Витяг із статті: Савина В. “36 стратегем. Китайская азбука конфликтного управления [Электронный ресурс] // Русский журнал.—2001.—29 октября). 16 страница

і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення

і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.

Структуру Закону складають 6 розділів, правові норми яких, зокрема, визначають: обов’язки і права міліції; застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї; службу в міліції; правовий і соціальний захист; відповідальність працівників міліції; контроль і нагляд за діяльністю міліції та ін.

Важливим джерелом правового регулювання діяльності правоохоронних органів стали прийняті Верховною Радою України закони України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. та “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. Під організованою злочинністю в цьому Законі розуміється сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань.

У цих законах визначаються правові основи діяльності державних органів з боротьби з організованою злочинністю і корупцією та спеці­альних підрозділів відповідних правоохоронних органів. Серед суб’єктів оперативно-розшукової діяльності, які ведуть боротьбу з корупцією та організованою злочинністю, спеціальні підрозділи посідають особливе місце, оскільки вони мають ширше коло спеціальних повноважень в оперативно-розшуковій діяльності. Це пов’язано з особливою небезпекою злочинів, що вчиняються організованими злочинними угру­пованнями шляхом установлення корумпованих зв’язків з державними службовцями та посадовими особами, завдання значної шкоди людині, суспільству, державі. Проте це не означає, що додаткові пов­новаження спеціальних державних органів та спеціальних підрозділів з боротьби з організованою злочинністю і корупцією виходять за межі Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”.

Так, з метою встановлення контролю над організованою злочинністю, її локалізації, нейтралізації та ліквідації, а також усунення причин і умов існування організованої злочинності (ст. 2 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”) спеціальні підрозділи мають додаткові права: за матеріалами оперативно-розшукової діяльності подавати до суду заяви про скасування реєстрації та припинення діяльності суб’єктів підприємництва, а також подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України; одержувати від банків, кредитних, митних, фінансових та інших установ, підприємств, організацій (незалежно від форми власності) інформацію і документи про операції, рахун­ки, вклади, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб; у разі загрози знищення, приховування або втрати предметів чи документів, які можуть бути використані у розкритті або розслідуванні злочинної діяльності, накладати арешти на грошові кошти та інші цінності фізичних та юридичних осіб; вилучати предмети та документи зі складанням відповідного акта; залучати до співробітництва учасників організованих злочинних угруповань, які можуть бути частково або повністю звільнені від кримінальної відповідальності та покарання, якщо вони у процесі оперативно-розшукової діяльності будуть сприяти ви­криттю організованих злочинних угруповань та вчинених ними злочинів, притягненню винних до відповідальності, відшкодуванню шкоди, завданої фізичним та юридичним особам і державі.

Згідно із Законом систему державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, становлять: а) спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю державні органи; б) державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій.

Структуру Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” складають 8 розділів, правові норми яких, зокрема, визначають: систему спеціальних державних органів з боротьби з організованою злочинністю; повноваження спеціаль­них підрозділів з боротьби з організованою злочинністю; заходи щодо забезпечення боротьби з організованою злочинністю; порядок взаємодії спеціальних підрозділів з боротьби з організованою злочинністю та інших державних органів; інформаційне, фінансове, матеріально-технічне та науково-дослідне забезпечення боротьби

з організованою злочинністю; гарантії прав громадян та юридичних осіб під час здійснення заходів боротьби з організованою злочин­ністю; контроль і нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з організованою злочинністю та ін.

Закон України “Про боротьбу з корупцією” визначає правові основи та організаційні засади запобігання їй, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційної діяльності.

Корупційними діяннями законодавець (ст. 1), зокрема, визначив: а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна

з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством. Подарунок (винагорода), отриманий зазначеними особами за обставин, передбачених пунктом “а” частини другої цієї статті, у тому числі такий, що надійшов без їх відома, а також вартість незаконно одержаних послуг підлягають стягненню (відшкодуванню) в дохід держави.

Корупціонерами вважаються, а отже, притягуються до відповідальності за цим Законом: а) державні службовці; б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних рад; в) посадові особи місцевого самоврядування.

