Фінансові відносини як об’єкт злочинів, що вчиняються у кредитно-фінансовій системі

Проведений попередній аналіз КФС, особливостей (специфіки) становлення та розвитку кредитно-фінансових відносин, змін, що відбулися у кримінально-правовій охороні зазначеної системи, дозволить більш ґрунтовно проаналізувати (визначити) об’єкт злочину та встановити його основні риси.

Проблема об’єкта злочину є однією із основних у науці кримінального права. Слід також зауважити, що у вітчизняній теорії кримінального права домінує точка зору, згідно якої об’єктом злочину визнаються суспільні відносини [18]. На даний час в теорії кримінального права України поширюється концепція об’єкта злочину, створеної ще в рамках класичної та соціологічної шкіл кримінального права, під яким розуміються певні блага. Ця теорія була обґрунтована на початку 90-х років ХХ ст. С.Б. Гавришем [23]. Благом, якому завдається шкода, визначив об’єкт злочину і вчений В.О. Навроцький [11]. Паралельно укріплюється так звана ціннісна теорія об’єкта злочину – П.С. Матишевський та Є.В. Фесенко визначили об’єкт злочину як цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричиняє шкоду [19]. Серед вчених вважається також, що об’єктом злочину виступають охоронювані кримінально-правовими нормами суспільні відносини та соціальні блага (без суттєвого розмежування вказаних категорій по відношенню до об’єкта злочину) [119]. Існування різних теорій об’єкта злочину навіть породило питання про те, чи немає перекручень у змісті розділів Кримінального кодексу України, названих “Злочини проти...” і “Злочини у сфері...”. Як зазначає В.О. Навроцький, назви з вживанням прислівника “проти” містять вказівку на цінності та блага, яким заподіюють шкоду злочини, що передбачені відповідними розділами. Інші назви розділів позначають межі поширення діянь, тому для них обрана конструкція “Злочини у сфері...” [11].

Аналізуючи родовий об’єкт злочинів, що закріплені у розділі VII КК України “Злочини у сфері господарської діяльності”, необхідно зауважити, що в науковій літературі висуваються різні критерії класифікації даних злочинів.

Так, згідно з класифікацією, система господарських злочинів включає наступні групи:

- злочини, що посягають на встановлений порядок здійснення підприємницької діяльності та окремих її видів;

- злочини, що посягають на свободу підприємницької діяльності;

- злочини, що посягають на фінансову діяльність;

- злочини, що посягають на встановлений порядок виготовлення та використання документів в господарській діяльності;

- злочини, що посягають на встановлений порядок реалізації споживачам товарів та надання послуг;

- злочини, що посягають на відносини у сфері сільськогосподарського виробництва [8].

Об’єктом злочинів, включених до розділу VII Особливої частини КК, є суспільні відносини у сфері господарської діяльності. Економічний зміст цих відносин характеризується тим, що вони ви­никають з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг.

Безпосереднім об’єктом злочинів виступають суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської діяльності. Так, до скла­ду злочину, передбаченого ч. 2 ст. 202 КК, входять суспільні відносини у сфері банківської діяльності, надання фінансових послуг і професій­ної діяльності на ринку цінних паперів. При вчиненні деяких злочинів одночасно має місце посягання і на додаткові безпосередні об’єкти, наприклад на життя та здоров’я людини чи власність — при протидії законній господарській діяльності.

Відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяль­ності законодавець пов’язує з розміром предмета злочину, наприклад з великим розміром бюджетних коштів при порушенні законодавства про бюджетну систему України.

З об’єктивної сторони більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчинюються шляхом дії (фіктивне підприємництво, конт­рабанда тощо). Окремі злочини можуть виявитися в бездіяльності (наприклад, ухилення від повернення виручки в іноземній валюті).

Більшість диспозицій статей про ці злочини є бланкетними, тому встановлення ознак об’єктивної сторони злочинів передбачає звернен­ня до нормативних актів господарського, цивільного, митного, подат­кового законодавства та ін.

Значна частина злочинів у сфері господарської діяльності мають формальні склади і вважаються закінченими з моменту вчинення вка­заних у законі дій, наприклад з моменту вчинення хоча б однієї неза­конної дії з підакцизними товарами. Є злочини з так званим матеріаль­ним складом, для об’єктивної сторони яких необхідно встановити також настання суспільно небезпечних наслідків, наприклад при до­веденні до банкрутства.

