Міжгалузеві й галузеві принципи 5 страница

§ 5. Поняття та види деформації

правосвідомості. Правовий нігілізм

У цілому взаємодія права і правосвідомості має конструктив­ний характер. Разом з тим на певних етапах розвитку держави і права можуть створюватися історичні передумови для форму­вання дефектної правосвідомості, яка є антиподом високої пра­вової культури. Деформація правосвідомості проявляється у ви­кривленні уявлень про цінність права. Традиційно її зводять до правового нігілізму. Однак він є лише одним з різновидів назва­ного явища. Іншими проявами дефектної правосвідомості є: пра­вовий інфантилізм, правовий ідеалізм, правовий дилетантизм та «переродження» правосвідомості. Спільним для всіх видів де­формації є правова неосвіченість, низький рівень правосвідо­мості і політико-правової культури суб'єктів права. Разом з тим кожен з названих видів деформації має і свою специфіку.

Правовий інфантилізм проявляється у несформованості пра­вових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій пере­конаності в наявності належної юридичної підготовки. Він розгля­дається як відносно м'яка за наслідками форма деформації пра­восвідомості. Найбільшого поширення правовий інфантилізм набуває серед працівників правоохоронних та інших правозасто-совчих органів, які не здобули фундаментальної юридичної освіти.

Правовий ідеалізм (романтизм) характеризується таким ста­ном правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб держав­ного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних мож­ливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси.

Хоча ідеалізм і має протилежну нігілізму спрямованість, та за своїми деструктивними наслідками він становить не меншу загро­зу для суспільства. Очікування від права результатів, які воно об'єктивно не здатне забезпечити, закономірно призводить з ча­сом до розчарування в ньому і далі до нігілістичних поглядів і

РОЗДІЛ XVII

оцінок права. Так, на етапі виборення незалежності України і прийняття її Конституції значна частина суспільства мала ілюзію щодо можливості шляхом прийняття нового законодавства, копіювання зарубіжного досвіду забезпечити європейський рівень життя. За 10 років незалежності тільки парламентом було прийнято близько 2000 законів, а ще 10 000 підзаконних норма­тивно-правових актів видано Президентом України, Кабінетом Міністрів, іншими органами виконавчої влади. Однак помилко­вий вибір предмета регулювання, відмова від проведення попе­редньої правової, економічної, соціальної експертизи норматив­них актів, недосконалість використовуваної законодавчої техніки, відсутність системного підходу при реформуванні певної сфери суспільних відносин і, нарешті, відсутність необхідних політичних, економічних, соціальних, культурних передумов для їх реалізації унеможливило досягнення очікуваних результатів, а відтак породило кризу довіри значної частини суспільства до за­конодавства і парламенту.

Правовий дилетантизм означає вільне поводження із зако­ном (поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного підходу при їх оцінці тощо) або з оцінкою юридичної ситуації, що в цілому обумовлено легковажним став­ленням до права. Особливої небезпеки ця форма може набути в разі тиражування таких підходів через засоби масової інфор­мації (наприклад, всупереч дії презумпції невинуватості тверд­ження про визнання особи до судового рішення винною в скоєнні злочину).

Правова демагогія передбачає легковажне або свідоме здійс­нення такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування од­нобічного або викривленого уявлення про правову дійсність. Не­безпека правової демагогії полягає в тому, що особа, яка на неї орієнтується, припускає наявність певної цінності права, усвідом­лює існування довіри до нього з боку інших і саме тому викорис­товує його для досягнення власних корисливих інтересів, прикри­ваючи свої наміри розмовами про суспільне благо. Найбільшого поширення така форма деформації правосвідомості набуває під час проведення виборів або референдумів і супроводжується ви­користанням широких можливостей засобів масової інформації та реклами впливати на суспільну думку (чорний піар).

Найпоширенішою, а відтак і особливо небезпечною, формою викривлення правової свідомості є правовий нігілізм, який має 250

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ Г ПРАВОВА КУЛЬТУРА

широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, легативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин, через заперечення соціальної цінності права і до свідо­мого ігнорування вимог закону. Правовий нігілізм слід відрізняти від конструктивної критики чинної системи права, юридичної практики, діяльності правоохоронних органів, яка сприяє вияв­ленню існуючих недоліків і спрямована на удосконалення право­вої системи держави.

До основних рис сучасного правового нігілізму належать: гор­довито-зневажливе, поблажливо-скептичне сприйняття права; ма­сове поширення як серед населення в цілому, так і серед представ­ників державної влади; багатоманітність форм прояву — від кримінальних до легальних, від парламентсько-конституційних до мітингово-охлократичних; поєднання його з деструктивною крити­кою і популістською спрямованістю; сполучення правового нігілізму з політичним та етичним нігілізмом, що створює деструк­тивну ситуацію в суспільстві і державі.

