Тема 5. Поняття, види та система джерел екологічного права

Джерела екологічного права — це нормативно правові акти, прийняті уповноваженими державними органами чи органами місцевого самоврядування, які містять правила поведінки, що регулюють відносини людини з навколишнім природним середовищем та екологічно значущу поведінку суб'єктів екологічних правовідносин.
Для позначення нормативної сфери регулювання відносин між навколишнім природним середовищем, людиною і суспільством використовуються поняття "екологічне законодавство", "законодавство про охорону навколишнього природного середовища", "природоохоронне законодавство", "природоресурсове законодавство", "земельне, водне, лісове тощо законодавство", "екологізоване законодавство". Всі ці поняття виникали на різних етапах становлення та розвитку еколого-правових норм і відображають поступове формування нової галузі законодавства — екологічного.
Екологічне законодавство — це сукупність законодавчих і інших нормативно-правових актів, які містять правові норми, які регулюють охорону навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки населення, територій та екологічного правопорядку.
Систему екологічного законодавства можна будувати за різними критеріями:
1) за юридичною силою увесь масив екологічного законодавства поділяється на закони та підзаконні нормативно правові акти. Серед законів найважливіше значення має Конституція.
Серед джерел екологічного права особливе місце займають міжнародно-правові акти.
Головним системоутворюючим актом екологічного законодавства є закон "Про охорону навколишнього природного середовища", який визначає головні принципові засади регулювання екологічних відносин. Цей Закон є комплексним актом прямої дії і встановлює екологічні вимоги до джерел шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, до захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, а також забезпечує правову основу досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорони, раціонального використання і відтворення природних ресурсів. Він визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. У цьому Законі здійснено поєднання інтегрованого і диференційованого підходів до регулювання екологічних відносин.
Закон складається з 16 розділів, які включають 72 статті. У них послідовно сформульовані завдання і принципи охорони навколишнього природного середовища, визначені об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища, компетенція органів державної влади, місцевого самоврядування та громадських об'єднань. Ключовим розділом Закону є розділ II "Екологічні права та обов'язки громадян".
Прийняття Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" відіграло колосальну роль у становленні сучасного екологічного законодавства, фактично визначивши напрям його розвитку. Зважаючи на це, у науковій літературі цей Закон іменують своєрідною "екологічною Конституцією". Багато розділів Закону на сьогодні розвинуті в окремих законодавчих актах, наприклад закони України від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу", від 13 липня 2000 р. "Про зону над звичайної екологічної ситуації" тощо. Але слід зауважити, що цей Закон акцентує увагу на природоохоронних відносинах, у зв'язку з чим актуальним стало прийняття ряду нормативно-правових актів природоресурсового спрямування, якими в Україні є спеціалізовані по основних об'єктах кодекси та закони — Земельний (ЗК), Водний (ВК), Лісовий (ЛК) кодекси та Кодекс України про надра (КпН), закони України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ", від 9 квітня 1999 р. "Про рослин ний світ" та ін.
Серед найважливіших джерел екологічного права можна назвати Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затв. постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. № 188/98 ВР.
Характерною рисою екологічного законодавства є врегулювання значного кола екологічно значущих питань на рівні підзаконних нормативно правових актів.
Нормативно правові акти Президента України в системі джерел екологічного права в основному регулюють окремі ситуації чи стосуються окремих об'єктів. До них, зокрема, належать укази Президента України від 8 вересня 1993 р. № 362/93 "Про збереження і розвиток природно заповідного фонду України", від 26 листопада 1993 р. № 563/93 "Про біосферні заповідники в Україні", від 6 серпня 1998 р. № 855/98 "Про День довкілля" тощо.
Велика роль належить постановам Кабінету Міністрів України, основне призначення яких полягає у конкретизації законодавчих положень (постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001 р. № 1655 "Про затвердження Порядку ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря"; від 21 квітня 1998 р. № 521 "Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно заповідного фонду України", та ін.).
Джерелами екологічного права є також акти відповідних міністерств, державних комітетів, органів господарського управління і контролю, на які покладено функції організації раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки (наприклад, Інструкція про порядок та критерії взяття на державний облік об'єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, затв. наказом Мінекоресурсів від 10 травня 2002 р. № 177. Серед цих актів чільне місце посідають нормативно правові акти, прийняті зазначеними органами спільно.
Відповідно до законодавства органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями у галузі екології і реалізують їх за допомогою прийняття нормативно правових актів, які є обов'язковими до виконання на відповідній території;
за формою законодавчого акта — кодифіковані (ЗК, ЛК, ВК, КпН) та некодифіковані;
за предметом регулювання — акти екологічного права поділяються на загальні екологічні та спеціальні екологічні;
за об'єктом регулювання — які встановлюють правила охорони і використання окремих природних об'єктів (закони "Про тваринний світ", "Про рослинний світ") або здійснення окремих видів діяльності.

