Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Функції демократії 3 страница



Вперше в українській юридичній науці проблематика прав лю­дини, їх характерні ознаки та класифікації були досліджені П. М. Рабіновичем1.

1 Див: Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України. - X.: Право, 1997.


ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Розглянемо такі ознаки прав і свобод людини і громадянина.

Права людинице її правові можливості.

Права і свободи людини і громадянина окреслюють певну сферу автономного існування індивіда, його життєдіяльності як члена суспільства. Ці правові можливості мають розцінюватися як своєрідні юридичні блага, зміст яких полягає у встановленні і гарантуванні певних меж свободи/несвободи особи. Тому права і свободи людини і громадянина є органічною складовою юридич­ною частиною особистості як соціальної характеристики люди­ни, входять до її структури.

Вони формуються історично в ході розвитку людської спільноти, і тому на кожному історичному етапі існує більша або менша сукупність прав і свобод. Тенденцією їх становлення як правового інституту є поступове, але невпинне розширення пра­вового надбання людини і громадянина за рахунок включення до їх переліку нових можливостей. Вони є правовим надбанням лю­дини і в тому розумінні, що не даруються державою, а здобува­ються — на противагу авторитарним чи патерналістським запи­там державної влади.

Права і свободи людини і громадянина визнаються в певному

розумінні як природні.

Вони, звичайно, не можуть бути природними, як, наприклад, частини біологічного організму людини. Але права і свободи лю­дини і громадянина вважаються природними в тому розумінні, що організоване на правових засадах суспільство виходить із не­обхідності та доцільності визнання свободи людей, їх рівних можливостей як певних правових суб'єктів, які не повинні зале­жати від неправових факторів і тому пов'язуються лише з фактом народження та існування людини.

«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» — проголошує ст. 1 Загальної декларації прав людини ООН 1948 року. Визнання правової рівності має глибокий гу­маністичний смисл, а в практичному аспекті сприяє максималь­ному використанню людьми своїх здібностей, реалізації їх по­тенціалу як особистостей. З іншого боку, соціальна обумов­леність змісту прав і свобод людини і громадянина передбачає певні обмеження їх здійснення, що залежать від можливостей суспільства, рівня його економічного, соціального, духовного і культурного розвитку.

Права і свободи людини і громадянина є невід'ємними.

Вони невід'ємні, оскільки становлять складову частину особи­стості, є її правовим надбанням, а тому людина як соціальна істо-


РОЗДІЛ ЇХ

та, що позбавлена прав, не тільки безправна у вузькому юридич­ному розумінні, але й не може бути особистістю, бо не має мож­ливості для задоволення своїх потреб та інтересів. А в державно-організованому суспільстві правова характеристика особи по­кликана відігравати вирішальну роль, оскільки права і свободи людини і громадянина визначають найважливіші аспекти життє­діяльності людини у її відносинах з суспільством і державою.

Держава не дарує прав людині, а тому держава не може їх і відібрати. Держава, що порушує або обмежує права людини, має нести за це відповідальність. Цей принцип знайшов закріплення в Конституції України. Кожен має право на відшкодування за ра­хунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріаль­ної та моральної шкоди, завданої їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України). Кожному гарантується право на оскар­ження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).

Права і свободи людини і громадянина є необхіднимгі для її нормального існування і розвитку.

Передусім права і свободи людини і громадянина є необхідни­ми в екзістенціальному значенні як елемент соціального буття людини, без чого вона не може існувати як суб'єкт суспільних відносин, бути соціально і юридично дієздатною, реалізувати свою життєву програму. Перелік конкретних прав людини охоп­лює створення умов для задовільного існування і розвитку особи. Ступінь реалізації прав і свобод людини і громадянина є показни­ком рівня розвитку особи як суб'єкта права, дійсних соціальних можливостей людини.

Яскравим прикладом таких прав є закріплене ст. 11 Міжна­родного пакту про економічні, соціальні і культурні права право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг та житло, право на безпе­рервне покращення умов життя, а також зафіксоване в ст. 7 цьо­го Пакту право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, яке включає винагороду, що забезпечується як мінімум всім тру­дящим: справедливу зарплату; задовільне існування для них са­мих і їх сімей; умови роботи, що відповідають вимогам безпеки і гігієни.

