Конституція України як основне джерело фінансового права

У системі джерел фінансового права найвищу юридичну силу має Конституція України, що містить норми прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Роль Конституції України визначається тим, що у ній містяться конституційно-правові норми, які є основоположними для усіх інших джерел фінансового права і які юридично оформляють важливі фінан­сово-правові інститути. В Конституції України знайшли своє втілення принципи фінансової діяльності держави, загальногалузеві принципи фінансового права, а також ключові принципи ряду найважливіших інститутів фінансового права - бюджетного права, податкового права та деяких інших.

Конституційні норми:

а) закріплюють правові основи фінансової діяльності держави
та органів місцевого самоврядування в цілому і за окремими
напрямами;

б) визначають основні права та обов'язки державних органів, які
здійснюють фінансову діяльність;

в) закріплюютьпринципзаконності,надаючийомууніверсального
та обов'язкового характеру.

Надання Конституції вищої юридичної сили серед джерел фінан­сового права означає, що усі її норми є основою інших норм, що скла­дають систему права.

Конституція є базою поточного фінансового законодавства, яке розвиває конституційні приписи.

Офіційне тлумачення відповідності законодавства Конституції України здійснює Конституційний Суд.

Конституційні норми як джерела фінансового права можна умовно поділити на дві групи: перша група - норми прямої дії, які безпосередньо регулюють фінансові відносини і визначають повноваження суб'єктів - державних органів і органів місцевого

— 109 —

самоврядування в галузі фінансової діяльності; друга група - інші конституційні норми.

Норми першої групи містяться у ст. ст. 67, 85, 92, 95-100, 106, 116, 119, 138, 142, 143 Конституції України.

Ст. 67 Конституції України визначає обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та подавати щорічно до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи.

Ст. 85 регулює повноваження Верховної Ради України у сфері фінансової діяльності: затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати, Голови Національного банку України за поданням Президента України, половини складу Ради Національного банку України.

Ст. 92 Конституції України встановлює коло відносин в галузі фінансів, які регулюються виключно законами України: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Ст. 95 Конституції України визначає, що:

а) основними принципами побудови бюджетної системи України
є справедливий і неупереджений розподіл суспільного
багатства між громадянами і територіальними громадами та
збалансованість бюджету;

б) виключно законом про Державний бюджет України
визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні
потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків;

в) регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету
України мають бути оприлюднені.

Ст. ст. 96-100, 116, 119, 138, 142, 143 регулюють повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності: Верховна Рада України затверджує Державний бюджет України (ст. 96); Президент України підписує закони, прийняті

— 110 —

Верховною Радою України, та має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України (ст. 106); Кабінет Міністрів України подє до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік та звіт про виконання Державного бюджету України (ст. 96, 97, 116); Рахункова палата здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України (ст. 98); Національний банк України забезпечує стабільность грошової одиниці України - гривні (ст. 99); Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та контролює її проведення (ст. 100); місцеві державні адміністрації забезпечують підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів та звіту про їх виконання (ст. 119); Верховна Рада АвтономноїРеспубліки Крим, місцеві ради затверджують відповідні бюджети та контролюють їх виконання,встановлюють місцеві податки і збори (ст. 143).

Ст. 142 Конституції України визначає фінансову основу місцевого самоврядування та участь держави у його фінансовій підтримці.

До другої групи належать конституційні норми, які закріплюють найважливіші права людини і громадянина, гарантії їх реалізації та певним чином впливають на регулювання фінансових відносин. Це, зокрема, право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42), право на соціальний захист у разі безробіття з незалежних від працівника обставин (ст. 46), право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ч. 4 ст. 43), на своєчасне отримання заробітної плати (ч. 7 ст. 43), право на відпочинок (ст. 45), на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ч. 2 ст. 46), право на освіту (ст. 53), право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55) тощо

Фінансове право забезпечує реалізацію норм Конституції України, які є базою для фінансового законодавства.

3. Бюджетний кодекс України та інші законодавчі акти, норми яких регулюють фінансові правовідносини

В ієрархії джерел фінансового права головне місце після Консти­туції займають закони, які містять фінансово-правові норми. Верховенство закону означає, що головні фінансові відносини, не урегульовані Конституцією, регулюються саме законами.

— 111 —

Окрему групу джерел фінансового права складають Основи зако­нодавства України, які містять окремі фінансово-правові норми. Основи законодавства — це сукупність важливих законодавчих норм, що визначають специфічні особливості і завдання тієї чи іншої галузі законодавства України. Прикладами таких джерел фінансового права можуть бути такі: Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року (ст. 18, 21); Основи законодавства України про культуру від 14лютого 1992 року (ст. 23-26); Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року.⁶⁹

Важливе значення у регулюванні фінансових правовідносин нале­жить кодифікованому законодавчому акту - Бюджетному кодексу України.

Бюджетним кодексом України, прийнятим 21 червня 2001 року, ви­значаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбю-джетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного зако­нодавства. Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за ви­конанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.⁷⁰

Кодекс складається із Загальної та Особливої частин, VI розділів, 1 8 глав та 125 статей.

Загальна частина складається з І розділу, 4 глав та 28 статей.

У розділі І «Загальні положення» визначаються: у главі 1 «Загальні положення» - основні терміни (ст. 2); поняття бюджетного періоду (ст. 3); склад бюджетного законодавства (ст. 4); у главі 2 «Бюджетна система України та її принципи» - структура бюджетної системи України (ст. 5); поняття зведеного бюджету (ст. 6); принципи

⁶⁹ Див.: Основи законодавства України про культуру: Закон України від 14 люто­
го 1992 року № 2117-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 21. - Ст.
2'94; Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19
листопада 1992 року № 2801-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №4.

