Варіанти до виконання завдання 1

№ ва­рі­ан­ту	Дов­жи­на го­ри­зон­таль­ної лі­нії міс­це­вос­ті
1: 1000	1: 2000	1: 5000	1: 10000	1: 25000	1: 50000
	42,4	84,2	423,5
	64,8	96,6	382,0
	86,2	124,4	296,5
	56,6	106,8	486,5
	38,8	135,2	322,0
	48,8	206,2	285,0
	24,6	174,4	452,0
	72,4	86,6	388,5
	78,2	192,0	362,0
	92,4	122,2	374,0
	98,2	138,4	266,0

Продовження таблиці 1.1

	66,2	129,6	422,0
	36,2	92,2	368,0
	42,8	142,0	273,5
	28,2	128,0	398,0
	42,6	134,6	295,5
	48,0	154,0	320,0
	64,0	124,4	370,0
	22,2	94,4	420,0
	18,8	132,2	276,0
	40,6	96,6	135,5
	58,8	102,4	248,0
	82,4	108,2	246,5
	54,6	124,4
	34,8	92,4
	38,8	88,6
	28,6	99,0
	70,4	106,2
	74,0	119,0
	90,2	126,6
	82,4	144,2
	38,4	139,0
	40,4	112,6
	46,2	102,4
	62,8	98,6
	24,8	89,0
	54,2	79,2
	68,2	114,6
	74,4	124,2
	84,2	166,6

Завдання 2. Нак­рес­ли­ти у зві­ті за цим прак­тич­ним за­нят­тям шість вка­за­них від­різ­ків у спів­від­но­шен­ні 1: 1.

Виз­на­чи­ти їх від­даль від­по­від­но у мас­шта­бах: 1: 1000; 1: 2000; 1: 5000; 1: 10 000; 1: 25 000; 1: 50 000.

______________________________________

________________________________________________

_________________________

_________________________________

__________________

_____________________________________________________

Кон­троль­ні за­пи­тан­ня

1. Бу­до­ва по­пе­реч­но­го мас­шта­бу.

2. Ви­ди мас­шта­бів.

3. Що та­ке ве­ли­чи­на і точ­ність мас­шта­бу?

Прак­тич­не за­нят­тя № 1.2

Те­ма. Виз­на­чен­ня за кар­тою ге­ог­ра­фіч­них та пря­мо­кут­них ко­ор­ди­нат то­чок. На­не­сен­ня на кар­ту то­чок з ві­до­ми­ми ко­ор­ди­на­та­ми. Ви­мі­рю­ван­ня на кар­ті ди­рек­ційних ку­тів лі­ній

Ме­та:

на­бут­тя вмінь та на­ви­ків виз­на­чен­ня ге­ог­ра­фіч­них і пря­мо­кут­них ко­ор­ди­нат то­чок на то­пог­ра­фіч­ній кар­ті.

При­ла­ди та ма­те­рі­али

1. То­пог­ра­фіч­ні кар­ти мас­шта­бу 1: 50 000, 1: 25 000, 1: 10 000.

2. Цир­ку­лі-ви­мі­рю­ва­чі.

3. Мас­штаб­ні лі­нійки (тран­спор­ти­ри).

4. Олів­ці, лі­нійки.

Ме­то­дич­ні вка­зів­ки

Ро­бо­та скла­дається з двох зав­дань:

· ви­ко­нан­ня завдань ве­деть­ся у пос­лі­дов­нос­ті, вка­за­ній у да­ній інструк­ції.

Ко­ор­ди­на­ти – чис­ла, які виз­на­ча­ють міс­цез­на­хо­джен­ня точ­ки на пло­щи­ні або в прос­то­рі.

Іс­нує три сис­те­ми ко­ор­ди­нат: ге­ог­ра­фіч­ні, пря­мо­кут­ні, по­ляр­ні.

Ге­ог­ра­фіч­ні ко­ор­ди­на­ти (ши­ро­та і дов­го­та) виз­на­ча­ють ге­ог­ра­фіч­не по­ло­жен­ня точ­ки на кар­ті або на пла­ні.

Пря­мо­кут­ні ко­ор­ди­на­ти виз­на­ча­ють, ко­рис­ту­ючись пря­мо­кут­ною (кі­ло­мет­ро­вою) сіт­кою. Та­кі ко­ор­ди­на­ти виз­на­ча­ють по­ло­жен­ня точ­ки, спро­ек­то­ва­ної на пло­щи­ну.

Над­пис 6065 на од­ній із вер­ти­каль­них лі­ній оз­на­чає, що ця лі­нія від­да­ле­на від ек­ва­то­ра на 6065 км на пів­ніч.