Права людини і громадянина мають бути загальними і рівни­ми для кожного.


ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ 1 ГРОМАДЯНИНА

Права людини є загальними в тому відношенні, що вносять у суспільне життя єдиний вимір, який охоплює значну кількість, а в ідеалі — всіх людей як суб'єктів права. Відомий німецький філо­соф К. Ясперс виокремлював у цьому плані три можливих типи соціальності і, відповідно, три способи організації суспільства: ло-перше, на засадах приватного інтересу ізольованого індивіда; по-друге, органічну цілісність людей, об'єднаних на національ­них чи духовних засадах; по-третє, формально-правову ор­ганізацію, де кожен розглядається лише в тому вимірі, в якому він рівний будь-якому іншому1.

Формально-правова організація, як свідчить досвід розвине­них країн, найбільш відповідає завданням індустріального та постіндустріального поступу, оскільки спирається на норму, що передбачає необхідність врахування інтересів та волі автономних соціальних суб'єктів, соціального спілкування на засадах право­вого виміру, можливість досягнення на ґрунті законослухняності соціального компромісу в інтересах як окремої особи, так і дер­жави та суспільства.

Тому інститут прав людини формується у зв'язку з руйнуван­ням у суспільстві прошаркових перегородок на етапі переходу від феодального устрою з його жорстким соціальним ранжуванням до буржуазного з його вихідною формальною рівністю для кож­ного. І навпаки, в суспільстві, яке суворо поділене на касти чи замкнуті привілейовані прошарки, не може бути прав людини са­ме за браком ознаки «загальності».

Але права людини повинні бути не тільки загальними, але й рівними для кожного, тобто без урахування належності до рас статі, національності, релігії, політичних переконань і т. ін. Закон з огляду на це має бути формальним. При цьому правова рівність трактується в міжнародних документах про права людини у двох аспектах: як рівність від народження в гідності і в правах і як рівність перед законом та судом незалежно від різних умов.

Права і свободи людини і громадянина повинні визнаватися та гарантуватися державою в обсязі загальновизнаних міжна­родних стандартів.

Визнання державою прав і свобод людини і громадянина шля­хом закріплення їх у Конституції та інших законодавчих актах є першим і необхідним кроком до їх утвердження і реалізації. Од­нак тільки цим роль держави у сфері прав і свобод людини і гро­мадянина не повинна обмежуватися. Вона має докладати всіх

' Ясперс К. Смьісл и назначение истории. - М.: Политиздат, 1991.- С. 14.



РОЗДІЛ IX

можливих зусиль для гарантування, охорони й захисту прав і свобод людини і громадянина, що визначає головний напрямок гуманізації держави, основні її гуманітарні характеристики. Так, згідно з приписами Конституції України права і свободи людини і громадянина повинні визначати зміст і спрямованість діяльності української держави, а їх утвердження і забезпечення розглядається як головний обов'язок держави.

Міжнародні стандарти у сфері гарантування прав людини, їх обсяг, закріплений в основних міжнародних документах про пра­ва людини: Загальній декларації прав людини 1948 року, Міжна­родних пактах про економічні, соціальні і культурні права і про громадянські і політичні права 1966 року та інших служать взір­цем, до якого повинні прагнути всі народи і держави. Міжнародні стандарти з прав людини є підставою для міждержавного співро­бітництва з питань їх забезпечення і захисту, діяльності спеціаль­них міжнародних органів, що спостерігають за дотриманням і за­хистом прав людини, найважливішими з яких є Комітет ООН з прав людини та Європейський суд з прав людини. Слід наголоси­ти і на тому, що за умов юрисдикції міжнародного законодавства та міжнаціональних інституцій по захисту прав та свобод люди­ни, насамперед Європейського суду з прав людини, індивіди на­бувають нового для себе статусу, стають своєрідними суб'єктами міжнародного права.

