А. Законодавчі і інші нормативні акти України. 1 страница

ПЕРЕДМОВА

Конституція України відносить забезпечення прав і свобод людини, соціальний, правовий та економічний захист громадян до найважливіших функцій держави.

Реалізація конституційних положень значною мірою залежить від організації державного управління, діяль­ності відповідних державних органів та їх посадових осіб.

Ключове місце у її правовому забезпеченні посідає адміністративне право найважливіша фундаментальна галузь правової системи України, нормами якого регулюються суспільні відносини, що складаються здебільшого у сфері державного управління в процесі здійснення виконавчої влади.

Адміністративне право – одна з фундаментальних галузей пра­ва України, що є порівнянною з такими галузями, як конституцій­не, кримінальне, цивільне право, і визначає основні засади діяль­ності держави, державних органів, посадових осіб. Адміністратив­не право вивчає законодавство, яке за обсягом значно перевищує законодавство будь-якої іншої галузі права. Виходячи з фундамен­тального характеру адміністративного права необхідно усвідом­лювати ту роль, яку воно відіграє в усій системі права України. Норми адміністративного права регулюють суспільні відносини у таких сферах, як функціонування виконавчої влади, місцевого са­моврядування, державне управління економікою, освітою, охороною здоров’я, закордонними та внутрішніми справами, обороною та ін.

Адміністративне право України є також однією з профілюючих юридичних дисциплін у всіх навчальних закладах юридичного профілю, яка передбачає вивчен­ня складного комплексу теоретичних положень та правових інститутів, значного масиву нормативно-правових актів, що містять норми адміністративного права і виз­начають правовий статус різних суб’єктів управлінських відносин, а також широкого діапазону суспільних відно­син управлінського характеру з урахуванням їх різнобі­чного адміністративно-правового регулювання.

Найважливішими завданнями курсу є надання слухачам знань щодо основних категорій адміністративного права, сутності виконавчої влади, публічного управління, механізмів адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини; управління галузями і функціями держави; забезпечення законності в управлінській діяльності. Навчання сприятиме орієнтуванню у чинному адміністративному законодавстві, системі та компетенції органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, принципах, методах і формах управління, неухильному додержанню вимог законності у практичній діяльності.

Питання 1. Визначити роль та місце адміністративного права в системі права України.

Як одна із фундаментальних галузей права, адміністративне право тісно пов’язане з іншими галузями українського права, і завдяки цим зв’язкам забезпечується цілісність правової системи в цілому.

Найтісніший зв’язок існує між адміністративним і конституційним правом. Адже за допомогою норм конституційного права закладають­ся основи правового статусу цілої низки суб’єктів адміністративного права, фундамент, на якому вибудовується решта адміністративно-правових норм.

Але цим не вичерпується зв’язок конституційного та адміністра­тивного права. У нормах конституційного права закріплено окремі загальні принципи державного управління. Наприклад, принцип за­конності: у частині другій ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх поса­дові особи зобов’язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією і законами України. Цей принцип дістає втілення в нормативно-правових актах, які регламен­тують процедури діяльності органів виконавчої влади у різних сферах.

Незважаючи на суттєві відмінності у методах правового регулю­вання, певні зв’язки існують між адміністративним і цивільним правом. В окремих випадках можуть збігатися елементи предмета регу­лювання зазначених галузей. Нормами адміністративного права, як і нормами права цивільного, регулюються певні майнові відносини. Але якщо для цивільного права характерною рисою є юридична рівноправність суб’єктів майнових відносин, то в адміністративному праві майнові відносини виникають, змінюються або припиняються у зв’язку з реалізацію суб’єктами своїх владних повноважень. При­кладом можуть бути відносини, пов’язані з приватизацією майна, що знаходиться у державній власності, або відносини, пов’язані з управлінням державним майном.

Тісний зв’язок існує між адміністративним і кримінальним правом. Останнє як галузь суто охоронної спрямованості створює спе­цифічний режим охорони відносин у сфері державного управління через встановлення кримінальної відповідальності за посягання на чинний порядок управління.

Адміністративне право певним чином зв’язане і з трудовим правом. Спільною ознакою тут виступає регулювання відносин державної служби. Хоча державна служба є одним з провідних інститутів адміністративного права, але в тій частині, в якій державна служба має ознаки трудового процесу, вона регулюється з допомогою норм трудо­вого права. Це стосується насамперед питань робочого часу, відпусток, дисциплінарної відповідальності державних службовців тощо.

