Розділ її

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

S

осіб на управління цією компанією. І тому вже нині у науковій літера­турі висловлена думка, що введення такої новели є передчасним.

§ 8. Організаційно-правові форми юридичних осіб

Оргаяізаційно-правова форма юридичної особи - певний тип організації, у якій повинна створюватися і діяти юридична особа того чи іншого виду¹. ЦК встановлює організаційно-правові форми тільки для такого виду як юридичні особи приватного права (ч. З ст. 81). Відповідно до ст. 83 ЦК вони можуть створюватися у формі товариств, установ та у інших формах, встановлених законом. Таким чином, лише законодавець може встановлювати організаційно-пра­вові форми існування юридичних осіб приватного права. Уособлення юридичної особя кожної організаційно-правової форми знаходить відбиття у притаманному тільки цій формі установчому документі.

Між тим кожна з організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права може мати свої види, особливості правового стату­су яких теж встановлюються, за правилом, законом (ч. З ст. 83, ч. 2 ст. 85 ЦК). При цьому законодавець встановлює, що положення гла­ви 7 ЦК «Загальні положення про юридичну особу» застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не передбачені законом (ч. 4 ст. 83).

Таким чином, вид оргакїзаційно-правової форми юридичної особи - це тип організації, яка ма€ сукупність конкретних ознак, що об'єктивно відрізняють її від Інших юридичних осіб однієї ор-гашзаційно-правової форми.

Розглянемо кожну з організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права. Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦК товариство - це орга­нізацій, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Слід зауважити: дане легальне ви­значення не враховує того, що такий вид товариства, як господарське товариство ~ це організація, що створюється не тільки об'єднанням осіб, а й об'єднанням майна або, якщо мова йде про товариство однієї особи, - виключно виділенням майна.

Товариства поділяються на підприємницькі і непідприсмницькі.

Підприємницькі товариства - це юридичні особи, які створюються виключно як господарські товариства або виробничі кооперативи і котрі здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (ст. 84 ЦК).

Непідприемницькі товариства - товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (ч. 1 ст. 85 ЦК).

¹ Див.: Гражданское право Украины: Учеб. для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях, - Ч. 1 / А. А. Пушкин, В. М. Самойленко, Р. Б. Шишка и др.; Под ред. проф. А. А. Пушкина,доц. В. М. Самойленко.-Харьков.: Основа, 1996.-С. 137.

Розглянемо такий вид підприємницьких товариств як господарське товариство. Господарське товариство - юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Назва­не товариство - родове поняття, яке об'єднує п'ять самостійних видів товариств: повне товариство, командитне, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство. Для них за­гальною ознакою є наявність статутного (складеного) капіталу, по­діленого на частки між учасниками. Учасником вказаних товариств можуть бути фізичні або юридичні особи. Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом.

Між тим кожний з видів господарського товариства має свої особ­ливі ознаки.

Повне товариство - товариство, учасники якого відповідно до за­сновницького договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відпо­відальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить, на яке може бути звернене стягнення. Ця додаткова відповідальність ви­никає тоді, коли у повного товариства недостатньо майна для задово­лення вимог кредиторів. Причому учасник відповідає за боргами то­вариства незалежно від того, виникли ЦІ борги до чи після його вступу в товариство, до моменту свого вибуття з товариства. Учас­ник, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які не­суть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складе­ному капіталі товариства.

Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

Управління діяльністю повного товариства здійснюється за згодою всіх учасників товариства, хоча засновницьким договором можуть бу­ти передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю їх голо­сів. Кожний учасник має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.

Кожний учасник товариства має право діяти від Імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам. У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину необхідна згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довірено­сті, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

Прибуток та збитки товариства розподіляються між його учасни­ками пропорційно до їх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників.

Командитне товариство — товариство, у якому разом з учасника-

136

Розділ її

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

137

ми, котрі здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидІарну) відповідальність за зо­бов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи декілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, по­в'язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкла­дів та не беруть участі у діяльності товариства.