Але не слід забувати і про те, що відносини між людиною та державою не можуть бути односторонніми, вичерпуватися пи­таннями про права людини, — вони вимагають виконання люди­ною і громадянином певних обов'язків перед державою і суспільством. Не може бути з точки зору сучасних критеріїв гу­манізму та соціальної справедливості як обов'язків без прав, так і прав без обов'язків. Саме права та свободи людини і громадяни­на, з одного боку, і обов'язки людини і громадянина — з іншого в органічній єдності становлять разом таку юридичну конст­рукцію, як правовий статус. Отже, обов'язок людини і громадя­нина — це юридичне визнання необхідності певної її поведінки, зумовлене потребами існування та розвитку інших людей, держа­ви і суспільства.

§ 2. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку

Родовід прав і свобод людини і громадянина слід вести від ідеї про природні права, що виникла ще за часів Стародавньої Греції.


ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

У середньовічній Англії протистояння короля із баронами і лица­рями завершилося прийняттям у 1215 році Великої хартії вільностей, яка обмежувала абсолютну владу монарха і передусім його майнові права, закладала підвалини принципів відповідності про­вини і покарання, презумпції невинуватості, проголошувала пра­во вільно пересуватися по території Англії, покидати країну та повертатись до неї тощо.

На шляху ствердження прав і свобод людини було чимало яс­кравих юридичних документів, серед яких такі, як англійська Пе­тиція про права 1628 року та Білль про права 1689 року. Декла­рація незалежності США від 4 липня 1776 року проголошувала, що всі люди створені рівними і всі вони наділені своїм Творцем невід'ємними правами, до яких належать життя, свобода і праг­нення до щастя, і що уряди встановлюються для того, щоб забез­печити ці права, а влада виводиться зі згоди тих, ким вони управ­ляють. Французька Декларація прав і свобод людини 1789 року проголошувала, що тільки невігластво і нехтування правами лю­дини є єдиними причинами суспільних бід. У ній робився акцент на природному характері рівноправності і свободи людей і прого­лошувалися як природні і невід'ємні права на свободу, власність, безпеку і опір пригніченню.

Починаючи з перших 10 поправок до Конституції США, які дістали назву Білля про права, права і свободи людини і громадя­нина набувають конституційного авторитету.

Загальна декларація прав і свобод людини, прийнята Гене­ральною Асамблеєю ООН у 1948, виходить з того, що саме ви­знання гідності, яка властива всім людям, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості і загального миру. У 1966 році ООН приймає два провідних Міжнародних пакти про громадянські і політичні права та про економічні, соціальні і культурні права, які разом з Декларацією становлять так звану Хартію прав людини.

Тільки під егідою ООН за післявоєнні роки було розроблено і прийнято понад 50 декларацій і конвенцій з питань прав людини. Багато таких документів приймалося й іншими міжнародними організаціями — ЮНЕСКО, Міжнародною організацією праці тощо. На шляху становлення сучасного інституту прав і свобод людини помітну роль відіграють Документи Конференцій з людського виміру загальноєвропейського процесу держав — учасниць НБСЄ, Заключний документ Гельсінської наради дер­жав (1992 рік)і низка інших важливих документів.


РОЗДІЛ IX

Україна ратифікувала основні міжнародні документи про права людини, і тому згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства.

Вперше на конституційному рівні в Конституцію України 1996 року був включений окремий розділ, спеціально присвячений даній тематиці: «Права, свободи і обов'язки людини і громадяни­на». Стаття 3 Загальних положень Конституції України, які ха­рактеризуються підвищеними конституційними гарантіями, закріплює як вихідну засаду правової демократичної соціальної державності положення про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх га­рантії повинні визначати зміст і спрямованість діяльності укра­їнської держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод лю­дини розглядається Конституцією України як головний обов'язок держави. Так, не допускається згідно з Конституцією України внесення до неї змін, якщо вони спрямовані на ліквідацію або обмеження прав і свобод людини і громадянина.

З точки зору часу і конкретно-історичних умов виникнення тих чи інших прав і свобод людини і громадянина розрізняють три їх покоління.

Першим поколінням прав і свобод людини і громадяни­на є засновані на традиційних ліберальних цінностях права і сво­боди, які визначали межі втручання державної влади у сфери гро­мадянського суспільства і особистого життя людей, відображали пафос буржуазних революцій XVII — XVIII століття — право на свободу думки, совісті і релігії, на рівність перед законом, на участь в управлінні державою, на недоторканність особи і т. ін.

