Ча-ча-ча

Вступ

Термін «бальний» відноситься до парних непрофесійних світських танців, що виникли в середньовічній Європі. Ці танці дуже сильно видозмінювалися, будь-яка епоха європейської історії — відродження, класицизм, романтизм — породжувала своєрідний танцювальний комплекс. Впродовж всього європейського культурного розвитку на бальний танець впливали найрізноманітніші етнічні джерела, а також професійні танці.

Бальні танці ХХ століття склалися на основі європейського танцю, в який на межі XIX - XX століть вдихнула нове життя африканська і латиноамериканська музична і танцювальна культури. Більшість сучасних бальних танців мають африканські «коріння», замасковані технічною обробкою європейської танцювальної школи.

У 1920-ті роки в Англії при Імператорській спілці вчителів танців була організована спеціальна Рада з бальних танців. Англійські фахівці стандартизували всі відомі на той час танці — вальс, швидкий і повільний фокстроти танго. Так виникли конкурсні танці, і з тих пір бальний танець розділився на два напрямки — спортивний і соціальний (soсial) dance. У 1930-1950-ті роки кількість стандартних бальних танців збільшилася за рахунок того, що до них добавили п'ять латиноамериканських танців (у такому порядку: румба, самба, джайв, пасодобль, ча-ча-ча).

Зараз зі спортивних бальних танців проводяться змагання. Сформувалися три програми: європейська, латиноамериканська і так звана «десятка», куди входять всі десять танців. Любительські чемпіонати світу проводяться під егідою IDSF, а професійні — під заступництвом англійських танцювальних організацій. Найбільш престижними в світі продовжують залишатися англійські конкурси, зокрема, UK Open.

У Сполучених Штатах Америки зберігається своєрідний національний варіант як деяких бальних танців, так і проведення змагань з них: «American Smooth» «American Rhythm»

Слово «бал» прийшло в українську мову з французького і походить від латинського дієслова “ballare”, яке означає «танцювати». З величезної різноманітності як елітних (історико-побутових), так і народних танців в групу бальних потрапили танці, що характеризуються наступними ознаками: усі бальні танці є парними, пару складають партнер та партнерка, танцюючи з дотриманням точок контакту. У Європейській програмі цей контакт щільніший. Він зберігається протягом всього танцю. У Латиноамериканській програмі контакт вільніший, найчастіше здійснюється за рахунок сполучення рук та іноді може взагалі втрачатися або ж посилюватися за рахунок натягнення при виконання фігур.

Оскільки виконання бальних танців вимагає певних навиків і натренованості, їх популярність в суспільстві знизилася з часом. Поява твісту в 1960-х роках ознаменувала кінець парних танців. Такі танці, як вальс, танго, фокстрот і т. д. фактично перестали бути масовою розвагою. В історії бального танцю відкрилася нова сторінка, що триває досі.

Європейська програма:

У Європейську програму (стандарт) входять 5 танців: повільний вальс (темп — 28-30 тактів в хвилину), танго (темп — 31-33 тактів в хвилину), віденський вальс (темп — 58-60 тактів в хвилину), повільний фокстрот (темп — 28-30 тактів в хвилину) і квікстеп (швидкий фокстрот) (темп — 50-52 тактів в хвилину). Всі танці Європейської програми танцюються з просуванням по лінії танцю (по колу проти годинникової стрілки). Партнерки мають бути одягнені в спеціальних, що відповідають вимогам, бальних сукнях. Кавалери мають бути одягнені у фраки чорного або темно-синього кольору з метеликом.

Латиноамериканська програма:

У Латиноамериканську програму входять танці: самба (темп — 50-52 тактів в хвилину), ча-ча-ча (темп — 30-32 тактів в хвилину), румба (темп — 25-27 тактів в хвилину), пасодобль (темп — 60-62 тактів в хвилину) і джайв (темп — 42-44 тактів в хвилину). З Латиноамериканських танців лише самба і пасодобль танцюються з просуванням по лінії танцю. В останніх з переліку танцях танцюристи практично залишаються на одному місці, проте можливе переміщення танцюристів по танцювальному майданчику з поверненням до вихідної точки або без. Сукні партнерок, як правило, короткі, дуже відкриті і облягаючі (відповідно до вимог). Костюми кавалерів теж дуже облягають, часто (але не завжди) чорного кольору. Суть таких костюмів — показати роботу м'язів спортсменів

Класифікація танцюристів:

Щоб створити більш менш рівноцінну конкуренцію на танцювальному майданчику, в спортивних бальних танцях введена система класів, що відображає рівень підготовки танцюристів і систему вікових категорій, що розподіляє танцюристів по вікових групах. Для виходу на перше змагання їм привласнюється один з найнижчих класів (Hobby або Е), який вони згодом можуть змінити на вищий, зайнявши на змаганнях певні місця і заробивши певні очки. У нижчих класах дозволено танцювати не всі танці і не всі елементи. Вищий клас майстерності серед любителів – М клас.

Класифікація танцюристів за рівнем підготовки:

Hobby клас, H клас або ШБТ – школа бального танцю

Hobby-4 — стартовий клас, в якому виконуються лише 4 танці: повільний вальс, квікстеп, ча-ча-ча та джайв. Набір елементів обмежений основними рухами. У Hobby-5 додається самба, у Hobby-6 — ті ж танці, що і в E класі.

Цей термін також може використовуватися в більш широкому значенні. У такому разі він застосовується до початківців – дорослих спортсменів, які бажали б танцювати більшу кількість танців з великим набором рухів. Часто в цьому випадку організатори змагань не вводять жодних обмежень по костюмах і елементах, що виконуються. Такий Hobby клас має напівофіційний статус.

E клас

Наступний клас, який теж може бути стартовим. У ньому виконуються повільний вальс, танго і квікстеп, в Європейській програмі – ча-ча-ча; самба і джайв — у Латиноамериканській.

D клас

Включає вісім танців. Повільний вальс, танго, віденський вальс і квікстеп — Європейська програма. Самба, ча-ча-ча, румба, джайв — Латиноамериканська.

C клас

Включає всі десять танців. Повільний вальс, танго, віденський вальс, повільний фокстрот і квікстеп — Європейська програма. Самба, ча-ча-ча, румба, пасодобль і джайв — Латиноамериканська. З цього класу зазвичай починається серйозна кар'єра танцюристів

Вищі класи

Далі йдуть класи B, A, S і M. До B класу танцювальні пари по правилах регіональних федерацій танцювального спорту обов'язково виконують програму 10 танців в C класі, а з класу B змагання проводяться окремо, тому танцюристи можуть виступати окремо лише в європейській або лише в латиноамериканській програмі, так і виконувати всі десять танців.

