Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Класифікація. Виділяють такі порушення лейкопоезу:
1) посилення або пригнічення утворення лейкоцитів у гемопоетичній
тканині;
2) порушення дозрівання лейкоцитів у кровотворних органах;
3) продукція патологічно змінених лейкоцитів. Окремі види порушень
лейкопоезу часто поєднуються.
Посилення лейкопоезу, у свою чергу, може бути реактивного та пухлинного походження.
Етіологія.
Порушення лейкопоезу виникає під впливом низки екзогенних факторів:
- біологічних (бактерії, віруси, найпростіші),
- фізичних (йонізуюче, ультрафіолетове випромінювання),
- хімічних,
- аліментарних.
До ендогенних факторів порушення лейкопоезу належать:
- генетичні дефекти утворення та диференціювання лейкоцитів,
- дія токсичних метаболітів (при уремії), антитіл, пухлинних метастазів тощо
КІЛЬКІСНІ ЗМІНИ ЛЕЙКОЦИТІВ У КРОВІ
Лейкоцитоз — збільшення загальної кількості лейкоцитів у крові
Класифікація.
І. За механізмом виникнення розрізняють лейкоцитоз абсолютний і відносний.
Абсолютний лейкоцитоз (справжній) — підвищення абсолютної кількості
лейкоцитів у крові внаслідок посиленого лейкопоезу реактивного чи пухлин
ного характеру або збільшеного надходження лейкоцитів з
кістковомозкового депо у кровоносні судини.
За патогенезом абсолютний лейкоцитоз може бути:
- реактивним і
- пухлинного походження (неопластичним).
Відносний лейкоцитоз (несправжній) — збільшення кількості лейкоцитів у
крові внаслідок переходу лейкоцитів з пристінкового пулу в циркулюючий
(перерозподільний лейкоцитоз) або в разі зменшення об'єму плазми та
згущення крові (гемоконцентраційний лейкоцитоз).
ІІ. У зв'язку з тим, що зростання загальної кількості лейкоцитів зазвичай
поєднується з переважним збільшенням абсолютної кількості окремих видів
лейкоцитів, лейкоцитоз поділяють на:
- нейтрофільний,
- еозинофільний,
- 6азофільний,
- лімфоцитний і
- моноцитний.
Часто спостерігається поєднання окремих його форм, наприклад -
- нейтрофільно-еозинофільний,
- лімфоцитно-моноцитний лейкоцитоз.
Етіологія.
Нейтрофільний лейкоцитоз (нейтрофільоз ) зумовлюють:
- інфекційні агенти (стрептококи, стафілококи, гриби),
- продукти розпаду тканин (у випадку інфаркту міокарда, гострого гемолізу, злоякісних пухлин).
- токсичні метаболіти (при уремії, печінковій комі),
- фізичні (холод, тепло) і
- психічні (страх, лють) фактори;
- високий нейтрофільоз є характерним для хронічного мієлолейкозу.
Еозинофільний лейкоцитоз (еозинофілія ) спричинюють:
- імунна патологія (бронхіальна астма, автоімунні хвороби),
- паразитичні інфекції (гельмінти, амеби, лямблії)
- пухлини (хронічний мієлолейкоз),
- у періоді видужання від бактеріальних інфекцій (скарлатина).
Базофільний лейкоцитоз (базофілія) трапляється в разі анафілаксії, авто
імунної патології, колагенозів, хронічного мієлолейкозу та синдрому
Леффлера.
Лімфоцитний лейкоцитоз (лімфоцитоз) спричинюють деякі віруси (ін
фекційного мононуклеозу, гепатиту, кору), бактеріальні (збудники
кашлюку, туберкульозу, сифілісу) та паразитичні інфекції, імунопатологія
(автоімунні ендокринопатії, сироваткова хвороба), гриби; надвисокий
лімфоцитоз спостерігається під час хронічного лімфолейкозу та лімфом.
