 |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
Дія нормативно-правових актів, які є джерелами фінансового права, у часі, просторі та за колом осіб
|
|
Будь-який нормативно-правовий акт, який є джерелом фінансового права, має межі своєї дії:
1) у часі;
2) у просторі;
3) за колом осіб.
Дія нормативно-правового акта у часі - це початок і припинення його дії. Дія нормативно-правового акта у часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Нормативно-правовий акт обмежений періодом дії, протягом якого він має юридичну силу. Нормативно-правові акти набирають чинності:
107 Ерпылева Н. Ю. Европейское банковское право: механизм правового
регулирования банковской деятельности // Государство и право. - 1998. - № 3. - С.
72-75.
108 Костюченко О. А. Банківське право. - К.: А.С.К.- 2001. - С. 13.
— 138 —
а) з часу, зазначеного в самому нормативно-правовому акті;
б) з часу прийняття чи підписання, зазначеного, як правило, у
самому нормативно-правовому акті;
в) з часу опублікування нормативно-правового акта;
г) у 10-денний термін з моменту опублікування (ті нормативно-
правові акти, у яких у тій чи іншій формі не зазначено час
набрання чинності);
ґ) з часу, з якого вони надійшли адресату (властиве відомчим нормативним актам).
Нормативно-правові акти повинні бути опубліковані не пізніше 7-денного терміну після їх прийняття. З метою впорядкування офіційного оприлюднення нормативно-правових актів, що їх приймають Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, забезпечення регулювання суспільних правовідносин на основі чинних актів, запобігання перекрученням їх змісту, визначення порядку набрання ними чинності, відповідно до статті 57, частин другої та п 'ятої статті 94, частини другої статті 102 Конституції України було прийнято Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року № 503/97 і встановлено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях («Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газету «Голос України», «Урядовий кур'єр»). Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду. Норматив-но-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення. Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування. Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
— 139 —
Відповідно до Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо пізніший строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.109
Якщо нормативно-правовий акт опубліковано у газеті «Урядовий кур'єр» раніше, ніж у «Офіційному віснику України» та «Відомостях Верховної Ради України», він набирає чинності після опублікування в цій газеті. Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність. Неопубліковані акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності з моменту отримання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший термін набрання ними чинності. Акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.110
Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписуються Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим протягом 14 днів після їх прийняття і набирають чинності в порядку, встановленому Конституцією Автономної Республіки Крим і нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Нормативно-правові акти, які є джерелами фінансового права, втрачають чинність:
109 Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України:
Постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 року № 915 // Офі-ційний
вісник України. - 2000. - № 24. - 30 червня.
110 Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та
набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97
// Офіційний вісник України. - 1997. -№ 24. - 11 липня.
— 140 —
а) внаслідок закінчення обумовленого терміну дії;
б) внаслідок зміни обставин, для врегулювання яких вони були
призначені;
в) внаслідок скасування цьго акта іншим чи спеціально
призначеним актом. Чинність джерел фінансового права
поширюється на відносини, що виникають після набрання
ними чинності.
У регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії у часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Цей принцип закріплений у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, та ст. 58 Конституції України. Конституція України у цій же статті водночас передбачає їх зворотну дію у часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
У своєму рішенні у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України дійшов ви-сновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії у часі таким нормативно-правовим актам
— 141 —
може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.111
Дія нормативно-правового акта обмежена також у просторі,
на який поширюється його чинність. Чинність нормативно-правових актів у просторі - це поширення їх впливу на певну територію (держави в цілому чи окремого регіону). У зв'язку з цим слід звернути увагу на таке:
а) нормативно-правові акти вищих представницьких та виконав
чих органів влади діють на всій території держави, а місцевих
- на території відповідного адміністративно-територіального
утворення;
б) якщо на території регіону діють нормативно-правові акти
різної юридичної сили і між ними виникають колізії, то діє той
акт, що має вищу юридичну силу, а за умови рівності - той,
який прийнятий пізніше;
в) дія деяких нормативно-правових актів України може
поширюватися за межі її території. Екстериторіальна дія
нормативно-правових актів регулюється міжнародними
договорами.