- Ст. 19; Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР // Відомості Верховної Ради України.

- 1998.-№23.-Ст. 121.

⁷⁰ Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року № 2542-ІП // Відомості
Верховної Ради України. - 2001. - № 37-38. - Ст. 189.

— 112 —

бюджетної системи України (ст. 7); поняття бюджетної класифікації та її складові частини (ст. ст. 8-12); складові частини бюджету (ст. 13); у главі 3 «Запозичення» - поняття дефіциту та профіциту бюджету (ст. 14); залишку бюджетних коштів (ст. 14^і); джерела фінансування дефіциту бюджету, право на здійснення запозичень та гарантії щодо виконання боргових зобов'язань (ст.ст. 15-17); граничний обсяг боргу (ст. 18); у главі 4 «Бюджетний процес та його учасники» - стадії бюджетного процесу, учасники бюджетного процесу (розпорядники, головні розпорядники бюджетних коштів) та їх основні функції (ст. ст. 19-23); резервний фонд бюджету (ст. 24); порядок безспірного списання коштів бюджету (ст. 25); особливості здійснення аудиту та фінансового контролю під час бюджетного процесу (ст. 26); порядок подання та розгляду законопроектів, які впливають на доходну чи видаткову частину бюджетів (ст. 27); особливості оприлюднення інформації про бюджет (ст. 28).

Особлива частина містить розділи II - VI, глави 5-18, статті 29-125.

У розділі II «Державний бюджет України» регулюються питання щодо: доходів і видатків Державного бюджету України (глава 5, ст. ст. 29-31); складання проекту Державного бюджету України (глава 6, ст. ст. 32-38); розгляду та прийняття Державного бюджету України (глава 7, ст. ст. 39-46); виконання Державного бюджету України (глава 8, ст. ст. 47-51); внесення змін до закону про Державний бюджет України (глава 9, ст. ст. 52-55); бухгалтерського обліку та звітності про виконан­ня Державного бюджету України (глава 10, ст. ст. 56-62).

Розділ III «Місцеві бюджети» містить такі глави: глава 11 «Надходження та витрати місцевих бюджетів» (ст. 63-74); глава 12 «Складання, розгляд, затвердження, виконання та звітність місцевих бюджетів» (ст. 75-80).

Розділ IV «Міжбюджетні відносини» складається з глави 13 «За­гальні положення» (ст. ст 81-86); глави 14 «Розмежування видатків між бюджетами» (ст. ст 87-93); глави 15 «Розрахунок видатків, що враховують при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів» (ст. ст. 94, 95); глави 16 «Міжбюджетні трансферти» (ст. ст. 96-108).

Розділ V «Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення» містить такі глави: глава 17 «Контроль за дотриманням бюджетного законодавства» (ст. 109-115); глава 18 «Відповідальність за бюджетні правопорушення» (ст. 116-125).

— 113 —

Поряд із Бюджетним кодексом України, фінансово-правові норми, що встановлюють юридичну відповідальність суб'єктів фінансового права, містяться у Кримінальному кодексі України від 5 квітня 2001 року (розділ VII «Злочини у сфері господарської діяльності», ст. ст. 199-202, 204-205, 207-212¹, 216-217, 222-223, 231-232)⁷', Кодексі України про адміністративні правопорушення України від 7 грудня 1984 року (глава 12 «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності» (ст. ст. 155', 156, 162, 163, 163'-163⁴,164'-164², 164⁵, 164¹², 164¹⁴, 165Ч65⁵, 166\ 166Ч66⁹)⁷² та у Кодексі Законів про працю України від 10 грудня 1971 року (глава X «Трудова дисципліна» (ст. ст. 147-152).⁷³

Фінансова діяльність регулюється іншими законами, які містять не лише фінансово-правові норми, а й норми конституційного, адміністративного, цивільного права тощо (наприклад, закони України «Про Національний банк України» (1999), «Про місцеве самоврядування» (1997), «Про страхування» (1996) тощо).

Велику групу джерел фінансового права складають спеціальні за­кони, якими регламентується обмежена (спеціальна) сфера фінансової діяльності: оподаткування (закони України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (1991), «Про плату за землю» (1992), «Про податок на додану вартість» (1997), «Про фіксований сільськогосподарський податок» (1998) тощо); повноваження податкових органів (закон України «Про державну податкову службу в Україні»); грошовий обіг (закони України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (2000), «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні; бюджетний процес закон України «Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань» (2004) тощо.

Особливе місце серед спеціальних законів займає закон про Дер­жавний бюджет України, який приймається за особливою процедурою, формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціаль-

⁷¹ Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-Ш // Відомості
Верховної Ради України. - 2001. - № 6. - Ст. 37.

⁷² Кодекс України про адміністративні правопорушення України від 7 грудня 1984
року № 8073-Х // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984. - № 51. - Ст.
1122.

"Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1971. - № 50. - Ст. 375.

— 114 —

ного розвитку держави, спрямований на створення сприятливих умов для розвитку виробництва, соціальної розбудови країни, забезпечує реалізацію виваженої боргової політики та виконання державних функцій в межах наявних ресурсів. Російський державознавець М. І. Лазаревський вказував на хибність думки, що бюджет включає в себе цифри, а не юридичні норми, тому що самий факт включення до бюджету тієї чи іншої цифри є вже повноваженням уряду на стягнення того чи іншого доходу або проведення того чи іншого видатку; бюджет є також планом, приписом і повноваженням. Тому у випадках, коли парламент відмовляє уряду в затвердженні бюджету, управління залишається без плану і без юридичної основи для всіх державних доходів і видатків.⁷⁴ С І. Іловайський у підручнику з фінансового права зазначав, що бюджет набуває форми закону, який включає не тільки бюджет, як розпис доходів і видатків, а й правові норми.⁷⁵

За законодавством України Закон про Державний бюджет - закон, який затверджує повноваженняорганам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету протягом бюджетного періоду.⁷⁶

Правове призначення Закону про Державний бюджет України полягає в тому, що він надає органам влади, які його затверджують, можливість контролю виконавчих та розпорядчих органів держави на складання і виконання бюджету.

