Витяг із статті: Савина В. “36 стратегем. Китайская азбука конфликтного управления [Электронный ресурс] // Русский журнал.—2001.—29 октября). 17 страница

В таких судах утворюються судові палати. У складі загального апеляцій­ного суду утворюються судова палата у цивільних справах та судова палата у кримінальних справах. У складі спеціалізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціаль­ної судової юрисдикції;

– Касаційний суд України, якийдіє у складі суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників. У складі Касацій­ного суду України діють:

а) судова палата у цивільних справах;

б) судова палата у кримінальних справах;

в) військова судова палата;

г) вищі спеціалізовані суди, якими є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України в порядку, встановленому цим Законом. Вищі спеціалізовані суди складаються з суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників. У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Для вирі­шення загальних питань діяльності відповідних спеціалізованих судів у вищому спеціалізованому суді діє Пленум вищого спеціалізованого суду.

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Він здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України. До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. До складу судових палат, що здійснюють розгляд справ з питань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п’яти років.

У складі Верховного Суду України діють:

– Судова палата у цивільних справах;

– Судова палата у кримінальних справах;

– Судова палата у господарських справах;

– Судова палата в адміністративних справах;

– Військова судова колегія.

Для розв’язання внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду України у складі та порядку, визначених цим Законом. У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Конституцією України та цим Законом. Склад і порядок діяльності Пленуму Верховного Суду України визначаються відповідно до цього Закону.

Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, — також судом присяжних. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також

в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіально у складі не менше трьох професійних суддів відповідно до закону. Справи в порядку повторної касації розглядаються складом суддів відповідної судової палати (Військової судової колегії) Верховного Суду України згідно з вимогами процесуального закону.

Загалом структуру Закону, що розглядається, складають 7 розділів, правові норми яких, зокрема, визначають: засади організації судової влади; організаційні основи системи судів загальної юрисдикції; участь професійних суддів, народних засідателів та присяжних у здійсненні правосуддя; повноваження кваліфікаційних комісій суддів; засади суддівського самоврядування; організаційне забезпечення діяльності судів, інші питання судоустрою та ін.

Важлива роль у вирішенні правових питань у державі належить органам нотаріату, правовою основою діяльності яких є прийнятий Верховною Радою України 2 вересня 1993 р. Закон України “Про нота­ріат”. Згідно із Законом, нотаріат — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Законом (ст. 1) передбачено, що вчинення нотаріальних дій

в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотарі­альних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотарі­уси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). У населених пунктах, де немає нотаріусів, певні нотаріальні дії вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад. Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи Украї­ни, а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на дипломатичні представництва України.

За Законом (ст. 3) нотаріусом може бути лише громадянин Украї­ни, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, котрий займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, а також не має судимості. Особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяльністю,

в управлінні юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київ­ської та Севастопольської міських державних адміністрацій в урочистій обстановці приносить присягу.

Для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, при управлінні юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій утворюється кваліфікаційна комісія нотаріату, положення про яку затверджується Міністерством юстиції України. На підставі результатів складеного іспиту кваліфікаційна комісія нотаріату приймає рішення про можливість допуску особи до нотаріальної діяльності.

Державні нотаріальні контори відкриваються і ліквідуються Міністерством юстиції України. Реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадиться управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за заявою особи, яка має свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Керівництво державними нотаріальними конторами, а також контроль за законністю виконання приватними нотаріусами своїх обов’язків здійснюється Міністерством юстиції України, управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу, однак дії приватних нотаріусів є дещо вужчими, зокрема згідно із Законом (ст. 36) приватні нотаріуси не мають права вчиняти такі нотаріальні дії:

– накладання і зняття заборони відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

– видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного із подружжя;

– видачу свідоцтва про право на спадщину;

– вжиття заходів до охорони спадкового майна;

– посвідчення договорів довічного утримання;

– засвідчення справжності підпису на документах, призначених для дії за кордоном, та посвідчення доручень для цієї мети, а також засвідчення справжності підпису батьків або опікуна (піклувальника) на згоді про усиновлення дитини.

Структуру цього Закону становлять 4 розділи, правові норми яких, зокрема, визначають: повноваження щодо вчинення нотаріальних дій; правила вчинення нотаріальних дій; процедуру застосування законодавства іноземних держав, роль міжнародних договорів.