Правовий статус повних учасників командитного товариства та їх відповідальність за зобов'язаннями товариства тотожні правовому статусу учасників і відповідальності учасників повного товариства.

Особа може бути повним учасником тільки в одному командитно-му товаристві. Повний учасник командитного товариства не може бу­ти вкладником цього же товариства і не може бути учасником повно­го товариства.

Командитне товариство створюється і діє на підставі засновниць­кого договору, який підписується усіма повними учасниками. Заснов­ницький договір, окрім загальних умов, характерних для всіх това­риств, повинен містити умови про: розмір та склад складеного капі­талу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір внеску вкладників.

Управління діяльністю командитного товариства здійснюється по­вними учасниками у порядку, встановленому для повного товарис­тва. Вкладники не мають права брати участі в управлінні діяльністю командитного товариства та заперечувати проти дій учасників щодо управління діяльністю товариства. Вони можуть діяти від імені това­риства тільки за довіреністю.

Вкладник зобов'язаний зробити вклад до складеного капіталу, що посвідчується свідоцтвом про участь у командитному товаристві, та має певні права, включаючи право на одержання частини прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товарис­тва у порядку, встановленому засновницьким договором (меморан­думом), яка належить на його вклад; право вимоги першочергового повернення вкладу в разі ліквідації товариства; право на ознайомлен­ня з річними звітами та балансами товариства (ст. 137 ЦК).

Командитне товариство ліквідується при вибутті усіх вкладників. Однак повні учасники мають право у разі вибуття всіх вкладників пе­ретворити командитне товариство у повне товариство.

У частині, яка не торкається правового становища вкладників, ко­мандитне товариство аналогічне повному товариству.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це засноване од­ним або декількома особами товариство, статутний капітал якого по­ділений на частки, розмір котрих встановлюється статутом.

Статут товариства, крім відомостей, що повинні містити установчі документи інших господарських товариств, повинен містити відомо-

сті про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прий­няття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

ЦК передбачає наявність спеціального закону, який повинен вста­новити мінімальний розмір статутного капіталу товариства та врегу­лювати максимальну кількість його учасників. При перевищенні цієї кількості товариство підлягає перетворенню на акціонерне товарис­тво протягом одного року, а ЗІ спливом вказаного строку - ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.

До моменту державної реєстрації товариства його учасники по­винні сплатити не менше ніж п'ятдесят відсотків суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася кесплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства.

Учасники товариства не відповідають за його зобов'язаннями і не­суть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вар­тості своїх вкладів.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це організація з фік­сованим складом учасників, тобто частки розподіляються у ньому се­ред відомого обмеженого кола осіб. Учасник такого товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) в статутному капіталі одному або декільком його учасникам. Відчу­ження своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо ін­ше не встановлено статутом товариства.

Слід зазначити, що ЦК допускає можливість звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці учасника товарис­тва у статутному капіталі, за особистими боргами останнього лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кре­диторів. Звернення стягнення на всю частку учасника у статутному капіталі товариства припиняє його участь у товаристві.

Товариство з додатковою відповідальністю - це товариство, за­сноване однією або декількома особами, статутний капітал якого по­ділений на частки, розмір котрих визначений статутом.

Учасники такого товариства солідарно несуть додаткову (субси-діарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у роз­мірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу.

У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідаль­ність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учас­никами пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються по­ложення про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом (ч. 4 ст. 151 ЦК).

138

Розділ II

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

139

Акціонерне товариство - товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної варто­сті. Специфіка правового статусу акціонерного товариства полягає у тому, що його статутний капітал формується шляхом емісії та прода­жу акцій фізичним та (або) юридичним особам. Причому він не може бути меншим суми, яка встановлюється законом.

Акція - пайовий цінний папір без встановленого строку обігу, який засвідчує частку акціонера у статутному капіталі товариства, підтвер­джує те, що особа є акціонером цього товариства, має право на участь в його управлінні та на одержання частини прибутку у вигляді ди­відендів, отримання частини майна товариства у разі його ліквідації.

При заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на акції не прова­диться до повної сплати статутного капіталу.

Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'я­заннями усім майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з його діяльністю у ме­жах вартості акцій, що їм належать. Акціонери, які не повністю опла­тили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобо­в'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належ­них їм акцій. Між тим особи, які створюють акціонерне товариство, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства. Вони укладають між собою договір, що, як вже вказувалося, не є установчим документом товариства І який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення цього товариства.

Одними з видів підприємницьких товариств є виробничий коопе­ратив. Це - добровільне об'єднання фізичних осіб на засадах член­ства для ведення спільної господарської та іншої діяльності на заса­дах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку. Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціону­вання кооперації в Україні визначаються Законом «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р.¹.

Кооператив створюється його засновниками на добровільних заса­дах на установчих зборах і діє на підставі статуту. Кількість членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. За напрямами діяльності виробничий кооператив може бути торговельно-заку­півельним, транспортним, освітнім, туристичним, медичним тощо.

Виробничий кооператив відрізняється від господарських това­риств наступними ознаками: це — добровільне об'єднання суб'єктів цивільного права - фізичних осіб, які досягай 16-річного віку; діяль­ність кооперативу базується на засадах членства учасників; майнова відокремленість кооперативу грунтується на праві власності на об'єднане його членами майно (вступні, пайові й інші обов'язкові

¹ Урядовий хур'єр.-2003.-№ 158.-27 серп,... _А ,аш\-...

внески); кооператив - єдиний власник цього майна. Член кооперати­ву не має права розпоряджатися кооперативним паєм.

Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня дер­жавної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, - протягом року з дня Його дер­жавної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом коо­перативу.

Виробничий кооператив не має права випускати акції.

Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідаль­ність за зобов'язаннями кооперативу в розмірах та порядку, встанов­лених статутом кооперативу І законом. Член виробничого кооперати­ву має право на вихід з нього з виплатою вартості паю або видачею майна, пропорційно розміру його паю, а також виплат, встановлених статутом кооперативу. Такі ж наслідки передбачаються й при виклю­ченні члена виробничого кооперативу. При ліквідації кооперативу члени останнього можуть одержати відповідну частку майна, що за­лишилося після ліквідації кооперативу та задоволення вимог його кредиторів, відповідно до їх трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

Установчим документом виробничого кооперативу є статут, що затверджується загальними зборами його членів і який повинен міс­тити, крім відомостей! що містять установчі документи інших під­приємницьких товариств, відомості про: розмір пайового внеску чле­на кооперативу та про їх відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків; характер І порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їх відповідальності за пору­шення зобов'язань щодо особистої трудової участі; порядок розпо­ділу прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидІарної від­повідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу; склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухва­лення ними рішень.

Органами управління виробничого кооперативу є загальні збори його членів і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Непідприемницькі товариства мають різні види, які відрізняють­ся один від одного особливостями організаційної структури, способа­ми відокремлення майна та способами взяття участі у цивільному обо­роті, відповідальністю. Між тим, на відміну від підприємницьких то­вариств, щодо яких закон встановлює виключний перелік їх видів, непідприємницькі товариства такого вичерпного переліку не мають. Одним з видів непідприємницьких товариств є споживчі коопера­тиви, які функціонують сьогодні і на підставі Закону України «Про ко­операцію» від 10 липня 2003 p., І на основі Закону України «Про со-живчу кооперацію» від 10 квітня 1992р., оскільки Законом від 10 лип­ня 2003 р. не було внесено жодних змін до Закону від 10 квітня 1992 р. Обидва закони визначають правові, економічні та соціальні основ і

Розділ IT

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

діяльності споживчої кооперації в Україні, включаючи й діяльність споживчих товариств¹.

Споживчий кооператив (споживче товариство) - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та /або юридичних осіб України (вони діють через своїх представників) для організації торго­вельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продук­ції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з ме­тою задоволення споживчих потреб його членів (ст. 2 Закону України «Про кооперацію»).