Законодавчими актами регулюються також інші сфери фінансової діяльності. Так, закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р. визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності.⁷⁷

Законом України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11 грудня 1991 року встановлюється податок з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів як джерело фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування та проведення природоохоронних заходів на водоймищах.⁷⁸

⁷⁴ Лазаревский Н. И. Конституционное право. Т.7. - СПб., 1908. - С. 470- 471. ⁷- Иловайский С. И. Учебник финансового права. - Одесса, 1912. - С. 145.

⁷⁶ Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року № 2542-Ш // Відомості
Верховної Ради України. - 2001. - № 37-38. - Ст. 189. - Ст. 2, п. 20.

⁷⁷ Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990
року № 509-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 6. - Ст. 37.

⁷⁸ Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів: Закон України від 11 грудня 1991 року № 1963-ХІІ // Відомості Верховної
Ради України. - 1991. - № 6. - Ст. 37.

— 115 —

З липня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про плату за землю», який визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.⁷⁹

Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року визначає статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності.⁸⁰

Аудиторська діяльність регулюється Законом України «Про ауди-торську діяльність» від 22 квітня 1993 року Закон визначає правові засади здійснення її в Україні і спрямований на створення системи незалежно-го фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Поло-ження Закону діють на території України і поширюються на усі суб'єкти господарювання незалежно від форм власності та видів діяльності, органи державної виконавчої влади.⁸¹

Закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року (в редакції Закону від 18 лютого 1997 року) визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.⁸²

Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року встановлюються: платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.⁸³

⁷⁹ Про плату за землю: Закон України від 3 липня 1992 року № 2535-ХІІ //
Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 38. - Ст. 560.

⁸⁰ Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від 26
січня 1993 року № 2939-ХН // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 13.
-Ст. 110.

⁸¹ Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 року № 3125-ХІІ
// Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№ 23. - Ст. 243.

⁸² Про систему оподаткування: Закон України від 25 червня 1991 року№ 1251-XII
(в редакції Закону від 18 лютого 1997 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1997.
-№ 16.-Ст. 119.

⁸⁵ Про податок на додану вартість: Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 21. - Ст. 156.

— 116 —

Особливості оподаткування прибутку підприємств регулює Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року (в редакції Закону від 22 травня 1997 року).⁸⁴

Усім законам, які регулюють податкові правовідносини, властиві деякі загальні риси, зокрема: вони містять норми про ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) та пільг щодо оподаткування, які не можуть встановлюватися і змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування; податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України «Про систему оподаткування», оплаті не підлягають; зміни і доповнення до Закону України «Про систему оподаткування», інших законів України про оподаткування стосовно пільг, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), механізму їх оплати вносяться, як передбачив законодавець, не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з його початком; будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону України «Про систему оподаткування». Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у Законі України «Про систему оподаткування».

Правові основи діяльності Рахункової палати, її статус, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року (із змінами, внесеними згідно з постановою Верховної Ради України № 18/98-ВР від 14 січня 1998 року; з редакційними уточненнями, внесеними у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішень від 23 грудня 1997 року № 7-зп та № 15-рп/2000 від 14 грудня 2000 року).⁸⁵

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня

1999 року визначає правові основи діяльності цього органу.⁸⁶
Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня

2000 року регулюються питання структури банківської системи,
економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності,
реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове

⁸⁴ Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня
1994 року № 334/94-ВР (в редакції Закону від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР) //
Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 27. - Ст. 181.

⁸⁵ Про Рахункову палату: Закон України від 11 липня 1996 року № 315/96-ВР //
Відомості Верховної Ради. - 1998. - № 24. - Ст. 137.

⁸⁶ Про Національний банк України: Закон України від 20 травня 1999 року N° 679-
XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 29. - Ст. 238.

— 117 —

забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.⁸⁷

Цей далеко неповний перелік законодавчих актів засвідчує,що всім законам України як джерелам фінансового права властиві такі характерні риси:

- приймаються в особливому порядку, встановленому Конститу­цією України та Регламентом Верховної Ради України, виключно вищим законодавчим органом держави або шляхом референдуму, причому щодо законопроектів з питань податків та бюджету, згідно з Конституції України, референдум не допускається;

- спрямовані на регулювання найважливіших суспільних відносин у сфері фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування;

- підлягають обов'язковому оприлюдненню у порядку, встановленому самим законом, та обов'язкові для виконання всіма громадянами, посадовими особами, державними органами, громадськими організаціями та суб'єктами господарювання;

- можуть бути змінені або відмінені повністю тільки в особливому порядку, аналогічному порядку їх прийняття.

4. Підзаконні акти як джерела фінансового права

Поряд із законами фінансові правовідносини регулюються цілою системою правових актів, які мають нормативний характер та видають­ся відповідно до закону, на основі закону, для виконання законів шля­хом конкретизованого нормативного регулювання фінансових право­відносин, їх прийнято називати підзаконними.

До підзаконних нормативно-правових актів належать:

- укази та розпорядження Президента України;

- акти (постанови) Верховної Ради України нормативного характеру;

- акти (постанови і розпорядження) Кабінету Міністрів України;

⁸⁷ Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст. 30.

— 118 —

- акти відомчі (акти міністерств, відомств, комітетів, фондів);

- акти органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади;

- акти підприємств, установ, організацій.