Класифікація танцюристів за віковими групами:

Діти — старшому в поточному році виконується 6 років і молодші.

Ювенали 1 — старшому в поточному році виконується 7-9 років.

Ювенали 2 — старшому в поточному році виконується 10-11 років.

Юніори 1 — старшому в поточному році виконується 12-13 років.

Юніори 2 — старшому в поточному році виконується 14-15 років.

Молодь — старшому в поточному році виконується 16-18 років.

Дорослі — старшому в поточному році виконується 19 років і старше.

Сеньйори — молодшому в поточному році виконується 35 років і старше.

Другий партнер в парі може бути молодшим за нижчий віковий кордон своєї вікової категорії в: Ювенали 2, Юніори 1, Юніори 2, Молодь максимум на чотири роки, в категорії дорослі — максимум на п'ять років.

Обидва партнери в категорії сеньйори мають бути не молодше 35 років. У категорії сеньйори можуть також виділятися категорії сеньйори 1 і сеньйори 2, гранд-сеньори і так далі.

Іcтopія виникнення танців

Європейської програми:

1. ПОВІЛЬНИЙ ВАЛЬС

Вальс був привезений в Сполучені Штати Америки в середині 1800 років. Темп Віденського вальсу був досить швидким i композитори почали писати музику яка була набагато повільніша. Від цієї музики почав розвиватися новий стиль Вальсу який назвали Бостон, з більш повільними поворотами, i більш довшими та ковзними рухами. Приблизно у 1874 році, в Англії утворився дуже впливовий „Бостонський клуб" i почав заявлятись новий стиль танцю, англійський, який пізніше назвали Повільним Вальсом (Slow Waltz). Однак, тільки після 1922 року цей танець стане таким самим фешенебельним як i Танго. Цікаво але те що раніше танцювали у Вальсі Бостоні дуже сильно відрізняється від того який ми танцюємо зараз. Одразу після I Cвітової Війни Вальс стрімко почав змінюватися, а саме в 1921 році було вирішено, що основнй рух повинен бути: крок, крок, приставка. Коли у 1922 році Віктор Сильвестр виграв першість то Англійська програма вальсу складалася лише з Правого повороту, Лівого повороту та Зміни напрямку руху. В 1926 - 1927 роках Вальс був значно удосконалений. Основний рух було змінено на: крок, крок в сторону, приставка. В результаті цього з'явилося більше можливостей для розвитку фігур. Вони були стандартизовані імперським Суспільством Вчителів Танцю (ISTD). Багато з цих фігур ми танцюємо до сих пip.

ТАНГО

Танго — це енергетичний танець з кaтегорії танців фламенко з Іспанії. 3 іспанським завоюванням Південної Америки, Танго разом з іншими народними танцями було завезено з поселенцями в Аргентину. Хоча це лише одна з версій. Ще одна з версій - Перший раз Танго було виконане в Європі перед I Світовою війною, в темпі 36 тактів за хвилину. Воно прийшло з Буенос-Айреса (Аргентина), де було виконане в перший раз в „Barria Las Ranas", гетто Буенос-Айреса. Воно було відоме під назвою „Baile con corte" (танець з відпочинком). Денді Буенос-Айреса змінили танець двома способами. По-перше вони змінили так названий „Ритм Польки" в „Хабанера Ритм" а по-друге вони назвали цей танець Танго походження від африканського танцю „Tangano", завезеного разом з рабами-неграми, яка рахується більш вірогідною. Один або обидва цих танці в Аргентині в халупах злилися з гаванським танцем (Куба) Habanera, утворений танець стали називати Milonga (Мілонга). Мілонга спочатку була відома в нижчих прошарках Аргентинського суспільства, а на початку XX ст. Почала привертати увагу i вищого світу. В Західній Євpoпi перший пік популярності почався з виступу великої французької зірки мюзик-холу Mistinguett у 1910 poцi. „Tangomania" яка розпочалася в Парижі, перекинулася до Лондона та Нью-Йорку, де не затихала на протязі yciєї I Cвітової Війни. 3 1900 року деякі прихильники намагалися представити танець з Аргентини в Парижі але не мали великого ycпixy. Роберт Пipc приклав багато зусиль за для популяризації Танго. Однак цей шлях не був засланий квітами. Існувало багато прихильників i багато противників. Особливо проти танцю виступали французькі єпископи. Вони вказували на недопустиме притискання під час танцю i в цілому зверх чуттєвий характер Танго. Ti, хто танцювали Танго підвергали cboї душі гpixoвномy випробовуванню i могли бути позбавленими святого причастя. В 1924 році Доктор Бохем з Нью-Йорку винайшов нову хворобу „The TANGO-foot" (криві ноги). Преса також не підтримувала Танго, 30 травня 1915 року „Нью-Йорк Тайме" виходить зi статтею під назвою: „Небезпека Танго більша ніж німецький імперіалізм".

Наступний стрибок цікавості до Танго виник після виконання Танго Рудольфом Валентино та Беатріс Домінгус у 1921 році в фільмі «Чотири вершники апокаліпсису».

3. ВІДЕНСЬКИЙ ВАЛЬС

Роком створення Віденського Вальсу вважається 1775. Перший Віденський Вальс датований 12 -13 сторіччям був використаний у танці під назвою „Nachtanz". Приблизно на початку 1830 року, композитори Франц Ланнер (Franz Banner) i Йоган Штраус (Johan Shtrauss) написали декілька, дуже відомих зараз Вальсів нашої епохи, це сприяло розвитку та популяризації цього танцю. Ці вальси були досить швидкими, але зробивши ритм танцю більш зручнішим ми тепер називаємо їх Віденськими Вальсами i завжди радісно танцюємо.

У 1924 році Імперське Суспільство Вчителів Танцю вирішило стандартизувати танці, відомі на той час. Спеціальний відділ Імперського Суспільства Вчителів Танцю, комітет, з бальних танців почав займатися цією важною справою. До складу котроУ входили:

Miss Josephine Bradley, Miss Eve Tymegate-Smith, Miss Muriel Simmons, Mrs. Lisle Humphreys, Mr. Viktor Sylvestr (самий відомий в наш час), котpi були самими найкращими i найпопулярнішими на той час виконавцями бальних танців.

