Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Під функціями демократії розуміють головні напрямки впливу демократії на суспільні відносини.
Демократія спрямована і безпосередньо сприяє здійсненню головних загальнодержавних функцій — економічної, політик
ної, соціальної тощо. Велика роль в успішному вирішенні і виконанні завдань, що випливають з цих функцій, належить формуванню громадської думки і тому, як вона враховується державою. Громадська думка формується шляхом демократичного обговорення тих чи інших проблем засобами масової інформації, колегіальними дорадчими органами при Президентові і в структурах виконавчої влади, а також за допомогою проведення ініціативних експериментів. Усі ці фактори спроможні суттєво вплинути на вирішення обговорюваних проблем державними структурами — Президентом, Верховною Радою, Кабінетом
Міністрів і т. ін.
Водночас демократії притаманні і власні функції. Так, вона виконує установчу функцію. Це знаходить свій вияв в утворенні народом органів свого первинного представництва безпосередньо шляхом всезагальних виборів. Йдеться про Верховну Раду України і Президента України. Ці органи, у свою чергу, утворюють (обирають або призначають) органи вторинного представництва населення. Таким є, наприклад, суддівський корпус, склад якого затверджується Верховною Радою України.
Функція оптимізації державних рішень полягає в тому, що держава при вирішенні того чи іншого питання керується принципами демократії, використовує свої правові інститути, щоб таким чином знайти оптимальне державне рішення. Для цього питання обговорюються постійними комітетами парламенту з залучанням експертів-науковців, вивченням і урахуванням точки зору всіх політичних течій, виступів у пресі тощо.
Демократія виконує також функцію сприяння виконанню прийнятих рішень. Велику роль у їх виконанні відіграє мобілізація через засоби масової інформації громадської думки, сама
громадськість.
Контрольна функція демократії щодо роботи різних ланок державного апарату і посадових осіб здійснюється шляхом депутатських запитів і діяльності парламентських комітетів, спеціальних слідчих комісій, проведення опитувань населення, через діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Конституційним Судом.
Особливо важливого значення в сучасних умовах набуває функція демократії у сприянні розвитку особи, її духовного розквіту. Саме на виконання цієї функції спрямоване широке використання людиною своїх демократичних прав, участь у проведенні різних громадських акцій, дискусій, підвищення її політич-
РОЗДІЛ VII
ТЕОРІЯ ЛЕМОКРАТІЇ
ної і соціальної активності, рівня політичної і правової культури, правове виховання і т. ін.
І § 6. Демократія і самоврядування
Слід розрізняти демократію і самоврядування, яке теж є однією з форм здійснення народовладдя. Самоврядування є різновидом соціального управління (врядуванняі, в основу якого покладене спільне вирішення учасниками суспільних відносин суспільних справ, що поєднується зі спільною діяльністю у виконанні прийнятих рішень. Це означає, що для самоврядування характерне поєднання суб'єкта та об'єкта управління, що не є характерним для демократії. Самоврядування з'явилося задовго до виникнення демократії — при первіснообщинному ладі.
Самоврядування тісно пов'язане з демократією, але не є простою його частиною. Воно є суспільним, а не державним явищем. В галузі державного управління самоврядні органи можуть вирішувати лише ті питання, які делегуються їм державою.
Діяльність органів самоврядування у політичній сфері є однією з важливих передумов і напрямків розширення демократії, реалізації її головних принципів. Держава не повинна втручатися в діяльність органів самоврядування, профспілок, партій, молодіжних, спортивних та інших організацій і товариств. Але механізми локального самоврядування при вирішенні питань державного значення (наприклад, під час виборчої компанії) можуть підключатися до державного механізму, використовуватися для здійснення демократії, бути складовими частинами загального механізму народовладдя.
Отже, поняття «самоврядування» не тотожне поняттю «демократія». Самоврядування має складну структуру. На відміну від єдиної державної системи демократії налічується декілька систем самоврядування — по лінії професійних організацій, партійних, виробничих, за місцем проживання, громадських об'єднань за інтересами та ін. Самоврядування не завжди має політичний характер, тоді як демократія завжди є державним політичним явищем.
