РоздіяП

ЦИВШЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

цих інтересів обумовлює існування значної кількості об'єктів цивіль­них прав. У відповідності зі ст. 177 ЦК об'єктами останніх визнають­ся: речі, гроші, цінні папери, майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, інші матеріальні та нематеріальні блага.

§ 2. Речі

Речами у цивільному праві визнаються предмети матеріального світу, здатні задовольняти потреби учасників цивільних відносин

завдяки своїм фЬичним, хімічним, біологічним та інтим власти­востям, щодо яких міме ними можуть виникати визначені їх воле­виявленням і не заборонені законом цивільні права та обов ⁹язки.

Речі є одним і найпоширеніших у цивільному обороті видів об'єк­тів цивільних прав. Закріплення чинним законодавством України ви­черпного переліку речей неможливе і недоцільне. Невпинний розви­ток науково-технічного прогресу обумовлює постійне виникнення все нових і нових різновидів речей. Відносини між учасниками ци­вільних відносин, які виникають з приводу речей (як й інших об'єктів цивільних прав), об'єктивно потребують правового регулювання. Су­купність встановлених законодавством способів та засобів регламен­тації відносин суб'єктів цивільного права стосовно відповідного їх різновиду називають «правовим режимом речей». Такий режим вста­новлюється у відповідних законах та підзаконних актах і визначає по­рядок набуття або примусового припинення прав на них у випадках, визначених чинним законодавством, а також особливості та межі здійснення речових прав. Зокрема, режим власності передбачає мож­ливість здійснення власником правомочностей володіння, користу­вання та розпорядження речами.

Речі становлять інтерес суб'єктів цивільного права завдяки своїм фізичним, хімічним, біологічним та інтим природним властивостям. Можливість безперешкодного та незалежного від волі і бажання сторон­ніх осіб використання цих властивостей у межах, визначених законом, обумовлює встановлення щодо них права власності та інших речових прав. Право власності на річ, з урахуванням наведеноге, є одним з най­більш повних та автономних (незалежних від волі і бажання інших осіб) суб'єктивних цивільних прав. Речі відповідно до їх природних власти­востей та особливостей встановленого для них правового режиму по­діляють на такі види: нерухомі та рухомі; подільні та неподільні; визна­чені індивідуальними та родовими ознаками; споживні та неспоживні; головні речі та їх приналежності; речі, які складаються із складових час­тин; складні речі; продукція, плоди та доходи; майно; підприємство як єдиний майновий комплекс; тварини тощо.

Тварини (ст. 180 ЦК),

У відповідності зі ст. 180 ЦК тварини визнаються особливим об'єк­том цивільних прав. Вони можуть бути дикими та домашніми. Дики-

ми є тварини, які живуть у природі у вільному стані. Такі тварини мо­жуть бути вилучені з вільного природного стану і використовуватись у зоопарках, дельфінаріях, океанаріях для наукового вивчення особ­ливостей їх поведінки та задоволення пізнавальних потреб громад­ськості. Дикі тварини використовуються також у цирках для дресиру­вання та участі у циркових виставах. Ті з них, які утримуються в домашніх умовах, вважаються одомашненими. Утримання у до­машніх умовах диких хижих тварин, вилучених з дикої природи, які належать фізичним особам на праві власності, на практиці визнається діяльністю, пов'язаною з підвищеною небезпекою для оточуючих. У випадку спричинення шкоди майну або здоров'ю оточуючих одо­машненими дикими тваринами майнову відповідальність несе їх власник або інша особа за правилами, встановленими для володільця джерела підвищеної небезпеки.

Для збереження популяцій рідкісних та зникаючих видів тварин в Україні створюються заповідники і заказники. На них поширюється правовий режим речей, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 180 ЦК). Тварини можуть бути предметом відповідних цивіль­но-правових угод. У відповідності з ч. 2 ст. 181 ЦК правила поводжен­ня з останніми визначаються законом. Це обумовлене необхідністю забезпечення правового захисту тварин від негуманного, жорстокого поводження з ними. Законодавство деяких країн у таких випадках встановлює можливість примусового припинення права власності на тварину. Зокрема, ст. 242 ЦК Республіки Білорусь передбачає можли­вість примусового викупу домашніх тварин за умови неналежного (жорстокого, негуманного) поводження з ними. Правила щодо визна­чення долі затриманих бездоглядних домашніх тварин та порядок на­буття права власності на них встановлено статтями 340-342 ЦК.