Стаття 4 Закону передбачає, що боротьбу з корупцією ведуть оперативні підрозділи МВС України та Служби безпеки України, яким надаються права вести оперативно-розшукову діяльність у повному обсязі. Нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією на загальних засадах здійснюється Генеральним прокурором України й уповноваженими ним прокурорами. Закон дає можливість створювати й інші органи та підрозділи з боротьби з корупцією згідно

з чинним законодавством.

Структуру Закону становлять 5 розділів, правові норми яких, зокрема, визначають: попередження корупції; відповідальність за корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією; усунення наслідків корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних

з корупцією; контроль і нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією та ін.

Правовою основою діяльності правоохоронних органів України, крім законів, є також кодекси, постанови, укази, розпорядження, положення та інші нормативно-правові акти законодавчої і виконавчої влади, що конкретизують, доповнюють або уточнюють статус правоохоронних органів.

Наприклад, ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу України до підслідності слідчим прокуратури, органів внутрішніх справ, органів Служби безпеки України та податкової міліції віднесено ряд статей Кримінального кодексу України, що стосуються встановлення кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності.

Правову основу оперативно-розшукової діяльності становлять також постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з окремих проблем боротьби зі злочинністю, створення відповідних структур у спеціальних підрозділах, визначення їх функцій, обов’язків та прав у боротьбі з правопорушеннями.

Так, наприклад, Верховна Рада України, розглянувши стан боротьби зі злочинністю у державі, прийняла постанову “Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходів щодо посилення боротьби із злочинністю”, а Указ Президента України від 21 липня 1994 року “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю” надав право відповідним правоохоронним органам провадити спеціальні операції щодо боротьби з бандитизмом, рекетом, захопленням заручників, визначив головні напрями діяльності оперативних підрозділів і, перш за все, спеціальних підрозділів з боротьби з організованою злочинністю.

До постанов Кабінету Міністрів України, які створюють правову основу правоохоронної діяльності, належать акти, що регулюють діяльність правоохоронних органів та їх оперативних підрозділів, ви­значають державні програми боротьби зі злочинністю тощо. Такими є, наприклад, Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376 “Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001–2005 роки”.

Основні риси й особливості інших нормативних актів, які безпосередньо не регламентують правоохоронну діяльність, а лише конкретизують або доповнюють її правові засади, зводяться до наступного. Ці нормативно-правові акти визначають, уточнюють або доповнюють організаційні засади функціонування органів, які здійснюють правоохоронну діяльність; передбачають правовий механізм здійснення окремих організаційних заходів і застосування оперативно-технічних засобів; фіксують у нормативних актах обов’язки та права підрозділів; сприяють реалізації гарантій, прав і свобод громадян тощо.

Особливе місце в інформаційно-правовому просторі посідає прийнятий Верховною Радою України 18 лютого 1992 р. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”. Необхідність його прийняття була викликана потребою надати оперативно-розшуковим нормам, які визначені у вищенаведених законодавчих актах, системності, конкретності, адресності. Розкриваючи поняття оперативно-розшукової діяльності, Закон визначає її як систему гласних і негласних заходів із застосуванням оперативних і оперативно-технічних заходів.

У свою чергу, ці засоби систематизуються як пошукові, розвідувальні та контррозвідувальні (ст. 2). Конкретність правих норм оперативно-розшукової діяльності полягає у тому, що вони чітко підкреслюють коло підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність (ст. 5), підстави для її проведення (ст.6), гарантії та умови, за яких можуть застосовуватись виняткові та тимчасові заходи щодо окремих обмежень прав і свобод людини (ст. 9).

Структуру Закону складають 14 статей, правові норми яких, зокрема, визначають: завдання оперативно-розшукової діяльності; поняття оперативно-розшукової діяльності; правову основу оперативно-розшукової діяльності; принципи оперативно-розшукової діяльності; підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність; підстави для проведення оперативно-розшукової діяльності; обов’язки підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність; права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність; гарантії законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності; строки ведення оперативно-розшукових справ; порядок закриття оперативно-розшукових справ; порядок використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності; соціальний і правовий захист працівників оперативних підрозділів та ін.