Важливим джерелом фінансового права є укази та розпорядження Президента України, що містять фінансово-правові норми. Укази при­ймаються Президентом з метою:

а) деталізації і конкретизації загальних приписів закону, коли
це обумовлено покладеними на нього конституційними
обов'язками;

б) урегулювання тих фінансових відносин, які з тієї чи іншої
причини не урегульовані законом.

Розпорядження Президента містять окремі доручення, що випли­вають із законодавчих актів.

З метою посилення контролю за дотриманням фінансової дисцип­ліни, цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна, активізації роботи щодо усунення виявлених недоліків і порушень Президент України видав Указ «Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи» від 7 серпня 2000 року № 1031/2000.⁸⁸

Президент України Указом від 10 червня 1997 року визначив поря­док офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності. Закони України, укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України не пізніше як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.⁸⁹

Указ Президента України «Про заходи щодо підвищення ефектив­ності контролю за використанням бюджетних коштів» від 19 вересня 2000 року № 1074/2000 видано з метою забезпечення законності та підвищення ефективності використання коштів Державного бюджету України, посилення контролю у цій сфері та створення дійового механізму реагування на виявлені порушення

⁸⁸ Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи:
Указ Президента України від 27 серпня 2000 року № 1031/2000 // Урядовий кур'єр.
- 2000. - 20 вересня.

⁸⁹ Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та на­
брання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 //
Урядовий кур'єр. - 1997. - 14 червня.

⁹⁰ Про заходи щодо підвищення ефективності контролю за використанням
бюджетних коштів: Указ Президента України від 19 вересня 2000 року № 1074/2000
// Офіційний вісник України. - 2000. - № 38. - 6 жовтня.

— 119 —

Окреме місце серед указів Президента України як джерел фінансового права займають ті з них, в яких визначається правовий статус органів, що мають повноваження у сфері фінансової діяльності. Так, відповідно до Указу Президента України «Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій» від 22 серпня 1996 року № 760/96 з метою посилення контролю за справлянням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, зміцнення виконавської дисципліни працівників податкових органів на базі Головної державної податкової інспекції України, державних податкових інспекцій у Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах, що ліквідуються, було утворено Державну податкову адміністрацію України та відповідно державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах.⁹¹ Указами Президента України встановлені також повноваження Міністерства фінансів України, Головного контрольно-ревізійного управління України, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державного комітету фінансового моніторингу України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку тощо.⁹²

⁹¹ Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих
державних податкових адміністрацій: Указ Президента України від 22 серпня 1996
року № 760/96 // Урядовий кур'єр. - 1996. - 29 серпня.

⁹² Див.: Положення про Міністерство фінансів України: Указ Президента Украї­
ни від 26 серпня 1999року№ 1081/99//Офіційний вісник України 1999.-№35.-Ст.
1785. Про Положення про Головне контрольно-ревізійне управлін-чня України: Указ
Президента України від 28 листопада 2000 року № 1265/2000 // Офіційний вісник
України. - 2000. - № 48. - Ст. 2080. Про затвердження Положення про Державну
податкову адміністрацію України: Указ Президента України від 13 липня 2000 року
№ 886/2000 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 29. - Ст. 1200. Про Положення
про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України: Указ
Президента України від 4 квітня 2003 року № 292/2003 // Офіційний вісник України.
- 2003. - № 15. - Ст. 650. Про Положення про Державний комітет фінансового
моніторингу України: Указ Президента України від 24 грудня 2004 року № 1527/2004
// Офіційний вісник України. - 2004. - № 52. - Ст. 3455. Про Державну комісію з
цінних паперів та фондового ринку: Указ Президента України від 12 червня 1995
року № 446/95 // Урядовий кур'єр. - 1995. - 20 червня. Про додаткові заходи щодо
вдосконалення діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондо-вого ринку:
Указ Президента України від 25 вересня 2002 року № 861/2002 // Офіційний вісник
України. - 2002. - № 40. - Ст. 1854. - Питання Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку: Указ Президента Украї-ни від 15 грудня 2004 року № 1488/2004 //
Офіційний вісник України. - 2004. - № 50. - Ст. 3265 тощо.

— 120 —

Вплив на регулювання фінансових правовідносин мають і акти Верховної Ради України нормативного характеру. Як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону, що містить фінансово-правові норми. З метою створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіх рівнях влади, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних даних Верховна Рада України прийняла постанову «Про структуру бюджетної класифікації України» від 12 липня 1996 року № 327/96-ВР.⁹³ Особливе місце серед актів Верховної Ради України займає її Регламент, який має силу закону і встановлює порядок скликання та проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування органів державної влади, визначає законодавчу процедуру, порядок здійснення контрольної діяльності, процедуру окремих видів діяльності Верховної Ради, її органів і організацій, народних депутатів, посадових осіб та інші процедури, а також функції органів Верховної Ради України та її посадових осіб, які випливають з їх повноважень, встановлених Конституцією України.⁹⁴ Постановами Верховної Ради України затверджуються Основні напрями бюджетної політики на кожен рік.

Вищим органом державної виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України, який в межах своєї компетенції на основі та на виконання Конституції, законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України та Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України наділений правом видавати постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Вони містять фінансово-правові норми, які стосуються основних напрямів фінансово-кредитної та грошової політики.

Норми фінансового права містяться у Положеннях про міністерст­ва та інші органи виконавчої влади, які затверджуються постановами Кабінету Міністрів України (Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434; постанова Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2000 року № 732 «Про утворення Державної пробірної

"Про структуру бюджетної класифікації: Постанова Верховної Ради України від 12 липня 1996 року №327/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 42. - Ст. 208.

⁹⁴ Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 року № 129-ВР // Відомості Верховної Ради України/. - 1994. - № 35. - Ст. 338.