Крім того, за допомогою інституту адміністративної відповідаль­ності забезпечується охорона трудових правовідносин. Наприклад, Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за порушення вимог законодавства про працю та охорону праці, а також за правопорушення, пов’язані з укладенням і виконанням колективних договорів.

Дуже виразними є зв’язки, що існують між адміністративним правом і так званими комплексними, або предметними, галузями права, до яких належать фінансове, митне, податкове, банківське, підприєм­ницьке, земельне, аграрне, екологічне галузі права. Особливості зв’язків з даними галузями полягають у тому, що, по-перше, в них широко використовується властивий публічному праву імперативний метод правового регулювання, а, по-друге, охоронна функція цих га­лузей реалізується переважно з допомогою інституту адміністратив­ної відповідальності.

Що ж стосується кримінально-процесуального права, то за допо­могою норм адміністративного права (зокрема інституту адміністра­тивної відповідальності) забезпечується нормальне здійснення про­ваджень у випадках вчинення правопорушень окремими суб’єктами кримінального процесу.

У цілому ж, зважаючи на те, що основу предмета адміністративно­го права утворюють відносини, що складаються у зв’язку з органі­зацією виконання законів органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, практично не може існувати галузі права, яка б не була так чи інакше пов’язана з адміністративним правом. У цьому виявляється непересічне значення

Питання 2. Визначити поняття і предмет адміністративного права

Як правило, в основу визначення поняття «адміністративне право» кладеться те чи інше розуміння його предмета регулювання. Предмет регулювання (у загальновживаному обігу – предмет) будь-якої галузі права – це певна сукупність однорідних суспільних відносин, що регулю­ються (опосередковуються) нормами відповідної галузі права.

До предмета адміністративного права входять групи однорідних суспільних відносин, що формуються:

а) у ході державного управління економічною, соціально-культур­ною та адміністративно-політичною сферами, а також реалізації повноважень виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та деяким іншим недержавним інституціям;

б) у ході діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо забезпечення реалізації та захисту в адміністративному порядку прав і свобод громадян, надання їм, а також юридичним особам різноманітних адмі­ністративних (управлінських) послуг;

в) у процесі внутрішньої організації та діяльності апаратів усіх державних органів, адміністрацій державних підприємств, установ та організацій, а також у зв’язку з проходженням державної служби або служби в органах місцевого самоврядування;

г) у зв’язку з реалізацією юрисдикції адміністративних судів і по­новлення порушених прав громадян та інших суб’єктів адмі­ністративного права;

д) у ході застосування заходів адміністративного примусу, включа­ючи адміністративну відповідальність, щодо фізичних і юридич­них осіб.

Отже, виходячи з характеристики предмета регулювання, адміністративне право слід визначити як сукупність (систему) правових норм, які регулюють суспільні відносини, що формуються під час забезпечення органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізич­них і юридичних осіб, а також у процесі державного і самоврядного управління в економічній, соціально-гуманітарній та адміністратив­но-політичній сферах.

Питання 3. Визначити метод адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

Адміністративне право як самостійну галузь права характеризує поряд з предметом відповідний метод регулювання (загальнопоширеною є дефініція «метод»). Метод адміністративного права разом з його предметом дає достатньо завершену характеристику цієї галузі права і допомагає відмежувати її від інших фундаментальних галузей права (цивільного, кримінального тощо).

Метод адміністративного права визначається як сукупність певних загальних і специфічних способів, що використовуються законодавцем для забезпечення регулюючої дії норм адміністративного права. Традиційний погляд на зміст методу адміністративного права характе­ризується наступними рисами.

Імперативний метод (його ще називають адміністративно-правовим, або методом «влади – підпорядкування») був і зали­шається основним у галузі адміністративного права.

Диспозитивний метод (його ще називають цивільно-право­вим) характеризується тим, що об’єкт управління має свободу вибору поведінки в конкретній ситуації. Необхідно зазначити, що в сучасній Україні помітна об’єктивна тенденція до більшого застосування диспозитивного методу правового регулювання у сфері адміністративного права.

