![]() |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
|
При характеристиці соціальної держави слід врахувати те, що, по-перше, хоча вона і має специфічні ознаки, разом з тим залишається власне державою, у якої є загальнородові ознаки й риси. По-друге, при визначенні її змісту необхідно виходити з єдності правової, демократичної і соціальної державності.
Як демократична держава вона служить свободі як вищій цінності, сприяє її піднесенню до рівного доступу до власності, рівних виборів, рівності прав на участь у здійсненні політичної влади, забезпечення багатоманітності політичного й культурного життя; як правова — забезпечує організацію суспільного і державного життя на принципах права, гарантує правопорядок, сприяє досягненню особистістю самостійності і відповідальності за свої дії, дбає про раціональну обґрунтованість юридичних
РОЗДІЛ X
рішень, стабільність правової системи; як соціальна — визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру й злагоди в суспільстві.
Незалежно від специфіки тієї чи іншої національної моделі соціальної держави для неї характерні такі спільні ознаки: 1) соціальна держава є закономірним продуктом еволюції громадянського суспільства в напрямку до громадянського суспільства соціальної демократії; 2) вона завжди визнається якісною характеристикою правової держави; 3) проголошення держави соціальною є важливою конституційною гарантією забезпечення й захисту соціальних прав людини; А) оскільки як мета діяльності соціальної держави, так і сама ця діяльність (соціальна політика) визначається правовими рішеннями, то її функціонування передбачає наявність розвинутого соціального законодавства; 5) соціальна держава служить забезпеченню громадянського миру і злагоди в суспільстві; 6) утвердження соціальної державності сприяє трансформації ринкової економіки на соціальну ринкову, служінню власності інтересам як власника, так і суспільства.
~І § 4. Шляхи формування соціальної, правової держави в Україні
Однією з головних тенденцій процесу розвитку державності в сучасному світі є поступове сприйняття людством напрацьованих прогресивною політико-правовою думкою надбань і особливо таких загальнолюдських цінностей, як демократія, право, права і свободи людини, гуманний і справедливий правопорядок. Наслідком цього процесу стало формування і конституційне закріплення концепції демократичної, соціальної, правової держави як синтезованого відображення загальнолюдського її призначення.
З часів проголошення Декларації про державний суверенітет ця тенденція почала знаходити свій вияв і в Україні. Завдяки вибореній Україною незалежності відбулося відродження ліберально-демократичної традиції в українському конституціоналізмі — концепція демократичної, соціальної, правової держави стала складовою частиною української державницької ідеології. Проголошен-160
ПРАВОВА ДЕРЖАВА [
ня в Конституції України як соціальної, правової держави зумовлює необхідність розвитку її конституційної моделі. Ця модель, її зміст, який визначається системою притаманних соціальній, правовій державі рис і принципів, стала предметом більш пильної уваги не тільки з боку вітчизняних науковців, але й суспільства в цілому. Прикладом цього є формування в середовищі українських правознавців двох підходів щодо назви такої держави, які відображають певні відмінності в баченні її сутності. Так, В. Копєйчиков і М. Козюбра відстоювали сталу, притаманну Європі формулу «демократична, соціальна, правова держава», що згодом була втілена в Конституції, тоді як П. Рабінович пропонував назву «держава соціально-демократичної орієнтації».
Поняття «соціальна, правова держава» можна розглядати як теоретичне і як практичне поняття, таке, що спирається на конституційне проголошення країни соціальною і правовою. Конституція, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, закріпила не стільки реальний, скільки бажаний стан держави, що констатується в її преамбулі. Таким чином, в Україні на сьогодні створені лише правові передумови для становлення і подальшого розвитку цієї концепції.
Формування соціальної, правової держави — це складний і тривалий процес. Для того щоб побудувати в Україні правову державу, треба передусім, щоб ті вимоги, які становлять її зміст, а це: забезпечення панування права, захист і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина, поділ влади та інші, були реально втілені в життя, що, у свою чергу, потребує завершення правової, політичної, економічної та соціальної реформ.
