Загальнодержавні збори

ЗБІР ЗА ГЕОЛОГОРОЗВІДУВАЛЬНІ РОБОТИ, ВИКОНАНІ ЗА РАХУНОК ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Відрахування за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, справляють із користувачів над­рами, що здійснюють видобуток корисних копалин на раніше розвіданих родовищах. Відповідно до Кодексу України про надра¹ їх надають виключно в користування організаціям, підприємствам і громадянам тільки в тому випадку, якщо в них є спеціальний дозвіл (ліцензія) на використання ділянки надр.

Платниками відрахувань за геологорозвідувальні роботи є користувачі надрами всіх форм власності, в тому числі підпри­ємства з іноземними інвестиціями, що добувають корисні копа­лини на раніше розвіданих родовищах, а також на розташова­них на території України, її континентальному шельфі, у ви-

Відомості Верховної Ради України. — 1994 - № 36. - Ст. 30.

Глава 10

Правові основи оподаткування в Україні

ключній (морській) економічні зоні, родовищах, які було за­здалегідь оцінено і за згодою зацікавлених надрокористувачів передано їм для промислового освоєння.

Розмір відрахувань залежить від віщу мінеральноїсирови­ни (природний газ, тверде пальне, торф, чорні метали, кольо­рові метали, рідкі метали тощо). Одиницю виміру для мінеральної сировини визначають у відсотках від вартості добутої мінеральної сировини за цінами Ті реалізації без урахування плата за користування надрами під час видобутку корисних копалин, рентної плати й податку на додану вартість. Є два види розрахунку:

— розрахунок відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету (за добутими корис­ними копалинами, частину яких реалізують у не перероблено му, а частину в переробленому вигляді);

— розрахунок відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету (під час видобутку водних ресурсів).

Від сплати відрахувань за геологорозвідувальні роботи звільнено власників землі, землекористувачів, що здійснюють у встановленому порядку видобуток корисних копалин місце­вого значення для власних потреб (тобто без реалізації добутої мінеральної сировини або продукції її переробки) чи надра, що використовують для господарських і побутових потреб, на на­даних їм у власність чи користування земельних ділянках.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи не справля­ють при видобутку:

1) раніше погашених запасів корисних копалин, які від­
несено в процесі розробки родовищ до категорії втрачених у
надрах;

2) вуглеводневої сировини з нерентабельних свердловин з
метою недопущення вибухонебезпечних газопроявів у населе­-
них пунктах нафтогазопромислових районів;

3) підземних вод, що не використовують у господарстві,
видобуток яких є технологічно змушеним, у зв'язку з видобут­-
ком інших корисних копалин у обсягах, погоджених із відпо-­
відними органами Державного гірського нагляду, Державного
геологічного контролю й охорони навколишнього природного
середовища;

4) копалин, що здійснюють для усунення забруднення надр;

5) копалин для усунення їхньої шкідливої дії (засолення,
заболочування, забруднення тощо).

Вартість добутої мінеральної сировини визначають виходя­чи з обсягів видобутку й ціни одиниці реалізованої мінеральної сировини за відповідний період.

ЗБІР ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Специфіка збору за спеціальне використання природних ресурсів полягає в тому, що його назва відбиває смислове на­вантаження платежу, але не дає його визначення. До збору за використання природних ресурсів належать:

1) плата за спеціальне використання лісових ресурсів;

2) плата за спеціальне використання водних ресурсів;

3) плата за спеціальне використання надр.
Справляння плати за спеціальне використання природних

ресурсів здійснюють відповідно до статей 89 — 91 Лісового ко­дексу України'. Використання лісових ресурсів підрозділяють на спеціальне й загальне. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюють тільки на території земельних ділянок, наданих у користування. Такими користувачами можуть бути один або кілька тимчасових лісокористувачів у тому випадку, якщо використовують кілька лісових ресурсів. Дозволено здійснювати такі види спеціального використання лісових ре­сурсів: заготівлю деревини під час порубки головним користу­вачем; заготівлю живиці; заготівлю другорядних лісових мате­ріалів (луб, кора й інше); побічне лісове використання.

Розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів встановлюють відповідно до лімітів їхнього використання, такс на лісову продукцію та послуги з урахуванням якості й доступ­ності. Такси й порядок справляння таких платежів встановлює Кабінет Міністрів України. У випадку застосування конкурс­них умов реалізації лісових ресурсів плату встановлюють не нижче чинних такс. Розмір орендної плати встановлюють за згодою сторін у договорі оренди, але не нижче встановлених такс на лісові ресурси.

Відомості Верховної Ради України. - 1994 - № 17. - Ст. 99.

Глава 10

правові основи оподаткування в Україні

Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів дер­жавного значення зараховують у розмірі 80% до Держбюдже­ту, 20% — до бюджету областей. Плату за спеціальне викорис­тання лісових ресурсів місцевого значення зараховують до бюд­жетів місцевого самоврядування. ЦІ платежі спрямовують на виконання робіт із відновлення лісів, проведення лісогосподарсь­ких заходів і утримання лісів у належному санітарному стані.

Відповідно до Водного кодексу України¹ плату за спеціаль­не водовикористання справляють із метою забезпечення раціо­нального використання й охорони вод, відновлення водних ре­сурсів. Сюди ж включають плату за забір води з водних об'єктів і за скидання в них забруднюючих речовин. До спеціального використання водних ресурсів належить використання водних ресурсів для задоволення водою виробничих І сільськогоспо­дарських потреб і потреб населення. Його здійснюють за допо­могою спеціальних пристроїв або установок чи без їхнього зас­тосування, що впливає на якісні та кількісні показники стану водних ресурсів. Плату встановлено за спеціальне використан­ня водних ресурсів загальнодержавного й місцевого значення

Платниками платежів за спеціальне використання водних ресурсів є суб'єкти підприємницької діяльності — водокорис­тувачі, незалежно від форм власності, які є юридичними особа­ми, що включають підприємства гідроенергетики й водного транс­порту, підприємства з іноземними інвестиціями, їхні філії, пред­ставництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не є юридичними особами, але мають окремий баланс, поточний і розрахунковий рахунки в банку. Плату за спеціальне викорис­тання водних ресурсів вносять також господарські виробничі підрозділи, що не мають юридичного статусу, й підвідомчі негоспрозрахункові організації. У деяких випадках фізичні осо­би зобов'язані платити за спеціальне використання води.

Об'єктом обчислення плати за спеціальне використання водних ресурсів є обсяг води, яку водоспоживачі використову­ють для власних потреб, незалежно від того, надходить ця вода безпосередньо з водогосподарчих систем (поверхневих чи підзем­них джерел) чи від інших водокористувачів, або від підприємств комунального господарства. Підприємства, що використовують

Відомості Верховної Ради України -- 1995. — № 24. — Ст. 189.