Дія нормативно-правових актів за колом осіб, які підпадають під вплив, означає, що:
а) на підставі цього акта у таких осіб виникають юридичні права
та обов'язки;
б) дія нормативно-правового акта поширюється на всіх осіб, які
перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на
які він розрахований;
в) громадяни України зобов'язані виконувати приписи
нормативно-правових актів і поза межами держави;
г) деякі нормативно-правові акти можуть бути розраховані на
визначене коло осіб (пенсіонери, військовослужбовці, судді);
ґ) нормативно-правові акти поширюються і на іноземних громадян та осіб без громадянства, які перебувають на території України, з деякими обмеженнями;
111 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення поло-ження частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року. Справа № 1-7/99 № 1-рп/99 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 7. - 1999. - 5 березня.
— 142 —
д) особи, які перебувають на території не власної держави і наділені дипломатичним, консульським імунітетом користуються особистою недоторканністю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов'язаних з їх службовою діяльністю.
Питання для самоконтролю
1. Що таке джерела фінансового права?
2. Визначте систему джерел фінансового права.
3. Які нормативні акти включаються до Єдиного державного реєстру нормативних актів України?
4. Що слід розуміти під поняттям «фінансове законодавство»?
5. Установіть відмінність між: системою фінансового права і системою фінансового законодавства.
6. За якими підставами проводять класифікацію джерел фінансового права?
7. Обгрунтуйте, чому Конституція України є основним джерелом фінансового права.
8. Проаналізуйте зміст конституційних норм, які регулюють фінансові відносини.
9. Які правовідносини регулюються нормами Бюджетного кодексу України?
10. Дайте характеристику Бюджетного кодексу України.
11. На які групи поділяють закони як джерела фінансового права? Наведіть приклади.
12. Обґрунтуйте, яке місце у системі джерел фінансового права посідають укази та розпорядження Президента України.
13. Визначте роль постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України як джерел фінансового права.
14. Назвіть групи підзаконних актів органів виконавчої влади як джерел фінансового права. Наведіть приклади.
15. Проаналізуйте особливості нормотворчої діяльності органів місцевого самоврядування у сфері фінансів.
— 143 —
16. Яке призначення локальних нормативних актів як джерел фінансового права?
17. Визначте значення постанов Пленуму Верховного Суду України для застосування фінансово-правових норм.
18. Обґрунтуйте, чи є судові акти джерелами фінансового права.
19. Яким чином рішення Конституційного Суду України впливають на регулювання фінансових правовідносин. Наведіть приклади.
20. Проаналізуйте, чому чинні міжнародні договори є частиною фінансового законодавства. Наведіть приклади.
21. Визначте особливості набрання чинності і припинення дії нормативно-правового акта.
22. Що розуміють під офіційним оприлюдненням нормативно-правових актів?
23. За яких умов нормативно-правові акти, які є джерелами фінансового права, втрачають чинність?
24. Проаналізуйте особливості дії у часі нормативно-правових актів — джерел фінансового права?
25. Проаналізуйте особливості дії у просторі нормативно-правових актів - джерел фінансового права.
26. Що слід розуміти під дією нормативно-правових актів за колом осіб?
10.
Иванов С. А. Основные аспекты соотношения закона и подзаконного
нормативного акта // Государство и право. - 2004. - № 8. - С. 23-29.
Ковальчук А. Законодавчі проблеми законодавчого процесу в Україні //
Право України. - 2005. - № 3. - С 31-34.
Котенков А. А. Проблемы «финансовоемких» законопроектов в
законодательной процедуре // Государство и право. - 1998. - № 11. - С.
5-7.
Муромцев Г. И. Источники права (теоретические аспекты проблемы) //
Правоведение. - 1992. - № 2. - С. 23-30.
Селіванов А. Проблемні аспекти законотворчого процесу та їх
відображення в рішеннях Конституційного Суду України // Право
України. - 2004. - № 9. - С 34-36.
Додаткова література
1. Воронова Л. К Про вдосконалення фінансового законодавства / Матеріали Міжнародної наукової конференції «Проблеми фінансового права». - Чернівці, 1996. - Випуск І. - С. 16-24.
