Фінансове право як галузь права

§ 1. Предмет фінансового права

Організація, управління, контроль у галузі фінансової діяль­ності держави передбачає чітку правову врегульованість відно­син руху публічних фінансових ресурсів. Це означає визначеність під час виділення об'єкта регулювання, системи суб'єктів відно­син, їхніх повноважень, прав і обов'язків. Зводити фінансово-правове регулювання виключно до руху коштів не зовсім пра­вильно. Ці відносини є предметом декількох галузей права. Пред­метом фінансового права є тільки відносини, що регулюють рух публічних фінансів, які утворюються в зв'язку з функціонуван­ням державних фінансів, фінансів територіальних громад. Та­ким чином, фінансове право становить сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в сфері формування, розподілу й використання централізованих і децентралізова­них грошових фондів держави й територіальних громад. Саме такий підхід лежить в основі визначення предмета фінансово-правового регулювання, формування меж цієї галузі.

Фінансове право можна аналізувати в декількох площинах: як галузь права; як науку; як навчальну дисципліну. Як галузь права фінансове право належить до публічних галузей. Однак його публічний характер передбачає свій предмет регулюван­ня, особливості методу, які не властиві іншим галузям, і цим виокремлюють царину однорідних суспільних відносин.

Відносини, що становлять предмет фінансового права, відрізняються низкою рис:

1) складаються в сфері фінансової діяльності держави;

2) реалізуються в процесі руху (формування, розподілу й
використання) грошових фондів публічного характеру;

3) об'єктом відносин є грошові фонди держави й терито­-
ріальних громад;

4) припускають виключну роль держави в цих відносинах.
Таким чином, предметом фінансового права є суспільні

відносини в сфері фінансової діяльності держави й територі­альних громад із приводу формування, розподілу й викорис-

Фінансове право як галузь права

40_____________________________________

тання централізованих і децентралізованих фондів публічних

фінансів.

У фінансових правовідносинах найбільш чітко, порівняно з

іншими правовідносинами, прослідковується державно-владна й майнова сторони. Відносини з приводу публічних фінансів є владно-майновими. З одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями й контролює надходження коштів у бюджет. З іншого боку, ці відносини регулюють фор­мування власності держави, хоча спочатку й у специфічній гро­шовій формі. Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різний ступінь прояву владного характеру методу правового регулювання, що відмежовує фінансове пра­во від інших галузей¹. Рівень прояву владного характеру доз­воляє визначити й специфіку правовідносин. Основною особ­ливістю методу регулювання цієї групи відносин є відсутність права оперативної самостійності суб'єктів. Права й обов'язки відносин регламентовано однозначно, без будь-яких варіантів і переважно імперативними нормами.

Аналізуючи предмет фінансового регулювання, потрібно враховувати фундаментальне положення Ю. А. Ровинського про зміст фінансових правовідносин як владно-майнових, яке використовують у роботах практично всі фахівці в цій галузі й через загальновідомість найчастіше навіть без виносок. Але потрібно- звернути увагу саме на нерозривність відносин влади й специфічних майнових відносин, регулювання яких здійсню­ється як єдине ціле. Показовим щодо цього є порівняння з ад­міністративними й цивільними правовідносинами. Саме в них дуже часто розчиняються, змішуються фінансово-правові відно­сини, але розмежування цих галузей і повинне будуватися саме з погляду владно-майнових відносин.

Адміністративні правовідносини — владні.

Цивільні правовідносини — майнові.

Фінансові правовідносини — владно-майнові.

Якщо адміністративно-правове регулювання спрямовано на управління державою певними галузями, цивільно-правове — охоплює майнові відносини, то фінансово-правове регулюван­ня визначено:

¹ Див.: Ровинский Е. А. Основные вопросы теории советского финан-сового права. - М.: Изд-во МГУ, 1960. - С. 135-139.

— з одного боку, майновим характером особливого роду,
який визначено тим, що власником майна є держава, й існує це
майно в специфічній формі — централізованих і децентралізо-­
ваних грошових фондів;

— з іншого боку, владним характером, який визначено тим,
що реалізацію владних повноважень здійснює сам власник
коштів. Саме єдність владно-майнових засад і дозволяє відме­-
жувати фінансово-правові відносини, визначити їхню єдність і
на основі такого підходу відмежувати однорідні відносини, що
є предметом регулювання.

