Методи нормування праці

Для встановлення трудових норм відпрацьований ряд прийомів і методів, що отримали поширення у вітчизняній науці та практиці. Деякі з них, найбільш трудомісткі та методично складні, застосовуються тільки дослідницькими організаціями, які виконують роботу на замовлення підприємств. Більшість можуть застосовуватись безпосередньо робітниками виробничих підприємств – співробітниками відділів праці і зарплати.

На практиці використовують такі методи нормування праці:

1) хронометраж та самохронометраж робочого часу, при якому встановлюються фактичні трудовитрати на проведення різних трудових операцій, пов’язаних з випуском продукції чи виконанням роботи (хронометраж приймається як робочий прийом і в інших методах нормування);

2) експериментальний метод, коли норми розробляються при проведенні спеціальних випробувань, яким добровільно піддаються окремі робітники;

3) метод моментальних наглядів, який полягає в періодичних записах про характер виконуваних робіт в будь-якому трудовому колективі (бригаді, відділі) і наступній спеціальній обробці цих спостережень, в результаті чого встановлюються норми трудовитрат на виконання певних робіт;

4) метод нормування за елементами руху, що являє собою порівняння фактичного часу на виконання окремих рухів (підняв руку, повернувся, нагнувся) з усередненим часом, необхідним виходячи із фізіологічних можливостей людини.

Для підприємств більшості галузей промисловості, в тому числі для енергоремонтного, склад і структура використання робочого часу показані на рисунку 6.1.

Встановлення раціональних норм трудовитрат має велике значення для оцінки і подальшого прийняття мір в цілях підвищення продуктивності праці. Продуктивність праці в більшості сфер промисловості (П_с) встановлюються як відношення річного об’єму виробництва (В) до чисельності промислово-виробничого персоналу (Ч):

П_с=В / Ч (6.1)

Рисунок 6.1 – Структура і склад робочого часу

Однак в енергетиці визначення продуктивності праці подібним чином нехарактерне, оскільки, як вже говорилось, об’єм виробництва від енергетиків практично не залежить. Так в морозну зиму продуктивність праці для робітників опалювальних котелень буде значно вищою, ніж у теплу, хоча їх фактичні затрати праці не на багато зміняться. Для електростанції можна уявити такий випадок, коли вона стоїть в резерві і не виробляє енергії. Тоді продуктивність праці її робітників рівна нулю.

Більш показовою є оцінка продуктивності праці в енергетиці за коефіцієнтом обслуговування (К_обс):

К_обс =Q_час / Ч або (6.2)

К_обс=Е_обс / Ч, (6.3)

де Q_час – погодинна енергетична продуктивність обладнання, кВт (МВт) Гкал/ч., а також Гкал холоду/год, м³/год;

Е_об – кількість одиниць обслуговуючого обладнання, приведена до загальних одиниць – одиниць ремонтоскладності, людино- чи нормо-годин.

Для інших енергетичних і неенергетичних об’єктів коефіцієнт обслуговування може розраховуватись з використанням інших одиниць, що найбільше підходять до конкретних умов. Так в мережних підприємствах він може мати розмірність км/люд, тобто показує скільки кілометрів мереж обслуговуються одним робітником підприємства. Для наладчиків на заводах цей коефіцієнт може мати розмірність станків/люд, для авторемонтників – авто./люд причому умовних автомашин, усереднених (легкових різноманітного класу, вантажних різної вантажопідйомності) за показниками обслуговування.

Ці показники не залежать від річного виробництва енергії чи енергоносіїв, а оцінюють трудомісткість робіт з підтримки обладнання в постійній експлуатаційній готовності, забезпечення його роботоздатності і потрібної продуктивності.