Метою проведення правової реформи повинно стати: скасування тих законів які не відповідають потребам суспільного життя; розробка нових нормативних актів, прийняття яких продиктоване сучасними умовами і об'єктивно існуючими потребами правового регулювання; здійснення адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, що обумовлено намірами України інтегруватися в єдину Європу; формулювання чіткої правової політики держави тощо. її результатом мають бути: забезпечення верховенства права, правового характеру чинного законодавства, істотне обмеження відомчої нормотворчості, оскільки нерідко підзаконні нормативно-правові акти (різні інструкції, розпорядження тощо) приймаються всупереч закону і паралізують його дію. Важливою складовою
РОЗДІЛ X
~ ~~ ■■,............................................. ~~|
правової реформи стало завершення процесу формування нової судової системи; впорядкування процесу правотворчості, розмежування правотворчих повноважень органів законодавчої та виконавчої влади.
Однак слід мати на увазі, що правову державу не можна побудувати, обмежившись прийняттям законів. Крім демократичного, прогресивного законодавства, необхідно забезпечити систему суворого додержання і виконання законів усіма суб'єктами: державою, державними органами, суспільними організаціями, посадовими особами і громадянами. Це тим більш важливо в умовах перехідного періоду, коли нарівні з попередніми формами суспільних відносин розвиваються нові. Поряд з удосконаленням законодавства не менш важливою умовою побудови правової держави ь підвищення якості юридичної практики, яка, у свою чергу, Залежить від правової, професійної культури тих, хто створює і застосовує законодавство.
Головною метою здійснюваної політичної реформи є: налагодження ефективної взаємодії між вищими органами державної влади відповідно до принципу поділу влади, розробка і законодавче закріплення процедури формування і функціонування парламентської більшості, створення дійового механізму взаємодії та взаємної відповідальності президента, парламенту й уряду щодо розробки та здійснення державної політики, структурування політичної системи суспільства тощо.
Не менш важливим для формування правової держави в Україні є підвищення рівня правової культури і правосвідомості громадян, посадових осіб і суспільства в цілому, виховання почуття поваги до права, забезпечення знанням своїх прав і свобод, юридичних обов'язків, уміння їх правильно реалізовувати виконувати. Високий рівень правової культури і правової свідомості необхідний для утвердження в суспільстві законності, справедливості, встановлення такої атмосфери, в якій людина може вільно жити і розвиватися як особистість. Таким чином, знання права, повага до нього, переконаність в обов'язковості його виконання — необхідна умова створення правової держави. З цього випливає, що ще однією умовою на шляху формування правової держави є переборення правового нігілізму. Однією з причин того, що українському суспільству став притаманний правовий нігілізм, є тривале існування Російської імперії, а згодом — СРСР, яким було властиве негативне ставлення до права і закону. З огля-162
ПРАВОВА ДЕРЖАВА
ду на це слід зазначити: значна частина суспільства досі скептично ставиться до думки, що закріплені в Конституції цінності можуть прижитися в наших умовах і позитивно впливати на процес вирішення існуючих проблем. Подолання цієї ситуації можна досягнути лише за умови, що ідея розбудови України як соціальної, правової держави стане цільовою настановою діяльності не тільки політиків і державних діячів, але й суспільства в цілому.
Розділ XI
ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА
§ 1.Теорії походження права
Виникнення права — це складний і багатоаспектний процес. Різноманітність теорій, які намагаються пояснити характер змін у соціальному житті при переході від природного до державно-правового стану суспільства, умови і причини виникнення права, обумовлена суттєвими розбіжностями у світогляді авторів теорій, різним розумінням самої сутності і призначення права, виливом відповідної історичної епохи, відсутністю і неможливістю абсолютного знання з даної проблеми. Але всі концепції мають певну пізнавальну цінність і сприяють відновленню більш достовірної картини генезису права.
Розглянемо деякі з них.
- За теологічною теорією (Ф. Аквінський, Ж. Марітен, XII ст.) право було створено Богом і дароване людині через пророка чи правителя. Воно виражає волю Бога, вищий розум, добро і справедливість. Фома Аквінський підкреслював, що світ заснований на ієрархії форм (божественної, духовної, матеріальної), на чолі якої стоїть Бог. Підпорядкування існує і в системі законів — вічних, природних, людських, божественних. Теологічна теорія відповідала релігійній ідеології, яка панувала в епоху середньовіччя, виправдовувала дії правителів, оскільки право є божест-в.енним за природою і не може бути результатом волі і бажань людей. Раціональні дослідження питань про походження права обмежувались рамками віри.