Моноцитний лейкоцитоз (моноцитоз ) розвивається під дією на організм
вірусів (кору, краснухи, інфекційного мононуклеозу), збудників
туберкульозу, сифілісу, лепри, протозойних інфекцій (малярії,
лейшманіозу), у випадку дифузних хвороб сполучної тканини,
автоімунної патології та гемобластозу.
Патогенез. Виділяють такі механізми виникнення лейкоцитозу:
1) підвищення продукції лейкоцитів у кровотворних органах реактивного
характеру (під час інфекції та некрозу тканин) або при пухлинній гіперплазії лейкопоетичної тканини,
2) прискорення виходу лейкоцитів з кісткового мозку в кров, що може бути наслідком підвищення проникності кістковомозкового бар'єра під впливом медіаторів запаленняперерозподіл лейкоцитів за рахунок мобілізації їх з пристінкового
(маргінального) пулу в циркулюючий (під час стресу, коли в крові підвищується вміст адреналіну та глікокортикоідів, при сильних емоціях, болю, переохолодженні або перегріванні, в разі дії ендотоксинів мікроорганізмів), унаслідок перерозподілу крові (у зв'язку з шоком, колапсом).
Лейкопенія — зменшення загальної кількості лейкоцитів у крові
Класифікація.
За переважним зменшенням абсолютної кількості окремих форм лейкоцитів розрізняють:
- нейтро-,
- еозино-,
- лімфо-,
- моноцитопенію.
Етіологія.
У виникненні нейтропенії може відігравати роль
- інфекція
- йонізуюче випромінювання,
- лікарські засоби (сульфаніламідні, ангитирео'щні, цитостатичні, барбітурати тощо),
- бензол,
- дефіцит ціанокобаламіну та фолієвої кислоти,
- анафілактичний шок,
- гіперспленізм, гемодіаліз, а також
- генетичний дефект проліферації та диференціювання нейтрофільних гранулоцитів (спадкова нейтропенія).
Еозинопенія та анеозинофілія (відсутність еозинофільних гранулоцитів у крові)
спостерігаються в разі:
- підвищеної продукції кортикостероїдів (стрес, хвороба чи синдром Іценка—Кушінга),
- введення кортикотропіну та кортизону, гострих інфекційних хвороб, агранулоцитозу, лімфобластного лейкозу.
Лімфоцитопенію може спричинити:
- сепсис,
- імунодефіцит спадкового чи набутого характеру (в разі променевої хвороби, ВІЛ-інфекції, міліарного туберкульозу, білкового голодування, лікування імунодепресантами),
- хронічний стрес та
- гіперкортицизм.
Моноцитопенія трапляється за всіх станів, що супроводжуються пригніченням
мієлоїдного ростка кістковомозкового кровотворення (наприклад,
променева хвороба, тяжкі септичні стани, агранулоцитоз).
Патогенез. Основою розвитку лейкопенії є такі механізми:
1) пригнічення лейкопоезу;
2) порушення виходу зрілих лейкоцитів з кісткового мозку у кров;
3) руйнування лейкоцитів у кровотворних органах і у крові;
4) перерозподіл лейкоцитів у судинному руслі;
5) підвищене виділення лейкоцитів з організму.
Сповільнення виходу гранулоцитів з кісткового мозку у кров спостерігається під
час спадкового синдрому "лінивих" лейкоцитів (різке зниження рухової
активності лейкоцитів унаслідок генетичного дефекту білків мікровідростків
клітинної мембрани).
Руйнування лейкоцитів у крові відбувається під впливом тих самих факторів,
які спричинюють лізис клітин лейкоцитарного ряду в кровотворних органах
(переважно імунні механізми цитолізу), а також у зв'язку зі зміною фізико-
хімічних і метаболічних властивостей та проникності мембран самих
лейкоцитів унаслідок неефективності лейкопоезу, що й зумовлює посилення
лізису цих клітин у крові і макрофагах селезінки. Одним з механізмів збіль
шення руйнування СЕ)4+-лімфоцитів при ВІЛ-інфекції, що призводить до лім-
фопенії, є активізація апоптозу. Останній механізм лежить частково в
основі ліммфопенії та еозинопенії в разі збільшення в організмі вмісту
глікокортикоїдів твивале лікування цими гормонами, гіперкортицизм,
хронічний стрес).