на потреби охолодження устаткування оборотну систему водо­постачання, плату до бюджетів вносять тільки за воду, яку відби­рають із водогосподарчих систем і використовують для попов­нення оборотної системи.

Розмір плати за забір води з водних об'єктів визначають на основі нормативів оплати фактичного забору води й установле­них лімітів на забір води. Розмір плати за скидання забрудню­ючих речовин у водні об'єкти визначають на основі нормативів оплати фактичного скидання забруднюючих речовин і встанов­лених лімітів скидання. Нормативи платежів і порядок їхнього справляння регулює Інструкція про порядок обчислення й сплати платежів за спеціальне використання водних ресурсів і Закон України «Про охорону навколишнього природного середови­ща» від 25 червня 1991 року¹.

Плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів не справляють:

а) за воду, яку відпускають платники збору за спеціальне
використання прісних водних ресурсів іншим водокористувачам;

б) за використання підземних вод, що є сировиною в техно­-
логічному процесі, для витягу компонентів, які знаходяться
в них;

в) за використання підземних вод, що витягають із надр
разом з видобутком корисних копалин, а також забір яких до­
помагає усувати небезпечні дії вод у господарській діяльності
(забруднення, підтоплення, засоленість, заболоченість, зрушення
тощо),

Плату за спеціальне використання надр під час видобут­ку корисних копалин введено на підставі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодексу України про надра н Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин»- від 19 січня 1998 року².

Платниками збору за спеціальне використання надр під час видобутку корисних копалин € суб'єкти підприємницької

1 Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41. - Ст. 546; Офіційний вісник України - 1999. - № 42. - Ст. 285.

2 Офіційний вісник України -. І997. - ^ 38. - Ст. 8; Право і практика. - 2002. – № 22-23. - С. 91.

Глава 1 о

Правові основи оподаткування в Україні

діяльності (незалежно від форм власності), в тому числі підпри­ємства з іноземними інвестиціями, які здійснюють видобуток корисних копалин.

Об'єктом справляння плати за спеціальне використання надр під час видобутку корисних копалин є обсяг фактично погашених у надрах балансових і забалансовихзапасів корис­них копалин, який визначають як суму обсягів добутих корис­них копалин і фактичних втрат у надрах під час їхнього видо­бутку. Але є втрат», що не підлягають урахуванню під час ви­значення розміру платежів за використання надр при видобутку корисних копалин.

Розмір плати за використання надр для видобутку корис­них копалин надрокористувачі визначають самостійно:для ву­гілля кам'яного, вугілля бурого, металевих корисних копалин, нерудної сировини для металургії, гірничо-хімічної, гірничо­рудної галузей і будівельної сировини - відповідно до обсягів погашених у надрах балансових і забалансових запасів корис­них копалин і нормативів плати та одиниці погашення в надрах запасів корисних копалин; для нафти, конденсату, газу при­родного, підземних вод, мінеральних брудів і мулу - відпові­дно до обсягів добутих корисних копалин і нормативів плати за одиницю добутих корисних копалин; для урану, сировини юве­лірної, ювелірно-виробничої, виробничої і для лицювальних матеріалів - відповідно до вартості мінеральної чи сировини продукції його первинної обробки та нормативів плати. У ви­падку встановлення лімітів плату за використання надр для видобутку корисних копалин обчислюють з їхнім урахуванням.

Від сплати збору звільнено землевласників, землекористу­вачів, що добувають корисні копалини без подальшої їхньої реалізації (тобто для власних потреб). Пільги передбачено при використанні надр для господарських і побутових потреб, якщо земельні ділянки перебувають у власності або в користуванні суб'єктів, які добувають корисні копалини. Знижку за вико­ристання надр застосовують до платежів за користування над­рами й можуть надавати користувачу надр, що здійснює видо­буток:

дефіцитних корисних копалин при низькій економічній ефективності розробки покладів, об'єктивно обумовленої і не

пов'язаної з порушенням умов раціонального використання розвіданих запасів;

— корисних копалин із запасів, що залишилися, зниженої якості, крім випадків погіршення якості запасів корисних ко­палин У результаті вибіркового відпрацьовування родовищ.

Платежі за користування надрами спрямовують до Держав­ного бюджету, бюджетів Автономної Республіки Крим, облас­тей, міст Києва й Севастополя в такому співвідношенні:

1) за видобуток корисних копалин загальнодержавного зна­-
чення: до Державного бюджету - 40%, бюджетів Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя - 60%;

2) за видобуток корисних копалин місцевого значення та за
користування надрами з метою, не пов'язаною з видобутком
корисних копалин; до бюджетів Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва й Севастополя — 100%;

3) За пошук і розвідку родовищ корисних копалин: до Дер­-
жавного бюджету - 80%, до бюджетів Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва й Севастополя - 20%;

4) за користування надрами континентального шельфу й у
межах виключної (морської) економічної зони: до Державного
бюджету - 100%.

ЗБІР ЗА ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Відносини в сфері охорони навколишнього середовища ре­гулює Закон України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища», а за окремими видами використання при­родних ресурсів — земельне, водне, лісове законодавство, за­конодавство про надра, про охорону атмосферного повітря тощо.

Зазначений збір є загальнодержавним збором, що визначе­но ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Підприємства, установи, організації, що забруднюють навко­лишнє середовище, підлягають державному обліку й зобов'я­зані безкоштовно надавати інформацію установам, які здійснюють охорону навколишнього природного середовища, про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань щодо охорони навко-

Глава 10

Правові основи оподаткування в Україні

лишнього природного середовища та іншу інформацію в поряд­ку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Збір за забруднення навколишнього природного середови­ща розраховують на підставі лімітів викидів і скидів забрудню­ючих речовин і розміщення відходів промислового, сільсько­господарського, будівельного її іншого виробництва. Порядок встановлення нормативів збору затверджує Кабінет Міністрів України. В 1999 році було розроблено Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища від 1 березня 1999 року. Документом встановлено диференційований підхід щодо встановлення лімітів для різних видів забруднення навколишньою середовища. За понадлімітні обсяги викидів і скидів, розміщення відходів збір обчислюють у п'ятикратному розмірі. Якщо в платників збору відсутнійза­тверджений ліміт викидів, скидів, розміщення відходів, то збір стягують як за понадлімітні викиди й скиди, розміщення відходів відповідно до їхніх обсягів. Попередній розрахунок збору, що підлягає сплаті, подають до податкової інспекції до 1 червня поточного року на наступний рік.

Сплату збору провадять протягом 10 календарних днів, на­ступних за останнім днем граничного терміну подання розра­хунку збору, за місцем податкової реєстрації. Остаточний річний розрахунок збору платники подають до податкової інспекції за місцем податкової реєстрації платника протягом 40 календар­них днів, наступних за останнім календарним днем звітного року.

