Формування фінансової звітності, яка є звітністю загального призначення та являється відкритою для будь-яких користувачів, є обов’язком усіх підприємств

Метою фінансових звітів загального призначення є надання інформації про фінансовий стан, фінансові результати діяльності та грошові потоки суб’єкта господарювання, яка є корисною для широкого кола користувачів при прийнятті ними економічних рішень. Крім того, фінансові звіти демонструють результати ефективності управління ресурсами господарюючого суб’єкта.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Вимоги до інформації, що надається у фінансовій звітності, регламентовані законами, національними та міжнародними стандартами.

Основними споживачами інформації, що надається у фінансовій звітності є зовнішні користувачі, які не можуть самостійно впливати на формування показників фінансової звітності, однак, фінансова звітність повинна повністю задовольняти їх інформаційні потреби.

Різні групи користувачів задовольняють різні потреби в інформації, що надається у фінансовій звітності.

Рис.1.1. Користувачі фінансової звітності та їх інформаційні потреби

Так, інвестори отримують інформацію щодо здатності підприємства сплачувати дивіденди, що відіграє значну роль при прийнятті інвестиційних проектів; працівники, керуючись інформацією фінансової звітності, можуть оцінити прибутковість підприємства, стабільність його майбутнього розвитку та можливість збереження робочих місць; банківські установи на підставі фінансової звітності приймають рішення щодо надання та повернення кредитів; постачальників цікавить платоспроможність підприємства; замовники отримують інформацію про наявність ресурсів для забезпечення майбутніх замовлень продукції та послуг; урядові органи отримують інформацію про податкові розрахунки та тенденцію в структурі макроекономічних показників; громадськість бажає отримати інформацію про соціальні показники, соціологічні та екологічні наслідки діяльності підприємства.

Фінансовий облік включає в себе сукупність правил і процедур які забезпечують підготовку та оприлюднення інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства відповідно до вимог законодавства.

Фінансовий облік – це регламентований процес обліку, що включає визначену сукупність правил і процедур, метою якого є формування достовірної та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства, одержані фінансові результати, рух грошових коштів та зміни у структурі власного капіталу для прийняття рішень користувачами.

Предмет і об’єкти фінансового обліку. Будь-яка наука чи дисципліна має свій предмет, який вона досліджує і вивчає за допомогою загальнонаукового та специфічного інструментарію. Предметом наукового дослідження є те, на що саме спрямовується таке наукове дослідження, що є його основною метою.

Оскільки основною метою фінансового обліку є достовірна інформація, яка надається у фінансовій звітності, то предметом фінансового обліку слід вважати весь процес продукування такої інформації, тобто все те, що пов’язано з отриманням необхідної інформації про суб’єкт господарювання.

Предмет фінансового обліку спрямований на факти господарської діяльності, які характеризують стан та використання ресурсів підприємства, процесів постачання, виробництва, збуту, розрахункові відносини з фізичними та юридичними особами, фінансові результати та їх використання, формування інформації фінансового характеру для надання зацікавленим користувачам.

Предметом фінансового обліку є сукупність методичних прийомів та процедур, спрямованих на виявлення, вимірювання, реєстрацію, накопичення, узагальнення та передачу повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів суб’єкта господарювання користувачам фінансової звітності для прийняття рішень.

Об’єктами фінансового обліку є всі об’єкти обліку, інформація про які відображається в грошовому виразі у фінансовій звітності. Формування інформації про об’єкти фінансового обліку здійснюється в первинних документах, на синтетичних та аналітичних рахунках, групується та систематизується в реєстрах, узагальнюється у звітності.

До об’єктів фінансового обліку відносяться активи підприємства, джерела утворення активів, доходи, витрати, фінансові результати і їх використання, а також господарські операції, пов’язані з процесами придбання ресурсів, виготовлення продукції та реалізації (рис. 1.2).

Фінансова звітність є результатом обробки значної кількості фактів господарської діяльності, які об’єднуються в класи згідно їх характеру чи функції. Заключним етапом процесу узагальнення і класифікації є представлення стиснутої і класифікованої інформації у вигляді статей фінансової звітності або приміток до неї. При цьому, кожний суттєвий клас подібних об’єктів наводиться у фінансовій звітності окремою статтею, а несуттєві – об’єднуються з подібними за характером чи функцією.

Активи – це матеріальні і нематеріальні ресурси, якими володіє (які контролює) підприємство в результаті минулих подій з метою отримання економічних вигод у майбутньому та оцінку яких можна достовірно визначити.

