Особливості протидії злочинів у кредитно-фінансовій системі

Протистояння суспільства і злочинності налічує не одне тисячоліття. На протязі усього цього періоду суспільство виробило два таких основних способів впливу на злочинність як покарання за вчинення злочинних діянь та попередження злочинам. Не дивлячись на поширюваність застосування покарання, яке згідно положень ст. 50 КК України, має на меті виправлення засуджених а також попередження вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами. Людство емпіричним шляхом дійшло висновку, що саме запобіжна діяльність є найбільш ефективним способом протидії цьому явищу [76].

Свідченням цього є наступні три беззаперечних положення.

По-перше, не допускання вчинення злочину більше відповідає інтересам майбутніх потерпілих від злочинів, аніж відновлення їх порушених прав кримінально-правовими засобами.

По-друге, запобігаючи вчиненню поодиноких злочинів та їх груп (видів), тобто впливаючи на саме їх підґрунтя, держава і суспільство тим самим виключають можливість їх прояву у майбутньому.

По-третє, попередження злочинності обертається великою економією суспільних ресурсів за рахунок зменшення невиробничих витрат. Наведене свідчить про пріоритетність попередження злочинів над покаранням, але ця перевага, на жаль, не завжди враховується відповідними правоохоронними органами – за даними МВС із всієї сукупності виявлених у 2014 році злочинів у сфері економіки (105107) на стадії готування або замаху було припинено лише 1526 (або 1,2%).

Слід зауважити на те, що наведений показник був би ще меншим за умов врахування тієї частини латентних злочинів у сфері економіки, яка залишалася поза увагою правоохоронних органів.

Необхідно звернути увагу на таку розбіжність, а саме, що не лише в нормативно-правовій базі, але і в працях багатьох вітчизняних вчених-кримінологів паралельно вживаються терміни “попередження злочинності” та “попередження злочинів”.

Щодо самого визначення складових попередження (профілактики) злочинів, то у науковій літературі також існують різні підходи щодо рівнів її здійснення. Найбільш розповсюдженою є точка зору про виділення трьох рівнів попередження злочинів: загальносоціальне попередження; спеціальне попередження; індивідуальне попередження. З урахуванням загального вчення про вказані рівні, розглянемо їх зміст та особливості стосовно попередження злочинів у КФС.

До загально соціального попередження злочинів відносяться практично всі соціально-економічні перетворення в нашій державі на сучасному етапі розвитку. Реформи господарського механізму, формування ринкових відносин, як основи ефективної економіки, забезпечення соціального та правового захисту населення створюють умови для ліквідації, обмеження, нейтралізації криміногенних факторів, які являються підґрунтям вчинення злочинів в КФС. Слід вказати, що загальносоціальні заходи мають своїм завданням попередження всієї сукупності та видів злочинів як загальнокримінальної так і економічної спрямованості. Деякі з науковців навіть зазначають, що такі заходи виходять за рамки попередження та боротьби із злочинністю [89]. Щодо визначення загальносоціального попередження злочинів у КФС, то в даному випадку – це комплекс економічних, політичних, нормативно-правових, ідеологічних заходів спрямованих на попередження даного виду злочинів, що здійснюються різними органами державної влади й управління, громадськими формуваннями, для яких дана функція не є основною або професійною. Запобіжний результат досягається завдяки ефективній соціально-економічній політиці загалом. Тобто, загальносоціальне попередження злочинів у КФС реалізується за допомогою державних планів економічного та соціального розвитку. Такі плани можуть складатись як на державному, так і на регіональному рівні. Головною особливістю цих планів є те, що в них враховуються стратегія і тактика соціально-економічного розвитку відповідного регіону та можливі криміногенні наслідки при реалізації заходів.

До загальних заходів попередження злочинів у КФС відносяться:

– створення реальної програми економічного розвитку та проведення відповідної реформи в КФС;

– удосконалення законодавства, що регулює діяльність суб’єктів кредитно-фінансових відносин;

– зниження податкового тиску держави на суб’єктів кредитно-фінансових відносин;

– кодифікація злочинів у КФС;

– декриміналізація сумнівних злочинів у КФС з подальшим переведенням їх у межах адміністративного законодавства;

– використання в санкціях статей злочинів у КФС невеликої та середньої тяжкості альтернативних заходів покаранню у вигляді обмеження або позбавлення волі – штраф, конфіскація майна;

– прийняття Закону України “Про кредит” (визначення порядку надання кредитів суб’єктам підприємницької діяльності, впровадження ефективного контролю та запобігання фактам безпідставної видачі та пролонгування кредитів, попередження шахрайств з фінансовими ресурсами);

– створення реальної програми запобігання утворення “фіктивних фірм” та “конвертаційних центрів”;

– прозорість роботи КФС (доступність інформації правоохоронним і контролюючим органам, висвітлення в засобах масової інформації);