Суб’єктивна сторона більшості цих злочинів характеризується умисною формою вини. Для деяких злочинів обов’язковими є мотив або мета їх вчинення. Зокрема, розголошення комерційної та банків­ської таємниці вчинюється з корисливих чи інших особистих мотивів, а збирання відомостей, що становлять таку таємницю, — з метою роз­голошення чи іншого використання цих відомостей.

Суб’єктами злочинів у сфері господарської діяльності можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. Є злочини зі спеціальним суб’єктом: підприємець, службова особа або засновник (учасник) суб’єкта госпо­дарської діяльності та ін.

Тобто, виходячи з аналізу висловлених думок щодо класифікації злочинів у сфері господарської діяльності вказаними вченими, гадаємо, що в розділ VII КК України об’єднує декілька груп злочинів, що мають об’єктом однорідні (тотожні) суспільні відносини, як-от: відносини із забезпечення підприємницької діяльності, фінансової діяльності, діяльності у сфері забезпечення обслуговування населення, тощо. Існують й інші думки щодо класифікації злочинів даної категорії. Проте їх спільною рисою є наявність в системі класифікації таких злочинів окремої самостійної групи – злочини, що посягають на фінансові відносини.

Залежно від видового об’єкта злочини у сфері господарської діяльності О. О. Дудоров пропонує класифікувати таким чином:

1) злочини проти порядку обігу грошей, цінних паперів, інших документів (статті 199, 200, 223, 223¹, 223², 224, 232¹, 232² КК);

2) злочини проти системи оподаткування (статті 204, 212, 212¹, 216 КК);

3) злочини проти системи бюджетного регулювання (статті 210, 211 КК);

4) злочини проти системи валютного регулювання (статті 207 і 208 КК);

5) злочини проти порядку переміщення предметів через митний кордон України (ст. 201 КК);

6) злочини проти порядку зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю (статті 203¹ 205, 209¹, 213 КК);

7) злочини проти прав і законних інтересів кредиторів (статті 218–222 КК);

8) злочини проти добросовісної конкуренції і антимонополістичної діяльності (статті 206, 229, 231, 232 КК).

Таким чином, у розділі VII “Злочини у сфері господарської діяльності” КК України вся сукупність злочинів має декілька родових об’єктів, у тому числі й фінансові відносини. Залежно від безпосереднього об’єкта злочини у сфері господарської діяльності можна поділити на такі групи:

1) злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України (статті 199, 200, 201, 207, 208, 210, 211, 212, 2121, 204, 215 і 216 КК);

2) злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та ін­шої діяльності суб’єктів господарювання (статті 202, 203, 2031, 205, 206, 209, 2091, 213, 214, 228, 229, 231 і 232 КК);

3) злочини у сфері банкрутства (статті 218, 219, 220 і 221 КК);

4) злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів (статті 222, 223, 2231, 2232, 224, 2321 і 2322 КК);

5) злочини у сфері обслуговування споживачів і захисту їх прав (статті 217, 225, 226 і 227 КК);

6) злочини у сфері приватизації державного і комунального майна (статті 233, 234 і 235 КК).

Отже, родовим об’єктом злочинів у КФС є саме фінансові відносини як самостійна група суспільних відносин. Проте при здійсненні кодифікації ця точка зору не була реалізована, а, отже, законодавцю не вдалося забезпечити об’єктивну систематизацію злочинів. Неточність законодавчого визначення призвело до того, що з цього приводу в юридичній науці висловлені дві протилежні точки зору. Одні з науковців вважають, що злочини, які посягають на фінансові відносини, в т.ч. на їх складову – відносини у КФС, слід відносити до злочинів у сфері господарської діяльності і це знайшло відображення в діючому КК України. Прихильники даної позиції розглядають як родовий об’єкт господарство в цілому; інтереси господарства або нормальний розвиток його галузей; система господарства; нормальна господарська діяльність.

Фінансова та господарська діяльність держави не збігаються ні за своєю сутністю, ні за змістом. Фінанси як економічна категорія визначаються як суспільні відносини, що існують лише з приводу розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту, а тому вони не можуть поширюватись і на процес його створення.