ч Представники теорії природного права (Конфуцій, Арісто-тель, М. Т. Цицерон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін., XVII-XVIII ст.) вважали, що природне право на відміну від позитивного (встановленого з волі держави) виникає як закон доброчесності, як право справедливого розуму. Природне право належить людині від народження, однак будь-які закони (навіть закони природи) потребують гарантій. Тому люди відмовились від можливості самостійно захищати свої права і домовились утворити державу, яка має право видавати закони і супроводжувати їх санкціями. В теорії природного права домінує антропологічне 164
ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА
пояснення причин виникнення права. Вона дозволяла оцінювати чинне право з позицій справедливості і розумності, закликала до його змін у разі невідповідності природним правам, але висновки стосовно вічності права у зв'язку з обумовленістю його природою людини не можна вважати науково обґрунтованими.
. Історична школа (Г. Гюго, К. Савіньї, Г. Пухта, XIX ст.) відстоювала тезу про те, що право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранній період його історії. Тому право виключає всі фактори випадкового, повільного походження. Законодавча діяльність — заключна стадія утворення права, законодавці тільки виражають у юридичній формі те, що диктує народний дух. Право не має універсального характеру, його інститути слід вивчати в контексті конкретного часу, місця, особливостей національного духу того чи іншого народу. Прихильники історичної школи права правильно стверджували, що право — об'єктивне історичне явище, обумовлене етнокультурними факторами, і водночас вони перебільшували значення суспільної свідомості, відхиляли абстрактні методи оцінки права, не давали однозначної відповіді на питання про те, що слід розуміти під «народним духом», який проявляється у звичаях.
-Психологічна теорія (Л. Петражицький, Т. Тард, XIX ст.) пов'язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них — потреба у впокоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб вирішення соціальних суперечностей і т. ін. Л. Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він поділяв на два види: переживання позитивного права (уявлення про те, що норма — результат зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономного права, не пов'язаного з позитивним. Інтуїтивне право — абсолютне, а позитивне — відносне. Законодавство є тільки «проекцією» правових переживань, «фантазмом» психіки. Віддаючи перевагу в процесі виникнення права психологічним чинникам, ця теорія не враховувала впливу на нього інших об'єктивних факторів. Проте слід визнати позитивний внесок психологічної теорії у вчення про формування правосвідомості.
• Марксистська теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) спиралася на історико-матеріалістичне вчення про суспільство і суспіль-
РОЗДІЛ XI
ний розвиток. Генезис права пов'язувався з класовою боротьбою. Панівний у суспільстві клас змінює звичаї на свою користь, пристосовує їх до своїх потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, воно виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі суспільства. Саме спосіб виробництва матеріальних благ детермінує загальний характер політичного, правового, соціального, духовного життя людини. Оцінюючи цю теорію, слід наголосити, що дійсно економічні фактори зіграли значну роль у походженні права, але вони не є єдиною причиною, яка породила правові явища в історії людства. Крім того, в праві часто-густо виражена не тільки воля панівного класу, а й загальна воля людей, які живуть у суспільсті. Теорія примирення (Г. Берман, Е. Аннерс) пояснювала походження права необхідністю упорядкування відносин між родами. Вона виходила з того, що в розв'язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про примирення спочатку в усній, символічній формі укладалися з допомогою народних зборів, ради старійшин. З часом такі договори через повторення ситуацій однорідного характеру поступово переросли в правила, юридичні норми (право примирення). Ця теорія, хоча й заснована на історичних фактах, але є однобічною, оскільки право виникло не тільки для примирення родів, а й для регулювання різних сторін життєдіяльності суспільства, захисту особистих і загальних інтересів його членів.
§ 2. Соціальні норми первіснообщинного ладу, їх види і функції
Будь-яке суспільство як складна соціальна система потребує певної упорядкованості суспільних відносин. Підпорядкування маси одиничних відносин загальному порядку досягається за допомогою соціальних норм — правил поведінки, які регулюють відносини між людьми та їх об'єднаннями.
Життя первісної людини, незважаючи на його примітивний характер, також потребувало існування певних норм, на основі яких люди б організовували спільну працю, розподіл продуктів, визначали порядок взаємовідносин між чоловіком і жінкою, встановлювали процедури вирішення спорів, засади функціонування потестарних органів управління і т. ін. 166
ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА
Соціальні норми первіснообщинного ладу, взяті в їх сукупності, іноді називають мононормами (грец. топок — єдиний, лат. погта — правило)1. Це єдині для всіх членів суспільства правила поведінки, які складалися на основі ритуалів, міфів, звичаїв тощо і мали обов'язковий характер.