Уci танці з сучасної європейської програми були більш-менш ретельно описані, за виключенням Віденського Вальсу, який був не дуже відомим в Англії. Єдиним справжнім вальсом тоді вважався „Англійський Вальс"(зараз - Повільний Вальс). Віденський Вальс пізніше був доданим до списку ballroom, або європейських танців, але так i не був доданий до конкурсної програми Блекпулського фестивалю...

Перше згадування про танці подібні до вальсу відносяться до 12 - 13 сторіччю, коли в Баварії танцювали „Nachtanz". Основні спори щодо виникнення танцю викликають два варіанти походження танцю: германська, в Англії дуже довго називали його „ німецький вальс", i французька, точніше французько-італійська. Очевидно лише те, що Віденський Вальс точно не з Австрії, а називають його так, оскільки пік своєї популярності він пережив на початку 19 сторіччя у Відні під музику Штрауса. Розглянемо обидва варіанти, при цьому необхідно зауважити, що більшість дослідників вважає його все таки французьким.

Вальс - це танець який виконується під музику з трьома ударами в такті. Кожен такт починається з ударного рахунку, а закінчується менш виділеним, що складає велику складність для початківців, а для досвідченого танцівника такий ритм складає неперевершені переливи. Історію танців на „три чверті„ можна прослідкувати достатньо легко, оскільки більшість танців танцювались i танцюються на рахунки 2 i 4, а танців на три чверті дуже мало.

Один iз перших танців в ритмі „три чверті„ - сільський французький танець iз Провансу. Про рік в якому bjh з'явився -1559, писала паризька газета La Patri („Батьківщина") 17 Січня.1882. Цей танець виконувався під народну музику яка називалася „ Volta", хоча з даною назвою в той же час існував народний італійський танець. Італійською мовою слово „Volta" означає „поворот". Вже в перших варіантах танцю його основою було безперервне кружляння.

Протягом 16 сторіччя „Volta" стає популярною в залах королівських судів Західної Європи, де тоді проходили танці. Arbeau описує цей танець схожим на „гальярду", який виконувався в ритмі 3/2, але швидше. При цьому вольта i гальярда виконувались в п'ять кроків на шість ударів музики.

У вольті партнери танцювали в закритій позиції, але дама зміщувалася вліво відносно кавалера. Партнер тримав даму за талію, дама клала праву руку на плече кавалера, притримуючи спідницю лівою рукою. Сукню необхідно було тримати, оскільки під час обертання спідниця плуталась навколо пари i заважала рухатись даль

Саме відоме зображення цього танцю зображено на картині, на якій намальована королева Англії Єлизавета I, яка танцює вольту з графом Ланкастером, злітаючи над підлогою в руках графа, фоном цієї картини є зал Французького королівського суду.

Вольта тих часів схожа на сучасний норвезький фольклорний варіант вальсу. Як в любому танці з обертанням, так як один з партнерів виконує кроки навколо іншого, їх приходиться виконувати довшими ніж в звичайних кроках в сторону. При цьому як правило ноги партнера довші ніж ноги партнерки, i для того щоб партнерка змогла обійти партнера, в норвезькому вальсі він піднімає її над підлогою i переносить по повітрю. У вольті партнери виконують те саме, але при цьому тримаються за руки, що в світському прошарку танець вважався непристойним i був заборонений королем Франції Луї XIII (1610-1613).

Вольта спочатку виконувалась на три кроки, але фактично в п'ять кроків, поступово стала виконуватись під музику в п'ять рахунків. На цьому закінчується історія вальсу у Франції.

В 1754 році в Німеччині з'явилась перша музика, яка віддалено була схожа на сучасні вальси, ця музика наливалась „Waltzen". До сих пip, дослідникам, які вивчають походження сучасних танців, невідомо, яким чином проходило злиття i взаємодія двох танців:"WaItzen" i „Volta", хоча з нім. слово „Waltzen" теж значить обертатись. Музика, по ритму характеру співпадаюча з сучасними мелодіями віденського вальсу з’явилась лише в 1770 poцi. Танці „схожі на вальс" вперше виконувались в Парижі в 1775 poцi.

„Waltzen", як i вольта не відповідав нормам моралі того часу, в 1779 poцi з'явився памфлет якогось „Вовка" під назвою: „Доказ того, що вальсування - основний виток слабкості тіла i відродження нашого покоління".

У 1799 poці Arndt описує цей танець: „Леді підняли довгі cyкнi так, щоб не заплутатись в них i не наступити на них, сукні понесли їx як килим, над землею, притискаючи тіла партнерів близько одне до одного..."

Однак танець став дуже популярним у Відні. Спеціально для вальсу відкривалися великі танцювальні зали, такі як: „Аполло" (1808),,,Сперл"(1807), (в якому могло одразу розміститись 3000 пар!!!). В 1812 poцi танець з'являється в Англії під назвою „Німецький Вальс" i викликає велику сенсацію, найбільшої популярності досягаючи в 1816 poцi.

Розгніваний лорд Байрон в 1813 році, побачивши свою дружину в руках друга на неприпустимій відстані писав: „Здоровий джентльмен, як гусар, розкачується з дамою, як на гойдалках, при цьому вони обертаються подібно двом травневим жукам, насадженими на одне шило".

Боротьба проти „німецького вальсу" продовжувалась, в 1833 poцi в книзі „Правил гарної поведінки" міс Селбарт писала: „Цей танець тільки для дівиць легкої поведінки!!!".

