Міжгалузеві й галузеві принципи 3 страница

Іудейське право забороняє євреям звертатися до неєврейських судових інстанцій, хоча презюмується, що законів держави слід обов'язково дотримуватися. Ця заборона не стосується звернень до державних судів після створення Ізраїлю.

Характерно, що сучасна судова система держави Ізраїль не пов'язана зобов'язанням дотримуватися принципів єврейського права. Проте фактично законодавство і судова практика абсор­бує багато положень із старовинних джерел, особливо в галузі приватного права.

Усередині самого єврейського права вирізняється проблема колізії законів унаслідок світового географічного розселення єврейських общин, яке призвело до формування різних правил та норм, що застосовуються при розгляді подібних юридичних проблем у різних регіонах.

Японське право. Відокремлене географічне положення, що перешкоджа1Г~гіросяканню правових інститутів інших держав, сприяло виникненню в японському суспільстві своєрідної систе-

РОЗДІЛ XV

ми норм, традицій, що дозволяють регулювати відносини сторін шляхом узгоджувальних процедур. Із середини XIX століття національне право Японії прагне до континентальної правової сім'ї, оскільки ґрунтується воно на французькому і германському законодавстві. Проте після Другої світової війни японське право зазнало значного впливу права США, особливо в галузі еко­номіки. Поряд з тим досить великого регулятивного значення в японському суспільстві набули норми «гірі», що приписують по­ступовість примирення, згоду при розгляді юридичних справ без звернення до офіційних судових органів.

Далекосхідне право. Цінність тієї чи іншої нормативної систе­ми залежить від її здатності до впорядкування людських відно­син. З цього погляду вельми своєрідною є далекосхідна правова сім'я. Походить вона з Китаю і пов'язана з філософським вчен­ням Конфуція. Етичні цінності і традиції цієї держави мали знач­ний вплив на Монголію, держави Індокитаю, Малайзію, Бірму, Японію, Корею.

В основі конфуціанства лежить прагнення людини співвідносити свою поведінку з космічною гармонією Той, хто прагне по­водити себе правильно, повинен любити лише праведні вчинки, не порушувати встановлену природою рівновагу, підпорядковувати власні інтереси збереженню гармонії. Правила, яких слід дотри­муватися, під назвою «лі», не є однаковими для всіх, а залежать від статусу людини, його статі, фаху, службового становища, сімейного стану. Право з позицій конфуціанства має дуже за­гальний характер, не враховує багатоманітності людських відно­син. Водночас правила «лі» дають можливість досить точно обу­мовлювати поведінку сторін у конкретній ситуації. Попри все втручання офіційних судових органів не в змозі відновити пору­шену гармонію. Тому перевагу в конкретних ситуаціях слід відда­вати узгоджувальним процедурам, домагаючись відновлення прав шляхом взаємних поступок і терпіння.

Прибічники школи легістів дотримувалися протилежної по­зиції і відверто ворогували з конфуціанцями. Людина за своєю сутністю егоїстична, тому її інтереси повинні бути обмежені за­конодавством і засобами державного примусу. Проте китайська державність протягом понад 2000 років ґрунтувалася на філо­софському вченні Конфуція. З роками його прибічники визнали закони як необхідну форму регулювання відносин у суспільстві.

Інтенсивний розвиток законодавства в сучасному Китаї за континентальним зразком, проголошення його особливого шля-224

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ і

ху не виключає збереження багатьох інститутів традиційного права і морально-етичних передбачень у суспільстві.

Звичаєве право держав Африки, Азії та Океанії являє собою унікальну правову систему, коріння якої сягають тисячоліть.

Ці правові системи мають велику різноманітність конкретних форм. Форми залежать від стадії розвитку суспільства, наявності (відсутності) та особливостей колоніального режиму в минулому і впливу колишніх метрополій на державу нині; особливостей джерел; відносної недоступності для впливу інших держав.