Друге покоління прав і свобод людини і громадянина пов'язане з боротьбою людей за поліпшення свого соціально-економічного становища та культурного рівня. На межі XX сто­ліття були висунуті нові ідеї соціального реформування суспіль­ства з метою пом'якшення класового протистояння в суспільстві, зменшення різниці між бідністю та багатством. Для цього в Німеччині вперше законодавчо впроваджується єдина система соціального страхування, проголошується право на працю, на соціальне страхування в разі захворювання, по старості тощо. Думка про соціальну захищеність громадян стає провідною серед прихильників соціалістичних та соціал-демократичних політич­них течій, ідей соціальної державності. У міжнародно-правових документах, і передусім у Загальній декларації прав людини та 140


ВА^ СВОБОДИ І ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮЛИНИ 1 ГРОМАДЯНИНА

Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, конституціях розвинених країн Європи та Америки соціально-економічні права набувають всебічного розвитку і дістають юри­дичне закріплення.

Третє покоління прав і свобод людини і громадянина формується після Другої світової війни. До нього належать такі права і свободи, особливість яких полягає в тому, що вони здійснюються не окремим індивідом, а колективно: право на мир, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на соціальний і еко­номічний розвиток, на міжнародне спілкування тощо.

§ 3. Види прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. їх система в Конституції України 1996 року

Класифікація прав, свобод і обов'язків людини і громадянина має як пізнавальне, так і безпосередньо практичне значення і мо­же проводитися залежно від різних критеріїв.

У Конституції України, так само як у конституційному зако­нодавстві багатьох інших країн, застосовуються терміни «право людини», «свобода людини». Ці два поняття слід розрізняти. їх термінологічні відмінності сформувалися історично з часів фран­цузької Декларації 1789 року, але значною мірою були нівельо­вані більш пізніми документами про права людини, наприклад Декларацією прав людини 1948 року.

Передусім слід підкреслити, що між «правами» і «свободами» як юридичними категоріями немає різких відмінностей, оскільки і права, і свободи окреслюють певні правові можливості людини в різних галузях її життєдіяльності, які гарантуються державою. Проте між ними можна встановити різницю на основі ступеня ви­значеності можливої поведінки і механізму державного гаранту­вання. Термін «право» застосовується тоді, коли йдеться про кон­кретні можливості поведінки (право на працю, на відпочинок, на освіту, на соціальний захист тощо). Коли ж треба підкреслити більший простір вибору варіанта поведінки саме на власний розсуд і під власну відповідальність, використовується термін «свобода».

Тож не випадково Конституція України визначає правові можливості людини через «свободу» тоді, коли йдеться про реалізацію творчих здібностей, що залежать передусім від по­тенціалу та рис особистості. Але, з іншого боку, гарантування свободи на відміну від забезпечення права не передбачає якогось


VI

РОЗДІЛ IX

певного державного механізму. Основною гарантією свободи є невтручання у сферу її реалізації з боку держави та інших суб'єктів. Таке положення, наприклад, сформульовано в части­нах 1, 2 ст. 32 Конституції України: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, перед­бачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інфор­мації про особу без її згоди...»

Інші юридичні можливості людини і громадянина визначають­ся в Конституції через «право» — можливість конкретної по­ведінки, що гарантується певними юридичними засобами та фор­мами, в тому числі — через «право на свободу» (право на свободу, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і пе­реконань тощо). В останньому випадку свободу слід розуміти як соціологічну категорію, а право — як категорію юриспруденції.

Залежно від належності до громадянства країни слід розрізняти права і свободи людини і права і свободи громадянина. Такий підхід до розуміння сутності правових надбань людини і громадянина в суспільстві відповідає проголошеному Консти­туцією України курсу на визнання людини найвищою соціальною цінністю, оскільки правомочними визнаються не тільки громадя­ни України, але й інші категорії осіб, що перебувають на її тери­торії, — іноземні громадяни та особи без громадянства. Так, відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без гро­мадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, корис­туються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Тому при формулюванні статей, що стосуються прав і свобод людини, Конституція використовує терміни «кожний», «усі», «ніхто», «особа», «ті, хто». Таким чином визначаються права і свободи людини як автономного індивіда, реалізація яких обу­мовлена передусім приватним інтересом і здійснюється за допо­могою інститутів громадянського суспільства. До таких прав і свобод належать право на життя, на свободу, особисту недотор­канність, на вільний розвиток своєї особистості, на свободу дум­ки, свободу світогляду і віросповідання тощо.