2. Гаврилюк Р. О. Джерела фінансового права: Навчально-методичний посібник. - Чернівці: Рута, 2003. - 88 с
3. Горбунова О. Н. Проблемы систематизации финансового законодательства Российской Федерации / Матеріали Міжнародної наукової конференції «Проблеми фінансового права». - Чернівці, 1996. - Випуск II. - С 43-50.
4. Горбунова О. Н. Проблемы совершенствования финансового законодательства / Матеріали Міжнародної наукової конференції «Проблеми фінансового права». - Чернівці, 1996. - Випуск II. - С 13-20.
5. Дмитренко Е. С. Фінансове право України. Практикум: Навчально-методичний посібник. - К.: Атіка, 2004. - С. 14-20.
— 144
Глава 6. ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ
1. Поняття, ознаки та структура фінансово-правових норм.
2. Види фінансово-правових норм.
3. Реалізація фінансово-правових норм.
1. Поняття, ознаки та структура фінансово-правових норм
Фінансова діяльність держави, органів місцевого самоврядування може здійснюватися лише на основі певних правил, що покликані регулювати таку діяльність, - фінансово-правових норм.
Фінансово-правова норма (норма фінансового права) - установлене чи санкціоноване органами державної влади, місцевого самоврядування та забезпечене силою державного примусу загальнообов'язкове формально визначене правило поведінки учасників фінансових правовідносин, що виникають з приводу мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, виражене у категоричній формі, яке закріплює суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників цих відносин.
Фінансово-правові норми містять як ознаки, характерні для будь-яких правових норм, так і властиві лише нормам фінансового права. Фінансово-правова норма, як і будь-яка інша правова норма, це: - правило, що має загальнообов'язковий характер: воно вказує, яким чином, в якому напрямі, протягом якого часу і на якій території необхідно тому чи іншому суб'єкту діяти, приписує правильний з точки зору суспільства і тому обов'язковий для конкретного індивіда спосіб дій."2 Фінансово-правова норма є обов'язковою для всіх суб'єктів фінансового права і повинна сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить від держави та не підлягає обговоренню чи оцінці щодо їх доцільності, бажаності чи небажаності здійснення;
"2 Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. - 2-е изд, изм. и доп. - М: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА - ИНФРА М), 2000. - С. 281.
— 146 —
- формально визначене правило поведінки: внутрішня формальна визначеність норми проявляється у чіткому визначенні правила поведінки (змісту прав і обов'язків, чітких вказівок на наслідки їх порушення); зовнішня визначеність полягає у закріпленні різних правил поведінки в офіційних документах - актах державних органів, рішеннях судів, міжнародних договорах та інших формах;
- правило поведінки, що має системний характер: системність проявляється у структурній будові норми, у тому, що фінансово-правові норми тісно пов'язані між собою, діють у єдності, складаються у фінансово-правові інститути, підгалузі фінансового права;
- правила поведінки, що установлюються, санкціонуються і забезпечуються державою та її органами, уособлюють державну волю і охороняються від порушень передбаченими державними заходами примусового впливу;
- державне веління, що має категоричний характер.
У той же час фінансово-правовим нормам властиві специфічні ознаки, які обумовлені особливостями предмета і методу фінансово-правового регулювання:
- фінансово-правовими нормами регулюються лише відносини, які виникають у процесі фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу та використання державних і місцевих фондів коштів;
- фінансово-правові норми є засобом реалізації не приватних а публічних (загальних) інтересів - інтересів усього суспільства, держави, органів місцевого самоврядування в силу того, що фінансове право як галузь належить до публічного права;
- фінансово-правові норми мають державно-владний, імперативний (обов'язковий) характер і виражаються у категоричній формі: учасники фінансових правовідносин, урегульованих нормами фінансового права, мають чітко визначений обсяг прав та обов'язків, що виключає зміну приписів цих норм за волевиявленням суб'єктів фінансових правовідносин;
- фінансово-правові норми, як правило, мають матеріальне обґрунтування.
Поняття «фінансово-правова норма» не є ідентичним до поняття «стаття» відповідного нормативного акта. Зміст тієї чи іншої фінансово-правової норми може бути закріплений у різних статтях
— 147 —
одного нормативного акта або ж в іншому нормативному акті. Крім того, в одній статті нормативного акта може міститися дві, три і більше норм.
