Детермінанти злочинності у кредитно-фінансовій системі

Детермінанта – це комплекс причин та умов, сумісна дія яких викликає наслідок, злочинність і злочин.

У сучасній економічній безпеці питання причин та умов економічної злочинності вивчено не в повному обсязі і в більшості випадків розглядаються на загальному рівні. Відсутні ґрунтовні дослідження причин та умов злочинності у КФС. Обставини, які сприяють вчиненню корисливих злочинів в одній із складових КФС – банківській системі – можливо поділити на соціально-економічні, організаційно-управлінські та нормативно-правові, при цьому вчений називає їх факторами [13].

Принципове значення має розподіл вказаних факторів на об’єктивні та суб’єктивні. Щодо перших, то вони існують незалежно від волі окремих людей (особи злочинця у КФС): економіка держави в цілому, фінансові відносини, політичний устрій, рівень організаційного та управлінського забезпечення. Суб’єктивні фактори враховують свідомість осіб, їх спосіб життя, ціннісні мотивації, мораль, рівень інтелектуального розвитку, потреби, тощо.

У сучасній кримінологічній літературі зазвичай використовується термін “детермінанти”, під яким розуміють поняття, що об’єднує причини та умови злочинності. Досліджуючи поширення та існування злочинності у КФС, ми будемо керуватись саме таким тлумаченням причинності в юридичній науці. У зв’язку з цим доцільно вести мову не про окремі причини чи умови злочинів у КФС, а про детермінанти злочинності в даній системі.

Виділяють наступні фактори злочинності в КФС:

1. Фактори об’єктивного (економічні відносини) і фактори суб’єктивного характеру.

2. Причини (економічні фактори) й умови (соціальні, суспільно-психологічні, політичні й правові фактори).

До економічних факторів можна віднести:

- існування органічного зв'язку кредитно-фінансової злочинності з ринковими відносинами, в основі яких лежить приватна власність, ідея вільного підприємництва, про що свідчить відсутність фінансових злочинів у жорстко врегульованій командно-адміністративній системі СРСР і поява таких у ринковій економіці всіх пострадянських держав;

- наявність мотиву корисливої зацікавленості, тобто ухилення від сплати податків через занижений рівень офіційних доходів населення в порівнянні з рівнем забезпечення фізіологічного виживання;

- наявність мотиву корпоративної зацікавленості, тобто ухилення від сплати податків і шахрайство з фінансовими ресурсами «на благо підприємства, його працівників та інтересів підприємницької справи». Так, виявлені численні випадки, коли приховані від оподатковування кошти в подальшому використовувались керівниками суб'єктів господарської діяльності не на особисте споживання, а на потреби виробництва (для запуску додаткових потужностей, реконструкції підприємства, впровадження нових технологій, забезпечення конкурентоспроможності продукції тощо), погашення заборгованості по кредитах, виплати заробітної плати працівникам.

- наявність економічної та соціально-правової обумовленості негативного ставлення до законодавчих розпоряджень та їх дотримання і виконання. Так, частина громадян ухиляються від сплати податків, щоб вижити, частина - щоб заподіяти шкоди державі. Крім того, більшість вказує на те, що розвиток бізнесу в Україні без порушення податкового законодавства неможливий.

Соціально-психологічні фактори є наслідком дії економічних, політичних, соціально-управлінських факторів, що детермінують фінансову злочинність, бо вони відбиваються у суспільній свідомості й значною мірою впливають на ставлення окремого громадянина до існуючої податкової і фінансово-кредитної системи.

3. Залежно від природи і значення у факторному комплексі детермінанти кредитно-фінансових злочинів можна розділити на:

- Ті, що привертають. До них слід віднести стан фінансового законодавства в країні, серйозні прорахунки в правовому вихованні багатьох верств населення, особливо молоді, скрутне становище підприємництва в Україні в цілому, триваючий процес формування ринкової економіки, політичні кризи в країні й в світі. У причинно-наслідковому комплексі фінансової злочинності ці фактори за часом діють першими.

- Ті, що провокують. Сюди відносяться переважно ті детермінанти, що мають суб'єктивний характер, а саме психологія користолюбства, що породжує впевненість у можливості «відступу» від чинного закону, а також фактор спостерігання масових випадків фінансових правопорушень з боку інших осіб, що є своєрідним «навчанням» злочинній поведінці. Крім того, провокувати злочин може й реальне становище конкретної підприємницької справи (необхідність розширення масштабів діяльності, освоєння нових видів продукції, послуг). Ця група факторів діє поряд або услід факторів, що привертають, тобто тоді, коли є «фундамент» у вигляді таких факторів.

