Глава 6. Державна політика та державне управління в інформаційній сфері

Термін “політика” відомий ще з часів античної філософії завдяки праці Аристотеля “Політика”, в якій це поняття було пов’язано з державою. Сучасне трактування цього терміну передбачає участь у справах держави, визначення змісту діяльності держави, державного устрою, управління державою, відношення між націями та державами.

Сучасне тлумачення політики виділяє дві її основні функції:

1) організаційної, яка визначає засади соціальних систем;

2) регулятивно-контрольної, яка визначає відносини між особами, класами, народами, державами.

Ці функції політики пояснюються, перш за все тим, що політика опосередковується через інформаційну сферу. Властивості інформації, як засобу організації і характеристики організованості будь-якої системи визначають роль політики у суспільному житті.

В Україні є певний досвід розробки державної політики в інформаційній сфері. Цей процес складається з наступних стадій:

1) наукові дослідження розвитку суспільних відносин і інформаційній сфері та визначення проблеми;

2) визначення концептуальних засад та їх законодавче закріплення;

3) конкретизація завдань для органів державної влади при визначенні основних напрямів зовнішньої та внутрішньої політики;

4) розробка та прийняття концепцій розвитку законодавства в інформаційній сфері;

5) розробка та прийняття законів як правової основи відносин в інформаційній сфері;

6) підготовка та прийняття підзаконних актів.

Інформаційна політика у більш вузьких рамках може визначатися і на рівні міжгалузевого управління, регіонального управління з урахуванням державної політики: формування політики в галузі освіти, охорони навколишнього середовища тощо. Прикладом можуть бути такі документи, як: Постанова Кабінету Міністрів України від 20.08.2003 р. № 1300 “Про затвердження Державної програми інформатизації та комп’ютеризації професіонально-технічних навчальних закладів на 1004 – 2007 р.р.” [53], Постанова Кабінету Міністрів України від 06.08.2003 р. № 1235 “Про затвердження Державної програми розвитку культури на період до 2007 р.” [54], Постанова Кабінету Міністрів України від 07.12.2005 р. №1153 “Про затвердження Державної програми “Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006 – 2010 р.р.” [55], Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.08.2005 р. № 360 – р “Про схвалення Концепції Державної програми розвитку архівної справи на 2006 – 2010 р.р.” [56] тощо.

Також можна говорити про політику і на рівні окремої організації. Наприклад, правила використання певного інформаційного ресурсу для свого внутрішнього розвитку, встановлення обмежень щодо певної інформації, яка використовується організацією тощо.

Державна політика у сфері інформатизації передбачає упорядкування суспільних відносин щодо діяльності особи, суспільства і держави у будь-якій галузі господарства стосовно інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів та інформаційних послуг за допомогою інформаційних систем та телекомунікаційних мереж.

Державна політика інформатизації України визначається двома базовими законами:

- Законом України “Про Національну програму інформатизації” від 4 лютого 1998 року № 74/98;

- Законом України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 4 лютого 1998 року № 75/98 [35].

Згідно цих законів, Національна програма інформатизації являє собою:

- сукупність державних програм міністерств і відомств з інформатизації;

- галузеві державні програми і проекти інформатизації;

- регіональні програми і проекти;

- програми і проекти інформатизації органів місцевого самоврядування.

З 1999 р. функції щодо здійснення програми інформатизації виконує Державний комітет зв’язку й інформатизації України.

Згідно з ст. 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації” інформатизація - це сукупність взаємозалежних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів і інформаційних технологій, створених на базі застосування сучасної обчислювальної і комунікаційної техніки.

Таким чином, поняття інформатизації має два основних завдання:

- по-перше, задоволення інформаційних потреб і забезпечення прав людини, а також інтересів суспільства і держави;

- по-друге, розробка засобів і систем автоматизованої обробки і передачі даних для задоволення інформаційних потреб споживачів.

Виконання основних завдань Програми інформатизації України реалізується шляхом прийняття Постанов Верховної Ради України, які визначають завдання Національної програми інформатизації на конкретних етапах розвитку держави з урахуванням політичної та економічної ситуації в державі та у світі, нових наукових розробок. Так, 4 листопада 2005 року була прийнята Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2006 –2008 роки” [52], 9 січня 2007 року Верховною радою України прийнято Закон “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 р.р.“ [49], 15 серпня 2007 року Кабінетом Міністрів затверджено Розпорядження № 653 – р “Про затвердження плану заходів на виконання завдань, передбачених Законом “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 р.р.“[57] тощо.