Майно кооперативу складається з пайових внесків його членів. Споживчий кооператив, на відміну від виробничого, хоча й займаєть­ся господарською діяльністю, але вона не пов'язана з одержанням прибутку. Прибуток спрямовується на задоволення певних потреб членів кооперативу. Крім того, члени споживчого кооперативу не по­винні брати участі своєю працею у діяльності кооперативу і не несуть відповідальності за його борги.

Кредитна спілка. Одним з видів непідприємницьких товариств є кредитна спілка, яка діє на підставі Закону України «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 рА

Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на ко­оперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємно­му кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Виключним видом діяль­ності такої спілки є надання своїм членам фінансових послуг. Кре­дитна спілка створюється на підставі рішення установчих зборів. Чи­сельність її засновників (членів), а ними можуть бути виключно фізичні особи, не може бути менше ніж 50 осіб, яких відповідно до за­кону об'єднує хоча б одна з таких ознак: спільне місце роботи чи на­вчання або належність до однієї професійної спілки, об'єднання про­фесійних спілок, іншої громадської чи релігійної організації або проживання у одному селі, селищі, місті, районі, області. Кредитна спілка - юридична особа, що діє на підставі статуту. Органами її управління є загальні збори членів,, спостережна рада, правління, кре­дитний комітет. Останній орган є спеціальним. Він призначається спостережною радою, підзвітний загальним зборам і відповідає за ор­ганізацію кредитної діяльності спілки.

Непідприємницькі товариства можуть функціонувати у формі об'єднань громадян, які є добровільними громадськими угрупован­нями, створеними на засадах єдності інтересів для спільної реалізації фізичними особами своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян, у свою чергу, поділяються на: політичні партії та громадські організації, які до 5 квітня 2001 р. створювали-

¹ ВВР України, - 1992. -№ 30. - Ст. 414 (з наступ, змінами І доп.).

² ВВР України.-2002.-№ 15.-Ст. 101 (з наступ, змінами і доп.). _{м аай)11}, )

ся і функціонували на підставі Закону «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р.¹, 5 квітня 2001 р. прийнятий Закон «Про політичні партії в Україні»², який став спеціальним щодо Закону від 16 червня 1992 p., хоча обидва вони регулюють питання, пов'язані з членством у політичних партіях І порядком їх утворення, формуванням майно­вої бази партій тощо, але вирішують їх неоднаково.

Політична партія - це зареєстроване згідно із законом добровіль­не об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння фор­муванню, вираженню політичної волі громадян, бере участь у вибо­рах та інших політичних заходах.

Членами політичних партій можуть бути лише громадяни Украї­ни, які досягли 18 років, тобто які відповідно до Конституції мають право голосу на виборах, за винятком випадків, передбачених у зако­ні. Зокрема, членами політичних партій не можуть бути судді, праців­ники прокуратури, співробітники органів внутрішніх справ і Служби безпеки України, військовослужбовці. Громадянин може перебувати одночасно лише у одній партії.

Політична партія діє на підставі статуту, який приймається на ЇЇ установчому з'їзді (конференції). Вона є власником майна, яке фор­мується на законних підставах. При цьому закон забороняє фінансу­вання політичних партій органами державної влади та органами місцевого самоврядування, крім випадків, зазначених законом; дер­жавними та комунальними підприємствами, установами І організа­ціями, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю або які належать нерезидентам; благодійними та релігійними орга­нізаціями; анонімними особами або під псевдонімом; іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, органі­заціями.

Громадська організація - це об'єднання громадян для задово­лення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, ві­кових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інте­ресів.

Засновниками цих організацій є громадяни. Вони входять у їх склад на засадах членства, але ніяких прав на майно організації не мають.

До громадських організацій належать професійні спілки, які на сьогодні функціонують на підставі Закону від 15 вересня 1999 р. «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»³. Професійна спіл­ка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх

¹ ВВР України. - 1992. - № 34. - Ст. 504.

² ВВР України.-2001. ~№ 23.-Ст. 118. -

³ ВВР України. - 1999. - № 45. - Ст. 397 (з наступ, змінами І доп.).