За Конституцією України (ст.59) кожен має право на правову допомогу. Це право гарантується державою, яка спрямовує на його реалізацію всю правоохоронну систему України, діючи тим самим відповідно до міжнародно-правових вимог, зокрема Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Особливе місце серед правоохоронних органів України посідає адвокатура, яка покликана на професійному рівні виконувати важливі завдання з надання правової допомоги громадянам, підприємствам, установам, організаціям, громадським об’єднанням.

Правове регулювання діяльності адвокатури визначається Конституцією України, галузевим Законом України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р. та іншими законодавчими актами України

і статутами адвокатських об’єднань. Відповідно до Закону адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Наразі адвокат має право провадити адвокатську діяльність індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єд­нуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об’єднань.

Згідно із Законом (ст. 2), адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Водночас існують жорсткі обмеження та вимоги, зокрема, адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, службі безпеки, державного управління, а також не може мати судимості.

З метою належного контролю за адвокатською діяльністю та за­для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір провадити таку діяльність, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються терміном на три роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Ці комісії утворюються у складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної.

У відносинах з адвокатурою Міністерство юстиції України: забезпечує необхідне фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги; узагальнює адміністративні дані про адвокатську діяльність; сприяє проведенню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів.

Місцеві органи державного управління у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адвокатським об’єднанням у вирішенні соці­альних питань, надають їм в оренду придатні для роботи приміщення, встановлюють пільги щодо орендної плати за використання приміщень тощо.

Задля представлення інтересів адвокатів у державних органах і об’єд­наннях громадян, захисту соціальних та професійних прав адвокатів, здійснення методичної і видавничої роботи, сприяння підвищенню їх професійного рівня, адвокати та адвокатські об’єднання можуть створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки та асоціації.

Структуру Закону складають 19 статей, правові норми яких, зокрема, регламентують: статус адвокатури України та її завдання, правове регулювання її діяльності, принципи та організаційні форми діяльності адвокатури, види адвокатської діяльності, професійні права адвоката, обов’язки адвоката, процедуру адвокатської таємниці, гарантії адвокатської діяльності, соціальні права адвоката та його помічника, статус кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та їх повноваження, вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, процедуру прийняття Присяги адвоката України, дисциплінарну відповідальність адвоката, спілки та асоціації адвокатів та ін.

У реалізації зазначених завдань і функцій беруть участь державні органи юстиції: нотаріальні контори, установи судової експертизи, органи реє­страції актів цивільного стану, державна виконавча служба, судова адмі­ністрація України, адвокатура та ін. Багатооб’єктність цієї галузі управління обумовила наявність значної кількості органів функціонування, керівництво якими становить самостійну сферу державного управління — управління юстицією.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної правової політики є Міністерство юстиції України (Мін’юст України), яке у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також положенням “Про Міністерство юстиції України”, затвердженим Указом Президента України від 30 грудня 1997 року.

Міністерство у встановленому порядку в межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Основними завданнями Мін’юсту України є: забезпечення реалізації державної правової політики; підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи, сприяння розвитку правової науки; забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній сфері; підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його систематизація, розроблення проектів нормативно-правових актів та міжнародних договорів України з правових питань, проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, державна реєстрація нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких актів; планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, координація нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади та контроль за здійсненням такої діяльності; організація виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів України, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя; організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів громадянського стану; розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світо­гляду; здійснення міжнародно-правового співробітництва.

Мін’юст України відповідно до покладених на нього завдань: готує пропозиції щодо проведення в Україні правової реформи; готує разом з відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, науковими установами проекти концепцій напрямів розвитку законодавства та їх наукове обґрунтування з урахуванням світового досвіду; розробляє за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України та з власної ініціативи проекти законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянином і державною владою, конституційного устрою, повноважень і взаємовідносин органів державної влади, судоустрою та судочинства, цивільного і кримінального законодавства, або разом з іншими органами державної влади бере участь у їх підготовці; здійснює правову експертизу (готує висновки) щодо відповідності Конституції та законам України, основним положенням законодавства Європейського Союзу, вимогам нормопроектної техніки проектів законів, інших актів законодавства, що подаються на розгляд Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; розробляє за поданням міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щорічні плани законопроектної роботи та плани роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, координує нормотворчу діяльність