Проявів правового нігілізму багато. Найпоширенішими серед

них є:

«війна законів», тобто видання суперечливих або таких, що виключають дію один одного, нормативно-правових актів, невід­повідності законів конституції, а підзаконних нормативних актів законам (наприклад, існування в старому Кримінальному кодексі статті, яка передбачала смертну кару, при запереченні існування такого покарання статтями 3 та 21 Конституції України);

неузгодженість дій окремих гілок влади у проведенні право­вої політики;

підміна законності політичною, ідеологічною або прагматич­ною доцільністю;

свідоме недотримання або невиконання правових приписів органами державної влади, організаціями та громадянами (на­приклад, ухилення від сплати податків суб'єктами підприємниць­кої діяльності);

порушення прав і свобод людини і громадянина;

неповага до правоохоронних органів, протидія їх законним вимогам тощо.

Правовий нігілізм може існувати як на рівні ідеології, так і на рівні практики. В першому випадку йдеться про розробку таких те­орій, концепцій, доктрин (наприклад, ідеологія марксизму-ленініз-му), в яких на теоретичному рівні обґрунтовуються думки про те, що право не має самостійної соціальної цінності, а має цінність ли-

РОЗДІЛ XVII

ше інструментальну, внаслідок чого розглядається як щось друго­рядне, як похідне від держави явище. Значно більшу небезпеку ста­новить правовий нігілізм, коли погляди реалізуються на практич­ному рівні. Це втілюється в протиправну поведінку (діяльність) лю­дей та їх організацій або, як найбільш негативний прояв, в протиправну політику державної влади, яка втілюється в масовому порушенні прав і свобод громадян або навіть терорі стосовно окре­мих осіб, етнічних, релігійних, соціальних груп, політичних сил.

Причини правового нігілізму можуть бути різними. Так, по­ширення нігілістичних поглядів на право пояснюється історич­ними чинниками. Україна протягом тривалого часу входила до складу Російської імперії і Союзу РСР, де порушення прав і сво­бод людини, створення репресивного законодавства, недоско­налість правосуддя і його залежність від виконавчої влади було нормою життя. В ті часи не людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а влада вважалася найвищою соціальною цінністю, що кваліфікувалася як одна із визначних засад російської-радянської історії. Внаслідок цього право і за­кон розглядалися як другорядні щодо держави явища. Теоретич­ним підґрунтям правового нігілізму тривалий час була ідея про буржуазний за своєю сутністю характер держави і права, які при­речені на відмирання після перемоги соціалістичної революції, та про диктатуру пролетаріату як владу, що не може бути пов'яза­ною або обмеженою законом.

На етапі переходу України від тоталітарного минулого до де­мократичного устрою суспільного і державного життя певний розвиток нігілістичних поглядів на право обумовлений політич­ними, економічними та соціальними кризовими явищами, неза­вершеністю конституційної, адміністративної, правової і судової реформ, невідлагодженістю механізму реалізації прийнятих за­конів, розвитком правового ідеалізму тощо.

Розвитку нігілістичних поглядів та установок, особливо серед молоді, на сьогодні суттєво сприяє романтизація злочинного світу в кінематографі, в художній літературі та інших сферах мистець­кої діяльності.

«Переродження» правосвідомості обґрунтовано визнається одним з найнебезпечніших проявів деформації правосвідомості громадян. Йому притаманна максимальна ступінь викривлення правових ідеалів, свідченням чого стає свідоме скоєння людиною навмисних, переважно тяжких кримінальних злочинів, мотивами яких найчастіше стають жорстокість, користь та ін. Особливу не-252

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА

безпеку становлять такі види «переродження» правосвідомості, наслідком яких є організована злочинність і корупція, що завда­ють значної шкоди процесу реалізації принципів верховенства права, недоторканності основних прав і свобод людини, станов­лення демократичної, правової держави, підвищенню рівня пра­вової культури особистості і суспільства в цілому.

В Україні, яка стала на шлях просування до демократичної, правової державності, де діють принципи верховенства права і правового закону, боротьба з деформацією правової свідомості повинна розглядатися як пріоритетний напрямок діяльності ком­петентних державних органів і суспільства в цілому. На рівні дер­жавної політики повинен бути розроблений комплекс спеціаль­них засобів протидії деформації правосвідомості, зокрема право­вому нігілізму. До таких напрямків слід віднести: завершення конституційної, правової, адміністративної, судової реформ; по­долання політичної та економічної кризи; підвищення ролі та ефективності суду; удосконалення організації та забезпечення ефективності функціонування системи правоохоронних органів; організація системи правового виховання і освіти, здійснення ефективної профілактики правопорушень; якісна підготовка і пе­репідготовка юридичних кадрів тощо.