Необхідно зазначити, що загальні методи адміністративного права (як імперативний, так і диспозитивний) реалізуються вико­ристанням способів правового регулювання, до яких відносять:

а) приписи;

б) заборони;

в) дозволи.

Стосовно спеціальних методів адміністративного права необ­хідно зазначити, що перелік, представлений на схемі вище, не є вичерпним. Деякі дослідники відносять до них також реєстрацію, стимулювання, інвестиції тощо. Водночас слід зазначити, що за всієї важливості кожного з них, головне завдання полягає у показі та аналізі основних спеціальних методів адміністративного права, на підставі яких з’явиться можливість розуміння суті вказаних методів.

До таких належать:

а) субординація;

б) координація;

в) реординація;

г) адміністративний договір.

Питання 4. Визначити принципи адміністративного права.

Принципи адміністративного права слід ро­зуміти як засадничі (основні) ідеї, положення, вимоги, що характеризують зміст адміністративного права, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями і механізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

Принципи адміністративного права однаковою мірою характери­зують сутність і зміст як самої галузі права, так і тих суспільних відно­син, що є предметом регулювання цієї галузі. Цілком слушна думка деяких дослідників про те, що вивчення принципів адміністративно­го права дає відповідь на питання: що є головним у системі норм, які регламентують адміністративно-правові відносини; що є постійним супутником цих відносин; без чого не можуть існувати різні інститу­ти адміністративного права. Основне значення принципів адмі­ністративного права полягає в тому, що вони визначають «юридичну долю», життєздатність, практичну організацію і реальне функціону­вання виконавчої влади й управління.

Водночас, процес виділення таких загальних принципів дуже динамічний, оскільки принципи можуть змінюватися залежно від суспільно-економічних та політичних умов. І це особливо характерно для адміністративного права. Те, що вчора мало засадниче значення, сьогодні внаслідок суспільних змін може втратити таке значення.

Звідси випливає висновок, що в різних правових системах загальні принципи адміністративного права можуть тлумачитися по-різному і мати різний правовий зміст.

Серед принципів сучасного адміністративного права можна виділити загальні і спеціальні.

Загальні принципи мають фундамен­тальне значення для всієї галузі адміністративного права. Як правило, вони виявляються і деталізуються в принципах спеціальних, харак­терних для окремих інститутів адміністративного права: принципах державної служби, принципах адміністративної відповідальності, принципах адміністративного процесу тощо.

Загальні принципи українського адмі­ністративного права закріплені в Консти­туції України, конкретизуються і розвива­ються в законодавчих та інших нормативно-правових актах. До цих принципів можна віднести:

принцип пріоритету прав та свобод людини і громадянина;

принцип законності;

принцип рівності громадян перед законом;

принцип демократизму нормотворчості й реалізації права;

принцип взаємної відповідальності держави і людини;

принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною.

Спеціальні принципи. Ці принципи знаходять своє відображення в тематичних законах, що регулюють управлінську діяльність у відповідних сферах суспільної життєдіяльності та підзаконних нормативно-правових актах суб’єктів виконавчої влади. В Конституції України такі принципи не закріплено. Всі нижчеперелічені мають загальне значення для всієї публічно-правової сфери.

Наведений перелік загальних принципів адміністративного права не претендує на вичерпність і довершеність. Ця проблема вимагає подальших наукових досліджень, які сприятимуть глибшому розумінню та постійному вдосконаленню галузі адміністративного права, її інститутів, механізмів правотворчості й правозастосування, зміцненню в цілому законності у сфері публічної влади.

Питання 5. Визначити джерела адміністративного права. Систематизація адміністративного законодавства.

В юридичній літературі поняття «джерело права» неоднозначне. Проте традиційно під ним розуміють зовнішню форму вираження пра­вових норм.

Відповідно до положень теорії права джерелами права можуть виступати нормативно-правові акти, правові звичаї, судові прецеденти, правові угоди. Існує думка, що джерелом права є і способи, якими державні органи беруть участь у правотворенні. Тобто дане поняття розглядається як з позиції буття права, так і його встановлення.

У руслі концептуального оновлення українського адміністратив­ного права й у зв’язку з відходом від суто позитивістського (нормативістського) тлумачення права поняття «джерело права» необхідно розглядати в обох вказаних значеннях. Це дає змогу значно розшири­ти уявлення про систему джерел адміністративного права.

