Основні характеристики іонізуючих випромінювань

Першим, в 1895 році, дію природного радіоактивного випромінювання від мінералу, містячого сполуки урану, спостерігав французький учений Анрі Беккерель. У цьому ж році німецький фізик К. Рентген опублікував повідомлення про Х-промені - радіоактивні промені штучного походження. Але раніше його, ще у 1885 році український вчений Іван Пулюй, працюючи у віденському фізичному інституті, першим у світі спостерігав Х-промені і отримав, як тепер кажуть, рентгенівський знімок скелету руки людини.

У 1898 році подружжя П'ер Кюрі (француз) та його дружина Марія Склодовська-Кюрі (полька) відкрили два нових радіоактивних елементи - у липні Полоній (назва на честь Польщі), у грудні - Радій (від лат. - радіум - той що випромінює). Для виділення 100 мг його солі вони обробили більше двох тон уранової руди. Вони з'ясували фізичну природу радіоактивних випромінювань, але ще не знали про їх небезпечну біологічну дію - про здатність викликати мутації в клітинах, сприяючи їх перетворенню в ракові, з яких виникають ракові пухлини. Від раку померла в 1934 році Марія Склодовська-Кюрі - двічі лауреат Нобелівської премії.

Іонізація – це утворення позитивних і негативних іонівта вільних електронів з електрично нейтральних атомів(тобто поділ). Атом, що загубив електрони, стає іоном, він має позитивний заряд. Для цього необхідно витратити енергію. Атом, що приєднав електрон, стає негативним іоном. Цей процес може супроводжуватись як витратою, так і виділенням енергії. Випромінювання, взаємодія яких із середовищем призводить до іонізації атомів і молекул, називається іонізуючим