ЗБІР НА ОБОВ'ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ СТРАХУВАННЯ

Цей збір сплачують відповідно до Закону України від 26 черв­ня 1997 року «Про збір на обов'язкове державне пенсійне стра­хування»¹.

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне стра­хування є:

1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші уста­нови й організації, об'єднання громадян і інші юридичні особи,

' Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 37. — От. 237.

а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих робітників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи плат­-
ників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташо­-
вані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної гро­-
мади;

3) фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності,
які не використовують працю найманих працівників, а також
адвокати, їхні помічники, приватні нотаріуси, інші особи, що
не є суб'єктами підприємницької діяльності й займаються діяль­-
ністю, пов'язаною з отриманням доходу;

4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового дого­-
вору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (по­
слуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі
члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами твор­-
чих спілок тощо.

Під час визначення об'єкта збору до Пенсійного фонду на­явний певний взаємозв'язок податку з доходу фізичних осіб і пенсійного збору, тобто, якщо не існує об'єкта оподаткування відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізич­них осіб» від 22 травня 2003 року, -- немає Й пенсійного збору.

Об'єктом оподаткування є:

1) для суб'єктів підприємницької діяльності фактичні
витрати на оплату праці робітників, які включають витрати на
виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохо­-
чувальних і компенсаційних виплат при обчисленні середньо­
місячної заробітної плати для призначення пенсій, затверджу­
ваних Кабінетом Міністрів України, а також винагороди, що
виплачують громадянам за виконання робіт (послуг) за угода­
ми цивільно-правового характеру;

2) для платників збору -- фізичних осіб і фізичних осіб -
суб'єктів підприємницької діяльності - сума оподатковувано­-
го доходу (прибутку), яку обчислюють у порядку, визначено­
му Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства
України;

3) Для фізичних осіб, що працюють на умовах трудового
договору, - сукупний оподатковуваний дохід, обчислений відпо-­
відно до законодавства України.

Глава 10

Правові основи оподаткування в Україні

Ставки збору, що надходять до Пенсійного фонду, встанов-

лено в таких розмірах:

1) із фізичних осіб, що працюють на умовах трудового до-­
говору (контракту), й з фізичних осіб, що виконують роботи
(послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, збір до
Пенсійного фонду встановлено в розмірі 1% від сукупного опо­-
датковуваного доходу, якщо такий дохід не перевищує 150 грн.,
і 2% - якщо такий дохід перевищує 150 грн.;

2) з юридичних і фізичних осіб, що здійснюють операції з
купівлі-продажу валюти за гривні, збір у Пенсійний фонд
справляють із суми операцій з купівлі-продажу валюти в роз-­
мірі 1%;

3) із суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють
торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок, глад-­
ко-шліфованих і з алмазною обробкою), платини й дорогоцін­-
них каменів, збір до Пенсійного фонду справляють у розмірі
5% від вартості реалізованих ювелірних виробів;

4) з юридичних і фізичних осіб, що відчужують легкові
автомобілі (крім тих, якими забезпечують інвалідів і тих, що
переходять у власність за спадщиною), збір до Пенсійного фонду
справляють у розмірі 3% від вартості легкового автомобіля.

Для суб'єктів підприємницької діяльності, що використову­ють найману працю, ставка збору складає 32% від суми оподат­ковуваного доходу. Згідно з роз'ясненнями Пенсійного фонду України № 04/3278 від 11 грудня 1997 року, під час розрахун­ку суми оподатковуваного доходу цих суб'єктів у складі витрат враховують суму заробітної плати й прирівняних до неї виплат

найманих працівників.

Згідно з п. 2 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за окремими видами господарських опе­рацій, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року¹, з урахуванням змін і доповнені, (далі - Порядок), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при здійсненні операцій із придбання іно­земної валюти є юридичні та фізичні особи, що купують валю­ту. Ставку цього збору встановлено в розмірі 1% від суми, ви­траченої на купівлю валюти.

Офіційний вісник України. - 1998. - № 44. - Ст. 1632.

ЗБІР НА РОЗВИТОК ВИНОГРАДАРСТВА, САДІВНИЦТВА Й ХМЕЛЯРСТВА

Зазначений обов'язковий платіж введено Законом України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмеляр­ства» від 9 квітня 1999 року¹. За один день до вступу Закону в дію Кабінет Міністрів прийняв постанову «Про затвердження Порядку справляння збору І використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства* від 29 червня 1999 ро­ку № 1170 і сам Порядок; наказом ДПАУ «Порядок заповнен­ня і подання звіту про суму нарахованого збору на розвиток виноградарства, садівництва І хмелярства» від 28 березня 2002 року було затверджено форми звіту³.

Платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності й підпорядкування, які реалізу­ють у оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво. Збір сплачують підприємства торгівлі.

1. Суб'єкти роздрібної торгівлі платять збір від реалізації
алкогольної продукції чи пива, що надійшли безпосередньо від
виробника.

2. У випадку надходження алкогольної продукції і пива в
роздрібну мережу з оптової торгівельної мережі збір платить
оптовик. Потрібно, щоб у товарно-транспортних і платіжних
документах суму збору було зазначено окремим рядком.

Об'єктом оподатковування є виручка від реалізації алко­гольних напоїв і пива.

Ставка збору складає 1% від об'єкта оподаткування. Об­числення сум» платежу платник здійснює самостійно н відоб­ражає у відповідному звіті, який подає в податкові органи що­місяця протягом 20 днів, наступних за останнім календарним днем звітного періоду.

Збір сплачують щомісяця протягом 10 днів, наступних за граничним терміном подання звіту. Збір нараховують на всю суму виручки, включаючи ПДВ.

Цей збір зараховують на спеціальні рахунки Державного казначейства України. 30% цих коштів використовують на роз-

¹ Бізнес. - 2002. - № 38/1-2- - С. 173. 2 Офіційний вісник України. - 1999. -,№ 26. ~ Ст. 1243; 2002. - №16. - Ст. 891.

Глава 10

виток виноградарства, садівництва й хмелярства. Розпорядни­ками цих коштів є місцеві органи виконавчої влади. Централь­ний орган виконавчої влади, що здійснює державну політику в сфері виноградарства, садівництва й хмелярства, розпоряджаєть­ся 70% коштів від збору. Суми збору, що надходять на спеці­альний рахунок Державного казначейства України, розподіля­ють у співвідношенні: 70% — на розвиток виноградарства, 30% - на розвиток садівництва й хмелярства.

ЄДИНИЙ ЗБІР, ЩО СПРАВЛЯЮТЬ У ПУНКТАХ ПРОПУСКУ ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ

Зазначений платіж є загальнодержавним збором, що визна­чено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його сплату провадять на підставі Закону України «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кор­дон України* від 4 листопада 1999 року¹. Порядок справляння єдиного збору визначає Кабінет Міністрів України.