Незважаючи на однорідний характер, фінансові відносини припускають деталізацію їх за видами, що й є основою різних типів класифікації фінансових відносин¹. Класифікувати фінан­сові відносини можна за кількома напрямами:

1) залежно від стадії руху грошових фондів (формування,
розподіл, використання грошових ресурсів, контроль);

2) залежно від характеру фінансово-правових інститутів
(бюджетні, податкові, валютні тощо)

3) залежно від суб'єктного складу відносин (можливі різні
варіації відносин, учасниками яких, насамперед, виступають:
держава, територіальні громади, державні органи, юридичні та
фізичні особи).

Проте видова своєрідність кожної групи фінансових відно­син не виключає їхнього основного загального змісту — утво­рення, розподіл і використання публічних грошових фондів. Держава забезпечує планомірність у цій галузі, гарантує й реа­лізує загальні принципи та форми фінансової діяльності, мето­ди регулювання. Акцент на фінансово-правовому аспекті відно­син визначено кількома моментами:

1) за рахунок фінансових ресурсів забезпечено виконання
майже всіх функцій держави;

2) саме за рахунок фінансових відносин забезпечено форму-­
вання централізованих і децентралізованих грошових фондів;

3) на основі нормативних актів відбувається рух публічних
грошових фондів.

¹ Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М.: Юристь, 1999. — С. 37 — 38; Финансовое право Российской Федерации: Учебник / Отв. ред. М. В. Карасева. - М.: Юристь, 2002. - С. 36-38.

Глава З

фінансове право як галузь права

§ 2. Метод фінансового права

Крім особливостей предмета фінансового права, важливим критерієм під час визначення природи галузі права, її місця в системі права.виступає метод правового регулювання, під яким розуміють сукупність прийомів, способів впливу права на суспільні відносини. Метод правового регулювання реалізують також ступенем впливу на поведінку учасників суспільних відно­син, на характер їх взаємозв'язків. Кожному методу правового регулювання властиві риси, сукупністю яких і досягають зав­дань і мети правової регламентації.

Аналізуючи систему впливу на відносини, регульовані фінан­совим правом, можна зробити висновок про те, що основною рисою методу регулювання фінансових відносин є державно-владні розпорядження одним учасникам фінансових відносин з боку інших, які виступають від імені держави. Метод, заснова­ний на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, прита­манний й іншим галузям права (наприклад, адміністративному), але при регулюванні фінансових відносин цей метод набуває своєї специфіки, що міститься в конкретному змісті, а також у колі органів, уповноважених державою на владні дії. Наприклад, характерною рисою методу фінансового права виступає та обста­вина, що владні приписи торкають коло платників, порядок, умови й розмір платежів у бюджети, мету використання коштів тощо. Коло державних органів, уповноважених давати розпорядження учасникам фінансових відносин, складають фінансові органи. Іншою рисою методу фінансового права є широке застосування імперативних (тобто однозначних, що не допускають вибору) норм із метою формування бюджетів.

Держава, закріплюючи вимоги щодо досягнення першочер­гових потреб (формування коштів для забезпечення виконання державних функцій), установлює чіткі межі поведінки підлег­лих суб'єктів. Наприклад, обов'язок "сплати податку опосеред­кований правом вимагати його сплати та контролювати його. Певна свобода зобов'язаних суб'єктів можлива лише в межах, окреслених імперативними приписами. Режим свободи можли­вий у декількох формах:

1) свобода в межах імперативного суб'єктивного права, коли безумовне право фінансового органу на перевірку може реалі-

зуватися ним за власним планом, але за умови обов'язкової реалізації цього права, що одночасно є і його обов'язком, засо­бом здійснення його функцій;

2) свобода певного суб'єкта в межах делегованих державою
прав припиняти правовідносини (наприклад, залік сум подат-­
кової застави в рахунок податкового зобов'язання);

3) свобода зобов'язаних осіб при використанні специфічних
прав (наприклад, права на застосування податкових пільг, по­-
даткового кредиту).