Вельми важливим в умовах державності і найбільш всеохоплюючим різновидом самоврядування є діяльність органів самоврядування на місцях. Вже саме їх існування є свідченням наявності певної децентралізації державного управління. Самоврядування може здійснювати ефективну допомогу державі у вирішенні її завдань і виконанні її функцій.
У сучасних умовах участь самоврядування в демократичних процесах визначаються Європейською Хартією місцевого самоврядування, Конституцією і законами держави. В Україні первинним суб'єктом місцевого самоврядування є територіальна громада. Закон характеризує самоврядування як реальну здатність мешканців села або різних сіл, селищ, міст, що добровільно об'єдналися в громаду, вирішувати питання місцевого рівня. Активність цих органів і фактичний зміст їхньої діяльності залежить від кола і характеру віднесених до їх компетенції питань, наявності тенденцій до централізації або децентралізації державної влади. Прискорення демократичних процесів можливе тільки на базі децентралізації влади, перерозподілу повноважень між органами державного управління і самоврядування на користь
останніх.
Розвиток місцевого самоврядування має великі потенційні можливості. Він надає нових імпульсів для удосконалення демократії. Матеріальною основою підвищення ролі органів самоврядування повинно стати збільшення майнових об'єктів муніципальної власності, їх поступова передача органам самоврядування. На базі інтенсифікації згаданих процесів відбуватиметься зростання ролі місцевого самоврядування в сприянні демократизації, підвищення єдності демократії і самоврядування як різних форм здійснення народовладдя.
Розвитку самоврядування може сприяти активізація обох головних форм участі населення у здійсненні народовладдя — представницької і безпосередньої, які є властивими як для самоврядування, так і для демократії.
Багато принципів самоврядування, тобто обов'язкових, безумовних вимог, покладених в основу здійснення самоврядування, є спільними з демократією. Серед них такі, як свобода, рівноправність, гласність, поєднання представницьких і безпосередніх форм і т. ін. Здійснення як демократії, так і самоврядування потребує також застосування принципів урахування громадської думки, вирішення питань за більшістю голосів при врахуванні інтересів меншості, узгодження різних інтересів і думок, прагнення до консенсусу.
Спеціальними, властивими лише самоврядуванню принципами є самоорганізація, поєднання суб'єкта та об'єкта управління, участь усіх суб'єктів у прийнятті і реалізації прийнятих рішень, визнання над собою влади тільки власного об'єднання.
РОЗДІЛ VII
ТЕОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ
І
§ 7. Демократія в умовах України
Україна сьогодні є посттоталітарною державою перехідного періоду Цей факт обумовлює і існуючий у нашій країні рівень розвитку демократії. Безсумнівними досягненнями демократії є визнання рівноправності приватної та інших форм власності, встановлення і поступове розширення режиму гласності, утворення неформальних організацій і об'єднань, утворення і поступове структурування системи політичних партій, політичних фракцій, проведення референдумів щодо встановлення суверенної незалежної України і щодо здійснення конституційної реформи, проведення виборів на альтернативній основі і перехід до виборів на змішаній мажоритарно-пропорційній основі, поступове структурування суспільства і парламенту, розширення мережі і підвищення активності засобів масової інформації, розвиток системи консультативних і узгоджувальних органів, широке використання громадянами наданих їм політичних прав і свобод, поступове розширення законодавчої бази (Верховна Рада прийняла близько 2000 законів), заходи щодо економічного реформування суспільства.
Величезного значення ддя розвитку демократії мало прийняття у 1996 році Конституції України і формування передбаченої нею системи державних органів, що побудована на основі принципу поділу влади. Згідно з Конституцією на основі принципу верховенства права і міжнародних актів про права і свободи людини і громадянина здійснюється робота з посилення їх захисту і гарантування. Цьому сприяють напрямки роботи всієї системи правоохоронних органів, Конституційного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Особливо слід наголосити на значенні підвищення ролі судової системи. З допомогою судів громадяни дістали можливість захисту своїх прав у разі їх порушення будь-яким державним органом або посадовою особою. Оскільки конституційні норми визнані безпосередньо діючим правом, то для такого захисту громадянину достатньо послатися на встановлення відповідного права нормами Конституції.
