Ергономічні проблеми безпеки життєдіяльності

1.3.1. Основні цілі та завдання ергономіки

"ергономіка" означає "закон праці". Його ввів ще у

1857 р. ВойцехЯстшембовський. Під ергономікою розуміють га-

лузь знань, яка комплексно вивчає трудову діяльність людини у системах Л МС з метою забезпечення її ефективності, безпеки та комфорту.

Мета ергономіки — підвищення ефективності системи Л МС, забезпечення безпеки праці.

Завдання ергономіки:

- розробка основ проектування діяльності людини-оператора з врахуванням специфіки експлуатації технічних систем та факторів навколишнього середовища;

- вивчення закономірностей взаємодії людини з технічними системами та навколишнім середовищем;

- формування принципів побудови системи Л МС та алго­ритмів дії у них людини-оператора;

- розробка перспективних форм праці людини і пов'язаних з нею технічних систем, факторів навколишнього середовища;

- розробка методів дослідження, проектування та експлуата­ції системи Л МС, які забезпечують безпеку людини, ефек­тивність праці.

Предметом ергономіки є трудова діяльність людини у про­цесі взаємодії з технічними системами та в умовах особливого впливу на неї факторів навколишнього природного середовища.

Основним об'єктом ергономіки є система ЛМС. Проблемами взаємодії людини та машини займається також інженерна психо­логія, яка вивчає закономірності процесів інформаційної взаємодії людини у системі ЛМС.

Основні завдання інженерної психології:

- аналіз функцій людини у системі ЛМС, вивчення структу­ри та класифікація форм діяльності оператора;

- вивчення процесів опрацювання інформації людиною- опе­ратором;

- вивчення впливу психологічних чинників на ефективність системи ЛМС;

- розробка принципів та методів професійного відбору і під­готовки операторів у системі Л МС.

1.3.2. Ергономічні вимоги до організації місця праці

У системі ЛМС завжди є 3 елементи: предмет праці, засоби праці та суб'єкт праці. Найменшою цільною одиницею, де наявні вказані елементи, є місце праці.

Місце праці — це зона, де є необхідні технічні засоби, де відбу­вається трудова діяльність людини. Місце праці обладнане засо­бами відображення інформації, органами керування та допоміж­ним обладнанням.

Організацією місця праці називається проведення системи за­ходів шодо його обладнання засобами та предметами праці і їх роз­ташуванням у визначеному порядку з метою досягнення:

- оптимізації умов трудової діяльності;

- безпеки праці;

- максимальної ефективності;

- комфортності роботи людини.

До робочого місця ставляться такі вимоги:

- достатній робочий простір, який дає змогу працюючій лю­дині здійснювати необхідні рухи та переміщення;

- достатні фізичні, зорові та слухові зв'язки між людиною та обладнанням, а також між людьми під час виконання спіль­ного трудового завдання;

- необхідний рівень освітлення;

- допустимий рівень шуму, і вібрацій та інших шкідливостей, які генерує обладнання місця праці та інші джерела;

- наявність необхідних засобів захисту;

- оптимальне розташування робочих місць, а також безпечні та достатні проходи для працюючих людей.

Засоби відображення інформації мусять забезпечити своє­часність отримання людиною потрібної інформації для її аналізу, логічної обробки та прийняття потрібного рішення.

Відображена інформація повинна відповідати таким вимогам:

- за змістом — адекватно відображати стан об'єктів керуван­ня та навколишнього природного середовища;

- за кількістю —відображати дані, якіпотрібні оператору для прийняття рішення та виконання окремих дій;

- за формою - відповідати завданням оператора та його психофізіологічним можливостям для приймання та опра­цювання інформації.

Органи керування повинні забезпечити перехід дій від люди­ни до машини. Вони мають бути надійними у роботі та зручними в користуванні, не допускати аварій, травм при перевантаженнях та помилкових діях людини. Вони повинні виключати з трудово­го процесу зайві, малоефективні та втомлювальні рухи і дії.

За призначеням органи керування ділять на 4 основні класи:

- вмикання, вимикання, перемикання;

- виконання повторних операцій;

- безперервне регулювання;

- аварійні органи.

Органи керування мають захист від випадкового довільного вмикання (механічний опір, блокування, укриття тощо).

При організації робочого місця враховують основні антропо метричні дані людини. Найважливішою характеристикою робо чого місця є зона досягнення моторного поля.

Моторне поле — це простір робочого місця, в якому розміщені органи керування та інші технічні засоби, в якому людина здійснює рухові дії для виконання робочого завдання. Під зоною досягнення моторного поля робочого місця розуміють частиш простору, обмежену крайніми точками, яких можуть досягнути руки та ноги людини, котра не змінює свого положення.

Розрізняють зони легкого та оптимального досягнення.

Легке досягнення — при русі руку плечовому суглобі з опорою Оптимальне досягнення — рух уліктевих суглобах з опорою.

При організації місця праці потрібно враховувати:

- ступінь рухливості оператора (сидячи, стоячи, сидячи—стоячи);

- конфігурацію і спосіб розміщення каналів індикаторів та органів керування;

- потребу в огляді робочого простору;

- необхідність використання робочої поверхні для писання та інших робіт, розміщення телефонів, розташуванння інструкцій тощо.

Велике значення має правильний вибір робочого сидіння Конструкція робочого сидіння повинна забезпечити підтримку основної робочої пози, не угруднювати робочих рухів, зміну по ложення, забезпечити умови для відпочинку.