Згідно із Законом України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” вiд 26 березня 1992 р. внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України (внутрішні війська) входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об’єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, охорони виправно-трудових і лікувально-трудових установ, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю.

Правовою основою діяльності внутрішніх військ є Конституція України, згаданий Закон, постанови Верховної Ради України, інші законодавчі акти України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, військові статути Збройних сил України.

Внутрішні війська будуються на засадах централізованого керівництва, єдиноначальності, поєднання при їх комплектуванні принципів добровільності та загального військового обов’язку. Внутрішні війська підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України, тоді як безпосереднє управління внутрішніми військами здійснює командуючий цими військами.

Держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям внутрішніх військ і членам їхніх сімей відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” та Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і працівників органів внутрішніх справ”.

Структуру цього Закону складають 14 статей, правові норми яких, зокрема, визначають: основні завдання внутрішніх військ; принципи діяльності внутрішніх військ; правову основу діяльності внутрішніх військ; підпорядкування внутрішніх військ; структуру та чисельність внутрішніх військ; права внутрішніх військ для виконання покладених на них обов’язків; державне забезпечення соціальних і правових гарантій військовослужбовців внутрішніх військ і членів їхніх сімей; контроль за діяльністю внутрішніх військ та ін.

З метою підвищення рівня роботи міліції щодо забезпечення захисту життя, здоров’я, прав і свобод громадян, їхньої власності, охорони громадського порядку в містах та інших населених пунктах, запобігання правопорушенням, посилення боротьби зі злочинністю, своєчасного виявлення фактів недодержання вимог законодавства та виходячи з необхідності більш тісного співробітництва її з населенням утворено місцеву міліцію відповідно до Указу Президента України “Про утворення місцевої міліції” від 22 січня 2001 року.

Місцева міліція утворюється органами місцевого самоврядування за спільним поданням місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів місцевих рад, погодженим із Міністерством внутрішніх справ України, на базі підрозділів дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції України, патрульно-постової служби та служби дільничних інспекторів міліції і утримується за рахунок коштів місцевого бюджету та входить до складу відповідних управлінь (відділів) внутрішніх справ.

Порядок і умови проходження служби працівниками місцевої міліції регулюються Законом України “Про міліцію” та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Сфера внутрішніх справ держави багатоструктурна і включає в себе ланку складних груп суспільних відносин, які пов’язані із захистом прав, свобод та інтересів особи, суспільства і держави від протиправних й інших посягань; попередженням та припиненням злочинів й інших правопорушень; здійсненням оперативно-розшукової діяльності, дізнання і слідства; забезпеченням громадського порядку і безпеки дорожнього руху; здійсненням ліцензійно-дозвільної та паспортно-реєстраційної діяльності; охороною власності та особливо важливих об’єктів.

Кожна з перелічених груп суспільних відносин є складовою частиною сфери, що розглядається, і лише в сукупності ці групи дають уявлення про сферу внутрішніх справ держави в цілому. У загальному вигляді до об’єктів управління в сфері органів внутрішніх справ відносять: особистість — її права і свободи; суспільство — його матеріальні й духовні цінності; державу – її конституційний устрій, сувере­нітет і територіальна цілісність. Отже, сутність та специфіка управління в сфері внутрішніх справ виявляються в тому, що в процесі управління здійснюється безпосередня охорона прав і свобод громадян, власності, а також забезпечуються громадський порядок і громадська безпека. Компетенція органів державної влади у сфері внутрішніх справ складається з обсягу їх повноважень у цій сфері.

Верховна Рада України забезпечує законодавче регулювання відносин як у сфері внутрішніх справ, так і в інших сферах життєдіяльності на всій території України; здійснює законодавче регулювання організації управління внутрішніми справами щодо захисту конституційних прав і свобод громадян.