Проведений аналіз злочинів у КФС під кутом критерію посягання останніх на декілька сфер суспільних відносин дає змогу провести наступну класифікацію:

– корисливі злочини, що посягають на кредитно-фінансові відносини та вчиняються шляхом порушення меж посадових повноважень і не мають ознак розкрадання: ст. 219, КК;

– корисливі злочини, що посягають на кредитно-фінансові відносини без порушення меж посадових повноважень та без ознак розкрадання: ст. 199, 200 Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення, 205 Фіктивне підприємництво, 209 Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, 224 Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів КК;

– корисливі злочини, що посягають на КФС та можуть мати ознаки розкрадання: ст. 205, 209 КК;

– злочини проти власності, що мають ознаки розкрадання та є основними причинами та умовами посягання на КФС: ст. 190 Шахрайство, 191 Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем КК та інші майнові злочини.

Навіть фрагментарний аналіз проблем боротьби з злочинністю КФС дозволяє зробити висновок, що серед чинників, які знижують ефективність боротьби з криміналізацією фінансової сфери, центральне місце займають:

1. прогалини та суперечності у нормативно-правовій базі, яка
регулює цю діяльність;

2. низький рівень профілактичної роботи;

3. неналежна координація діяльності правоохоронних органів;

4. не розробленість методик виявлення та розслідування злочинів у фінансово-кредитній, банківській сферах;

5. відсутність єдиної статистики; та ін.

З наведеного випливає, що фінансова злочинність включає широке коло злочинів, особлива небезпечність яких полягає в тому, що вони, по-перше, спричиняють істотну шкоду економічним інтересам держави, по-друге, ці злочини здебільшого пов'язані з учиненням інших, інколи значно не безпечніших, злочинів - хабарництва, посадового підлогу, розкрадання коштів в особливо великих розмірах. Нарешті викликає занепокоєння те, що ці злочини вчиняються організованими групами з використанням транснаціональних злочинних зв'язків, що сприяє відмиванню "брудних" коштів, одержаних злочинним шляхом, конвертації безготівкової національної валюти у готівку іноземної (дол. США), призводить до спустошення державної скарбниці, формування "чорного" ринку послуг, невпинного зростання фінансових шахрайств тощо.

РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИННОСТІ У КРЕДИТНО ФІНАНСОВІЙ СИСТЕМІ

2.1. Вплив економічної злочинності на функціонування кредитно-фінансової системи.

Словосполучення «економічна злочинність» останні десятиліття у всіх на слуху. Зокрема, звертається увага на те, що економічна злочинність стала проблемою національного масштабу, адже вона має могутній заряд деструктивних властивостей, негативно впливає на процеси, які відбуваються у господарській та інших сферах життєдіяльності суспільства, підриває у населення довіру до ефективності національної економічної системи.

Відомо, що економічні злочини віднесено більшістю вчених до особливо небезпечних [10]. У зв’язку з реформуванням економічної системи зазнає значних змін і економічна злочинність. Створення нових форм власності, функціонування економіки в умовах ринкових відносин, інтеграція в світову економіку супроводжуються загостренням криміногенної ситуації. Тому економічна злочинність здебільшого являє собою пряме продовження криміналізованих економічних відносин.

Вчені справедливо зосередили свою увагу на вивченні такого складного й всепроникаючого в усі сфери суспільного життя явища, як економічна злочинність.

Дуже узагальнене визначення економічної злочинності дав О. Дмітрієв. Економічна злочинність, на думку автора, - це сукупність суспільно небезпечних посягань на економічну безпеку держави, суспільства й особи [7]. У цьому тлумаченні відсутнє сутнісне розуміння економічної злочинності, але з класифікації її видів, яку пропонує автор, зрозуміло, що до поняття економічної злочинності входять злочини у сфері господарської діяльності та злочини у сфері службової діяльності [7].