142

Розділ II

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

професійної (трудової) діяльності (навчання). Вказані спілки створю-ютьеЯ з метою здійснення представництва і захисту трудових, со-ціально-економічних прав та інтересів її членів. Профспілки діють на підставі статутів, які приймаються з'їздами, конференціями, установ­чими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня.

Благодійні організації. Загальні засади благодійництва, правове регулювання благодійної діяльності здійснюється на основі Закону від 16 вересня 1997 р. «Про благодійництво та благодійні організа­ції»¹.

Благодійна організація — недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності - безкорисливої діяльност}, що не передбачає одержання прибутків, у інтересах су­спільства або окремих категорій осіб.

Відповідно до вказаного Закону такі організації можуть створюва­тися як членська благодійна організація; благодійний фонд; благодій­на установа; інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо).

Конкретний вид (організаційно-правова форма) вказаної організа­ції визначається засновниками (засновником), якими можуть бути фізичні особи, які досягли 18 років, а також юридичні особи.

Засновники, створивши благодійну організацію, передають у влас­ність останньої свої внески, які разом з внесками Інших благодійни­ків складуть майно організації, щодо якого остання має право здій­снювати будь-які правочини, що не суперечать її статутним цілям та законодавству. Майно благодійної організації може формуватися та­кож за рахунок гуманітарної допомоги, що надходить в Україну — коштів, матеріальних і нематеріальних активів, цінних паперів, які передаються (пересилаються) тощо². Засновники і благодійна орга­нізація не відповідають за зобов'язаннями одне одного.

Творчі спілки - добровільне об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мис­тецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту. Правовий статус названих спілок регулюється Законом України «Про професій­них творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 рА Творча спілка діє на засадах добровільного об'єднання її членів, які належать до одного фахового напряму культури та мистецтва (музи­ки, архітектури, дизайну, журналістики, кінематографії, композито­рів, майстрів народного мистецтва, письменників, театральних діячів, фотохудожників, художників, кобзарів, рекламістів), самовря­дування, взаємодо-помоги і співробітництва, невтручання у творчий процес, вільного вибору форм і методів творчої діяльності, визнання

¹ Урядовий кур'єр. Орієнтир,-1997.-№ 1.

2 Указ Президента «Про гуманітарну допомогу, що надходить в Україну» від 4 лип­
ня 1998 р. //Урядовий кур'єр,- 1998.•-№ 129.

³ ВВР України.- 1997. -№ 52. -Ст. 312., -.-Jnrt-.4-- -.. -..,. ^;jtiii -

авторських прав. У кожному фаховому напрямі може бути створено одне або більше добровільних творчих об'єднань.

Творчі спілки можуть мати всеукраїнський та регіональний (міс­цевий) статус. До всеукраїнських спілок належать ті, діяльність яких поширюється на територію всієї України і котрі мають місцеві творчі осередки у більшості її областей. До регіональних (місцевих) творчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці чи регіону.

Діяльність творчої спілки припиняється згідно з рішенням її за­гальних зборів (з'їзду, конференції), або на підставі рішення суду в разі порушення законодавства. У випадку ліквідації спілки майно, яке їй належало на праві власності, передається організації-правонас-тупнику, а коли вона відсутня - реалізується в установленому зако­ном порядку. Кошти, отримані від реалізації майна, можуть бути ви­користані лише на цілі, пов'язані з розвитком відповідної галузі культури та мистецтва.

Релігійні організації. Релігійні організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру та?діють відповідно до своєї ієрархічної й інституційної структу­ри, обирають, призначають І замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Правовий статус вказаних організацій регулюється Законом України від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні орга­нізації»¹. Такими організаціями є релігійні громади, релігійні управ­ління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні (релігійні) навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються із зазначених вище релігійних організацій (ст. 7 Закону). Закон не наводить загального поняття релігійної організації, а лише вказує на мету їх створення та види. Це можна пояснити тим, що пра­вове поняття релігійної організації дати дуже складно і, перш за все, тому, що існує безліч релігійних течій, які мають неоднаковий рівень розвитку, різні традиції, догматичні уявлення. Закон наводить понят­тя тільки релігійної громади. Це - місцева релігійна організація ючих громадян одного і того ж культу, віросповідання, напряму або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволен­ня релігійних потреб.

