Витяг із статті: Савина В. “36 стратегем. Китайская азбука конфликтного управления [Электронный ресурс] // Русский журнал.—2001.—29 октября). 12 страница

і професора науковим та науково-педагогічним працівникам?

а) Міністерство освіти і науки України;

б) Вища атестаційна комісія України;

в) Президент України;

г) Прем’єр-міністр.

5. Необхідність визначення основних напрямів розвитку охорони здоров’я населення України зумовлюється:

а) зниженням рівня і погіршенням якості життя більшості громадян;

б) критичною демографічною ситуацією;

в) незадовільним станом здоров’я населення;

г) низькою економічною ефективністю використання ресурсів охорони здоров’я, недосконалою системою оплати праці лікарів та інших працівників сфери охорони здоров’я.

6. За яких умов пацієнту відповідно до медико-біологічних і соці­ально-психологічних показань, які встановлюються Міністерством охорони здоров’я України, може бути проведено зміну (корекцію) його статевої належності?

а) за умови психічних розладів;

б) на його прохання;

в) за наполяганням та підтримки друзів;

г) з конспіративних мотивів.

7. Вивезенню з України не підлягають:

а) культурні цінності, занесені до Державного реєстру національного культурного надбання;

б) культурні цінності, включені до Національного архівного фонду;

в) культурні цінності, включені до Музейного фонду України;

г) культурні цінності, що перебувають у приватній власності.

8. Згідно з чинним законодавством України турист — це:

а) особа, що бажає відпочити;

б) особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни

з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності;

в) особа, що скористалася послугами туроператорів;

г) особа, що подорожує самостійно.

9. Що таке прожитковий мінімум?

а) мінімальний вік, що може прожити людина, виходячи з її фізіологічних особливостей;

б) мінімальний вік людини для призначення пенсії;

в) вартісна величина, що включає набір продуктів харчування для нормального функціонування організму людини і збереження його здоров’я;

г) мінімальна заробітна плата.

10. Дайте визначення, що таке малозабезпечена сім’я?

а) сім’я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід нижче від прожиткового мінімуму для сім’ї;

б) сім’я, що не має батька чи матері;

в) сім’я, що не має власного житла;

г) сім’я, що отримує державну та гуманітарну допомогу.

11. Де і коли відбулися відроджені Пьєром де Кубертеном перші Олімпійські ігри?

а) в Стокгольмі в 1912 р.;

б) в Лондоні в 1908 р.;

в) в Парижі в 1875 р.;

г) в Афінах в 1896 р.

12. У наданні державної соціальної допомоги може бути відмовлено, а виплата призначеної допомоги може бути припинена у випадках:

а) у разі зміни прізвища особи;

б) коли у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї є земельна ділянка площею понад 0,60 га;

в) у разі зміни національності особи;

г) у разі невикористання сім’єю можливостей знаходження додаткових джерел для існування.

13. Який норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів установлений для підприємств, установ та організацій?

а) не встановлений;

б) на розсуд керівника;

в) одне робоче місце;

г) 4% від загальної чисельності працюючих.

Модуль № 11

Управління адміністративно-політичною сферою

Зміст дидактичної одиниці

Управління національною безпекою.

Управління обороною.

Управління внутрішніми справами.

Управління юстицією.

Управління закордонними справами.

Анотація

Зміст модуля присвячений розкриттю питань конституційної основи, понять і змісту управління національною безпекою, обороною, внутрішніми та закордонними справами, юстицією. Значне місце відводиться аналізу правової бази, вивченню форм і методів управлінської діяльності, розкриттю завдань, функцій і організа­ційної побудови різних ланок системи управління адмі­­н­і­­стративно-політичною діяльністю в Україні. При розгляді питань модуля наголошується, що управління адміністративно-політичною діяльністю тісно пов’язане з управлінням економікою, соціально-культурним будівництвом і управлінням міжгалузевою сферою, що разом складають особливу частину предмету адміністративного права України. Разом з тим студентам важливо розуміти, що управління адміністративно-політичною діяльністю має свої специ­фіку, яка полягає в тому, що в ній розглядаються конкретні питання, пов’язані із захистом прав і свобод громадян, забезпеченням безпеки особистої, суспільства та держави.

Нормативно-правові акти

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України

28 червня 1996 p. // Відомості Верховної Ради України (далі — ВВР). — 1996. — № 30. — Ст.141.

2. Декларація “Про державний суверенітет України” вiд 16 липня 1990 р. // ВВР. — 1990. — № 31. — Ст. 429.

3. Законодавство України про залізничний транспорт / Відпов. ред.