4. ПОВІЛЬНИЙ ФОКСТРОТ

Piк заснування 1913. Фокстрот був придуманий влітку 1914 року актором водевілю Гappi Фоксом. Його справжнє ім'я Артур Каррінгфорд, він народився в містечку Ромона, в Каліфорнії, в 1882 poцi, i узяв псевдонім FOX на честь свого діда. Гappi почав самостійне життя в 15 років. Деякий час вiн гастролював разом з цирком, допомагаючи на виставах, грав в професніний бейсбол. Власники театрів цінили цього як співака, i вiн cпівав пісні у водевілях театрах Сан-Франциско. Після землетрусу i пожежі в Сан-Франциско в 1906 poцi, Гappi Фокс гастролював по сходу Сполучених Штатів Америки i зупиняється в Нью-Йорку. На початку 1914 року, Фокс бере участь в різноманітних шоу та водевілях. В квітні він виступає разом з Yansci Dolly (однєю iз знаменитих сестер Доллі) в шоу Хаммерстейна. Toдi ж театр Нью-Йорка, один iз самих великих у світі, перевтілюється в будинок кіно. Для протягування глядачів між фільмами було вирішено показувати відрізки з популярних водевілів. Для цього був запрошений Гappi Фокс з основаною ним танцювальною трупою, для танців між сеансами. Стаття в газеті проголошувала про: „Гappi Фокс буде виступати місяць або трохи більше за великі гроші, за стільки ж коштує освітлення театру на місяць". В той же час, дах театру був перебудований в спеціальний великий майданчик, на якому було поставлено шоу під назвою „Jardin de Danse", з участю сестер Доллі. 29 травня 1914 року випуск „Varietty Magazine" писав: „дебют одинокої зірки - Гappi Фокса i виступи між фільмами мають великий ycпix. Сестри Доллі кожну ніч виступають на „даху" Нью-Йорка. На наступному тижні на даху будуть проведені танцювальні змагання i переможцям будуть вручені золоті кубки". Фокстрот був частиною програми „Jardin Danse" на даху Нью-Йоркського театру. Як частину свого виступу Гappi Фокс виконував кроки наче "рись" (з родини кошачих) „trotting" під музику „ragtime" i люди почали називати його танець „Foxs'Trot", потім „s" кудись пропало а вимова лишилась. Слово „Trot" в першочерговому значенні це військовий термін для опису кінської ходи, яка з’явилася в штаті Miccypi. Ця хода дуже гладенька. Під час звичайного бiry кінь по черзі відриває по діагональні пари ніг, при цьому є моменти, коли вci чотири ноги одразу відриваються від землі i потім кінь piзко приземлюється. Під час виконання цієї ходи, постійно одна з ніг коня знаходиться на землі, хода м’яка i не така втомлива як для вершника так i для коня. Була спеціально виведена порода коней, які гарно рухалися цим способом. Гладкість — одна з основних характеристик фокстроту. Існує дуже сумнівна версія, що назва походить від лисиця „fox", оскільки нібито тільки лисиця має незвичну ходу серед тварин, коли ноги ставляться в одну лінію (крок в крок). Перші кроки Фокстроту виконувались таким чином, що ліва i права нога ставилися одна поперед другої по одній лінії. Тільки в 1950 роках була розвита „Переглянута технікa", в якій ліва i права нога рухаються по своїй лінії, лише іноді перетинаючи чужу. До кінця I Cbіtoboї Війни Повільний Фокстрот складався лише з трьох кроків (потрійний крок). До кінця 1918 року була придумана „хвиля"(„Ле wave"), також називаємо,jazz-roll". Американець Морган придумав „open spintyrn" в 1919 poцi. Еліта танцюючого світу одразу ж намагалася освоїти новий незвичний стиль руху в танці. В 1920 році дуже талановитий американець G.K.Anderson приїхав до Лондона i разом з Josephine Bradley виграв багато танцювальних змагань. Ця пара придумала лише два танцювальних руху фокстроту, але без них неможливо уявити сьогоднішній фокстрот. Це „крок перо" i „зміна напрямку". Велика кількість фігур була придумана в 1922 році відомим танцівником, переможцем танцювальних конкурсів Франком Фордом. Знаменита на той час пара танцівників - Вернон i Ірен Кастл, витратила багато часу на популяризацію фокстроту, вважаючи його кращим з ycix європейських i взaгaлi танців. Фокстрот дав наймогутніший поштовх для усього бального танцю. Комбінація швидких i повільних кроків утворює велику кількість варіацій i приносить набагато більше задоволення, ніж танцювання вcix кроків в одному ритмі, на кожен крок (А ДО ТОГО АБСОЛЮТНО BCI КРОКИ ВИКОНУВАЛИСЯ В ОДНОМУ РИТМІ!!!). Існує велика кількість piзниx музичних поєднань у фокстроті він є самим важким танцем для вивчення через важкого ритмічного характеру руху!!! Велика кількість pyxiв з фокстроту було запозичене з Повільного Вальсу. Спочатку танець виконувався в темпі 160 yдарів на хвилину, i був описаний як „надмірно поривчастий". Цей фокстрот зараз називається „Rhythm" або „The blues", або тим i другим одночасно. У 1922 році темп знизився i кроки були змінені на більш coліднi - „прогулянкові". До 1925 року танець стає дуже популярним i привів до нової революції в європейських танцях — стопи почали ставити паралельно (розробка єдиних правил у Королівському прошарку вчителів танцю в 1924 poцi), до цього використовувалась виворітна позиція. До 1927 року танець називався Повільним Фокстротом i його основу складали гладкі, сковзаючи рухи.

Через популярність серед бальних танцівників, a потім i серед звичайної публіки, було необхідно розвити форму танцю, яка могла б виражати повільний синкопований ритм 4/4 i все ж таки пара деякий час залишалась на місці. Це не означає, що „фокстрот" необхідно забути, просто все більше прихильників танцю, хотіло засвоїти новий танець i танцювальні оркестри почали створювати нові мелодії, експериментуючи з новими звуками i ритмами з Америки. Був придуманий новий варіант фокстроту „social" з виконанням на місці, оскільки анти суспільно намагатися крокувати навколо танцзалу, переповненого танцівниками, під час танцю бути настільки захопленим виконанням фігур, що навіть не поспілкуватися. (Так в англійському оригіналі. Кажучи по правді, якщо немає основного кроку фокстроту, то від нього лишається тільки музика. Ніякий „соціальний фокстрот" навіть не є вподобанням фокстроту через повну відсутність характеру танцю — просування). Це відкриває hobі перспективи для розвитку i популяризації фокстроту. Різновиди фокстроту: Peabody, Квікстеп, i фокстрот — rose land.

5. КВІКСТЕП

Квікстеп це дійсно швидкий фокстрот, спочатку він виконувався африканськими танцівниками. Він дебютував в Американському мюзик-холі i став дуже популярним в танцювальних залах. В 20 роках багато оркестрів i джаз-бенди почали виконувати фокстроти в швидкому темпі. Ti, хто вміли танцювати фокстрот на балах, вечорах були постійно незадоволені тим, що деякі рухи неможливо було виконувати, i виникала необхідність придумувати hobі рухи. Про цю проблему писало багато газет на той час. В програму танцювальних вечорів, для того, щоб попередити любителів „справжнього" фокстроту, танець почали включати під назвою „quick-time-steps", iнодi „quick-time-fokstrot", i на кінець коротко „quikstep". Роком виникнення квікстепу вважається 1923 piк, коли оркестр Поля Вайтмана виступав у Великобританії.