- Ті, що сприяють. До цієї групи В.Пивоваров відніс такі фактори, як складність документального обліку та ведення підприємницької діяльності, незадовільний стан боротьби з цим різновидом злочинності тощо. За часом третя група факторного комплексу діє звичайно останньою, хоча ці фактори відомі ще задовго до вчинення того або іншого злочину.

Перед тим, як аналізувати соціально-економічні детермінанти злочинності у КФС, слід наголосити, що основним джерелом свого походження така злочинність має саме соціально-економічні обставини життя суспільства та відображає його характер на сучасному етапі розвитку.

Сучасна соціально-економічна ситуація в Україні перш за все пов’язується з постійними глибокими змінами та перетвореннями в економічній системі, особливо це стосується КФС. Держава, з метою приведення до стабільної роботи кредитно-фінансових установ, постійно намагається впроваджувати заходи, спрямовані на побудову цивілізованих фінансових відносин, удосконалення відповідних правовідносин, які б забезпечували нормальне функціонування вказаних інститутів економіки. Проте, незважаючи на низку факторів, що висвітлюють показники позитивних зрушень у КФС в останні роки, все ж таки її стан залишається таким, що зумовлює досить складну економічну ситуацію. Насамперед, це пов’язано з великим обсягом тінізації КФС, що в свою чергу породжує такі негативні для суспільства наслідки, як корумпованість, перш за все високих державних посадовців, криміналізацію економічних процесів, споріднених з діяльністю кредитно-фінансових інститутів, розвитку організованих злочинних угрупувань у даній сфері економіки. Незаперечною є думка більшості науковців про те, що злочинність, в тому числі й у КФС, є породженням соціально-економічних умов життя суспільства. Вона ніколи не була лише сукупністю вчинених злочинів, а виступала закономірним соціальним явищем. Тому злочинність у КФС необхідно розглядати не тільки як відповідну кількість вчинених злочинів, а як соціальне явище.

До соціально-економічних детермінантів злочинності у КФС слід віднести такі: соціально-економічна криза в державі, зокрема фінансова криза; втрата історичних традицій і моральних норм, в основі яких знаходяться повага до приватної власності, чесного заробітку, чесного фінансового бізнесу; досить великий податковий тиск в державі; високий рівень тіньової злочинності у КФС; пасивне ставлення держави до існування “кримінальної верхівки”; надзвичайно високий рівень корупції та хабарництва; розбалансованість КФС та відсутність механізмів належної взаємодії установ КФС з відповідними контролюючими та правоохоронними органами; розлад фінансових зв’язків між установами КФС (в т.ч. управлінського, наглядового та контролюючого характеру); існування значної кількості проблемних банківських установ; відсутність прозорості і здорової конкуренції у КФС.

Наступним видом детермінант злочинності у КФС є причини та умови нормативно-правового характеру. До них необхідно віднести в першу чергу недосконалість законодавчої бази та інших нормативних актів, які регулюють не лише діяльність кредитно-фінансових установ, а й діяльність правоохоронних та контролюючих органів, пов’язану з проведенням перевірок, документуванням злочинної діяльності та провадженням у кримінальних справах, порушених за ознаками злочинів, що мають об’єктом злочину відносини у КФС. Слід вказати, що діяльність установ КФС регулюється багатьма законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, серед яких необхідно виділити Закони України “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, накази Міністерства фінансів України, постанови Правління Національного банку України тощо. Діяльність контролюючих та правоохоронних органів ДФІ, МВС, СБУ, прокуратури – у контексті протидії злочинності у КФС, регулюється Законами України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про міліцію”, “Про службу безпеки України”, “Про прокуратуру”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, та багатьма іншими нормативними актами. Основними рисами вказаних законодавчих актів є прорахунки, пов’язані з неузгодженістю окремих положень, недосконалістю регулювання багатьох питань діяльності установ КФС, тощо. Сумнівність, недосконалість окремих положень зазначених законодавчих актів обумовлена деякими історичними аспектами законодавчої ініціативи.