Основними видами нормативно-правових актів як джерел адміністративного права, за їх юридичною силою, є наступні.

1. Закони як форма виявлення волі народу України закріплюють і регулюють найважливіші аспекти організації і діяльності органів ви­конавчої влади, державної служби, правового статусу особи у сфері державного управління, створюють режим відповідальності, а також регламентують порядок реалізації повноважень органів управління, правоохоронних, судових та інших органів.

Конституція України як Основний Закон має вирішальне зна­чення у встановленні основ правового регулювання державного уп­равління, акумулює головні засади, задає публічно-правовим відносинам цільову спрямованість.

2. Постанови Верховної Ради України мають організаційно-право­вий характер і за юридичною силою є наступним рівнем після законів. Ці акти бувають двох видів.

По-перше, з їх допомогою парламент може вирішувати невідкладні питання керівництва державою, які віднесені до його компетенції, але не врегульовані у законах..

По-друге, парламент до недавнього часу постановами вводив у дію нові закони, скасовував і змінював застарілі. Подібні акти здебільшо­го не містять правових норм, є нормативно-допоміжними. Але з огля­ду на їх правотворче значення, а також на те, що вони діють неодно­разово – протягом існування головного акта (закону), їх також відно­сили до джерел права.

3. Укази Президента України – акти глави держави, що видаються у межах його повноважень на основі та на виконання Конституції і законів України.

4. Акти Кабінету Міністрів України, що мають нормативний харак­тер, називаються постановами. Постанови уряду приймаються ко­легіально на його засіданнях. Цими актами конкретизуються поло­ження законів України і указів Президента України, в тому числі з пи­тань, які є предметом адміністративно-правового регулювання.

Статут, положення – акт, який визначає організацію та діяльність окремих органів виконавчої влади, підприємств, уста­нов, організацій, їх службовців та інших осіб у певних сферах діяль­ності.

Правила – акт, що конкретизує норми права більш загального ха­рактеру з метою регулювання поведінки суб’єктів правовідносин у певних сферах державного управління і має процедурний характер.

Інструкція – акт, яким роз’яснюється порядок застосування закону чи іншого акта більшої юридичної сили, створюється механізм їх реалізації.

Окрім постанов, Кабінет Міністрів України видає і такі акти, як розпорядження, котрі мають, як правило, індивідуальний характер і спрямовані на вирішення конкретних справ.

Накази міністерств та інших центральних органів виконавчої вла­ди – акти відомчого (галузевого) характеру, які видаються міністром, керівником іншого центрального органу виконавчої влади в одно­осібному порядку. Накази можуть мати галузевий або міжгалузевий характер. Іноді центральні органи виконавчої влади видають спільні акти.

7. Акти місцевих державних адміністрацій – розпорядження їх голів приймаються в одноосібному порядку і є обов’язковими для вико­нання на відповідній території (область, місто, район) всіма органа­ми, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особа­ми, громадянами.

За своєю юридичною силою норми міжнародних угод та міжна­родно-правових актів посідають місце між нормами Конституції та звичайних законів.

Як з’ясовано вище, норми адміністративного права не можуть існувати без форм зовнішнього вираження нормативно-правових актів, які утворюють адміністративне законодавство.

Адміністративне законодавство – це система нормативно-правових актів, у яких містяться найбільш загальні й важливі адміністративно-правові норми. Тому воно охоплює не всі нормативно-правові акти, а лише відповідні акти Верховної Ради, Президента України і Кабінету Міністрів України, тобто ті нормативно-правові акти, дія яких поши­рюється на всю територію країни.

Під систематизацією законодавства розуміється впорядкуван­ня і вдосконалення чинних нормативно-правових актів шляхом їх опрацю­вання, перегляду і викладу в певному порядку у формі збірників (довідників) актів (предметних, системно-предметних, хронологічних та ін.) чи зведених кодифікаційних актів. Систематизація законодавст­ва є об'єктивно необхідним елементом правової політики держави, за­собом зміцнення правової основи державного і громадського життя.

Основними формами систематизації законодавства, які відомі у за­конотворчій практиці та юридичній науці, є інкорпорація та ко­дифікація.

Питання 6. Охарактеризуйте систему адміністративного права.