Поняття економічна злочинність є не лише пов’язаним з економічним, але й кримінально-правовим інститутом. Підставою для поєднання названих злочинів і злочинності виступає їх зв’язок із конкретними особливостями економічного та господарського механізму. Наукова література налічує не один десяток вагомих праць, що присвячені дослідженню проблем економічній злочинності, різним підходам до їх вивчення, визначенню понять, але всі вони стосуються здебільшого загальних питань, а тому не задовольняють потреб теорії та практики. Окрім того, на даний час в Україні відсутнє визначення злочинів у сфері економічної діяльності. Для з’ясування суті даних злочинів використовують різні поняття, що в значній мірі ускладнює їх класифікацію та розмежування від подібних. Одні вчені при проведенні класифікації економічної злочинності виділяють злочини у КФС як один із видів економічної злочинності – тобто злочини, що посягають на банківський та кредитний сектор [16]. Інші вчені виділяють злочини, що посягають на фінансову систему [11]. Отже, досліджуючи злочинність у КФС, перш за все необхідно провести відмежувати його від понять “економічна злочинність” та “фінансова злочинність”, які на сучасному етапі закріпились в понятійному апараті науковців. Окрім того, хоча злочинність у КФС і є одним із небезпечних видів фінансової злочинності, яка існує у ринкових економіках всіх країн світу, але достатньо ґрунтовних кримінологічних досліджень цього явища не проводилось. І це викликає здивування, адже КФС є головною “кровоносною” ланкою економічної системи, визначальним елементом економічної політики держави (роль та місце КФС в економіці держави розглянуто нами в попередньому розділі). Не досліджено й структуру, динаміку, рівень латентності, причини та умови, особливості даного виду злочинності. Слід підкреслити, що, незважаючи на те, що злочинність у КФС України має досить коротку історію, але вона на даний час становить найбільшу соціальну небезпеку, завдає значну матеріальну та моральну шкоду суспільству. Очевидно, що вітчизняна наука не встигає за розвитком подій у даній сфері, що мають високий рівень інтенсивності, латентності і динамізму.

Щодо поняття економічної злочинності, то у наукових працях є різні погляди. Одні автори стверджують що під економічною злочинністю необхідно розуміти заподіяння шкоди охоронюваним законом економічним інтересам держави та громадянам шляхом вчинення розкрадань, господарських та корисливих посадових злочинів [94]. Існують й дещо інші думки про те, що економічна злочинність являє собою комплекс протиправних та кримінальних методів господарювання і структурно складається із господарських злочинів суб’єктів підприємництва та службових зловживань апарату управління виконавчих структур, шкідливих наслідків злочинного господарювання [74].

Необхідно погодитись з думкою тих вчених, які розглядають економічну злочинність у двох аспектах: широкому та вузькому [204]. Економічна злочинність у широкому змісті – це сукупність вчинених на певній території за відповідний проміжок часу злочинів та осіб, які їх вчинили, безпосередньо направлених на відносини власності, розподілу та використання товарів та послуг, об’єктом яких є відносини в сфері економіки. Ними можуть бути і злочини в сферах власності, фінансовій діяльності, міжнародно-комерційній діяльності, інформаційній діяльності, захисту від монополізму, тощо. У вузькому змісті економічна злочинність – це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, родовим об’єктом яких є відповідні суспільні відносини у сфері господарської діяльності. Однією із основних груп економічної злочинності є фінансова злочинність.

Під фінансовою злочинністю розуміється сукупність злочинів, безпосередньо пов’язаних із посяганням на відносини по формуванню, розподілу, перерозподілу і використанню фінансових ресурсів суб’єктів економічних відносин [64]. Тобто до даної категорії слід відносити злочини, які пов’язані із посяганням на кредитну, бюджетну, податкову, митну та інші види фінансової діяльності.

Фінансові злочини вкрай різноманітні і складні, тому залежно від обставин прикладне значення можуть мати різні варіанти їх класифікації [64]. Одним із видів фінансової злочинності є саме злочинність у КФС. Отже, злочинність у КФС знаходиться у такому співвідношенні до економічної злочинності: економічна злочинність у своїй структурі включає фінансову злочинність (поряд із службовою злочинністю, злочинністю у сфері обслуговування населення, тощо), яка у свою чергу розподіляється на злочинність у кредитно-фінансовій, бюджетній, податковій системах.

Отже, злочинність у КФС – це складна сукупність злочинів, що посягають на безпеку та нормальну діяльність головної ланки фінансової системи, що поставлена під охорону законодавства про кримінальну відповідальність.