Над­пис 4307 на од­ній із го­ри­зон­таль­них лі­ній оз­на­чає, що ця лі­нія зна­хо­дить­ся у 4 зо­ні за Га­усом і від­да­ле­на від ме­ри­ді­ану на схід на 307 км.

Пря­мо­кут­ні ко­ор­ди­на­ти роз­різ­ня­ють пов­ні і ско­ро­че­ні. 6065 і 4307 – ско­ро­че­ні ко­ор­ди­на­ти (за пер­шим чис­лом зна­хо­ди­мо вертикаль­ну лі­нію сіт­ки, за дру­гим – горизонтальну).

Пе­рек­рес­лен­ня лі­ній ут­во­рює пів­ден­но-за­хід­ний кут квад­ра­ту

6507 км 500 м		пов­ні ко­ор­ди­на­ти
4307 км 500 м

Сис­те­ма пря­мо­кут­них ко­ор­ди­нат має та­кий виг­ляд: х

у

де: х – ме­ри­ді­ан нульо­вий; у – ек­ва­тор

Ди­рек­ційний кут (α) – це кут, який від­ра­хо­вується від вер­ти­каль­ної лі­нії сіт­ки то­пог­ра­фіч­ної кар­ти за хо­дом го­дин­ни­ко­вої стріл­ки до за­да­но­го нап­рям­ку.

Ди­рек­ційний кут має ве­ли­чи­ну від 0 ^о до 360 ^о.

На кож­ній то­пог­ра­фіч­ній кар­ті вни­зу є схе­ма збли­жен­ня ме­ри­ді­анів, на якій вка­за­но збли­жен­ня ме­ри­ді­анів і маг­ніт­не схи­лен­ня.

Нап­рик­лад:

Лінія

сітки Ам

Аі

0^о 2^о24′ 6^о

Рис. 19. Схема зближення меридіанів

За да­ною схе­мою збли­жен­ня ме­ри­ді­анів ди­рек­ційний кут від­різ­няється від ази­му­та маг­ніт­но­го на 8 ^о 24′, а від ази­му­та іс­ти­но­го на 2 ^о 24′ (рис. 19).

У дос­лід­ниць­кій війсь­ко­вій спра­ві, в ту­рис­тич­них по­хо­дах час­то до­во­дить­ся пе­ре­су­ва­ти­ся нез­найомою міс­це­віс­тю. При доб­рій ви­ди­мос­ті для виз­на­чен­ня пот­ріб­но­го нап­ря­му то­пог­ра­фіч­ну кар­ту орієнту­ють за си­ту­ацією на міс­це­вос­ті. Але вно­чі або в не­го­ду, ко­ли зро­би­ти та­ке зіс­тав­лен­ня де­ко­ли не­мож­ли­во, ру­ха­ють­ся за ази­му­та­ми. Для виз­на­чен­ня ази­му­та за то­пог­ра­фіч­ною кар­тою тре­ба, на­сам­пе­ред, виз­на­чи­ти ди­рек­ційний кут цього нап­ря­му. Ди­рек­ційний кут – це кут між вер­ти­каль­ною лі­нією ко­ор­ди­нат­ної сіт­ки то­пог­ра­фіч­ної кар­ти і нап­ря­мом на за­да­ну точ­ку, що від­лі­чується за хо­дом го­дин­ни­ко­вої стріл­ки в ме­жах від 0 ^о до 360 ^о. Ди­рек­ційний кут від­по­від­но­го нап­ря­му і ази­мут цього нап­ря­му не збі­га­ють­ся, то­му що не збі­га­ють­ся на то­пог­ра­фіч­них кар­тах нап­ря­ми вер­ти­каль­них лі­ній ко­ор­ди­нат­ної сіт­ки і нап­ря­ми дійсних ме­ри­ді­анів. Кут між дійсним ме­ри­ді­аном да­ної точ­ки і вер­ти­каль­ни­ми лі­ні­ями ко­ор­ди­нат­ної сіт­ки на­зи­вається збли­жен­ням ме­ри­ді­анів.

Збли­жен­ня ме­ри­ді­анів мо­же бу­ти схід­ним (знак +) або за­хід­ним (знак -) за­леж­но від то­го, в який бік від дійсно­го ме­ри­ді­ану від­хи­ля­ють­ся вер­ти­каль­ні лі­нії ко­ор­ди­нат­ної сіт­ки. Як і маг­ніт­не схи­лен­ня, збли­жен­ня ме­ри­ді­анів дається на всіх то­пог­ра­фіч­них кар­тах.