Усі норми права покликані регулювати суспільні відносини або встановлювати порядок, який повинні дотримувати органи держави, юридичні та фізичні особи. Для досягнення цих цілей правового регулювання необхідно повністю або частково, детально або узагальнено:
по-перше, виразити сам зміст правової норми;
по-друге, визначити умови, за яких зміст правової норми може і повинен здійснюватися;
по-третє, встановити правові наслідки порушення правової норми, невигідні, обтяжливі для порушника.
Відповідно до цих завдань будується структура фінансово-правових норм, як і норм інших галузей права, у вигляді трьох структурних елементів, що дістали у правовій науці назви диспозиції, гіпотези та санкції.
Гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови дії фінансово-правової норми - обставини, за наявності яких у учасників фінансо-вихправовідносинможутьвиникнутипередбаченіфінансово-правовою нормою права і обов'язки у галузі фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування. Гіпотеза фінансово-правової норми визначає межі дії тих суб'єктів фінансових правовідносин, яких диспозиція наділяє певними правами і обов'язками. Наприклад, умовою сплати податку власниками транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів відповідно до ст.1 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» є наявність у підприємств, установ та організацій, які є юридичними особами, іноземних юридичних осіб, а також у громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства зареєстрованих в Україні згідно з чинним законодавством власних транспортних засобів, які відповідно до ст. 2 цього ж Закону є об'єктами оподаткування. Тобто, гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови, за наявності яких юридична чи фізична особа стає платником цього податку. Отже їй надається право здійснити певні визначені дії як суб'єкту податкових правовідносин.
Диспозиція фінансово-правової норми - це саме правило поведінки (дія чи бездіяльність). Вона вимагає визначеної поведінки від
— 148 —
учасників фінансово-правових відносин у сфері мобілізації, розподілу та використання коштів централізованих та децентралізованих фондів при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин і не допускає відхилень від них. Тобто, диспозиція фінансово-правової норми визначає зміст прав і обов'язків учасників фінансових правовідносин. Наприклад, відповідно до ст.5 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» фізичні особи, які є власниками зареєстрованих в Україні згідно з чинним законодавством транспортних засобів, що є є об'єктом оподаткування цього податку, повинні сплатити податок перед реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд. Отже, диспозиція фінансово-правової норми вимагає визначеної поведінки від учасників правовідносин щодо сплати податку власниками транспортних засобів і не допускає будь-яких відхилень від визначених правил.
Санкція фінансово-правової норми містить вказівку на юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, визначеного у диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі фінансово-правової норми. Вона є способом захисту приписів, установлених фінансово-правовою нормою. Санкція передбачає наслідки порушення фінансово-правової норми, визначає види юридичної відповідальності, які покладаються на тих суб'єктів фінансових правовідносин, які порушили приписи фінансово-правових норм. За допомогою санкцій здійснюється державний примус до виконання приписів фінансово-правових норм. Так, у разі приховування (заниження) об'єктів оподаткування до власників транспортних засобів застосовується санкція фінансово-правової норми, що міститься у ст.7 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» - стягується сума несплаченого податку, а також пеня або штраф у порядку, передбаченому законом. Отже, санкція вказує на заходи фінансового впливу за порушення приписів фінансово-правової норми, установлених державою, органами місцевого самоврядування. До таких заходів належать: стягнення пені, штрафів, повне або часткове припинення бюджетного фінансування тощо. Підставою для застосування санкцій є порушення встановлених правил поведінки, які містяться у фінансово-правових нормах (фінансове правопорушен-
— 149 —
ня): нецільове використання бюджетних коштів; ухилення від сплати податків; порушення правил податкового обліку тощо.