Нерухомі та рухомі речі (ст. 181 ЦК).

Поділ речей на нерухомі та рухомі обумовлений перш за все їх фізичними властивостями. Нерухомі речі постійно знаходяться на одному і тому ж місці (земля, житлові будинки, інші будівлі, споруди тощо), а їх переміщення у просторі або неможливе зовсім, або може призвести до істотного знецінення останніх. Рухомі речі підлягають вільному переміщенню у просторі.

Нерухомими речами ч. 1 ст. 181 ЦК визначає земельні ділянки та все, що розташоване на них і нерозривно з ними пов'язане. Нерухо­мими речами законодавством визнаються, таким чином, об'єкти, пе­реміщення яких у просторі без їх пошкодження обо непропорційного знецінення є неможливим. Земельними ділянками є визначені відпо­відними межами частини земної поверхні (тобто її верхній поверхне­вий шар). Земні надра мають особливий правовий режим. Характер­ною ознакою нерухомих речей є тісний зв'язок із землею, що обу­мовлює їх значну вартість і особливий правовий режим. Нерухомі ре­чі, як правило, мають багато індивідуальних ознак, що визначають їх

Розділ II

цивтьт правовідносини

173

юридичну своєрідність. У зв'язку з цим нерухомі речі визнаються юридично незамінними.

Правовий режим нерухомої речі законодавством може бути поши­рений й на інші речі, які не обов'язково тісно пов'язані із землею. Зо­крема, правовий режим нерухомих речей може бути поширений зако­ном на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, кос­мічні об'єкти та інші речі, права на які підлягають державній реєстра­ції (ч. 1 ст. 181 ЦК). Встановлення щодо речей, основним призна­ченням яких є переміщення у просторі, правового режиму нерухомо­сті - один з прикладів юридичних фікцій у цивільному праві. Право­вий режим нерухомості поширюється на ці об'єкти у зв'язку з тим, що права на них також підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Обов'язковість державної реєстрації прав на нерухомість поясню­ється високою споживчою вартістю, а також соціальною та загально­державною значущістю цих об'єктів. Так, у відповідності зі ст. 182 ЦК право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, виникнення останніх, перехід і припинення підлягають дер­жавній реєстрації. Така реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо неї є публічною. Вона здійснюється відповідним державним органом, який зобов'язаний надавати уповноваженим органам інфор­мацію про реєстрацію прав на нерухоме майно у порядку, визначено­му законом. У відповідності з положеннями ст. 210 ЦК для право­чинів, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, остання є умовою їх чинності.

Рухомими визнаються речі, які вільно переміщуються у просторі без істотної шкоди задля їх господарського призначення. Правочини з такими речами не піддягають державній реєстрації і здійснюються суб'єктами цивільного права вільно, на їх власний розсуд.

Подільні та неподільні речі (ст. 183 ЦК).

Речі, які внаслідок поділу у натурі не втрачають свого господар­ського або іншого призначення, називаються подільними. Так, без шкоди для їх господарського призначення можуть бути поділені про­дукти харчування, паливо, сировина, більшість напівфабрикатів та матеріалів. Ці речі і після їх поділу можуть використовуватись за призначенням.

До неподільних належать речі, які при поділі втрачають первісне призначення або істотно знецінюються. Неподільними речами є, на­приклад, магнітофон, холодильник, автомобіль тощо. При виділі час­тки з майна, яке знаходиться у спільній власності двох або більше осіб (ст. 355 ЦК), щодо неподільних речей законодавство визначає наступні правила. У відповідності з ч. 2 ст. 364 ЦК, якщо виділ частки із спільного майна у натурі не допускається законом або неможливий у разі неподільності речі, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової чи іншої матеріаль­ної компенсації вартості його частки. Стаття 367 ЦК визначає можли-

вість поділу майна, що є спільною частковою власністю, але не визна­чає особливостей його здійснення стосовно неподільних речей. На практиці у таких випадках неподільні речі за згодою співвласників можуть бути відчужені за сплатними правочинами, а одержані кошти підлягають поділу між співвласниками.

Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками (ст. 184 ЦК).

У відповідності з ч. 1 ст. 184 ЦК річ визнається визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй притаман­ними властивостями, що вирізняють її з-поміж інших однорідних ре­чей та індивідуалізують останню у цивільному обороті. До визначе­них індивідуальними ознаками належать речі, які мають декілька характерних ознак, що індивідуалізують їх у цивільному обороті (на­приклад, годинник, магнітофон, автомобіль тощо); які мають багато ознак, що дозволяють відрізнити їх від інших речей (наприклад, бу­динок, пароплав, супутник тощо); а також речі, єдині у своєму роді (наприклад, скульптура або картина відомого автора, унікальна ан­тикварна річ тощо). У зв'язку з цими особливостями та у відповідно­сті з чинним законодавством речі, визначені індивідуальними ознака­ми, є юридично незамінними.

Визначеними родовими ознаками є речі, які мають ознаки, властиві усім речам того ж роду і вимірюються числом, вагою, мірою (наприк­лад, 1 т борошна, 1 м³ деревини, 1 л молока, 1 м тканини тощо). Слід за­значити, що у деяких випадках речі, які за своєю фізичною сутністю на­лежать до родових, можуть вважатися індивідуально визначеними. На­приклад, 15 мішків борошна, що мають позначки про їх належність від­повідному суб'єкту і складовані окремо, можуть визнаватися речами, визначеними індивідуальними ознаками. У відповідності з ч. 2 ст. 184 ЦК речі, що визначаються родовими ознаками, є замінними.

Правове значення поділу речей на визначені індивідуальними та родовими ознаками полягає у наступному. При фізичному знищенні речей, визначених індивідуальними ознаками, боржник звільняється від обов'язку передати їх кредитору в натурі, якщо це було передба­чено відповідним зобов'язанням, але зобов'язаний виплатити остан­ньому грошову компенсацію їх вартості. При загибелі речей, визна­чених родовими ознаками, боржник, як правило, не звільняється від виконання зобов'язання у натурі, оскільки є можливість замінити річ, що була предметом зобов'язання, іншою такого ж роду та якості.

Споживні та неспоживніречі (ст. 185 ЦК).

Речі, які внаслідок одноразового їх використання припиняють своє фізичне існування або переходять у інший стан, є споживними. При їх використанні за призначенням споживні речі споживаються повністю (наприклад, продукти харчування, паливо тощо) або пере­творюються на іншу річ (наприклад, сировина та напівфабрикати на-

Г

174

РозділП

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

S

бувають значення готової продукції). Споживні речі можуть бути предметом договору позики.

Неспоживними називають речі, які використовуються за їх при­значенням тривалий час і втрачають свої споживні якості поступово (наприклад, одяг, взуття, обладнання тощо). Неспоживні речі можуть бути предметом договорів майнового найму, оренди, побутового, прокату, лізингу тощо.

Головні речі та їх приналежності (ст. 186 ЦК).

Речі можуть знаходитися у такому господарсько-цільовому зв'яз­ку, що одна з них є головною, а інша - її приналежністю (наприклад, музичний інструмент та футляр до нього, автомобіль і комплект інст­рументів тощо). Приналежністю є річ, призначена для обслуговуван­ня іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність — не складова частина головної речі і у відповідних випадках може бути предметом самостійної угоди. Але у більшості випадків приналежність поділяє долю головної речі, якщо інше не визначено договором або законом (ч. 2 ст. 186 ЦК). Прина­лежність до головної речі вказується у стандартах, технічних умо­вах або прейскурантах, якими визначається комплектність продукції, стосовно котрої укладається відповідний правочин.

Складові частини речі (ст. 187 ЦК).

Більшість речей складаються з відповідної кількості складових частин. Такими складовими речі є окремі деталі її конструкції, які не можуть бути відокремлені від неї без її пошкодження або істотного знецінення. Наприклад, будь-який побутовий прилад (пральна маши­на, холодильник, телевізор тощо) складається з відповідної кількості визначених його функціональним призначенням і технічними харак­теристиками складових. Відокремлення окремих частин (деталей), з яких він складається, може призвести до неможливості застосування останнього за призначенням і, як наслідок, істотного знецінення. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження та істотного знецінення самої речі. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Складні речі (ст. 188 ЦК).