Неповторність системи традиційного права полягає в збере­женні звичаю як важливого регулятора суспільних відносин та його державного визнання. Звичай тією чи іншою мірою відомий усім правовим системам, проте в романо-германському та англо-американському праві він виконує допоміжну (субсидіарну) роль.

Звичаєве право африканських держав має переважно неписа­ний характер і передається з покоління в покоління окремими на­родами або племенами, що робить його іноді єдиним джерелом права і дає уявлення про особливості культури цих народів.

Звичаєво-правові системи здебільшого спрямовані на захист інтересів спільноти людей (роду, племені, родини, селища), а не суб'єктивних прав конкретних осіб. Наприклад, шлюб — це угода між родинами, за якою наречений чи його представник розрахо­вується за майбутню дружину викупом або зобов'язується відпрацювати за неї. Правила про успадковування майна побудовані так, щоб родина ніколи не втрачала контролю над майном.

Для оцінки звичаєвого права як архаїчного не має достатніх підстав, оскільки навіть тепер рішення, прийняті за його норма­ми, рідко заперечуються сторонами. За даними ряду дослідників, у колишніх франкомовних колоніях лише один відсоток (!) справ доходить до офіційних судів. Мабуть, жодна з національних пра­вових систем світу не має такої високої ефективності розгляду юридичних справ.

Слід відзначити тенденцію до поступового формування за­гальних правових принципів на африканському континенті під впливом норм міжнародного права і міждержавних об'єднань, а також ідей становлення ринкових відносин та демократії.

Розділ XVI

ПРАВО В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

§ 1. Поняття, загальні риси і види соціальних норм

У реальному житті всю багатоманітність суспільних відносин врегулювати правом неможливо і робити цього не слід. Упоряд­кування поведінки людей здійснюється за допомогою різних пра­вил, які є еталоном, моделлю, взірцем такої поведінки — соціаль­них норм. До соціальних норм, крім правових, належать звичаї, моральні, групові (корпоративні), релігійні, а також деякі інші норми. При цьому немає жодної галузі соціального життя, в якій діє тільки якась одна група соціальних норм.) До загальних рис соціальних норм належать:

об'єктивна обумовленість правил поведінки, необхідність са­морегулювання суспільних систем, забезпечення стабільності і порядку, що виникають у процесі історичного розвитку суспіль­ства з метою регламентації взаємодії людей і мають вольовий ха­рактер;

однаковість масштабу (міри) поведінки, власне норм, кожно­го з цих регуляторів;

неперсоніфікованість правил на відміну від індивідуальних, які обумовлюють поведінку конкретних суб'єктів, їх розрахованість на багаторазове застосування до невизначеного кола осіб;

гарантованість більшості з них на випадок порушення засоба­ми державного або суспільного впливу;

відображення особливостей культурних традицій того чи іншого суспільства.

Таким чином. соціальні норми — це правила поведінки загаль­ного характеру, які виявляють волю певної частини населення або всього суспільства і гарантуються різними засобами соціального впливу.

І Класифікація соціальних норм здійснюється за такими кри­теріями:

За змістом регульованих відносин (політичні, організаційні, естетичні, технічні норми тощо);

За способами встановлення і забезпечення виконання (норми права, норми моралі, звичаї, корпоративні норми);

ПРАВО В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

за способами закріплення і зовнішнього виразу (норми, які знаходяться у свідомості людей або ж виражені в усній чи пись­мовій формі).

Інколи розрізняють також вторинні (змішані) нормативні структури, до яких належать релігійні норми, що поєднують в собі риси і моральних, і корпоративних норм.

§ 2. Співвідношення технічних і правових норм

Особливо своєрідними за змістом регулювання є правила, які визначають поведінку людей у зв'язку із використанням тех­нічних і природних об'єктів, — технічні норми. До них, зокрема, належать: правила користування, технічної експлуатації машин і механізмів, будівельні норми і правила (БНіП), державні стандар­ти, правила техніки безпеки, норми видатку сировини, правила проведення вибухових робіт тощо. Хоч технічні норми встанов­люються людьми, ці норми, проте, не мають суспільного характе­ру, їх зміст обумовлений законами природознавства, досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і культури суспільства.