Фінансово-правові санкції характеризуються деякими особливостями:
1) як правило, мають грошовий характер;
2) змістом їх є застосування заходів примусового впливу до порушників через їх грошові фонди та кошти;
3) у результаті їх застосування держава, органи місцевого самоврядування дістають можливість збирати, розподіляти та використовувати кошти відповідно до загальних інтересів;
4) поширюються на усіх учасників фінансових правовідносин;
5) надають органам, що представляють публічний фінансовий інтерес, владні повноваження на видання приписів, велінь у галузі фінансової діяльності, обов'язкових для всіх її учасників та на захист цих приписів примусовою силою держави;
6) поєднують в собі правовідновлювальні і штрафні (каральні) елементи;
7) реалізуються через фінансово-правову відповідальність;
8) в окремих випадках застосовуються за відсутності вини суб 'єкта фінансових правовідносин (наприклад, пеню контролюючі органи застосовують автоматично, не встановлюючи вини правопорушника);
9) за порушення приписів фінансово-правових норм можуть застосовуватися не лише заходи фінансового, а й адміністративного, дисциплінарного, кримінально-правового впливу, встановлені нормами адміністративного, трудового, кримінального права.
Залежно від основних напрямів фінансової діяльності можна виділити бюджетні, податкові, кредитно-грошові, валютні фінансово-правові санкції.
Для сучасних умов характерним є розширення кола фінансово-правових санкцій та їх різноманітність.
2. Види фінансово-правових норм
Фінансово-правові норми, з яких складається фінансове право як галузь права, об'єднуються у певні групи залежно від різних підстав. Необхідність класифікації диктується завданням більш глибокого вивчення норм фінансового права.
— 150 —
Класифікація фінансово-правових норм здійснюється за такими критеріями:
1. За предметом (змістом) правового регулювання:
- норми, які визначають бюджетну систему;
- норми, які визначають систему державних та місцевих доходів;
- норми, які регулюють грошовий обіг та розрахунки;
- норми, які визначають систему валютного регулювання і валютного контролю тощо.
2. За конкретизацією правового припису фінансово-правової
норми:
- норми загального змісту, які встановлюють вихідні принципи та основи фінансово-правового регулювання і поширюються на всіх суб'єктів фінансового права (норми-визначення (дефініції), установчі (відправні) норми, норми-принципи, норми-цілі);,
- норми конкретного змісту, які безпосередньо встановлюють права та обов'язки суб'єктів фінансового права, умови цих реалізації, відповідальність за їх порушення. Такі норми містять чітке правило поведінки, вказівку на конкретне право, обов'язок або сформульовану заборону, тобто на певний вид поведінки.
3. За характером приписів, які в них містяться:
- імперативні - категоричні фінансово-правові норми, які не допускають відступу від приписаних ними правил (наприклад, імперативною нормою ст. 13 Бюджетного кодексу встановлено, що створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається);
- диспозитивні - норми, які допускають регулювання відносин за згодою сторін (наприклад, диспозитивною нормою ст. 107 Бюджетного кодексу визначено, що субвенції на виконання інвестиційних проектів надають з одного місцевого бюджету іншому на підставі договору між надавачем субвенції та її отримувачем).
4. За територією дії:
- норми, які діють на усій території України
(загальнодержавні);
— 151 —
- норми, які діють на території Автономної Республіки Крим,
органів місцевого самоврядування (місцеві).
5. За терміном дії у часі:
- норми, які діють протягом необмеженого терміну
(постійні);
- норми з обмеженим терміном дії (тимчасові).
Категорія «постійні фінансово-правові норми» у цьому разі має
розглядатися як умовна, оскільки жодна норма не може діяти у часі і просторі постійно у буквальному розумінні цього слова.
Більшість фінансово-правових норм діють протягом невизначеного терміну. Норми з обмеженим терміном дії застосовуються у тих випадках, коли замість одного правового акта обов'язково повинен бути прийнятий інший або коли такий акт прийнято, але ряд положень його не може бути негайно реалізовано.
6. За колом осіб, на які норми поширють свою дію:
- загальні (діють на широке коло осіб);
- спеціальні (діють на певне коло осіб);
- виняткові (усувають дію норм щодо певних суб'єктів);
- виключні норми, які приймаються як доповнення до
загальних або спеціальних правил, що містяться в них.