Відомо, що з впровадженням ринкової економіки та опрацюванням нової законодавчої бази, постановою Верховної Ради України №1545 від 12.09.1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР” [40] в Україні було запроваджено дію законодавчих актів колишнього СРСР та Держбанку СРСР, які розповсюджувалися й на діяльність установ КФС. Звичайно, що таке рішення було обумовлене об’єктивними факторами і перш за все необхідністю істотного правотворчого удосконалення, з урахуванням побудови та функціонування, діяльності новоствореної КФС, адже колишня система відрізнялась від нової принципами кредитування, розподілом грошових коштів, проведенням операцій та наданням відповідних фінансових послуг тощо. Для позитивного та досконалого вирішення вказаних питань необхідний був значний проміжок часу, а проте масова заміна правової бази недосконалими правовими актами застарілого законодавства призвела до руйнування КФС. Саме в цей період часу відбулося значне зростання рівня злочинності у КФС. Злочинці, використовуючи недосконалість правової бази, за короткий проміжок часу пристосувались до нових форм та методів як управління, так і діяльності фінансових установ. Пристосувавшись до законодавства, злочинність у КФС в подальшому оперативно реагувала на його зміни та доповнення, використовуючи при цьому законодавчі прогалини та несвоєчасність реагування контролюючими та правоохоронними органами на правопорушення в зазначеній системі. Суттєве значення мала пристосованість даного виду злочинності до нових форм та методів підприємницької діяльності у КФС, використання нею правової необізнаності населення, детальна замаскованість кожного з епізодів правопорушення чи злочинів під виглядом законної діяльності. Спроба законодавця відрегулювати прогалини у законодавчому забезпеченні діяльності КФС не створила передумови для попередження злочинним посяганням. І, звичайно, що на таку загально небезпечну для економіки ситуацію держава відреагувала адекватно. КК України, починаючи з 1991 року поповнено цілою низкою кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за злочини вчинені у КФС держави – це шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222), незаконні дії з документами на переказ (ст. 200), порушення порядку заняття банківською діяльністю (ч.2 ст. 202), легалізація (відмивання) грошових коштів, одержаних незаконним шляхом (ст. 209) тощо. Виходячи з аналізу стану злочинності у КФС, держава намагалась вирішити дану проблему шляхом доповнення КК України значною кількістю злочинів та широким застосуванням за їх вчинення санкцій, пов’язаних із позбавленням волі (внаслідок цього криміналізація переважала декриміналізацію, а пеналізація – депеналізацію). Проте, незважаючи на збільшення кількості виявлених злочинів у даній сфері та чисельності засуджених до позбавлення волі за їх вчинення, змінювання криміногенної ситуації на кращу не спостерігалося, а рівень злочинності проти КФС збільшувався за законами арифметичної прогресії.

Провідна роль у боротьбі із злочинністю у КФС надавалась контролюючим та правоохоронним органам. І дійсно, запобіжне реагування, запобіжна діяльність правоохоронних та контролюючих органів є більш мобільною та ефективною, аніж кримінальне законодавство. Але дані органи здійснюють свої функції виключно лише на основі законів і досить часто в роботі при виявленні та розслідуванні злочинів у КФС наштовхуються на процесуальні бар’єри, які по суті блокують їхню діяльність. В даному випадку в першу чергу необхідно вказати на неузгодженість положень Законів України “Про банки і банківську діяльність” та “Про Національний банк України” із Законами України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про міліцію”, “Про службу безпеки України”, “Про прокуратуру”, “Про оперативно-розшукову діяльність” в частині надання інформації про великомасштабні фінансові операції установами та клієнтами КФС.

Так, відповідно до змісту Закону “Про банки і банківську діяльність” банки, кредитні, митні, фінансові та інші установи, підприємства та організації (незалежно від форм власності) на підставі письмової вимоги керівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю повинні надавати інформацію і документи про операції, рахунки, вклади, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб негайно, а якщо це неможливо, то не пізніш як протягом десяти днів (ст. 12 ч.2 п. б). Проте, водночас згідно Закону України “Про банки і банківську діяльність” (ст. 62) та Закону України “Про Національний банк України” (ст. 66) банківським працівникам забороняється розголошувати інформацію, що становить банківську таємницю або іншу конфіденційну інформацію, яка стала їм відомою в зв’язку з виконанням службових обов’язків. Окрім того, працівник відповідної фінансової установи несе відповідальність, в тому числі кримінальну (розголошення комерційної таємниці – ст. 232 КК України [85]), за будь-яке порушення порядку розкриття або використання банківської таємниці. З іншого боку, інформація щодо юридичних або фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит відповідного державного правоохоронного чи контролюючого органу, якщо останній відповідає вимогам викладеним у ст. 62 Закону та містить посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації. Для правоохоронних органів такою підставою являється кримінальна справа, яка перебуває в їх провадженні. Наприклад, у ст. 11 п.17 Закону України “Про міліцію” визначено, що міліції для виконання обов’язків надається право безперешкодно одержувати на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції. Таким чином, зміст вказаних нормативних актів по суті виключає можливість проведення профілактичних заходів, спрямованих на обмеження дії злочинності у КФС, недопущення вчинення резонансних злочинів до моменту порушення кримінальної справи. Окрім того, виключається можливість повного документування злочинної діяльності проти КФС відповідним органом дізнання до моменту порушення кримінальної справи. Вказана ситуація спостерігається не тільки у випадках отримання інформації від установ КФС, а й при її обміні між правоохоронними та контролюючими органами. Досить часто на практиці зустрічаються випадки незаконної відмови у наданні відповідного змісту інформації (так званої “службової”, “конфіденційної” – до речі вказаний ступінь інформації визначають самі керівники відповідних правоохоронних та контролюючих органів), яка відіграє визначну роль при проведенні попередніх перевірок у справах про злочини вчинені проти КФС. Звідси маємо великий рівень латентності даного виду злочинності, низьку ефективність попереджувальної діяльності та діяльності, пов’язаної з викриттям кваліфікованих злочинів у КФС відповідними правоохоронними органами.