Для розгляду стану злочинності у КФС на сучасному етапі розвитку економічної системи, важливо провести аналіз виникнення та становлення даного виду злочинності в історичному аспекті, з оглядом на розвиток самої системи. Як вже зазначалося у розділі 1, на початку ХХ століття, коли спалахнула громадянська війна, КФС по суті було ліквідовано. І лише впровадження нової економічної політики відродило КФС. В наступні роки, під впливом кредитної реформи 30-х років та затвердженням державної форми власності, КФС почала функціонувати в рамках командно-адміністративного управління економікою. На той період була оплотом економіки державна власність і, відповідно, злочинність у КФС розумілась як протиправні посягання на неї [93].

Із середини ХХ століття економічна злочинність, в тому числі й злочинність у КФС, визначалась як протиправні посягання на порядок управління економікою, наслідком яких були її розбалансованість, деформація структури механізму виробництва та надання послуг. Досить масового характеру злочинність у КФС набула в період так званого “застою” (70-80 роки), хоча таке становище владою замовчувалось. Дана ситуація була пов’язана з кризовим станом економічної системи, відсутністю належного фінансового контролю та ін. Значна частина кредитів не поверталась підприємствами, в наслідок чого кредити списувались, проходив процес перекредитування підприємств. Монопольне становище установ КФС призвело до отримання штучних прибутків за звичайні послуги. Зазначені грубі порушення кредитно-фінансових відносин призвели до того, що в СРСР виник стихійний, переростаючий у кримінально організований процес перерозподілу національного багатства, формувалися організовані злочинні клани, які в наступному стали підґрунтям “п’ятої влади” [184].

Таким чином, аналіз теоретичних положень економічної злочинності, фінансової злочинності, злочинності і злочинів у сфері господарської діяльності свідчить, що вони мають більш загальний абстрактний характер і не в повній мірі відображають реальний стан і динаміку злочинності в окремій і одній із важливих сфер – кредитно-фінансовій системі. Очевидно більш об’єктивний аналіз можливий через розгляд реального рівня, динаміки злочинності у КФС з врахуванням динаміки розвитку самої системи, рівня її криміналізації та латентності.

Фінансова слабкість та нестабільність в Україні викликана не тільки політичними чи економічними факторами, але й високим рівнем криміналізації КФС в умовах формування ринкових відносин. Дослідження показують, що найбільшого поширення, високих темпів зростання злочинність у КФС України набула в останні п’ять років ХХ сторіччя (1995-2000 рр.), тобто в період загострення соціально-економічної ситуації. За кількістю та динамікою злочинності сучасний банківський сектор КФС конкурує з нефінансовими галузями господарства і навіть домінує над деякими з них.

Поширена в Україні думка про економічну, фінансову та кримінологічну стабілізацію не знаходить свого підтвердження і тому, що: по-перше, існуюча статистика не відображає реального стану злочинності у КФС. Більшість злочинів не виявляється і не реєструється; по-друге, по більшості кримінальних справ особи, які вчинили злочини у КФС не встановлюються.

2.2. Латентність злочинності у кредитно-фінансовій системі.

Латентна злочинність являє собою реальну, але приховану або незареєстровану частина фактично скоєних злочинів. Одним із істотних недоліків у боротьбі з економічними злочи­нами є те, що частина їх залишається прихованими (латентними), невиявленими і, таким чином, не розкритими правоохоронними органами. Дана обставина ставить перед криміналістикою важливе завдання, яке полягає у розробці методик не тільки розслідування, а й виявлення латентних злочинів.

Боротьба з латентними злочинами набуває особливої актуаль­ності у сучасних умовах розвитку економічних відносин, захисту майна від злочинних посягань.

Злочини, що вчиняються у КФС, можна віднести до одних із найбільш небезпечних фінансових, економічних злочинів, оскільки їх негативний вплив поширюється і відображається не лише на КФС, але й на багатьох інших об’єктах економічної діяльності. Проблема підвищення ефективності протидії злочинам у цій системі набуває в останні роки особливої актуальності. Правоохоронними органами вживаються певні заходи щодо удосконалення методів виявлення таких злочинів, але результати боротьби з ними невтішні. Ускладнюється цей процес тим, що злочинність у КФС на сьогодні має здебільшого характер замаскованих діянь. Як справедливо зазначає І.П. Рущенко, у широкому сенсі латентною є практично вся злочинність, а не тільки та частина, що прихована від правоохоронних органів і не потрапляє до статистики [19]. Проблема латентності злочинності досить широко обговорюється кримінологами-юристами і в цьому сенсі не є новою темою. Проте новим може бути обґрунтування проблематики з позицій латентності злочинності у КФС. У юридичній літературі латентність злочинності у КФС не відображена. Лише деякі автори, які досліджували тіньову економіку, економічну злочинність, наголошували на її високий рівень [4].