Спеціальне попередження злочинів, на відміну від загальносоціального, має більш цілеспрямований характер. Головними особливостями даного рівня попередження є те, що спеціальні заходи здійснюються відносно окремих видів або груп злочинів і такі заходи характеризуються тісною взаємодією. Під час спеціального попередження злочинів на основі кримінологічних досліджень виділяють криміногенні групи, сфери діяльності та об’єкти і в подальшому розроблюють відповідні програми попередження. Їх кримінологічну основу складають спеціальні дослідження відповідної злочинності, при цьому поряд з загальними процесами її детермінації, виділяються специфічні ознаки. Оскільки предметом нашого дослідження є злочини в одній із сфер економіки – КФС, то головний акцент буде перенесено на спеціальні заходи попередження злочинів у КФС. В науковій літературі до структури спеціального попередження включають спеціально-кримінологічне попередження, попередження злочинів, які готуються та припинення розпочатих злочинів [54]. Останні два елементи пов’язані з роботою відповідних правоохоронних органів в рамках здійснення оперативно-розшукової діяльності. Окрім того, попередження злочинів, які готуються та припинення злочинів в більшій мірі мають відношення до індивідуального попередження.

Щодо спеціальних заходів попередження, то воно включає в себе комплекс заходів, які спрямовані на виявлення та усунення причин та умов злочинності взагалі, а також причин та умов окремих груп та видів злочинів, конкретних злочинів, в тому числі й у КФС. Попередження злочинів у КФС має велике значення тому, що воно направлене перш за все на усунення самої можливості вчинення злочинів шляхом забезпечення нормальних умов існування та роботи суб’єктів злочинів. Успішне проведення попередження значно зменшує витрати на припинення, розкриття та розслідування злочинів, звідси зменшиться сфера застосування репресивних кримінально-правових засобів. Спеціально-кримінологічне попередження реалізується через відомчі і міжвідомчі плани або програми протидії злочинності. Такі програми реалізуються за рахунок взаємодії із органами, які призвані проводити запобіжну роботу.

До спеціальних заходів попередження злочинів у КФС відносяться

1 оперативне перекриття підрозділами ДСБЕЗ суб’єктів КФС, які формують “кістяк” економіки держави;

2 реформування бухгалтерського обліку в КФС (спрощення, комп’ютеризація, надійний захист, ефективний контроль за проведенням сумнівних фінансових операцій);

3 реальна робота фінансового моніторингу;

4 чітка взаємодія фінансового моніторингу, відповідних служб банківського контролю з правоохоронними органами (своєчасність повідомлення про вчинення правопорушень і злочинів, повнота документування та передачі відповідних матеріалів перевірки);

5 встановлення схем вчинення злочинів у КФС та отримання злочинних здобутків, їх аналіз і розробка відповідних методів протидії;

6 створення обліково-інформаційної системи статистичного обліку злочинів і правопорушень у КФС (аналіз, прогнозування, напрями “руху” незаконно одержаних коштів і майна);

7 розробка нових засобів захисту електронних мереж кредитно-фінансових установ;

8 своєчасне повідомлення органів податкової служби до відповідних правоохоронних органів про суб’єктів КФС, які більше ніж 2 місяці не звітуються про фінансову діяльність;

9 повна реєстрація злочинів у КФС, контроль за провадженням кримінальних справ;

Останній рівень попередження злочинів – це індивідуальне попередження. Як правило, воно реалізується у двох формах. Якщо йдеться про усунення причин, які сприяли вчиненню конкретних злочинів у КФС, та були виявлені в процесі досудового чи судового розслідування, то мається на увазі вжиття заходів, які вказуються в спеціальному процесуальному акті – поданні слідчого, приписі прокурора, окремій ухвалі суду. Якщо ж йдеться про конкретну особу злочинця, то застосовують програми індивідуального коригування правопорушуючої поведінки [3]. Отже, виходячи із вищевказаного, під попередженням злочинам у КФС необхідно розуміти багаторівневу систему заходів та суб’єктів, які їх здійснюють, направлених на:

а) виявлення та усунення або послаблення чи нейтралізацію причин та умов злочинності в КФС;

б) виявлення та усунення ситуацій у відповідних установах парасистем КФС, які безпосередньо мотивують або провокують вчинення злочинів;

в) виявлення в структурі штатної чисельності установ КФС осіб підвищеного ризику та застосування програм індивідуального коригування поведінки;

г) виявлення осіб, поведінка яких прямо вказує на реальну можливість вчинення злочинів проти КФС та подальше проведення диференційованих заходів запобіжного впливу.

Рис. 1 Попередження злочинів у кредитно-фінансовій системі

Із визначення попередження злочинів у КФС видно, що його ситему утворюють суб’єкти, об’єкти та заходи запобіжної діяльності. Оскільки об’єкти попередження злочинів у КФС були нами чітко визначені у попередніх розділах даної роботи (злочинність у КФС, її детермінанти, особа злочинця), проведемо детальне визначення суб’єктів попередження даного виду злочинів.