у центральних органах виконавчої влади, здійснює контроль за цією діяльністю; готує зауваження і пропозиції до прийнятих Верховною Радою України законів України при підготовці їх на підпис Президентові України; розробляє і подає Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо усунення суперечностей між актами законодавства та заповнення прогалин у ньому; здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, веде реєстр цих актів; веде Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів, надає інформацію з бази даних цього реєстру; здійснює роботу із систематизації законодавства України, готує пропозиції про його кодифікацію, веде Єдиний класифікатор галузей законодавства України; вносить Президентові України пропозиції з питань мережі місцевих судів і кількості в них суддів; організовує в порядку, встановленому законодавством України, своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державних виконавців; відповідно до законодавства здійснює легалізацію всеукраїнських об’єднань громадян, проводить реєстрацію міжнародних громадських організацій, відділень, філій, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземних держав в Україні, всеукраїнських і міжнародних благодійних організацій; організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність і вживає заходів щодо її поліпшення, контролює законність вчинення нотаріальних дій державними і приватними нотаріусами, видає та анулює свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; реєструє адвокатські об’єд­нання, забезпечує фінансування оплати праці адвокатів за рахунок коштів державного бюджету в разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та звільнення громадян від оплати юридичної допомоги, веде реєстр адвокатських об’єднань; присвоює кваліфікацію судового експерта та видає свідоцтво встановленого зразка; здійснює заходи щодо вдосконалення роботи органів реєстрації актів громадянського стану, контролює їх діяльність, забезпечує виготовлення та контролює використання бланків свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану; подає практичну і методичну допомогу консульським установам та дипломатичним представництвам України за кордоном щодо реєстрації актів громадянського стану; здійснює нормативно-методичне забезпечення діяльності бюро технічної інвентаризації щодо проведення реєстрації прав власності на нерухоме майно; забезпечує підготовку відповідних документів та представництво інтересів держави в Європейському Суді з прав людини під час розгляду справ про порушення прав людини в Україні, направляє спостерігачів у місії з контролю за дотриманням прав і свобод людини

і громадянина та ін.

Вища рада юстиції України є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції — про їх дисциплінарну відповідальність, правовою основою якого є прийнятий Верховною Радою України

15 січня 1998 р. Закон України “Про Вищу раду юстиції”.

Відповідно до Конституції України Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох членів. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, а також Генеральний прокурор України. Термін повноважень членів Вищої ради юстиції, крім тих, хто входить до її складу за посадою, становить шість років.

Законодавець передбачає, що на посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, не молодший 35 років і не старший 65 років, який проживає в Україні не менш як десять останніх років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менше десяти років.

Повноваження, організація і порядок діяльності Вищої ради юстиції визначаються Конституцією України, Законом України “Про Вищу раду юстиції” та регламентом Вищої ради юстиції, який затверджується на її засіданні. Вища рада юстиції є повноважною за умови призначення на посаду не менш як трьох четвертих від її конституційного складу та складення ними присяги, враховуючи тих осіб, які входять до Вищої ради юстиції за посадою.

Повноваження Вищої ради юстиції включають у себе: внесення подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; розгляд справ і прийняття рішень стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів; розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вирішуючи ці питання, Вища рада юстиції приймає такі акти: подання про призначення суддів; подання про звільнення суддів з посади; рішення про порушення вимог щодо несумісності; рішення про дисциплінарну відповідальність; рішення за скаргою на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності; рішення про увільнення члена Вищої ради юстиції у випадках, передбачених у статті 18 цього Закону.

Організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи (крім Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів) є основною функцією Державної судової адміністрації України (ДСА України), яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

ДСА України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, рішеннями вищих органів суддівського самоврядування, а також положенням “Про Державну судову адміністрацію України”, затвер­дженим Указом Президента від 3 березня 2003 року.

У межах своїх повноважень ДСА України організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. ДСА України узагальнює практику застосування законодавства

з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства та вносить їх у встановленому порядку на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями ДСА України є: організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, забезпечення діяльності Академії суддів України, роботи з’їздів суддів України, діяльності Ради суддів України, конференцій суддів, рад суддів; участь у межах своїх повноважень у формуванні судів загальної юрисдикції; розроблення пропозицій щодо вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції; здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників апаратів судів.