Але те, що зроблено, не є підставою для висновку про існування в Україні розвиненої демократії. Для досягнення високого рівня розвитку демократії необхідно максимально прискорити демократичні перетворення. Важливим завданням є завершення створення законодавчої бази реформ, посилення темпів структурування суспільства, партій і партійних фракцій, удосконалення
виборчої системи, створення умов для реалізації механізму гарантій прав громадян, особливо соціальних, проведення децентралізації і дебюрократизації влади і підвищення ролі органів місцевого самоврядування, широке залучення громадськості до вирішення державних питань, до боротьби зі злочинністю, суттєве підвищення політичної і правової культури населення і оновлення складу державних службовців, завершення створення і покращення роботи системи державних органів, що захищають права людини, кардинальне підвищення ролі судової системи, посилення державного і громадського контролю за роботою державного апарату.
Велику роль у вирішенні цих завдань повинно відіграти проведення конституційної адміністративної і судової реформи, скорочення і оновлення державного апарату, подолання бюрократизму і будь-яких проявів корупції, подолання правового нігілізму.
Розділ VIII
МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ І ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ
§ 1. Механізм держави і його структура
При всіх можливих наукових аспектах розуміння сутності держави у практичному відношенні на перший план завжди виступає її конкретна характеристика, що знаходить свій вияв у державній діяльності, здійсненні дер_жавою функцій по управлінню суспільством.
Функції держави здійснюються за посередництвом спеціально утвореного для цього інституціонального механізму, який визначається як «механізм держави», складається із різних державних органів, які об'єднуються у відносно виокремлену структуру — державний апарат, та інших державних_інституцій'. На такому підході засновується тлумачення сутності і змісту державності під кутом зору інституціонального підходу, головною особливістю якого є те, що держава трактується насамперед як механізм (інститут) влади та управління в суспільстві.
З іншого боку, механізм держави має розглядатися в контексті виконання певним прошарком людей певного різновиду суспільно корисної праці, що виділився історично як результат суспільного розподілу праці, — управлінської діяльності на постійних професійних засадах. У такому людському вимірі механізм держави виступає своєрідним фізичним (людським) її втіленням як відносно відокремлений, конституйований в окремий інститут і структурно організований прошарок людей, який виокремився на етапі формування державності внаслідок суспільного розподілу праці на керуючих (працівників державного апарату)і керованих (населення).
Такий підхід позначив перехід у дослідженнях соціального управління від традиційного акценту на формальні її складові до так званого «людського фактору» з позицій широкого гуманістичного підходу, який покликаний привести до певної переоцінки
' Загальна теорія держави і права/ За ред. акад. АПрН України, д-ра юрид. наук, проф. В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1999. 114
МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ І ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ
співвідношення об'єктивних і суб'єктивних факторів у системі управління суспільством на користь останнього. Зокрема, людський вимір проблематики функціонування механізму і апарату держави є методологічним підґрунтям, яке дає змогу більш предметно аналізувати нові для вітчизняної юридичної науки, але надзвичайно актуальні й складні питання його кадрового забезпечення, організації та проходження державної служби, бюрократії тощо.
Питома вага механізму держави в забезпеченні життєдіяльності соціального організму, можливості його впливу на різні сторони суспільного життя, чисельність зайнятих у ньому працівників залежать від змісту й обсягу функцій, які суспільство покладає на державу, обумовленого ними обсягу компетенції державних органів, визначеної в законодавстві.
Так, класичною ліберальною концепцією держави «нічного охоронця», яка була домінуючою на ранніх етапах функціонування ринкової системи виробництва, передбачалось критичне обмеження втручання держави в суспільне_життя і особливо — у сферу_економіки. Діяльність держави мала обмежуватися охороною приватної власності і забезпеченням безпеки. Відповідно до цього розглядалося питання про механізм держави, який за таких умов був практично тотожним поняттю державного апарату як механізму здійснення політичної влади і зводився до сукупності державних органів, наділених державно-владними повноваженнями.