Злочини у КФС стали одним із основних джерел тінізації економіки держави, накопичення капіталів протиправного походження.

Велику загрозу економічній безпеці в Україні створює виключно високий (за світовими вимірами) рівень латентності економічної злочинності, зокрема в КФС. С.С. Чернявський наголошує на тому, що рівень латентності злочинів у кредитно-банківській сфері складає приблизно 80-90%, при цьому також зазначає, що до кримінальної відповідальності притягуються не більше 15% осіб, про злочинні махінації яких стало відомо правоохоронним органам [15]. Часто даний вид злочинності порівнюють із айсбергом, 9/10 маси якого ховається під поверхнею води [9].

Очевидно, що проблему латентності злочинності у КФС можна віднести до однієї з актуальних тем сучасної науки кримінології. ЇЇ вивченню повинно приділятися підвищена увага, адже аналіз практики виявлення та розслідування злочинів у КФС свідчить про постійне удосконалення правопорушниками та злочинцями механізмів та способів вчинення таких злочинів. Необхідно глибоко та всебічно розібратись у природі, причинах, формах та інших характеристиках латентності злочинів у КФС. Адже це важливо як в теоретичному, так і в практичному плані. Це необхідно, перш за все, для встановлення реального рівня злочинності у КФС, її масштабів, структури, простеження тенденцій розвитку окремих її видів, здійснення функцій прогнозування. В практичному значенні – з метою забезпечення повноти та всебічності розслідування, вивчення факторів, що сприяють латентності злочинів у КФС, винаходу способів щодо їх нейтралізації.

Проблема латентності злочинності у КФС виводить дану кримінологічну проблематику у широку сферу фінансової діяльності. Йдеться про те, що економічна злочинність взагалі – це економіко-правовий феномен, а протиправна діяльність у системі кредитно-фінансових відносин виникає там, де наявна більшість законодавчих перешкод в діяльності суб’єктів КФС [74].

Основна ідея законодавчого регулювання кредитно-фінансових відносин полягає в тому, щоб кожний суб’єкт кредитно-фінансових відносин чітко усвідомлював та дотримувався межі дозволеного.

У зв’язку з викладеним, необхідно розглянути фактори, які впливають на латентність злочинів у КФС та механізм її утворення. У науковій літературі вирізняють два основних види латентності – звичайну та штучну [6]. До факторів звичайної латентності злочинності у КФС необхідно віднести: особливості суб’єкта злочину; вміння особи приховати вчинений нею злочин; особливості характеру взаємовідносин між злочинцем та потерпілою стороною; місце вчинення злочину; оцінка потерпілою стороною події злочину; спосіб вчинення злочину; розповсюдженість інформації про подію злочину.

Розглянемо один із важливих факторів утворення механізму латентності злочинності у КФС – намагання особи приховати вчинений нею злочин. Для вказаних злочинів в основному характерне формування умислу на приховування злочину в період готування останнього. Як свідчить практика, перед тим, як вчинити злочинне діяння, працівник установи КФС чи інша особа досить ретельно оцінює слабкі сторони даної системи: недосконалість бухгалтерської документації, прогалини в нормативному регулюванні фінансової діяльності установи, слабкість фінансового контролю, тощо. Потім відбувається спостереження за відповідними процесами діяльності, досліджуються причини окремих прогалин та відхилень і в наступному продумуються способи реалізації злочинного умислу. До речі, це можливо лише при наявності певного стажу роботи в даній системі або іншої обізнаності.