Єдиний збір встановлено щодо транспортних засобів вітчиз­няних та іноземних власників, які перетинають державний кор­дон України, справляють за здійснення в пунктах пропуску через державний кордон України відповідно до законодавства України митного при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного й екологічного контролю вантажів і транспортних засобів; за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням установлених розмірів загальної маси, осьових навантажень і (або) габаритних параметрів.

Отже, єдиний збір складається з:

і) плати за здійснення передбачених вищевказаним Зако­ном видів контролю вантажу й транспортного засобу;

2) плати за проїзд транспортного засобу автомобільними
дорогами;

3) додаткової плати за проїзд автомобільного транспортного
засобу з перевищенням встановлених загальної маси, осьових
навантажень і (або) габаритних параметрів.

Платниками єдиного збору можуть бути такі суб'єкти:

Правові основи оподаткування в Україні

1) власник транспортного засобу й вантажу;

2) перевізник вантажу;

3) інша особа, вповноважена власником або перевізником.
Законодавством також передбачено випадки, коли єдиний

збір не справляють. Ними є: 1) перетинання державного кор­дону авіаційними н водними транспортними засобами, заліз­ничними вагонами без вантажу, залізничними пасажирськими вагонами, легковими автомобілями; 2) транзит вантажу, що не підлягає пропуску через митний кордон, І який перевантажують на Інший транспортний засіб у зоні митного контролю пун­кту пропуску, який є одночасно пунктом ввезення й вивезення цього вантажу; 3) в'їзду та виїзду транспортного засобу в ме­жах одного пункту пропуску через державний кордон без пере­тинання митного кордону; 4) переміщення товарів трубопро­відним транспортом і лініями електропередачі. Окрім цього, єдиний збір не справляють із транспортних засобів, якими перевозять вантажі гуманітарної допомоги, якщо товаросу­провідні документи оформлено на отримувачів гуманітарної до­помоги в Україні, яких внесено до Єдиного реєстру таких отри­мувачів.

Ставки збору залежать від виду транспортного засобу, міст­кості або загальної маси транспортного засобу з вантажем, ре­жиму переміщення й встановлені в євро. Але цей платіж спла­чують у національній валюті України за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день сплати цього збору. Єдиний збір не може перевищувати вартість витрат, пов'я­заній із здійсненням митного під час транзиту вантажів і транс­портних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного й екологічного контролю вантажів і транспорт­них засобів, і витрат, пов'язаних із відновленням автомобіль­них доріг.

Єдиний збір справляють одноразово, залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит), за єдиним платіжним доку­ментом, форму й порядок заповнення якого затверджує Держмитслужба.

Єдиний збір у повному обсязі перераховують до Державно­го бюджету України.

Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 51. — Ст. 454.

Глава 10

Правові основи оподаткування в Україн і

ЗБІР ЗА ВИКОРИСТАННЯ РАДІОЧАСТОТНОГО РЕСУРСУ УКРАЇНИ

Збір за використання радіочастотного ресурсу є загально­державним збором, що передбачено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його справляння здійснюють на підставі Закону України «Про радіочастотний ресурс України» від 1 червня 2000 року¹.Справляння цього збору має на мсті формування джерела коштів на фінансування заходів щодо ефективного використання радіочастотного ресурсу в Україні.

Платниками є користувачі радіочастотного ресурсу, а саме - юридичні або фізичні особи, діяльність яких пов'язано з викори­станням радіоелектронних засобів та/чи радіовипромінювальних пристроїв. Об'єкт оподаткування - 1 МГц смуги радіочастот.

Ставки збору за використання радіочастотного ресурсу вста­новлює Кабінет Міністрів України не частіше одного разу на рік у гривнях окремо для кожного регіону України (Автоном­ної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя) й залежать від виду радіозв'язку та діапазону радіочастот.

Збір сплачують з дати фактичного використання радіочас­тотного ресурсу України щомісяця до 15 числа кожного поточ­ного місяця. Суму платежу розраховують платники самостійно, відповідно до розмірів встановлених ставок і ширини смуги радіочастот, визначеної в ліцензії на використання радіочас­тотного ресурсу України.

Кошти, що надходять від користувачів радіочастотного ре­сурсу України у вигляді зборів, зараховують до Державного бюджету України.

ЗБОРИ ДО ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Цей платіж є загальнодержавним збором, що визначено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його сплату провадять на підставі Закону України «Про Фонд гарантуван­ня вкладів фізичних осіб» від 20 вересня 2001 року³.

Платникам збору є учасники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб — банки -- юридичні особи, які зареєстровано в

Державному реєстрі банків, що веде Національний банк Украї­ни, та мають банківську ліцензію на право здійснювати бан­ківську діяльність. Окрім того, такі суб'єкти повинні викону­вати встановлені Національним банком України економічні нор­мативи щодо достатності капіталу й платоспроможності та можуть виконувати свої зобов'язання перед вкладниками.

Законодавством виокремлено такі види збору до Фонду га­рантування вкладів фізичних осіб; початковий, регулярний, спеціальний. Початковий збір встановлено в розмірі 1% за­реєстрованого статутного капіталу банку. Його сплачують банки-учасники протягом 30 календарних днів із дня отримання банківської ліцензії на здійснення банківської діяльності.

Регулярний збір встановлено в розмірі 0,25?Ь загальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки, за ста­ном на Зі грудня року, що передує поточному, та 30 червня поточного року. Отже, нарахування регулярного збору здійсню­ють банки-учасники двічі на рік. Сплату його здійснюють щок­вартально рівними частками до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом.

Спеціальний збір встановлюють у разі, якщо поточні до­ходи Фонду £ недостатніми для виконання ним у повному об­сязі своїх зобов'язань щодо обслуговування н погашення за­лучених кредитів, спрямованих на відшкодування коштів вкладникам банків-учасників Фонду. Рішення про встанов­лення спеціального збору приймає адміністративна рада Фон­ду за погодженням із Національним банком України. Внесен­ня спеціального збору банками-учасниками проводять у стро­ки й згідно з умовами, що також встановлює адміністративна рада Фонду. Законодавством встановлено тільки загальний розмір спеціальних зборів, які мають сплатити банки-учасни­ки протягом року він не повинен перевищувати розмір щорічного регулярного збору.

ГАСТРОЛЬНИЙ ЗБІР

Цей загальнодержавний збір встановлено Законом України «Про гастрольні заходи в Україні» від 10 липня 2003 року¹. Платниками збору за проведення гастрольних заходів на те-

' Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №36. – Ст. 298. 2 Там само - 2002. -.№5. - Ст. 30.

Відомості Верховної Ради Укріпи - 2004. - № 7. - Ст. 56.

Глава 10

Правові основи оподаткування в Україні

риторії України є організатори гастрольних заходів, за винят­ком організаторів благодійних гастрольних заходів.

Об'єктом оподаткування є виручка від реалізації квитків на гастрольний захід.