Засади формування політики та організаційно-правове забезпечення інформатизації на ці роки включає:

- визначення організаційно-правових засад впровадження електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису, розвитку інформаційної системи “Електронний Уряд”, забезпечення антивірусного захисту інформації, захисту національного сегмента Інтернету, боротьби з комп’ютерною злочинністю;

- розробку основоположних державних стандартів засобів інформатизації та інформаційно-телекомунікаційних систем, гармонізованих з міжнародними стандартами;

- розробку сучасної телекомунікаційної інфраструктури та забезпечення її розвитку (затвердження вимог і рекомендацій щодо цифрового абонентського доступу та створення абонентських ліній за технологіями xDSL, а також національної системи супутникового зв’язку);

- забезпечення розвитку національного сегмента Інтернету;

- створення конкурентоспроможних засобів інформатизації (програмно-апаратні засоби інтелектуальної обробки інформації) тощо.

Державна політика інформатизації охоплює всі ділянки життєдіяльності людини, суспільства і держави: організаційно-правову, економічну, фінансову, адміністративну, науково-технічну, промислову, соціальну, освітню, міжнародну й інформаційної безпеки. Вона визначає основи усіх видів суспільних відносин, що виникають у процесі побудови і розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Основними видами діяльності держави у сфері інформатизації є:

- забезпечення інформаційних прав людини й основних свобод; забезпечення балансу інформаційних прав людини, суспільства і держави;

- створення, збереження, використання і поширення інформаційних ресурсів економічного, екологічного, фінансового, інформаційного й іншого призначення;

- охорона і захист інформаційних ресурсів і інформаційних послуг;

- підтримка інформаційної безпеки держави;

- експертиза проектів інформаційних систем і мереж;

- наукові дослідження і конструкторські розробки у сфері інформатизації;

- підготовка і підвищення кваліфікації кадрів для сфери інформатизації;

- освітня робота у сфері інформатизації.

Державна політика інформатизації є складовою частиною соціально-економічної політики держави в цілому та передбачає: відкритість і загальнодоступність інформаційних ресурсів у межах конституційних прав і свобод, а саме:

а) надання права кожному громадянинові ознайомлюватися в органах державної влади й органах місцевого самоврядування, установах і організаціях усіх форм власності з відомостями, що не є державною або іншою захищеною законом таємницею;

б) дотримання конституційного права кожної людини вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір;

в) забезпечення охорони і захисту права власності на інформаційні ресурси;

г) забезпечення охорони і захисту авторського, патентного й іншого прав на засоби інформаційного, лінгвістичного, програмного, науково-методичного й іншого видів забезпечення сфери інформатизації як об'єктів інтелектуальної власності;

д) розвиток сумлінної конкуренції і забезпечення рівних прав усіх суб'єктів інформаційного ринку;

є) вирішення задач інформаційної безпеки держави;

ж) гармонізацію національного законодавства із законодавством інших країн і міжнародним правом у сфері інформатизації.

При цьому вкрай важливе значення має розвиток процесів інформатизації за умов збереження навколишнього середовища і раціонального природокористування.

Метою державної політики інформатизації є створення сучасної інформаційної інфраструктури для раціонального використання науково-технічного і промислового потенціалу, матеріально-технічних і фінансових ресурсів, сприяння економічному і соціальному розвиткові держави, забезпечення повноправної участі України в міжнародних програмах розвитку.

Стратегічні завдання державної політики інформатизації - це сукупність способів вирішення задач, що розглядаються предметом інформатизації на даному історичному етапі.

До стратегічних завдань інформатизації відносяться:

- формування і розвиток інформаційних ресурсів (тобто інформаційних продуктів, інформаційних технологій і інформаційних послуг);

- формування інформаційної інфраструктури, що в свою чергу передбачає:

1) максимально повне задоволення інформаційних потреб громадян, суспільства і держави у всіх сферах діяльності;

2) забезпечення систематичного наповнення, надійного збереження і захисту інформаційних ресурсів;

3)ефективне використання інформаційних ресурсів у діяльності органів державної влади і державних підприємств;

4)підтримку інформаційної безпеки і суверенітету України;

5)створення індустрії інформації;

6)захист інформації і даних (підтримка інформаційної безпеки);

7)нормативно-правове й організаційне забезпечення виконання стратегічних задач.

Законом України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 04.02.98 р. законодавець позначив державну політику у сфері інформатизації, проаналізувавши процеси інформатизації в Україні. Державна політика інформатизації розглядається “як складова частина соціально-економічної політики держави в цілому і спрямована на раціональне використання промислового і науково-технічного потенціалу, матеріально-технічних і фінансових ресурсів для створення сучасної інформаційної інфраструктури в інтересах вирішення комплексу поточних та перспективних задач розвитку України як незалежної демократичної держави з ринковою економікою”.

До загальних: принципів політики Закон відносить принципи “централізації і децентралізації, саморозвитку, самофінансування і самооплатності, державної підтримки через систему пільг, кредитів, прямого бюджетного фінансування”.