Перерозподільний механізм лейкопенії частіше полягає в тому, що змінюється
співвідношення між циркулюючим і пристінковим пулом лейкоцитів, що
спостерігається в разі:
- переважання тонусу парасимпатичної частини автономної (вегетативної) нервової системи над симпатичною,
- запальних процесів,
- перегрівання,
- деяких бактеріальних інфекцій. Так, при сальмонельозі ендотоксини мікроорганізмів сприяють активізації синтезу адгезивних білків та їхньому включенню в мембрани лейкоцитів (нейтрофільних гранулоцитів) та ендотеліоцитів. Це спричинює підвищену маргінацію гранулоцитів і їхнє прилипання до ендотеліоцитів, що зумовлює розвиток перерозподільної нейтропенії. Стимуляторами маргінації лейкоцитів можуть бути компоненти системи комплементу, інтерлейкін-1, лейкотрієни, фактор не-крозу пухлин та ін.
Зрідка лейкопенія може зумовлюватися підвищеним виділенням лейкоцитів з
організму (при гнійному ендометриті, холецистоангіохоліті). Значна загибель
гранулоцитів у великих вогнищах гнійного запалення в разі абсцесів і
флегмони також може спричинювати лейкопенію.
Основним наслідком лейкопенії є ослаблення реактивності організму,
зумовлене зниженням фагоцитної активності нейтрофільних гранулоцитів та
участю лімфоцитів у гуморальних і клітинних імунних реакціях за рахунок
тільки зменшення загальної їхньої кількості, а й можливого поєднання
лейкопенії з продукцією функціонально неповноцінних лейкоцитів.
У цих хворих відзначається схильність до інфекційних і пухлинних хвороб,
особливо за спадкової нейтропенії, а також до дефіциту Т- і В-лімфоцитів.
Яскравим прикладом тяжкої ареактивності організму є синдром набутого
інодефіциту вірусного (СНІД) і радіаційного походження, агранулоцитоз і
аліментарно-токсична алейкія.
Агранулоцитоз
Агранулоцитоз — різке зменшення кількості нейтро фільних гранулоцитів у крові
на тлі лейкопенії
Класифікація.
І.За етіологією агранулоцитоз поділяють на:
- набутий і
- спадковий,
ІІ.за механізмом виникнення — на:
- мієлотоксичний (ураження кісткового мозку) та
- імунний (руйнування клітин гранулоцитарного ряду анти-лейкоцитарними антитілами).
Етіологія.
В етіології набутого агранулоцитозу основну роль відіграють ті самі фактори, що
спричинюють нейтропенію:
- деякі лікарські засоби (особливо амідопірин, сульфаніламіди, аміназин, цитостатики),
- бензол,
- спорофузарин
- дефіцит білків,
- ціанокобаламіну,
- фолієвої кислоти,
- йонізуюче випромінювання,
- вірусні інфекції,
- колагенози,
- антинейтрофільні антитіла,
- ізоімунний конфлікт матері і плода за антигенами нейтрофільних гранулоцитів,
- метастази пухлин,
- лейкозні клони в кістковому мозку.
Причиною спадкового агранулоцитозу є генетичний дефект продукції та дозрівання
гранулоцитів у кістковому мозку або їхнього виходу з нього у кров.
Клінічні вияви агранулоцитозу, як і нейтропенії, пов'язані з різким
зменшенням фагоцитної функції нейтрофільних гранулоцитів.
Тяжка форма агранулоцитозу характерна для алейкії.
Алейкія
Алейкія — ураження кісткового мозку з різким пригніченням і навіть повною
відсутністю мієлопоезу і лімфопоезу.
Аліментарна токсична алейкія розвивається внаслідок харчування зерном, що
перезимувало на полі і заражене плісеневими грибами, які утворюють
токсичні речовини (наприклад, спорофузарин). При цьому спостерігається
панцитопенія — різке зменшення кількості лейкоцитів (алейкія), еритроцитів
(анемія) і тромбоцитів (тромбоцитопенія).
