Тема 5. Грошовий ринок та ринок банківських позичок

Грошовий ринок — частина ринку позикових капіталів, де здійсню­ються переважно короткострокові (від одного дня до одно­го року) депозит­но-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капі­та­лу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифі­кати, банківські акцепти. Його основні інститути — банки, облі­кові установи, брокерські й дилерські фірми. Об’єктами купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти банків, установ, держави, населення. Основними по­зичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, на­селення.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку — по­пит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит має форму попиту на позики, пропозиція — форму пропозиції позик, а ціна — форму відсотка на позичені кошти.

Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю — здатністю на­давати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового пла­тежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.

На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків: облі­гаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо.

Облігаційний відсоток - норма доходу, встановле­на за цінними паперами. Він має забезпечити зацікав­леність інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквід­ніші, ніж цінні папери.

Банківський відсоток - узагальнена назва відсотків за операціями банків.

Депозитний відсоток - норма доходу, яку випла­чують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.

Позиковий відсоток - норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими кошта­ми. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими за ставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається маржею, і формують свій прибуток.

Облігаційний та депозитний відсотки визначають первинну ціну, яку мають гроші на початковому етапі надходження на грошовий ринок, їхній рівень визначає дохідність найбільш представницьких фінансових активів — облігацій та депозитів. Тому рівень ставок є найвідчутнішим стимулятором пропозиції грошей на ринку.

Обліковий відсоток є нормою доходу, яку Централь­ний банк стягує із комерційних банків за позики, ви­дані під заставу комерційних векселів.

Використання облікової ставки Центральним банком при ви­дачі позик комерційним банкам, тобто на самому початку над­ходження грошей в обіг, перетворює її в офіційний норматив ціни грошей, на який орієнтуються всі суб'єкти грошового ринку. Тому рух ринкових ставок з усіх видів відсотка певною мірою повторює рух ставки облікового відсотка, проте повністю з ним не збігається.

Грошовий ринок відображає попит на гроші та їх пропозицію.

Під пропозицією грошей (MS) мається на увазі за­гальна кількість грошей, що перебувають в обігу і об’єднані в грошові агрегати (грошовий агрегат — будь-яке сполучення із кількох ліквідних активів, що є альтернативними вимірювачами гро­шової маси). Кожна країна має свої особливості щодо формування гро­шових агрегатів.

Національний банк України в своїй практичній роботі роз­раховує три грошові агрегати:

— М1 - готівка та кошти на розрахункових і поточних ра­хунках у національній валюті;

— М2 - це МІ плюс строкові кошти в національній валюті та валютні кошти;

— МЗ – це М2 плюс кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків.

Розраховується також показник „грошова база", який вклю­чає готівку в обігу і касах комерційних банків, обов'язкові резер­ви та кошти на кореспондентських рахунках банків.

Попит на грошi (МD)— платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір за­платити за необхідні для них товари та послуги. Виділяють на­ступні складові формування попиту на гроші:

— попит на гроші як засоби обігу (діловий, операційний або попит на гроші для здійснення угод);

— попит на гроші як засоби збереження вартості (попит на гроші як активи, попит на запасну вартість або спекуля­тивний попит).

Найпростіша модель функціонування грошового ринку представлена на рис.5.1.

Рис.5.1. Проста модель ринку грошей

(У) — розмір грошової маси, відкладається по горизон­тальній осі, а по вертикальній — і відсоток (ціна грошей). Попит на грошову масу зменшується збільшенням відсотка. Чим більший відсоток, тим менш розумно зберігати свої кошти у ви­гляді готівки. Краще мати їх у вигляді засобів, що дають прибу­ток. Зі зниженням відсоткової ставки попит на грошову масу зростає.

Грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують коштів для свого розвит­ку, з одного боку, і організаціями й громадянами (населенням, домашніми господарствами), які можуть надати такі кошти, — з другого.