Проте, треба розуміти, що розробка і прийняття цього закону не означає, що держава цілком визначилася у своїй політиці інформатизації. Цього не може бути через динамічність і активність удосконалення інформаційно-комп'ютерних технологій і телекомунікаційних мереж. Настає момент переосмислення концептуальних підходів і необхідності вироблення більш ефективних принципів державного регулювання не тільки у сфері інформатизації, але й у всій сфері інформаційних відносин, що вимагає гармонійності в інформаційно-правовому регулюванні і єдності інформаційного права в національному масштабі. Іншими словами, Національна програма інформатизації - це вже не перелік проектів і програм, а складова частина інформаційної політики держави, розроблена з метою упорядкування процесів в інформаційному просторі України. Одна з головних її задач – “стикування” різних інформаційних систем і засобів для створення зручного й ефективного для всіх інформаційного середовища.

Інформаційна політика здійснюється державою у двох напрямах:

7) послуги у сфері інформатизації;

8) підтримка інформаційної безпеки.

Згідно з ст. 41 Закону України “Про інформацію” інформаційна послуга - це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб.

Інше визначення згідно зі статтею 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації”: інформаційна послуга - здійснення у встановленій законом формі інформаційної діяльності по наданню інформаційних продуктів з метою задоволен­ня інформаційних потреб.

Власник інформаційного ресурсу має право визначати зміст послуг, що надаються за допомогою його ресурсів, а також встановлювати розмір плати за такі послуги і порядок її внесення.

Послуги у сфері інформатизації можуть бути платними, безоплатними і комбінованими.

Види інформаційних ресурсів, що можуть надаватися за плату, і порядок використання отриманих коштів визначає Кабінет Міністрів України.

Надання інформаційних ресурсів державним і недержавним установам, що надалі будуть використовувати їх для надання платних послуг, здійснюється на договірних засадах.

Договірні засади надання інформаційних послуг означають, що інформаційні послуги можуть надаватися юридичними або фізичними особами, які мають право надавати такі послуги відповідно до законодавства, у разовому або іншому порядку.

Споживач має право використовувати інформаційний ресурс у межах тих прав, що встановлені відповідним договором і законодавством.

Споживач має право на відшкодування збитків, що були заподіяні внаслідок недостовірної, неповної або помилкової інформації, якщо заздалегідь про це не було застереження від постачальника. Збитки відшкодовуються тим суб'єктом, що безпосередньо надав недостовірну, неповну, помилкову інформацію. Споживач зобов'язаний використовувати наданий інформацій-ресурс у відповідності з положеннями угоди з власником або володільцем цього інформаційного ресурсу, а також згідно з вимогами законодавства.

Другим напрямом здійснення інформаційної політики є підтримка інформаційної безпеки.

Підтримка інформаційної безпеки - одна з найважливіших функцій держави. Система забезпечення інформаційної безпеки є складовою частиною забезпечення національної безпеки держави

Інформаційна безпека - це. стан захищеності людини, суспільства і держави, за якого, забезпечуються охорона і захист інформаційних ресурсів, мінімізація шкоди від негативних інформаційних впливів, небажаних наслідків використання інформаційним продуктів і інформаційних технологій.

Об’єктами інформаційної безпеки є інформаційні права людини й основні свободи, національні інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура в політичній, економічній, соціальній, військовій екологічній, науково-технологічній й інших сферах діяльності суспільства.

Держава створює необхідні умови і здійснює правові, організаційні, соціально-економічні, науково-технічні й інші заходи, спрямовані на підтримку інформаційної безпеки.

Інформаційна безпека національних інформаційних ресурсів забезпечується системою заходів правового, організаційного і техніко-технологічного змісту щодо нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз, що передбачає:

- розвиток нормативно-правового забезпечення;

- застосування інформаційних технологій, безпечних для інформаційних ресурсів;

- забезпечення цілісності інформаційних продуктів і інформаційних технологій;

- забезпечення охорони і захисту інформаційних продуктіві інформаційних технологій від несанкціонованих доступу, модифікації, блокування або знищення;

- забезпечення постійної актуалізації резервних копій інформаційних продуктів і інформаційних технологій;

- здійснення моніторингу стану інформаційної безпеки.

В усіх складових частинах системи національних інформаційних ресурсів повинні застосовуватися безпечні інформаційні технології, за допомогою яких обробляють дані. Ці технології обов'язково повинні мати відповідний атестат.

В усіх без винятку складових частинах системи національних інформаційних ресурсів повинна функціонувати система заходів що забезпечує цілісність і схоронність інформаційних продуктів.

Здійснення відповідних заходів щодо забезпечення цілісності інформаційних продуктів покладають на адміністратора організації, що визначає систему доступу до ресурсів на основі нормативно-правових актів організації.

Електронні депозитарії й автоматизовані системи обробки даних, що містять відомості, які становлять передбачену законом таємницю і розголошення якої може завдати шкоди людині, суспільству або державі, обов'язково повинні мати систему технічного захисту від несанкціонованих доступу, блокування або знищення інформаційних продуктів.

Основу інформаційної політики, як і політики взагалі, становить сукупність норм права і механізми їх реалізації. У контексті інформаційної політики мова йде про права громадян, юридичних осіб і держави на вільне одержання, поширення і використання інформаційних ресурсів, захист конфіденційної й інтелектуальної власності.