Тема 6. Поняття еколого-правового статусу особи в Україні

Еколого-правовий статус особи є спеціальним стосовно за зального правового статусу особи. В теорії права під останнім прийнято розуміти систему суб'єктивних юридичних прав та юридичних обов'язків особи. У найширшому значенні під правовим статусом особи розуміють її юридично закріплене становище у суспільстві.
Загальний правовий статус особи визначено Конституцією України, яка закріплює основні права, свободи та обов'язки людини та громадянина у різних сферах суспільного життя, в тому числі і в екологічній.
Еколого правовий статус особи — це визначені Конституцією та іншими нормативно правовими актами сукупність екологічних прав і обов'язків особи, її місце, становище і роль в суспільстві в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, а також у галузі забезпечення екологічної безпеки.
Еколого правовий статус особи — порівняно новий інститут екологічного права України. Еколого правовий статус особи у юридичній літературі пропонується розкривати через його структуру, яка охоплює наступні елементи — громадянство, правосуб'єктність, загальні та конституційні принципи, права і свободи, обов'язки, гарантії їх дотримання. Крім того, до самостійних елементів такого статусу відносять також юридичну відповідальність, інтереси людини тощо. Ці елементи характеризують і безпосередньо визначають місце індивіда в суспільстві, державі загалом та в екологічній сфері зокрема.
Найхарактернішим зв'язком особи (людини) з державою є її громадянство як постійний політико-правовий зв'язок, що відображається в їхніх взаємних правах і обов'язках.
Другим елементом еколого-правового статусу людини, який пов'язаний із громадянством, є правосуб'єктність особи. Загальна правосуб'єктність, а також правосуб'єктність у ряді галузей права існує як єдина праводієздатність, яка одночасно охоплює 2 моменти: 1) можливість володіння правами і обов'язками і 2) можливість їх самостійного здійснення. Як реальне правове явище правосуб'єктність має галузевий характер. В екологічному праві правосуб'єктність будується за таким же зразком, як і цивільна правосуб'єктність, проте має галузеву специфіку. Для прикладу, лише громадяни та юридичні особи України можуть бути суб'єктами права приватної власності на ліси в Україні. Реалізувати самостійно це суб'єктивне право громадянин України зможе лише по досягненню ним повноліття.
Центральне місце в структурі еколого-правового статусу особи займають екологічні права та обов'язки. Вони становлять його зміст.
Під екологічними правами розуміються визнані і закріплені у законодавстві права індивіда, які забезпечують задоволення різноманітних потреб людини при взаємодії із природою.
Конституцією (ст. 50) закріплено одне із основних екологічних прав — право на безпечне для життя та здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Крім того, цією ж статтею кожному гарантовано право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Найповніше екологічні права закріплено у ст. 9 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", згідно з якою кожний громадянин України має право на:
а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;
б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення про позицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;
в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;
г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;
д) об'єднання в громадські природоохоронні формування;
е) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;
є) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи;
ж) одержання екологічної освіти;
з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;
и) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.
Законодавством України можуть бути визначені й інші екологічні права громадян.
На відміну від екологічних прав екологічні обов'язки передбачають закріплену у законодавстві необхідність певної поведінки громадян у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.
Конституція (ст. 66) зобов'язує кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані нім збитки.
Вперше і найсистемніше екологічні обов'язки визначені також Законом "Про охорону навколишнього природного середовища". Стаття 12 цього Закону зобов'язує громадян України:
а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;
в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;
г) вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;
д) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.
Громадяни України зобов'язані виконувати й інші обов'язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства України.
Самостійним елементом еколого-правового статусу особи є організаційно-правові гарантії забезпечення екологічних прав і і свобод особи. Під гарантіями пропонується розглядати створення умов і надання таких юридичних засобів державою, за яких особа вільно і безперешкодно мала б можливість реалізовувати закріплене за нею право. Це, зокрема, судовий захист екологічних прав і свобод людини, правова допомога кожній людині, гарантії при здійсненні правосуддя, що стосуються екологічних прав, тощо. Згідно із Законом "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. 10) екологічні права громадян гарантуються:
а) проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;
б) обов'язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об'єктів;
в) участю громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;
г) здійсненням державного та громадського контролю за до держанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
е) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
є) створенням та функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.
Особливим видом гарантій забезпечення екологічних прав і свобод людини необхідно вважати юридичну відповідальність у цій сфері. Юридична відповідальність за порушення вимог еколого-правового статусу людини та громадянина є також самостійним елементом цього статусу і реалізується в результаті вчиненого правопорушення.