В загальному комплексі детермінант злочинності у КФС особливу роль відіграють причини та умови організаційно-управлінського характеру. Існування вказаних детермінант перш за все пов’язано із суттєвими недоліками, прорахунками в організації та здійсненні управлінської діяльності та їх негативними наслідками. Загальновідомо, що організація виробничих процесів та управління ними, як відносно самостійні і одночасно взаємопов’язані складові, притаманні всім видам діяльності, а тому вони досліджуються нами у сукупності. Такий підхід пояснюється тим, що причини злочинності у КФС пов’язані з діяльністю різного роду суб’єктів та їх додатковими функціями. Перш за все зазначимо, що причини злочинності у КФС такого характеру включають недоліки, пов’язані із установленою структурою, добором та підготовкою кадрів, організацією та забезпеченням діяльності, виконанням основних та додаткових функцій, тощо.

З метою спрощення викладення матеріалу, характеристику детермінант злочинності у КФС організаційно-управлінського характеру наведено окремо щодо діяльності правоохоронних органів та кредитно-фінансових установ. Стосовно недоліків у діяльності правоохоронних органів, то перш за все необхідно назвати недоліки, що спостерігаються в побудові системи органів внутрішніх справ, а точніше відповідних Департаментів та їх структурних підрозділів, на які покладено завдання протидії злочинності у КФС.

Прикладом може бути система побудови підрозділів ДСБЕЗ. В структурі вказаних підрозділів лише на рівні міністерства та управлінь областей наявні відділи попередження, викриття та припинення злочинів на стратегічних напрямках економіки – у кредитно-фінансовій сфері, агропромисловому, паливно-енергетичному комплексі, бюджетній сфері тощо. В низових підрозділах ДСБЕЗ такого роду спеціалізація відсутня; натомість працівники одного відділення (групи) обслуговують декілька зазначених сфер економіки. Таким чином на рівні окремого міста (району) маємо ситуацію, коли один працівник обслуговує декілька сфер господарювання. Наслідком такої організації є некомпетентність працівників правоохоронних органів, низька ефективність діяльності щодо протидії злочинності у КФС та розповсюдженість такої злочинності.

Наступними детермінантами злочинності у цій системі організаційно-управлінського характеру – виступають недоліки у діяльності підрозділів, окремих співробітників органів внутрішніх справ щодо безпосередньої протидії злочинності у КФС.

Такі недоліки, по-перше, виявляються у неякісному, непрофесійному оперативному обслуговуванні об’єктів, несвоєчасному та неефективному реагуванні на інформацію про грубе, у т.ч. й злочинне порушення законодавства у КФС (навіть за наявності такої інформації не лише у ЗМІ, а й в офіційних виданнях).

По-друге, відсутній чіткий механізм взаємодії між самими правоохоронними органами, з контролюючими органами та установами КФС. У ЗМІ та науковій юридичній літературі не утихають дискусії щодо недоліків та недосконалості у взаємодії правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю. Розглядаються та обговорюються питання взаємодії органів податкової системи з іншими правоохоронними органами [9]. Проте, припускаємо, що не менше таких недоліків існує у взаємодії правоохоронних та фінансових органів. Досить гостро за останні декілька років постає питання взаємодії між органами МВС, ДФС та НБУ, наслідком чого й є недосконалість організаційно-управлінського забезпечення протидії злочинності на даному напрямку. Недоліки взаємодії між органами МВС, ДФС та НБУ щодо протидії злочинам у КФС дещо пояснюється ігноруванням вимог відповідних нормативно-правових актів, свідченням чого є те, що вироблені механізм міжвідомчої координації діяльності підрозділів, форми й прийоми обміну інформацією, шляхи підвищення ефективності у взаємодії, спільне перекриття каналів зловживань у КФС, тощо фактично не впроваджено в діяльності зазначених органів. Звичайно, що такий стан справ призводить до практичної неможливості в координації взаємодії правоохоронних органів з фінансовими установами. Не сприяє укріпленню взаємодії між відповідними органами і факт оцінки ефективності їх діяльності щодо протидії злочинності лише за конкретними особистими показниками, тобто спільна реалізація заходів щодо протидії злочинності негативно відображується на кількісних показниках діяльності.