Розділ П

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

необхідно, щоб компетентний орган визнав марку добре відомою. Вирішити це питання може Апеляційна палата Установи або суд. До того ж рішення Апеляційної палати може бути оскаржено у судовому порядку.

При визначенні того, чи є марка добре відомою в Україні, можуть розглядатися, зокрема, такі фактори, якщо вони є доречними: сту­пінь відомості чи визнання марки у відповідному секторі суспільства; тривалість, обсяг та географічний район будь-якого використання марки чи її просування, включаючи рекламування чи оприлюднення та представлення на ярмарках чи виставках товарів чи послуг, щодо яких марка застосовується; тривалість та географічний район будь-яких реєстрацій чи заявок на реєстрацію марки за умови, що во­на використовується чи є визнаною; свідчення успішного відстою­вання прав на марку, зокрема територія, на якій марка визнана добре відомою компетентними органами; цінність, що асоціюється з мар­кою. Цей перелік не є вичерпним. У кожній конкретній ситуації ком­петентний орган у комплексі оцінює усі фактори.

З дати, на яку за визначенням Апеляційної палати чи суду марка стала добре відомою в Україні, їй надається правова охорона така са­ма, якби вона була заявлена на реєстрацію в Україні. При цьому вона поширюється також на товари і послуги, що не споріднені з тими, для яких марку визнано добре відомою в Україні, якщо її використання іншою особою стосовно таких товарів і послуг вказуватиме на зв'я­зок між ними та власником добре відомої марки, і його інтересам, ймовірно, буде завдано шкоди таким використанням.

Таким чином, у випадку визнання марки добре відомою можливе розширення обсягу її правової охорони.

Суб'єкти права на торговельну марку. Закон «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» у ч. 5 ст. 5 передбачає, що право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх пра­вонаступники. Відповідно до ч. 1 ст. 493 ЦК, суб'єктами права інте­лектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Таким чином, виникнення права на торговельну марку не по­в'язується з зайняттям підприємницькою діяльністю.

У науці гостро дискутується проблема можливості бути власника­ми свідоцтва на торговельну марку фізичних осіб, які не є підприєм­цями. Пов'язано це з тим, що основна функція торговельної марки -розрізняльна. А особа, яка не займається підприємницькою діяльніс­тю і відповідно не бере участі у процесі виробництва товарів чи на­данні послуг, не переслідує мету використання марки на ринку. По­дібний підхід знайшов законодавче закріплення у деяких зарубіжних країнах, зокрема Російській Федарції. Однак, враховуючи, що для одержання охоронного документа потрібен час, напевно, не варто вводити норму, яка б змушувала фізичну особу перед подачею заявки на торговельну марку реєструватися як суб'єкт підприємницької діяльності.

До того ж у Договорі про закони щодо товарних знаків¹, який на­був чинності, у тому числі для України, 1 серпня 1996 p., передбаче­но, що держава не може ставити як обов'язкову умову для реєстрації товарних знаків здійснення заявником виробничої чи торговельної діяльності. Однак країнам-учасницям надається право вимагати по­дання серед інших документів також заяви про наміри використову­вати знак відповідно до вимог законодавства. Зокрема, можна встано­вити певний строк, протягом якого необхідно подати докази фактич­ного використання.

Слід зазначити, що фізична особа, подаючи заявку на торговельну марку, може і не планувати використовувати її самостійно, а пере­слідує у подальшому мету передати право на марку іншій особі чи ви­дати ліцензію на використання. Тому видається доречною позиція за­конодавця України стосовно розширення кола суб'єктів на торго­вельну марку. Адже існують й інші гарантії використання марки, зок­рема, можливість дострокового припинення дії свідоцтва на марку, якщо вона не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про вида­чу свідоцтва або від дати, коли використання марки було припинено.

Не існує обмеження і стосовно кількості осіб, які можуть мати пра­ва на марку — право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридич­ним особам.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну мар­ку та строки їх чинності. Відповідно до ст. 495 ЦК, майновими пра­вами інтелектуальної власності на торговельну марку є: право на ви­користання торговельної марки; виключне право дозволяти вико­ристання торговельної марки; виключне право перешкоджати непра­вомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороня­ти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Зазначені права належать володільцю відповідного свідоцтва; во­лодільцю міжнародної реєстрації; особі, торговельну марку якої ви­знано у встановленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Майнові права на торговельну марку, як і на інші об'єкти інтелек­туальної власності, носять строковий характер: вони є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Однак, на відміну від прав на інші об'єкти інтелектуальної власності, зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, передбаченому законом.

Законодавець передбачає випадки дострокового припинення чин-

¹ Интеллектуальная собственность (в 2-х кн.): Кн. 2 Промышленная собствен­ность.-Минск: Амалфея, 1997.-С. 181-215.