Отже, у фінансовій звітності, а саме в активі балансу буде відображена інформація про такі об’єкти, які відповідатимуть визначенню активу. Тобто, підприємство повинно володіти (контролювати) активом, що виник у результаті минулих подій та мати впевненість, що його використання принесе економічні вигоди у майбутньому. Звичайно, за умови, що такий актив можна достовірно оцінити.

Необоротні активи

Постачання

Розподіл прибутку

Власний капітал

Виробництво

Оборотні активи

Запозичений капітал

Реалізація

Рис.1.2. Об’єкти фінансового обліку

Економічні вигоди– це потенційна можливість підприємства отримати грошові кошти від використання активу.

За способом участі у процесі господарювання активи поділяються на необоротні та оборотні.

Необоротні активи – це такі активи, використання яких, як очікується, буде здійснюватися протягом більше ніж один рік, або більше ніж операційний цикл, якщо операційний цикл продовжується більше року.

Оборотні активи – це такі активи, які використовуються протягом року чи операційного циклу, якщо він триває більше одного року.

До активів відносяться: основні засоби, нематеріальні активи, капітальні інвестиції, довгострокові та короткострокові фінансові вкладення, виробничі та товарні запаси, розрахунки з дебіторами, грошові кошти, інші активи.

Джерела утворення ресурсів підприємства поділяються на дві великі групи: власний капітал і запозичений капітал.

Власний капітал – це та частина активів, яка залишається після погашення зобов’язань. До власних джерел відносяться такі як: статутний капітал, акціонерний капітал, резервний капітал, додатковий капітал, нерозподілений прибуток.

Запозичені джерела прийнято називати зобов’язаннями, або заборгованістю перед кредиторами, яку рано чи пізно необхідно повернути.

Зобов’язання – це заборгованість, що виникла в результаті минулих подій, погашення якої призведе до зменшення активів, що втілюють в собі майбутні економічні вигоди. За терміном погашення зобов’язання поділяються на довгострокові і поточні.

Довгострокові зобов’язання – це такі зобов’язання, термін погашення яких становить більше ніж один рік після дати складання балансу.

Поточні зобов’язання – це такі зобов’язання які необхідно погасити в термін до одного року з дати складання балансу.

До зобов’язань відносяться: довгострокові та короткострокові кредити банків, позикові кошти, заборгованість постачальникам і підрядникам за товари, роботи, послуги, зобов’язання перед працівниками з розрахунків по заробітній платі, заборгованість за розрахунками з державними податковими органами та соціальними фондами.

Принципово важливим об’єктом фінансового обліку є фінансові результати, які формуються у наслідок порівняння доходів та витрат. Такі фінансові результати можуть бути прибутком або збитком.

Прибуток, отриманий підприємством протягом звітного року, підлягає розподілу між засновниками (акціонерами) та іншими напрямами, встановленими статутними документами. Нерозподілена частина прибутку залишається у складі власного капіталу та збільшує власні джерела утворення активів.

Завдання фінансового обліку. Фінансовий облік має свої специфічні завдання, виконання яких дозволить досягнути його основної мети щодо інформаційного забезпечення зацікавлених користувачів.

Всі групи користувачів фінансової звітності зацікавлені в отриманні точної і достовірної інформації про діяльність підприємства. На підставі такої інформації можна проаналізувати динаміку змін окремих показників, ефективність господарювання, що проявляється у показниках прибутковості, рентабельності, платоспроможності, ділової активності і ін. Така інформація сприяє прийняттю обґрунтованих рішень про інвестування, надання кредитів чи придбання акцій підприємства з мінімальною невизначеністю ризиків. Отже, підприємство повинно розкрити свою діяльність у формах фінансової звітності за єдиними правилами, які дозволять забезпечити її якісні характеристики.

Регламентація фінансового обліку цілеспрямовано направлена на забезпечення всього комплексу вимог до надання повної, правдивої і неупередженої інформації у фінансовій звітності. Дані вимоги сформульовані у вигляді якісних характеристик фінансової звітності до яких відносяться: зрозумілість (дохідливість), доречність, достовірність і зіставність (порівняльність) (рис. 1.3).

Отже, інформація, що генерується у фінансовому обліку та надається у фінансовій звітності буде повною, правдивою і неупередженою, якщо вона буде характеризуватися доречністю, достовірністю, дохідливістю та зіставністю.

Доречність – це здатність інформації впливати на рішення користувачів тому, що вона дає можливість вчасно оцінити минулі, теперішні і майбутні події, підтвердити або скоригувати минулі оцінки.

Достовірність – це така властивість інформації, яка визначає ступінь об’єктивного, точного відображення подій та фактів, які мали місце. Це максимальна наближеність інформації до істинної, а значить така інформація не повинна містити помилок та перекручень, бути точною і неупередженою, мати можливість бути перевіреною та доказаною.