Основні положення державної інформаційної політики можна врегулювати в такий спосіб:

- держава виходить із принципу безумовної правової рівності всіх учасників процесу інформаційної взаємодії незалежно від їх політичного, соціального й економічного статусу;

- держава удосконалює існуючу і розробляє нову нормативно-правову базу інформаційних відносин у суспільстві, а також здійснює контроль за безумовним виконанням законодавств України;

- обмеження доступу до інформації є виключенням із загального принципу відкритості інформації і здійснюється тільки на основі законодавства;

- відповідальність за схоронність інформації, її засекречування і розсекречення персоніфікується;

- держава законними засобами забезпечує захист суспільства від помилкової, перекрученої і недостовірної інформації у сфері засобів масової інформації;

- держава забезпечує надання громадянам універсальної суспільної інформаційної послуги щодо електронно-інформаційного середовища, сприяє доступу до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних мереж.

Аналіз правового регулювання інформаційних відносин в Україні і міжнародній практиці дозволяє відзначити ряд основних методологічних, принципових положень інформаційного законодавства, що виступає основою такої юридичної інституції, як інформаційне право:

- предмет правового регулювання - суспільні інформаційні відносини;

- об’єкти інформаційних відносин - інформація (знання, відомості) і дані;

- метод правового регулювання - системне комплексне застосування методів конституційного, цивільного, адміністративного, трудового і кримінального права (що визначає міжгалузевий характер публічно-правового регулювання) і метод приватно-правового регулювання (на рівні угод, звичаїв, традицій, норм суспільної моралі, професійної, ділової етики).

Серед основних сфер правового регулювання інформаційних відносин можна виділити такі:

- визначення і правове закріплення напрямів державної інфор­маційної політики, виходячи із загальнолюдських принципів поваги і гуманного ставлення до людини, її честі, достоїнства, репутації;

- забезпечення правового режиму формування і використання національних інформаційних ресурсів, збору, обробки, нагромадження, збереження, пошуку, поширення і надання споживачам інформації;

- забезпечення умов для розвитку і захисту всіх форм власності на інформацію, інформаційні продукти, інформаційні ресурси, інформаційні технології й інформаційні послуги;

- державно-правове сприяння формуванню ринку інформаційних продуктів, інформаційних ресурсів, інформаційно-комп'ютерних технологій, телекомунікаційних мереж і інформаційних послуг із пріоритетами для вітчизняних виробників;

- організація і керування створенням і розвитком державних регіональних інформаційно-комп’ютерних систем і мереж, забезпечення їх сумісності і взаємодії в єдиному інформаційному просторі України;

- створення реальних умов для якісного й ефективного забезпечення необхідною інформацією громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних та недержавних організацій;

- забезпечення балансу прав і обов’язків людини, суспільства і держави з урахуванням інтересів національної безпеки, невід'ємною складовою якої є інформаційна безпека; законодавче забезпечення реалізації конституційних прав осіб на режим доступу до своїх персональних даних - інформації про громадян і об'єднання (організації), в умовах розвитку процесів інформатизації в органах державної влади; державне стимулювання удосконалення механізму залучення інвестицій, розробки і реалізації проектів Національної програми інформатизації і локальних програм інформатизації (міністерств, відомств, установ, підприємств, організацій усіх форм власності);

- правове забезпечення розроблення і використання в Україні новітніх інформаційно-комп’ютерних технологій і телекомунікаційних мереж;

- створення реальних правових бар’єрів для недопущення свавілля посадових осіб державних і недержавних структур щодо примусу надання їм громадянами відомостей, не передбачених законодавством.