Умовно технічні норми поділяються на дві групи: до першої гру­пи належать ті, що втілені в правову форму, до другої — всі інші.

Норми першої групи закріплюються у вигляді встановлених державними органами правил, інструкцій, що регулюють відно­сини стосовно використання технічних засобів у сфері вироб­ництва чи управління, мають обов'язковий характер, забезпечу­ються на випадок їх порушення нормами юридичної відповідаль­ності. Такі норми називаються техніко-юридичними. їх взаємодія з правом здійснюється за допомогою системи бланкетних норм, які мають відсилку до таких підзаконних актів, як: правила збе­рігання, використання, обліку, перевезення вибухових речовин і радіоактивних матеріалів, безпеки руху та експлуатації транс­порту, обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та пре­курсорів, протипожежної безпеки, боротьби з епідемічними та інфекційними захворюваннями, утримання тварин, а також бага­тьох інших. Наприклад, вибухові речовини, у тому числі ті, що здатні до утворення вибухових сумішей, повинні зберігатись ап­течними установами в ізольованому вогнестійкому складі в спе­ціальних приміщеннях, ізольованих вогнетривкими стінками.

Технічні норми, які належать до другої групи, у свою чергу, можуть не мати соціального змісту (наприклад, норми математи-

РОЗДІЛ XVI

ки, хімії, біології та інших наук, що визначають природний стан об'єкта пізнання), але набувати соціального значення, якщо йдеться про правила поведінки людей у зв'язку з використанням технічних та природних об'єктів (наприклад, правила користу­вання побутовими приладами, прийому лікарських засобів та ін.). Ці правила не містять ознак, властивих правовим нормам, їх по­рушення не призводить до застосування засобів юридичної відповідальності.

§ 3. Право і мораль

У суспільстві право і мораль тісно пов'язані. їх співвідношен­ня проявляється в стані єдності, відмінності і взаємодії. Для ха­рактеристики кожного з означених станів необхідно передусім визначити, що являє собою мораль як соціальне явище.

Мораль — система життєвих принципів, поглядів, суджень, оцінки людей, а також відповідних їм норм поведінки, що відображають погляди, які склалися в суспільстві про добро і зло, борг, справедливість, гідність і безчестя, про похвальність і ганебність, про те, що схвалюється чи відкидається суспільством.

З цих позицій вирізняють усвідомлення людиною свого внут­рішнього «я», якого вона повинна неухильно дотримуватись, і конкретні форми, межі зовнішнього прояву поведінки особи до інших людей, соціальної групи, суспільства, держави у вигляді вимоги, веління, заборони.

Як самостійні нормативні регулятори право і мораль, разом з тим, мають спільні риси. І право, і мораль:

виконують функцію соціального компромісу між індивідом, групою індивідів і суспільством, сприяють збереженню стабіль­ності і рівноваги в суспільстві;

мають нормативний характер, тобто формують правила, межі свободи суб'єктів, є засобами нормативного виразу справедливості;

є універсальними критеріями оцінки поведінки суб'єктів у різних сферах суспільної діяльності;

сприяють певному типу культури, рівню розвитку суспільства.

Розмежування права і моралі може бути проведене за такими критеріями.

За походженням: норми моралі формуються поступово, в процесі суспільного життя на основі уявлень про добро і зло,

ПРАВО В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

справедливість, честь, безчестя, мають неофіційний характер і можуть передаватися з покоління до покоління; норми права складаються у процесі взаємодії людей як певні норми -, повторю­вальні відносини та ідеї, які визнає і захищає держава, і мають офіційний загальнообов'язковий для всіх осіб характер.

За сферою регулювання: моральне регулювання поширюється на відносини, які не піддаються зовнішньому контролю, на віднос­но вузьку сферу міжособового спілкування — кохання, дружбу, взаємодопомогу тощо; норми права регулюють лише ті відносини, які мають загальносуспільне значення і є найважливішими.