— 121 —

служби та казенних підприємств пробірного контролю»; постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 року № 1204 «Про затвердження типових положень про Головне фінансове управління обласної, Київської міської та фінансове управління Севастопольської міської державної адміністрації, про фінансове управління районної, районної у м. Києві та фінансовий відділ районної у м. Севастополі державної адміністрації» тощо).

Багато постанов видаються з метою конкретизації та деталізації за­конів України і указів Президента України. Так, з метою реалізації Бю­джетного кодексу України було прийнято постанови: «Про механізм зупинення операцій з бюджетними коштами» від 28 жовтня 2002 року № 1627, «Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місце­вих бюджетів» від 24 лютого 2003 року № 207, «Про розроблення прогно-зних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету» від 26 квітня 2003 року № 621, «Про затвердження Порядку надання та погашення безвідсоткових середньострокових позичок місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування» від 28 січня 2005 року № 104 тощо.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття. В постановах може встановлюватись й інший порядок уведення їх у дію.

До підзаконних нормативно-правових актів належать також акти, що приймаються міністерствами, відомствами, комітетами, фондами, статус яких визначається у відповідних положеннях та у Загальному положенні про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади України, затвердженому Указом Президента України від 12 березня 1996 року № 179. Відповідно до Положення міністерства інші центральні органи виконавчої влади України узагальнюють практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляють пропозиціїпро вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносять їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень вони організовують виконання актів законодавства, здійснюють систематичний контроль за їх реалізацією, на основі та на виконання актів законодавства видають накази, організовують і контролюють їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, їх рішення є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, підприємствами, установами і

— 122 —

організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Нормативно-правові акти міністерств, відомств підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством. Міністерство у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами спільні акти.⁹⁵ Такі акти:

- мають нормативний характер;

- є обов'язковими для виконання на всій території України;

- видаються з питань, віднесених виключно до компетенції міністерств, відомств;

- розкривають і конкретизують фінансово-правові норми, що містяться у законах, указах Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України, приймаються на їх підставі і направлені на їх виконання.

Відомчі акти підлягають обов'язковій державній реєстрації, яка здійснюється Міністерством юстиції, відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади», Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731. На державну реєстрацію подаються постанови, накази, інструкції державних органів та міністерств, що містять правові норми, встановлюють правила поведінки, розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії та характеру відомостей, що в них містяться.

⁹³ Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України: Затверджено Указом Президента України від 12 березня 1996 року № 179/96 // Урядовий кур'єр. - 1996. - 28 березня

⁹⁶ Див. Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 3 жовтня 1992 року №493/92, Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року№ 731 //36. постанов Уряду України. - 1993.-№ 1-2. - Ст. 28.

— 123 —

Відомчі нормативні акти вступають у дію через 10 днів після їх державної реєстрації, якщо в них не передбачено інший термін, але не раніше їх офіційного оприлюднення.

Відомчі акти головним чином містять норми, які розвивають, конкретизують та доповнюють правові приписи законів України та постанов Кабінету Міністрів України, вони є актами спеціальної компетенції, хоч інколи мають міжгалузевий і навіть загальний характер.

Форма відомчих нормативно-правових актів різноманітна: накази, постанови, інструкції, розпорядження, вказівки органів виконавчої влади (міністерств, відомств) тощо. Специфіка кожного виду нормативно-правового акта зумовлена особливостями його змісту та порядку прийняття.

Такі акти можна поділити на чотири групи:

1) акти міністерств і відомств, які здійснюють фінансову діяльність у зв'язку з виконанням своїх основних функцій і завдань (наприклад, наказ Міністерства транспорту України від 9 червня 2003 року № 429 «Про встановлення знижки з цільових портових зборів», наказ Міністерства юстиції України від 18 лютого 2003 року № 13/5 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріаль­них конторах та в приватних нотаріусів», наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 18 грудня 2000 року № 339 «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати внесків на загально-обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття»);

2) акти міністерств і відомств, для яких фінансова діяльність є основною (Міністерства фінансів України, Національного банку України, Державної податкової адміністрації України, Державного казначейства України), наприклад, наказ Міністерства фінансів України від 30 травня 2003 року № 384 «Про порядок закупівлі послуг, пов'язаних із здійсненням державних зовнішніх запозичень, обслуговуванням і погашенням державного боргу», постанова Правління Національного банку України від 9 лютого 2005 року № 32 «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку», наказ Державної податкової адміністрації України від 11

— 124 —

червня 2003 року № 290 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби», наказ Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року № 226 «Про затвердження «Порядку повернення платникам помилково та (або) надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів)» тощо);

3) спільні акти міністерств і відомств, які здійснюють фінансову діяльність у зв'язку з виконанням своїх основних функцій і завдань, та тих, для яких фінансова діяльність є основною (наприклад, спільний наказ Міністерства аграрної політики України, Міністерства фінансів України від 8 вересня 2003 року № 337/534 «Про затвердження Порядку використання коштів Державного бюджету України на фінансування заходів з підготовки насіння та вирощування озимої пшениці за нетрадіційними технологіями», спільний наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства праці та соціальної політики України, Державного комітету України по геології і використанню надр від 7 квітня 1999 року № 79/187/51/57 «Про затвердження Методики розрахунку платежів за користування надрами для видобування урану, сировини ювелірної (дорогоцінне каміння), крім бурштину, ювелірновиробної (напівдорогоцінне каміння), виробної (виробне каміння) та облицювальних матеріалів», спільний наказ Міністерства юстиції України, Державної податкової адміністрації України від 7 лютого 2003 року № 9/5/59 «Про реєстрацію податкових застав нерухомого майна» тощо);