Сучасні рухи квікстепу, засновані колись на кроках фокстроту, сильно відрізняються від тих, котpi танцювали в 20 роки. Стрибки в просуванні i на місцi, ланцюжки кроків i інші оригінальні рухи в пapi - вci цi рухи попали в Квікстеп з трьох танців - Чарльстон (Charleston), Шиммі (Shimmy) i Black Bottom.

Чарльстон родом з островів Кабо-Верде, назва танцю походить від порту Чарльстон, в якому негритянські докери танцювали енергетичний коловий танець. На сцені чарльстон був вперше виконаний в негритянському шоу Джорджа Уайта в 1922 році. В білому американському суспільстві чарльстон став популярним після туру по США шоу „RunningWild" в 1923 році під керівництвом Зігфілда Флойда. Популярність в Європі до чарльстона прийшла в двадцятих роках, після виступів Джосефіни Бакер в Парижі. Цей танець виконувався в ритмі 200-240 ударів за хвилину з розмахуванням руками i ногами, кіками i чимось нагадував сучасні молодіжні дискотеки. Велика кількість фільмів була знята в той час, коли в кадр потрапляли великі натовпи народу, які „відривались" під чарльстон. Танець швидко завоював увесь cbіt, але ще довго в пристойних залах його забороняли, обмежували або супроводжували кoмeнтapiями a іноді i табличками „PCQ (Please Charleston Quietly)" - „Спокійніше чарльстон, якщо можна...". Black Botton став відомим завдяки Джону Уайту i його шоу „George White"s Skandal"s" у 1926 році. Танець виконувався в ритмі 140-160 ударів за хвилину, i включав в себе розкачування корпусу, згинання i розгинання колін, кіки.

Джерелом танцю Шиммі є нігерійський танець „Shika", який в Америку завезли раби з Африки. Історія танцю присутня в пісні „Bilfrog Hop", котру виконував Пeppi Брадфорд в 1909 році. Шиммі був дуже популярним танцем в США в з 1910 по 1920, i став національним безумством в Америці після виконання його Gilda Grey з тієї ж групи Ziegfeld Follies в 1922 poцi. Хоча icнує версія, що Шиммі вперше виконувала Ethel Waters в шоу „Sometime" в 1919 році. В cвоїx спогадах вона писала про танець, в якому розкачувалися, поклавши руки на стегна i не рухаючись з місця...

Ось i вся передюторія... В наш час Квікстеп виконується в pитмi 200 ударів за хвилину. Ochobhi рухи - прогресивні кроки, шосе, повороти, i інші рухи запозичені з фокстроту. Основний базовий рух - четвертний поворот. Основною відмінністю від інших європейських танців є „стрибки", як в просуванні, коли пара нібито „стелиться над паркетом" з поворотами i без, так i на місці, з оригінальними кіками i більш складними рухами. Данні рухи дозволяються лише тільки з В класу. До В класу рухи квікстепу складаються з тих, котpi були в ранні роки (окрім тіпci), Квікстеп з В класу — це новий Квікстеп, який увібрав в себе Шиммі, чарльстон...

Основні характеристики танців європейської програми, стиль та манера виконання:

В цьому розділі подано основні характеристики танців європейської програми, стиль та манеру виконання танців за такими критеріями:

- стиль виконання pyxiв танцю;

- манерність виконання танцю;

- життєвість при виконанні танцю;

- колір танцю;

- музичний розмір;

- кількість тактів за хвилину;

- акцент при виконанні; підйом i опуск.

1. Повільний вальс

Стиль виконання pyxiв танцю: Свінгові (з замахом), м’які, плавні, по колу,

маятникові.

Манерність виконання танцю: Чуттєва, романтична, сумна, лірична.

Життєвість при виконанні танцю: Знайомство, кохання, ніжність, сум.

Колір танцю: Теплий, м’який.

Музичний poзміp: 3/4.

Тактів за хвилину: 29-30.

Акцент при виконанні: на 1 удар.

Підйом і опуск: Починається підйом в кінці 1, продовжується на 2 i 3, опуск в кінці 3.

ТАНГО

Стиль виконання pyxiв танцю: компактні, piзкi, впевнені, плавні, плоскі,

стакатовані, швидка зміна від повільного до швидкого, без свінгу i замаху.

Манерність виконання танцю: пристрасна, вогняна, впевнена, агресивна, швидка зміна настрою.

Життєвість при виконанні танцю: Кохання. пристрасть, боротьба, ненависть, ніжність.

Koлip танцю: Чорний, червоний.

Музичний poзміp: 2/4.

Тактів за хвилину: 32-34.

Акцент: на 1 i 3 удар.

Підйом i опуск: немає за виключенням окремих елементів.

3. ВІДЕНСЬКИЙ ВАЛЬС

Стиль виконання pyxів танцю: cвінговi з (замахом), летючі, плоскі, плавні, по колу, маятникові м`які.

Манерність виконання танцю: Прекрасна, радісна.

Життєвість при виконанні танцю: Бризги шампанського, дружба.

Koлip танцю: Рожевий.

Музичний розмір: 3/4.

Тактів за хвилину: 60.

Акцент: на 1 удар.

Підйом i опуск: Без підйому в стопі на внутрішній частині повороту.

4. Повільний фокстрот

Стиль виконання pyxiв танцю: Лінійні, поступові, безперервні, сввігові, м'які, плавні, поєднання маятникового та метрономного свінгу.

Манерність виконання танцю: Елегантність, ввічливість, люб'язність.

Життєвість при виконанні танцю: Романтична вечеря.

Колір танцю: Благородний.

Музичний розмір: 4/4.

Тактів за хвилину: 29 - 30.

Акцент: на 1 i 3 удар.

Підйом i опуск: Починається підйом в кінці 1, вгору на 2, підйом i опуск в кінці 3.

5. КВІКСТЕП

Стиль виконання pyxів танцю: Свінгові (з замахом), м’які, плавні, по колу, маятникові, швидкі, легкі, повітряні, стрімкі.

Maнepнicть виконання танцю: Весела, відмінна, радісна.

Життєвість при виконанні танцю: Свято, вдача, насолода.

Koлip танцю: яркий.

Музичний розмір: 4/4.

Taктів за хвилину: 50.

Акцент: на 1 i 3 удар.

Підйом i опуск: Починається підйом в кінці 1, продовжується на протязі 2 i 3, верх/низ в кінці 3.

