Нагляд Комітету міністрів Ради Європи

Нагляд за виконанням Україною, а так само й інши­ми державами-учасницями Конвенції рішень Європей­ського суду з прав людини здійснює Комітет міністрів Ради Європи в порядку, встановленому Правилами за­стосування параграфа 2 статті 46 Європейської Конвен­ції з Прав Людини.

Після того, як рішення Суду було передано до Комі­тету міністрів відповідно до пункту 2 статті 46 Конвенції, справа має бути внесена до порядку денного Комітету міністрів без затримки. При цьому нагляд Комітету міні­стрів за виконанням рішень Суду проходить на спеціа­льних засіданнях з прав людини, порядок денний яких є відкритим. Якщо посаду голови Комітету міністрів посі­дає представник держави, яка є стороною в справі, пере­даній на розгляд до Комітету міністрів згідно з п. 2 стат­ті 46 Конвенції, цей представник повинен залишити по­саду голови на час розгляду цієї справи.

Якщо в рішенні, переданому до Комітету міністрів для здійснення нагляду за його виконанням, Страсбур­зький суд ухвалив, що мало місце порушення Конвенції або її протоколів, та/або призначив справедливу компе­нсацію потерпілому, Комітет міністрів повинен запроси­ти державу-відповідача для інформування про заходи, які вона здійснила для виконання рішення Суду. Комі­тет міністрів, крім того, має право розглядати будь-яку інформацію від потерпілої сторони щодо виплати спра­ведливої компенсації або вживання індивідуальних за­ходів.

Під час нагляду за виконанням рішень Суду Комітет міністрів розглядає:

· чи була виплачена справедлива компенсація, призначена Судом, у тому числі пеня, якщо вона була нарахована;

· чи були вжиті індивідуальні заходи з метою припинення порушення й повернення потерпілого настільки, наскільки це можливо, до стану, що існував до порушенням Конвенції;

· чи були вжиті загальні заходи для запобігання новим порушенням, подібним тим, які були виявлені, або для припинення продовження порушень.

Згідно з Протоколом № 14 до Кон­венції, було введено у дію но­ву редакцію статті 46 Конвенції, яка передбачає наступне:

· якщо Комітет міністрів вважає, що нагляд за виконанням остаточного рішення ускладнений проблемою тлумачення рішення, він може звернутися до Суду з метою надання відповідного роз'яснення. Рішення про звернення ухвалюється більшістю у дві третини голосів представників, які мають право засідати в Комітеті;

· якщо Комітет міністрів вважає, що Висока Договірна Сторона відмовляється виконувати остаточне рішення у справі, в якій вона є стороною, він може, після формального повідомлення цієї Сторони і шляхом ухвалення рішення більшістю у дві третини голосів представників, які мають право засідати в Комітеті, звернутися до Суду з питанням про додержання цією Стороною свого зобов'язання щодо виконання рішення Суду згідно з пунктом 1 ст. 46 Конвенції;

· якщо Суд встановлює порушення п. 1 ст. 46 Конвенції, він передає справу Комітетові міністрів з метою визначення заходів, яких необхідно вжити. Якщо Суд не встановлює порушення цього пункту, він передає справу Комітетові міністрів, який приймає рішення про закриття розгляду справи.

Підсумовуючи викладене, необхідно відзначити, що хоча Конвенція закріплює обов'язок щодо усунення порушення прав людини тільки державою-відповідачем у конкретній справі, однак на практиці інші держави-учасниці у багатьох випадках також проводять законодавчі, адміністративні та інші захо­ди з метою недопущення в подальшому аналогічних порушень конвенційних норм. У цьому й полягає, хоча і опосередкований, проте найбільш дієвий соціально-правовий результат діяльно­сті Суду.

[1] Європейська угода про осіб, які беруть участь у процесі Європей­ського суду з прав людини, була ратифікована Законом України № 1846-ІУ від 23 червня 2004 року.

[2] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» // Право України. - 1996. - № 12. - С. 92.

[3] Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) // Вісник Конституційного Суду України. - 2002. - № 4. - С. 20.