Різноманітність суб’єктів попередження злочинів у КФС за характером, масштабами, формами та методами діяльності є однією з головних особливостей такої діяльності. У вітчизняній літературі суб’єктів попередження злочинів розподіляють на три основні групи: суб’єкти загальносоціального попередження; суб’єкти спеціально-кримінологічного попередження; суб’єкти, які здійснюють індивідуальне попередження [77].

Як бачимо, вказана класифікація проведена в залежності від рівнів самого попередження злочинів. Класифікувати таких суб’єктів необхідно з урахуванням того, яке місце посідає запобіжна діяльність серед функціональних обов’язків суб’єктів. На цій підставі пропонується поділити суб’єктів на спеціалізовані та неспеціалізовані. Такий підхід щодо класифікації суб’єктів попередження злочинів саме у КФС є більш вірним.

До спеціалізованих суб’єктів слід віднести правоохоронні органи, а також недержавні об’єднання та організації, спеціалізовані комісії і комітети, що створені на різних рівнях виконавчої влади для планування, координації та здійснення спеціально-кримінологічного попередження злочинів у КФС. Світовий досвід попередження відмиванню брудних коштів та іншим злочинам у КФС свідчить про те, що спеціальні підрозділи зі збору фінансової інформації про незаконні операції в основному створюються при міністерствах фінансів [39]. Оскільки така практика сприяє зміцненню довіри фінансових структур до цих підрозділів а також своєчасному виявленню та передачі інформації про сумнівні фінансові операції в установах КФС, Кабінет Міністрів України від 17 вересня 2014 р. прийняв постанову № 455 “ про Державну службу фінансового моніторингу України ” (далі Держфінмоніторинг) [63].

Державна служба фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Держфінмоніторинг у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Основними завданнями Держфінмоніторингу є:

1) реалізація державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

3) збирання, оброблення та проведення аналізу інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, інші фінансові операції або інформації, що може бути пов’язана з підозрою у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванні тероризму;

4) створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Органами, окрім Держфінмоніторингу, до компетенції яких належать контроль та попередження злочинів у КФС в Україні, є:

· Міністерство юстиції України, комітет з питань юридичної реформи і законотворення відповідає за розробку нормативної бази та створення плану дій протидії “відмиванню” грошових коштів.

· Генеральна прокуратура України, до основних функцій якої віднесено: нагляд за дотриманням законів установами КФС та їх посадовими особами; нагляд за дотриманням законів органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю в КФС та розслідують діяння, що містять ознаки злочину в КФС; розслідування діянь, що містять ознаки злочину в КФС (Закон України “Про прокуратуру ”).

· Органи Міністерства внутрішніх справ України, у структурі яких існує Департамент Державної служби по боротьбі з економічною злочинністю (ДДСБЕЗ), одним із головних завдань підрозділів ДДСБЕЗ є “виявлення та розкриття злочинів в кредитно-фінансовій системі та вжиття заходів до попередження їм.”

Державна фіскальна служба України. Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Основними завданнями ДФС є:

1) реалізація державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів;

2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування:

державної податкової політики;

державної політики у сфері державної митної справи;

державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів;

державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску;

державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів.

· Служба безпеки України, має завдання з попередження, виявлення, припинення та розкриття організованої злочинної діяльності у сфері управління та економіки (в тому числі в КФС), інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу важливим інтересам України. В структурі дана служба має підрозділ, який здійснює боротьбу з організованою злочинністю та “відмиванням” грошових коштів.

· Національний банк України має повноваження щодо контролю та регулювання діяльності комерційних банків та інших фінансових установ. Провідну роль у викритті та запобіганні злочинів в КФС повинні відігравати саме банки та інші установи КФС, оскільки під час виконання покладених на них функцій вони мають можливість виявляти підозрілі та сумнівні фінансові операції, зобов’язані ідентифікувати всіх осіб, які проводять розрахунки. Окрім того кожна установа КФС має власну службу безпеки, нормативні інструкції, електронні системи платежів. Таким чином комерційні банки стали головними ланками в запобіганні злочинів у КФС.

· Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку утворена Указом Президента України №1063/2011 від 23.11.2011р. з метою комплексного правового регулювання відносин, що виникають на ринку цінних паперів, забезпечення захисту інтересів громадян України та держави, запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері.
Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України. До системи органу входять Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її центральний апарат і територіальні органи. У своїй діяльності Комісія керується Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради, указами і розпорядженнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, а також Положенням про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії. Голова Комісії та її члени призначаються на посади та звільняються з посад згідно до указів Президента України.