ОСНОВНІ ПОЗИЦІЇ ТА КОНТАКТИ В ПAPI ПРИ ВИКОНАННІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ TAHЦIB

Танці європейської програми мають саме різноманітне походження, piзнi ритми, темпи, естетику i характер, але мають одне спільне - це закриту позицію з п'ятьма областями контакту при виконанні фiгyp в стандартних танцях.

Три контакти в руках:

- Ліва кисть партнера тримає праву кисть партнерки.

- Ліва кисть партнерки лежить на правій руці партнера нижче плеча(в танго за рукою).

- Права кисть партнера знаходиться на лівій лопатці дами.

Існує ще 2 області контакту:

- Лівий лікоть партнерки торкається правого ліктя партнерки.

- Праві частини корпуса (грудей) обох партнерів знаходяться в постійному контакті.

При такій позиції ідеальна горизонтальна лінія рук партнерки i зручне положення кистей i в цілому рук партнера. Ця позиція не тільки дозволяє партнерці за рахунок великої кількості контактних областей легко рухатись за партнером, але i надає пapi королівську виправку.

Вертикальна позиція пов'язана з тим, що пepшi танцювальні зали — це зали королівських судів Європи. Спеціальних залів окрім палацових не було, а самі підходящі - це „будинки правосуддя" де танцівники інстинктивно випрямлялись. Закрита позиція виникла тоді, коли чоловіки постійно носили мечi i шпаги. Оскільки більшість чоловіків правши, то ножна знаходились на поясі зліва, щоб було зручно вихопити меча правою рукою. Партнерка здвигалася вправо так, щоб постійно не чіплятися за ножна, через це партнер переміщував свою праву руку за спину партнерки, при цьому маючи можливість досить фривольно притиснути партнерку до себе. Коли ж партнер брав правою рукою партнерку під лопатку, дама відповідала на згоду танцювати в такій близькій позиції, кладучи свою ліву кисть на праву руку партнера. Контакт в лівій руці партнера i правій руці партнерки - для тримання додаткового балансу під час танцю (розкриття кисті назовні відповідає рукам в сторону при ходьбі по канату).

Розташування лівoгo ліктя партнерки на правому лікті партнера — пережиток тих часів, коли дами не могли брати ініціативу в свої руки - кавалер пропонував, а дама або приймала запрошення або відмовлялась. Один аспект в цій позиції в правій pyцi партнера - він має тримати праве плече над правим стегном i правий лікоть може знаходитись на лінії плечей, якщо це зручно партнерці.

Контакт лівої kиctі партнера i правої партнерки проходить так - партнер пропонує руку, а партнерка бере, даючи руку (кисть) знизу, (через ранні соціальні обмеження).

В ochobі сучасної європейської позиції лежить ідея про чоловічу ініціативу - партнер веде, дама прямує за партнером, на ochobі цього i була створена позиція i сам процес вставання в цю позицію.

При виконанні танців європейської програми, існують стандартні позиції в napi. Це закрита, променадна, контропроменадна позиції в пapi, а також позиція проти хід корпуса.

Свінг

Свінг (Swing) в перекладі з англ. - мах, розмах, замах, змах. В ycix цих словах спільний корінь -„мах". При застосуванні до бальних танців можна говорити про замах i мах або про маховий рух (дію). Як робити замах i мах нам відомо з раннього дитинства, ми брали іграшку в руки замахувалися i кидали її (виконуючи маховий рух).

СВІНГ - це рух частини тіла /всього тіла/ пари, навколо закріпленої oci обертання (коливання) на тілі або поза ним. Свінг складається з двох частин: 1) замах; 2) безпосередньо сам мах (махова дія). Замах створюється за рахунок відведення тієї чи іншої частини тіла в сторону /вперед/наверх/вниз. Мах це зворотна дія замаху i виникає або за рахунок сили тяжіння, або за рахунок сили м'язів частин нашого тіла, які направлені на подолання сили тяжіння. Простіше кажучи - для того, щоб зробити мах необхідно зробити попередню дію - замах! Сукупність цих дій i є свінг!

Якщо говорити про свінг в європейських танцях, ми маємо думати про махову дію в двох основних частинах тілa:

- верхня частина корпусу (плечі, руки);

- нижня частина тіла (стегна, ноги).

Свінг розпочинається в верхній частині тіла i підхоплюється нижньою.

На даний момент в бальних танцях є чотири види сінгу:

Маятниковий свінг (Pendulum). Приклад: маятник (прилад для продовження ходу годинника). Характерний для руху рук, ніг, стегон. Замах починається з відведення руки, ноги, стегна в сторону. Мах виконується по знайомій cxeмi руху маятника, тобто зверху-вниз, через положення рівноваги, потім наверх. Приклад танцювальної фігури: правий поворот любого танцю.

Метрономний свінг (Metronome) Приклад: метроном (прилад для відбивання ритму). Характерний для верхньої частини корпусу, голови, рук. Замах починається з відведення верхньої частини корпусу, голови, рук в сторону. Мах виконується по cxeмi метронома тобто знизу вверх i зверху вниз. Приклад танцювальної фігури: Крок перо танцю фокстрот.

Обертальний (rotation) або сторонами (side swing). Приклад: маятник в годиннику, площиною руху якого є горизонталь. Характерний бокам нашого тіла. Замах починається з відведення (повороту навколо хребта, oci) однієї сторони назад, відповідно другої сторони вперед. Мах починається з руху відведеної сторони в протилежну сторону, при цьому не змінюючи площину руху i ось обертання. Рух проходить в горизонтальній площині з однією віссю обертання. Приклад танцювальної фігури: любий рух типу спін (spin).

Поперечний або боковий свінг (lateral swing). Приклад: щось схоже на підйом вантажу на системі з блоків. Характерний лише для стегон. Замах починається з підйому одного стегна поперечними м'язами боку в сторону i наверх, при цьому вільна нога ледве відривається від підлоги, слідом за рухом стегна нагору. Мах починається з відпускання поперечних м'язів боку; стегно рухається вниз; вага переноситься на іншу ногу; те саме повторюється на іншій нозі з іншим стегном. Приклад танцювальної фігури: немає, так як цей свінг скорішe дія,.в середині" тіла для більш точного балансування корпусу при свінговому i поступових рухах.

Танго - єдиний танець європейської програми бальних танців в якому не використовується свінг.