Ставку збору встановлено в розмірі 3% об'єкта оподатку­вання.

Платники цього збору протягом 10 календарних днів Після лати проведення гастрольного заходу подають до органу дер­жавної податкової служби за місцем його проведення розраху­нок збору за формою, встановленою центральним податковим органом. Збір сплачують одним платіжним дорученням протя­гом двадцяти календарних днів, наступних за датою проведен­ня гастрольного заходу, якою вважають дату його фактичного завершення.

Надходження від збору розподіляють так: 30% нарахованих сум залишають на спеціальних рахунках управлінь Державно­го казначейства в Автономній Республіці Крим і в областях і використовують на підтримку гастрольних заходів у зазначе­них регіонах; 70% перераховують на спеціальний рахунок Дер­жавного казначейства України й використовують на підтримку гастрольних заходів вітчизняних гастролерів на загальнодер­жавному рівні.

ПЛАТА ЗА ТОРГОВИЙ ПАТЕНТ

З 1998 року в Україні почали з'являтися альтернативні фор­ми оподаткування, до яких належать: здійснення підприємниць­кої діяльності з придбанням спеціального патенту1 та спрощена система оподаткування, обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва. Обидва способи передбачають можливість доб­ровільного обрання. Стосовно фіксованого сільськогосподарсь­кого податку, то він, хоч і передбачає спрощене оподаткуван­ня,але його застосовують не за вибором платника. Іншими сло­вами, він не є альтернативним.

Визначення платників щодо сплати за патенти наведено в п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 року²: суб'єк-

тами правовідносин, що підлягають регулюванню за цим Зако­ном, є юридичні особи й суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, — резиденти и нерези­денти, а також їхні відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва й ін.), які займаються підприємницькою діяль­ністю, передбаченою ч. 1 ст. 1 Закону.

Відповідно до наведеного визначення, є три групи платників: — юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми господарювання її форми власності;

- громадяни - підприємці;

- відокремлені підрозділи (філії, відділення тощо), проте
ні місце їхнього розташування, ні наявність окремого банків­-
ського рахунку чи відокремленого балансу в цьому випадку зна­-
чення не мають.

Обов'язковою умовою, за якої перераховані категорії рези­дентів і нерезидентів класифікують як суб'єктів патентування, є здійснення ними кожного з видів діяльності, яка підлягаєпатентуванню.

Об'єкт патентування містить у собі чотири укрупнених види підприємницької діяльності.

1. Торговельна діяльність за готівкові кошти й по кредит-
ним карткам на території України. Слід звернути увагу, що
об'єктом патентування є не тільки роздрібна торгівля, а вся
торгова діяльність, під якою відповідно до Порядку заняття
торговою діяльністю і правилами торгового обслуговування
населення, які затверджено постановою Кабінету Міністрів
України від 8 лютого 1995 року¹, розуміють роздрібну й оптову
торгівлю, а також діяльність у торгово-виробничій сфері (гро­-
мадське харчування).

2. Діяльність із надання побутових послуг.

Об'єктом регулювання згідно зі ст. З Закону про патенту­вання є діяльність із надання побутових послуг, під якими ро­зуміють «діяльність, пов'язану з наданням платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівкові кошти, а також із використанням інших форм розрахунків, включаючи Кредитні картки».

¹ 3 червня 2003 року придбання спеціального патенту скасовано. 2 Відомості Верховної Ради України. - 1996 - № 20 - Ст. 82.

1 Зібрання постанов Уряду України. - 1995 - № 5. - Ст. 118.

3. Діяльність із обміну готівкових валютних цінностей (вклю­- чаючи операції з готівковими платіжними засобами, виражени­- ми в іноземній валюті, та з кредитними картками). Під торгівлею готівковими валютними цінностями слід ро­зуміти продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжних засобів, виражених у іноземній валюті (в тому числі дорожніх, банківських і персональних чеків), а також операціїдебетування кредитних (дебетових) карток у обмін на валюту України, інших готівкових платіжних засобів, виражених у валюті України, а також у обмін на іншу іноземну валюту. 4. Діяльність із надання послуг у сфері грального бізнесу. Варто відзначити, що в Законі про патентування (п. 5.2 ст. 5) застосовано спеціальне (яке використовують тільки в цілях цього Закону) визначення грального бізнесу: під гральним бізнесом слід розуміти діяльність, пов'язану з влаштуванням казино, інших гральних місць (будинків), гральних автоматів із гро-­ шовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) і розиграшів із видачею грошових виграшів у го­- тівковій або майновій формі. Наведений перелік об'єктів оподаткування є вичерпним, і ніякі інші види діяльності патентуванню не підлягають. Оплату провадять щомісяця, до 15 числа місяця, який пере­дує звітному. Під час придбання патенту вносять одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць (остан­ній місяць дії патенту). У випадку, якщо торговий патент набу­вають не з початку місяця, розмір плати за перший місяць виз­начають пропорційно кількості календарних днів із дня при­дбання торгового патенту до кінця місяця. При придбанні патенту після 15 числа місяця одночасно оплачують вартість торгового патенту за наступний звітний місяць. §11. Місцеві податки й збори До певного часу в Україні не було чіткої законодавчої ви­значеності щодо місцевих податків І зборів. Етапним статі 1993 рік, коли було прийнято Декрет Кабінету Міністрів Ук­раїни «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року1. ______________ Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №30. – Ст.. 336.

Глава 1 о

Правові основи оподаткування в Україні

Пізніше Законом України від 16 червня 1993 року було внесено низку змін у Декрет. Основний зміст цього специфічного нор­мативного акту полягає в характеристиці конкретних видів по­датків і зборів, а кілька заключних статей розкривають механізм їхнього обчислення, вилучення, компетенції місцевих органів самоврядування.

Перш ніж перейти до конкретної характеристик» окремих податків і зборів, слід відзначити, що в основу цього переліку буде покладено класифікацію, яка ґрунтується на ст. 15 Зако­ну України «Про систему оподаткування» і статтях 2 — 17 Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збо­ри». Справа в тому, що низка загальнодержавних податків, зазначених у ст. 14 Закону України «Про систему оподаткуван­ням, також надходить до місцевих бюджетів (податок із до­ходів фізичних осіб, плата за землю, податок на промисел). Однак, компетенцію місцевих органів самоврядування не по­ширено на ці податкові важелі.

Збір за паркування автотранспорту. Платники - юридичні й фізичні особи, які паркують автомобілі в спеціаль­но відведених або обладнаних місцях. Об'єкт обкладання — одна година паркування автотранспорту. Сплачує водій на місці паркування. Ставка (граничний розмір) - 3% неоподатковува­ного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1% у віддалених місцях. Облік платників визначають органи місцевого самоврядування. Джерело оплати — собівартість про­дукції (робіт, послуг) або особисті кошти. Подібний механізм передбачає й податкова система Російської Федерації.