Грошовий ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбанківський і валютний. Ці три складові об'єднує схожість основних функцій, які вони виконують, серед них:

1) об'єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;

2) трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забез­печує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм);

3) спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також про­цес розширеного відтворення через видачу позик за учас­тю фінансових посередників за схемами:

Центральний банк → комерційний банк;

комерційний банк → комерційний банк;

комерційний банк → підприємство (фірма), населення;

4) надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету.

Обліковий ринок - частина грошового ринку, де ко­роткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року.

Його основа — облікові і переоблікові опе­рації банків, тобто купівля-продаж основних першокласних комерційних векселів для мобілізації коштів, отримання при­бутку, інвестування, регулювання ліквідності тощо.

Облікові ставки значною мірою визначаються ставкою Цент­рального банку, оскільки останній регулює операції грошового ринку і розмір грошової маси, що знаходиться в обігу. Операції на обліковому ринку мають велике значення для управління державним боргом.

До інституційної структури облікового ринку входять такі елементи:

— центральний банк (в Україні — Національний банк України);

— комерційні банки;

— спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за раху­нок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери).

Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та вексельний кредити.

Онкольний кредит (on-call credit) - короткостроко­вий кредит, який погашається на першу вимогу. Він видається під забезпечення комерційними, казначейсь­кими й іншими векселями, цінними паперами, товарами; по­гашається позичальником звичайно з попередженням за 2—7 днів. Онкольний кредит вважається найліквіднішою статтею активу банку після касової готівки. Відсоткові ставки за онкольними позиками нижчі порівняно з іншими видами позик.

Обліковий ринок і його інститути допомагають підприємствам здійснювати фінансування на основі короткострокового залучення капіталу — вексельних кредитів. За допомогою комерційних век­селів закуповується сировина і товари; погашаються вони за ра­хунок виручки від проданого готового товару. Вексельний кре­дит надається здебільшого постачальникам.

Вексельний кредит - це банківська операція з ура­хування (дисконту) векселів і видачі позик до запи­тання під забезпечення векселів.

Врахування, або дисконт, векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, негайно його оплачує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну. За достроковий платіж банк отри­мує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою ко­ристь, тобто вексель оплачується зі знижкою. Різниця між су­мою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у термін платежу, називається зараху­ванням, або дисконтом.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, прийнятнішим видом вексельного кредиту є позики, що ви­даються під заставу векселів. Банки можуть відкривати клієнтам за їхньою заявою спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики під забезпечення прийнятих век­селів. Векселі приймаються (депонуються) при цьому не на повну вартість, а на 60—90 відсотків їхньої номінальної суми, залежно від розміру, визначеного банком конкретному клієнто­ві, зважаючи на його кредитоспроможність і надійність пред'яв­лених ним векселів.

Основними інструментами на обліковому ринку є банківські, казначейські і комерційні векселі, інші види короткострокових зобов'язань.

Банківський вексель - це вексель, що засвідчує право його власника одержати і безумовне зобов'язання векселе­давця сплатити при настанні обумовленого терміну визна­чену суму грошей особі, яка дала гроші в кредит банку. Він допомагає банкам акумулювати гроші, а векселетримачам -одержувати прибуток. Виконує функцію термінового депозиту (від 1 тижня до 1 року) і є засобом накопичення. Може викори­стовуватися векселетримачем як застава.

Казначейський вексель - один із видів державних цін­них паперів, що засвідчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксова­ного доходу протягом строку володіння цими паперами.

Це короткострокові зобов'язання держави (терміном до 12 місяців). Казначейські векселі випускаються на пред'явника і обертаються на ринку цінних паперів. Випускають їх центральні банки за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) за ціною, меншою від номіналу. Казначейські векселі можуть ку­пувати комерційні банки, а також Центральний банк. Широка їх емісія приховує в собі загрозу інфляції, оскільки це сурогати грошей, які легко можуть перетворюватись у капітал або депо­зити. Для комерційних банків це високоліквідні активи, що не приносять високого прибутку; вони є соло-векселями. В Ук­раїні казначейські векселі до останнього часу не застосовува­лися в обігу.

Комерційний вексель - це вексель, який видається позичальником під заставу товару.