У Законі України “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 р.р” виписані приорітетні завдання у сфері інформатизації нашого суспільства [49]. Національна політика розвитку інформаційного суспільства в Україні ґрунтується на засадах: пріоритетності науково-технічного та інноваційного розвитку держави, формування необхідних для цього законодавчих і сприятливих економічних умов, всебічного розвитку загальнодоступної, інформаційної інфраструктури, інформаційних ресурсів та забезпечення повсюдного доступу до телекомунікаційних послуг та інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), сприяння збільшенню різноманітності та кількості електронних послуг, забезпеченню створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів, поліпшення кадрового потенціалу; посилення мотивації щодо використання ІКТ, широкого впровадження ІКТ в науку, освіту, культуру, охорону здоров'я, охорону навколишнього середовища; забезпечення інформаційної безпеки. Така політика передбачає: 1. Перехід до пріоритетного науково-технічного та інноваційного розвитку України, який потребує: - впровадження ІКТ в усі сфери життєдіяльності суспільства та держави; - координації та консолідації зусиль держави, бізнесу і суспільства щодо реалізації Основних засад та завдань з розвитку інформаційного суспільства в Україні; - узгодженості загальнодержавних, галузевих, регіональних програм та бізнес-проектів у сфері розвитку і використання ІКТ; - удосконалення координації діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо створення елементів інформаційної інфраструктури, зокрема при побудові корпоративних інформаційно-аналітичних систем; - створення електронних інформаційних ресурсів, які повинні використовуватися в інформаційному обміні; - впровадження механізмів надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет; - усвідомлення змісту політики розвитку та становлення інформаційного суспільства в Україні керівниками громадських організацій, підприємств, установ і організацій усіх форм власності та різного підпорядкування, органів державної влади, органів місцевого самоврядування всіх рівнів; - підвищення ролі генерального державного замовника Національної програми інформатизації; вдосконалення механізму формування і виконання цієї програми, збільшення її фінансування з включенням до складу зазначеної програми всіх проектів інформатизації, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України; - надання державної підтримки та стимулювання впровадження ІКТ в освіту, науку, бізнес, виробництво, ринок цінних паперів, біржі (товарні, сільськогосподарські та інші) тощо; - залучення до формування національної політики та розв'язання проблем розвитку інформаційного суспільства широкого кола фахівців із відповідних сфер (науковців, керівників, виробників, економістів, маркетологів, соціологів, викладачів тощо) і громадськості; спрямування зусиль органів державної влади на формування сприятливих умов для впровадження та використання ІКТ; - пропагування переваг побудови інформаційного суспільства - від використання можливостей ІКТ вразливими верствами населення, зокрема малозабезпеченими, людьми, що потребують соціальної допомоги та реабілітації, до створення новітніх знань та конкурентоспроможних технологій; - включення основних питань з розвитку інформаційного суспільства в Україні до програм діяльності Кабінету Міністрів України, державних програм економічного і соціального розвитку. 2. Законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства При створенні інформаційного законодавства слід керуватися загальними принципами Конституції України, а також базуватися на принципах свободи створення, отримання, використання та розповсюдження інформації; об'єктивності, достовірності, повноти і точності інформації; гармонізації інтересів людини, суспільства та держави в інформаційній діяльності; обов'язковості публікації інформації, яка має важливе суспільне значення; обмеження доступу до інформації виключно на підставі закону; мінімізації негативного інформаційного впливу та негативних наслідків функціонування ІКТ; недопущення незаконного розповсюдження, використання і порушення цілісності інформації; гармонізації інформаційного законодавства та всієї системи вітчизняного законодавства. З цією метою необхідно підготувати та прийняти Інформаційний кодекс України, включивши до нього розділи, зокрема про засади електронної торгівлі, правову охорону прав на зміст комп'ютерних програм, удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі авторського права при розміщенні та використанні творів у мережі Інтернет, про охорону баз даних, дистанційне навчання, телемедицину, надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет, комерційну таємницю тощо. Підготувати та внести зміни до чинного законодавства з урахуванням вимог щодо: надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет; запровадження електронного документообігу та електронно - цифрового підпису, дистанційного навчання, телемедицини, електронних платіжних систем, електронного бізнесу, електронних бірж, аукціонів і депозитаріїв. 3. Формування сприятливих економічних умов розвитку інформаційного суспільства.З урахуванням тенденцій розвитку світової економіки, основними завданнями у процесі розвитку інформаційного суспільства визначити: - підвищення конкурентоспроможності національної економіки, забезпечення сталого економічного зростання держави та матеріального добробуту її громадян за рахунок впровадження ІКТ; - сприяння підприємницькій діяльності у сфері ІКТ за рахунок формування системи адміністративних, правових і економічних механізмів, які стимулюватимуть попит на інформаційну продукцію, залучення інвестицій в ІКТ, розвитку конкуренції, просування вітчизняної продукції на міжнародний ринок.4. Розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури.Загальнодоступна інформаційна інфраструктура держави формується шляхом: - розвитку національної, галузевих і регіональних інформаційних систем, мереж та електронних ресурсів, інформаційно-аналітичних систем органів державної влади та органів місцевого самоврядування; - створення вітчизняними виробниками на основі фундаментальних і прикладних досліджень новітніх конкурентоспроможних ІКТ, засобів інформатизації та комп'ютерних програм; - прискорення робіт, пов'язаних з розробкою, створенням та застосуванням суперкомп'ютерних систем та інших перспективних технологій; - активізації впровадження систем електронних розрахунків за придбані товари, виконані роботи та надані послуги; - створення в електронній формі архівних, бібліотечних, музейних фондів та інших фондів закладів культури, формування відповідних інформаційно-бібліотечних та інформаційно-пошукових систем з історії, культури, народної творчості, сучасного мистецтва України тощо; - виконання зобов'язань щодо міжнародного співробітництва, спрямованого на розвиток інформаційної інфраструктури та забезпечення розширення участі України у відповідних міжнародних ініціативах. 5. Забезпечення повсюдного доступу до телекомунікаційних послуг та інформаційних ресурсів. Повсюдний доступ до телекомунікаційних послуг та інформаційних ресурсів передбачає: - створення в усіх населених пунктах України можливостей для доступу до мережі Інтернет,- визначення стратегії розвитку універсальних телекомунікаційних послуг, розгляду доцільності створення фонду універсальних послуг для забезпечення доступу малозабезпечених верств населення до цих послуг, розроблення юридичного та фінансово-економічного механізму функціонування зазначеного фонду; - визначення найбільш сприятливих технічних, організаційних, економічних і комерційних умов взаємопідключення телекомунікаційних мереж різних операторів. 6. Сприяння збільшенню різноманітності та кількості електронних послуг. З метою збільшення різноманітності та кількості електронних послуг необхідно: - визначити статус і перелік обов'язкових електронних послуг, які повинні надаватися органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним і фізичним особам; - вжити додаткових заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для надання послуг із застосуванням ІКТ зокрема особам, які потребують соціальної допомоги та реабілітації; - подолати відставання у впровадженні сучасних ІКТ суб'єктами господарювання, зокрема у виробництві, використанні технологій електронної комерції; - сприяти діяльності існуючих та появі нових національних компаній - інтеграторів, розробників програмно-апаратних комплексів у сфері електронної комерції, опрацьовувати економічні механізми стимулювання переходу до цих технологій суб'єктам середнього і малого підприємництва; - прискорити впровадження ІКТ в аграрному секторі економіки України, передбачивши надання широкої номенклатури електронних послуг населенню сільської місцевості; - стимулювати створення мережі навчальних центрів, курсів з вивчення особливостей електронної комерції, з перепідготовки керівників, фахівців різних сфер діяльності для роботи в нових умовах; - забезпечити підготовку нормативно-правових актів щодо використання фізичними та юридичними особами платіжних карток з метою поширення безготівкових розрахунків в Україні та розвитку національної системи масових електронних платежів тощо. 7. Забезпечення створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів.При створенні загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів забезпечити: - зменшення нерівності в доступі до інформаційних ресурсів, насамперед осіб, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, малозабезпечених верств населення, селян; - гідну інформаційну ідентифікацію України у глобальному Інтернет-просторі; - генерування національних інформаційних ресурсів в економічній, науково-технічній, соціальній, національно-культурній сферах, охороні довкілля тощо, звернувши особливу увагу на організацію української лінгвістичної системи та українського лінгвістичного порталу в мережі Інтернет;- відповідність електронних інформаційних ресурсів стандартам і технічним регламентам, загальнодержавним, галузевим та локальним класифікаторам і довідникам; - сприяння демократичним перетворенням у суспільстві шляхом забезпечення доступу населення до інформаційних ресурсів і систем надання інформаційних послуг органами державної влади та органами місцевого самоврядування із застосуванням мережі Інтернет, зокрема шляхом оприлюднення проектів відповідних нормативно-правових актів, впровадження нових форм взаємодії з громадськістю з використанням ІКТ; - створення необхідної технічної і технологічної інфраструктури, електронних інформаційних ресурсів в архівах, бібліотеках та музеях, науково-дослідних установах з визначенням вимоги щодо обов'язкового зберігання в єдиному електронному форматі результатів наукової діяльності та забезпечити вільний доступ до результатів наукових досліджень, створених за рахунок коштів Державного бюджету України; - визначення юридичного статусу засобів масової інформації, що створюють виключно електронні інформаційні ресурси тощо. 8. Підготовка людини для роботи в інформаційному суспільстві Для цього необхідно: - розвивати національний науково-освітній простір, який ґрунтуватиметься на об'єднанні різних національних багатоцільових інформаційно-комунікаційних систем; - розробити методологічне забезпечення використання комп'ютерних мультимедійних технологій при викладанні шкільних предметів та дисциплін, врахування в системах навчання студентів педагогічних вищих навчальних закладів і перепідготовки вчителів особливостей роботи з ІКТ; - забезпечити пріоритетність підготовки