Е.Ф. Демський. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

4. Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р. // ВВР. — 1993. — № 9. — Ст. 62.

5. Закон України “Про альтернативну (невійськову) службу” вiд 12 грудня 1991 р. // ВВР. — 1992. — № 15. — Ст.188.

6. Закон України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. // ВВР. — 1995. — № 34. — Ст. 266.

7. Закон України “Про Вищу раду юстиції” вiд 15 січня 1998 р. // ВВР. — 1998. — № 25. — Ст. 146.

8. Закон України “Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України” вiд 7 березня 2002 р. // ВВР. — 2002. — № 32. — Ст. 225.

9. Закон України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” від 26 березня 1992 р. // ВВР. — 1992. — № 29. — Ст. 397.

10. Закон України “Про державний кордон України” вiд 4 листопада 1991 р. // ВВР. — 1992. — № 2. — Ст. 5.

11. Закон України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” від 4 березня 1998 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — № 13. — Ст. 481.

12. Закон України “Про Державну прикордонну службу України” вiд 3 квітня 2003 р. // ВВР. — 2003. — № 27. — Ст. 208.

13. Закон України “Про дипломатичну службу” вiд 20 вересня 2001 р. // ВВР. — 2002. — № 5. — Ст. 29.

14. Законодавство України про дорожній рух / Відпов. ред. Е.Ф. Демський. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 416 с.

15. Закон України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” вiд 25 березня 1992 р. // ВВР. — 1992. — № 27. — Ст. 385.

16. Закон України “Про Збройні сили України” вiд 6 грудня 1991р. // 1992. — № 9. — Ст. 108.

17. Закон України “Про міліцію” вiд 20 грудня 1990 р. // ВВР. — 1991. — № 4. — Ст. 20.

18. Закон України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р. // ВВР. — 1993. — № 39. — Ст. 383.

19. Закон України “Про оборону України” вiд 6 грудня 1991 р. // ВВР. — 1992. — № 9. — Ст. 106.

20. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. // ВВР. — 1992. — № 22. — Ст. 303.

21. Закон України “Про органи реєстрації громадянського стану” від

24 грудня 1993 р. // ВВР. — 1994. — № 14. — Ст. 78.

22. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. // ВВР. — 1993. — № 35. — Ст. 358.

23. Закон України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. // ВВР. — 2003. — № 39. — Ст. 351.

24. Закон України “Про правові засади цивільного захисту” вiд 24 червня 2004 р. // ВВР. — 2004. — № 39. — Ст. 488.

25. Закон України “Про Службу безпеки України” вiд 25 березня 1992 р. // ВВР. — 1992. — № 27. — Ст. 382.

26. Закон України “Про судоустрій” від 7 лютого 2002 р. // ВВР. — 2002. — № 27. — Ст. 180.

27. Постанова Верховної Ради України “Про Основні напрями зовнішньої політики України” від 2 липня 1993 р. // ВВР. — 1993. — № 37. — Ст. 379.

28. Указ Президента України “Про Воєнну доктрину України” від 15 червня 2004 р. // Офіційний вісник України. — 2004. — № 30. — Ч. 1. — Ст. 2005.

29. Указ Президента України “Про Державну комісію з питань реформування, розвитку Збройних сил України, інших військових формувань, озброєння та військової техніки” від 4 березня 2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — № 16. — Ст. 702.

30. Указ Президента України “Про Державну судову адміністрацію України” від 29 серпня 2002 р. // Офіційний вісник України. — 2002. — № 36. — Ст. 1674.

31. Указ Президента України“Про Службу зовнішньої розвідки України” вiд 14 жовтня 2004 р. // Офіційний вісник України. — 2004. — № 41. — Ст. 2705.

32. Указ Президента України “Про утворення місцевої міліції” вiд 22 січня 2001 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 4. — Ст. 112.

Основна література

1. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В. Ківалова. — Одеса: Юридична література, 2003. – 896 с.

2. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. — Х.: Ун-т вн. справ, 1998. — 480 с.

3. Демський Е.Ф., Гіжевський В.К. Транспортне право України: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 320 с.

4. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 544 с.

5. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980–2000 роки): Підручник / Л.Ф. Гайдуков, В.Г. Кремень, Л.В. Губерський та ін. — К.: Либідь, 2001. — 624 с.

6. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. канд. юрид. наук Ю.Ф. Кравченка. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. — 702 с.

7. Правознавство: Підручник /А.І. Берлач, Д.О. Карпенко, В.С. Ковальський, А.М. Колодій, А.Ю. Олійник, О.О. Підопригора; За ред. В.В. Копейчикова, А.М. Колодія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 752 с.