Зав­дан­ня 1. Виз­на­чи­ти ге­ог­ра­фіч­ні ко­ор­ди­на­ти вка­за­них на­се­ле­них пун­ктів або пев­них то­чок на кар­ті мас­шта­бом 1: 50000 (1: 25000, 1: 10000).

Зав­дан­ня 2. Виз­на­чи­ти пря­мо­кут­ні (пов­ні) ко­ор­ди­на­ти вка­за­них пун­ктів або пев­них то­чок на кар­ті мас­шта­бом 1: 50000 (1: 25000, 1: 10000).

Зав­дан­ня 3. Ко­рис­ту­ючись схе­мою збли­жен­ня ме­ри­ді­анів, яка зна­хо­дить­ся на то­пог­ра­фіч­ній кар­ті і тех­ніч­ним тран­спор­том, ви­мі­ря­ти ди­рек­ційний кут вка­за­но­го нап­рям­ку.

Кон­троль­ні за­пи­тан­ня

1. Роз­ка­жіть про збли­жен­ня ме­ри­ді­анів.

2. Які ку­ти на­зи­ва­ють ди­рек­ційни­ми?

Прак­тич­не за­нят­тя № 1.3

Те­ма. Виз­на­чен­ня за кар­тою форм рельєфу, аб­со­лют­них ви­сот то­чок, кру­тос­ті схи­лів, на­хи­лу лі­ній міс­це­вос­ті

Ме­та:

фор­му­ван­ня на­ви­ків і вмінь:

а) пе­ре­ве­ден­ня ази­му­тів в рум­би і рум­бів в ази­му­ти;

б) виз­на­чен­ня аб­со­лют­них ви­сот то­чок, кру­тос­ті схи­лів, на­хи­лу лі­ній міс­це­вос­ті.

При­ла­ди та ма­те­рі­али

1. То­пог­ра­фіч­ні кар­ти.

2. Цир­ку­лі-ви­мі­рю­ва­чі.

Ме­то­дич­ні вка­зів­ки

Ро­бо­та скла­дається з двох зав­дань:

· сту­ден­ти оз­найом­лю­ють­ся з да­ною інструк­цією або її ана­ло­гом;

· ви­хід­ни­ми да­ни­ми для ви­ко­нан­ня завдань є то­пог­ра­фіч­ні кар­ти;

· ви­ко­нан­ня завдань ве­деть­ся у пос­лі­дов­нос­ті, вка­за­ній у да­ній інструк­ції.

Зав­дан­ня 1. Пе­ре­вес­ти ази­му­ти в рум­би, а рум­би в ази­му­ти і по­ка­за­ти на схе­мах. Зав­дан­ня 1 ви­ко­нується згід­но ва­рі­ан­ту.

Зав­дан­ня 2. Виз­на­чен­ня за кар­тою форм рельєфу, аб­со­лют­них ви­сот то­чок, кру­тос­ті схи­лів, на­хи­лу лі­ній міс­це­вос­ті. Зав­дан­ня 2 ви­ко­нується згід­но ва­рі­ан­ту.

Під рельєфом ро­зу­мі­ють су­куп­ність форм го­ри­зон­таль­но­го і вер­ти­каль­но­го роз­чле­ну­ван­ня зем­ної по­вер­хні. Рельєф – важ­ли­вий при­род­ний чин­ник, що знач­ною мі­рою виз­на­чає ха­рак­тер міс­це­вос­ті і її гос­по­дарсь­ке ви­ко­рис­тан­ня. То­му вив­чен­ня і точ­не зоб­ра­жен­ня рельєфу є од­нією з ос­нов­них ви­мог, яким по­вин­на від­по­ві­да­ти фі­зи­ко-ге­ог­ра­фіч­на кар­та. Є два спо­со­би зоб­ра­жен­ня рельєфу на то­пог­ра­фіч­них кар­тах: спо­сіб від­зна­чок і спо­сіб го­ри­зон­та­лей. Відмітки ха­рак­те­ри­зу­ють аб­со­лют­ну ви­со­ту точ­ки. Але кру­тиз­ну схи­лів, їх орієнту­ван­ня та фор­ми рельєфу во­ни не ві­доб­ра­жа­ють, то­му для де­таль­но­го зоб­ра­жен­ня рельєфу ви­ко­рис­то­ву­ють спо­сіб го­ри­зон­та­лей. Він по­ля­гає в то­му, що точ­ки з од­на­ко­ви­ми аб­со­лют­ни­ми ви­со­та­ми спо­лу­ча­ють лі­ні­ями, що звуть­ся ізо­гіп­са­ми, або го­ри­зон­та­ля­ми.