Діяльність релігійної організації може бути припинена у її ліквідацією, яка здійснюються відповідно до власних настанов останньої. У разі порушення релігійною організацією положень зако­нодавства ЇЇ діяльність може бути припинена також за рішенням суду. Це можливо лише у випадках діяльності названої організації, пов'я­заної з посяганням на життя, здоровая, свободу І гідність особи; си­стематичного порушення організацією встановленого законодав­ством порядку проведення публічних релігійних заходів тощо.

¹ ВВР України.-1991 -№ 25. - Ст. 283 (з наступ, доп. та змінами). ~ ''"'

%44

РозділІІ

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

145

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - юри­дична особа, створена власниками для сприяння використання їх власного майна та управління, утримання і використання неподільно­го та загального майна.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реор­ганізації та ліквідації вказаної юридичної особи визначаються Зако­ном України від 29 листопада 2001 р. «Про об'єднання співвласників багато- квартирного будинку»¹. Об'єднання створюється для забезпе­чення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов'язків, на­лежного утримання і використання неподільного та загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх пла­тежів, передбачених законодавством і установчими документами. Об'єднання створюється на установчих зборах власників жилих та не­жилих приміщень і діє на підставі статуту. Членом об'єднання може бути фізична та юридична особа, яка є власником квартири (квартир) або приміщення (приміщень) у багатоквартирному будинку. Органа­ми управління об'єднання є загальні збори та правління. Для здійснен­ня контролю за фінансово-господарською діяльністю створюється ре­візійна комісія.

У об'єднання можуть бути перетворені житлово-будівельні коопе­ративи за рішенням їх загальних зборів. З моменту прийняття такого рішення зазначені збори вважаються установчими зборами об'єднан­ня. Участь в останніх можуть брати члени житлово-будівельного ко­оперативу, які повністю сплатили вартість жилих приміщень і належ­ної частки у вартості нежилих приміщень та іншого майна і виявили таке бажання.

До непідприємницьких юридичних осіб належать й установи.

Свого часу, розглядаючи питання щодо суб'єктів цивільного права, В. І. Синайський дійшов висновку, що установи виникли внаслідок вирішення проблем, які склалася у цивільному обороті. Останній по­требував усталеного існування правових сфер, а окрема людина або їх сукупність (корпорація) були більш-менш тимчасовими носіями прав і обов'язків. Внаслідок цього і було винайдено суб'єкта, який пов­ністю відсторонювався від окремої людини або від їх сукупності. Да­ний суб'єкт засновувався для існування постійніших і у більшості сво­їй важко здійснюваних цілей та називався установою, яка, як така й була носієм прав і обов'язків у цивільному обороті².

Установа - організація, створена однією або декількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єд­нання (виділення) їх майна для досягнення мети, визначеної заснов­никами, за рахунок цього майна. На сьогодні установи виконують со­ціально-культурні, управлінські та інші суспільно корисні функції, спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших немайно-

¹ Урядовийкур'єр.-2001.-№19.-30січ.

² Синайский В. И. Русское гражданское право. - М.: Статут, 2002. - С 92.

вих потреб. Вони не переслідують як основну мету отримання при­бутку. Про це свідчить аналіз ст. 86 ЦК. Відповідно до неї установи поряд зі своєю основною діяльністю можуть займатися й підприєм­ницькою, якщо інше не встановлено законом і якщо дана діяльність відповідає меті, для якої вони створені, і сприяє її досягненню. Інак­ше кажучи, здійснення установою підприємницької діяльності в жод­ному разі не може бути її основною метою. Якщо ж це й відбувається, то має відповідати певним умовам: служити досягненню мети основ­ної (непідприємницької) діяльності і відповідати їй за своїм характе­ром. При цьому варто додати, що прибуток, який одержує установа від підприємницької діяльності, не може розподілятися між її заснов­никами, а повинен бути спрямований на досягнення цілей, встановле­них для неї засновниками.