Разом з тим частина прав і свобод розглядається Конституцією України як юридичні можливості тільки громадян України, право­вий статус яких обумовлений наявністю постійного політико-правового зв'язку між особою і українською державою — грома-142



ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

дянством. Тому ці права і свободи громадянина охоплюють сфе­ру взаємовідносин індивіда і держави, і насамперед — публічних інтересів. Це, зокрема, права і обов'язки, які стосуються участі в управлінні державою: право на громадянство і на зміну грома­дянства, на свободу об'єднання в політичні партії, на участь у ре­ферендумах, право збиратися мирно, без зброї, рівного доступу до державної служби тощо. Крім того, виключно надбаннями громадян Конституція України вважає також деякі неполітичні права і свободи: право на участь у професійних спілках, на соціальний захист, на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на захист інтелектуальної власності.

Залежно від характеру свободи, відображеної в правах або юридичних свободах, розрізняють негативні і позитивні права і свободи людини і громадянина. Якщо свободу розуміють як відсутність примусу та обмежень для її реалізації з боку будь-ко­го і, зокрема, держави, — такі права і свободи вважаються нега­тивними. До таких прав і свобод слід віднести право на життя, на повагу гідності, на свободу та особисту недоторканність, на жит­ло, на судовий захист і т. ін.

Негативні права і свободи людини і громадянина вважаються основними в тому розумінні, що є фундаментом для існування людини як такої, розвитку її особистості, а їх визнання і забезпе­ченість (невтручання з боку держави) є абсолютно необхідними для держави, сформованої на засадах демократії і верховенства праваг Саме тому ч. 2 ст. 64 Конституції України встановлює не­можливість обмеження таких прав і свобод людини за будь-яких умов, в тому числі — за умов воєнного або надзвичайного стану.

Якщо ж реалізація свободи, вираженої в праві, є неможливою без відповідної забезпечувальної діяльності з боку державних інституцій, то такі правові надбання відносять до категорії пози­тивних прав і свобод. До них включають так звані соціальні права, які інколи ще називають соціальними намірами держави: право на працю, відпочинок, соціальний захист, на охорону здоров'я і т. ін. Реалізація позитивних прав чи соціальних намірів зале­жить від рівня економічного розвитку держави, наявності певних матеріальних ресурсів, виконання державою спеціальних со­ціальних функцій.

Права і свободи людини і громадянина залежно від спрямова­ності потреб особи щодо сфери суспільних відносин поділяються на фізичні, особистісні, політичні, економічні, гуманітарні, права на соціальний захист.


РОЗАІЛ IX

До фізичних прав і свобод людини належать право на життя, на свободу та особисту недоторканність, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на охорону здоров'я та медичну допомогу, на достатній життєвий рівень — свій і сім'ї.

До категорії особистісних прав і свобод включають право на вільний розвиток своєї особистості, на повагу гідності, на свобо­ду думки і слова, світогляду і віросповідання, свободу пересуван­ня і вибору місця проживання.

Політичними правами і свободами людини і громадянина слід вважати право на громадянство, на свободу об'єднань у політичні партії, право збиратися мирно без зброї і проводити мітинги, походи і демонстрації, брати участь в управлінні дер­жавними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обра­ними до органів державної влади і місцевого самоврядування, рівного доступу до державної служби.

Розглядають як економічні права право володіти, користува­тися і розпоряджатися своєю власністю, право на працю, на підприємницьку діяльність, на заробітну плату, на страйк.

Гуманітарні права і свободи людини — це право її на освіту, на користування досягненнями культури і мистецтва, свобода творчості, авторські права.

До прав на соціальний захист Конституція України відносить право на соціальний захист, що включає право на соціальне за­безпечення, пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, право на житло.