4) спільні акти міністерств і відомств, для яких фінансова діяльність є основною (наприклад, наказ Головного контрольно-ревізійного управління України та Державного казначейства України від 11 червня 2002 року № 141/105 «Про затвердження Порядку надання інформації про обсяги коштів державного та місцевих бюджетів, що виділялись головним розпорядникам бюджетних коштів та установам, організаціям і підприємствам», наказ Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казна­чейства України від 3 лютого 2005 року №58/78/22 «Про

— 125 —

затвердження Порядку взаємодії органів державної податкової служби України, Міністерства фінансів України, фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та (або) надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) платникам податків», наказ Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби України від 29 липня 2004 року № 439/551 «Про затвердження Порядку взаємодії митних і податкових органів при організації та проведенні спільних планових і позапланових перевірок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності», наказ Головного контрольно-ревізійного управління України і Державної податкової адміністрації України від 13 вересня 2004 року № 252/531 «Про затвердження Порядку погодження органами державної контрольно-ревізійної служби з органами державної податкової служби планів-графіків проведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності» тощо). Відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо вдос­коналення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» від 9 лютого 1999 року № 145/99 запроваджено єдину систему планування, координації та контролю за нормотворчою діяльністю органів виконав­чої влади. Ним передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади подають щорічно до 1 січня до Міністерства юстиції України звіти про стан нормотворчої діяльності. В Указі вказано на необхідність розроблення і прийняття нормативних актів України, які за своєю суттю повинні відповідати законодавству Європейського Союзу.⁹⁷

У зв'язку з розвитком органів місцевого самоврядування в Україні активізувалася їх нормотворча діяльність у сфері фінансів. Важливою складовою частиною системи джерел фінансового права є постанови і рішення Верховної Ради України та Ради Міністрів Автономної Респуб­ліки Крим, розпорядження глав місцевих адміністрацій, акти місцевих рад, виконавчих комітетів та керівників їх управлінь і відділів щодо питань бюджетного процесу, місцевих податків та зборів, здійснення місцевих запозичень, функціонування місцевих валютних фондів. Вони містять фінансово-правові норми та регулюють фінансову діяльність певного адміністративно-територіального утворення.

⁹⁷ Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади: Указ Президента України від 9 лютого 1999 р. №145/99 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 6. - 26 лютого.

— 126 —

Підзаконні нормативні акти представницьких органів місцевого самоврядування (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільсь­ких, селищних, міських, районних у містах, районних і обласних рад), що видаються в межах їх компетенції та містять фінансово-правові норми, є обов'язковими для виконання на відповідній території. Вони належать до регіональних джерел фінансового права і включають:

- Конституцію Автономної Республіки Крим;

- постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- рішення органів місцевого самоврядування (сільських, селищ­них, міських, районних у містах, районних і обласних рад);

- нормативні накази керівників і управлінь виконавчих комітетів місцевих рад.

Конституція Автономної Республіки Крим містить норми про фі­нансову діяльність в Автономній Республіці Крим та повноваження органів під час її здійснення.

Відповідно до ст. 4 Конституції Автономної республіки Крим⁹⁸ її норми мають пряму дію.

Ст. 27 Конституції Автономної Республіки Крим визначено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим з питань, що мають нор­мативно-правовий характер, приймає постанови, а з питань, організа­ційно-розпорядчого характеру - рішення. Такі нормативно-правові акти є обов'язковими для виконання на цій території та не повинні суперечити Конституції Автономної Республіки Крим. Інакше вони не мають юридичної сили і можуть бути оскаржені до суду особами, права та інтереси яких порушені, та визнані судом недійсними, якщо інше не встановлено законом України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим має право скасувати свої акти повністю або частково.

До підзаконних нормативних актів належать також постанови, рішення і розпорядження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та акти (розпорядження) місцевих виконавчих органів влади. Вони також містять фінансово-правові норми, а тому є джерелами фінансового права.

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим в межах своєї компе­тенції:

⁹⁸ Конституція Автономної Республіки Крим: Прийнята на другій сесії Верхо­вної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 року // Сборник нормативно-правовых актов Автономной Республики Крым. - 1998. - № 12. - Ст. 1008.

— 127 —

- видає постанови, рішення і розпорядження, обов'язкові для виконання на всій території республіки;

- має право скасувати акти міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим, інших підвідомчих її органів, а з питань виконання державних функцій і повноважень - також акти місцевих державних адміністрацій, якщо вони прийняті з порушенням Конституції України, законів України, актів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України.

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим має право скасувати свої акти повністю або частково, крім того, такі акти можуть скасовува­тися Президентом України.

Підзаконним нормативним актам органів місцевого самоврядуван­ня як джерелам фінансового права властиві такі особливості:

- мають територіальну обмеженість;

- характеризуються самостійністю в прийнятті рішень, які стосуються затвердження та виконання місцевого бюджету, встановлення місцевих податків і зборів;

- є обов'язковими для виконання для розміщених на відповідній території підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчого підпорядкування, а також для посадових осіб і громадян цієї території;

- рішення органів місцевого самоврядування (сільських, селищ­них, міських, районних у містах, районних і обласних рад) набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення (якщо не встановлено пізніший термін у самому акті).

Нормативно-правові акти, які стосуються прав та свобод людини і громадянина, встановлюють їх обов'язки, набирють чинності після оприлюднення їх в установленому порядку.

Прийняття рішеннь про відповідність Конституції Автономної Республіки Крим, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України здійснюється відповідно до Конституції України Конституційним Судом України.

З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може призупинити дію цих нормативно-правових актів з одночасним зверненням до Конституційного Суду України відносно їх конституційності.