За формою вираження: норми моралі не мають офіційно фіксованих норм вираження і можуть міститися у релігійних за­повідях, традиціях, ритуалах, прислів'ях і т. ін. (наприклад, «Той, хто робить ганебне, повинен передусім соромитися самого се­бе»); право ж має ознаку інституціоналізованості, його норми на­бувають формального виразу в нормативних актах та приписах, встановлених державою, — законах, указах, постановах, нака­зах, інструкціях і т. ін.

За ступенем деталізації: норми моралі не містять точних, де­талізованих правил поведінки, вони виступають як принципи про­голошення безособової повинності формування бажаної по­ведінки; норми права і законодавства, в якому право втілюється, є деталізованими правилами про належну, бажану і заборонену по­ведінку, яка реалізується через механізм правового регулювання. За засобами забезпечення виконання та специфікою санкцій: додержання моралі забезпечується внутрішнім переконанням, чинністю громадської думки, суспільним впливом, соціально-психологічними стереотипами; право охороняється та гаран­тується примусовою силою держави. Порушення правових норм тягне за собою юридичну відповідальність — негативні наслідки майнового, особистого і організаційного характеру, що застосо­вуються в певному порядку державним апаратом. При цьому пе­релік санкцій має чітко фіксований характер.

Взаємодія права та моралі полягає в тому, що право пройня­те нормами моралі, ґрунтується на них. Деякі дослідники вважа­ють навіть, що право — це юридично оформлена мораль (напри­клад, юридично закріплений обов'язок батьків щодо виховання дітей в основі містить моральні вимоги).

Регулятивна взаємодія моральності та права проявляється і в тому, що без звернення до дослідження моральних понять не мож­на виявити значення ряду термінів, закріплених у праві, з оцінкою

РОЗДІЛ XVI

ПРАВО В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

яких пов'язані юридичні наслідки. До них належать оціночні по­няття: «образа особистої гідності», «дії, що відзначаються особли­вим цинізмом чи особливою зухвалістю», «розумні строки», «не­можливість спільного проживання», «низькі мотиви» та ін.

І право, і мораль мають подібні, хоча і не тотожні системи оцінки — обидві нормативні системи засуджують протиправні вчинки.

Деякі колізії у взаємодії права та моралі виникають у питан­нях трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів лю­дини, проведення клінічних випробувань лікарських засобів на пацієнтах (добровольцях), штучного запліднення, евтанезії — прискорення смерті невиліковного хворого для припинення його страждань, та інших.

Важливу роль відіграють моральні норми у процесі правозастосовчої діяльності при вирішенні конкретних юридичних справ. Так, мотив і мета деяких злочинів, інших правопорушень є обов'яз­ковими або додатковими (факультативними) ознаками, що по­винні бути встановлені при кваліфікації. А в разі прийняття судо­вого рішення про позбавлення батьківських прав моральний фак­тор часом є вирішальним. Досить складним не тільки з правового, а й з морального боку є питання тримання взятих під варту і засуд­жених осіб. До уваги беруться юридичні, соціальні, економічні, ге­ографічні і, звісно, моральні фактори сумісного перебування за­суджених і їх охорони. Йдеться і про розміщення засуджених за категоріями, умовами тримання, обмеженнями, видами і порядком покарань (покарання не повинні бути жорстокими чи такими, що принижують людську гідність), а також про деякі інші фактори.

Водночас слід враховувати, що у будь-якому суспільстві існу­ють прояви реакційної, застарілої, антисоціальної групової мо­ралі, яка суперечить загальносуспільній моралі.

Окремі норми права, здебільшого процесуальні, в моральному смислі нейтральні (наприклад, у ст. 38 Кримінально-процесуаль­ного кодексу України йдеться про передачу справи одного суду до іншого і норма байдужа у моральному відношенні).