Складними законодавство визначає певну сукупність речей, які у цивільному обороті та при їх використанні утворюють єдине ціле. Складні речі об'єднані єдиним господарським або споживчим при­значенням, що дає можливість використовувати їх за призначенням, як одну річ (наприклад, меблевий гарнітур, столовий сервіз, колекція монет, марок тощо). Кожна з речей, з яких вони складаються, може використовуватися за призначенням й окремо одна від одної, але у цьому разі втрачає своє призначення як складова частина складної

речі. Дія правочину, вчиненого щодо складної речі, поширюється на всі окремі речі, які її складають, якщо договором не визначено інше.

Продукція, плоди і доходи (ст. 189 ЦК).

Продукцією визнаються результати виробничої діяльності суб'єк­тів цивільного права. Продукція є результатом переробки сировини та напівфабрикатів у речі з готовими споживчими якостями, обумов­леними їх господарським призначенням. Право власності на продук­цію, якщо інше не передбачене законом або договором, належить власнику (власникам) підприємства як цілісного майнового комплек­су, з використанням якого її виготовлено.

До плодів відносять все те, що є результатом органічного розвитку самої речі (плоди фруктових дерев, інших рослин). Результатом жит­тєдіяльності тварин є їх приплід. Доходи - це, як правило, грошові кошти (інколи інші матеріальні цінності), які здатна приносити річ, перебуваючи у господарському обороті (орендна плата, дивіденди за акціями тощо). Плоди, приплід тварин, доходи, що приносять речі, належать їх власникові, якщо інше не встановлено договором або за­коном (ч. 2ст. 189 ЦК).

Майно (ст. 190 ЦК).

Майном як особливим об'єктом законодавство визначає окрему річ, їх сукупність, а також майнові права та обов'язки. Поняття «май­но» вживається у цивільному праві для термінологічного визначення як окремих речей, так і їх сукупності. Майном найчастіше визна­чається сукупність всіх матеріальних цінностей відповідного суб'єк­та, враховуючи речі, гроші, цінні папери, а також майнові права та обов'язки. Про майно йдеться у нормах, що визначають об'єкти пра­ва власності, спадкову масу, предмет договорів дарування, майново­го найму тощо. У такому ж значенні термін «майно» вживається та­кож у нормах, спрямованих на захист майнових прав особи (напри­клад, у нормах про охорону майна громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим). Поняття «майно» використо­вують також для визначення окремих майнових прав і обов'язків осо­би або їх сукупності. У такому значенні цей термін застосовують у нормах, що визначають частку не тільки майнових прав, а й обов'яз­ків юридичних і фізичних осіб (наприклад, у нормах щодо наслідків реорганізації юридичних осіб і спадкоємства, коли до правонаступ­ників переходять не тільки права, а й обов'язки).

Підприємство як єдиний майновий комплекс (ст. 191 ЦК).

Підприємством вважається єдиний майновий комплекс, що вико­ристовується для здійснення підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 191 ЦК).У відповідності з ч. 2 ст. 191 ЦК до складу підприємства як єди­ного майнового комплексу входять всі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди,

176

Розділ II

цивищветтовщносини

устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи та послуги (фірмові найменування, знаки для то­варів і послуг) та інші виключні права, якщо інше не передбачене за­коном або договором. Незалежно від того, чи є у складі підприємства традиційне нерухоме майно (земельні ділянки, будівлі, споруди то­що), як єдиний майновий комплекс воно визнається нерухомістю (ч. З ст. 191 ЦК).

Поширення режиму нерухомості на підприємство як єдиний май­новий комплекс обумовлене значущістю останнього у цивільному обороті, значною вартістю та необхідністю державної реєстрації пра-вочинів щодо нього. Визнання підприємства як єдиного майнового комплексу нерухомим майном не означає, що режим нерухомості по­ширюється і на рухоме за своїми властивостями майно, а також зо­бов'язальні, особисті немайнові та виключні права, які можуть вхо­дити до його складу. Режим нерухомості поширюється тільки на підприємство у цілому як цілісний майновий комплекс, а не на окремі види майна, що входить до його складу. З моменту відчуження рухо­мих речей в результаті здійснення підприємством господарської діяльності чи з інших визначених законодавством підстав на них не поширюється режим підприємства як єдиного майнового комплексу. На нерухоме майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, поширюється загальний правовий режим, встановлений законодавством для нерухомості.