З огляду на те, що на рівні ЦК неможливо врегулювати особливо­сті правового статусу всіх видіз установ, виникає потреба в регламен­туванні їх діяльності на рівні спеціального законодавства.

На правовий статус установи впливає конкретна мета, до якої прагнув засновник (засновники). Проте ЦК передбачив можливість зміни мети установи. Це відбувається за заявою органу державної ре­єстрації, погодженої з органами управління установою, у судовому порядку. Мотиви звернення до суду мають виключний перелік -здійснення мети стає неможливим або досягнення останньої загро­жує суспільним інтересам (ч. 1 ст. 103 ЦК). Орган державної реєстра­ції за погодженням з органами управління установою може звернути­ся до суду із заявою про визначення іншої мети установи. Суд у разі зміни мети повинен, між тим, враховувати наміри засновника та дба­ти про те, щоб вигоди від використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким вони призначалися за наміром засновника. Якщо від зміни мети залежить зміна структури управління устано­вою, то суд це теж може зробити, хоча зміна структури управління може відбуватися за рішенням суду і з інших поважних причин. Правління зобов'язане повідомити свою думку суду з питань зміни мети і структури управління установою у письмовій формі.

§ 9. Філії та представництва юридичної особи

Тенденція постійного розширення території, на якій кожна з юри­дичних осіб прагне здійснювати певні дії (виконувати роботи, нада­вати послуги тощо) — закономірний процес. До того ж у кожної з них існує необхідність представляти і захищати свої інтереси далеко за межами свого місцезнаходження. Виходячи з вказаного, законода­вець наділяє останніх правом створювати відокремлені (структурні) підрозділи, а саме філії і представництва. ЦК зберіг той підхід, що існував у раніше чинному законодавстві стосовно сутності філій та представництв юридичної особи, але встановив при цьому вичерпний перелік таких відокремлених підрозділів. Це - тільки філії і представ­ництва.

Розділ II

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташо­ваний поза її місцезнаходженням та який здійснює всі або частину її функцій (окремий цех, інше виробництво) -ч. І ст. 95 ЦК.

Представництво є відокремленим підрозділом юридичної особи, розташованим поза її місцезнаходженням та який здійснює представ­ництво і захист інтересів останньої (ч. 2 ст. 95 ЦК).

Філії та представництва не є юридичними особами, хоча мають і назву, і місцезнаходження, і, навіть, свої органи. Між тим ці ознаки їх лише індивідуалізують, тобто дають можливість виділити серед ін­ших структурних підрозділів тієї чи іншої юридичної особи. Філії та представництва наділяються майном юридичної особи, що їх створи­ла. На перший погляд може скластися враження, що таким чином від­бувається відокремлення майна юридичної особи і закріплення його за іншою організацією. Насправді це не так. Майно - власність юри­дичної особи і незалежно від відокремлення останнього залишається її власністю. На нього може бути звернене стягнення як за борги філій або представництв, так і за борги самої юридичної особи, що їх ство­рила. Факт наділення майном філії або представництва пов'язуєть­ся лише з веденням бухгалтерського обліку: майно враховується на окремих балансах останніх.

Відсутність у філій та представництв цивільної правоздатності не дає можливості останнім стати учасниками цивільних правовідно­син, а їх намагання діяти від свого імені позбавлені цивільно-право­вого значення. Філії та представництва діють на підставі затвердже­ного юридичною особою положення, яке встановлює зміст і порядок їх діяльності.

Керівник філії або представництва, призначений юридичною осо­бою, діє у межах виданої нею довіреності, завжди від імені та у інте­ресах останньої.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають держав­ній реєстрації, хоча дані про них включаються у Єдиний державний реєстр. Таким чином, юридична особа повинна повідомити держав­ного реєстратора про їх створення шляхом внесення додаткової ін­формації в свою (реєстраційну карту.

Що стосується представництв та філій іноземних компаній в Укра­їні, то вони підлягають акредитації на її території у порядку, встанов­леному законом.