Оскільки відносини між людиною, державою та суспільством передбачають наявність як прав та свобод людини і громадянина, так і їх певних обов'язків, то залежно від потреб інших людей, держави і суспільства, відповідно до окремих сфер суспільних відносин, обов'язки людини і громадянина розподіляються так само, як і права і свободи людини на фізичні (утримувати та захи­щати своїх неповнолітніх дітей), особистісні (поважати честь і гідність, погляди і думки інших людей), політичні (вдаватися тільки до мирних засобів політичної боротьби), економічні (віддавати частину прибутку на загальносоціальні потреби), гу­манітарні (поважати пам'ятки історії і культури)1.

Окрім того, важливим є виокремлення в особливу групу кон­ституційних обов'язків людини і громадянина, до яких Консти­туція України 1996 року відносить:

1 Рабінович П. М. Основи загальної теорії права і держави. - К., 1995. -С. 15-16.


ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ 1 ГРОМАДЯНИНА

захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів, відбування військо­вої служби відповідно до закону;

не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшко­довувати завдані збитки;

сплачувати податки і збори, подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік;

неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

§ 4. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній правовій державі

Права і свободи людини і громадянина можуть залишатися декларативними, значною мірою знецінюватися при відсутності певних засобів гарантування їх реалізації в повсякденному житті людини і суспільства. Отже, питання про права людини — це не тільки питання про те, що повинно бути з позицій абстрактних намірів та зобов'язань, але й про те, що реально може бути здійснено індивідом сьогодні в конкретних умовах.

Практична реалізація прав і свобод людини і громадянина по­требує певних гарантій — достатнього рівня економічного, соціального й культурного розвитку суспільства, надійного юри­дичного захисту, в тому числі — можливості звернутися за захи­стом до міжнародних правових організацій. Особливим видом га­рантій реалізації прав і свобод людини є правова активність суб'єктів.

Економічними гарантіями прав і свобод людини і громадяни­на є соціально-ринкова економіка, рівність форм власності, сво­бода зайняття підприємницькою діяльністю, високий рівень про­дуктивності праці та економічного розвитку суспільства, що дає змогу забезпечити добробут, гідний рівень життя і соціальний за­хист членів суспільства, перебороти такі негативні явища, як бідність, безробіття, низьку оплату праці тощо.

Політичною гарантією прав і свобод людини і громадянина виступає демократія в найширшому її розумінні — політичний плюралізм і багатопартійність, орієнтація різних соціальних сил на цінності політичного дискурсу і злагоди, сформована на демо­кратичних засадах виборча система, яка надавала б змогу грома-


РОЗДІЛ IX

дянам реально впливати на вироблення державної політики, бра­ти активну участь в управлінні державними справами.

Як духовну гарантію прав і свобод людини і громадянина слід розглядати панування у свідомості людей і суспільства уявлень відносно того, що саме людина є в цивілізованому суспільстві найвищою цінністю, первинним носієм юридичних потреб та інте­ресів, головним суб'єктом права, навколо інтересів, прав і свобод якого формується сучасна правова система. Невід'ємним компо­нентом духовних гарантій прав і свобод людини і громадянина виступає повага до права як до необхідного і важливого засобу регулювання соціальних відносин у сучасному диференційовано­му суспільстві, законності як оптимального режиму відносин між людиною та державою.

До юридичних гарантій прав і свобод людини і громадянина належать правові процедури їх реалізації, право знати свої права і обов'язки, право на юридичну допомогу, в тому числі і безкош­товну, на судовий захист, на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядуван­ня, посадових та службових осіб, на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої їх незаконними рішеннями, діяльні­стю чи бездіяльністю, встановлення юридичної відповідальності за порушення чи обмеження прав людини. Юридичними га­рантіями прав і свобод людини і громадянина виступає система таких специфічних юридичних конструкцій, як: презумпція не­винуватості, неможливість зворотної дії закону, що встановлює або посилює юридичну відповідальність за правопорушення, не­можливість бути двічі притягнутим до юридичної відповідаль­ності за одне й те саме правопорушення.

Особливим інституціональним гарантом прав людини згідно зі ст. 101 Конституції України виступає Уповноважений Верхов­ної Ради України з прав людини. Міжнародно-правовою га­рантією прав і свобод людини і громадянина є право кожного після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжна­родних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.





Дата публикования: 2015-11-01; Прочитано: 250 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.014 с)...