Історично першими видами соціальних норм були ритуали і обряди — правила поведінки, в яких акцент ставиться на зовнішній формі їх виконання і ця форма є строго. Канонізованою. Ритуали і обряди (наприклад, обряд ініціації) мали масовий характер і виконували регулятивну і виховну функції.
З виникненням мови з'являються міфи, вони передавали інформацію про те, як необхідно діяти в тих чи інших ситуаціях. Міфи — це перекази, розповіді про духів, богів, обожнюваних героїв, предків, у яких поєднувалися знання, художні образи, моральні приписи, релігійні уявлення. Міфологія виконувала пізнавальну (явища природи і суспільного життя виражалися в споглядально-образній формі), регулятивну (міфи мали нормативну, приписуючи частину, яка концентрувала досвід людства і доводила його до кожного члена суспільства), ідеологічну (міфи були керівництвом до дій, якого слід дотримуватися у стосунках з природою і людьми) функції.
Поступово основним засобом регулювання поведінки людей в умовах родового ладу зробилися звичаї-правила,- які склалися історично, протягом життя декількох поколінь і стали всезагальними внаслідок їх багаторазового повторення. Характерним для звичаїв було те, що вони:
регулювали найбільш стійкі суспільні відносини, що складалися протягом тривалого періоду;
виражали життєві закономірності, порушення яких загрожувало серйозними наслідками для людського роду;
втілювали авторитет всього суспільства;
були частиною людської свідомості, передавалися з покоління в покоління, ставали стереотипом поведінки;
не знали поділу на права і обов'язки;
опосередковували всі сторони людського буття (поділ повсякденної роботи, регулювання ситуацій, пов'язаних зі смертю глави сім'ї, тощо).
' Див.: Першиц А. И. Проблеми нормативної! зтнографии. Исследование по общей зтнографии. - М., 1979.; Думанов X. М., Першиц А. И. Моно-норматика и начальное право// Государство и право. - 2001. - № 9. - С. 85-91.
РОЗДІЛ XI
Слід зазначити, що племінні органи управління іноді приймали рішення, які не відповідали існуючим звичаям, однак освячені авторитетом загальних зборів і ради старійшин ці рішення потім засвоювалися общинниками як нові правила їх поведінки. В даному випадку органи первісного самоврядування виступали в ролі своєрідного нормотворчого інституту.
Неспроможність первісних людей раціонально пояснити деякі явища природи, безсилля перед ними призвели до того, що вони починають пояснювати їх іраціонально, через існування чогось фантастичного, божественного, надприродного. Люди вигадують собі божества і починають їм поклонятися, відправляти релігійні культи (в тому числі жертвопринесення).Таким чином, формуються правила поведінки, які регулюють відносини між людьми на основі їх релігійних уявлень (релігійні норми). З розвитком первісних вірувань відбувається перша в історії спеціалізація роду діяльності: з'являються шамани, жреці, знахарі, священнослужителі. Язичеська релігія виконувала компенсаторну функцію, тобто намагалася пояснити первісним людям незрозумілі для них явища. У подальшому вона набуває регулятивного значення.
Пізніше, коли люди навчилися оцінювати власні вчинки і вчинки інших людей, виникають норми первісної моралі — уявлення і відповідні правила, які визначають, що є добро і що є зло. Вони не нав'язувалися зовні, а були засновані на власному, вільному переконанні. Єдиним авторитетом був голос сумління. Зміст моральних норм, їх дотримання пов'язувалися передусім з поділом усіх людей на «своїх» і «чужих». Людина не відчувала докорів сумління, якщо з її вини страждала людина, яка належала до «чужого» племені. Грубість і жорстокість, властиві людині первісного суспільства, обумовили незначне поширення норм в ньому моралі.
Особливе значення мали табу— обов'язкові і незаперечні заборони, які захистили рід від біологічного виродження (заборона кровозмішування) і природної стихії, дозволили забезпечити відтворення життєвих благ, певні умови існування людей у колективі1. Табу — важливий спосіб виховання людей, стандартизації їхньої поведінки.
У цілому нормативна система первісного суспільства була спрямована на підтримку добувної економіки, гармонійного існування і відтворення конкретних общин у природному середо-
1 Розрізняють такі види заборон, як заборони на дії, заборони на слова, табу на людей, табу на предмети. Фрезер Дж. Дж. Золотая ветвь: исследование магии и религии. - М., 1980.
ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА
вищі- її складали регулятори біолого-психологічного (табу),
міфолого-релігійного і морального характеру, а також ритуали,
обряди та звичаї, що супроводжували їх. Вони були обов'язковими для всіх членів суспільства, виконувалися ними свідомо і добровільно, сприймалися як природна необхідність, чому значною
мірою сприяла повна на ті часи інтеграція людини в структуру
первісної общини.
І § 3. Закономірності виникнення права
З розкладом родового ладу загострюються соціальні конфлікти, втрачається єдність членів суспільства і існуючі мононорми перестають забезпечувати порядок та стабільність. Певна частина найбільш значущих соціальних норм первіснообщинного ладу потребує спеціального захисту. Формування права відбувається шляхом ускладнення суспільних відносин, що постійно повторюються, їх визнання і захисту державою. Право виникає об'єктивно на етапі становлення державно-організованого суспільства як нормативний спосіб регулювання відносин між хліборобами-об-щинниками, скотарями, ремісниками. На наступному етапі відбувається закріплення норм у письмових джерелах. Перші письмові джерела права з'явилися приблизно в III—11 тисячоліттях до нової ери в Месопотамії, Єгипті, Індії у формі агро календарів та інших спеціальних правил організації і процесу праці та поділу її результатів. Водночас зароджується система преддержавних, а згодом державних органів, яка інформувала про існування таких правил і контролювала їх виконання.
Виникнення права значною мірою обумовлене тими ж причинами, що й виникнення держави. В умовах розвитку економічних та інших суспільних відносин соціальні норми первісного суспільства стали неспроможними встановити гарантовані зв'язки, обов'язкові для всієї суспільної діяльності. Формування і ускладнення політичного життя суспільства, розшарування його на протилежні соціальні верстви (касти, стани, класи) з нерівним майновим і соціальним положенням посилювали численні суперечності і.і конфлікти. Розвиток особистості приводить до перетворення людини на самостійного індивіда зі своїми автономними потребами та інтересами. У той же час для максимального задоволення своїх потреб та інтересів людина змушена була свідомо обмежувати свою поведінку, жертвуючи на користь суспільства частиною своєї свободи. Внаслідок цього всі члени суспільних відносин наділялися новими за змістом взаємними правами і обов'язками,
РОЗДІЛ XI
які спочатку мали казуально-особистий характер. З часом у міру повторюваності типових життєвих ситуацій, що виникали, і контроля за їх розвитком з боку владних структур вони набували нормативного значення і визнавалися загальнообов'язковими. Право стає необхідним і для обмеження (пом'якшення) в період розкладу родового ладу військового протистояння окремих племен.
Виникнення права — тривалий історичний процес. Основними шляхами його формування були такі: визнання індивідуальних, фактичних, повторювальних стосунків як права, санкціонування державою звичаїв; утворення правових норм» судовими органами; встановлення правових норм державною владою у вигляді нормативних актів.
Визнання індивідуальних, фактичних, повторювальних від--носин правом. Історія розвитку правових систем свідчить про те, що в умовах переходу від первісного до державно-організованого суспільства значення права надавалося індивідуальним, фактичним, повторювальним стосункам. Держава визнає правила, що склалися на основі багаторазового повторення, починає ними користуватися і захищати від порушень, на підставі чого відбувається виокремлення юридичного регулювання.
Санкціонування державою звичаїв (звичаєве право). Важливим етапом у формуванні права стало перетворення звичаїв первісного суспільства на правові звичаї. Правовим звичай стає тоді, коли він набуває мовчазного або офіційного схвалення держави і захищається нею, в тому числі з допомогою примусу. Держава неоднаково ставиться до різних звичаїв: вона санкціонує тільки ті з них, які узгоджуються з її політикою, загальними засадами життєдіяльності суспільства. Водночас з'являються такі, які закріплювали кастові привілеї вищих станів, обов'язки нижчих, правила купівлі-продажу землі, спадкове сімейне володіння землею і т. ін. Більшість правових звичаїв втілюються в писані тексти, на які можна було посилатися в обґрунтуванні своїх прав. Якщо раніше збереження звичаїв було привілеєм жреців, то тепер вони отримують підтримку державної влади. Таким чином на основі правових звичаїв складається так зване звичаєве право. За змістом багато правових звичаїв у деяких країнах ще й.зараз зберігають рештки звичаїв родового ладу.