Розрізняють векселі простий і переказний. Простий вексель містить просте, нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця заплатити власнику векселя після зазначеного терміну певну суму. Переказний вексель (тратта) містить письмову вказівку векселетримача (трасанта), що адресована платнику (трасату), заплатити третій особі (ремітенту) певну суму грошей у визна­чений термін.

Депозитний сертифікат - письмове свідоцтво ко­мерційного банку про депонування грошових ресурсів, яке свідчить про право вкладника на отримання де­позиту (внеску).

Депозитні сертифікати бувають термінові і до запитання. На ринку обертаються термінові депозитні сертифікати; вони мо­жуть бути продані вкладниками банку або дилерами з втратою відсотків або передані однією особою іншій за допомогою пе­редатного напису. Як правило, депозитні сертифікати випус­каються на великі суми.

Банківський акцепт - згода банку на оплату платіж­них документів, форма гарантії їх оплати; оформлюєть­ся банком-акцептантом у вигляді відповідного напису.

Банківські акцепти — це акцептовані комерційними банка­ми тратти з терміном оплати, як правило, до 180 днів. Напри­клад, у США ринок банківських акцептів характеризується ви­сокою активністю, а найцінніші папери придатні для переобліку в федеральних резервних банках.

Чек - складений за встановленою формою документ, який містить письмовий наказ власника рахунка в комерційному банку заплатити певну суму грошей чекотримачу.

В Україні чеки використовуються для безготівкових розра­хунків, а також для отримання готівки з рахунка (грошовий чек). Чеки бувають ордерні — виписані на певну особу з обо­в'язковим попередженням про наказ заплатити; чеки на пред'яв­ника — без найменування отримувача; іменні — на певну особу. Чекодавець, як правило, пред'являє чек у свій банк на інкасо. Чек замінює гроші в платіжному обігу, виступає у ролі кредит­них грошей.

Таким чином, на обліковому ринку обертається ве­личезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких - висока ліквідність і мобільність.

Міжбанківський ринок відіграє важливу роль у забезпеченні нормальних умов функціонування грошового ринку. Він є об'єктом державного регулювання, служить механізмом впли­ву державних органів на діяльність комерційних банків, стан грошово-кредитної і валютної системи і безпосередньо на еко­номіку в цілому.

Міжбанківський ринок — частина фінансового рин­ку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних ус­танов залучаються і розміщуються банками між со­бою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни.

Міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспон­дентських відносин між банками, відіграють роль інструмента налагодження тісніших і довірливіших відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через відсутність необхідного попиту на фінансовому ринку або невигідність роз­міщення кредитних ресурсів серед клієнтів.

Найпоширеніші терміни депозитів — один, три і шість місяців, граничні — від одного дня до двох років. Засоби між­банківського ринку використовуються комерційними банками не тільки для короткострокових, а й для середньо- і довгост­рокових активних операцій, регулювання балансів, виконан­ня вимог центральних банків. Міжбанківські депозити пов'язані з активними депозитними операціями банків, тобто вкладенням тимчасово вільних коштів одних банків у інші кредитні установи, у тому числі Централь­ний банк. Внесення депозитів комерційними банками у Цент­ральний банк у межах обов'язкових резервів є одним із методів регулювання сукупного грошового обігу країни. Відповідно до чинного законодавства, в Україні комерційні банки мають пра­во на одержання від НБУ, як банку останньої інстанції, кре­дитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх угод.

Міжбанківські кредити — одне з основних джерел формуван­ня банківських ресурсів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кре­дитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі — купує на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою складовою фінансового ринку. На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:

— овердрафт за кореспондентськими рахунками: на відповід­ному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня;

— кредити овернайт, які надані (отримані) іншим банком: вони надаються банкам на термін не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завер­шення розрахунків поточного дня;

— кошти, які надані (отримані) іншим банком за операціями РЕПО. Ці операції пов'язані з купівлею цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо термін операції РЕПО збігається із терміном погашення цінних паперів.

В Україні з розвитком ринку державних цінних паперів знач­на частина операцій із купівлі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається за допомогою операцій РЕПО.