Проведення відмінностей між поняттям механізму держави як більш широким і поняттям державного апарату як вужчим за обсягом набуває реальних підстав за умови акцентування на соціальному призначенні держави, тлумаченні державних функцій як функцій соціально спрямованої держави, які не можуть бути зведеними лише до політичної діяльності — охорони власності й безпеки. Соціальна спрямованість держави передбачає розширення сфери її втручання в суспільне життя, зокрема для вирішення питань макроекономіки, розвитку галузей виробництва, необхідних для життєдіяльності суспільства, соціального, в широкому значенні, захисту громадян — підтримки і розвиту системи освіти, культурно-освітніх закладів медицини, захисту соціально незахищених верств населення — пенсіонерів, інвалідів, материнства та дитинства і т. ін.
З іншого боку, розширення можливостей впливу держави на суспільні відносини в сучасних умовах не повинно приводити до
РОЗДІЛ VIII
реабілітації тоталітарних зазіхань державної влади, до нехтування правами і свободами людини і громадянина, прерогативами самоорганізованого і самоврядного у своїй основі громадянського суспільства, на обслуговування потреб існування й розвитку якого зрештою і спрямована діяльність соціальної демократичної правової держави. З точки зору сучасного рівня розвитку наукових знань соціальна спрямованість держави має розглядатися як органічна складова демократичної й правової організації суспільства і тому не повинна досліджуватися поза межами вищезгаданих якісних характеристик державності.
Питання розмежування пріоритетів громадянського суспільства і державної влади покликані вирішуватися на рівні конституціоналізму, конституційно-правового регулювання. Так, Конституція України 1996 року закріплює принципи відповідальності держави перед людиною за свою діяльність (ч. 2 ст. 3), обмеження діяльності органів державної влади і самоврядування законом (ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19), гарантії_місцевого самоврядування (ст. 7), свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ч. 4 ст. 15) і т. ш.
Отже, механізм держави — це сукупність державних органів,
установ, підприємств та інших державних інституцій, за посередництвом яких практично здійснюються завдання й функції держави.
До складу державного механізму входять різні за своєю конкретною характеристикою види державних інституцій — органи, установи, підприємства та специфічні державні інститути. Поняття механізму держави вперше включив до арсеналу теорії держави і права в середині 60-х років XX століття В. В. Копєйчиков. Загальними рисами для всіх різновидів державних організацій, які входять до складу механізму держави, є те, що:
вони є за своєю природою державними інститутами на відміну від самоврядних організацій;
за їх посередництвом практично виконуються завдання і функції держави;
вони утворюються за рішенням держави, уповноважених державних органів;
вони утримуються за рахунок бюджетних коштів;
їх працівники як державні службовці мають особливий статус, особливі гарантії зайнятості та соціального захисту.
Щонайперше, у складі механізму держави слід виокремлювати державні_органи як найбільш специфічну і важливу для ре-
___________ МЕХА НІЗМ ДЕРЖАВИ 1 ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ
алізації функцій держави його частину, про що детальніше йтиметься далі. Водночас разом з державними органами до складу механізму держави входять й інші різні за характером і змістом діяльності державні організації — державні підприємства, державні установи, така специфічна державна інституція, як збройні сили, що мають як вищезгадані спільні з державними органами ознаки, так і певні особливі риси, які не дозволяють вважати їх власне органами державної влади і включати безпосередньо до складу державного апарату.
Державними підприємствами, і передусім заснованими на загальнодержавній власності казенними підприємствами, вважаються в Україні такі, що проводять виробничу або іншу діяльність, яка, виходячи з її специфіки, може здійснюватись тільки державним підприємством, або такі, головним споживачем продукції яких (понад 50 відсотків) є держава, або ж такі, які є суб'єктами природних монополій. Державні підприємства володіють часткою державної власності на праві повного господарського відання, мають самостійний баланс і статус юридичної особи, є суб'єктами підприємницької діяльності, несуть самостійну майнову відповідальність, на них поширюється загальнодозволяючий режим правового регулювання.
Щодо державних установ, то для них специфічною є невиробнича діяльність в освітницькій, культурно-виховній, науковій галузях, у сфері охорони здоров'я і соціального захисту громадян. Державні установи можуть бути призначені для виконання спеціальної діяльності, наприклад для утримання засуджених тощо. За характером і напрямком своєї діяльності державні установи не можуть бути прибутковими організаціями і тому перебувають на утриманні за рахунок коштів державного бюджету.