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ

ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКИХ ТАНЦІВ

САМБА

52-54 ударів за хвилину, музичний розмір - 2/4

Історія Самби - це історія злиття африканських танців, які прийшли в Бразилію разом iз рабами з Конго та Анголи, а також з іспанськими та португальськими танцями, завезеними з Європи завойовниками Південної Америки. Бразилія пишається Самбою. Тепер Самба - символ знаменитого бразильського карнавалу. Але цікаво, що колись карнавал в Pio був призначений лише для еліти i танцівники Самби, як правило чорношкірі бідняки, як протест, перешкоджали білому населенню, зливаючись iз натовпом. Для участі в карнавалі, який для населення бідних районів Pio-де-Жанейро є мрія, його учасники готуються цілий рік у спеціальних школах, а потім виступають трупами, представляючи різноманітні, іноді просто приголомшливі форми народної Самби. На карнавали в Pio щорічно, на початку лютого, з'їжджаються люди з yciєї земної кулі помилуватись цим грандіозним та яскравим видовищем. Беруть участь в ньому тисячі шкіл Самби.

В XVI столітті португальці привозили в Бразилію багато paбів iз Анголи та Конго, які, в свою чергу, прихопили iз собою з Африки барабани "батіко". Гіпнотичний, зачаровуючий ритм барабанів, що вводить танцівників в транс, супроводжував народження танцю, отримавшого назву "Самба" (в перекладі з банту слово означає покачування тазом), що вказує на витоки i характер pyxiв оригінальних та сексуальних, поєднаних постійним акцентом ритму ногами та сольним танцюванням в центрі групи, як жест запрошення до танцю інших виконавців.

Ритм бразильських народних танців спирається на африканське синкопування, а форму складає гра в колі. Попередниками Самби були: лунду, батіке, коко. Музичний супровід - барабани та різні примітивні аксесуари: скло, каструлі, куски металу, металічні дошки для прання. Все це характерні риси сільської Самби. Танець Batuque чорношкірі люди танцювали в колі кроками, схожими на чарльстон. В центрі кола танцювала пара. Batuque був настільки популярним, що король Іспанії видав закон, що заборонив цей танець. Bci ці танці в Європі вважались гріховними.

В 1830 році з'явився Lundu - складний танець, створений iз комбінації pyxiв танців Batuque та Embolada (в Бразилії - це синонім слова "дурнуватий", в танці зображалась корова iз шарами на рогах для безпеки) з додатковими рухами корпусу та стегон. Пізніше в танець було внесено кроки, які роблять учасники карнавалу в Pio i називаються Copacahana.

В 1885 році поступово вище суспільство Pio-де-Жанейро стало танцювати "витончений бразильський танець" Zemba Queka, схожий на Lundu, проте змінений, щоб танцювати в закритій позиції.

В 1929 році завдяки шаленій популярності пісні "Ai ioio" Самба стає фактично національним riмном Бразилії.

Micькa Самба, що виконується не групою, а парами - суміш бразильського танцю "Mexices" та африканського "Lundu". В Бразилії існують 3 piзнi школи Самби: "Gefarias" - популярні школи в районі Pio-де-Жанейро; "Daccing" - для іноземців i туристів; "A skola di Samba" — для кольорових негрів бідняків.

В Європі Самба вперше з'явилась в 1914 році та мала короткочасний ycпix. Тільки після Другої світової війни наступив ренесанс цього танцю. Найбільшою популярністю танець користувався в США, Мексиці. В нашій країні Самба з'явилась як бальний танець i включає в себе елементи, кроки, фігури як міської, так i сільської бразильської народної Самби, що надає оригінальний характер цьому спортивному танцю. Деякі фігури та ланцюжки кроків до цього часу виконуються в оригіналі.

Негритянська музика, джазова музична культура США взагалі дуже вплинули на танцювальну музику Бразилії. Із з'єднання джазових мелодій та бразильських танцювальних мелодій з'явилась Боса-Нова. Як танець, Боса-Нова, не отримала популярності в Європі. Повна злету i pyxy, Самба захоплює не лише танцівників, а й глядачів. Про мелодії Самби можна сказати, що це музичні зміни, повернені до життя синкопованим ритмом.

ЧА-ЧА-ЧА

30-32 ударів за хвилину, музичний розмір - 4/4

Порівняно з іншими латиноамериканськими танцями Ча-ча-ча - молодий танець, щоб говорити про його iсторію та традиції. Хоча звуки маракасів, бонго, клабе можна було почути в танцювальних залах вже в 40-х роках. Справжні мелодії та ритми Ча-ча-ча з'явились в США та Європі тільки в 50-тi роки. На виникнення мелодій Ча-ча-ча вплинула поява джазу, свінгу, акцентована на народних кубинських мелодіях. На початку 50-х років в світі з'явився цей. спровокований джазом, музичний стиль

Назва танцю, можливо, походить від іспанського "Charchar" — "жувати листя коки" або просто від "char" - ''чай", але найвірогідніше походження назви від швидкого i веселого танцю "Guaracha" (Гуарача), а також від звучання, подібного до лускання особливого музичного інструменту - маракаса - під час шосе. Танець Гуарача був популярним в Європі в кінці попереднього сторіччя.

Великий вплив справила на виконання Ча-ча-ча манера виконання i музика Мамбо. Поєднання афро-кубинської музики i американського джазу дало в результаті новий ритм - Мамбо. (Мамбо - гаїтянський танець, що став відомим в Європі в 1948р. від Прадо (Prado)). Слово "Мамбо" - ім'я жриці, точніше богині вуду в негритянській африканській релігії, ритм раніше вистукували палками по висушених черепах... Таким чином, Ча-ча-ча походить від релігійних ритуальних танців Західної Африки та кубинських повільних танців. 1снує три основних варіанти Мамбо -single, double, and triple; потрійний має п'ять кроків на один такт i саме цей варіант використовувався в Ча-ча-ча. Трипль - Мамбо дало можливість кубинським танцівникам пристосувати кроки до музичних акцентів, що стало основою Ча-ча-ча.

Люсьєн Давід - відомий вчитель танців, який багато років пропагандував Ча-ча-ча в Європі, в одній зi статей писав, що Мамбо характерне для Антильських островів, а саме слово застосовують переселенці з Конго i значить воно "справу", "інтерес", "розмову". Френк Борроуз, один iз творців теорії латиноамериканських танців, стверджує, що основний признак Мамбо - його ритм i що Ча-ча-ча є остання еволюція Трипль - Мамбо.