§ 4. Право і звичай

Звичай більшою чи меншою мірою відомий усім правовим сис­темам, проте його регулятивна роль та особливості взаємодії із правом мають велику розмаїтість в сучасному світі. Це успадко­ваний стереотипний спосіб поведінки, який є звичним і досить

відомим для членів окремого суспільства чи соціальної групи внаслідок постійного і одноманітного його застосування до то­тожних життєвих ситуацій. Слід насамперед відмежувати звичаї, що збереглися як пережиток минулого і не відповідають сучасно­му розумінню гідності і свободи особистості, від звичаїв, вироб­лених у процесі спільної діяльності людей і корисних для держа­ви та суспільства.

Звичаї, що віджили (наприклад, кровна помста, примушуван­ня до вступу в шлюб, одруження з малолітніми та ін.), прямо за­бороняються і витісняються за допомогою юридичних норм з практики розвинених держав. Звичаї, корисні для держави і суспільства (наприклад, звичаї в галузі земле - і водокористуван­ня, торгівлі, мореплавства, шлюбних, політичних та інших відно­син), підтримуються державою шляхом створення умов для їхньої реалізації і захисту. Проте до більшості звичаїв юридичні норми байдужі.

Нормам права і звичаям притаманні такі спільні ознаки: вони є загальнообов'язковими правилами поведінки людей, що розра­ховані на кількоразове застосування до невизначеного кола осіб, можуть бути формами інших соціальних норм.

Водночас норми розрізняють за такими критеріями. За походженням: звичаї виникають поступово внаслідок постійного відтворення стереотипних варіантів поведінки в подібних життєвих ситуаціях; норми права й приписи складають­ся внаслідок взаємодії суб'єктів повторювальних суспільних відносин і подальшого закріплення останніх у джерелах права. За вольовою спрямованістю норм: звичаї висловлюють волю певної соціальної групи або територіальної спільності; правові при­писи висловлюють погоджену волю держави і всього суспільства. «Г, За формою вираження: звичаї виражаються в поведінкових традиціях, звичках членів певного суспільства; правові приписи являють собою деталізовані правила про бажану, дозволену чи заборонену поведінку, а також зафіксовані в нормативних ак­тах — законах, указах, постановах, рішеннях і т. ін. За часом набуття чинності: звичаї виникають поступово й так само відмирають; правові приписи набувають чинності в чітко встановлений строк і так само скасовуються.

За способом забезпечення виконання: слід констатувати від-сутність особливого механізму забезпечення звичаю, який вико­нується через звичку. Звичаї на відміну від норм права при вико­нанні не становлять системи через. їх багатоманітність, вони не

РОЗДІЛ XVI

соціальних норм

зв'язані між собою і регулюють лише окремі сторони суспільних відносин.

Співвідношення правових і звичаєвих норм може бути досліджене за такими напрямками.

Звичай може бути тільки додатковим (субсиліарним) джере­лом щодо правових норм. Наприклад, у цивільному спорі сторо­ни можуть посилатися на існуючий у даній місцевості спосіб зем­лекористування або користування водоймищем. Якщо суддя в процесі розгляду справи встановить наявність такого звичаю, він, приймаючи рішення у справі, має можливість додатково посила­тися поряд з нормою законодавства на звичай цієї місцевості.

По-друге, звичай може застосовуватися не тільки як право. а і як самостійне джерело чи навіть проти норм писаного права за наявності суперечностей між ними. Застосування звичаю проти нормативного права більш характерне для традиційних правових систем, хоча зустрічається навіть у континентальній Європі.

§ 5. Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом

У регулюванні суспільних відносин значну роль відіграють норми об'єднань громадян або корпоративні норми. Йдеться про документи нормативного характеру, що розробляються політич­ними партіями, громадськими організаціями, профспілками, фондами, рухами та іншими організованими спільностями з ме­тою реалізації інтересів своїх членів.

Предметом їх регулювання є відносини, які неможливо або недоцільно регулювати правом. Корпоративні норми визначають правосуб'єктність названих організацій, встановлюють їх мету і завдання, умови членства, порядок формування і компетенцію їх органів, гарантії дотримання норм, специфіку санкцій і засади взаємодії з державою.