8. Ярмакі Х.П. Управління адміністративно-політичною діяльністю: Навч. посібник. / За заг. ред. О.О. Погрібного. — Одеса: Юридична література, 2004. — 208 с.

Додаткова література

1. Артюшин Л.М., Костенко Г.Ф. Теоретичні аспекти стратегії воєнної безпеки суспільства і держави: Монографія. — Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. — 176 с.

2. Барановський О.І. Фінансова безпека: Монографія. Інститут економічного прогнозування. — К.: Фенікс, 1999. — 338 с.

3. Білоус В.Т. Координація боротьби з економічною злочинністю: Монографія. — Ірпінь, Академія державної податкової служби України, 2002. — 449 с.

4. Єрмошенко М.М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення. — К.: Київ. нац. торг. екон. ун-т, 2001. — 399 с.

5. Мунтіян В.І. Економічна безпеки України: сутність і напрямки забезпечення. — К.: НІСД, 1997. — 144 с.

Факультативна література

1. Берлач А.І. Тероризм у сфері сучасних фінансових правовідносин: кримінологічний аспект // Тероризм і боротьба з ним (Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників). Том 19. — К.,2000. — С.184–187.

2. Голубєв В. Кібертероризм — загроза національній безпеці та інтересам України // Юридичний журнал. — 2004. — № 1 — С. 132.

3. Запорожець М. Система органів організаційного забезпечення діяльності судів України // Право України. — 2004. — № 2. — С. 72.

4. Кохно В.Д. Воєнна небезпека: теоретичні аспекти аналізу // Наука і оборона. — 1998. — № 1. — С. 8–23.

5. Кравченко В. Проблемні питання застосування Положення про проходження військової служби // Право України. — 2003. — № 10. — С. 140.

6. Мірошник Ю. Державна таємниця як складова забезпечення національної безпеки України // Право України. — 2004. — № 9. — С. 32.

7. Развадовський В. До постановки проблеми про визначення сутності поняття державного управління безпекою дорожнього руху // Право України. — 2003. — № 6. — С. 90.

8. Штогун С. Суддівське самоврядування як конституційна гарантія незалежності та недоторканості суддів // Право України. — 2004. — № 6. — С. 18.

Тест-допуск

1. Завданням якого органу є захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці?

а) Служби безпеки України;

б) Міністерства оборони України;

в) Головного розвідувального управління Міністерства оборони України;

г) Міністерства внутрішніх справ України.

2. Основним завданням якого органу є здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення?

а) Державної прикордонної служби України;

б) Митної служби України;

в) Державної податкової адміністрації України;

г) Управління державної охорони України.

3. Основними завданнями якого органу є участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координація діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони?

а) військових комісаріатів;

б) Міністерства оборони України;

в) Ради національної безпеки і оборони України;

г) підрозділів цивільного захисту.

4. Основним завданням якого органу є організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки?

а) Служби безпеки України;

б) Головного штабу МВС України;

в) Міністерства внутрішніх справ України;

г) Центрального управління Служби безпеки України.

5. Основними завданнями якого інституту держави є охорона та оборона важливих державних об’єктів, виправно-трудових і лікувально-трудових установ, об’єктів матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України?

а) Державної прикордонної служби України;

б) Державної служби охорони МВС України;

в) Управління державної охорони України;

г) внутрішніх військ МВС України.

6. Основним завданням якого органу є підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його систематизація, розроблення проектів нормативно-правових актів та міжнародних договорів України

з правових питань, проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, державна реєстрація нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких актів?

а) Державного комітету статистики України;

б) Секретаріату Президента України;

в) Верховної Ради України;

г) Міністерства юстиції України.

7. Основними завданнями якого органу є: участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства?

а) Міністерства закордонних справ України;

б) Міністерства внутрішніх справ України;

в) Служби безпеки України;

г) Державної прикордонної служби України.

Методичні вказівки для самостійної роботи

Вивчення змісту цієї теми слід розпочати із з’ясування поняття „адміністративно-політична діяльність в Україні” як сукупності функцій, що здійснюються органами державної влади з метою забезпечення прав і свобод громадян; законності; безпеки особистості, суспільства і держави; державного суверенітету і територіальної цілісності. При цьому студент повинен сприйняти як аксіому визнання на конституційному рівні людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканості і безпеки найвищою соціальною цінністю в Україні, а забезпечення прав і свобод людини та їхніх гарантій змістом і спрямованістю діяльності держави, що вимагає від державних органів вживати всіх можливих заходів для виконання цих положень Конституції України.