Основним методом фінансово-правового регулювання є імпе­ративний. Він допускає нерівність суб'єктів відносин, що за­безпечує надзвичайний стан і роль держави. Цей метод вияв­ляється у владних приписах, наказах одним суб'єктам із боку інших, що представляють державу, органи самоврядування. Може скластися враження, що цей метод цілком повторює ме­тод регулювання адміністративно-правових відносин, що також має владний, імперативний характер. Однак метод фінансового права відрізняється певною галузевою специфікою:

1) на відміну від адміністративно-правового методу, він не
ґрунтується на вертикальній субординації, співпідпорядкова-
ності суб'єктів, тоді як владні вказівки виходять від фінансо­-
вих органів, з якими інші суб'єкти відносин не перебувають у
адміністративній залежності;

2) основна маса владних розпоряджень виходить від органів,
спеціально створених державою для фінансової діяльності;

3) метод фінансового права не допускає повного підпоряд­-
кування й залежності одного суб'єкта від іншого, а стосується
тільки економічного змісту фінансової норми;

4) фінансово-правовий метод регулювання допускає твер-­
дий ступінь імперативності на всіх рівнях законодавчого регу­-
лювання й не змінюється, не знижується залежно від типу за-­
конодавчого акта (від закону до інструкції);

5) специфічний об'єкт, що регулює за допомогою фінансо­-
во-правового методу публічні грошові фонди.

Владність як зміст методу фінансово-правового регулюван­ня має свої особливості, які реалізовано в імперативних припи­сах у сфері фінансової діяльності держави¹:

¹ Див.: Финансовое право Российской Федерации: Учебник / Отв. |н-д. М. В. Карасева. - М: Юристь, 2002. - С. 39-42.

Глава З

Фінансове право як галузь права

а) перевага в фінансово-правовому регулюванні позитивних
зобов'язань. Держава, видаючи владні розпорядження, зобов'я-­
зує суб'єктів до їх виконання (нерідко в однозначній, визна­-
ченій формі);

б) метод владних розпоряджень виступає як імперативний,
коли суб'єкти фінансового права виконують обов'язки суворо
відповідно до приписів законів і підзаконних актів. Права при
цьому похідні від обов'язків;

в) регулює підстави виникнення правовідносин, виходячи з
того, що за наявності певного юридичного факту, суб'єкт права
зобов'язаний вступити в ці правовідносини й суворо слідувати
приписам закону, а не волі вибору;

г) цей метод характеризується юридичною нерівністю суб'єк­-
тів, коли одні суб'єкти володіють однобічними юридично-влад­
ними повноваженнями щодо інших суб'єктів, тоді як останні не
мають адекватних повноважень щодо владних суб'єктів. На
цьому ґрунтується основа правосуб'єктності, коли у владних
суб'єктів вона складається переважно з прав, а в зобов'язаних
суб'єктів — здебільшого з обов'язків і Похідних від них прав.
Може скластися враження, що фінансовому праву, поряд із
імперативним, притаманні й елементи диспозитивного методу.
Наприклад, у сфері регулювання відносин щодо формування
грошових ресурсів добровільного характеру (облігації держав-­
ної внутрішньої позики, казначейські сертифікати, лотереї тощо)
разом із видимістю диспозитивності, основою регулювання за­
лишаються владні розпорядження. Справді, придбання держав­-
ного цінного папера здійснюють на добровільній основі, але всі
відносини, що випливають з цього факту, регулюють державні,
однобічні веління (терміни позики, відсотки, порядок погашен-
ня заборгованості не можуть бути предметом договору, їх закр­іплено законодавчо).

Імперативний метод фінансово-правового регулювання до­повнюють і підлеглі, похідні від нього методи рекомендацій, погоджень. їхньою особливістю є похідний характер від основ­ного імперативного методу, в межах реалізації, виконання влад­ного розпорядження. Дійсно, узгодження між суб'єктами фінан­сово-правових відносин можливі, але з приводу більш зручно­го, точного, своєчасного виконання імперативного обов'язку, тобто погоджується не сама природа обов'язку, а порядок, особ-

ливості його виконання. Рекомендації також доречні в фінан­совому праві, однак вони або гарантовані, підкріплені імпера­тивними веліннями, або уточнюють їх.

Застосування переважно імперативного методу не виключає використання рекомендацій, погоджень, наявності права вибо­ру в поведінці підлеглого суб'єкта. Наприклад, податкові орга­ни можуть надати підприємствам податковий кредит (відстроч­ку платежу) на підставі спеціальної угоди. Крім того, часткова диспозитивність поведінки підлеглої сторони — платника по­датків — може виявлятися й у можливості податкового плану­вання. Однак усі ці особливості врешті-решт підлеглі основній засаді — методу владних приписів.