Механізм дії та ознаки норм громадських утворень мають значну схожість з правовими. Вони: —є правилами поведінки людей;

—текстуально закріплені у відповідних актах-документах; —є системою норм;

—приймаються за відповідною процедурою; —забезпечуються за допомогою організаційних заходів і санкцій.

Поряд з цим корпоративні норми суттєво відрізняються від норм права.

2:52

Розмежування між ними проводиться за такими критеріями. У- За суб'єктом_якому вони адресовані: корпоративні норми поширюються тільки на членів Даної спільності, мають локальний характер, тоді як правові норми характеризуються ознакою за­гальнообов'язковості.

За спрямованістю, корпоративні норми висловлюють волю членів організації або їх керівних органів, а правові норми — по­годжені інтереси різних суб'єктів суспільних відносин. Д. За способом встановлення г набрання чинності: корпоративні норми створюються в процесі організації і діяльності спільності на відповідних з’їздах, зборах, конференціях, засіданнях і набирають чинності після їх легалізації; правові приписи встановлюються державними органами, що мають нормотворчу компетенцію і на­бирають чинності у встановлений законодавством термін. У формою зовнішнього вираження: корпоративні норми за­кріплюються в статутах, програмах, положеннях, рішеннях суспільних утворень, тоді як Правові норми фіксуються у відпо­відних нормативних актах — законах, указах, постановах, інструк­ціях і т. ін.

За ступенем_вшначеності заходів впливу: корпоративні нор­ми на відміну від норм права безпосередньо не пов'язані з діяльністю держави і гарантуються на випадок порушення ор­ганізаційними та примусовими заходами впливу, передбаченими статутами, положеннями цих недержавних організацій. 6. За специфікою санкцій: дотримання вимог корпоративних норм гарантується такими санкціями, як догана, зауваження, попередження, виключення з організації, а санкції правових норм передбачають штраф; виправні роботи, позбавлення волі та ін. При цьому право Не передбачає можливості відторгнення суб'єкта правопорушення від суспільства. Рішення громадських організацій про накладання стягнення не підлягають оскаржен­ню в судовому порядку.

Незважаючи на те що корпоративні норми поступаються пе­ред правовими за Юридичною силою, обов'язковістю, сферою дії, вони є дуже важливими для функціонування громадянського суспільства, оскільки виражають активність, ініціативу людей, поширюють свій вплив поза Межами правового регулювання.

Співвідношення вказаних груп норм визначається за такими напрямами. В_окдемих випадках корпоративні норм (наприклад, порядок призна­чення і виплати допомоги за державним соціальним страхуван-

РОЗЛІЛ XVI

ням, порядок видачі застрахованим листків тимчасової непрацез­датності і на цей час визначаються за нормами, прийнятими профспілковими органами). Як правило, в усіх нормах суспільних утворень є загальне зобов'язання дотримуватися вимог правових норм, боротися з правопорушеннями.

Нині замість застосування до правопорушників заходів дер­жавного примусу можливе застосування заходів громадського впливу (ст. 152 Кодексу законів про працю України). Крім того, до особи, яка вчинила правопорушення, мають застосовуватися заходи громадського впливу — оголошення догани або виклю­чення з числа членів організації.

Від дотримання статутних норм іноді залежить правильне за­стосування норм права. Наприклад, при звільненні працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу потрібна по­передня згода на це профспілкового органу (статті 40, 41, 43 Кодексу законів про працю України). Кворум на такому засіданні визначається за нормами статуту профспілкової організації. Корпоративні норми слід відрізняти від юридичних які містяться у локальних нормативних актах підприємств, госпо­дарських товариств статутах, установчих договорах, положеннях). Порушення локальних нормативних актів підлягає захисту
в судовому порядку і з допомогою інших заходів державного
впливу.