Для вирішення зазначених завдань держава передбачає створення відповідних органів, які виконують владні функції на засадах цент­ралізованого управління єдиноначальності,що значною мірою відрізняється від управління іншими сферами, де переваги надаються регулюванню відносин, тому студентам вкрай необхідно ознайомитися з функціями та владними повноваженнями великого кола цих органів, що дасть змогу сприймати їх як такі, котрі надають послуги у сфері управління.

Матеріали для вивчення

Безпека у кінцевому підсумку

завжди важливіше, ніж достаток.

А. Сміт

Управління національною безпекою

Існування кожної суверенної держави неможливе без захисту її національних інтересів, що є основною умовою гарантування самозбереження і прогресивного саморозвитку суспільства.

З цієї причини національна безпека держави — першорядна умова успішного державного будівництва.

Правову основу забезпечення національної безпеки становлять Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, інші нормативно-правові акти державних органів влади й управління, прийняті

у межах їх компетенції у цій сфері; міжнародні договори й угоди, укладені чи визнані Україною.

Для безпосереднього виконання функцій забезпечення національної безпеки в системі державної виконавчої влади створюються і діють сили і засоби забезпечення національної безпеки, до яких належать:

а) Збройні сили України; Служба безпеки України; внутрішні війська, органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України; Державна прикордонна служба України; військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи й інші військові формування, створені відповідно до Конституції України, які виконують свої функції у цій сфері згідно з чинним законодавством;

б) органи, що забезпечують безпечне ведення робіт у промисловості, енергетиці, на транспорті та в сільському господарстві; служби забезпечення безпеки засобів зв’язку та інформації; митні служби; природоохоронні служби; органи охорони здоров’я населення та інші державні органи забезпечення безпеки, які діють відповідно до законодавства України1.

Прийнятий Верховною Радою України 19 червня 2003 р. Закон України “Про основи національної безпеки України” відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності.

У Законі наведені терміни, що вживаються при розгляді питань національної безпеки, зокрема: національна безпека трактується як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспіль­ства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потен­ційних загроз національним інтересам.

Об’єктами національної безпеки є:

– людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;

– суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище та природні ресурси;

– держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Суб’єктами забезпечення національної безпеки є:

– Президент України (як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головнокомандувач Збройних сил України і Голова Ради національної безпеки

і оборони України здійснюють загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України);

– Верховна Рада України (визначає засади внутрішньої та зов­нішньої політики, основи національної безпеки, формує законодавчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичайного

і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних сил України та інших військових формувань);

– Кабінет Міністрів України (як вищий орган у системі органів виконавчої влади забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби зі злочинністю);

– Рада національної безпеки і оборони України (координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони; з урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить Президенту України пропозиції щодо уточнення Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини України);

– міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки);

– Національний банк України (визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України);

– суди загальної юрисдикції (здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України);

– прокуратура України (здійснює повноваження у сфері національної безпеки України відповідно до Конституції України та Закону України “Про прокуратуру України”);

– місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування (забезпечують вирішення питань у сфері національної безпеки, віднесених законодавством до їхньої компетенції);

– Збройні сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України (забезпечують оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіють зовнішнім загрозам воєнного характеру);

– громадяни України, об’єднання громадян (через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньої демократії).

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Законодавець визначає (ст. 7) основні реальні та потенційні за­грози національній безпеці України, стабільності в суспільстві, зокрема: у зовнішньополітичній сфері; у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України; у внутрішньополітичній сфері; в економічній сфері; у науково-технологічній сфері; в екологічній сфері;

в інформаційній сфері.

Структуру Закону складають 12 статей, правові норми яких, зокрема, визначають: правову основу національної безпеки; об’єкти національної безпеки; суб’єкти забезпечення національної безпеки; принципи забезпечення національної безпеки; пріоритети національних інтересів; загрози національним інтересам і національній безпеці України; основні напрями державної політики з питань національної безпеки; повноваження суб’єктів забезпечення національної безпеки; основні функції суб’єктів забезпечення національної безпеки України; контроль за здійсненням заходів щодо забезпечення національної безпеки.

Безпека держави — багатогранна категорія, оскільки включає

в себе багато відгалужень, зокрема:

1. Економічна безпека — це стан держави, за яким вона забезпечена можливістю створення і розвитку умов для плідного життя її населення, перспективного розвитку її економіки в майбутньому та

в зростанні добробуту її мешканців.