СИСТЕМА ПРАВА І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

Розділ XVIII

СИСТЕМА ПРАВА І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

§ 1. Поняття системи права

Категорія «система» використовується в найрізноманітніших галузях людських знань. З філософської точки зору — це спе­цифічно виокремлена із навколишнього середовища цілісна мно­жина елементів, які поєднуються між собою сукупністю внут­рішніх відносин і зв'язків. У цьому контексті в юридичній літера­турі широко використовується поняття «система права», «система законодавства», «правова система», «політична система» та ін. З'ясувати зміст цих понять означає встановити їх складові еле­менти, їх взаємозв'язки, спосіб організації в процесі утво­рення та розвитку.

Щодо понять «система права» і «система законодавства», то вони використовуються для характеристики національного права і законодавства. Перше з них фіксує аспекти структурної дифе­ренціації правових норм, друге — аспекти структурної ди­ференціації законодавчих актів, яка склалася в тій чи іншій країні в її національному праві. Іншими словами, поняття «система права» виражає структуру змісту, а поняття «система законо­давства» — структуру форми позитивного права. їх структури перебувають у тісному взаємозв'язку.

Система права — це сукупність чиннгіх норм права, якій вла­стиві як єдність та узгодженість, так і диференціація (поділ) на відносно самостійні структурні утворення (норми, інсти­тути, галузі права та ін.).

Названі в цьому визначенні ознаки характеризують систему права з внутрішнього боку. Вони вказують на те, які зв'язки існу­ють між її елементами, на яких принципах вона побудована.

Єдність та узгодженість. Єдність системи права обумовлюється тим, що, по-перше, все право як самостійне явище ґрунтується на єдиних загальнолюдських принципах гуманізму, справедливості, які є своєрідним каркасом права (норми, що не відповідають цим принципам, не є правовими); по-друге, право в усіх своїх проявах охороняється державою і передбачає можливість застосування державного примусу; по-третє, право обумовлене матеріальними, 254

соціальними, культурними, ідеологічними та іншими умовами жит­тя суспільства, для яких характерна відносна єдність.

Узгодженість системи права — це обумовлена наявність суб-ординаційних і координаційних зв'язків між нормами, інститута­ми, галузями права та відсутність суперечностей всередині цієї

системи.

Диференціація (поділ) системи права. Це поняття означає поділ системи на відносно самостійні структурні елементи. В ло­гічній послідовності можна виокремити:

а) структуру норми права;

б) структуру правових інститутів — поділ їх на окремі правові

норми;

в) структуру підгалузі права — поділ її на логічно пов'язані
між собою правові інститути в межах окремих галузей права;

г) структуру галузі права — поділ її на логічно пов'язані між
собою правові інститути та підгалузі права;

ґ) структуру системи права — поділ її на логічно пов'язані між собою галузі права.

Об'єктивність системи права. Система права — це не резуль­тат свавільного розсуду законодавця, а своєрідний юридичний вираз системи суспільних відносин відповідного людського соціуму. Держава лише надає форми (оформлює) тій чи іншій си­стемі права, її галузям, інститутам, які склалися об'єктивно.

Систему права можна також характеризувати з зовнішнього боку як одну з уособлених системних утворень суспільства, що

означає:

1) належність її до функціональних систем соціального по­
рядку, оскільки її виникнення, існування і розвиток обумовлені
загальнолюдськими потребами — наданням організованості і
врегульованості суспільним відносинам;

2) її інституціональний характер. Проявом цього є те, що
юридична матерія у вигляді системи норм міститься здебільшого
в нормативно-правових актах, інших джерелах права, які і нада­
ють праву чітко виражену інституціональну форму;

3) стабільність і динамічність її як правового явища;

4) пов'язаність її як прямими, так і опосередкованими відно­
синами з функціонуванням і діяльністю держави, її органів — за­
конодавчих, правозастосовчих, контрольно-наглядових та ін.

Поняття «система права» слід відрізняти від поняття «право­ва система», яке є більш широким за своїм змістом. Окрім систе­ми права, правова система охоплює такі структурні елементи, як

РОЗДІЛ XVIII

правосвідомість, правові відносини, правові форми діяльності держави та ін.

§ 2. Предмет і метод правового

регулювання як вихідні критерії поділу системи права на галузі та інститути

Правове регулювання характеризується відносною са­мостійністю (автономністю), яка визначається наявністю в ньому таких фактичних і юридичних ознак, які відрізняють його ві/ інших видів регулювання суспільних відносин. Фактична і юри­дична визначеність правового регулювання представлені пере­дусім за його предметом і методом.