Ринковий збір. Платники — юридичні й фізичні особи, що реалізують сільськогосподарську та промислову продукцію. Об'єкт обкладання - торгівельне місце (на ринках, у павіль­йонах, на майданчиках, із автомашин). Ставка податку: для фізичних осіб — 20% мінімальної заробітної плати; для юри­дичних осіб — 3 мінімальні заробітні плати. Й у першому, й у Другому випадках за наданою схемою нараховують податкові відрахування за кожний день торгівлі. Облік платників веде адміністрація рийку. Термін сплати - до початку реалізації про­дукції, а термін перерахування збору до бюджету визначають рішенням місцевого органу самоврядування. Джерело сплати - собівартість продукції або особисті кошти.

Глава 10

Кабінетом Міністрів України рекомендовано змінити макси­мальні ставки місцевих податків на граничні (мінімальну й мак­симальну) межі цих ставок. Наприклад, ринковий збір має складати від 10 до 20% неоподатковуваного мінімуму доходів у столиці; від 5 до 20% — у містах; від 3 до 15% — в інших населених пунктах. Для іноземних юридичних осіб відповідно: від 2 до 3 неоподатковуваних мінімумів — у столиці; від 1 до 2 -у містах; від 0,5 до 1 в інших населених пунктах. Розмір ринкового збору диференціюють залежно від ринку,його місце­знаходження й виду продукції.

Ринки перераховують до місцевого бюджету на рахунок міськфінуправління 50% зібраного ринкового збору, але не менше середньомісячної індикативної суми ринкового збору. 50% рин­кового збору й середньомісячний збір, що залишився, І кошти, зібрані понад середньомісячної Індикативної суми, залишають у розпорядженні ринку Й використовують:

30% — на розвиток ринку;

20% — на покриття витрат із утримання ринку.

Збір за видачу ордера на квартиру. Платник - отримувач ордера. Об'єкт обкладання -- послуги, пов'язані з видачею ордера. Ставка 30% неоподатковуваного мініму­му. Облік платників здійснюють органи обліку й розподілу житла. Цей збір сплачують до бюджету через установи банків до отримання ордера. Джерело оплати — особисті кошти от­римувача ордера.

Збір із власників собак. Платники — громадяни — влас­ники собак, які проживають у будинках державного й громад­ського житлового фонду та приватизованих квартирах, Об'єкт обкладання за кожну собаку (крім службових) щорічно. Ставка (граничний розмір) - 10% неоподатковуваного мініму­му на момент нарахування збору. Облік платників визначають місцеві органи самоврядування, що влаштовують комісійні відра­хування для компенсації витрат щодо проведення обліку плат­ників. Джерело сплати - - особисті кошти платників.

Курортний збір. Платники - - громадяни, які перебува­ють у курортній місцевості. Об'єкт обкладання -- проживання в межах курортної місцевості. Ставка — не більше 10% неопо­датковуваного мінімуму. Облік платників здійснюють адміні­страції готелю, квартирно-посередницькі організації, органи

Правові основи оподаткування в Україні

внутрішніх справ, які контролюють дотримання паспортного режиму. Утримують під час реєстрації не пізніше 3-добового терміну з дня прибуття чи під час поселення в приватному житлі громадян. Джерело оплати — особисті кошти платників. Цей вид збору передбачає широкий перелік пільгових звільнень (ст. 7 вказаного Декрету).

Збір за участь у бігах на іподромі. Платники юридичні й фізичні особи, то виставляють своїх коней на іпод­ромі в змаганнях комерційного характеру. Об'єкт обкладання - за кожного коня, виставленого на змаганнях комерційного ха­рактеру. Гранична ставка збору - 3 неоподатковуваних мі­німуми. Облік платників здійснює адміністрація іподромів. Утримують із платників до початку змагань. Механізм перера­хування його до бюджету визначають місцевими органи само­врядування. Оплачують за рахунок прибутку (доходу).

Збір за виграш на бігах. Платники — особи, що вигра­ли на тоталізаторі під час гри на іподромі. Об'єкт обкладання - сума виграшу. Гранична ставка — не більше 6% від суми вигра­шу. Облік платників здійснює адміністрація іподромів, яка й утримує збір під час видачі їм виграшів. Терміни перерахуван­ня до бюджету визначають місцеві органи самоврядування. Джерело сплати -- особисті кошти громадян.

Збір із осіб, що беруть участь у грі на тоталі­заторі на іподромі. Останній із трьох зборів, що мають схожу сферу застосування. Платники — особи, які беруть участь У грі на тоталізаторі на іподромі. Об'єкт обкладання — плата за участь у грі на тоталізаторі в формі відсоткової надбавки до плати за участь у грі. Гранична ставка не повинна перевищува­ти 5% від суми цієї надбавки. Облік платників здійснює адміні­страція Іподромів. Збір утримують під час придбання квитків на участь у грі та в строки, затверджені місцевими органами самоврядування, перераховують до бюджету. Сплачують за рахунок особистих коштів громадян.

Податок із реклами. Платники — юридичні й фізичні

особи, що рекламують свою продукцію чи діяльність. Об'єкт

обкладання - вартість послуг за встановлення та розміщення

реклами. Гранична ставка - 0,1% вартості послуг за одноразо-

ву рекламу й 0,5% -- за розміщення реклами на тривалий час. Облік платників проводять органи, на які покладено функції

Глава 1 о

Правові основи оподаткування в Україні

^29

розміщення реклами. Сплачують під час оплати послуг. Дже­рело сплати — за рахунок собівартості продукції (робіт, по­слуг) або за рахунок особистих коштів.

Збір за право на використання місцевої символі­ки. Платники — юридичні й фізичні особи, що використову­ють місцеву символіку з комерційною метою. Об'єкт обкладан­ня -- вартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг із використанням місцевої символіки. Граничний розмір збору — 0,1% вартості виробленої продукції з використанням місцевої символіки для юридичних осіб і з громадян - до 5 неоподатковуваних мінімумів. Облік платників здійснюють органи місцевого самоврядування, що віщають дозвіл на вико­ристання символік». Джерело сплати - собівартість продукті (робіт, послуг) або особисті кошти платника.

Збір за право на проведення кіно- й телезйомок. Платники - комерційні кіно- й телеорганізації, в тому числі закордонні, під час зйомок яких потрібні додаткові заходи. Об'єкт обкладання витрати на проведення додаткових за­ходів. Граничний розмір збору не має перевищувати фактич­них витрат на проведення таких заходів. Сплачують за раху­нок доходів кіно- й телеорганізацій. Конкретні механізми реалі­зації затверджують місцеві органи самоврядування.

Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсних розпродажів і лотерей. Платники - юридичні й фізичні особи, що мають дозвіл на проведення аукці­онів,конкурсних розпродажів і лотерей. Об'єкт обкладання - вартість заявлених на місцеві аукціони, лотереї тощо товарів, відповідно до їхньої початкової ціни чи суми,на яку випуска­ють лотерею. Гранична ставка -- 0,1% від вартості чи від суми товарів, на яку випускають лотерею; граничний розмір збору за право проведення лотерей -- 3 неоподатковуваних мінімуми. Платників визначають органи місцевого самоврядування, що видають дозволи на проведення місцевих аукціонів, конкурс­них розпродажів і лотерей. Стягують збір за 3 дні до проведення аукціону тощо або під час отримання дозволуна випуск лотерей. Джерело сплати - за рахунок прибутку (доходів), що залишається в розпорядженні юридичних осіб і громадян.

Комунальний податок. Платники юридичні особи, за винятком бюджетних і планово-дотаційних сільгосппід-

приємств. Об'єкт обкладання — річний фонд оплати праці, роз­рахований відповідно до мінімального розміру заробітної пла­ти. Гранична ставка - 10% річного фонду оплати праці. Облік здійснюють податкові інспекції па місцях. Джерело сплати - прибуток (дохід), що залишається в розпорядженні юридич­них осіб. З 20 січня 1995 року по Харківській області станку збільшено в 10 разів.

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі. Платники -- юридичні й фізичні особи, що реалізу­ють продукцію. Об'єкт - оформлення й видача дозволів на торгівлю в спеціально відведених місцях.Граничний розмір збору — 20 неоподатковуваних мінімумів для суб'єктів, що постійно торгують, і 1 неоподатковуваний мінімум у день за одноразову торгівлю. Облік здійснюють організації, що воло­діють подібними правами. Сплачують за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні юридичних осіб чи особистих коштів громадян.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

/. 2. З- 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. ?7. 12. 13.

Співвідношення державних доходів і доходів бюджетів.

Податкова система України.

Поняття й рівні податкового тиску.

Податок як правова категорія.

Класифікація податків і зборів.

Правовий механізм податку та його елементи.

Податок на додану вартість.

Акцизний збір.

Податок на прибуток.. Прибутковий податок із громадян.

Плата за землю.

. Податок із власників транспортних засобів. Загальнодержавні збори. Місцеві податки й збори.

Глава 11

ПРАВОВА ПРИРОДА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ. ДЕРЖАВНА ПОЗИКА

В усіх цивілізованих державах основним» методами мобілі­зації державних доходів є податки, позик» й емісії. Другим за своїм фінансовим значенням методом мобілізації державних доходів є позика. На сьогодні всі розвинуті держави зверта­ються до позик. Це пов'язано зі значним збільшенням бюджет­ного дефіциту, можливою наявністю розриву між податковими надходженнями та бюджетними витратами, тобто в умовах рин­кової економіки державна позика стає обов'язковим елементом фінансової діяльності держави. Правильне й розумне застосу­вання механізму державної позики є засобом збільшення фінан­сових можливостей держави та важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку країни, але необґрунтоване його використання може зумовити суттєве зростання податкового тиску в державі, витоку капіталів, сприяти дестабілізації еко­номіки.

Слово «позика» виникло від латинського «сreditum» — по­зичка. В тлумачному словнику В. Даля поняття «позика» роз­крито як довіра, віра в борг, дача й прийом грошей або товарів на рахунок, на певний термін¹.

У теорії фінансового права державну позику розглядають у двох значеннях: як економічну та як правову категорію². Як еко­номічна категорія позика являє собою систему грошових відно­син, що виникають у зв'язку з залученням державою на добро­вільних засадах для тимчасового використання вільних коштів юридичних і фізичних осіб. Економічна сутність державної по­зики зводиться до того, що тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб акумулює на умовах зворотності й платності та

' Див. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка. М., 1979. - Т 2. - С. 189.

² Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. – М.: Юристь, 2001. - С. 445.

Прав ова природа державного боргу. Державна позика___ 231

використовує держава як позичковий капітал. Таким чином, дер­жавна позика становить, з економічного погляду, одну з форм обігу позичкового капіталу й зводиться до вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту.

Як правова категорія позика - це урегульовані правовими нормами відносини з акумуляції державою тимчасово вільних коштів юридичнім і фізичних осіб на принципах добровільності, терміновості й зворотності з метою покриття бюджетного дефі­циту та регулювання грошового обігу. Вільні кошти в населен­ня можуть утворюватися з низки причин: 1) через не­рівномірність виплат» заробітної платні й інших видів доходів, гонорарів, дивідендів із цінних паперів тощо; 2) ненасиченість товарного ринку при незбалансованій економіці; 3) нагромад­ження коштів для придбання дорогих речей тривалого користу­вання. В юридичних осіб, окрім вищезгаданих причин, тимча­сово вільні кошти утворюються внаслідок тривалого виробни­чого циклу, сезонного характеру робіт, нерівномірності великих капітальних вкладень. Резервні й страхові фонди також мо­жуть бути джерелом тимчасово вільних коштів.

Але в теорії фінансового права відзначають і ширший зміст позики. Наприклад, деякі автори стверджують, що дуже часто відносини позики зводяться до надання тимчасово вільних коштів на визначених умовах (платності, терміновості, зворотності тощо) позичальникам. Це не зовсім правильно. Відносини по­зики (незалежно від форми: державної чи банківської) об'єктив­но поєднують два взаємозалежних процеси. З одного боку, це залучення, акумуляція тимчасово вільних коштів, нагромад­ження їх у кредиторів. З іншого боку, це надання вже зосеред­жених коштів позичальникам¹.

Кошти, залучені на основі державної позики, надходять у розпорядження державної влади, що перетворює їх на додаткові фінансові ресурси. Мобілізовані таким чином кошти насамперед має бути призначено для покриття бюджетного дефіциту. Бюд­жетне законодавство України цілком відповідає цьому теоретич­ному принципу. На підставі ст. 15 Бюджетного кодексу України «джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні

'Див.: Воронова Л. К., Кучерявенко Н. П. Финансовое право: пособие. - Харьков: Легас, 2003. - С. 236-237.

Правова природа державного боргу. Державна позика

внутрішні і зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні і зовнішні запо­зичення органів місцевого самоврядування... Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами по­точних видатків держави, за винятком випадків, коли це необ­хідно для збереження загальної економічної рівноваги».

Позичкові відносини, за яких держава виступає як пози­чальник коштів — це класична форма державної позики. Од­нак держава може виступати н як кредитор, надаючи позики юридичним і фізичним особам, іноземним державам і міжна­родним організаціям, і як гарант у тих випадках, коли вона бере на себе відповідальність за виконання зобов'язань фізич­них і юридичних осіб. У зв'язку з цим розрізняють внутрішню державну позику, внаслідок якої утворюється внутрішній дер­жавний борг, і зовнішню державну позику, в ході якої утворюється зовнішній державний борг.