Однією із самостійних частин правової системи України є галузь адміністративного права, яка згідно з новим підходом об'єднує, зо­крема, правові принципи, норми права, що регулюють певне коло суспільних відносин. Водночас адміністративне право утворює певну систему норм, оскільки об'єднує відносно самостійні складові – підгалузі та інститути права.

Отже, поняття «система адміністративного права» означає внутрішню єдність цієї правової галузі, яка відображає послідовне розміщення і взаємозв'язок її структурних елементів (частин) – підгалузей права і правових інститутів, що складаються із певних су­купностей однорідних норм.

Поділ на підгалузі та інститути є певною мірою умовним. Адже адміністративне право, як і право в цілому, є цілісною матерією, ко­жен елемент якої невід'ємний від інших. Тому одні й ті самі норми можуть одночасно стосуватися різних правових інститутів або підга­лузей адміністративного права.

Традиційно головним критерієм об'єднання адміністративно-пра­вових норм та їх розподілу по структурних частинах є предмет право­вого регулювання. Відповідно побудована система передбачає вио­кремлення правових інститутів, що об'єднуються в загальну й особли­ву частини адміністративного права.

До загальної частини адміністративного права відносять норми (у тому числі правові принципи), що діють у всіх сферах організації і функціонування публічного управління. Тобто вона об'єднує найбільш типове, загальне у правовому регулюванні зазначеної сфери.

Особливу частину адміністративного права утворюють норми, що регулюють конкретні сфери й галузі управлінської діяльності. Іноді го­ворять ще про спеціальну частину, під якою розуміють, наприклад, норми, що регулюють здійснення адміністративної діяльності ДПтС України.

На цей час систему адміністративного права загалом можна представити таким чином.

1. Загальна частина адміністративного права об'єднує норми, що регулюють: принципи адміністративного права і державного управління; правове становище суб'єктів адміністративного права (грома­дян, органів виконавчої влади, органів місцевого самовряду­вання, об'єднань громадян, підприємств, установ, органі­зацій); державну службу; форми і методи управлінської діяльності; адміністративно-правові режими (надзвичайний, воєнного стану, митний тощо); адміністративний примус; засоби забезпечення законності в державному управлінні; адміністративний процес, включаючи адміністративне судочинст­во.

2. Особлива частина адміністративного права містить норми, що регулюють: управління економікою, промисловістю, агропромисловим комплексом; управління в соціально-культурній галузі (освіта, наука тощо); управління у сфері адміністративно-політичної діяльності (внутрішні справи, юстиція, зовнішні відносини тощо); міжгалузеве управління (статистика, стандартизація, ціно­утворення тощо).

Зміст загальної і особливої частин адміністративного права стано­вить органічне єдине ціле. Норми загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої частини. Наприклад, загальні правила, що регулюють порядок підготовки, видання, набуття чинності та дію правових актів управління, реалізуються у процесі виконавчо-розпо­рядчої діяльності органів управління у всіх галузях соціально-куль­турного будівництва з урахуванням їх специфіки.

Підгалузь адміністративного права – це сукупність правових норм, що регулює суспільні відносини в певній сфері, котра виокремлюється в межах загального предмета адміністративного права.

Водночас у системі адміністративного права існують певні сукуп­ності норм, які використовуються для регулювання державного управління незалежно від його конкретних сфер, але за умови достат­нього рівня однорідності регульованих суспільних відносин. Такі сукуп­ності норм дістали назву інститутів адміністративного права.

Крім інститутів, практичне значення мають такі нормативні утво­рення, котрі виступають як допоміжні «будівельні конструкції» для інститутів і підгалузей адміністративного права. Такі утворення мож­на умовно назвати субінститутами.

Відповідно до структури суспільних відносин у сфері державного управління серед субінститутів адміністративного права можна виділити групи норм, що визначають: правовий статус суб'єктів – носіїв владних повноважень; правовий статус суб'єктів, котрі не мають владних повноважень; методи державного управління; форми державного управління; процедури державного управління; механізм забезпечення режиму законності в державному уп­равлінні.

Оскільки субінститути адміністративного права самостійного зна­чення не мають, то вони завжди перебувають під вирішальним впливом структурних елементів системи адміністративного права — його інститутів і підгалузей. Це підтверджує тезу про внутрішню єдність, цілісність системи адміністративного права.