— 128 —

Дія актів органів місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим з питань виконання делегованих їм повноважень у разі, коли вони суперечать Конституції України та законам України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правовим актам Автономної Республіки Крим, може призупинятися відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим (акти представницьких органів), Радою Міністрів Автономної Республіки Крим (акти виконавчих органів) з одночасним зверненням до суду.

Основне призначення локальних нормативних актів, що видаються підприємствами, установами, організаціями, як джерел фінансового права - конкретизувати законодавчі приписи відповідно до умов конкретного колективу з метою регулювання фінансової діяльності. До них належать нормативний наказ, інструкція адміністрації, статут, положення. Локальні нормативні акти реєструються місцевими органами державної виконавчої влади.

Локальна норма у фінансовому праві України - правило загально­обов'язкової поведінки, санкціоноване державою та прийняте у встановленому законом порядку безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях і яке діє в їх межах.

Локальні фінансово-правові норми, що приймаються на рівні підприємства, установи, організації, є складовою частиною системи фінансового права. Вони повинні бути внутрішньо погодженими з більш загальними правовими нормами, які посідають провідне, визначальне місце в ієрархії правових норм.

Ознаками локальних фінансово-правових норм є такі:

- обмежена сфера дії в просторі та часі;

- обмежене коло суб'єктів;

- спеціальна процедура прийняття;

- максимальна конкретизація загальних правових норм. Здійснення локальної нормотворчості відбувається за таких умов:

локальна норма повинна бути прийнята в попередньо встановленому централізованому порядку; необхідна наявність загальної норми, яка надає право локальної нормотворчості.

5. Значення судових актів для застосування фінансово-правових норм

Важливе значення для застосування фінансово-правових норм мають постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких на

— 129 —

підставі аналізу й узагальнення судової практики містяться керівні роз'яснення судам з питань застосування чинного фінансового законодавства при розгляді різних категорій справ, учасниками яких є суб'єкти фінансових правовідносин. Вони є обов'язковими для усіх судів України і публікуються у відповідних збірниках. Наприклад, постанови Пленуму Верховного Суду України: від 12 квітня 1996 року № 6 «Про практику розгляду кримінальних справ про збут підроблених грошей чи цінних паперів»; від 18 квітня 1997 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції»; від 25 квітня 2003 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності»; від 8 жовтня 2004 року № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» тощо. Ці постанови відрізняються конкретністю, глибоким аналізом вирішуваних проблем, законністю."

При розв'язанні спорів за участю суб'єктів фінансових правовідно­син судовими органами різних інстанцій не тільки здійснюється конт­роль за правильністю застосування фінансового законодавства, а й уза­гальнюється відповідна практика розв'язання таких спорів. Вивчення цієї практики дає можливість Верховному Суду давати керівні роз'яс­нення щодо застосування фінансового законодавства.

Джерелами фінансового права є ті судові акти, які, по-перше, реально змінюють права і обов'язки учасників фінансових відносин, і по-друге - опубліковані. До них належать: постанови Пленуму Верховного Суду України, рішення Верховного Суду України в окремих справах, що мають принциповий характер і опубліковані, рішення судів нижчого рівня підпорядкування, апробовані Верховним Судом України і опубліковані.

Постанови Пленуму Верховного Суду України мають значення для однакового застосування норм фінансового законодавства, оскільки роз'яснюють, як слід застосовувати конкретні норми.

Тлумачення закону, що здійснюється Пленумом Верховного Суду України, адресоване не тільки судовим органам. Юридичні та фізичні особи при розв'язанні спірних питань, що випливають із фінансових відносин, також змушені звертатись до цих роз'яснень з тим, щоб

⁹⁹ Маляренко В., Коржанський М. Про юридичну силу постанов пленуму Вер­ховного Суду // Голос України. - 1996. - № 81.

— 130 —

усвідомити, як з точки зору Верховного Суду України буде розцінено їх дії судом, що розглядає конкретну справу.

Значення керівних роз'яснень, що приймаються Пленумом Верховного Суду України, полягає в тому, що вони:

а) містять багато положень, вироблених судовою практикою, які
впливають на процес створення нових норм і удосконалення
чинного законодавства, оскільки вони у подальшому
сприймаються законодавцем і формулюються у вигляді норм
права;

б) свідчать про ефективність законодавства, відповідність (невід­
повідність) окремих норм новим потребам життя;

в) конкретизують норми права, виражені в абстрактній формі,
наближують їх до конкретних ситуацій;

г) містять тлумачення норм права, орієнтують судову практику
на правильне застосування чинного законодавства.

Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України даються ним у межах його повноважень, мають правову силу, стають обов'язко­вими для виконання всіма учасниками судочинства - мають загальний характер, розраховані на багаторазове застосування, що характерно для джерел права. Але ці роз'яснення не підміняють закон, не змінюють його суть. Видання таких роз'яснень не наділяє вищий судовий орган країни правотворчими функціями і не підміняє правотворчі органи.

Акти Верховного Суду України з питань судової практики нерідко заповнюють прогалини правового регулювання, наприклад, визначення ознак осіб, які охоплюються терміном «фізична особа», для позначення одного із суб'єктів ухилення від сплати податків. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 року № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» під такими фізичними особами слід розуміти:

а) службових осіб підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи, на яких покладені обов'язки з ведення бухгалтерського обліку, подання податкових декларацій, бухгалтерських звітів, балансів, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів (керівники, особи, котрі виконують їхні

— 131 —

обов'язки, інші службові особи, яким у встановленому законом порядку надане право підпису фінансових документів);

б) осіб, що займаються підприємницькою діяльністю без
створення юридичної особи;

в) будь-яких осіб, котрі зобов'язані утримувати та/або сплачувати
податки, збори, інші обов 'язкові платежі, що входять до системи
оподаткування і введені в установленому законом порядку, в
тому числі податкових агентів — фізичних осіб та службових
осіб податкових агентів - юридичних осіб при несплаті ними
податку з доходів фізичних осіб.'⁰⁰

Судова практика, яка закріплюється в окремих рішеннях з фінан­сових питань, на відміну від керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, не має обов'язкового значення, але вона є необхідною:

а) для з'ясування змісту фінансового законодавства та його
правильного застосування;

б) для врахування у процесі вдосконалення чинного зако­
нодавства і видання нормативних актів.