фахівців з ІКТ; - вдосконалити навчальні плани, відкрити нові спеціальності з новітніх ІКТ, втілити принцип "освіта протягом усього життя"; - створити системи дистанційного навчання та забезпечити на їх основі ефективне впровадження і використання ІКТ на всіх освітніх рівнях усіх форм навчання; - забезпечити на відповідному рівні навчальні заклади та наукові установи сучасними економічними та ефективними засобами ІКТ і необхідними інформаційними ресурсами; - забезпечити вільний доступ до засобів ІКТ та інформаційних ресурсів, особливо у сільській місцевості та важкодоступних населених пунктах; - підвищити на засадах співпраці приватного сектору економіки та органів місцевого самоврядування комп'ютерну грамотність населення, зокрема пенсіонерів, малозабезпечених, людей, що потребують соціальної допомоги та реабілітації, селян; - забезпечити розвиток національної науково-освітньої інформаційної мережі та інформаційних ресурсів за головними галузями знань, її приєднання, зокрема, до європейських науково-освітніх мереж. 9. Створення системи мотивацій щодо впровадження і використання ІКТЗ цією метою необхідно: - забезпечити комп'ютерну та інформаційну грамотність як основу розбудови інформаційного суспільства та сприяння розвитку людського потенціалу, звернувши особливу увагу на організацію допомоги пенсіонерам, малозабезпеченим, людям, що потребують соціальної допомоги та реабілітації, селянам; - розробити систему адміністративних, правових та економічних механізмів, які стимулюють попит на інформаційну продукцію; - сприяти підвищенню рівня життя кожної людини за рахунок використання ІКТ, зокрема суттєвого розширення номенклатури надання відповідних електронних послуг населенню; проводити дослідження щодо можливостей ІКТ для поліпшення якості життя людей; - поліпшити рівень комп'ютерної та інформаційної грамотності державних службовців, проводити їх періодичну атестацію і заохочувати працівників, які активно використовують ІКТ у професійній діяльності; - постійно вивчати та оприлюднювати результати використання інформації та ІКТ у повсякденному житті людини, що дасть змогу своєчасно приймати певні політичні рішення, вносити необхідні корективи до відповідних стратегій і програм розвитку. 10. Наука та культура в інформаційному суспільстві З метою підвищення ефективності науки та культури в інформаційному суспільстві вважати пріоритетними: - проведення фундаментальних та прикладних досліджень з питань розвитку інформаційного суспільства; - збереження і розвиток культурної, мовної, конфесійної різноманітності та культурних надбань в межах інформаційного суспільства, що задекларовано у відповідних документах ООН, зокрема в Загальній декларації ЮНЕСКО про культурне різноманіття; - запровадження ІКТ у бібліотеках, архівах, музеях та інших закладах культури, що сприятиме забезпеченню повного і постійного доступу населення до надбань культури, писемності, традицій та звичаїв усіх корінних народів і національних меншин України; - переведення в електронну форму національних надбань у сфері культури та мистецтва; - залучення можливостей вітчизняних програмістів для розроблення і поширення програмного забезпечення із застосуванням української мови, мов національних меншин України для більш повного залучення до використання ІКТ різних верств населення, зокрема пенсіонерів, малозабезпечених, людей, що потребують соціальної допомоги та реабілітації, селян.11. Охорона здоров'я в інформаційному суспільстві Впровадження ІКТ у сферу охорони здоров'я потребує: - заохочення до спільних дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фахівців галузі охорони здоров'я, представників приватного сектору економіки із залученням міжнародних організацій з метою створення надійних, високоякісних і доступних систем телемедицини, масових електронних медичних та оздоровчих засобів для домашнього користування; - підвищення організаційного і технологічного рівня розвитку ІКТ в охороні здоров'я, забезпечення готовності медичних працівників для роботи з ними; - розширення можливостей надання сучасних медичних послуг, яке має відбуватися за умови нормативно-правового та методологічного визначення послуг телемедицини; - забезпечення доступу до світових медичних знань та актуальних на місцевому рівні інформаційних ресурсів з метою підвищення ефективного виконання державних дослідницьких і профілактичних програм з охорони здоров'я (охорони здоров'я чоловіків і жінок), зокрема щодо репродуктивного здоров'я, інфекційних захворювань; - розроблення стандартів обміну медичними даними за умови забезпечення недоторканності приватного життя. 12. Охорона навколишнього природного середовища Виконання поставлених завдань може бути забезпечено шляхом: - розвитку співпраці органів державної влади та органів місцевого самоврядування з представниками громадськості, приватного сектору економіки, міжнародних екологічних організацій, вдосконалення системи управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та стабільного використання природних ресурсів за рахунок впровадження ІКТ; - розширення доступу громадськості до екологічної інформації, своєчасного інформування про результати регіонального екологічного аудиту та екологічного моніторингу, прийняття рішень щодо екологічних проблем і врахування інтересів громадськості при їхньому вирішенні. 13. Інформаційна безпека в інформаційному суспільстві Інформаційна безпека - це стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації. Вирішення проблеми інформаційної безпеки має здійснюватися шляхом: - створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів; - підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань; - вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері; - розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.