ДСА України відповідно до покладених на неї завдань: забезпечує належні умови для діяльності судів загальної юрисдикції, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, Академії суддів України; вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення; веде статистичний і персональний облік даних про кадри судів, готує матеріали щодо призначення, обрання та звільнення суддів, бере участь у формуванні резерву на посади суддів, голів і заступників голів судів; організовує проходження навчальної практики в судових установах

і розробляє відповідні програми, бере участь у розробленні пропозицій та програм підготовки юридичних кадрів; організовує роботу з ведення судової статистики, діловодства та архіву; контролює стан діловодства в судах загальної юрисдикції; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів; забезпечує у взаємодії з органами суддівського самоврядування, судами та іншими правоохоронними органами незалежність, недоторканність і безпеку суддів; контролює витрачання фінансових

і матеріальних ресурсів, одержує від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів звіти про використання цих коштів, аналізує ефективність їх використання; затверджує зразки бланків і печаток судів, підпорядкованих підприємств, установ

і організа­цій; організовує розгляд звернень громадян з питань, що належать до її компетенції, виявляє причини і умови, що породжують скарги громадян, та вживає заходів щодо їх усунення та ін.

Правові та організаційні основи діяльності органів реєстрації актів цивільного стану як органів управління у сфері юстиції визначає Закон України “Про органи реєстрації громадянського стану”, прийнятий Верховною Радою України 24 грудня 1993 року.

Законодавець визначає акти цивільного стану як засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові. Вони є юридичними фактами, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення відповідних прав та обов’язків. Акти цивільного стану підлягають обов’язковій реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану.

Систему органів реєстрації актів цивільного стану складають: відділи реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції; виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад. Реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають за кордоном, проводять консульські установи та дипломатичні представництва України.

Завданнями органів реєстрації актів цивільного стану є: забезпечення повної, своєчасної і правильної реєстрації актів громадянського стану; внесення до актових записів необхідних змін, доповнень та виправлень; поновлення втрачених та анулювання повторно складених актових записів; видача громадянам свідоцтв про реєстрацію; збереження архівного фонду.

Керівництво відділами реєстрації актів цивільного стану здійснюють Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції.

Керівником та спеціалістом відділу реєстрації актів цивільного стану може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту і рекомендований кваліфікаційною комісією для роботи

у відділах реєстрації актів громадянського стану.

Людство, певно, мусить вибрати

одне з двох: здійснити самогубство

або навчитися жити як одна родина.

Арнольд Тойнбі

Управління закордонними справами

Формування України як повноправного суб’єкта міжнародних відносин відбувалося в умовах як глибокої економічної та політичної кризи в СРСР, так

і глобальних змін у світі. Важливим кроком УРСР на шляху до національної незалежності і, отже, до загальновизнаної правосуб’єктності стали зовнішньополітичні акти 1990 р. Йдеться насамперед про Декларацію про державний суверенітет України, яку Верховна Рада УРСР прийняла 16 липня 1990 р. У ній, зокрема, підкреслювалося, що Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

Іншим важливим зовнішньополітичним актом УРСР цієї доби була постанова Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 р. “Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України в сфері зовнішніх відносин”. При встановленні дипломатичних відносин з іноземними державами, підкреслюється в цьому документі, слід виходити з необхідності найбільш ефективного забезпечення інтересів Української РСР, їх пріоритетності. Особлива увага приділялася спрямуванню зусиль на забезпечення безпосередньої участі нашої країни у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Ставилося завдання розробити та подати на розгляд Верховної Ради УРСР проекти законів, що мають регулювати зовнішньополітичні відносини України. Наголошувалося також на необхідності створення системи підготовки кадрів у сфері міжнародних відносин та зовнішньої політики.

Важливими кроками на шляху поглиблення державотворчих процесів в Україні, дальшого зміцнення її міжнародно-правового статусу стала низка відповідних документів Верховної Ради. Серед них: “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р., “До парламентів

і народів світу” від 5 грудня 1991 р., “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10 грудня 1991 р., “Про встановлення дипломатичних відносин з державами — суб’єктами колишнього СРСР” від 11 грудня 1991 p., “Про ратифікацію договору між СРСР і США про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь”, підписаного у Москві 31 липня 1991 р., “Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї” від 1 липня 1968 р. та ін.