Президент України видає укази, розпорядження з питань, які належать до сфери внутрішніх справ, захисту життя та здоров’я громадян, їхніх прав і свобод, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки і боротьби зі злочинністю; призначає на посаду міністра; вживає інших заходів, спрямованих на зміцнення правопорядку і громадської безпеки.

Уряд України на підставі і на виконання законів, постанов Верховної Ради України, указів Президента України видає постанови та розпорядження з питань управління в сфері внутрішніх справ і перевіряє їх виконання; здійснює заходи із забезпечення законності, прав і свобод громадян, охорони власності і громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьби зі злочинністю; організовує

і скеровує роботу органів виконавчої влади у сфері внутрішніх справ.

Усі органи виконавчої влади поряд зі своїми основними функціями виконують великий обсяг роботи із забезпечення громадського порядку і безпеки в доручених їм сферах діяльності. Особлива роль належить тим органам, яких називають “силовими”, зокрема Міністерство оборони України, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державна прикордонна служба, Служба безпеки України, податкова міліція, митні органи, органи юстиції та ін.

Нарешті, функціонують державні органи, спеціально створені для захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, боротьби зі злочинністю, забезпечення громадського порядку та безпеки. До них належать органи внутрішніх справ і внутрішні війська МВС України.

Міліція в Україні є державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав та свобод громадян, інтересів суспільства і держави від проти­правних посягань, ведення боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об’єктів.

МВС України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також положенням “Про Міністерство внутрішніх справ України”, затвердженим Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року.

Основними завданнями МВС України є: організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю; забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів щодо усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень; організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об’єктів; забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства; забезпечення проведення паспорт­ної, реєстраційної та міграційної роботи; організація роботи, пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху; здійснення на договір­них засадах охорони майна всіх форм власності; визначення основних напрямів удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги; забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військовослужбовців системи Міністерства; підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу.

МВС України відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує реалізацію державної політики щодо боротьби зі злочинністю; організовує роботу органів внутрішніх справ, пов’язану з охороною громадського порядку, запобіганням адміністративним правопорушенням, їх припиненням та забезпеченням провадження у справах про ці правопорушення; організовує здійснення органами внутрішніх справ профілактичних і оперативно-розшукових заходів щодо запобігання злочинам, їх виявлення, припинення і розкриття, провадження дізнання і попереднього (досудового) слідства у справах про злочини, розслідування яких законом покладено на ці органи; виявляє, розкриває і розслідує злочини, що мають міжрегіональний і міжнародний характер, веде боротьбу з організованою злочинністю, наркобізнесом і злочинами у сфері економіки; організовує інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ, формує центральні довідково-інформаційні фонди, веде оперативно-пошуковий та кримі­налістичний облік, у межах своїх повноважень складає державну статистичну звітність; організовує проведення всіх видів експертизи

у кримінальних справах та криміналістичних досліджень за матеріалами оперативно-розшукової діяльності; забезпечує функціонування дозвільної системи, здійснює контроль за придбанням, зберіганням, носін­ням і перевезенням зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів; забезпечує охорону дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України; здійснює контроль за додержанням громадянами паспортних правил, правил в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства та ін.

МВС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління МВС України в АРК, місті Києві та Київській області, управління МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті, районні, районні у містах, міські управління і відділи, а також підприємства, установи і організації, що належать до сфери його управління.

Неабияку роль серед державних та громадських органів, що забезпечують та сприяють правопорядку в державі, відіграють внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, діяльність яких будується на принципах законності та гуманізму, поваги до особи, її прав і свобод.

Внутрішні війська складаються із з’єднань, військових частин

і підрозділів з охорони важливих державних об’єктів, зокрема атомних електростанцій, і виправно-трудових установ, зі супроводження спеці­аль­них вантажів і конвоювання заарештованих і засуджених, із військових частин спеціального призначення та спеціальних моторизованих військових частин міліції, підрозділів зв’язку, військових установ, навчальних закладів та навчальних частин.