Держава бере участь у відносинах із державної позики в особі відповідних органів влади, Так, ст. 15 Бюджетного ко­дексу України встановлено, що Кабінет Міністрів може брати позики в межах, визначених Законом про Державний бюджет України. В ст. 16 Бюджетного кодексу України деталізовано, що право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх за­позичень у межах і на умовах, передбачених Законом про Дер­жавний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів за дорученням Кабінету Міністрів. Суб'єктом право­відносин з державної позики є також Національний банк, який готує пропозиції Кабінету Міністрів України для здійснення політики в цій сфері та виконує операції щодо обслуговування, розміщення боргових зобов'язань, їхнього погашення й випла­ти доходів кредиторам¹.

Як один із видів позики2, державну позику надають на умо­вах платності й зворотності. Через певний період часу надані в

¹ Про Національний банк України: Закон України від 20 травня 1999 р. // Відомості Верхової Ради України. - 1999. - № 29. - Ст. 238

' В юридичній літературі, крім державної, виділяють банківську по­зику. Але цей інститут не є предметом вивчення галузі фінансового пра­ва. Між цими видами позичок с принципові відмінності, які полягають у методі правового регулювання. Див. детальніше: Державні фінанси: Навч. посібник / За ред. В. М. Федосова. С. Я. Огородника і В. А. Суторминої. - К-: Либідь, 1991. - С. 220-221.

борг кошти повертають із відсотками. Отже, позики як прак­тичне втілення механізму державної позики не є доходом дер­жави, тому що підлягають поверненню.

Засобом для погашення відсотків за користування держав­кою позикою служать податкові надходження. Державні по­зики сьогодні - - це податки завтра. Деякі платники податків є власниками державних цінних паперів. Вони отримують відсотки за цими паперами й разом З тим сплачують податки, що частково йдуть на виплата державних позик. У зв'язку з цим відзначимо основні відмінності між податками й позика­ми: податки безповоротно сплачують державі, в той час як запозичені кошти підлягають поверненню; податки мають при­мусовий характер, а позики переважно добровільний; подат­кам притаманний однобічний рух коштів, а у випадку надання позики держава видає зустрічні фінансові зобов'язання; пози­ки збільшують державні витрати, тобто функціонування дер­жавної позики обумовлює утворення державного боргу, в той час як податки не вимагають додаткових витрат на відшкоду­вання.

Суспільне значення державної позики полягає в її фіскальній і перерозподільчій функціях. Позитивний вплив фіскальної функції державної позики -- це рівномірний розподіл податко­вого тягаря за часом. Вага податкового тягаря, що розповсю­джується на інші покоління, залежить від термінів запозичен­ня коштів і відсотків за позикою, які сплачує позичальник. Перерозподільча функція державної позики зводиться до того, що при проведенні правильної позичкової політики може бути вилучено з обігу значні вільні кошти, які держава перерозпод­ілить між галузями народного господарства, підприємствами й іншими суб'єктами, що хазяйнують, і мають суттєве соціальне та економічне значення для суспільства.

Держава використовує позику й для регулювання грошово­го обігу. В умовах інфляції державні позики як основна форма державної внутрішньої позики тимчасово зменшують платосп­роможний попит населення, тому що з обігу вилучають над­лишкові грошові знаки. Однак, при непродуктивному викорис­танні мобілізованих за допомогою державної позики коштів погашення можуть бути нові позики. Розміщення

Глава 11

нових державних позик для погашення заборгованості за вже випущеними називають рефінансуванням державного боргу.

Державну позику безпосередньо пов'язано з такою фінансо­во-правовою категорією, як державний борг. Державний борг росте в різних країнах різними темпами. Однак, перевищення державного боргу над валовим національним продуктом більше ніж у 2,5 рази вважають небезпечним для стабільності еконо­міки, особливо для стійкого грошового обігу.

У теорії фінансового права під державним боргом (чи за­боргованістю) розуміють всю суму випущених, але не погаше­них державних позик із нарахованими відсотками, які має бути за ними виплачено до визначеної дати або за визначений термін¹. Н. І. Хімічева виділяє матеріальний зміст державного боргу - це загальна сума заборгованості держави з непогашеними бор­говими зобов'язаннями й невиплаченими за ними відсотками. Разом з тим державний борг як матеріальну категорію поділя­ють на капітальний (зазначений вище) та поточний, тобто дер­жавний борг, що становить собою суму витрат держави за всіма борговими зобов'язаннями, термін погашення яких уже настав². Законодавче визначення державного боргу закріплено в ст. 2 Бюджетного кодексу України. В зв'язку з цим можна виділити й правовий аспект змісту державного боргу. Державний борг (борг Автономної Республіки Крим або борг місцевого само­врядування) — це загальна сума заборгованості держави (Ав­тономної Республіки Крим або місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'я­зань держави (Автономної Республіки Крим або місцевого са­моврядування), разом із борговими зобов'язаннями держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають у дію в результаті виданих гарантій за позиками або зобов'я­заннями, що виникають на підставі законодавства або догово­ру. З цього визначення державного боргу зрозуміло, що йдеть­ся і про внутрішній, і про зовнішній державний борг.

Законодавче визначення стосується тільки внутрішнього дер­жавного боргу, яке закріплено в ст. 1 Закону України «Про

¹ Див.: Брайчева Т. В. Гасударственные финансы — СПб.: Питср,

2001. - С. 183.

² Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И, Химичева. -- М.:

Юристь, 2002. -С 450.

Пра вова природа державного боргу. Державна позика___ 235

державний внутрішній борг України» від 16 вересня 1992 року¹, де його визначено як строкові боргові зобов'язання Уряду Ук­раїни у грошовій формі. Цей нормативний акт визначає відно­сини з внутрішнього державного боргу. Державний внутрішній борг гарантовано всім майном, що перебуває в загальнодер­жавній власності. Державний внутрішній борг України скла­дається із заборгованості минулих років і заборгованості, що знов виникає за борговими зобов'язаннями Уряду України. До боргових зобов'язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання в грошовій формі, гарантовані Урядом, а також отримані ним позики. До складу боргових зобов'язань Уряду України включено також частину боргових зобов'язань Уряду колишнього СРСР, прийнятих на себе Ук­раїною.

Залежно від терміну дії, розрізняють короткостроковий (до 1-го року), середньостроковий (від 1-го до 5-ти років) і довго строковий (5 і більше років) державний борг. Найважчими ч короткострокові борги. За ними незабаром доводиться випла­чувати основну суму з відсотками. Таку заборгованість можна пролонгувати (продовжити), але це пов'язано з виплатою відсотків. Державні органи намагаються консолідувати корот­кострокову й середньострокову заборгованість, тобто пе­ретворити її в довгострокові борги, відклавши на тривалий термін виплату основної суми й обмежуючись щорічною виплатою відсотків.