2. Екологічна безпека — напрям забезпечення економічної безпеки держави задля створення населенню країни найбільш сприятливих умов щодо існування та плідного життя. Нейтралізація погроз зіпсування або навіть знищення навколишнього середовища вимагає великих коштів. Такі погрози створюються як зовнішніми, так і внутрішніми джерелами (перш за все, в забрудненні довкілля). Відходи виробництва у вигляді викидів у повітря, до річок та морів або закопування в землю забруднюють навколишнє середовище та загрожують існуванню всього живого в світі, в тому числі населення країни.

3. Продовольча безпека — одна з головних умов існування людей, тварин, рослин. Населення світу стрімко зростає. Тож зростає

і виробництво продовольства. Але не так стрімко. Наявність (або відсутність) продуктів харчування впливає на фізичний та психічний стан людей, від чого змінюється рівень соціального, політичного та економічного спокою в державі. Забезпеченість продуктами харчування залежить від багатьох факторів. На деякі з них людина зовсім або частково не може вплинути (погода, повені, землетруси, селі тощо). Та маємо пам’ятати, що одним з головних завдань управління є передбачення, яке втілюється в запобігання нестачам (в тому числі

і продовольства). Витрати на продукти харчування, на їх наявний та стратегічний запаси, на створення умов для їх зберігання — все це має враховувати (та розраховувати) урядовець.

4. Демографічна безпека — один з найважливіших напрямів економічної безпеки. Демографічна ситуація дозволяє визначити як в сьогоденні, так і на перспективу наявність трудових ресурсів, їх склад та можливості, які кошти та заходи треба застосувати, щоб створити потрібну державі демографічну ситуацію, як забезпечити економічну безпеку мешканцям країни та запобігти демографічній експансії інших народів. Усі ці (як і деякі інші) проблеми визначаються якісно та кількісно під час розгляду питань демографічної безпеки (див. табл. 11.1).

* Гіпотетичні дані.

5. Військова безпека — один з найбільш витратних (для народного господарства країни) напрямів економічної безпеки. Надмірні витрати на цей напрям ведуть до зубожіння населення, до скорочення витрат на соціальні потреби, що створює загрозу внутрішньому спокою в державі. Водночас, занадто велике зменшення витрат на цей напрям призводить до зменшення рівня забезпечення загальної безпеки держави, до негативних змін в її становищі у світі, збільшує нестабільність держави. Тому урядовець повинен творчо підходити до розв’язання цієї проблеми, обґрунтовуючи свої рішення відповідними розрахунками та міркуваннями.

6. Ресурсна безпека — найбільш вразливий напрям економічної безпеки. У світі замало держав, які здатні повністю забезпечити своє існування за рахунок власних ресурсів. Тому ресурси та володіння ними є найголовнішою причиною виникнення конфліктів і протистоянь. Відсутність або неповна забезпеченість ресурсами спричиняє великі збитки економіці держави. Саме тому урядовці мають знати, як треба уникати загроз, що створює така відсутність, як запобігти такому стану держави, в якому вона через нестачу ресурсів має приймати рішення, що не відповідають її інтересам, загрожують її суверенітету та державності.

7. Прісноводна безпека — різновид продовольчої безпеки, водночас, різновид ресурсної безпеки. Питна вода є однією з головних потреб людини. Відсутність питної води призводить до загибелі людини за три дні (відсутність продовольства — за місяць). Тому питна вода — один з головних видів ресурсів та компонентів харчування.

З розвитком людства питна вода набуває все більшої значимості, потреби в цьому виді ресурсів зростають, а наявність — зменшується. Урядовець має бути готовим до обґрунтування державної точки зору щодо питної води та постійного забезпечення нею населення країни. На підставі відповідних розрахунків урядовець повинен робити прогнози щодо витрат на питну воду та про їх вилив на економіку країни, а через те — на національну безпеку держави.

8. Енергетична безпека — один з головних напрямів збереження економічної безпеки держави, різновид ресурсної безпеки. Науково-технічна революція (НТР) призвела до збільшення використання енергоносіїв, яких потребують виробництво та побут. Обмеженість видобування спричинила підвищення цін та значимість енергоносіїв, що є особливо болісним для молодих та економічно слабких держав. Цей вид безпеки зараз для нашої молодої держави має дуже велике значення, оскільки ми виробляємо їх недостатньо для забезпечення своїх потреб (нафти — 2–4 млн тонн, при потребі 16–22 млн тонн на рік; газу 16–18 млрд куб. м, при потребі 72–75 млрд куб. м тощо), чим можна пояснити енергетичну залежність України від Росії та Туркменістану.