Місця розташування на території України зазначених з’єднань, військових частин, установ внутрішніх військ визначаються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України і погодженням з місцевою владою. Чисельність внутрішніх військ встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України. Штати з’єднань, військових частин і установ внутрішніх військ затверджує Міністр внутрішніх справ України.

Основними завданнями внутрішніх військ є: охорона та оборона важливих державних об’єктів, виправно-трудових і лікувально-трудових установ, об’єктів матеріально-технічного та військового забе­зпечення Міністерства внутрішніх справ України; супроводження спеціаль­них вантажів; здійснення пропускного режиму на об’єктах, що охороняються; конвоювання заарештованих і засуджених; охорона підсудних під час судового процесу; переслідування і затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти; виконання доручень адміністрації виправно-трудових установ і лікувально-трудових профілакторіїв щодо забезпечення внутрішнього порядку; участь в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю; участь

у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об’єктах, що охороняються; охорона дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України.

Внутрішні війська при виконанні покладених на них завдань зобов’язані: готувати сили і засоби для охорони та оборони важливих державних об’єктів, спеціальних вантажів при транспортуванні; забезпечувати ізоляцію осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину, засуджених; бути у постійній готовності до подання наявними силами

і засобами допомоги адміністрації виправно-трудових установ у ліквідації фактів групової непокори і масових безпорядків; виділяти сили і засоби для ведення разом із органами внутрішніх справ розшуку осіб, які втекли з-під охорони або нагляду; виконувати рішення судів, які обслуговуються внутрішніми військами, про взяття під варту осіб, охорону їх

у залі суду або звільнення з-під варти; брати участь в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, забезпеченні громадської безпеки під час проведення масових заходів, припиненні масових безпорядків у населених пунктах; брати участь у воєнний час у територіальній обороні в районах розміщення об’єктів, що охороняються.

Контроль за діяльністю внутрішніх військ здійснює Міністр внутрішніх справ України. Нагляд за дотриманням законності в діяльності внутрішніх військ здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.

В кожній хаті своя правда …

Тарас Шевченко

Управління юстицією

Юстиція є важливою сферою управління соціально-політичного характеру, оскільки в ній реалізуються важливі завдання щодо зміцнення законності, органі­зації захисту прав і законних інтересів громадян, підприємств, організацій, установ, громадських об’єд­нань.

Щодо поняття „управління юстицією”, то його можна визначити як виконавчо-розпорядчу діяльність спеціально уповноважених на те органів, установ і посадових осіб держави, яка спрямована на органі­зацію забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян та їх об’єднань, підприємств, установ, організацій і держави, зміцнення законності у суспільстві.

Правову основу діяльності органів юстиції становлять Конституція, Закони України “Про судоустрій”, “Про державну виконавчу службу”, “Про нотаріат”, “Про адвокатуру”, “Про органи реєстрації актів громадянського стану”, Положення про Міністерство юстиції України, Положення про Головне управління юстиції Мін’юсту України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції, інші нормативні акти.

Відповідно до постанови КМ України “Про систему органів юстиції” вiд 30 квітня 1998 р. система органів юстиції включає: Міністерство юстиції; Головне управління юстиції Міністерства юстиції в АР Крим; обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції; районні, районні у містах управління юстиції; міські (міст обласного значення) управління юстиції. Районні та міські (міст обласного значення) управління юстиції можуть бути об’єднані у міськра­йонні управління юстиції, а районні у містах (крім міст Києва та Севастополя) — у міжрайонні управління юстиції за рішенням Міністра юстиції.

Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування визначає Закон України “Про судоустрій” від 7 лютого 2002 р., він також установлює загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою.

Законодавець визначає, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Створення надзвичайних та особливих судів в Україні не допускається.

Система судів загальної юрисдикції, відповідно до Конституції Украї­ни, будується за принципами територіальності і спеціалізації. Систему судів загальної юрисдикції складають:

– місцеві суди, якими є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду. У такому з них, в якому кількість суддів перевищує п’ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника голови суду;

– апеляційні суди. В системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських сил України, а також Апеляційний суд України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. До складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду судді безстроково, голова суду та його заступники.