Усунення захисної функції лейкоцитів зумовлює виникнення некротично-
запальних уражень:
- мигдаликів (ангіна),
- шкіри,
- слизових оболонок рота, носа, глотки, кишок, бронхів.
Коли імунітет занадто знижений (під дією ерготоксину — алкалоїду маткових рожків — гриба, що паразитує на зерні жита, інших злаків), може розвинутися некротичне ураження м'яких тканин обличчя і рота — нома, або водяний рак.
ЯКІСНІ ЗМІНИ ЛЕЙКОЦИТІВ У КРОВІ
Класифікація. Якісні зміни у крові виявляються як:
1) дегенеративні зміни лейкоцитів;
2) порушення співвідношення зрілих і незрілих форм лейкоцитів у крові
як у бік збільшення незрілих, так і в переважанні зрілих форм
лейкоцитів на тлі відсутності їхніх попередників;
3)цитохімічні, цитогенетичні та антигенні зміни лейкоцитів (особливо
характерні для лейкозів);
4)функціональні порушення лейкоцитів (передусім фагоцитної
активності нейтрофільних гранулоцитів та участі лімфоцитів у
імунних реакціях).
Дегенеративні зміни лейкоцитів.
Ознаками дегенеративних змін лейкоцитів є:
- анізоцитоз (різний розмір клітин);
- токсогенна зернистість (численні азурофільні гранули) в нейтрофільних гранулоцитах,
- вакуолі в цитоплазмі та ядрі;
- зникнення звичайної зернистості в гранулоцитах, пікноз або набухання ядра, його гіпер- або гіпосегментація, кільцеподібна форма ядра, відмінності в ступені зрілості ядра і цитоплазми, каріорексіс;
- цитоліз
Дегенеративних змін часто зазнають нейтрофільні гранулоцити і моноцити. Причиною їхньої появи є продукція лейкоцитів з порушеним обміном речовин (при лейкозі, спадковій ферментопатії), що й зумовлює структурні аномалії, а також ушкодження лейкоцитів у кровотворних органах і в крові під впливом різних патогенних факторів (бактерій, вірусів, антитіл).
Наявність дегенеративних змін лейкоцитів (токсогенної зернистості, вакуолізації
тощо) може бути одною з діагностичних показників тяжкої інтоксикації
організму (в разі алкоголізму, гнійно-септичних хвороб, крупозної пневмонії,
скарлатини, гангренозного апендициту, гострої дистрофії печінки та ін.). Гіперсегментація нейтрофільних гранулоцитів характерна для мегалобластної анемії. Кільцеподібна форма ядра зустрічається у випадку тяжкого алкоголізму.
Порушення співвідношення зрілих і незрілих форм лейкоцитів у крові.
Поява незрілих форм лейкоцитів у крові зумовлена:
- порушенням дозрівання їх у кровотворній тканині та
- підвищенням проникності кістковомозкового бар'єра.
Ці зміни зазвичай відбуваються на тлі посиленої продукції лейкоцитів унаслідок як реактивної, так і пухлинної гіперплазії лейкопоетичної тканини.
Переважання у крові зрілих, сегментоядерних клітин гранулоцитного ряду
(насамперед нейтрофільних гранулоцитів) за відсутності їхніх попередників
(паличкоядерних гранулоцитів і метамієлоцитів) і наявності дегенеративних
змін у клітинах пов'язане з пригніченням кістковомозкового кровотворення.
Лейкемоїдна реакція (ЛР) — це зміни у крові та кістковому мозку у вигляді
збільшення кількості незрілих форм лейкоцитів, що подібне до
лейкозу, проте відрізняється від нього за етіологією (причина часто
відома), патогенезом (реактивна гіперплазія лейкопоетичної тканини
і відсутність неопластичної трансформації в ту пухлину крові, з якою
є морфологічна подібність), клінічним перебігом (часто мають
Дата публикования: 2015-11-01; Прочитано: 4622 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!