Розділ XVII

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА

§ 1. Поняття, риси, структура та функції правосвідомості

Свідомість людини являє собою форму відображення (пізнан­ня) навколишнього світу, яка знаходить свій вияв у різних оцінках, критичних зауваженнях і пропозиціях щодо функціону­вання певних явищ і процесів, які таким чином включаються у сферу життєдіяльності людини і суспільства. Однією з найваж­ливіших складових частин свідомості є правова свідомість люди­ни. Виникаючи до або після права чи разом з ним, правосвідомість супроводжує право протягом усієї правової історії, всього існу­вання державно-організованого суспільства. Категорія «пра­восвідомість» служить для відображення особливого виміру пра­вової дійсності, ставлення людей і суспільства до права, правової поведінки люд«й, правової діяльності держави, її інституцій. Правосвідомість відображає правову дійсність, що склалася за конкретно-історичних умов у тій чи іншій країні, але водночас впливає на функціонування й розвиток правової системи. Вона є активним елементом системи правового регулювання суспільних відносин — право не може здійснювати свій регулятивний вплив інакше як через людей, безпосередньо впливаючи на їхню свідо­мість. За посередництвом правових ідей та теорій, почуттів та емоцій норми права, інші правові явища оцінюються з точки зору життєвих потреб та інтересів людей і суспільства, справедли­вості, формуються установки на правову поведінку, уявлення що­до критеріїв ефективності правового регулювання, шляхів ре­формування та удосконалення законодавства, судово-правової системи, юридичної практики.

У демократичній державі стрижнем правосвідомості є ви­знання принципу верховенства права, життя і здоров'я, честі та гідності, недоторканності і безпеки людини як найвищої соціаль­ної цінності, беззастережна повага до прав людини і громадянина як невід'ємних від особи можливостей, що становлять юридичний фундамент життєдіяльності людини.

РОЗДІЛ XVII

Правосвідомість — це сукупність суб'єктивних елементів правового регулювання: ідей, теорій, емоцій, почуттів та пра­вових установок, за посередництвом яких відображається пра­вова дійсність, формується ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачен­ня перспектив і напрямків розвитку правової системи з точки зо­ру забезпечення гідного існування людини, справедливості у мїжлюдських стосунках, ефективної організації життєдіяльності держави і суспільства.

Для правової свідомості характерні такі риси. Правосвідомість є одним з різновидів суспільної свідомості. їй, як і іншим формам суспільної свідомості (філософській, релігійній, моральній, політичній, естетичній), властиво відобра­жувати навколишній світ, однак не увесь, а лише певний його ас­пект — правову дійсність. В умовах формування засад правової, демократичної державності правова складова суспільної свідо­мості дістає додаткові стимули для свого розвитку, становлення як однієї з найважливіших її частин.

Носіями правосвідомості є різні суб'єкти права: особис­тість, громадські об'єднання, політичні партії, державні органи і їх посадові особи, юристи-науковці, юристи-практики, суспіль­ство в цілому. В правовій свідомості відбивається ставлення суб'єкта до права, юридичної практики, поведінки (діяльності) інших суб'єктів правовідносин, їх оцінка. Правосвідомість знахо­дить свій вияв на всіх стадіях механізму правового регулювання, впливає на функціонування практично кожного елемента право­вої системи.

Об'єктом пізнання правосвідомості зазвичай є чинне право в усій багатоманітності його виявів. Разом з тим вона може містити в собі оцінку права минулого (аналіз правових пам'яток, наприклад Римського права, Руської правди) або формувати уяв­лення про право бажане, майбутнє.

На певних етапах розвитку суспільства правосвідомість може розглядатися як одна з форм права.

Правосвідомість є одним з найважливіших чинників розвит­ку праворозуміння. Право, яке складається об'єктивно, відпо­відно до існуючих, інколи досить суперечливих, уявлень, підходів суспільства щодо регулювання тих чи інших суспільних відносин, не може бути досконалим. У ньому неминуче виникають певні прогалини, внутрішні суперечності. Аналіз, оцінка права і прак­тики його застосування дозволяє виявити існуючі недоліки. 236