Державна політика в інформаційній сфері, як і в будь-якій іншій, реалізується через систему державного управління.

Державне управління в інформаційній сфері – це специфічний вид соціального управління через реалізацію своїх владних повноважень всіма органами державної (виконавчої) влади по регулюванню відносин, які виникають щодо інформації та у зв’язку з її обігом у соціальних системах [77].

Будь-яка управлінська діяльність складається з етапів збору і обробки інформації, її аналізу та вибору рішення, його реалізації та контролю за реалізацією. Фактично, по такій схемі будується і діяльність державного апарату, тобто сукупність органів, які виявляють державну владу. При цьому треба враховувати, що виконавча влада у значній мірі категорія політико-правова, у той час як державне управління - категорія організаційно-правова. Право на життя мають обидві категорії, оскільки державне управління є реальністю, без якої не може діяти державний механізм. У той же час, треба пам’ятати, що поняття “державне управління” ширше за виконавчу владу, яка є похідною від державного управління і повинна визначати обсяг та характер державно-владних повноважень, які реалізуються в процесі державно-управлінської діяльності.

Сьогодні в державно-управлінській діяльності пріоритетними є:

- розробка і формування державної політики;

- реалізація політики через державні програми;

- встановлення і ефективне проведення у життя правових і організаційних засад різних сфер життя;

- управління підприємствами та установами державного сектора;

- регулювання функціонування різних об’єктів недержавного сектору;

- координація функціонування різних сфер життєдіяльності суспільства;

- забезпечення реалізації прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб у сфері державного управління;

- здійснення державного контролю за діяльністю фізичних і юридичних осіб у сфері державного управління.

В Україні державне управління у сфері інформатизації здійснюється шляхом реалізації таких функцій:

- нормативно-правового забезпечення суспільних інформаційних відносин, встановлення норм і правил діяльності у сфері інформатизації;

- розроблення концептуальних основ та механізму реалізації державної політики інформатизації та інформаційної безпеки держави;

- перманентне формування та реалізація програм і проектів Національної програми інформатизації;

- загальнодержавна координація діяльності центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, організацій та підприємств у сфері інформатизації;

- стандартизація у сфері інформатизації;

- державна експертиза проектів інформаційних систем органів державної влади і місцевого самоврядування та контролю сумісності їх використання в інформаційному просторі України;

- державна сертифікація засобів інформатизації;

- запровадження відповідно до законодавства ліцензування окремих видів підприємницької діяльності у сфері інформатизації;

- проведення заходів щодо захисту вітчизняного виробника засобів інформаційних технологій;

- участь у розробленні і реалізації єдиної стратегії взаємовигідного міжнародного співробітництва у сфері інформатизації;

- забезпечення інформаційної безпеки України, що, згідно ст. 17 конституції України є однією з найважливіших функцій держави.

Питання для самоконтролю

1. Поняття інформації, її властивості.

2. Вплив інформації на розвиток суспільства.

3. Формування нової галузі права – інформаційного права.

4. Предмет і методи інформаційного права.

5. Джерела інформаційного права.

6. Базове інформаційне законодавство України.

7. Видове інформаційне законодавство України.

8. Поняття інформаційної сфери, її структура.

9. Основні об’єкти інформаційної сфери.

10. Обіг інформації в інформаційній сфері.

11. Документована інформація.

12. Види інформації.

13. Поняття інформаційного ресурсу.

14. Сучасні класифікації інформаційних ресурсів.

15. Правовий режим інформаційних ресурсів.

16. Поняття інформаційної інфраструктури.

17. Об’єктивні закони розвитку інформаційної сфери.

18. Інформаційна продукція.

19. Інформаційні послуги.

20. Інформаційні системи.

21. Інформаційні технології.

22. Поняття інформаційного суспільства.

23. Єдине інформаційне суспільство.

24. Інформаційно-правові норми.

25. Інформаційні правовідносини.

26. Основні принципи інформаційних правовідносин.

27. Суб’єкти інформаційних правовідносин.

28. Учасники інформаційних правовідносин.

29. Права та обов’язки учасників інформаційних правовідносин.

30. Інформаційна діяльність.

31. Основні види та напрями інформаційної діяльності.

32. Право на інформацію громадян України.

33. Конституція про інформаційні права громадян України.

34. Інформація без обмеження права доступу.

35. Електронно-цифровий підпис як один з інститутів інформаційного права.

36. Персональні дані.

37. Інформація як інтелектуальна власність.

38. Об’єкти інтелектуальної власності.

39. Суб’єкти інтелектуальної власності.

40. Майнові права авторів.

41. Немайнові права авторів.

42. Інформація з обмеженим доступом.

43. Державна таємниця.

44. Охорона державної таємниці.

45. Конфіденційна інформація.

46. Охорона банківської таємниці.

47. Охорона комерційної таємниці.

48. Таємниця листування, телефонного та телеграфного спілкування.

49. Обмеження права на таємницю листування.

50. Таємниця особистого життя.

51. Службова та професійна таємниця.

52. Лікарська таємниця.

53. Адвокатська таємниця.

54. Таємниця здійснення нотаріальних дій.

55. Таємниця попереднього розслідування.

56. Таємниця наради суддів.

57. Таємниця усиновлення.

58. Таємниця голосування.

59. Поняття засобів масової інформації, їх види.

60. Суб’єкти засобів масової інформації.

61. Правовий статус журналістів в Україні.

62. Свобода слова в Україні.

63. Бібліотечна система України.

64. Бібліотечні фонди.

65. Права бібліотек.

66. Обов’язки бібліотек.

67. Права та обов’язки користувачів бібліотечних фондів.

68. Поняття архівних установ України.

69. Поняття документу. Цінний документ.

70. Поняття інформаційної політики в державі.

71. Основні напрями державної інформаційної політики України.

72. Особливості інформаційного управління в Україні.

Інформаційне законодавство України (основні положення)