Ергономіка виробила конкретні вимоги до антропометрич­них показників обладнання.

Характеристика пульта:

- загальна висота: "сидячи" — 1650мм, "стоячи" — не більше ніж 1300 мм;

- висота розміщення органів керування для положення "си­дячи" -530 - 1040 мм, стоячи - 1000 - 1500 мм.

Характеристики крісла:

- форма сидіння-квадратна;

- форма спинки — прямокутна вгнута;

- розмір сидіння — 400x400 мм, спинки — 300x120 мм;

- кут нахилу с идіння назад - 50 — - 60°;

- кут нахилу спинки - 50 — - 100°; Розміри вільного місця для ніг:

- висота —не менше 600 мм;

- ширина — не менше 500 мм;

- глибина — не менше 400 мм.

Досягнення органів керування по горизонталі — півколо ра­діусом 600 мм. Встановлені також відстань між органами керу­вання, їх розміри, зусилля переміщення, величина переміщення, напрямок переміщення.

1.3.3. Ергономічні вимоги до режимів праці та відпочинку

Продуктивність праці, працездатність людини в багатьох ви­падках визначаються правильним встановленням режиму праці та відпочинку, що означає зміну періодів праці та відпочинку про­тягом доби, тижня та довшого терміну.

Реалізація основних ергономічних вимог до режимів праці та відпочинку дає змогу забезпечити необхідний рівень працездат­ності, зменшити втому, зберегти здоров'я людей.

При розробленні режимів праці та відпочинку необхідно вста­новити:

- тривалістьперіодів безперервної праці протягом доби (три­валість робочої зміни);

- інтервали між періодами безперервної праці (між змінами);

- кількість змін, які забезпечують черування;

- тривалість та форму відпочинку.

Для операторів, які працюють з екранами дисплеїв та інших індикаторів, можуть бути рекомендовані такі режими праці та відпочинку.

Тривалість безперервної праці не повинна перевищувати 4—6 год. В іншому випадку працездатність через втому зору раптово знижується. Під час праці, яка не допускає відхилення уваги, її тривалість слід скорочувати. Наприклад, оператор, який стежить

за екраном індикатора, найуважніше і найточніше працює протя­гом перших ЗО хв чергування. За цей час він допускає мінімальну кількість помилок (пропусків та хибних тривог). Адалі, внаслі­док втоми зорового аналізатора, кількість помилок зростає май же в два рази та залишається незмінною до кінця другої години. Потім спостерігається нове зростання кількості помилок через загальну втому оператора. Тому для підтримки високої ефектив­ності праці може бути рекомендований 30-хвилинний період чер­гування з наступною 30-хвилинною перервою.

Для обслуговуючого персоналу, при роботі якого допуска ються нерегламентовані перерви і не потрібне постійне перебу­вання на місці праці, тривалість безперервної праці може пере­вищувати 6 год.

Тривалість відпочинку повинна бути у 2 рази (а при інтенсив­ному навантаженні — у 3 рази) більшою, ніж тривалість безперер­вної роботи.

Максимальний інтервал між періодами праці не повинен пе­ревищувати 48 год, тому що більша тривалість відпочинку при­зводить до значного збільшенння часу спрацьованості (у 4—10 разів).

Організація відпочинку має дві мети:

- зняти втому, яка виникла внаслідок попередньої праці;

- забезпечити швидке включення у роботу відпочиваючої зміни (збереження трудової готовності).

При організації відпочинку між періодами праці потрібно пе­редбачити використання різних його форм — активної і пасивної.

Під активною формою відпочинку розуміють переключення на інший вид діяльності (у тому числі спортивні ігри тощо). Па­сивна форма відпочинку у процесі праці - це прийняття операто­ром зручної пози, яка потрібна для розслаблення м'язів. У неро­бочий час сон є пасивною формою відпочинку. Часто персонал, який змінюється з чергування, має схильність увесь вільний час присвячувати сну як вдень, так і вночі. Така форма відпочинку не є оптимальною і не знімає втоми. Річ у тому, що емоційна напру­га — це специфічна втома, мобілізація уваги має дуже різні на­слідки, які порушують нормальне засинання та знижують глиби­ну сну. Тому необхідна дія, яка знижує стан напруги.

Водночас прямий перехід від сну до чергування збільшує час включення у роботу, що супроводжується розпорошенням уваги.

періодом дрімання. Тут також треба полегшити перехід людини

до праці.

Питання чергуванння змін протягом доби мусить вирішувати­ся на основі врахування добової ритміки фізіологічних функцій, а також таких міркувань, як організація харчування, особливості місця проживання, поїздка на роботу тощо. Добова ритміка фізіо­логічних функцій — це закономірні циклічні зміни активності організму людини протягом доби. Досвід показує, шо протягом доби існують 2 яскраво виражені цикли зниження активності: вдень - з 13-ї до 15-ї години, вночі — з півночі до 5-ї години. У цей час кількість помилок оператора помітно збільшується. Тому початок зміни потрібно встановити о 8-й — 9-й годині, коли початок робо­ти збігається з піднесенням загальної активності організму.

При організації праці протягом тижня, місяця потрібно вра­ховувати ту обставину, що з часом організм людини пристосо­вує гься до нічної праці і часто злам складеного стереотипу нега­тивно впливає на його працездатність. Разом з тим тривала праця в нічну зміну порушує соціальні та інші зв'язки, що викликає негативну психологічну реакцію. Тому доцільніше чергувати ро­боту у денну та нічну зміни.