Тема 1. Екологічне право: поняття, предмет правового регулювання, система

Екологічне право знаходиться в стадії формування. В його розумінні, визначенні поняття і суті немає єдності думок. У юридичній літературі вживаються такі основні поняття для найменування цієї галузі права: екологічне право, право навколишнього середовища, право охорони довкілля. У літературі склалися певні підходи до розуміння правової природи екологічного права. Одні автори вважають, що воно є комплексною галуззю права, до складу якої належать кілька самостійних галузей (земельне, водне тощо), які регулюють різноманітні й відокремлені види екологічних відносин. Водночас вони розділяють екологічне право на 3 самостійних частини: природоресурсове право, природоохоронне право і екологізовані норми інших галузей законодавства Комплексність екологічного права ними пояснюється тим, що ця галузь права, не будучи пов'язаною єдиним методом і механізмом регулювання, об'єднує сукупність правових норм, які у певний період виникли і виділились у правовій системі. Ці норми, не руйнуючи основних структур права, існують у вигляді вторинних правових утворень. Іншими словами, комплексність екологічного права пояснюється тим, що воно включає в себе і власне екологічні норми і залучає для вирішення завдань, поставлених перед ним, норми інших галузей права.
На думку інших екологічне право є самостійною галуззю права, що обґрунтовується єдністю екологічної системи, екологічних відносин з їх внутрішніми різновидами. Ці автори пояснюють це положення тим, що предмет екологічного права достатньо визначений і не співпадає за змістом з іншими галузями. Вважається, що екологічне право регулює єдині екологічні відносини, які виникають у різних сферах взаємодії суспільства і природи, і охоплює земельну, водну, гірничу, лісову, фауністичну, природно заповідну галузі права як підгалузі. За такого підходу зберігається єдність і певна видова диференціація екологічного права, що обумовлене єдністю земельних, водних та інших різновидів екологічних відносин. Суть єдності цих відносин полягає у тому, що вони виникають, існують, припиняються з приводу певних природних об'єктів, які розвиваються за відповідними законами природи. А усі природні об'єкти у сукупності знаходяться у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності, утворюючи єдину екологічну систему.
Отже, екологічне право — це галузь права, яка об'єднує сукупність правових норм, які регулюють суспільні екологічні відносини з метою охорони життя і здоров'я громадян, захисту їх екологічних прав і свобод, раціонального природокористування і забезпечення якості навколишнього природного середовища та екологічної безпеки в інтересах людства.
Найважливішими підставами для виділення екологічного права в окрему галузь права є: а) наявність особливого самостійного предмета регулювання; б) специфіка і своєрідність об'єктів, з приводу яких складаються екологічні відносини; в) існування спеціальних джерел права; г) особлива соціально економічна значущість екологічних відносин і тих правових актів та норм, що їх регулюють і охороняють.
Предметом кожної галузі права є певні суспільні органічно взаємо пов'язані відносини, яким властива специфіка, що суттєво відрізняє їх від інших суспільних відносин. Суспільні відносини, які виникають у сфері взаємодії людини з навколишнім природним середовищем і врегульовані нормами екологічного права — екологічні правовідносини. Безумовно, всі юристи екологи визнають предметом екологічного права екологічні відносини, але неоднозначно розглядають їх зміст.
Предмет екологічного права розглядають у вузькому і широкому розумінні.
У рамках вузького підходу під екологічними відносинами розуміють лише відносини з охорони навколишнього природного середовища від шкідливих хімічних, фізичних і біологічних впливів та забезпечення режиму особливо охоронюваних природних територій. Широкий підхід до розуміння екологічних відносин представлений наступними основними позиціями. На думку першої групи науковців, відносини у галузі взаємодії суспільства і природи (екологічні відносини) включають в себе природоохоронні (з приводу охорони навколишнього середовища) і природоресурсові (з приводу раціонального використання і охорони природних ресурсів) відносини. Інша група вчених вважає, що еколо гічні відносини слід розуміти як відносини з приводу охорони навколишнього середовища, із забезпечення екологічної безпеки (людини і інших об'єктів) і з використання та охорони природних ресурсів.
Предмет екологічного права становлять екологічні правовідносини, тобто правовідносини з приводу використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середо вища та забезпечення екологічної безпеки громадян і держави, що складаються на основі різноманітності форм і соціального характеру природокористування, державного регулювання якості навколишнього природного середовища і екологічних прав і свобод громадян.
Цей предмет єдиний у силу єдності та нерозривності зв'язку всіх об'єктів навколишнього природного середовища, а також загальних принципів природокористування. Одночасно він багатогранний, що має вияв у підвидовій різноманітності цих відносин, обумовленій різними видами природних об'єктів, з приводу яких існують суспільні відносини.
Під змістом екологічних правовідносин розуміють права і обов'язки їх учасників з використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища. Зміст прав і обов'язків залежить від складу учасників і об'єкту конкретного правовідношення. За змістом прав і обов'язків усі суб'єкти екологічних правовідносин поділяються на 4 групи:
органи державної влади і місцевого самоврядування, які здійснюють регулювання використання і охорони об'єктів екологічних правовідносин;
природокористувачі — носії прав і обов'язків з раціонального використання об'єктів екологічних правовідносин;
громадські об'єднання екологічного профілю, які наділені правом участі в екологічних правовідносинах і правом громадського контролю за виконанням екологічних приписів;
органи судово-прокурорського нагляду, які здійснюють нагляд за законністю екологічних правовідносин.
Під системою екологічного права як галузі права розуміють сукупність її інститутів, розташованих у певній послідовності відповідно до його внутрішніх закономірностей. Залежно від ролі і значущості у системі екологічного права інститути організовані у 2 системи — Загальну і Особливу частини. До Загальної частини належать інститути, які містять положення, що "об слуговують" всі чи значну групу інститутів Особливої частини (наприклад, державне управління в галузі екології, юридична відповідальність за екологічні правопорушення тощо). До Особливої частини належать інститути, які мають вузькоцільове призначення виходячи із специфіки об'єкта, з приводу якого цей інститут виникає (наприклад, правовий режим земель, надр тощо).