Розрізняють "пряме РЕПО" — це купівля у комерційних банків державних цінних паперів, та "зворотнє РЕПО", яке передбачає обов'язковий продаж державних цінних паперів. Перший вид операцій використовується, коли існує потреба в підвищенні ліквідності банківських установ. У разі зростання грошової маси більш високими темпами та надлишкової ліквідності банківсь­кої системи проводяться операції "зворотнє РЕПО" — НБУ про­дає комерційним банкам державні цінні папери.

В залежності від терміну дії операції РЕПО можна поділити на:

— нічне РЕПО — термін дії операцій один день та процент­на ставка фіксується на весь термін;

— відкрите РЕПО — термін операції не визначається, при цьому кожна зі сторін має право вимагати здійснення операцій у будь-який час з обов'язковим повідомленням про це проти­лежну сторону. Процентна ставка не фіксується і визначається кожного разу;

— строкове РЕПО — має чітко визначений термін, та про­центна ставка фіксується на весь термін операції.

Для здійснення операцій РЕПО укладається єдина генераль­на угода між учасниками міжбанківського ринку та угода між учасниками операції РЕПО. Купівля-продаж державних цінних паперів через механізм операцій РЕПО може здійснюватись че­рез проведення тендеру заяв із наступною участю в аукціоні.

Другим шляхом придбання ресурсів на міжбанківському ринку є ломбардний кредит, який видається під забезпечення корот­кострокових державних цінних паперів. Ломбардні кредити от­римують комерційні банки, діяльність яких відповідає вимогам НБУ, тобто мають ліцензію на здійснення банківської діяль­ності та дотримуються встановлених нормативів. Кредит ви­дається на строк до 30 днів у межах лімітів, встановлених НБУ на квартал. Він не може перевищувати 70% вартості портфеля цінних паперів, включених в ломбардний список НБУ, які на­даються як забезпечення кредитування та строк їх погашення не збігається з терміном надання ломбардного кредиту.

Міжбанківські позики - одна з найпоширеніших форм господарської взаємодії кредитних організацій. Поточна став­ка з міжбанківських кредитів — найважливіший фактор, щ визначає облікову політику конкретного комерційного банку з інших видів кредитів. Конкретна величина цієї ставки зале­жить від Центрального банку, який є активним учасником і прямим координатором ринку міжбанківських кредитів.

В Україні суб'єктами міжбанківського ринку є комерційні банки, які виступають у ролі фінансових посередників при пе­рерозподілі коштів і здійсненні платежів на фінансовому рин­ку. НБУ проводить операції з рефінансування комерційних банків. Кредитні ресурси надаються у вигляді прямих і ломбард­них кредитів, переобліку векселів і проведення кредитних аук­ціонів. Ці операції проводяться тоді, коли комерційні банки зазнають труднощів і не можуть у короткий час залучити ре­сурсів з інших джерел. НБУ відіграє роль кредитора останньої інстанції. Такі кредити короткострокові, видаються під високі відсотки і потребують забезпечення заставою.

Комерційні банки, як економічно незалежні кредитні інсти­тути, самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту і пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.

Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах шляхом укладання кредитних угод із ви­значенням прав і обов'язків сторін і відповідним оформленням прав із міжбанківських кредитів. Надання міжбанківського кре­диту супроводжується відкриттям рахунків відповідно до плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Спірні питан­ня вирішуються за законом або через третейський суд.

Комерційні банки одержують кредити в НБУ у формі пере­обліку і перезастави цінних паперів, а також у результаті купівлі вільних кредитних ресурсів на міжбанківському ринку (у першу чергу у того ж НБУ). Загальний обсяг міжбанківських кредитів обмежується дворазовим розміром власних ресурсів банку. У такий спосіб комерційні банки розв'язують тактичні пробле­ми, пов'язані з поточними операціями.

Банки проводять операції на міжбанківському ринку через пасивні операції, одержуючи доступ до кредитних ресурсів для швидкого підвищення рівня ліквідності. Цей ринок традицій­но є джерелом таких ресурсів. Проведення операцій на міжбанківському ринку впливає на платоспроможність комерційних банків через можливість рефінансування в НБУ.