Питання 7. Охарактеризуйте управління як соціальне явище.

Будь-яка система існує не хаотично, не спонтанно, а впорядковано, а звідси – довгостроково, переважно за рахунок такого явища як управління. Воно є необхідною функцією суспільного життя. Орієнтуючись на сьогоднішній стан розвитку науки про управління, доцільно дати таке визначення.

Управління – це цілеспрямований вплив суб'єкта управління на об'єкт управління з метою створення ефективно функціонуючої системи та досягнення необхідних результатів.

Система управління складається з таких частин:

Суб'єкт управління – керівна складова системи управління, в інтересах якої здійснюється сам процес управління. Суб'єкт управління має домінантне значення серед інших частин системи управління. Це пояснюється тим, що процес управління здійснюється в інтересах суб'єкта управління, тобто останній зацікавлений у здійсненні процесу і в позитивних результатах управління.

Об'єкт управління – керована складова системи управління, те, на що спрямовано управління. Об'єктами управління можуть бути окремі особи та групи людей, державні органи та недержавні структури, процес виробництва, рослинний і тваринний світ, технічні пристрої та засоби.

Управлінський вплив – це процес керування, що здійснюється суб'єктом управління, завдяки якому забезпечується підпорядкування об'єкта суб'єктові та реалізується на практиці мета управління. Вказаний вплив здійснюється за допомоги різноманітних дій, команд. Саме через управлінський вплив суб'єкт управ­ління втілює в життя намагання змін об'єкта управління та забезпечує настання результатів, максимально наближених до мети управління.

Зворотній зв'язок – інформація, яку отримує суб'єкт управління і з якої судить про результативність управлінського впливу та стан об'єкта управління. Багато в чому саме за рахунок наявності зворотного зв'язку система набуває ознак цілісності та отримує можливість вчасно коригувати прояви управлінського впливу. Зворотній зв'язок дозволяє в режимі реального часу зіставляти мету управління, результати проміжних етапів та ефективність управлінського впливу.

Виходячи з характеристики об'єкта управління можна різнити такі види управління:

Технічне управління здійснюється в системі «людина – техніка». В основі його лежить регулювання технічних (технологічних) процесів із метою підвищення продуктивності праці, полегшення умов праці, а в цілому – для розширення можливостей людини у забезпеченні власної життєдіяльності.

Біологічне управління здійснюється в системі «людина – природа», де в рамках загально біологічних процесів життєдіяльності людина (суб'єкт управління) намагається створити нові сорти рослин, породи тварин (об'єкти управління). Прикладами реального втілення в життя наслідків використання біологічного управління можуть слугувати генетично модифіковані продукти харчування, клоновані тварини, винайдені нові сорти квітів, фруктів, овочів тощо.

Соціальне управління здійснюється в системі «людина – людина» і, на відміну від перших двох видів, характеризується тим, що це – управління всередині людського суспільства (що дає змогу застосовувати також термін суспільного управління), де як суб'єкт, так і об'єкт управління представлено людьми (їх об'єднаннями).

Питання 8. Визначити поняття, види та особливості адміністративно-правових норм.

Адміністративно-правова норма становить собою конкрет­ний різновид правових норм. Вона відображує сутність урегульова­них нею суспільних відносин, є необхідним елементом конкретно­го адміністративно-правового акта (закону, указу Президента, поста­нови Кабінету Міністрів та ін.).

Адміністративно-правова норма – формально визначене, загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлює та охороняє держава, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються, у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації, захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного та адміністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку.

Серед норм адміністра­тивного права значне місце відводиться нормам про відповідаль­ність (адміністративну, дисциплінарну, матеріальну). Більша частина норм адміністративного права носить імперативний (наказовий) ха­рактер, їх реалізація підкріплюється можливістю застосування примусової сили держави.

Існують різні види адміністративно-правових норм.

За характером припису адміністративно-правові норми поділяються на такі, що забороняють, зобов’язують, уповноважують, стимулюють (за­охочувальні), та рекомендаційні.

За змістом: матеріальні норми; статутні норми, які визнача­ють систему, компетенцію, права і обов'язки органів управління і по­садових осіб; процесуальні норми, які визначають способи, порядок, процедури діяльності по реалізації прав і обов'язків.