Під предметом правового регулювання мають на увазі те, що ре­гулює право, тобто ті суспільні відносини, які ним регулюються. Цим відносинам притаманна якісна однорідність, вони піддаються від­носно самостійному правовому регулюванню. Предмет правового регулювання — це матеріальний критерій розподілу норм пра­ва на його структурні частини. Об'єктивний зміст і специфіка відпо­відних суспільних відносин є незалежними від законодавця. Струк­тура предмета правового регулювання охоплює такі елементи:

а) суб'єкти — індивідуальні і колективні;

б) їх поведінку (дії, діяльність);

в) об'єкти — предмети та явища навколишнього світу, з при­
воду яких люди вступають у взаємозв'язок;

г) соціальні факти (обставини, випадки), які є безпосередніми
підставами виникнення чи припинення відповідних правових
відносин.

Метод правового регулювання відповідає на питання, яким чином право регулює суспільні відносини. Це сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відноси­ни; це такий юридичний критерій, який значною мірою за­лежить від предмета. Але на відміну від предмета метод може формуватися і під впливом законодавця, який, окрім тих засобів регулювання суспільних відносин, що об'єктивно склалися, може обирати власні засоби правового впливу на них, комбінувати ці засоби і прийоми. З цієї точки зору правовий метод являє собою певний набір юридичного інструментарію, завдяки якому дер­жавна влада здійснює необхідний вплив на суспільні відносини з метою спрямування їх розвитку в бажаному напрямку.

СИСТЕМА ПРАВА І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

Методи правового регулювання суспільних відносин характе­ризуються:

а) різним порядком встановлення прав і обов'язків учасників
суспільних відносин, які можуть випливати із закону (право бра­
ти участь у виборах), із договору (договір купівлі-продажу) та ін.;

б) різним ступенем автономності суб'єктів при виникненні
прав і обов'язків. Норми права можуть вичерпно визначати пра­
ва і обов'язки суб'єктів або надавати їм можливість самостійно
вирішувати питання щодо обсягу цих прав і обов'язків. Тому
суб'єкти права вступають в ті чи інші відносини, врегульовані
нормами права, або як рівноправні сторони, або на умовах

супідрядності;

в) різними способами захисту встановлених прав та забезпе­
чення виконання юридичних обов'язків, який може здійснюва­
тись в різному порядку (судовому, адміністративному та ін.) та за
допомогою різних засобів (цивільно-правових, кримінально-пра­
вових та ін.).

Відміна в методах правового регулювання втілюється голов­ним чином в обсязі правових можливостей суб'єктів. До найбільш загальних методів належать:

1) централізований (імперативний) метод, при якому регу­
лювання зверху донизу здійснюється на владно-імперативній ос­
нові. Юридична енергія надходить на окремі ділянки правової
дійсності зверху від відповідних державних органів і, відповідно
до цього, становище суб'єктів характеризується відносинами
субординації, прямої супідрядності;

2) децентралізований (диспозитивний) метод, коли йдеться
про відносини між рівноправними суб'єктами, що складаються на
основі волі їх учасників. Правомірні дії тут є індивідуальним, «ав­
тономним» джерелом юридичної енергії, і відповідно до цього —
положення суб'єктів характеризується договірними відносинами
взаємної координації.

Ці так звані первинні методи конкретизуються і можуть про­являтися в різних сполученнях, як правило, з перевагою одного з них. Вони знаходять своє продовження в методах, що характери­зують ті чи інші структурні сукупності суспільних відносин, до

яких можна віднести:

1) метод матеріального і морального заохочення, який прита­манний трудовому, цивільному та іншим галузям права. Таке за­охочення спрямоване на стимулювання матеріальної зацікавле­ності у вирішенні певних завдань, на підвищення різних форм ро-

III

РОЗДІЛ XVIII

СИСТЕМА ПРАВА І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

бочої і творчої активності, підвищення кваліфікації, набуття но­вих професій тощо;

2) метод рекомендацій, який застосовується до самоврядних організацій, щодо яких владно-імперативні методи впливу не мо­жуть бути застосовані. Цей метод характерний для підприємниць­кого, корпоративного та інших галузей законодавства. Держава може впливати на них лише шляхом дозволів, сприяння, надання організаційної допомоги, рекомендаційних актів, які містять нор­ми права і застосування яких покладено на розсуд цих організацій. Держава у формі рекомендацій використовує дозволи, що має сприяти розвитку самодіяльності та ініціативи суб'єктів права.