Наступною ознакою механізму латентності даного виду злочинів є характер взаємовідносин між злочинцем та потерпілою стороною. Відомо, що між вказаними сторонами в більшості випадків існують певні соціальні відносини. Вони можуть виникнути як задовго до вчинення злочину, так і перед реалізацією останнього. Наявність між злочинцем та потерпілою стороною різного ступеню соціальних зв’язків впливає на вибір місця вчинення злочину. В даному випадку із всієї сукупності злочинів у КФС необхідно виділити ті, що вчиняються за місцем роботи злочинця (у відповідній установі КФС або в установах, які мають взаємовідносини з останньою) та ті, що вчиняються у будь-якому іншому місці. Тобто, можемо говорити про злочини, що посягають на КФС та вчиняються безпосередньо працівниками кредитно-фінансових установ, а також злочини, що вчиняються особами, які не працюють у вказаних установах, проте своїми протиправними діями посягають на нормальну діяльність КФС. До першої групи можемо віднести злочини, що посягають на суспільні відносини в частині забезпечення інтересів юридичних чи фізичних осіб та держави, пов’язаних з неплатоспроможністю та злочини, що посягають на відносини в сфері забезпечення законності фінансування, кредитування, здійснення певних видів діяльності у КФС, а також злочини в сфері валютного регулювання. До другої групи відносяться злочини, що посягають на встановлений порядок виготовлення й використання грошей, цінних паперів, знаків поштової оплати та інших паперів, що мають вартісний еквівалент. Як свідчить аналіз кримінальних справ, нерідко трапляються випадки, коли представники потерпілої сторони (як правило працівники установ КФС, органів державної влади) з метою власної наживи, допомагають у маскуванні вчинення злочинів проти КФС.

Наступною ознакою механізму утворення латентної злочинності у КФС є неправильна оцінка, сприймання потерпілою стороною події злочину. Що стосується злочинів, які посягають на встановлений порядок виготовлення й використання грошей, цінних паперів, знаків поштової оплати та інших паперів, що мають вартісний еквівалент, то переважна більшість потерпілих від них усвідомлює та сприймає дії іншої особи, як злочин. Інша річ, що потерпіла сторона не завжди приймає міри для поновлення своїх порушених прав. Це залежить від багатьох причин: відсутність даних про особу злочинця, у силу малозначності, намагання поновити права потерпілою стороною самостійно, недовіра правоохоронним органам щодо надання допомоги тощо. Що стосується потерпілої сторони від інших видів злочинів, що посягають на КФС, то в основному вона не обізнана про факт вчинення злочину або лише часткового про нього здогадується. Це пов’язано перш за все з ретельною підготовкою злочинця до вчинення злочину, удосконаленням способів вчинення злочину. Таким чином, мова йдеться про іншу ознаку – спосіб вчинення злочину. Головною ознакою злочинів у КФС є те, що вони всі без винятку мають замаскований характер. Багато із них вчинюється шляхом обману, зловживання довірою. Не менш важливим фактором є розповсюдженість інформації про подію злочину. Характерною ознакою злочинності у КФС є те, що переважна більшість потерпілих установ КФС намагається не розповсюджувати інформацію про вчинений злочин, побоюючись втрати довіри вкладників (клієнтів). Врешті це зможе призвести до значних фінансових ускладнень. Так, зі слів Голови Держфінпослуг, на сучасному етапі розвитку страхового сектору КФС з’являються нові схеми незаконної конвертації грошових коштів, що пов’язано з появою “одноквартальних” страхових компаній [13]. Такі установи створюються лише з метою вивезення грошової маси за кордон. Проте головною проблемою є те, що у зазначених фінансових структурах перестраховують свої ризики достатньо відомі страхові компанії, які з метою зменшення ризику втрати іміджу та ліцензій здійснюють відповідне “прикриття”.

Що стосується обізнаності товаришів по службі, які становлять оточення особи, що вчинила злочин, то лише незначна частина може здогадуватись про його злочинну діяльність (часткове користування певними послугами та матеріальними благами), проте сама подія та механізм вчинення злочину все ж таки залишаються невідомими.

Розглянуті нами ознаки механізму утворення латентної злочинності у КФС, свідчать про високий ступінь латентності вказаних злочинів. Необхідно також зазначити, що ступінь латентності залежить не лише від розглянутих нами ознак механізму латентності, а й від конкретної кримінологічної ситуації, ступеню суспільної небезпечності вчиненого злочину, наслідків.