Фінансово-правові норми та фінансові правовідносини

§ 1. фінансово-правові норми: поняття, особливості та види

Фінансове право як галузь права становить складну систему, вихідним, первинним елементом якої є фінансово-правові норми. Самі фінансово-правові норми регулюють відносини, що виникають, змінюються й припиняються в процесі мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів.

Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі права, є загальнообов'язковими правилами поведінки суб'єктів суспільних відносин, що встановлені державою та забезпечені її примусовою силою, тому їм властиві загальні риси правової норми, а саме: вони є правилом поведінки суб'єктів, владним приписом держави, мають регулятивний, формально визначений і загальнообов'язковий характер. Але при цьому вони мають і особливості, притаманні виключно цій галузі права, обумовлені специфікою предмета правового регулювання: їхнім змістом їй поведінки учасників особливого виду суспільних ір її процесі фінансової діяльності держави. Ці правила виявляються в наданні суб'єктам таких відносин суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, здійснення яких забезпечує мобілізацію, розподіл і витрачання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів відповідно до потреб та інтересів держави й суспільства.

Саме те, що фінансово-правові норми регулюють відносини в галузі фінансової діяльності держави й виступають засобом реалізації публічних інтересів, надає їм імперативного характеру. Такі норми містять вимоги держави щодо поведінки посадових осіб державних органів, підприємств і організацій, а також окремих громадян з приводу створення відповідних публічних грошових фондів, розподілу та перерозподілу коштів, що містяться в них, а також їхнього належного й доцільного використання.

Розкриваючи імперативний характер фінансово-правових норм, потрібно виокремити кілька аспектів. По-перше, це озна­чає, що в таких нормах містяться категоричні приписи (дозво­ли, заборони та ін.) щодо виконання певних дій у сфері фінансів, обумовлені насамперед імперативним методом правового регу­лювання фінансових відносин. По-друге, категорична форма припису виключає зміну умов і обставин, що містяться в фінан-сово-правових нормах, самими учасниками відносин, тобто вик­лючає можливість зміни положень норм за волевиявленням будь-якої зі сторін. По-третє, імперативність таких норм поширено не тільки на суб'єктів, які повинні їх дотримуватися, але й на суб'єктів, які видають такі приписи. Державні органи, вповно­важені видавати ці приписи, теж пов'язані вимогами фінансо­во-правових норм. По-четверте, такий імператив передбачає дотримання моделі поведінки, закріпленої нормою, незалежно від згоди учасників цих відносин. До того ж порушення при­писів, що містяться в фінансово-правовій нормі, є порушенням фінансової дисципліни й тягне за собою відповідні санкції. Слід зазначити, що на сучасному етапі посилено імперативний ха­рактер фінансово-правових норм, у зв'язку з підсиленням фінан­сового контролю за діяльністю суб'єктів у фінансовій сфері.

Імперативність фінансово-правових норм виявляється в усіх видах таких норм (щодо засобу впливу на суб'єктів відносин, який визначає характер їхніх юридичних прав і обов'язків), як у зобов'язуючих і забороняючих, так і в уповноважуючих. Зо-дов'язуючі фінансово-правові норми вимагають від учасників відносин здійснення відповідних позитивних дій у процесі мо­білізації, розподілу або витрачання фінансових ресурсів. На­приклад, зобов'язують відповідних суб'єктів сплачувати подат­ки, здійснювати податкову звітність; Нацбанк України внести суми грошових коштів у випадку перевищення кошторисних доходів над видатками тощо. Такі норми містяться в усіх нор­мативних актах (законах), що регулюють здійснення фінансо­вої діяльності.

Забороняючі фінансово-правові норми вимагають утриму­ватися від відповідних дій з метою дотримання фінансової дис­ципліни. Наприклад, суб'єктам заборонено здійснювати валютні операції без придбання ліцензій Нацбанку; безспірно списувати кошти з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного

Фінансово-правові норми та фінансові правовідносини 23

бюджету та місцевих бюджетів у рахунок погашення зобов'язань бюджетних установ, використовувати не за цільовим призначенням бюджетні кошти тощо.

В уповноважуючих фінансово-правових нормах імперативність виявляється дещо своєрідно. Такі норми надають суб'єктам права на здійснення відповідних позитивних дій, але в чітко передбачених нормою межах. При застосуванні цих норм певні сполучаються з імперативністю вимог, коли встановлюють суворі межі здійснення таких прав. Наприклад, бюджетна мне право використовувати кошти, надані з бюджету, але відповідно до бюджетного призначення та кошторису; кредитна установа мас право надавати кредити, але за умови, закріпленої в законодавстві. Тобто вповноважений орган повинен приймати найдоцільніше рішення відповідно до законодавства й конкретних умов, але в межах, чітко визначених і закріплених такою нормою.

Залежно від змісту, фінансово-правові норми поділяють на:

1) матеріальні, такі, що закріплюють види й обсяг доходів відповідних фондів. Ці норми визначають матеріальний зміст юридичних прав і обов'язків учасників фінансових правовідносин;

2) процесуальні, такі, що закріплюють порядок (процедуру) дій у процесі мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів. Фінансове право, на відміну від інших галузей права, поєднує в собі матеріальні й процесуальні норми.

Таким чином, фінансово-правові норми — це встановлені та забезпечені її примусовою силою загальнообов ' язкові правила поведінки суб'єктів суспільних відносин, що виникають і розвиваються в процесі мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів, встановлюють права та обов'язки їх учасників і мають імперативний характер.

Внутрішня будова, тобто структура фінансово-правової норми така само, як і у інших норм права, але в її складових частинах відбиваються особливості фінансових відносин, які вона регулює. Гіпотеза фінансово-правової норми вказує умови, за яких діє норма, а в суб'єктів виникають передбачені нею права й обов'язки в сфері фінансів. Вона встановлює типові фактичні обставини, з якими пов'язують виникнення правовідно-