Утворення правових норм судовими органами (правові прецеденти). Значну роль у становленні правових норм відіграли суди, які були першими державними органами. Судові органи формулювали правові прецеденти — рішення з конкретних справ, які в 170
ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА
майбутньому набували нормативного характеру, ставали загальнообов'язковими при вирішенні аналогічних справ. Так, рішення преторів та інших магістратів у Стародавньому Римі вважалися обов'язковими зразками для вирішення аналогічних справ, внаслідок чого склалася ціла система преторського права.
Пряме встановлення правових норм державною владою у вигляді законів, постанов, кодексів та інших нормативних актів. З часу оновною формою права стають державні нормативні правові акти які відбувається внаслідок динаміки суспільних відносин. Потреби правового регулювання вимагали вироблення і знання спеціальних понять, появи особливих механізмів, інститутів, таких як власність, позов, злочин, юридична відповідальність і т. ін., які були невідомі родовим звичаям. Поступово ці акти в деяких країнах витісняють звичаєве право, посідають домінуюче місце серед форм права. Класова диференціація суспільства, боротьба різних соціальних груп за панівне становище сприяє політизації нормативних актів, на цій основі право стає способом управління суспільством. Нормативні акти збігаються з уявленнями влади про належну поведінку. Єдині правила, які б однаковою мірою висловлювали інтереси всіх членів суспільства, зникають. Норми права, захищені на випадок порушення силою "державного апарату, закріплюють можливість майнової нерівності, привілеїв для окремих груп населення, поділ на касти. Але водночас вони необхідні і для встановлення певного порядку суспільних відносин. Нормативні правові акти держави урізноманітнюються, поділяються на окремі види, оперативно реагують на потреби соціальної практику, чітко формулюють зміст прав і обов'язків. Розглянуті тенденції ми бачимо в таких стародавніх юридичних пам'ятках, як Закони царя Хамурапі у Вавилоні, закони Солона в стародавній Греції (594-593 рр. до н. є.). Закони XII таблиць 451-450 років до н. є. у.Римі, Салічеська Правда 496 року в країнах континентальної Європії, Закони Етельберта 600 року в англосаксонській правовій системі. Для Руської Правди Ярослава Мудрого 1016 року було характерне поєднання норм звичаєвого права, викладених в узагальненому виді судових прецедентів, і деяких законодавчих положень.
§ 4. Відмінності права від соціальних норм первіснообщинного ладу
Право — закономірний результат внутрішнього розвитку регулятивної системи, відповідь на потребу суспільства в регулюванні
І'ОЗЛІЛ XI
економічних, політичних, соціальних відносин, пов'язаних з розвитком виробничого способу господарювання. Як уже наголошувалося, воно не нав'язується і не дарується суспільству зовнішньою силою, не з'являється за бажанням чи велінням конкретних суб'єктів. Право є необхідною умовою існування державно-організованого суспільства і має велику соціальну цінність.
Соціальні норми первіснообщинного ладу мають певні відмінності від права.
Так, соціальні норми первісного суспільства складалися внаслідок багаторазового повторення найдоцільніших варіантів поведінки, вони утворювалися всім родом (племенем). Формування права відбувається шляхом ускладнення суспільних відносин, що постійно повторюються, їх визнання і захисту державою. Згодом виникають правові приписи, які встановлюються або санкціонуються компетентними державними органами (в тому числі судовими). Якщо джерелом виникнення соціальних норм первісного суспільства була вся община, то джерел правоутворення було декілька. Разом з нормами, прийнятими державою, в структурі права вирізняють природні права людини, принципи права, корпоративні і договірні норми і т. ін.
Соціальні норми первісного суспільства виражали загальну
волю і сприяли соціалізації життя общини. Право спочатку в най
простіших формах забезпечувало вирішення всезагальних справ
у галузі виробництва, розподілу і перерозподілу продуктів, нормувало індивідуальні витрати праці на суспільні потреби (ар
хаїчне право). У процесі станового рошарування населення право
починає служити інтересам окремих соціальних верств: феодалів
(феодальне право), духовенства (канонічне право), мешканців
міст (міське, торгове, цехове право) і використовуватися для ре
рулювання відносин всередині станів. На певних етапах розвитку
суспільства воно набувало класового характеру, закріплювало
економічну і соціальну нерівність, привілеї. Поступово намі
чається тенденція повернення,права на більш високому рівні до
засобу реалізації загальносоціальних функцій.
Дата публикования: 2015-11-01; Прочитано: 448 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!