7. За призначенням у механізмі правового регулювання:
- матеріальні - передбачають зміст дії з правового регулювання фінансових відносин, тобто вказують нате, що потрібно робити для їх здійснення. Ці норми закріплюють зміст суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників фінансових правовідносин: склад фінансової системи, види фінансових зобов'язань юридичних та фізичних осіб, види доходів та видатків бюджету тощо.
- процесуальні - визначають форми реалізації матеріальних норм, тобто як, яким чином і в якому порядку їх слід застосувати. Вони встановлюють порядок діяльності учасників фінансових правовідносин у сфері мобілізації, розподілу та використання фондів коштів, Особливо чітко розмежування між матеріальними та процесуальними фінансово-правовими нормами можна провести у бюджетному праві. Так, норми, що регулюють відносини щодо складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, розгляду звітів про виконання бюджетів, є за своїм змістом процесуальними.
— 152 —
Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють склад бюджетної системи України, структуру бюджетів, повноваження учасників бюджетно-процесуальної діяльності. Від чіткого дотримання приписів процесуальних фінансово-правових норм залежить реалізація матеріальних прав та обов'язків суб'єктів правовідносин у сфері фінансової діяльності. На відміну від норм бюджетного права норми інших інститутів та підгалузей фінансового права являють собою сукупність і матеріальних, і процесуальних норм.
У фінансовому праві і матеріальні, і процесуальні фінансово-правові норми, як правило, містяться у одних і тих же правових актах і залежно від призначення цих актів у них можуть переважати ті чи інші.
Фінансово-правовим процесуальним нормам властиві певні особливості, що проявляються у їх змісті, у цільовому призначенні, специфічних функціях, характері приписів, що в них містяться, у структурі побудови, у формах вираження:
а) вони мають особливий юридичний зміст: предметом їх
регулювання у фінансовому праві є відносини, що складаються
у процесі організаційно-правових форм діяльності із
застосуванням матеріальних норм фінансового права;
б) цільове призначення фінансово-правових процесуальних
норм полягає в тому, що вони: встановлюють організаційно-
правові форми здійснення фінансової діяльності; закріплюють
процесуальний порядок діяльності уповноважених суб'єктів,
який забезпечує правильне вирішення конкретних справ,
прийняття обґрунтованих рішень; служать обов'язковою
умовою забезпечення законності у сфері фінансово-правових
відносин. Фінансово-правові процесуальні норми: визначають
склад учасників процесуальної діяльності; встановлюють їх
права та обов'язки; зазначають послідовність та особливості
під час розгляду конкретних справ; передбачають процесуальні
форми здійснення дій у сфері фінансової діяльності;
в) особливість приписів, що містяться у фінансово-правових
процесуальних нормах, полягає в тому, що вони регламентують
головним чином діяльність тих суб'єктів, які володіють
владними повноваженнями щодо застосування матеріальних
фінансово-правових норм.
— 153 —
8. Залежно від суб'єктів, що прийняли нормативно-правовий
акт:
- фінансово-правові норми, прийняті представницькими органами та органами виконавчої влади загальної компетенції (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування);
- фінансово-правові норми, прийняті органами виконавчої влади спеціальної компетенції - міністерствами, відомствами та іншими органами (Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління і відділи органів місцевого самоврядування, Державне казначейство України та його регіональні органи, органи Державної податкової служби України та органи Державної митної служби України, Національний банк України та його територіальні відділення, Рахункова палата України, органи управління цільових позабюджетних фондів).
9. За характером впливу на учасників фінансових правовідно
син: уповноважувальні, зобов'язувальні, заборонні.