Дохідливість– це така якість інформації, яка забезпечує її однозначне тлумачення користувачами за умови, що вони зацікавлені у сприйнятті цієї інформації і мають для цього достатні знання.

Зіставність – це можливість інформації, що надається у фінансовій звітності, бути порівняльною в розрізі різних періодів або різних підприємств.

		Фінансовий облік

Рис. 1.3. Формування правдивої і неупередженої інформації у фінансовому обліку

Забезпечення якісних характеристик фінансової звітності досягається дотриманням встановлених принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності:

- автономність– кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

- повне висвітлення– фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

- безперервність – оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати нескінченно довго;

- превалювання сутності над формою– господарські операції відображаються в обліку відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

- історична (фактична) собівартість – пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

- послідовність– постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

- нарахування та відповідність доходів і витрат– для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому, доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

- обачність– застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

- єдиний грошовий вимірник– вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці;

- періодичність – можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Взаємозв’язок фінансового обліку з управлінським та податковим обліком. Основою формування фінансової, статистичної, податкової та будь-якої іншої звітності є дані бухгалтерського обліку, ведення якого, згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є обов’язковим для кожного господарюючого суб’єкта.

На практиці ж існують поняття не тільки бухгалтерського обліку, а й фінансового, податкового та управлінського. Ці види обліку спрямовані на забезпечення інформаційних інтересів різних груп користувачів.

Що стосується фінансового обліку, то його мету, завдання та основних користувачів інформації ми розкрили в попередньому матеріалі.

Поняття управлінського обліку також встановлюється на рівні законодавства та визначається як система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством. Однак, управлінський облік не підлягає зовнішній регламентації, а цілковито підпорядковується внутрішнім регламентам підприємства та може бути комерційною таємницею.

Основною метою управлінського обліку є забезпечення менеджерів корисною інформацією для планування, надання інформації для прийняття управлінських рішень та перевірки їх виконання, що сприятиме підвищенню ефективності використання ресурсів підприємства. Крім того, у системі управлінського обліку здійснюється оцінка прийнятих рішень на різних рівнях управління на відповідність стратегії розвитку господарюючого суб’єкта.

Отже, сутність управлінського обліку та його основне призначення полягає у генеруванні інформації для здійснення ефективного управління.

Управлінський облік – це інтегрована система підготовки та забезпечення різних рівнів управління інтерпретованою відповідним чином інформацією для ефективного планування, контролю та прийняття управлінських рішень.

Основними завданнями управлінського обліку є підготовка інформації для:

­ забезпечення стійкого фінансового стану підприємства;

­ забезпечення керованості у напрямі стратегічного розвитку підприємства;

­ сприяння утриманню вигідних ринкових позицій підприємства;

­ зменшення ризиків невизначеностей та помилок у поточному та стратегічному плануванні.

Управлінський облік має декілька суттєвих відмінностей від фінансового обліку, до яких слід віднести:

відсутність стандартизації – методи, способи та форми ведення управлінського обліку та формування звітності не встановлюються нормативними документами та можуть бути довільними, інформативними та зручними у користуванні;

конфіденційність – інформація управлінського обліку призначена виключно для внутрішнього використання;

плановий і прогнозний характер – управлінський облік є джерелом інформації, що використовується для планування та прогнозування різних аспектів господарської діяльності;

оперативність інформації – управлінська звітність формується за короткі проміжки часу та забезпечує оперативний контроль та управління діяльністю господарюючого суб’єкта;

використанням інших (крім грошового) видів вимірників (кількісних, якісних тощо);

виділенням нерегламентованих об’єктів обліку, обумовлених потребами управління (види діяльності, центри відповідальності, види продукції і ін.).

На сьогодні загальновизнаним фактом є виділення податкового обліку у самостійний напрям бухгалтерської діяльності.

Податковий облік – окремий функціональний облік, що здійснюється з метою посилення контрольно-аналітичної функції обліку правильності нарахувань та сплати податків.

Здійснюється податковий облік шляхом формування показників доходів і витрат для обчислення оподатковуваного прибутку і податку на прибуток.

Вимоги до обліку доходів та витрат з метою формування показників прибутку (об’єкту оподаткування) та податку на прибуток встановлюються розділом ІІІ Податкового кодексу України.

За податковим законодавством об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених у відповідності до вимог Податкового кодексу України.

Розбіжності у визначенні доходів та витрат згідно Податкового кодексу та вимог Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, дотримання яких є обов’язком у процесі ведення фінансового обліку та формуванні фінансової звітності призводять до виникнення податкових різниць. Результатом наявності податкових різниць є формування таких показників фінансової звітності як відстрочені податкові активи та відстрочені податкові зобов’язання.