Неповним змістовно і логічно незавершеним буде розгляд структури механізму держави без такої його необхідної ланки, як збройні сили. Збройні сили поза всякими сумнівами підпадають під ті ознаки, що були кваліфіковані вище як загальні для різних видів державних організацій. Повноцінне здійснення функцій держави неможливе без застосування в разі необхідності примусу, основним інститутом якого є військові формування. Так, захист суверенітету і територіальної цілісності держави і її недоторканності розцінюється Конституцією України як одна з найважливіших функцій держави, виконання якої покладається на Збройні Сили України (ч. 2 ст. 17).
РОЗДІЛ VIII
МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ І ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ
§ 2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи і їх види
Головними функціями будь-якої держави в різні історичні часи залишаються ті, що спрямовані на реалізацію публічної влади в масштабах усього суспільства, здійснення від імені держави управлінської діяльності, і тому основним інститутом, що уособлює та представляє державу, є державний апарат.
Отже, на основі приналежності державним органам як певному різновиду державних інституцій державно-владних повноважень із більш широкого поняття «механізм держави» виокремлюється поняття «державний апарат», за посередництвом якого здійснюється державна влада і управління суспільством. Державний апарат покликаний виконувати основні функції держави щодо практичного здійснення державної влади і управління суспільством і є невід'ємним атрибутом як виникнення, так і існування та функціонування держави. Тому саме державному апарату має бути приділена особлива увага в контексті більш широкої проблематики механізму держави.
Таким чином, державний апарат — це сукупність державних органів, їх ланок і підрозділів, уповноважених здійснювати державну владу та управління, які спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу.
Поняття державного апарату як складова частина категорійного арсеналу теорії держави і права є узагальнюючим, тобто охоплює на основі спільних ознак усю сукупність різноманітних за конкретним спрямуванням діяльності державних органів. Державний орган розглядається теорією держави і права як первинний структурний елемент державного апарату, саме з державних органів складаються його окремі ланки і підрозділи, вся система державного апарату як цілісного явища.
Для більш змістовного вивчення державного апарату необхідно розглянути характерні його ознаки, а саме:
1) державний апарат є основним інститутом держави, безпо
середнім носієм державної влади, яку він уповноважений прак
тично здійснювати і представляти у відносинах з населенням;
2) державний апарат як системне утворення формується й
функціонує на основі єдиних принципів організації і діяльності;
3) державний апарат є складною системою органів, що перед
бачає поділ на відокремлені ланки та підрозділи як за функціо
нальним критерієм — на гілки влади, так і за ієрархічними озна
ками — на вищі та нижчі органи, тощо;
4) первинним елементом державного апарату, з якого скла
дається вся система державного апарату, є окремий державний
орган;
5) у державному апараті зайняті на постійних засадах про
фесійно підготовлені для здійснення управлінських функцій кад
ри — державні службовці;
6) функціонування державного апарату здійснюється в межах
і в порядку, які встановлені законодавством, тобто в певних пра
вових формах;
7) державний апарат спирається у своїй діяльності на певні
матеріальні, фінансові та інші ресурси, отримані із державних
коштів;
8) функціонування державного апарату спирається на мож
ливість застосування державного примусу.
Державний орган — це структурно виокремлений, внутрішньо організований колектив державних службовців, який наділений встановленою законодавством компетенцією для виконання певних владно-управлінських функцій і завдань держави.
Слід зауважити, що структурно державний орган можна розглядати як складне утворення, яке включає два відносно відокремлених підрозділи, один з яких здійснює статутні повноваження цього органу, а інший — виконує допоміжні функції, завданням якого є забезпечення виконання державним органом своїх повноважень. Такий підхід дає можливість визначити правовий статус різних категорій працівників державного органу, виходячи з конкретних функціональних напрямів його діяльності, а також відповідні вимоги та кваліфікаційні характеристики посад на державній службі1.
Різноспрямованість та складність владно-управлінських функцій держави обумовлює значну кількість та різноманітність за своїми конкретними характеристиками видів державних органів.
Залежно від соціальної природи державні органи поділяються на первинні та вторинні. Первинні органи створюються шляхом безпосереднього волевиявлення народу, якщо народ визнається джерелом державної влади, або успадкуванням, якщо джерелом влади вважається монарх. Первинним державним органом за умов республіканського правління є парламент, ним може бути президент, якщо його обирає безпосередньо народ. Вторинні органи утворюються первинними, є похідними від останніх і їм підзвітні.