- уповноважувальні- визначають права суб'єктів фінансових
правовідносин на здійснення дій по мобілізації, розподілу
та використанню фондів коштів. Уповноважувальні
фінансово-правові норми допомагають приймати
самостійні рішення у сфері фінансової діяльності, дають
право вибору поведінки, але у певних межах, надають
право суб'єкту таких правовідносин на здійснення
певних дозволених законом дій. Наприклад, фінансово-
правовою нормою ст.7 Закону України «Про податок на
додану вартість» встановлено, що податковим періодом
для платників податку є один календарний місяць, але
платник податку, обсяг опадаткованих операуій якого
за минулі дванадцять місячних періодів не перевищує
300 000 гривень (без урахування податку на додану
вартість) може вибирати квартальний податковий
період. Такі норми допускають право вибору поведінки,
але у певних визначених межах. У сучасних умовах
становлення ринкових відносин розширюється коло
— 154 —
уповноважувальних фінансово-правових норм у зв'язку із зростанням самостійності суб'єктів господарювання та органів місцевого самоврядування;
зобов'язувальні - покладають на суб'єктів обов'язки здійснювати певні дії, передбачені цими нормами, вибирати той варіант поведінки, який відповідає їх вимогам. Вони містять юридично владну вимогу до учасників фінансових правовідносин (державних органів, органів місцевого самоврядування, фізичних, юридичних осіб) здійснити відповідні дії, скеровані на мобілізацію, розподіл та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, і встановлюють їх права та обов'язки. Зобов'язувальні фінансово-правові норми регулюють активну поведінку суб'єктів фінансових правовідносин, встановлюють обов'язок суб'єктів здійснювати певні позитивні активні дії і містять приписи у категоричній формі. Наприклад, фінансово-правова норма, що міститься у ст. 31 Закону України «Про Національний банк України» містить припис про зобов'язання Кабінету Міністрів України зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у Національному банку на рахунках Державного казначейства України. Більшість фінансово-правових норм є зобов'язальними, що обумовлено імперативним методом фінансово-правового регулювання;
заборонні - містять заборони на здійснення передбачених у них дій. їх сутністтю є державно-владний припис, який вказує на недопустимість (заборону) вчинення відповідних дій щодо мобілізації, розподілу та використання фондів коштів для учасників фінансових правовідносин та застосування у разі їх вчинення заходів, передбачених санкціями фінансово-правових норм. Заборонні норми встановлюють обов'язок особи не вчиняти певних неправомірних дій. Так, відповідно до ст. 15 Бюджетного кодексу України заборонено використовувати емісійні кошти Національного банку України як джерело фінансування дефіциту Державного бюджету України; фінансово-правова норма ст. 32 Закону України «Про Національний банк України» забороняє випуск та обіг на
— 155 —
території України інших грошових одиниць (крім грошової одиниці України — гривні) та використання грошових сурогатів як засобу платежу. Але через те, що регулювання фінансових правовідносин здійснюється в основному зобов'язальними фінансово-правовими нормами, кількість заборонних фінансово-правових норм є значно меншою. При порівнянні уповноважувальної норми із зобов'язувальною та заборонною, слід зазначити, що в ній законодавець, не конкретизуючи однозначно поведінку суб'єктів, визначає лише межі можливої поведінки. Відповідно до загальних положень уповноважувальна норма - це те правило поведінки, яке наділяє суб'єктів певними правами. Норми, що визначають права суб'єктів фінансової діяльності, є уповноважувальними, але, з одного боку, вони ніби уповноважують, надають можливість суб'єкту діяти певним чином, а з іншого боку, зобов'язують їх вчиняти певні дії, тобто є зобов'язувальними. Отже, можна зробити висновок, що уповноважувальні фінансово-правові норми в чистому вигляді зустрічаються дуже рідко. Більшість фінансово-правових норм - є зобов'язувальними та забороннними. 10. За соціальним призначенням фінансово-правові норми поділяються на:
- регулятивні - що безпосередньо регулюють суспільні відносини, які складаються на їхній основі в процесі фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування. Це регулювання здійснюється шляхом встановлення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктам фінансових правовідносин;
- охоронні - що регламентують відповідальність, а також специфічні заходи захисту суб'єктивних прав. У ролі охоронних виступають норми, що передбачають юридичну відповідальність за порушення регулятивних норм;
- спеціальні, а саме дефінітивні, що визначають поняття; декларативні, що формулюють принципи, завдання й основні положення фінансового законодавства; темпорально-колізійні, що встановлюють правило вибору потрібних норм з числа різночасно діючих; просторово-колізійні, що встановлюють правило вибору потрібних норм з числа норм, що мають різну територію дії; оперативні, що встановлюють порядок набирання чинності новими нормативними актами.
— 156 —
Дата публикования: 2015-11-01; Прочитано: 3041 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!