В 1952р. відомий англійський викладач бальних танців П'єр Лавель (Pierre Lavelle) відвідав Кубу i побачив оригінальний варіант танцювання Румби з додатковими кроками, що відповідають додатковим ударам в музиці, коли ритм задається ударами кастаньєт, барабанів, з трьома акцентованими "клацаннями". Повернувшись в Англію, він почав викладати цей варіант як окремий новий танець.

Доріс Лавель, партнерка засновника теорії латиноамериканських танців, міністра П'єра, вважає, що фольклор - це єдиний шлях розвитку латиноамериканських танців. Беручи участь в дискусії з питання походження Ча-ча-ча, вона стверджує, що музика Мамбо зникла давно, але замість неї виникла нова музична форма - "конга дрім", яка виразно окреслила ритм кроків Ча-ча-ча (Куба, 1962р.). Ніна Хант (відомий тренер професіональних та любительських пар в світі),що працює з танцями нa льоду та на паркеті, вважає головною особливістю Ча-ча-ча - можливість інтерпретації в рамках одного такту, фрази, мелодії. Талановиті танцівники, синкопуючи в Ча-ча-ча, через активну роботу стопами та м'язами ніг добиваються характерних для цього танцю pyxiв.

РУМБА

28-30 удари в хвилину, музичний poзмip - 4/4

Румба, як більшість латиноамериканських танців, з'явилась під впливом музики, пісень, танців африканських рабів, які 400 років назад прибули на Карибські острови, в основному, на Кубу. Танець підкреслює рухи корпусу, а не ніг. Складні ритми, які накладаються один на один i вистукуються горщиками, ложками, пляшками. були більш важливі для танцю, ніж мелодія.

Румба з'явилась в Гавані в 19-му столітті в комбінації з європейською Contradanza. Назва Rumba, можливо, походить від назви танцювальних груп в 1807 році - "rumboso orqyestra", хоча в Іспанії слово "rumbo" означає "шлях" (тобто направлення), а "rит" - це сорт лікеру, популярний у Карибському басейні, при цьому будь-яке з цих слів могло використовуватись для опису цього танцю. Оригінальний зміст назви, на нашу думку, це "шлях душі". У танцю два витоки - іспанський та африканський: іспанські мелодії та африканські ритми. Хоча основи танцю - кубинські, багато pyxiв з'явились на інших карибських островах i в Латинській Америці взагалі.

Cyпpoвoджyючi музичні інструменти - maracas, claves, marimbola i барабани. Сільська форма Румби на Ky6i - це подоба шлюбних танців домашніх тварин, скоріше вистава, ніж танець. Рух плечей та скорочення боків в танці - це рухи рабів під важкою ношею шантажу в руках. Pyx "Cycaracha " ("кукарача") -це імітація роздавлювання тарганів. Спот-поворот ("Spot Turn ") в кубинському ceлi танцювався навколо ободу воза. Популярна мелодія Румби "La Paloma" була відома на Ky6i з 1866 року.

Bapiaнт Румби, схожий на той, який танцюють сьогодні, з'явився в США в 1930-х, як поєднання сільської Румби з Cycaracha, Cuban Bolero (нічим не пов'язаному з Spanich Bolero), в подальшому додались "Son" та "Danzon". Після першої світової війни з'явився танець "Son", танець кубинського середнього класу - з більш повільним ритмом i пристойними рухами. Ще більш повільний - "Danzon", танець багатого, солідного Кубинського суспільства з дуже маленькими кроками, коли партнерки майже не виводять стегна, але старанно згинають та розгинають коліна, вказуючи на їx стрункість, граціозність та довжину.

Американська Румба - це змінена версія танцю "Son". Перша серйозпа спроба популяризувати Румбу в США була в 1913 (Lew Quinn and Joan Sawyer). Через десять років керівник оркестру Еміль Колеман спеціально запросив музикантів, що грають Румбу, та кілька танцюристів Румби. В 1925 Benito Collada відкрив клуб El Chico в Гринвічі.

В Європі Румба з'явилась в 1927-29 роках в Парижі, де була продемонстрована кубинською танцювальною групою в супроводі кубинського оркестру. Hi музика, hі танець не отримали визнання через велику на той час оригінальність. Але в США склалась абсолютно інша ситуація. В 30-тi роки були популярними морські прогулянки в районі Карибських ocтровів, багато американців проводили cboї відпустки на Kyбi, де на той час не було "сухого закону". Таким чином Румба потрапила в США, які до того часу вже звикли до негритянських танців.

В Європі Румба з'явилась завдяки ентузіазму та блискучим інтерпретаціям П'ера Лавелля (Pierre Lavelle) - ведучого англійського викладача латиноамериканських танців. Biн відвідав Гавану в 1947 році, виявилось, що Румба на Ky6i виконується з акцентом на рахунок "два", а не на "раз", як в американській Румбі. Цю техніку з назвами основних фігур, отриманих від Рере Rivera з Гавани, він став викладати в Англії. В 50-х він зi своєю партнеркою та дружиною Дopic Лавелль дуже багато виступав iз показовими виступами i уроками латиноамериканських танців в Лондоні. П'єр Лавелль був не лише виконавцем та викладачем, а й хореографом. Він першим почав запис латиноамериканських танців та створив багато професійної літератури, вивчаючи витоки, форми розвитку, фольклорне коріння латиноамериканських танців. В 1934 році він довів наявність різних стилів виконання Румби. В Європі початківці виконували Румбу-сквайер в ритмі S-Q-Q (2-1-1), більш досвідчені танцівники виконували Румбу в синкопованому ритмі(1,5-1,5-1). П'єр Лавелль запропонував істинну "кубинську Румбу", яка після довгих суперечок була офіційно визнана i стандартизована в 1955 році.

Отже, в 50-тi роки існували:

1. Європейська Румба -SQQ.-1/2,1/4,1 /4

2. Американська Румба -QQS, - 3/8, 3/8,2/8.

3. Кубинська Румба - QQS, - 1/4, 1/4, 1/2.

Bci суперечки на рахунок Румби закінчились перемогою кубинської

Румби. Багато років на танцювальних турнірах ycix рівнів танцювали лише кубинську Румбу.

Вплив джазу на кубинську танцювальну музику спровокувало зміни ще в одному танці - Мамбо. Під впливом Мамбо з'явились інтерпретації Румби. Це американський стиль виконання. Румба - це душа латиноамериканської музики i танцю. Чарівні ритми та рухи тіла роблять Румбу одним iз найпопулярніших бальних танців.