Підприємство як єдиний майновий комплекс (тобто сукупність майна, майнових та немайнових прав) є особливим об'єктом цивіль­них прав. Його особливості полягають у наступному. Як єдиний май­новий комплекс підприємство містить у своєму складі певну сукуп­ність об'єктів цивільного права. Кількість та склад цих об'єктів визначається статутними цілями діяльності підприємницького това­риства, відокремлене майно якої він складає. Підприємство як єдиний майновий комплекс має складну динамічну майнову структуру, що постійно змінюється в результаті здійснення підприємницької діяль­ності за вартістю, а також у якісних та кількісних показниках. Майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, пов'язане єдиним господарським призначенням, що визначається на­прямом його підприємницької діяльності, визначеним установчими документами.

Підприємство як єдиний майновий комплекс в цілому визнається
матеріальним об'єктом цивільних прав, до складу якого у відповідно­
сті із законом (ч. 2 ст. 191 ЦК) можуть входити нематеріальні за своєю
правовою природою блага — особисті немайнові та виключні права.
Підприємство в цілому або його частина можуть бути об'єктом купів-
лі-продажу, застави, оренди та інших правочинів, пов'язаних з вста­
новленням, зміною та припиненням речових прав. ц

§ 3. Гроші та валютні цінності '

Гроші (гротові кошти) - (ст. 192 ЦК).

Грошима (грошовими коштами) є нормативно визначені та ви­ражені у емітованих в обіг паперових і металевих знаках або у без­готівковій формі умовні вартісні одиниці (гривні, копійки чи від­повідні одиниці іноземної валюти, наприклад, долари і центи), які мають забезпечений на законодавчому рівні примусовий курс, що полягає у обов'язковості їх приймання за відповідною номіналь­ною вартістю, які визначають міру вартості речей, робіт, по­слуг, інших матеріальних і нематеріальних благ, а також втрат (майнової та немайнової шкоди, збитків тощо), визнаються у ци­вільному обороті законним платіжним та кредитним засобом і забезпечують здійснення всіх видів платежів та розрахунків у ци­вільному обороті, виконуючи функції загального еквівалента, обігу і нагромадження.

Відповідно до ст. 99 Конституції грошовою одиницею нашої дер­жави є гривня. Згідно зі ст. 192 ЦК гривня - це національна валюта, яка є законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною віртістю на всій території України і використовується у цивільному обороті у готівковій та безготівковій формах. Гроші у безготівковій формі зберігаються на рахунках суб'єктів цивільних правовідносин у банківських та інших кредитно-фінансових устано­вах і мають назву «гро- шові кошти». Правове регулювання як готів­кового, так і безготівкового грошового обігу в нашій державі, крім Конституції та ЦК, здійснюється нормами відповідних законів Украї­ни та підзаконних нормативно-правових актів. Зокрема, такими нор­мативними актами є укази Президента України та інструкції Націо­нального банку України. Указом Президента України від 25 серпня 1996 р. № 762/96 «Про грошову реформу в Україні»¹ у готівковий обіг в Україні введено банкноти номінальною вартістю 1,2, 5, 10,20, 50 і 100 гривень та розмінну монету вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 ко­пійок. Згідно з чинним законодавством України виключне право вве­дення в обіг гривні і розмінної монети, організація їх обігу і вилучен­ня з нього належить Національному банку України.

Гроші обов'язкові до приймання за номінальною вартістю всіма суб'єктами цивільних правовідносин на всій території України. Зна­чення грошей як законного платіжного засобу в цивільному обороті полягає також у їх використанні для забезпечення всіх видів плате­жів, розрахунків, кредитів, відшкодування шкоди тощо.

У цивільному обороті гроші оцінюються не кількістю грошових знаків (банкнот і монет), а загальною сумою виражених у них грошо­вих одиниць. Борг у сумі 100 гривень готівкою можна погасити шля­хом передачі відповідної кількості грошових знаків різної номіналь­ної вартості. Необхідно і достатньо у цьому разі, щоб у сукупності

¹ Див.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. -№ 9-10.