Суб’єктами первинного фінансового моніторингу є:

банки, страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди та ін. фінансові установи;

платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові установи;

товарні, фондові та ін. біржі;

професійні учасники ринку цінних паперів;

компанії з управління активами;

оператори поштового зв’язку та інші установи, які проводять фінансові операції з переказу коштів;

філії або представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які надають фінансові послуги на території України;

суб’єкти підприємницької діяльності, які надають посередницькі послуги при здійсненні операцій купівлі-продажу нерухомого майна;

суб’єкти господарювання, які здійснюють торгівлю за готівку дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням і виробами з них, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену законодавством;

суб’єкти господарювання, які проводять лотереї і азартні ігри, включаючи казино, електронне казино;

нотаріуси, адвокати, аудитори, аудиторські фірми, фізичні особи – підприємці, які надають послуги з бухгалтерського обліку, суб’єкти господарювання, які надають юридичні послуги (за винятком осіб, які надають послуги в рамках трудових правовідносин), у випадках, передбачених законодавством;

інші юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але надають окремі фінансові послуги.

Суб’єктами державного фінансового моніторингу є:

Національний банк України,

Міністерство фінансів України,

Міністерство юстиції України,

Міністерство транспорту та зв’язку України,

Міністерство економіки України,

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку,

Державна комісія з регулювання фінансових послуг України,

Державна служба фінансового моніторингу України.

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює державне регулювання і нагляд у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму відносно фондових бірж, компаній з управління активами та інших професійних учасників фондового ринку (окрім банків) відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму".

В сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму НКЦПФР має наступні повноваження:

здійснювати нагляд за діяльністю суб’єктів первинного фінансового моніторингу шляхом, зокрема шляхом проведення планових та позапланових перевірок, в тому числі виїзних;

забезпечувати надання методологічної, методичної та іншої допомоги суб’єктам первинного фінансового моніторингу;

здійснювати регулювання та нагляд з урахуванням політики, процедур та систем контролю, оцінки ризиків з метою визначення відповідності заходів, що здійснюються суб’єктами первинного фінансового моніторингу, та зменшення ризиків під час діяльності таких суб’єктів;

вимагати від суб’єктів первинного фінансового моніторингу виконання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а в разі виявлення порушень вимог законодавства вживати заходів, передбачених законом;

проводити перевірку організації професійної підготовки працівників і керівників підрозділів, відповідальних за проведення фінансового моніторингу;

інформувати Спеціально уповноважений орган з метою виконання покладених на нього завдань про виявлені порушення законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та заходи, вжиті для їх усунення;

щорічно, але не пізніше січня наступного року, надавати Спеціально уповноваженому органу узагальнену інформацію про дотримання суб’єктами первинного фінансового моніторингу вимог законодавства у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, у тому числі про виявлені порушення та заходи, вжиті для їх усунення;

забезпечувати зберігання інформації, що надійшла від суб’єктів первинного фінансового моніторингу і правоохоронних органів;

погоджувати із Спеціально уповноваженим органом проекти будь-яких нормативно-правових актів з питань, пов’язаних з виконанням вимог закону;

подавати Спеціально уповноваженому органу інформацію, зокрема документи, необхідні для виконання покладених на нього завдань (за винятком інформації про особисте життя громадян), у порядку, визначеному законодавством;

у випадках, встановлених законодавством, вживати заходів для недопущення формування статутних фондів відповідних суб’єктів первинного фінансового моніторингу за рахунок коштів, джерела походження яких неможливо підтвердити;

використовувати інформацію Спеціально уповноваженого органу щодо ознак порушення суб’єктами первинного фінансового моніторингу вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму для встановлення наявності таких порушень.

· Державна фінансова інспекція України. Головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов’язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов’язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб’єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб’єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

· Національне Центральне бюро Інтерполу в Україні є основним органом міжнародного співробітництва правоохоронних органів України з закордонними партнерами. Генеральний Секретаріат Інтерполу здійснює важливі функції з інформаційного забезпечення діяльності, що перешкоджає вчиненню злочинів в КФС. Підрозділ Генерального Секретаріату Інтерполу – FOPAC (боротьба з “відмиванням” доходів, отриманих злочинним шляхом) спільно із міжнародними організаціями, що працюють в даній сфері (Європейський Союз, FAFT, UNDCP та інші), веде роботу із створення мережі IMOLIN (Міжнародна інформаційна мережа з боротьби з “відмиванням” грошей). Дана мережа використовує структуру Інтернет та сприяє урядам, організаціям та приватним особам у протидії злочинам в КФС [39].

Необхідно вказати, що не зважаючи на велику кількість установ які безпосередньо здійснюють попередження злочинів у КФС, всі вони працюють розрізнено без належної взаємодії і, головною причиною такого стану справ є оцінка роботи кожного із органів за кількісними показниками.