Збройних сил України?

а) Прем’єр-міністр України;

б) Міністр оборони України;

в) Державний секретар України;

г) начальник Генерального штабу Збройних сил України.

5. Кого Україна вважає своїм воєнним противником?

а) не вважає жодну державу;

б) країни НАТО;

в) Ірак;

г) вважатиме потенційним воєнним противником державу або групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України.

6. У воєнний час особи жіночої статі, які перебувають на військовому обліку чи пройшли загальне військове навчання, можуть бути призвані на військову службу за рішенням:

а) Міністра оборони України;

б) чоловіка, а у випадку його відсутності – повнолітніх дітей;

в) Президента України;

г) військового комісара.

7. Ким затверджується гранична чисельність працівників МВС України?

а) Президентом України;

б) Кабінетом Міністрів України;

в) Міністром внутрішніх справ України;

г) Верховною Радою України.

8. Чи належить служба в органах внутрішніх справ, Служби безпеки України, податковій міліції до державної служби?

а) належить, за винятком терміну щорічної відпустки;

б) не належить;

в) належить, за умови перебування на керівній посаді;

г) за умови прийняття присяги на вірність народу України.

9. Який державний орган забезпечує в порядку, встановленому законодавством України, добір та підготовку кандидатів у судді?

а) Міністерство юстиції України;

б) Верховний Суд України;

в) Конституційний Суд України;

г) Комітет ВР України з питань правової політики.

10. За рахунок яких джерел фінансуються витрати, пов’язані

з утриманням працівників дипломатичних представництв України за кордоном?

а) за кошти української діаспори;

б) за кошти країни, де знаходиться така установа;

в) за кошти Державного бюджету України;

г) за кошти, отримані від господарської діяльності цих установ.

11. Посол або посланник України приступає до виконання своїх службових обов’язків у державі перебування:

а) з моменту вручення листа Міністра закордонних справ України Міністру закордонних справ держави, в яку він призначений;

б) з моменту перетину кордону держави, в яку він призначений;

в) після прийому керівництвом держави, в яку він призначений;

г) з моменту вручення вірчої грамоти главі держави, в яку він призначений.

[1] Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 51.

[2] Рішення КС про конституційність коаліції має прискорити формування потужної демократичної опозиції // http://edc.org.ua/ua/person_comment/person_id/46/element_id/807_Baloga:_Rishennya_KS_pro_konstytuciynist_koalicii_maie_prysko

[3] Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 61.

[4] Административное право Украины: Учебник для студентов высш. учеб. заведений юрид. спец. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др./; Под ред. проф. Ю.П. Битяка. – 2­е изд., перераб. и доп. – Х.: Право, 2003. – С. 122‑124.

[5] Административное право Украины: Учебник для студентов высш. учеб. заведений юрид. спец. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др./; Под ред. проф. Ю.П. Битяка. – 2­е изд., перераб. и доп. – Х.: Право, 2003. – С. 71‑73.

[6] Державне управління в Україні: Навч. посіб. – К., 1999. – С. 63.

[7] Административное право Украины: Учебник для студентов высш. учеб. заведений юрид. спец. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др./; Под ред. проф. Ю.П. Битяка. – 2­е изд., перераб. и доп. – Х.: Право, 2003. – С. 102.