Певний вплив на регулювання фінансових правовідносин мають рішення Конституційного Суду України. У юридичній науці триває дискусія про правову природу таких рішень, в ході якої серед інших думок пропонується законодавчо закріпити їх нормативний характер, як це має місце у деяких країнах Заходу, Азербайджані, Вірменії, Республіці Білорусь, Казахстані, Литві.¹⁰¹ Специфіка нормативних приписів рішень Конституційного Суду України полягає в тому, що такі приписи не створюють нових різновидів фінансово-правового регулювання, а дають тлумачення існуючих фінансово-правових норм. Особливості впливу рішень Конституційного Суду України на джерела фінансового права пов'язані з його компетенцією - правом визнавати неконституційними фінансово-правові норми, які у разі визнання їх такими втрачають силу, що веде до змін у фінансовому законодавстві.

Практика діяльності Конституційного Суду України дає достатні підстави для висновку про те, що його рішення про визнання неконсти-

туційними законів, інших правових актів або їх окремих положень є складовою чинного законодавства і посідають в системі джерел права особливе місце. Ухвалюючи рішення, Конституційний Суд України не встановлює нових норм права, оскільки це не властиво його призначен­ню і повноваженням, а лише «звільняє» систему законодавства від актів, що суперечать Основному Закону держави, виконуючи тим самим «функцію негативного правотворця».¹⁰² Цим самим рішення Конституційного Суду України підпадають під визначення поняття нормативно-правового акта, оскільки ними фактично «скасовуються» вказані правові акти в цілому чи їх окремі частини. Це має місце тому, як зауважив Ю.Л.Власов, що хоча тлумачення, що надає Конституційний Суд України, за своєю природою є не автентичним, а делегованим офіційним тлумаченням, останнє внаслідок делегування Верховною Радою України Конституційному Суду України своїх повноважень щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України «має однакові юридичні ознаки з автентичним тлумаченням, яке надавала Верховна Рада України».¹⁰³

Оскільки будь-який інтерпретаційний акт має допоміжний харак­тер відносно нормативно-правового акта тлумачення, то рішення Конституційного Суду України з питань офіційного тлумачення Конституції України чи конкретних законів за юридичною природою є «підконституційними» та «підзаконними».¹⁰⁴ Особлива юридична сила рішень органів конституційної юрисдикції відрізняє їх від актів судів загальної юрисдикції та інших судових органів і водночас зближує з актами законодавства, оскільки рішенням цих органів з конкретних справ надається характер юридичного прецеденту.

Прикладами рішень Конституційного Суду України, які містять нормативні приписи фінансово-правового характеру, можуть бути: рі­шення Конституційного Суду України у справі за конституційним по­данням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про Рахункову палату Верховної

¹⁰⁰ Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за
ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів: Постано-ва
Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 року № 15.

¹⁰¹ Гаврилюк Р. О. Джерела фінансового права: Навчально-методичний посіб-ник.
- Чернівці: Рута, 2003. - С 41-42.

— 132 —

^10: Тихий В. Правотлумачсння Конституційним Судом України та правова природа його рішень // Вісник Конституційного Суду України. - 2001. - № 1. - С. 69.

^т Власов Ю. Л. Проблеми тлумачення норм права. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - С 264.

¹⁰⁴ Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика. - Харьков: Факт, 2001.-С. 215.

— 133 —

Ради України» (справа про Рахункову палату) від 23 грудня 1997 року № 7-зп; рішення Конституційного Суду України у справі за конститу­ційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» і підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) від 20 березня 2002 року №5-рп/2002; рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа про податки) від 5 квітня 2001 року № З-рп/2001; рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» та частини першої статті 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями) від 29 січня 2002 року № 1-рп/2002; рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (справа про податкову заставу) від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 тощо.

6. Міжнародні правові акти як джерела фінансового права

Міжнароднийдоговірузв'язкузрозвиткомміжнародногоспівробіт-ництва та взятим Україною курсом на міжнародну інтеграцію є одним із основних джерел сучасного права взагалі і фінансового зокрема.

Міжнародний договір - це угода двох чи декількох держав про встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків у різних відно­синах між ними у формі договору, угоди, пакту, конвенції, протоколу, заключного акта тощо.

— 134 —

Розрізняють такі види міжнародних договорів: що підлягають ра­тифікації і не потребують ратифікації; двосторонні та багатосторонні; міждержавні, міжурядові та відомчі.

Відповідно до Конституції України (ст. 9) чинні міжнародні дого­вори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Законом України «Про міжнародні договори України» від 24 червня 2004 року, встановлено, що положення офіційно опублікованих міжнародних договорів України, застосовується у порядку, передбаченому для норм чинного законодавства^. 2. ст. 19).¹⁰⁵

Для здійснення інших положень міжнародних договорів України приймаються відповідно правові акти. Згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може виражатися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття, приєднання до договору.

Конституцією України (ст. 85) встановлено, що тільки Верховна Рада України наділена правом надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України.

Міжнародні договори підлягають неухильному дотриманню Укра­їною відповідно доВіденськоїконвенціїпроправонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 року, ратифікованої Україною 17 вересня 1992 року, Законів України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року (ст. 6, 7), «Про міжнародні договори України» від 24 червня 2004 року.