1 Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні.-К.: Ін Юре, 1997.— С. 42-43.
РОЗДІЛ VIII
Наприклад, згідно з Конституцією України Президент за згодою Верховної Ради призначає Прем'єр-міністра України і за його поданням членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій.
Залежно від функціонального спрямування державні органи поділяються на органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Органом законодавчої влади виступає парламент, який може бути одно- або двопалатним, виконавча влада здійснюється урядом, який при парламентському правлінні очолює прем'єр-міністр, а за умов президентського — президент, судам належить виняткове право на здійснення правосуддя. Функції глави держави в республіці виконує президент, в монархіях — монарх (король, емір тощо). В деяких країнах (Франція) на президента як главу держави конституційно покладаються арбітражні повноваження щодо узгодження діяльності гілок державної влади.
За територією, на яку поширюються повноваження державних органів, їх поділяють на центральні та місцеві. В Україні, наприклад, до центральних державних органів слід віднести ті, повноваження яких поширюються на всю її територію, — Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України тощо. Місцевими державними органами є місцеві державні адміністрації, місцеві суди і т. ін. За умов федеративного устрою державні органи поділяються на федеральні органи і органи суб'єктів федерації.
Залежно від способу утворення державні органи класифікують на виборні, призначувані, успадковані. Типовим прикладом виборного органу є парламент, призначуваного — Кабінет Міністрів, успадкованого — монарх.
Залежно від особового складу державні органи поділяються на одноособові і колегіальні. Одноособовими державними органами є Президент, Уповноважений Верховної Ради з прав людини та деякі інші. Колегіальні державні органи приймають рішення і вступають у правові відносини лише як певні колективи державних службовців (парламент, кабінет міністрів).
§ 3. Принципи організації і діяльності державного апарату. Поділ державної влади
Під принципами організації і діяльності державного апарату розуміють законодавчо визначені відправні засади, які виступа-
МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ І ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ
ґ |
ють як регулятивні вимоги щодо основних параметрів його організації і функціонування з метою найбільш ефективного виконання функцій та завдань держави.
До принципів організації і діяльності державного апарату
слід віднести: поділ влади;
виборність представницьких органів державної влади; пріоритет прав і свобод людини і громадянина; діяльність у межах компетенції та у спосіб, передбачені законодавством (законність);
професіоналізм і компетентність;
обов'язковість рішень, прийнятих вищими державними органами для нижчих державних органів; прозорість; підконтрольність; відповідальність;
ефективність;
дотримання прав місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, організацій, установ; неупередженість здійснення повноважень; рівне право громадян на доступ до державної служби;
стабільність кадрів.
Більш детально слід зупинитися на принципі поділу влади, оскільки саме він вважається однією з основоположних засад організації і діяльності державного апарату в умовах становлення в Україні демократичної правової державності.
Насамперед уточнення потребує питання про те, чи поділяється єдина державна влада на певні відносно відокремлені гілки влади, чи йдеться про функціонування окремих самостійних влад. Так, Конституція США 1787 року не містить єдиного поняття державної влади, вказує лише на окремі види влади — законодавчу, виконавчу і судову. І, навпаки, з точки зору теорії народного суверенітету, коли народ визнається джерелом державної влади, передбачається її єдність, яка водночас не виключає можливості поділу державної влади на окремі її гілки.
Стаття 6 Конституції України не дає чіткої відповіді на це питання, оскільки в ній йдеться про державну владу і про окремі види влади — законодавчу, виконавчу та судову. Однак системне тлумачення норм Конституції України дозволяє зробити висновок про наближеність конституційних засад української державності до концепції народного суверенітету.
РОЗДІЛ VIII
Поділ державної влади не може бути зведеним до звичного поділу праці стосовно здійснення управління суспільством, що виникає разом з появою такої складної сукупності державних органів, як державний апарат, має своєю підставою спеціалізацію його працівників на певному різновиді діяльності — нормо-творчій, виконавчій чи судовій, які вимагають різних здібностей і навичок, і спрямований на підвищення оперативності та ефективності функціонування державного апарату.
Дата публикования: 2015-11-01; Прочитано: 617 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!