Нав­ко­ло Зем­лі іс­нує пос­тійне маг­ніт­не по­ле. Як вид­но з хо­ду його маг­ніт­них си­ло­вих лі­ній, зем­на ку­ля схо­жа на маг­ніт з віс­сю, нап­рав­ле­ною приб­лиз­но з пів­но­чі на пів­день. У пів­ніч­ній пів­ку­лі всі маг­ніт­ні си­ло­ві лі­нії схо­дять­ся в точ­ці з ко­ор­ди­на­та­ми 74 ^о,9 Пн. ш. і 101 ^о З. д. Ця точ­ка зветь­ся пів­ніч­ним маг­ніт­ним по­лю­сом.

У пів­ден­ній пів­ку­лі точ­ка схо­джен­ня си­ло­вих лі­ній ле­жить на 67 ^о,2 Пд. ш. і 142 ^о С. д. Во­на на­зи­вається пів­ден­ним маг­ніт­ним по­лю­сом.

Та­ким чи­ном, маг­ніт­ні по­лю­си Зем­лі не збі­га­ють­ся з її ге­ог­ра­фіч­ни­ми по­лю­са­ми. На­маг­ні­че­на стріл­ка в ме­жах маг­ніт­но­го по­ля вста­нов­люється вздовж си­ло­вих лі­ній, вка­зу­ючи сво­їми кін­ця­ми на пів­ніч­ний і пів­ден­ний маг­ніт­ні по­лю­си. Цю влас­ти­вість на­маг­ні­че­ної стріл­ки ви­ко­рис­то­ву­ють для виз­на­чен­ня нап­ря­мів при орієнту­ван­ні на міс­це­вос­ті.

Кут між пів­ніч­ним нап­ря­мом ме­ри­ді­ана і нап­ря­мом на за­да­ну точ­ку на­зи­ва­ють ази­му­том (А). Від­лі­чу­ють їх за хо­дом го­дин­ни­ко­вої стріл­ки від 0 ^о до 360 ^о. У зв'яз­ку з тим, що ге­ог­ра­фіч­ні і маг­ніт­ні ме­ри­ді­ани не збі­га­ють­ся, роз­різ­ня­ють ази­му­ти дійсні (ге­ог­ра­фіч­ні) і маг­ніт­ні. Кут між дійсним і маг­ніт­ним ме­ри­ді­анами, або кут, на який від­різ­ня­ють­ся дійсний ази­мут від маг­ніт­но­го, на­зи­вається маг­ніт­ним схи­лен­ням. Во­но бу­ває схід­ним (знак +), як­що маг­ніт­на стріл­ка від­хи­ляється від дійсно­го ме­ри­ді­ану на схід, і за­хід­ним (знак -), як­що маг­ніт­на стріл­ка від­по­від­но від­хи­ляється на за­хід. От­же, при схід­но­му маг­ніт­но­му схи­лен­ні маг­ніт­ний ази­мут мен­ший від дійсно­го, при за­хід­но­му – біль­ший.

Щоб виз­на­чи­ти іс­тин­ний нап­рям на пів­ніч, тре­ба до по­ка­зань ком­па­са або бу­со­лі до­да­ти або від­ня­ти ве­ли­чи­ну маг­ніт­но­го схи­лен­ня (рис. 20).

Румб – це кут між найближ­чим нап­рям­ком ме­ри­ді­ану і нап­ря­мом на за­да­ну точ­ку. Це наймен­ший кут між ме­ри­ді­аном і за­да­ною лі­нією. Від­лі­чується румб від ближньо­го кін­ця ме­ри­ді­ану в обид­ві сто­ро­ни до 90 ^о. Гра­дус­на ве­ли­чи­на рум­ба суп­ро­во­джується наз­вою од­нієї з про­між­них сто­рін го­ри­зон­ту (ПнС, ПнЗ, ПдС, ПдЗ).

На кар­тах і пла­нах рельєф зоб­ра­же­но го­ри­зон­та­ля­ми. Го­ри­зон­таль – лі­нія, яка з'єднує од­на­ко­ві ви­со­ти. Від­даль між су­сід­ні­ми рі­вен­ни­ми по­вер­хня­ми при зоб­ра­жен­ні рельєфу го­ри­зон­та­ля­ми на­зи­ва­ють сі­чен­ням, а від­даль на кар­ті між го­ри­зон­та­ля­ми – за­ло­жен­ням.

Го­ри­зон­та­лі бу­ва­ють

Ос­нов­ні

На­пів­го­ри­зон­таль­ні

До­по­між­ні

Таблиця 1.2